1. Економічна ділянка: перехід від економіки виробництва товарів до економіки послуг.
теми, а й обґрунтувати способи впливу на нього з метою забезпечення всебічного прояву його позитивних аспектів.
2. Поділ населення за родом занять: перевага професійнотехнічного класу.
3. Осьовий принцип: провідна суспільна роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних формулювань.
4. Орієнтація на майбутнє: контроль технології та технологічної оцінки.
5. Ухвалення рішень: створення нової «інтелектуальної технології».
Ураховуючи такі тенденції розвитку суспільства, розуміння змісту поняття соціалізації економіки в умовах становлення постіндустріального суспільства полягає у трансформації економічної діяльності, тобто у кардинальній зміні способу її здійснення, організації виробництва та виробничих відносин унаслідок зміни та розвитку як виробничої, інформаційної і знаннєвої, так і загальної культури працівників, трансформації їх ставлення до оточення загалом і середовища життєдіяльності зокрема. Тож в умовах становлення інститутів сучасної економічної системи відбувається розвиток якісно нових суспільних форм функціонування найманих і самозайнятих працівників у їх взаємодії з іншими суб’єктами господарювання.
Отже, поняття «соціалізація економіки» формує нові елементи економічної системи, що характеризує постіндустріальний розвиток, до якого має прагнути усе людство. З цього випливає, що загальна закономірність соціалізації економіки формулюється як специфічна закономірність економіки постіндустріального суспільства. Тобто постіндустріальна економічна система дає можливість розглянути процес соціалізації з погляду нагромадження елементів якісно нового соціально-економічного стану. Вона інтегрує і прискорює в економічному просторі різні сторони відтворювальних процесів. Її основою виступає становлення нової сутнісної форми існування системи: соціалізованої економічної системи.
Соціалізована економічна система має в ролі основної функції обслуговування потреб суспільства, головного його суб’єкта й об’єкта
— людину. Як відомо, людина не обмежується лише споживанням матеріальних благ, вона повинна задовольняти свої соціальні та духовні потреби. Більше того, усі ці потреби не можуть бути раз і назавжди даними (у кількісному та якісному аспекті)
— вони мають історичний характер і змінюються залежно від різних обставин. По суті, проблема соціалізації економіки зводиться до ціннісного ставлення людини до життя, до якості задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людей:
— інтелектуальної і відповідно з потребою використовувати цю власність у своїх інтересах в усіх сферах економічної та позаекономічної діяльності: у праці, забезпеченні творчого її характеру, прийнятті рішень, управлінні, розподілі, конкурентній боротьбі за зміну свого соціального статусу, у забезпеченні політичної, економічної, екологічної, культурної та духовної безпеки, у чому, власне, і виявляється сутність соціалізації як суспільного, так і економічного життя. Отже, духовний розвиток, з одного боку, служить чинником піднесення матеріального добробуту людини, з іншого
— ставить розумну верхню межу задоволення потреб. Звільнившись від жадання добувати і нагромаджувати дедалі більше матеріальні блага, вже духовно розвинута людина спрямовується на збільшення духовності. Духовність надає можливість людині одночасно бути високоосвіченою, комунікабельною, соціально і матеріально забезпеченою. Розвиваючи духовність, людина перебуває в процесі нескінченної гармонізації матеріального і духовного. У результаті це позначається на темпах економічного розвитку в аспекті її якісного зростання.
Соціалізація економічної системи на сучасному етапі розвитку враховує поведінку людини з усіх боків в економічній діяльності, тобто не лише з позиції розширення виробничого розподілу та споживання благ, а й з позиції розвитку соціально-духовних відносин. Тож її зміст виражається такою формулою: економічний раціоналізм + духовність = прийняття рішень. Прийняті у такий спосіб рішення в економічній сфері допомагають суспільству підніматися на більш високий ступінь, де «гомо економікус» (людина, що прагне до нестримного збагачення, наднагромадження) поступається своїм місцем «людині гармонійній» (з погляду поєднання матеріальних і духовних інтересів). Отже, рівень розвитку соціалізації економіки залежить від ступеня активності людини у процесі прийняття та реалізації рішень, готовності сприймати ці зміни.
