1.1. Об’єктивні передумови соціалізації економіки
1.2. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку
1.3. Соціальні виклики розвитку людства
1.4. Моделі соціалізації економіки
1.5. Соціальна ринкова економіка як модель порядку
Вивчивши матеріал цієї теми, ви знатимете:
— засади основних європейських моделей соціальної економіки;
— сильні й слабкі сторони соціальної політики в Україні;
— дані по Індексу зрілості інформаційного суспільства у провідних країнах світу та в Україні;
— кілька десятків визначень і складових поняття «соціалізація економічного розвитку», а також умітимете:
— об’єктивно оцінювати нинішню соціально-економічну ситуацію в державі;
— аналізувати сучасні тенденції соціалізації економічної системи;
— опановувати складні для сприйняття тексти.
Початок ХХ століття ознаменувався поступовим переходом світового господарства до якісно нового етапу свого розвитку, а саме
1.1. Об’єктивні передумови соціалізації економіки
— становлення постіндустріального суспільства, основною ознакою якого є соціальна спрямованість економічних систем: підпорядкування економічного розвитку завданням розвитку людини. Саме соціалізація економічної системи в постіндустріальному суспільстві надає всім його членам рівні можливості на різних рівнях економічної системи в прагненні до реалізації власних цілей, установок, потреб, мотивів, тим самим забезпечуючи високий життєвий рівень усіх груп і соціальних верств населення.
Сучасна економічна система в умовах становлення постіндустріального суспільства на початку третього тисячоліття характеризується особливим динамізмом і надзвичайною складністю соціально-економічних процесів. Дослідження економічного розвитку країн Заходу протягом XX ст. вимагає глибокого переосмислення питань співвідношення його економічного і соціального аспектів: взаємодія економічних і соціальних факторів не лише забезпечує великі можливості для задоволення потреб, а й сприяє підтримці високої економічної активності та надає можливість правильної оцінки суспільно-економічних процесів. Історико-економічний аналіз наукової літератури, присвяченої проблемам функціонування економічних систем до XX ст., надає можливість відзначити, що домінантну роль у цей період відігравала економічна складова: ефективність суспільного виробництва зводилася до проблеми оптимального поєднання обмежених ресурсів для отримання максимальної кількості матеріальних благ. XXI ст. характеризується поступовим переходом економічної системи до якісно нового етапу свого розвитку, а саме до формування постіндустріальної економіки. Базовим чинником розвитку цього об’єктивного процесу є прискорення темпів науковотехнічного прогресу, що дозволяє без залучення додаткової робочої сили нарощувати обсяги суспільного виробництва. Суспільне виробництво характеризується збільшенням питомої ваги високотехнологічного сектора; у складі виробленої продукції зростає частка доданої вартості за рахунок інтелектуальної складової; змінюється характер людської праці на користь творчої та інтелектуальної діяльності. Економічна система постіндустріального суспільства зазвичай характеризується тим, що в частині валового внутрішнього продукту сфері послуг належить більше половини. Під цей критерій потрапляють, зокрема, США (на сферу послуг припадає 80 % ВВП США, 2008), країни Євросоюзу (70,9 % ВВП, 2008), Австралія (69 % ВВП, 2003), Японія (72,3 % ВВП, 2008), Канада (70 % ВВП, 2004).
