А

7

М

СОЦІАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОСОБИСТО

Е

СТІ

Т

Схема 7

Проблема людини у філософії

89Проблему людини у філософії вивчає спеціальна дисципліна — філософська антропологія — учення про природу та сутність людини. Терміном «філософська антропологія» для виокремлення розділу філософії одним з перших послугувався І. Кант. Вирішуючи проблеми людини на основі знань, акумульованих у різних науках про людину

1 , філософська антропологія стала актуальною у ХХ ст.

Вивчаючи проблему людини, філософська антропологія обґрунтовує проблеми природи (сутності) людини, її походження; індивіда, індивідуальності, особистості; діяльності як сутності людського існування, соціальних норм як вимог до особистості, життєвої позиції, чим створює оптимальну стратегію виховання та вдосконалення людини.

В історії філософії є безліч підходів до вирішення проблеми природи й сутності люд ини. Антична філософська думка сприймала людину як частину космосу, як мікрокосмос, який у своїх людських виявах підкорявся найвищій цінності — долі. У системі християнського світогляду людина була істотою, в якій неподільно існували дві іпостасі — дух і тіло, якісно відмінні одна від одної (як щось високе й низьке), як іст ота, що посідає проміжне становище між ангелами і тваринами (Ф. Аквінський). З погляду християнства плоть людини — це низка гріховних прагнень та бажань, породжених впливом на неї диявола. Тому християнин прагне звільнитися від диявольських кайданів за допомогою здобуття божественної істини. Християнство замість розуму висунуло го ловну ознаку людяності — любов у серці. Але не так любов людини до людини, як любов людини до Бога. Християнська свідомість відкидає думку про скороминущість людського буття: віра в безсмертя душі покликана дати людям надію на вічне щасливе життя.

Філософія Нового часу прагнула знайти в людині її духовну сутність, звільняючись від іде ологічної залежності з боку християнства. Природознавство здобуло низку позитивних результатів у вивченні біологічної природи людини, але найбільшою цінністю у вивченні людини стало визнання автономності людського розуму, здатного пізнати власну сутність. Ідеалістична філософія ХІХ —

ХХ ст. гіпертрофовано сприймала духовне в людині. Вона перебільшувала значення в людині раціонального або ірраціон ального.

1

Як напрям філософії ХХ ст. антропологія була заснована у 1920-х рр. німецькими мислителями М. Шелером і Г. Плеснером.

91Марксизм поставив людину в центр філософського знання, він заклав основні принципи діалектико-матеріалістичного розуміння людини. Марксизм звернув увагу на те, що людське самопізнання — це нескінченний процес, а вияви сутності людини багатогранні: людина думає, радіє, ненавидить, любить, страждає, постійно чогось жадає, досягає бажаного і, не задовольняючись цим, прагне до нової мети, ідеал ів тощо. Діалектико-матеріалістична філософія, визначаючи сутність людини, звернула увагу на те, що людина — розумна істота, яка є суб’єктом праці (практики), суспільних відносин і спілкування. Праця (головний різновид діяльності) є визначальною умовою становлення і розвитку людини. Працюючи, людина створює світ матеріальної та духовної культури, який твориться нею такою ж мірою, як і культура формує саму особистість.

А згідно з екзистенціоналізмом людина живе в чужому для неї світі. Її буття ірраціональне, його не можна осягнути розумом. Сенс життя людини — у містичному спілкуванні з Богом, вузьким колом «духовної аристократії», а також в організації приватного життя. Людина згідно з фрейдизмом — м ашина, яка рухається завдяки постійному розвитку та трансформації сексуальної енергії (лібідо).

У ХХ ст. проблема людини стала домінувати майже в усіх філософських напрямах. Залежно від того, як вирішувалося питання про співвідношення в людині природного, соціального чи духовного, їх умовно поділяють на три групи.

1. Біологізаторські конце пції, до яких належать такі, згідно з якими людина є природною істотою, життя якої зумовлене переважно біологічними законами.

2. Соціологічні концепції, які ігнорують природно-біологічні чинники людського існування, сприймають їх лише як біологічні передумови соціального життя, що не впливають на розвиток людської свідомості, поведінку, інтелект, творчість людини, духовні цінно сті тощо.