При цьому слід зазначити, що поведінка людей (їхнє прийняття і реалізація рішень) визначається різноманітністю світогляду, різними інтересами суб’єктів господарювання, величезними економічними та соціальними зв’язками усередині і поза системою, масштабами та структурою економічного потенціалу, взаємодією суспільства з навколишнім середовищем. Тобто у цьому спектрі
високий рівень знань, самооцінки та відповідальності професіоналів формує нові потреби не лише економічного, а й соціального, духовного спрямування, пов’язані із стрімким розвитком нового виду власності
У постіндустріальному суспільстві розвиваються і процвітають ті країни, які основою розвитку поставили цінності і духовні традиції, де цінність і духовні традиції є типовою ознакою «людського виміру» економічної системи, суспільного життя взагалі. Поняття «цінність» вказує на те, якого значення надає людина тим політичним реаліям, з якими вона має справу, який сенс для її існування мають суспільна справедливість, рівність, влада тощо. Ціннісні орієнтації
— надання переваги певним смислам чи їх відторгнення
— є внутрішньою, духовною мотивацією людської поведінки. Вони багато в чому зумовлюють діяльнісні програми особистості, її «проект» життя. На думку академіка Ю. Пахомова, людство завжди вимагало актуалізації цінностей способу життя, але тільки тепер, в епоху зростання конкурентоспроможності знань і гостроти проблем екології, ціннісна конкурентоспроможність по-справжньому стає імперативом. Тобто процес соціалізації економіки передбачає засвоєння і використання системи цінностей певного еволюційного періоду (згідно із цивілізаційним підходом). Тобто стає зрозумілим, що всі нагромаджені економічні і соціальні суперечності в постіндустріальному суспільстві можна вирішити, тільки звернувшись до сфери духовності людини.
Розвиток духовних цінностей суспільства та соціалізації економіки з необхідністю вимагає розробки і реалізації ідеології вдосконалення суспільства, прийняття національної ідеї і національних цілей держави, підняття творчого духу народу на високий рівень, зміни економічної свідомості і стилю економічного мислення на основі нелінійного підходу. Тому можна констатувати, що у постіндустріальному суспільстві розвиток містить не тільки економічну підсистему, але й широкий спектр неекономічних змінних, де ефективне функціонування економічної системи можливе лише за рахунок поєднання економічного прогресу з духовним зростанням. Отже, в процесі соціалізації для знаходження механізму зв’язку економічних і соціальних елементів в економічній системі необхідно звернутися до розгляду специфічних особливостей сукупності норм і правил, людей, що увійшли до свідомості під впливом неекономічних чинників і економічних відносин, які структурують систему у напрямі трансформації економічної системи.
Моделі реалізації неекономічної складової в економічній системі дістали відображення в економічній теорії. Починаючи з
факторів і умов особливо велика роль належить саме світогляду людей у суспільстві.
Більше того, деякі науковці, розглядаючи процес соціалізації, виходять за рамки безпосередньо постіндустріального підходу і розгортають аналіз цього феномена в площину постекономічного
— неекономічного і ще далі
— неринкових аспектів, адже якщо для багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених економіка і ринок
— це тотожні поняття, то і постринок, постекономіка також однозначні. У цьому разі соціалізація розглядається як неекономічна тенденція, що пропонує нову організацію економіки, коли «економіка перетворюється на неекономіку» внаслідок заперечення типологічних ознак економічного суспільства
— ринку, приватної власності, експлуатації.
На підставі розглянутих закономірностей розвитку в сучасній економічній системі соціалізацію слід розглядати не лише як проблему лінійного зростання соціальних елементів в економіці, що мають постіндустріальний характер, а й як загальну проблему нелінійного розвитку процесів взаємозалежності і взаємообумовленості економічних суб’єктів у сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання на основі вироблення і дотримання ними певних норм і правил, що структурують економічні відносини між ними. У можливості процесу соціалізації структурувати і впорядковувати простір економічних відносин і полягає призначення процесу соціалізації у будь-якій економічній системі. Отже, термін «соціалізація» має для економічної теорії важливе значення, оскільки у ньому закладений глибокий концептуальний
учених історичної школи (В. Рошера, К. Бюхера, Г. Шмоллера), в економічній теорії дістала поширення ідея про поєднання економічного й неекономічного в системі суспільних відносин через звичаї, права та норми. У цьому ж руслі розвивали ідеї «соціального в економіці» і представники школи старого інституціоналізму (Т. Веблен і Дж. К. Гелбрейт), що наголошували на соціально-психологічних аспектах економічного і технологічного розвитку, звичаях, нормах і стереотипах поведінки економічних агентів. Пізніше ці ідеї послідовно еволюціонували в концепціях нових інституціоналістів (Д. Норта, Б. Артура, М. Олсона та ін.), які пояснюють особливості економічних дій людей і взаємовідносин між ними в різних економічних системах функціонуванням формальних і неформальних правил, інституцій як сукупностей, створених людьми. Поведінка економічних суб’єктів, включаючи їхню колективну взаємодію, формується під впливом зовнішнього середовища (соціального, культурно-історичного, етичного), яке еволюціонує, створюючи необхідність адаптації суб’єктів і їх взаємозв’язків щодо умов, які змінюються.