Необхідно зазначити, що не можна розглядати розвиток сфери послуг виключно в контексті кількісного перерозподілу ресурсів між ключовими секторами суспільного виробництва. Даний процес має якісний характер та відображає підвищення ролі нематеріального виробництва, інтелектуальної діяльності, поширення
інформації тощо. Отже, зростає роль нематеріальних орієнтирів саме в системі морально-етичних принципів та цінностей суспільства (насамперед таких, як отримання освіти, духовне самовдосконалення, особистісний розвиток, підвищення професійного та соціального статусу тощо), ступінь реалізації яких визначається рівнем розвитку відповідних сфер послуг. Іншим важливим чинником розвитку сфери послуг є докорінні зміни в структурі суспільних потреб, пріоритетизація потреб вищого рівня (саморозвиток, самовдосконалення, самореалізація тощо). Ускладнення техніки та технологій, підвищення стандартів життя населення та його соціальної активності, а також постійне вдосконалення самої людини через підвищення освітнього, культурного рівня зумовили поступове розширення спектра виробничих потреб, які виходили за межі сфери матеріального виробництва. Саме тому в умовах становлення постіндустріального суспільства на перший план виходять цінності, спрямовані на розвиток особистості. Отже, ефективність тієї чи іншої економіки формують не лише наявні виробничі ресурси та виробничі функції (технології), а й уся система цінностей постіндустріального суспільства, яка самостійно може забезпечити існування невід’ємного принципу, фактора функціонування сучасної економічної системи
— свободи суб’єктів економічної діяльності у системі горизонтальних і вертикальних зв’язків сучасного суспільства.
Дослідження економічного розвитку в постіндустріальних країнах у XXI столітті показує: щоб економічна система отримала універсальний розвиток, вона повинна бути поставлена в залежність від орієнтації всіх суспільних процесів на людину з її потребами щодо духовного, фізичного вдосконалення та забезпечення матеріального достатку на прийнятному рівні. Іншими словами, внаслідок розвитку продуктивних сил і виробничих відносин об’єктивно формується суспільство зі зміною його соціального критерію: соціальна реальність, що формується, характеризується новими відносинами між людьми, новими умовами розвитку, новою системою цінностей, норм і принципів, потреб і засобів їх задоволення. І це цілком закономірно, оскільки індустріальний етап розвитку був спрямований на виробництво в основному матеріального багатства і сформував потужні технології, виштовхнувши людину зі сфери матеріального виробництва в сферу послуг, тобто сферу живого спілкування між людьми. У цій сфері розвиток відбувається насамперед завдяки спілкуванню та нагромадженій
Відтак характерна риса постіндустріального суспільства в тому, що воно буквально пронизано процесом соціалізації, який є масштабним, стійким і постійним співробітництвом, що зумовлює зацікавлене, взаємовигідне, відкрите людське спілкування, посилює необхідність подолання замкненості (відчуженості). У такому контексті соціалізація розглядається як процес, завдяки якому забезпечується включення індивіда в систему соціальних дій.
Отже, сучасне розуміння процесу соціалізації економічної системи викликає очевидний дослідницький інтерес у зв’язку із кардинальними змінами, що відбуваються в сучасному соціумі.
Соціалізація економіки відносно нещодавно стала специфічним об’єктом вивчення економічної теорії. Тому різні наукові школи, інтерпретуючи економічну дійсність, намагаються наповнити цей термін власним специфічним змістом. У результаті один і той самий термін «соціалізація» відображає не лише різні сфери об’єктивної дійсності, а й різні елементи системи мислення. Як показує аналіз досліджень, чимало науковців відносять до змісту процесу «соціалізації» практично всі прояви «соціального» у розвинутій змішаній економіці. Отже, типовим сучасним визначенням соціалізації економіки є визначення, дане в «Економічній енциклопедії»: соціалізація економіки
— одна з ключових складових світового процесу, що виявляється в соціальній
людиною соціальній інформації, яка поступово стає необхідною і починає високо цінуватися. Першоосновою соціальної складової особистості є не лише її обмін діяльністю (він може бути обмеженим як у просторі, так і в часі), а й передусім нагромадження виробленої людством соціальної інформації, яка, природно, виступає планетарною за змістом і структурою. Саме соціальна інформація, яка передається людині спадково (від покоління до покоління), а також за допомогою горизонтальних зв’язків людини з людиною, є основою пізнання, формує соціальну природу особистості. Особистість є носієм соціальної інформації і, передовсім у цьому контексті, носієм соціального. Тут простежується, як змінюється механізм функціонування економічної системи: сучасна економіка й ефективність соціального устрою суспільства перебувають у цілковитій залежності від ступеня впливу цього суспільства на соціальну сферу. Соціальна сфера тут насамперед постає сферою інституціоналізованого спілкування, створення стійких і тимчасових об’єднань на засадах солідарності та їх використання з метою індивідуального і колективного самовираження, розвитку.
