У І півріччі 2013 р.
—
2,77 раза.
2)
У 2000
—2012 рр.
— див. рис. 7.7
40
—60 % від середньої (отже, різниця
— від 1,7 до 2,5 разу)
розміри різноманітних соціальних виплат, здійснюється загальна оцінка рівня життя в Україні.
Закінчення табл. 7.2
ПоказникиОптимальні значенняРівень в Україні
Децильний коефіцієнт розриву доходів (співвідношення доходів
Не більше ніж 8 разів.
Міжнародні оцінки
—
При перевищенні розривом 10-кратного рівня виникає високий ризик соціальної нестабільності
1 до 6 (1 до 8). Національна оцінка
— 1 до
10 % найбільш та 10 % найменш забезпеченого населення)
14. Оцінка із урахуванням тіньової економіки
— 1 до 30
—40
Рівень безробіттяНе більше 10
—12 %У 2012 р.
— 7,5 %
Рівень бідності в країніЗа міжнародними нормами, не більше 5
У 2012 р. за національною межею бідності (відносний критерій)
—
10 % населення. За українською методикою, небажаним є перевищення рівнем бідності
3)
— 26 %
15 %, загрозливим
—
25 %
Коефіцієнт Джині (через велику складність збору необхідних статистичних даних обчислюється раз на
Різні оцінки дають цифру в межах 0,26
0,200
—0,220
— дуже низька нерівність, 0,240
—
—
0,260
— низька, 0,330
—
0,31
0,335
— висока, понад
0,336
— дуже висока нерівність
3
—5 років)
4) питома вага трудових доходів (заробітна плата, прибуток і змішаний дохід) від 60 % загальних доходів населення питома вага доходів від власності не більше 20 % загальних доходів населення питома вага соціальної допомоги та дотацій не більше 20 % загальних доходів населення
Оптимальна структура грошових доходів населення
У другому кварталі
2013 р.: трудові доходи
—
55,1 % (зарплата
—
42 %, прибуток і змішаний дохід
—
2) ; доходи від власності
13,1 %)
— 4,8 %; соціальна допомога
—
40,1 %.
У 2000
—2012 рр.
— див. рис. 7.8
Примітки:
1)
Різна величина прожиткового мінімуму може визначатися, по-перше, для різних демографічних верств населення та, по-друге, для різних регіонів країни. Другий варіант застосовується у країнах, які мають велику географічну територію. Наприклад, у Росії величина прожиткового мінімуму визначається окремо для кожного суб’єкта федерації (республіки, області, краю, автономного округу, міст Москва та Санкт-Петербург). В Україні прожитковий мінімум визначається тільки для різних демографічних груп населення і не диференціюється за географічним критерієм.
2)
Таблицю складено за офіційними даними Держстату, бюджетного законодавства. Ці дані не враховують тіньову економіку і не відображають її впливу на економічні показники. Деякі офіційні дані, такі як мінімальна ставка заробітної плати, величина соціальних виплат, розмір пенсій, відповідають фактичним (соціальні виплати надаються державою, тіньових соцвиплат не існує), а інші є заниженими порівняно із фактичними (окрім офіційної ставки зарплат, поширеною є практика виплат «сірих» зарплат у конвертах; у статистиці не враховуються грошові надходження членів сімей «заробітчан» тощо). Тому структурні показники доходів, що наводяться у табл. та на рис. 7.8, із урахуванням тіньового сектора є ще більш викривленими порівняно з оптимальними.
3)
Оцінки рівня бідності за різними критеріями дуже різняться.
4)
За статистичною методикою, грошові доходи населення складаються із суми грошових та натуральних (у грошовій оцінці) надходжень, одержаних у вигляді: 1) оплати праці; 2) доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості; 3) доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, продажу акцій та інших цінних паперів, надходжень від продажу нерухомості, особистого та домашнього майна, худоби, продукції особистого підсобного господарства та продуктів, отриманих у порядку самозаготівель; 4) соціальних допомог, субсидій готівкою для відшкодування витрат населення на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого палива, пенсій, стипендій, грошових допомог від родичів та інших осіб, а також інших грошових доходів. У табл. трудові доходи обчислено як суму оплати праці (1) і доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості (2).
