1
Дослідники у галузі безпекових студій нині вивчають проблематику, що є значно ширшою за вищеописані аспекти гарантування добробуту людини. На додачу до соціальної безпеки розглядаються проблеми демографічної, екологічної, енергетичної, інвестиційної, військової, інформаційної, культурної безпеки та багатьох інших її видів. Зрозуміло, розгляд усіх цих ас
1
Питання написане за участі О. М. Сущенка.
Індекс розвитку людського потенціалу в абсолютному вимірі постійно зростає в усіх куточках світу, що свідчить про поліпшення добробуту людства. Більш або менш успішний економічний розвиток нині спостерігається практично всюди. Іншими словами, головною передумовою забезпечення будьякого з елементів людської безпеки, про які ми говорили, насправді залишається економічний чинник. Усі концептуально сформульовані позаекономічні виміри безпеки людини слід вважати стратегічними орієнтирами та індикаторами досягнутого рівня людського розвитку в будь-якому соціумі, який має починатися із гарантування постійної доступності усіх мінімально необхідних життєвих благ для кожного члена суспільства. Медичний, продовольчий, особистий, політичний виміри безпеки доповнюють, «відтіняють» її економічну складову, але в жодному разі її не замінюють і не заперечують її головної ролі.
Сталий розвиток
Стратегічним напрямом забезпечення виживання людства є реалізація (в тому чи іншому вигляді) засад, сформульованих у концепції сталого розвитку
— такого розвитку суспільства, що задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Це (нині класичне) визначення було представлене у доповіді комісії ООН «Наше спільне майбутнє» у 1987 р. на 42-й сесії цієї організації. Забезпечення сталого розвитку ґрунтується на кількох складових. Його трьома обов’язковими умовами є сталість відповідно економічного, соціального та екологічного розвитку. До інших умов сталого розвитку (щодо чого точаться дискусії) відносять збереження культурного розмаїття у суспільстві, сталість політичної системи та ефективне державне управління на демократичних засадах (англомовний термін
— «good governance»). Ключовим серед цих засад сталого розвитку вважається екологічний чинник, збереження довкілля, раціональне використання природних та енергетичних ресурсів.
Сталого розвитку можна досягти лише за умови узгодження діяльності людини із законами живої природи. Цей принцип дістав схвалення у резолюції конференції ООН у Ріо-де-Жанейро у 1992 р., на якій обговорювалася концепція засад економічного розвитку у ХХІ ст. Важливим результатом цієї конференції було підтвердження цільової переорієнтації економічного розвитку у бік людиноцентризму. Саме людина визнавалася як умовою, головною рушійною силою, так і кінцевою метою економічного розвитку.
Надзвичайно цікавим і знаковим є той факт, що сучасні підходи економістів-теоретиків до формування нової парадигми досліджень закономірностей економічного зростання та розвитку до певної міри мають своєю основою наукові розробки українських вчених кінця ХІХ
— початку ХХ ст. Зокрема, провідна українська дослідниця історії розвитку світової економічної думки Л. Корнійчук зазначає, що українська школа фізичної економії, засновниками якої були С. Подолинський, В. Вернадський, за основу економічного аналізу бере, власне, саме фізичні характеристики,
пектів не є предметом цього посібника. Тому, залишаючись в межах соціально-економічної проблематики, розглянемо основні питання, які формують «порядок денний» у дискусіях з піднесення безпеки існування людської спільноти.
Протягом багатьох століть діяльність людини скеровувалася бажанням максимізувати власні прибутки без урахування інтересів інших суб’єктів економічних відносин. Максимізація фінансового результату досягалася за рахунок інтенсивнішого використання наявних засобів і предметів виробництва, а також людської праці. На додаток до цього, в часи індустріального періоду розвитку суспільства відбувся остаточний перехід до використання у виробничій діяльності вичерпних (традиційних) ресурсів.