Аналізуючи вживання поняття «соціалізація» в сучасному науковому обігу, можна виокремити кілька максимально широких понять, щодо яких застосовується цей термін:
— соціальна ринкова економіка як «вища стадія розвитку ринкової економіки, в якій ринкові методи господарювання поєднуються з державним регулюванням економіки, її соціальною спрямованістю»;
— соціально орієнтована економіка
— особлива форма ринкового господарювання, свідомо спрямована державою і суспільством на вирішення певних соціальних завдань;
— соціальна держава як тип держави, яка проводить соціальну політику в інтересах своїх громадян;
— соціальна орієнтація економіки
— метод соціально-економічної політики, який поєднує принцип свободи ринку із принципом соціального вирівнювання.
Об’єднання настільки різнорідних, різнорівневих, багатопланових явищ під одним терміном відбувається в силу складності, неоднозначності і недостатньої вивченості змісту соціалізації економіки в економічній теорії. Узагалі термін «соціалізація економіки» почали використовувати на початку XX століття. Його досліджувало багато видатних науковців.
Одними з перших застосували в економічній науковій практиці поняття «соціалізація» лідери соціал-демократії Німеччини, погляди яких пов’язані з теоріями «австромарксизму» (Р. Гільфердінга, К. Каутського), з пошуками «третього шляху» розвитку капіталізму. Перебудова капіталізму, на їхню думку, має здійснюватися шляхом «соціалізації» в ракурсі трансформації соціально-економічних відносин і створення колективної суспільної власності на основні засоби виробництва. Стверджували, що «соціалізація» має йти поступово, «за допомогою пропаганди та подачі голосів», з використанням передусім банківських і фінансових інструментів, перебудови системи оподаткування. Головною тезою економічних положень австромарксистів було положення про соціалізацію виробництва та обігу в капіталістичній економічній системі. Соціалізація припускала розвиток місцевого самоврядування, комунального господарства, створення кооперативів у промисловості та сільському господарстві. Австромарксисти вважали можливим обмеження підприємницького прибут-
переорієнтації виробництва, гуманізації праці і життя людей, пом’якшенні соціальної диференціації і зростанні значення соціальної сфери, деперсоніфікації власності та інших явищах і процесах.
Йозеф Шумпетер розвинув концепцію австромарксистів «соціалізації після проголошення соціалізму». Він сприймав цю теорію як «об’єктивну історичну тенденцію руху до соціалізму», зміст якої полягає у:
— безпосередньому державному регулюванні економіки через збільшення частки державної влади і державних послуг;
— запровадженні заходів державного контролю у сфері виробництва і розподілу;
— розвитку змішаних приватно-державних форм організації.
Поняття «соціалізація» в економічному контексті використовував англійський економіст Джон Гобсон. Він усебічно розглядав розвиток промисловості капіталістичних країн і досліджував різні умови виробництва (зокрема становище працюючих), їхній взаємний вплив, на підставі чого доводив необхідність реформи промислового ладу в контексті посилення «громадського контролю» і «соціалізації індустрії». Соціалізація найважливіших галузей промисловості, в яких неприпустиме приватне привласнення прибутку та обмеження прибутку державою в інших галузях, була, на думку Гобсона, неминучою в найближчому майбутньому.