Так, важливим параметром політики доходів є співвідношення між мінімальною та середньою заробітною платою (рис. 7.7). З одного боку, воно не повинно бути надто низьким, меншим за одиницю до двох. Мала різниця у рівнях оплати праці на різних посадах зменшуватиме мотивацію до праці, не сприятиме підвищенню її продуктивності, не спонукатиме людей до кар’єрного зростання. З іншого боку, велика відмінність між рівнями оплати праці суперечить соціальному погляду на природу бідності. Мінімальний рівень життя, що відповідає мінімальній оплаті праці, не повинен різко відрізнятися від прийнятого у суспільстві. З цією метою мінімальну заробітну плату слід визначати не на основі прожиткового мінімуму та відповідного йому споживчого кошика, а як певну частку від середньої величини зарплати. Тобто зростання середньої зарплати має «підтягувати» за собою мінімальну зарплату. У нас цього не відбувається. Протягом 2003
—2007 рр. розрив між мінімальним і середнім рівнем оплати праці зростав, що свідчить про заниження соціальних стандартів у роки активного економічного зростання в Україні (за винятком 2005 р., реальний ВВП в Україні у вказаний п’ятирічний період зростав на понад 8 % на рік). З 2008
—2009 рр. співвідношення середнього та мінімального рівнів оплати праці повернулося в оптимальну зону, проте причиною цього було не підвищення соціальних стандартів, а економічна криза, що негативно відобразилася на доходах українців.
3,50
3,28
3,39
2,96
3,00
2,82
2,74
2,73
2,68
2,64
2,86
2,76
2,50
2,52
2,28
2,25
2,00
1,95
1,50
20002001200220032004200520062007200820092010201120122013
Рис. 7.7. Співвідношення середньої та мінімальної заробітної плати в Україні у 2000
—2013 рр.
Укладено за даними Держстату і Державного бюджету України. 2013 р.
— дані за січень-жовтень.
Розмір мінімальної зарплати не повинен бути меншим за третину від розміру середньої. Ця пропорція була порушена, починаючи з 2005 р. Отже, як і у визначенні прожиткового мінімуму, при затвердженні величини мінімальної зарплати у нас не враховується динаміка економічного зростання: темпи збільшення ВВП перевищують швидкість підвищення мінімальних соціальних стандартів, що свідчить про штучну заниженість величини останніх.
Не є оптимальною і структура доходів населення (рис. 7.8). Висока питома вага в ній соціальних виплат, яка удвічі перевищує граничний рівень і має тенденцію до повільного зростання, свідчить про спотворення системи стимулів до праці. Зниження питомої ваги трудових доходів, до яких належать заробітна плата і прибуток від підприємницької діяльності, є несприятливим процесом, який свідчить про наявність прихованого безробіття. Високе співвідношення між соцвиплатами та оплатою праці не дозволяє реалізувати принцип соціальної солідарності, за якого єдиним джерелом фінансування державних соціальних виплат мають бути податки на фонд оплати праці. Нині фінансування соціальних видатків бюджету здійснюється і за рахунок інших надходжень, не пов’язаних з оплатою праці, зокрема, із надходжень від приватизації, які у нормальній економіці мали б витрачатися на цілі, пов’язані з модернізацією промисловості.
Зверніть увагу на одну поширену неточність. Для аргументації необхідності підвищення стандартів оплати праці раз у раз застосовують тезу: «за стандартами Європейської соціальної хартії,
—2,5 прожиткові мінімуми». Неточним є посилання на Європейську соціальну хартію (див. п. 5.3 цього посібника). Даний документ визначає принципи політики доходів населення, що застосовуються в Євросоюзі. Водночас сам документ не містить жодних кількісних співвідношень або норм, яких необхідно дотримуватися. Це не виключає того, що такі норми існують і застосовуються в ЄС. Але вони зафіксовані в інших документах.
70 %
61,3 %
60,7 %
60,0 %
57,5 %
57,4 %
56,5 %
60 %
62,6 %
60,8 %
58,7 %
58,8 %
58,2 %
57,3 %
56,3 %
50 %
39,6 %
39,7 %
37,0 %
36,7 %
36,0 %
36,2 %
40 %
38,8 %
38,5 %
37,8 %
38,2 %
37,4 %
36,4 %
30 %
34,9 %
20 %
5,3 %5,4 %
5,2 %
10 %
3,9 %
3,0 %
2,9 %
2,7 %
2,6 %
3,1 %
2,9 %
3,0 %
3,2 %
3,4 %
0 %
2000200120022003200420052006200720082009201020112012 трудові доходи соціальна допомога доходи від власності
Рис. 7.8. Структура доходів населення України у 2000
—2012 рр.