Концепція сталого розвитку (англ. sustainable development) на сьогоднішній день є одним з наріжних каменів економічного розвитку розвинутих країн світу. Вона передбачає забезпечення економічного зростання з урахуванням обмежених природних ресурсів і поступового погіршення стану навколишнього середовища. Дана концепція вперше була описана у 1713 році в книзі під назвою «Sylvicultura oeconomica», автором якої є Ганс Карл фон Карловітц (1645
—1714). Саме цьому досліднику поряд із узагальненням мистецтва ведення лісового господарства вдалося вказати на необхідність врахування можливостей природи в процесі економічної діяльності .
Наступним етапом розвитку цієї концепції можна вважати роботи Франсуа Кене (1694
—1774), який у своїх дослідженнях обстоював необхідність врахування законів природи в економічних відносинах. Будучи лікарем за освітою, він наголошував на цілющому впливі природи на здоров’я людини, що відрізнялося від загальновизнаних поглядів того часу. Як економіст у своїх дослідженнях Ф. Кене стверджував, що природа виступає джерелом створення вартості, а праця, пов’язана з нею, є основою для запровадження податків.
Діяльність Кене стала основою для наукової школи фізіократів. Прихильники цієї школи твердили про існування природного порядку, який містить конституційні та фундаментальні за
1 Grober Ulrich. Der Erfinder der Nachhaltigkeit / Ulrich Grober // DIE ZEIT Nr. 48/ 25.11.1999.
— S. 98
про які йдеться у сучасних закордонних учених. Тому модель сталого розвитку містить і розробки та наукові результати досягнень українських учених різних поколінь. А спільним висновком науковців різних часів, шкіл і напрямів є розуміння необхідності забезпечити подальше існування людства насамперед на засадах якісного розвитку усіх складових економічної системи на противагу кількісному зростанню.
Поява періодичних фінансових криз у ХІХ ст. змусила науковців шукати нові підходи до пояснення суті вартості та грошей. Одночасно з працею К. Маркса (1818
—1883 рр.) своє бачення теорії вартості запропонував український вчений С. Подолинський (1850
—1891 рр.). За допомогою використання статистичних даних і конкретних прикладів він довів, що людська праця не створює доданої вартості, вона лише слугує для трансформації енергії. Іншим важливим здобутком науковця була ідея запровадження енергетичних грошових одиниць, замість паперових грошей. Свою ідею він довів за допомогою законів фізики, оскільки будьякий процес чи продукт вимагає використання певної кількості енергії, що дає можливість чітко оцінити вартісний вміст і полегшує процес обміну 2 .
Практичне застосування ідеї українського вченого знайшли в США завдяки зусиллям Х. Скотта (1890
—1970), який за підтримки своїх послідовників здійснив перерахунок ВВП країни в енергетичних одиницях .
Уперше на теоретичному рівні питання інтерналізації завданої навколишньому середовищу шкоди було порушене Артуром Пігу (1877
—1959) у роботі «Політична економія добробуту». Він запропонував на основі розрахунку граничної шкоди запровадити відповідну плату у вигляді податку для забруднювачів навколишнього середовища.
Проте не завжди втручання держави за допомогою фіскальних інструментів є ефективним, оскільки на ринку можна знайти інші, більш дешеві способи усунення завданої природі шкоди. Враховуючи даний аспект, наприкінці 70-х років ХХ сторіччя було розроблено моделі з використанням методу «cap-and-trade» (обмежуй і торгуй). Авторами цих моделей були Еллісон Бартон та Вільям Сенджур, які працювали на замовлення Національної агенції з контролю за забрудненням повітря .
1 Quesnay F. Discussion et d?veloppemens sur quelques-unes des notions de l’?conomie politique. Tome III.
— Yverdon, 1768.
— P. 8.
2
Подолинский С. Человеческий труд и его роль в распределении энергии / С. Подолинский.
— М.: Ноосфера, 1991.
— С. 47
—50.
3 A Survey of Ecological Economics/edited by Bajaram Krishan, Jonathan M. Harris, and Neva R. Goodwin.
— Washington: Island Press, 1995.
— P. 16.
4 Burton Ellison, Sanjour William. An Economic Analysis of the Control of Sulphur Oxides Air Pollution / E. Burton, W. Sanjour // DHEW Program Analysis Report No. 1967-69.
— Washington, DC: Ernst and Ernst, 1967.
— Р. 48
—69.
кони розвитку суспільства. Відсутність даного порядку, на їхню думку, сприяє розладу у суспільстві, поширенню насильства та може призвести до абсолютного зникнення людства .
Протягом тривалого часу розв’язання проблем обмежених ресурсів та стрімкого погіршення стану навколишнього середовища на світовому рівні відсувалося на задній план. Проте 1997 року численні наукові дослідження та масивна кампанія з боку громадських організацій привели до підписання в м. Кіото (Японія) Протоколу до Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату (Кіотський протокол). На сьогоднішній день цей документ ратифікувала 191 країна та Європейський Союз. Держави, що підписали даний документ, зобов’язалися активно протидіяти змінам клімату з використанням як фіскальних, так і ринкових механізмів.
В останні роки точилися дискусії навколо необхідності підписання нової міжнародної угоди, спрямованої на боротьбу зі змінами клімату, або ж продовження терміну Кіотського протоколу. Підсумком стало рішення, яке було погоджено 10 грудня 2011 року і підписано 120 країнами («Дурбанська платформа»). Згідно з цим рішенням, дія Кіотського протоколу подовжується до кінця 2020 року.
Погоджені на міжнародному рівні домовленості почали поступово впроваджуватися на рівні окремих країн. Єдиним механізмом, який наразі реалізовано в невеликій кількості країн, залишається система «cap and trade». Спротив даному механізму чинять здебільшого представники важкої промисловості, яка не в змозі швидко переключитися на нові умови функціонування. Нафтові компанії, які від самого початку протидіяли запровадженню даного механізму, поряд з інвестиційними банками та хеджфондами нині є найпотужнішою рухомою силою даного механізму боротьби зі змінами клімату.
На сьогодні «зелений» тренд став поширеним явищем в усіх сферах суспільного життя. Починаючи від побутової техніки і закінчуючи одягом, звичайні громадяни та виробники продукції намагаються керуватися ним. Йти проти сучасного руху
— наражатися на проблеми, які можуть призвести до суттєвих збитків чи навіть означати крах.
Основний об’єкт захисту
У західних дослідженнях звертається увага на те, що різні концепції та підходи до безпеки по-різному визначають свій основний об’єкт захисту. Вибір є дихотомічним: таким об’єктом найчастіше обирається або держава, або окремі індивіди. У розробках із соціальної безпеки присутня як думка про пріоритетність захисту індивіда, так і положення про визначальну роль держави у провадженні відповідної політики. Поєднати дві пози-
Зокрема, вихідне спостереження полягає в тому, що соціальна безпека розглядається як невід’ємний елемент національної безпеки, і тому вона вимушено має державоцентричну спрямованість. З цієї причини фахівці воліють не відносити до концепції соціальної безпеки ті інтереси особи, у реалізації яких прямо не заінтересована держава (це можуть бути недоторканність особистого життя, неприпустимість цензури та інших форм обмеження свободи слова). За такої логіки основним суб’єктом захисту соціальної безпеки (тобто інтересів людей і груп індивідів) залишається інститут держави, який за своєю природою схиляється частіше до утиску, аніж до просування людських інтересів. Іншою ілюстрацією двозначності порушеної проблеми є захист прав людини (за одним із визначень, соціальна безпека
— стан інститутів безпеки, які дозволяють гарантувати захист прав і свобод людини). Права людини як можлива «цільова установка» індивідуальної та соціальної безпеки порушують логіку, за якої гарантування безпеки є винятковою компетенцією держави. Розвиток концепції прав людини свого часу став реакцією на посилення тиску держави на власних громадян. «Права і свободи людини
— це той аспект людського життя, головним джерелом загрози для котрого є власні держави..., державі... властиве прагнення до абсолютизації... влади. Існує лише один спосіб досягнення цієї мети: мінімізація прав і свобод громадян» . Базові, невідчужувані права людини (на свободу думки, совісті, на рівність перед законом, на життя, свободу і безпеку особи тощо) належать до системи негативних прав, тобто тих, що зобов’язують державу
1
Мутагиров Д. З. Национальные институты по продвижению прав и свобод человека и гражданина / Д. З. Мутагиров // Политическая экспертиза: ПОЛИТЭКС.
— 2009.
— Т. 5.
— № 1.
— С. 9.
ції складно, оскільки держава за визначенням є інституцією примусу, і її інтереси неминуче конфліктують із інтересами й правами індивідів та громадянського суспільства. Якщо єдиним суб’єктом захисту індивідуальних інтересів залишається держава, то інтереси недержавних акторів неминуче буде обмежено. Іншими словами, соціальна безпека є тією складовою національної безпеки, що декларує абсолютну важливість інтересів особи і можливостей їх реалізації. Проте, зважаючи на орієнтованість цієї концепції на державу, визначення дійсного (а не декларованого) ставлення до статусу та інтересів особи належить до її ключових методологічних і методичних питань. Подивимося на це питання крізь призму прав людини, гуманітарних інтервенцій та нюансів поширеної термінології.
— захисту людини від неправомірних дій держави
— означає можливість заперечення частини інтересів держави (влади), гарантування яких є завданням системи національної безпеки. Соціальна безпека за цієї обставини має обирати пріоритети серед інтересів людини, соціальних груп і держави, пам’ятаючи про їх можливий незбіг.
Нашому світогляду не властивий такий ступінь індивідуалізму, що робив би проблему дотримання прав людини першочерговою. Ми прагнемо більшою мірою до реалізації наших соціально-економічних прав (на роботу, дохід, освіту, захист здоров’я), аніж до більш важливих у західній культурі класичних негативних громадянських і політичних прав. За одним із досліджень російських соціологів , наші сусіди трактують права людини, радше, звужено й утилітарно, розуміючи під ними передусім право матеріального забезпечення себе і своєї родини. На тому, що реалізації цього права суперечить реалізація державою низькотехнологічної моделі дешевої робочої сили, увага не фокусується. Так, Г. Сілласте визначає соціальну безпеку як «стан захищеності... від загроз порушення... соціальних прав і свобод: права на життя; на працю та її справедливу оплату; право на безкоштовну освіту; охорону здоров’я і медичне обслуговування; на доступний відпочинок, а також право на гарантований соціальний захист і соціальне обслуговування з боку держави». Традиції патерналізму й утриманства в цьому переліку прав людини відчуваються, тоді як прагнення до політичних демократичних цінностей немає.
Отже, насправді існує «вкорінена у „природі політичних спільнот“ напруженість між державою як захисником безпеки своїх громадян і державою як загрозою власним мешканцям» 2 , адже інтереси держави, владних еліт часто-густо суперечать інтересам населення. Природа сучасних загроз людині є такою, що їх не можна подолати зусиллями лише державних інституцій. З цих причин участь недержавних суб’єктів, інституцій громадянського суспільства, окремих міжнародних організацій у процесі реалізації безпеки, згідно із сучасними західними уявленнями, є безумовно, необхідною, а часом і пріоритетною. Держава більше не має монополії на гарантування безпеки.
1
Глухарева Л. И. Права человека в обыденном сознании россиян / Л. И. Глухарева // Общественные науки и современность.
— 2010.
— № 4.
— С. 50
—56.
2 Buzan B. The Evolution of International Security Studies / B. Buzan, L. Hansen.
— New York : Oxford University Press, 2009.
— Pp. 135
—136.