Джон Мейнард Кейнс пояснював соціалізацію економічного життя через інвестиції, які необхідні для досягнення економічною системою повної зайнятості за умови поєднання приватних і суспільних інтересів. При цьому він не ототожнює процес соціалізації з процесом державного регулювання (на відміну від Й. Шумпетера), а розглядає його як шлях до державного соціалізму. У нього державне регулювання представлене як окремий випадок соціалізації економіки у вигляді процесу координації індивідуальних і суспільних інтересів, що перебуває в будь-якій економічній системі, зокрема і в «суто ринковій». Кейнс припускав поступовий перехід: «...необхідні заходи соціалізації можна вводити поступово, не ламаючи сталих традицій суспільства». При цьому Кейнс не був прихильником двополюсного світу ринку і держави в економічній теорії. У своїй праці «Кінець вільного підприємництва» Кейнс припускає, крім ринкової та державної форм координації суспільних та індивідуальних інтересів, існування третьої системи, як він пише, «напівнезалежних об’єднань», так званої корпоративної системи. До таких організацій,
ку до мінімальних величин, довести прибуток до розмірів простої плати за управління. Отже, соціалізація може відбуватися в результаті різних економічних катаклізмів, коли більша частина підприємців втрачає більшу частину своїх капіталів.
Відомий американський інституціоналіст Роберт Хейлбронер під соціалізацією має на увазі входження економічного суб’єкта в різні формальні та неформальні відносини через засвоєння і прийняття ним загальновизнаних у суспільстві норм, підпорядкування інститутам, за допомогою яких певна група людей може нав’язувати свою волю іншим групам і класам суспільства. Соціалізація забезпечує економічні взаємозв’язки і є основною ознакою економічної системи. У зв’язку з цим Р. Хейлбронер завважує, що економіка
— це лише прихована форма соціалізації або субординації. Тобто соціалізація розглядається як процес узгодження індивідуальних стереотипів поведінки і прийнятих у суспільстві норм, що є відображенням суспільного інтересу.
У вітчизняній літературі соціалізація розглядається як загальнокультурна, історична тенденція, закономірність суспільного розвитку. Під соціалізацією економіки розуміють розвиток і посилення соціальної спрямованості у розвитку економічних систем, в умовах якого певна частина чистого грошового доходу використовується для задоволення соціально-матеріальних та соціально-духовних потреб основного суб’єкта економіки
— людини. Соціалізація економіки
— не стільки процес, що відбувається «під впливом потреб виробництва», скільки процес трансформації економіки та суспільних змін. Згідно з цим визначенням, соціалізація економіки характеризується приналежністю винятково до капіталістичної економічної системи.
Український науковець В. Гришкін соціалізацію визначає діями щодо забезпечення готовності членів суспільства до відповідних вимог суспільних інститутів і створення умов для реалізації суб’єктами економіки політики відповідальності в контексті взаємозумовленого функціонування й розвитку згідно зі стандартами сучасної цивілізації. За своєю сутністю соціалізація здебільшого пов’язується з формуванням матеріальних і мотиваційних передумов до повернення певних груп населення на шлях самостійної та активної трудової діяльності.
Економіст Н. Дєєва пропонує розглядати соціалізацію як процес, що є складним поєднанням інститутів та інституцій, потреб і форм прояву та економічної реалізації у часі. У такому розумінні соціалізація економіки логічно постає організованим процесом, спрямованим на задоволення різноманітних потреб.
За всієї різноманітності досліджень, присвячених аналізу окремих аспектів соціалізації, в економічній теорії чітко відчува-
очевидно, Кейнс відносив економічні союзи, профспілки, виробничі об’єднання, кооперативи, асоціації та ін.