Джерело: розраховано за даними Державної служби статистики України. І ще однією проблемою є недосконала система соціальних пільг, що існує в Україні. За різними оцінками, тільки різних видів пільг в Україні налічується від трьох до шести сотень (система пільг настільки розмита, що навіть визначити їх точну кількість проблематично). Це
— пільги з проїзду на транспорті, оплати житлово-комунальних послуг і телефону, одержання путівок, санаторного лікування тощо. У кожному другому домогосподарстві мешкає хоча б один «пільговик», який має хоча б одну пільгу. У людей існують прямі економічні стимули одержати пільги та субсидії від держави, зокрема, шляхом підробки необхідних для цього документів. Ця система функціонує у перевернутому вигляді. Більш заможні люди одержують більше пільг, аніж малозабезпечені, оскільки вони більше обізнані зі своїми правами та мають більше можливостей ними скористатися. Тому вже тривалий час точаться дискусії про реформування системи соціального
мінімальна заробітна плата має становити 2
Більш широке коло завдань, які мають реалізовуватися у межах політики соціальної безпеки, визначено у Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» у такий спосіб:
— забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян на основі впровадження європейських стандартів соціального захисту, підвищення якості соціальних послуг;
— надання громадянам упродовж усього життя соціальних гарантій на основі вдосконалення системи соціальних стандартів і пільг;
— досягнення ефективного демографічного розвитку;
— поліпшення соціального захисту дітей, утвердження духовно і фізично здорової, матеріально забезпеченої та соціально благополучної сім’ї;
— сприяння молоді в реалізації творчих можливостей та ініціатив, залучення її до активної участі в соціальному, економічному та гуманітарному розвитку держави;
— забезпечення доступним житлом громадян, насамперед малозабезпечених, з обмеженими фізичними можливостями, молоді, працівників бюджетної сфери, формування потужного державного замовлення на будівництво соціального житла, відродження доступного іпотечного кредитування;
— трансформація державної політики у сфері зайнятості та ринку праці, зокрема, за рахунок розвитку партнерства між роботодавцями і найманими працівниками, власниками підприємств, установ, організацій і професійними спілками;
— подолання бідності і зменшення соціального розшарування, зокрема, за допомогою сприяння самозайнятості населення, розвитку малого та середнього бізнесу, недопущення виникнення заборгованості із заробітної плати на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності;
— забезпечення державних гарантій щодо реалізації соціальних прав працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, забезпечення молоді першим робочим місцем;
— забезпечення захисту прав громадян України, які працюють за кордоном, та сприяння їх поверненню в Україну;
— поетапне погашення зобовязань держави за знеціненими заощадженнями громадян;
— удосконалення системи пенсійного забезпечення, створення умов для гідного життя людей похилого віку, стимулювання розвитку недержавної системи пенсійного страхування;
захисту, але через політичну незручність цього питання воно не рухається з місця. є основним
— забезпечення розміру соціальних виплат, якіджерелом доходів, на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, удосконалення системи підтримки соціально незахищених верств населення;
— подолання бездомності громадян, безпритульності та бездоглядності дітей.
Соціально-економічні показники, за якими оцінюється досягнення цих цілей, подано у табл. 7.3.
Таблиця 7.3
ОСНОВНІ ІНДИКАТОРИ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ Індикатор, одиниця виміруПорогове значення
Частка населення із сукупними витратами, нижчими 75 % медіанного рівня сукупних витрат (рівень бідності), % не більше 25
Частка населення із середніми сукупними витратами на одну особу на місяць, які нижчі прожиткового мінімуму, % не більше 40
Відношення середньої зарплати до прожиткового мінімуму, разів не менше 3
Відношення мінімального розміру пенсії до прожиткового мінімуму, разів
1,5
—2
Відношення індексу номінальних сукупних ресурсів домогосподарств до індексу споживчих цін, разів не менше 1
Відношення сукупних витрат 10 % найбільш забезпеченого населення до 10 % найменш забезпеченого, разів не більше 8
Частка витрат на харчування (продовольчі товари та харчування поза домом) у загальному обсязі споживчих грошових витрат домогосподарств, % не більше 50
Рівень безробіття (за методологією МОП), %не більше 10
Рівень тривалого безробіття у працездатному віці (відношення чисельності безробітних понад шість місяців до загальної чисельності безробітних), % не більше
25
—30
Наявність житлового фонду в середньому на одну особу, м
2 не менше 25
Кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань на
100 осіб не більше 60
Обсяг видатків зведеного бюджету на охорону здоров’я, % до ВВП не менше 4
Обсяг видатків зведеного бюджету на освіту, % до ВВПне менше 8,3
Закінчення табл. 7.3 Індикатор, одиниця виміруПорогове значення
Охоплення випускників 9-х класів повною середньою освітою, % не менше 100
Очікувана тривалість життя при народженні, роківне менше 70
Коефіцієнт дитячої смертності (померло дітей віком до одного року на 1 тис. народжених), осіб не більше 1
—2
Коефіцієнт природного приросту (на 1 тис.), осібне менше 2,8
Сумарний коефіцієнт народжуваності населення (середня кількість дітей, народжених жінкою за все життя), осіб не менше 2,2
Чистий коефіцієнт відтворення населення (брутто), осібне менше 1,1
Коефіцієнт старіння (станом на 1 січня), %не більше 18
Демографічне навантаження непрацездатного населення на працездатне, % не більше 60
Джерело: Наказ Міністерства економіки України від 02.03.2007 р. № 60 «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України».