3. Духовні (спіритуалістичні) концепції об’єднують погляди, згідно з якими в основі сутності людини лежить її духовний внутрішній світ (пошук істини, прагнення зробити моральний вибір, переживання прекрасного, творчість, свобода, глибинне самовизнання), домінування первинного «Я» як духовного базису особистості.

Спільною вадою цих концепцій є абсолютизація біологічної, соціа льної, духовної сутності людини, що призводить до її розриву.

Неможливо зрозуміти сутність людини, аналізуючи її як автономний організм, відірваний від природи, суспільства і духу. З погляду

92сучасної філософії людина є істотою, яка діалектично синтезує в собі біологічне, психологічне та соціально-інформативне.

Питання про походження людини виявилося не менш складним і суперечливим (гостродискусійним). Найчастіше виокремлюють три групи гіпотез про походження людини: 1) релігійна (теологічна) — виходить з того, що людина створена Богом; 2) космічна — містить ідею про те, що життя, а раз ом з ним і людина занесені на Землю з космосу (Всесвіту); 3) еволюційна гіпотеза стверджує, що людина з’явилась у результаті складного, тривалого еволюційного процесу (адаптації вищих тварин до навколишнього середовища та природного добору).

Як біологічна істота людина є частиною природи з унікальним набором успадкованих нею генів, які спрямову ють процес її індивідуального розвитку. Проти інших форм життя (тваринного світу) людина суттєво вирізняється здатністю прямоходіння, якісною відмінністю кисті руки як головного органу, що сприяє практичному перетворенню навколишнього світу, збільшеним об’ємом мозку і розвинутою асиметрією його півкуль тощо. Біологічно визначаються тривалість життя людини, вікові характеристик и, стосунки між чоловіком і жінкою тощо, але все це зазнає впливу соціальних чинників.

Соціальне виникає з біологічного, яке створює для нього історичні природні передумови. Соціально обумовлена й психічна сфера людини: її внутрішній духовний світ, свідомі і несвідомі процеси, воля, пам’ять, характер, темперамент, фантазія. Соціальна обумовленість с утності людини ставить перед суспільством завдання створення умов, що сприяють її всебічному розвитку (духовному, моральному, естетичному, фізичному), її прогресивному самовдосконаленню.

У кожній людині є матеріальна та духовно-інформаційна енергія. Духовно-інформаційна енергія є результат духовних процесів і внутрішніх почуттів людини: щастя, радості, горя, любові, ненависті, зла, добра тощо, які вп ливають на її діяльність і вчинки. Поряд з енергіями та процесами існують однойменні поля. Біологічне (матеріальне) та духовно-інформаційне поля створюють єдине енергетичне поле людини. Зникнення одного поля людини спричиняє зміну інших. Наприклад, коли помирає людина, то зникнення одного різновиду поля призводить до зміни інших — зникають духовні про цеси й духовна енергія в мозку, а отже, й духовне поле. Це дає привід віруючим людям стверджувати, що душа покидає людину. При цьому душа людини сприймається як складний духовно-інформаційний процес, що створює відповідне поле, носієм якого є духовна енергія.

93Людина є найвищим щаблем у розвитку живих організмів на

Землі, суб’єктом праці, соціальної форми життя, спілкування та свідомості. Людина — це жива істота, яка має певні потреби та інтереси, що задовольняються у процесі матеріального і духовного виробництва на основі спілкування й активного перетворення навколишнього світу і самої себе.

Для віддзеркалення всіх аспектів людського існування крім поняття «людина» використовують терміни «індивід», «індивідуальність», «особистість». Індивід — це окремо взята людина, якій притаманні неповторні природні й соціальні властивості. Поняття «індивід» тісно пов’язане з поняттям «індивідуальність», яке використовується для позначення сукупності якостей, здібностей окремо взятої людини, на основі яких відрізняють одного індивіда від іншого.

У світі немає більш індивіду алізованого об’єкта, ніж людина; скільки людей, стільки індивідуальностей, кожна людина має індивідуальні особливості пам’яті, уваги, спостереження, мислення тощо.