У соціології термін «соціалізація» на відміну від економічної теорії має загальновизнаний стійкий логічний зміст: «соціалізацію» розуміють як процес інтеграції індивіда в суспільство шляхом засвоєння ним певних цінностей, норм, установок, зразків поведінки і всієї сукупності людських знань, притаманних даному суспільству. Аналіз визначень поняття «соціалізація» дозволяє зробити висновок, що основною функцією процесу соціалізації є передача цінностей, прийнятих норм, моделей поведінки. Людина при народженні володіє відносно невеликим набором генетичних програм, що керують її реакціями на середовище. У процесі соціалізації надбудовується дедалі більша кількість програм поведінки й діяльності. Ці програми є продуктами свідомості й діяльності інших людей, зокрема й уже минулих поколінь. Засвоюючи їх, індивід формується як особистість і включається в ті чи інші сфери діяльності, де він вирішує певні завдання. У цьому процесі він може генерувати нові знання, нові зразки діяльності, нові цінності та ідеали. І якщо вони відповідають запитам суспільства, то вони можуть програмувати поведінку, спілкування та діяльність інших людей. Відбувається засвоєння соціального досвіду і його «перерозподіл» та «адаптація» від найвищого суспільного рівня до рівня особистісних установок, орієнтацій. При цьому здійснюється не тільки формування завершеності й зрілості особистісних рис, а й розвиток та модифікація зрілих форм соціальності особистості в ході включення її до системи нових зв’язків і зобов’язань. У цьому сенсі соціалізація є функціональною передумовою для кожного суспільства, необхідною для будь-якого соціального життя, а також для культурного та соціального відтворення і загальних, і приватних соціальних форм. Із позиції суспільства, соціалізація з’являється як сукупність інститутів, що формують, спрямовують або обмежують розвиток людини. Соціалізація виражає здатність вступати в соціальні відносини з іншими суб’єктами, з соціальними групами. При цьому вона залежить від рівня економіки, форми економічної моделі, а також від виховання чи середовища спілкування, сприяючи виробленню в людини власних цілей, прагнень, інте-
ється необхідність універсального комплексного аналізу цієї проблеми. Для того, щоб розкрити основний зміст поняття «соціалізація», необхідно в ролі критерію науковості і точності при проектуванні цього поняття в обіг економічної науки прийняти критерій збереження принаймні певних головних елементів використовуваного в соціології значення.
Таблиця 1.1
ОСНОВНІ ОЗНАКИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ І СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
Спектр характеристик у трактуванні терміна «соціалізація»
СоціалізаціяСоціалізація економіки
Узгодження поведінки індивіда із суспільними нормами та цінностями
Формування адекватної поведінки суб’єктів економічної діяльності та економічної системи в цілому до трансформаційних процесів у суспільстві
Соціальна адаптація
Встановлення прийнятих у суспільстві форм взаємодії та отримання на їх основі певних благ
Процес отримання: соціального результату (максимізація рівня реалізації потреб усіх верств населення за умов ефективного використання соціальних зв’язків); економічного результату (підвищення ефективності економіки внаслідок активізації використання людського капіталу)
Результат соціальної взаємодії
ресів. Отже, людина, яка володіє знаннями, застосовує їх на практиці і тим самим удосконалює економіку, роблячи її соціальною. Соціалізація економіки є процесом максимально можливого повороту економічної системи до розумних потреб абсолютної більшості індивідів і суспільства в цілому. У цьому сенсі економіка повністю підпорядкована вимогам і запитам соціуму. Вона створюється людьми для людей. Оскільки соціалізація охоплює всю систему відносин, що виникають між суб’єктами економічних відносин з приводу цілей соціально-економічного розвитку, та визначає принципи формування й функціонування соціальних зв’язків в економіці, то суть цих соціальних зв’язків полягає у створенні через систему відповідних соціальних норм та інститутів умов координації і кооперації діяльності цих суб’єктів заради взаємної вигоди. Наслідком цього є економічне зростання, збагачення і розвиток людського та соціального капіталу. Отже, процес соціалізації економіки не можна розглядати відірвано від індивіда, особи, особистості соціальних і територіальних груп людей та суспільства загалом. У табл. 1.1 подані основні ознаки соціалізації як загального процесу і соціалізації економіки.