— Додаток 1, табл. 7, 8.
Якщо соціальна безпека претендує на комплексне відображення стану життя людини й суспільства, то вона має віддзеркалювати не лише економічний, а й «гуманітарний» бік людської життєдіяльності. Гуманітарний вимір соціальної безпеки є якісно іншим її тлумаченням порівняно з оцінкою соціальної політики та запобіганням впливу загроз. Він пов’язується зі створенням умов для захисту прав і свобод людини та громадянина, розвитком громадянського суспільства, збереженням національної, релігійної, культурної ідентичності людей, захистом історичних цінностей, демократизацією політичної системи. Ці та інші «м’які» елементи фігурують у таких західних концепціях і школах безпеки, як людська безпека, феміністські дослідження безпеки, критичні дослідження безпеки (critical security studies), конструктивістська школа (вивчає ціннісний, ідентичнісний вимір безпеки), спільна безпека (common security) тощо. Але запропоновані названими школами ідеї залишаються недостатньо представленими в україно- та російськомовних публікаціях. Відповідно й перелічені неекономічні виміри якості людського життя мало досліджуються саме в контексті стимулювання ними поліпшення стану соціальної безпеки пострадянських суспільств.
Західноєвропейська інтерпретація змісту соціальної безпеки відрізняється від прийнятої в Україні. Якщо ми розуміємо соціальну безпеку передусім як питання добробуту, то західна версія цієї концепції, що відома під назвою societal security, сфокусована на ціннісному вимірі життя. Такий наголос пов’язаний із специфічними умовами появи цієї концепції в європейських дослідженнях. Західноєвропейська інтеграція сприяла зростанню міграції людей різних національностей та культурних традицій. Державна культурна політика щодо іммігрантів може мати два протилежні вектори. В одному варіанті така політика є асиміляційною, спрямованою на набуття іммігрантами культурних практик країни прибуття (відомий принцип американського «плавильного казана»). Іншим варіантом є політика мультикультуралізму, що полягає в однаковому ставленні до всіх культур, наданні іммігрантам умов для збереження власної національної, культурної, релігійної ідентичності.
З 1970-х років у більшості країн ЄС реалізовувалася політика мультикультуралізму, що полягала, зокрема, й у відмові від визнання європейських християнських цінностей «кращими» чи «вищими» за всі інші. Незважаючи на очевидні здобутки, цій політиці не вдається успішно інтегрувати мусульманське населення. У низці країн утворилися ізольовані ісламські «анклави», що мають мінімальні контакти з корінним населенням. Франція та Англія стали ареною масштабних етнічних конфліктів та бунтів ісламського населення. Канцлер Німеччини Ангела Меркель восени 2010 року оцінила цю конфліктність і замкненість іммігрантських спільнот («живуть пліч-о-пліч, але не взаємодіють») як «абсолютний крах» мультикультуралізму; схожу оцінку згодом висловили прем’єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон і президент Франції Ніколя Саркозі. Справді, міжкультурні непорозуміння доходять до курйозів. Так, напередодні Нового 2013 року мусульманська спільнота Брюсселя виступила проти встановлення на центральній площі міста новорічної ялинки, оскільки ця християнська традиція зачіпає її релігійні почуття. Мусульмани становлять чверть населення Брюсселя, тому місцева влада задовольнила цю вимогу. Зрозуміло, подія викликала незадоволення корінних мешканців міста.
Посилення націоналістичних настроїв віддзеркалює побоювання щодо розмивання політичного суверенітету й культурної автономії населення європейських держав. Тому проблема збереження цінностей, національної ідентичності, згуртованості та солідарності суспільства стала частиною безпекових досліджень
— звуження ідентичності; українці є європейським народом
— потенційне розширення ідентичності).