утримуватися від втручання у сфери, врегульовані цими правами, отже, є обмеженнями для держави. Тому ідея просування прав людини
В українських розробках ці думки або відсутні, або не наголошуються. Так, у законодавстві роль населення, громадянського суспільства в гарантуванні національної безпеки України та її складових (зокрема й соціальної) визначена неконкретно та обмежено. Законом «Про основи національної безпеки України» до недержавних суб’єктів забезпечення національної безпеки віднесені тільки «громадяни України, об’єднання громадян» (стаття 4), але не, скажімо, політичні партії, приватні охоронні структури або представництва міжнародних організацій. Громадяни можуть лише здійснювати неконкретизовані у законі заходи щодо забезпечення національної безпеки України. А саме, громадяни «як безпосередньо, так і через об’єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку» (стаття 9).
Резюме
Двома основними зрізами соціальної безпеки є «мінімальний»
— запобігання життєвим негараздам найменш забезпечених прошарків населення та «середній»
— гарантування прийнятних життєвих умов для всіх суспільних верств; проте ці зрізи передбачають цілком різну логіку аналізу. У нашій версії цієї концепції здебільшого не використовуються напрацювання західної науки з пов’язаних із соціальною безпекою тем. Концепція має на меті захист інтересів окремих осіб та соціальних груп, проте із наголосом на інтересах держави, які можуть бути антагоністичними до індивіда та суспільства.
Соціальну безпеку не можна назвати цілісною концепцією із єдиним предметом аналізу чи уніфікованою логікою досліджень. Радше, вона є достатньо широким дослідницьким напрямом, до якого включають ті проблеми й складові, що відповідають загальному розумінню поняття «соціального» як такого, що стосується рівня, якості, стилю життя людей, та слова «безпека» як емоційного й політичного сигналу про ті питання та сфери, які потребують першочергової уваги спільноти. Такі теми, як добробут населення, якість соціальної політики, стан соціальної сфери, здоров’я й тривалість життя, соціальні інтереси та загрози, а та-
— це ознаки браку у понятті «соціальна безпека» певного вихідного, невід’ємного значення: складно назвати центральну проблему цієї концепції, яка була б стрижнем, на який нанизуються інші.
Другий ряд питань (зокрема, становлення громадянського суспільства, ґендерна політика, захист довкілля тощо) вивчається у контексті соціальної безпеки доволі епізодично, лише у поодиноких працях. Цінність розгляду цих тем у безпекознавчому ракурсі полягає в тому, що вони підтримують міждисциплінарний характер концепції, сприяють ретельнішому визначенню та інколи перегляду окремих її вихідних положень. Так, наприклад, державні інструменти безпекової політики та, ширше, держава як така вважаються загрозою правам людини. Тому включення захисту прав людини до критеріїв соціальної безпеки ставить під сумнів справедливість тези про те, що державі мають належати виключні повноваження із визначення та реалізації заходів політики безпеки. Недержавні суб’єкти, профспілки, інституції громадянського суспільства мають долучатися до розробки та втілення політики безпеки. Їх участь сприятиме дотриманню балансу між реалізацією громадянських прав і свобод та пов’язаною із захистом суверенітету держави національною безпекою.
Терміни та поняття
Соціальна безпека
Загрози
Національні інтереси
Економічна незалежність
Людська безпека
Свобода від страху
Свобода від нужди
Гуманітарна інтервенція
Сталий розвиток
кож (у західноєвропейській інтерпретації предмета соціальної безпеки) міграція, захист національних цінностей, культурної ідентичності та соціальної згуртованості, стають основними для цієї дисципліни та дістають дедалі глибше наукове опрацювання. Проте якісна різнорідність перелічених питань, відсутність безпосередніх зв’язків між деякими з них
Питання для перевірки знань ?
1. Охарактеризуйте необхідність і передумови появи досліджень безпеки у ХХ ст.
2. Навіщо розглядати розвиток економіки у розрізі її безпеки?
3. Чому вітчизняні та західні науковці по-різному трактують зміст соціальної безпеки? Який погляд на її природу ви вважаєте більш логічним та обґрунтованим?
4. Визначте зв’язок між соціальною безпекою та соціальною політикою держави.
5. Проаналізуйте параметри доходів людей, які є найважливішими для характеристики стану забезпечення соціальної безпеки.
6. Поясніть, якими чинниками спричинена поява на порозі ХХІ ст. концепції людської безпеки. Викладіть її відмінності від підходу до безпеки особи у схемі національної безпеки.
7. Наскільки актуальною є концепція людської безпеки для українських реалій?
Завдання для індивідуальної роботи
1. Обчисліть за доступними статистичними даними поточний рівень макроекономічної та соціальної безпеки України. Про що свідчать розраховані вами дані? Індикатори яких потенційних загроз ви проаналізували?
2. Підготуйте есе за темою «Людська безпека як теоретична побудова і як напрям державної та міжнародної політики».
3. Дослідіть спільні риси та відмінності між людським розвитком і людською безпекою. Чому у нас концепція людського розвитку добре відома, а про людську безпеку знає значно менше фахівців?
Література
1. Alkire S. A Conceptual Framework for Human Security / CRISE Working Paper 2.
— London : University of Oxford, 2003.
— 52 p.
2. Buzan B. The Evolution of International Security Studies / B. Buzan, L. Hansen.
— New York : Oxford University Press, 2009.
— 384 p.
3. Биктимирова З. Безопасность в концепции развития человека // Общественные науки и современность.
— 2002.
— № 6.
— С. 135
—142.
— http://www.ecsocman.edu.ru/images/pubs/2004/04/10/0000154414/14.pdf.
4. Воротнюк М. Людська безпека як імператив сучасності: переніс фокусу з держави на людину / М. Воротнюк, О. Сушко.
— К. : Фонд ім. Фрідріха Еберта: Представництво в Україні, 2010.
— 16 с.
5. Глобалізація і безпека розвитку [Текст] : монографія / кер. авт. кол. і наук. ред. О. Г. Білорус.
— К. : КНЕУ, 2001.
— 733 с.
6. Данилишин Б., Куценко В. Соціальна безпека
— підґрунтя сталого розвитку // Вісник НАН України.
— 2010.
— № 1.
— С. 20
—28.
7. Закон України від 01.07.2010 р. № 2411-VI «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» [Електронний ресурс].
— Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2411-17.
8. Закон України від 19.06.2003 р. № 964-IV «Про основи національної безпеки України».
— http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=964-15.
9. Лібанова Е. М. Гуманізм, суспільна інтеграція та соціальний розвиток / Е. М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка.
— 2010.
— № 2(14).
— С. 3
—15.
10. Наказ Міністерства економіки України від 02.03.2007 р. № 60 «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України».
— http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id= 97980&cat_id=38738.
11. Система економічної безпеки держави / [О. С. Власюк, А. І. Сухоруков, І. В. Недін та ін.] ; під заг. ред. А. І.Сухорукова / Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України.
— К. : Стилос, 2009.
— 685 с.
12. Скуратівський В. Соціальна безпека українського суспільства та шляхи її забезпечення / В. Скуратівський, О. Линдюк // Вісник НАДУ.
— 2011.
— № 3.
— С. 194
—204.
13. Соціальна безпека: теорія та українська практика: Монографія / І. Ф. Гнибіденко, А. М. Колот, О. Ф. Новікова та ін.; за ред. І. Ф. Гнибіденка, А. М. Колота, В. В. Рогового.
— К. : КНЕУ, 2006.
— 292 с.
14. Соціально-економічна безпека : навч. посіб. / [О. О. Бєляєв, Л. П. Бортнікова, В. І. Кириленко та ін.] ; за заг. ред. О. О. Бєляєва, В. І. Кириленка.
— К. : КНЕУ, 2010.
— 316 [4] с.
15. Україна 2020: гуманітарні виміри безпеки [Електронний ресурс] / Український інститут публічної політики.
— К. : 2012.
— 27 с.
— Режим доступу: http://uipp.org.ua/index.php?page=publications&id=40 та http://dl.dropbox.com/u/34684909/Ukraine%202020%20Humanitarian%20S ecurity.pdf.
16. Худайкулова А. В. «Безопасность личности»: концепция, политический дискурс и возможности практического применения // Вестник МГИМО-университета.
— 2010.
— № 6.
— С. 175
—180.