Закінчення табл. 1.1
Спектр характеристик у трактуванні терміна «соціалізація»
СоціалізаціяСоціалізація економіки
У рамках цього процесу відбувається самоактуалізація особистості, якомога повне її самовираження
Самоусвідомлення, самоіндентифікація, самовизначення всіх суб’єктів економічної діяльності щодо їх ролі у забезпеченні суспільного добробуту
Самосоціалізація
Здатність індивіда засвоювати норми та цінності, змінювати свої попередні оцінки під впливом думки інших
Здатність економічної системи ефективно використовувати свої ресурси та реагувати на зміни середовища життєдіяльності
Конформність
Отже, узагальнюючи вищенаведене, можна констатувати, що застосування терміна «соціалізація» до економічної системи в цілому або до окремих її елементів є доречним, коли зміст терміна розглядають як посилення елементів суспільного регулювання в економічному відтворенні з наголосом на відтворенні людини. У такому розумінні соціалізацію слід представляти як послідовне, поетапне включення людини в різні сектори соціальноекономічного процесу, зайняття в цьому просторі власної ніші, яка б відповідала потребам і можливостям індивідуума, відповідному рівню культури. При цьому, переносячи даний термін в економічну теорію з соціології, у ньому необхідно утримати смислову зв’язку між поняттями «індивід
— норми
— суспільство», наповнивши її власним економічним змістом, використовуючи для цього не соціологічні, а економічні підходи до взаємозв’язку людини і суспільства.
Складність цього полягає в тому, що соціалізація
— це «наскрізний» процес, що охоплює відразу три рівні економіки: нанорівень економіки окремих індивідів, мікрорівень економіки організацій, фірм і макрорівень економіки
— держави. При цьому відносини в системі «економічна система
— суспільство», «індивід
— суспільство» якісно змінюються під час розгортання економічного процесу під впливом безкінечного розмаїття культурних, політичних, інформаційних, природних та інших чинників. У зв’язку з цим можна твердити, що термін «соціалізація» як сукупність характеристик, що об’єктивно і суб’єктивно виражають
Різноманіття комплексу властивостей людини та її життєдіяльності залежить від рівня розвитку суспільства (тобто від конкретного історичного етапу). Історія розвитку суспільства, на думку відомого економіста Д. Белла, поділяється на три послідовні етапи
— три епохи: доіндустріальне суспільство (або аграрна цивілізація), індустріальне суспільство (або промислова цивілізація), постіндустріальне суспільство (або інформаційна цивілізація). Кожен етап розвитку суспільства відображає той або інший етап еволюції цивілізації, зумовлений такими процесами, як: зміни в природних устроях життя суспільства (економічні, географічні, біологічні і демографічні); зміни в технології у відповідні зміни засобів виробництва і комунікацій (виробничі засоби, транспорт, зв’язок, інформаційні мережі);
— зміни в культурних основах суспільного життя в результаті інтеграції, глобалізації та інших форм взаємодії елементів культури інших народів;
— організація реформаторських і радикальних суспільних рухів, ініційованих політичними силами суспільства;
— зміни в соціальній сфері, викликані прагненням населення добитися значного поліпшення якості життя. Інтенсивність процесів соціалізації залежить не лише від періоду історичного розвитку певних економічних систем, а і від їх техніко-технологічного типу. Аналіз публікацій сучасних науковців, присвячених вивченню особливостей сучасних економічних систем, дає можливість виокремити такі фактори соціалізації:
— економічний чинник (пов’язаний з процесом виробництва, який слід розглядати як безмежне зростання влади людини над природою, що виявляється через певні заходи, спрямовані на економію праці та підвищення її продуктивності);
— людський чинник (соціальна природа людини; соціальнокультурний прогрес цивілізації);
— комунікаційний фактор (розширення і поглиблення соціальних та економічних зв’язків, формування всесвітнього інформаційного простору);
— інноваційний чинник (розвиток нових інформаційних технологій, нові комунікаційні технології).
Теоретична інтерпретація соціалізації економіки в еволюційному розвитку уявляється як безмежно зростаючий за своєю складністю процес, який змінюється від первісних абстрактноспрощених варіантів до процесу, найбільш багатого конкретніс-
відповідні можливості людини (груп людей, суспільства в цілому), має історичний характер.
Узагальнення наявних тлумачень терміна «соціалізація економіки» протягом XX століття дає можливість пов’язувати соціалізацію з розвитком людини як особистості, її якостей та умов життя, зростанням нових явищ і тенденцій у розвитку суспільства, які заперечують капіталізм.