Трансформація економічних відносин у процесі соціалізації економічної системи показує систему відтворювальних відносин щодо адаптації людини в умовах реалізації сучасного типу економічного зростання. Як уже зазначалось, еволюція економічної системи на основі досвіду постіндустріальних країн іде у напрямі якісного розвитку людей (зміна потреб і мотивацій, зміна ролі в економічній системі) й економічних зв’язків між ними (змінюються способи, якими пов’язані між собою індивіди). Ці еволюційні зміни модифікували, але не зруйнували економічну систему, зберігши її соціальну стійкість, ефективність і здатність до саморозвитку, що виражається в реалізації її головної стратегічної мети на якісно новому рівні кожного етапу розвитку. На це вказує той факт, що протягом відносно короткого для історії відтинку часу (два століття) індустріальне суспільство пройшло шлях від економіки виживання до економіки «масового споживання» з дуже високою якістю життя основної частини населення. Нагромаджений за цей час соціальний потенціал, що включає досягнутий рівень життя, зміцнює функціональну структуру сучасної економічної системи, знявши напруженість в економічних відносинах і підвищивши тим самим її стійкість. У свою чергу це призводить до появи нової якості взаємозв’язків між економічними суб’єктами, що знімають нагромаджені суперечності на індустріальному етапі, сприяючи досягненню найвищого рівня задоволення їхніх духовних і матеріальних потреб. Тобто можна констатувати, що існує взаємозв’язок між рівнем якості життя і зниженням напруженості між основними соціальними групами, завдяки пошуку форм збалансування інтересів протягом еволюційного шляху індустріальної цивілізації: від конфронтації інтересів капіталістів і найманих працівників, коли працівники існували за межею бідності і були позбавлені елементарних людських і економічних прав, до відносин співпраці і субсидіарності між підприємцями і працівниками в умовах високої якості життя, коли останні отримали право на участь у власності й управлінні підприємством. Тобто соціалізація змушує людей
сенс, згідно з яким процес, що називається соціалізацією, є процесом органічного включення людини в складноструктуровану систему економічних відносин через комплекс правил і норм, прийнятих на цьому історичному етапі в цьому суспільстві. Отже, одним зі стержневих аспектів у перебігу соціалізації економічної системи вважається трансформація економічних відносин і взаємозв’язків в умовах становлення та розвитку постіндустріального суспільства.
Основні вимоги, які випливають з трансформації економічних відносин між людьми, такі: товариська взаємодопомога, усвідомлення і виконання обов’язку перед суспільством, свідоме поєднання суспільних інтересів з особистими, повага до держави та її інтересів. Соціалізація економіки передбачає досягнення «результату соціальної взаємодії», тобто формування партнерських відносин. Це концептуально підтверджує те, що соціалізація як процес формування, балансування й урівноваження різноспрямованих інтересів індивідів і суспільства приводить до більш злагодженої і стійкої роботи господарського механізму будь-якої економічної системи, побудованої на ринкових, планових або інших принципах функціонування. У соціалізації економіки різною мірою зацікавлені усі суб’єкти суспільства, при цьому кожен з них має власні інтереси. Інтереси індивідів під час соціалізації виходять із внутрішніх мотивів, з їх матеріальних, духовних і соціальних потреб, якщо, звичайно, мати на увазі осіб гармонійних. Реалізація інтересів людини може відбуватися лише у злагодженому колективі інших людей, де шляхом обміну знаннями, досвідом, культурою забезпечується взаємне збагачення та розвиток особистості. Отже, соціалізація
— це подвійний процес самоорганізації та організації, коли узгодження інтересів, з одного боку, є результатом спонтанного реформування норм і правил, що певним чином структурують поведінку економічних суб’єктів, а з іншого боку
— результатом організаційної діяльності соціальних інститутів.
Сучасні тенденції розвитку економічних відносин під час переходу до постіндустріального суспільства свідчать про те, що соціально-економічні процеси вимагають формування абсолютно нових структур управління суспільством. Тож потрібно розглянути іншу конструкцію економічної системи в умовах становлення постіндустріального суспільства, яка б урахувала наявність на ринку одночасно усієї сукупності його соціалізованих суб’єктів.