Особливостями соціалізації є зростання ролі держави у здійсненні цілеспрямованої бюджетної, податкової та кредитної політики з метою поступового перерозподілу доходів від власності, створення суспільного сектора економіки та розвиток кооперативної власності, підвищення ролі профспілок у становленні системи соціального партнерства, розширення участі працівників в управлінні виробництвом. У цьому контексті можна дійти висновку щодо тотожності соціалізації і втручання держави в економіку, оскільки у цьому тлумаченні розкрито зміст заходів, яких слід вжити в економіці ринкового типу для пом’якшення соціальної напруженості та усунення деяких соціальних деформацій.
Отже, соціалізація економічної системи в постіндустріальному суспільстві є найадекватнішим процесом відповідно до вимог часу, який здатний забезпечити функціонування сучасної економічної системи, оскільки визначальну роль у ній відіграє соціальна компонента, де безпосередньо в центрі розвитку саме людина, людське співтовариство. Із зазначеного випливає, що, досліджуючи постіндустріальне суспільство, необхідно зрозуміти сутність цього суспільного явища в усіх його аспектах для того, щоб не тільки теоретично пояснити процеси соціалізації економічної сис-
тю. Використання цивілізаційного (постіндустріального) підходу до дослідження соціалізації економіки дає можливість звузити просторові та часові межі дослідження соціалізації до процесів, які активно проявилися в економіці постіндустріальних країн у середині XX століття. Отже, постіндустріальний підхід є методологічною базою дослідження соціалізаційних процесів у сучасній економічній системі. Оскільки постіндустріальне суспільство володіє необхідним набором методологічних інструментів, то це дає можливість досліджувати соціалізацію з позицій взаємодії успадкованих і придбаних нею властивостей, крізь призму взаємовпливу економічних і соціальних чинників, соціальної та економічної ефективності, соціальної та ринкової справедливості. Застосування запропонованого підходу вдосконалить апарат дослідження цієї проблеми та допоможе провести комплексний аналіз і зробити низку висновків щодо управління соціалізацією економічної системи в умовах ринкової трансформації.
Постіндустріальне суспільство характеризується якісними змінами в матеріальних умовах життя суспільства, які багато в чому зумовлені науково-технічною революцією (гнучкі технології, автоматизація виробництва, інформатизація і комп’ютеризація, глобальні транспортні й інформаційні мережі і т. ін.). Розвиток науково-технічного прогресу об’єктивно впливає на соціалізацію, оскільки: по-перше, зростають масштаби виробництва, якість продукції, її відповідність сучасним вимогам; по-друге, відбуваються зміни у змісті і характері праці, яка стає творчою, пов’язаною з використанням переважно духовних здібностей та інтелекту працівників; по-третє, виконання працівниками складної специфічної роботи призводить до зміни відносин експлуатації відносинами соціального партнерства між працівниками і роботодавцями, стає умовою і стимулом до реалізації соціальних потреб працівників. Отже, соціалізація економіки, орієнтація на розвиток людини постають як процеси постійного пошуку й удосконалення засобів її реалізації на шляхах науково-технічного прогресу. Тут діє загальне правило: що вищий економічний потенціал суспільства, то більше можливостей в індивідуума розкрити свій творчий потенціал, долучитися до зростання економічної сфери, суспільного добробуту.
Отже, динамічні зміни в процесі соціалізації економіки можна простежити через появу і розвиток нових базисних технологій, які викликають відповідні зміни в соціально-інституціональній структурі суспільства. Зміна в технологічній складовій забезпечує перехід до нового типу економічних відносин, нових процедур раціонального відбору, нових інститутів, нових форм ідеології та мислення.
Щодо переходу економічної системи в наступний загальноцивілізаційний етап свого розвитку, у постіндустріальне суспільство Д. Белл зосередив свою увагу на розгляді змін, що відбуваються насамперед у соціальній структурі сучасного західного суспільства (яка охоплює економіку, технологію та систему зайнятості). На його думку, спосіб, у який перетворюється економіка й перероблюється система зайнятості, а також нові співвідношення між теорією та практикою між наукою та технологією, потенційно визначають п’ять основних вимірів, або компонентів постіндустріального суспільства:
