Posibniki.com.ua Макроекономіка Статистика економічного зростання та конкурентоспроможності країни 2.4. Розвиток підприємництва як фактор економічного зростання


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.4. Розвиток підприємництва як фактор економічного зростання


В умовах становлення й розвитку ринкової економіки провідною формою господарювання має бути підприємництво

— особливий вид діяльності, визначені тип і стиль господарської поведінки якого характеризується повною свободою вибору форми діяльності, інноваційним характером здійснення та орієнтацією на здобуття зиску. Як показує світовий досвід, саме підприємництво є потужним першочерговим фактором, здатним су ттєво прискорити реформування вітчизняної економіки на ринкових засадах, що дасть можливість забезпечити належне зростання обсягів виробництва і підвищення добробуту населення.

Підприємництво, як було зазначено у розділі 1 даної монографії (див. рис. 1.6), в сучасних умовах реалізується за рахунок фактора, що набув самостійного значення, а саме — фактора інновацій та мен еджменту.

Людей, які замислюють і здійснюють інновації, Шумпетер називав у науковій праці «Теорія економічного розвитку» підприємцями. Ухвалюючи інноваційні рішення, підприємці створюють нові, раніше невідомі комбінації факторів виробництва. Саме тому Шумпетер вважав, що підприємництво (або підприємницька здатність) являє собою четвертий фактор виробництва.

Умоглядна на перший погляд теорія Шумпетера несподівано дістала пра ктичне підтвердження, яке може бути інтерпретовано статистично. Якщо підприємницька здатність є фактором виробництва, це означає, що її фіксована кількість повинна створювати віддачу (ефект), що постійно зменшує свій обсяг при нарощуванні обсягів інших факторів виробництва. Саме такого висновку на початку 1960-х років дійшов відомий економіст Мілтон Фрідман, який абсолютно несподівано побачив, що факт віддачі, що зменшу є свій обсяг, жодним чином не можна пояснити тільки обмеженістю ресурсів — землі, праці або капіталу. У такий спосіб

Фрідман довів, що лише фіксована кількість підприємницької здатності (тобто уміння комбінувати фактори виробництва) могла привести до того, що решта факторів виробництва (праця і капітал) стала використовуватися менш ефективно.

Феномен підприємництва поляг ає в тому, що воно є постійним «збуджувачем» суспільного виробництва, оскільки не дозволяє йому стояти на місці. Підприємництво виступає тією рушійною силою, яка виводить економіку на шлях ефективності, раціоналізації, ощадливості та оновлення. Отже, підприємництво являє собою стимул розвитку виробництва та основу розвитку економіки.

Підприємництво виконує три основні функції: а) мо білізує капітал, трудові, матеріальні та інформаційні ресурси; б) організовує виробництво, збут, рекламу продукції, маркетинг і управління; в) здійснює дії, пов’язані з генеруванням, розробкою та впровадженням у виробництво і торгівлю нових ідей та пропозицій.

Головна мета регуляторної політики будь-якої держави, що вибудовує ринкові відносини, — виховати ци вілізованого, дієвого, відповідального і законослухняного суб’єкта цих відносин, а саме підприємця. Здійснює це держава за допомогою конкретних регуляторних форм, певних засобів і методів. У постіндустріальних ринкових системах державне регулювання — це і наука, і водночас мистецтво управління, до складу якого входять стратегічне регулювання, планування, передбачення очікуваних результатів регуляторних вплив ів, організації регуляторної діяльності та ефективного контролю за перебігом реалізації регуляторної політики.

Розробці цих форм і засобів ринкового регулювання має передувати процес статистичного забезпечення, концептуальна схема якого зображена на рис. 2.17.

Створення ринкового середовища передбачає становлення і розвиток певних організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

60

Рис. 2.17. Концептуальна схема статистичного забезпечення регуляторної політики розвитку підприємництва

Згідно з чинним законодавством України такими формами можуть бути: підприємства

— приватне, державне, колективне, спільне, комунальне; підприємства, засновані на власності об’єднання громадян; господарські товариства — акціонерні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні, командитні; банки — Національний, комерційні; фінансово-кредитні установи — кредитні спілки, каси взаємодопомоги тощо; фонди — інвестиційні, підтримки малого бізнесу, культури, екологічні, захисту тварин тощо.

За підсумками 2004 р. в Україні функціонувало 283,4 тис. малих підприємств, що на 3,9% більше, ніж у попередньому році і в 3 рази більше кількості малих підприємств, які діяли у

1995 р.

Упродовж останніх років розвиток малих підприємств характеризується нерівномірністю їх розташування по регіонах України. Переважна їх кількість у 2003 р. була зосеред жена в дев’яти регіонах України: у м. Києві (8,5% загальної кількості суб’єктів), у Донецькій (8,1%), Дніпропетровській (7,8%), Харківській (6,6%) та Одеській (6,0%) обл., в Автономній Республіці Крим (5,0%), у Запорізькій (4,8%), Львівській та Луганській обл. (4,2%).

Для 2004 р. характерним було зменшення кількості регіонів до кількості 7, в яких зосереджено більше половини малих підприємств: у м. Києві (

16,8% загальної кількості малих підприємств),

Донецькій (9,2%), Дніпропетровській (6,7%), Харківській (6,4%),

Львівській (5,7%), Одеській (5,0%) обл. та Автономній Республіці Крим (5,0%).

У 2004 р. активно відбувався процес розвитку малих підприємств у Закарпатській, Одеській, Харківській, Львівській, Волинській обл. і містах Києві та Севастополі, де визначався вищий за середній по Україні приріст кількості малих підприємств порівняно з м инулим роком.

Лише в Івано-Франківській обл. у 2004 р. порівняно з 2003 р. зменшилась кількість функціонуючих малих підприємств.

Важливим аспектом аналізу функціонування малих підприємств також виступають якісні показники. Одним із таких показників є кількість малих підприємств, що припадає на 10 тис. осіб. У середньому по Україні в 2004 р. у ро зрахунку на 10 тис. осіб наявного населення припадало 60 малих підприємств, що на 3 підприємства (або на 5,3%) більше проти показників 2003 р. і на 41 підприємство (або в 3,2 раза) більше порівняно з 1995 р.

Поряд із цим спостерігається тенденція до зменшення кількості найманих працівників, які працюють на малих підприємствах.

Якщо у 1995 р. цей показник становив 12 осіб, то у 2003

—2004 рр. чисельність найманих працівників скоротилась до 7 осіб

62 60

57

53

48

44

40

35

27

19 19

12

8

9

9

10

7

7

8

8

12

0

10

20

30

40

50

60

70

1995199619971998199920002001200220032004Роки

Одиниць

0

2

4

6

8

10

12

14

Осіб

Рис. 2.18. Кількість малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення та середня кількість найманих працівників у розрахунку на одно мале підприємство в 1995

—2004 рр.: кількість малих підприємств на 10 тис. наявного населення, одиниць; середня кількість найманих працівників на одному малому підприємстві, осіб

У 2004 р. порівняно з 2003 р. позитивна тенденція до зростання кількості малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення спостерігається майже в усіх регіонах України, крім Донецької та Івано-Франківської обл., у яких цей показник залишився на рівні 2003 р. Найбільший приріст зареєстровано у м. Києві (13 підприємств), Закарпатській (8), Одеській та Харківській обл. (по 4 підприємства).

Середньорічна чисельність найманих працівників малих підприємств за регіонах у 2000—2004 рр.мала стійку тенденцію до зменшення. За даними табл. 2.18 видно, що у 2004 р. порівняно з 2003 р. чисельність найманих працівників незначно збільшилась лише у Житомирській обл. та м. Києві.

Аналіз діяльності малих підприємств можна доповнити, охарактеризувавши основні показники економічної діяльності цих

8

Протягом 2000

—2004 рр. відбувалось поступове зменшення частки малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції та послуг. Якщо у 2000 р. питома вага малих підприємств становила 8,1%, то у 2004 р. частка цих підприємств скоротилась до 5,3%. Отже, протягом аналізованого періоду відбувалось щорічне зменшення частки малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції та по слуг на 57,2%, або 0,7 п. п. (рис.2.19).

9

8

8

7

6

5

4

3

2

1

0

20002001200220032004 %

Рис. 2.19. Питома вага малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції, робіт та послуг: частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої продукції, робіт, послуг

Дана ситуація свідчить про наявність негативних тенденцій в українській економіці. Оскільки за законами ринкової економіки саме малі підприємства становлять основу економічного розвитку та процвітання будь-якої держави.

Наступним показником, за допомогою якого охарактеризуємо діяльність малих підприємств, будуть операційні витрати, що пов’язані з діяльністю з реалізації продукції та управління підприємс твом.

200220032004

Як витікає з рис. 2.20, у 2004 р. порівняно з 2002 р. операційні витрати малих підприємств знизилась з 103,4 коп./грн до 102,9 коп./грн. Оскільки операційні витрати показують стан витрат, що сталися у звітному періоді і безпосередньо не пов’язані з виробництвом продукції, тоді можна зробити висновки про те, що відбулось зменшення ефективності діяльност і малих підприємств.

200220032004

Рис. 2.20. Операційні витрати на одиницю реалізованої продукції, робіт та послуг в Україні за 2002

—2004 рр.: операційні витрати на одиницю реалізованої продукції, робіт, послуг

Оплата праці — це трудовий дохід, а разом з тим і форма привласнення життєвих благ на основі участі в суспільному виробництві того чи іншого працівника або трудового колективу, дохід, визначений на основі суспільної міри їхньої праці з урахуванням її результатів. Оплата праці в економіці формується за рахунок національного доходу і може здійс нюватись у вигляді заробітної плати працівників.

Заробітна плата — це винагорода, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Разом із цим заробітна плата виступає стимулюючим фактором, який повинен заохочувати найманих працівників ефективно працювати. Проте, як свідчать наведені дані на рис. 2.21 ситуація з оплатою праці у найманих працівників викликає досить суттєві зауваження, незважаючи на збільшення середньомісячної заробітної плати на одного найманого працівника. 66

350

300

300

250

200

150

100

50

0

200220032004 гр н

Рис. 2.21. Середньомісячна заробітна плата одного найманого працівника в Україні за 2002—2004 рр.: середньомісячна заробітна плата одного найманого працівника

Виходячи з даних рис. 2.21 можна зробити висновки про позитивну динаміку розміру середньомісячної заробітної плати за 2002

—2004 рр. Якщо у 2002 р. найманий працівник отримував заробітну плату у розмірі 224 грн, то у 2004 р. цей показник збільшився до 329 грн. У той самий період загалом по Україні у 2002 р. середньомісячна заробітна плата становила — 376 грн, у 2

004 р. — 590 грн. Тобто середньомісячна заробітна плата на малих підприємствах майже в два рази була меншою, ніж загалом по Україні.

Дана ситуація дає можливість стверджувати, що на малих підприємствах офіційний рівень оплати праці перебуває на низькому рівні, що в свою чергу є одним з індикаторів розвитку як малих підприємств в цілому, так і трудових взаємозв’язків зокрема. Поліпшення ситуації, яка склалася з оплатою праці не тільки на малих та середніх підприємствах, але й загалом в економіці, є дуже важливим та дієвим заходом. Для малих та середніх підприємств підвищення рівня оплати праці гарантує підвищення ефективності діяльності, оскільки високий рівень заробітної плати — це дієвий інструмент заохочення працівників працювати краще.

Важливим є також проведення статистичного аналізу динаміки показників ефективності функціонування суб’єктів малого підприємництва. У табл. 2.19 подані результати розрахунків, які

Таблиця 2.19

РЕЗУЛЬТАТИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ

УКРАЇНИ за 2000—2004 рр.

Показники 2000 2001 Приріст значення показника у 2004 р. стосовно 2000 р.
абсолютний відносний, %
Виручка від реалізації продукції, млн грн 97 724,5 85 028,6 – 12 695,9 – 13,0
Чистий дохід (виручка) від реалізації, млн грн 82 363,2 71 498,3 – 10 864,9 – 13,2
Фінансовий результат від операційної діяльності, млн грн 2474,7 713,9 – 1760,8 – 71,1
Сальдо доходів та витрат до оподаткування, млн грн 1407,7 155,8 – 1251,9 – 88,9
Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, тис. грн 1418,6 160,5 – 1258,1 – 88,7
Сума прибутку, отриманого прибутковими підприємствами, млн грн 4187,4 5425,6 1238,2 29,6
Кількість прибуткових підприємств, одиниць 132 283 160 644 95 333 72,6
У % до загальної кількості підприємств 60,7 58,9 – 1,8
Сума прибутку, отриманого у середньому одним прибутковим підприємством, тис грн 37,3 28,8 – 8,5 – 22,8
Сума збитку, отриманого збитковими підприємствами, млн грн 2768,8 5265,2 2496,4 90,2
Кількість збиткових підприємств, одиниць 85 647 112 097 26 450 30,9
У % до загальної кількості підприємств 39,3 40,0 1,4
Сума збитку, отриманого в середньому одним збитковим підприємством, тис. грн 39,4 38,7 – 0,7 – 1,8
Чистий прибуток, млн грн 536,3 – 511,6 – 1047,9 – 195,4
Податки та прибуток, млн грн 871,4 700,0 – 171,4 – 19,7

68 Дані табл. 2.19 свідчать про різке погіршення ефективності господарської діяльності малих підприємств у 2004 р. порівняно з 2000 р. При цьому слід зазначити, що результати 2000 р. також не були задовільними. Виручка та чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у 2001 р. були майже у 2 рази менше, ніж у 2000 р. [127, с. 6; 128, с. 5]. З меншилася частка прибуткових підприємств, знизилася середня сума прибутку, отримана одним прибутковим підприємством (на 23,8%), і збільшилася середня сума збитку, у розрахунку на одне збиткове підприємство (на 11,9%).

У підсумку показники прибутку (фінансового результату) діяльності підприємств знизилися практично на 90 %. Зокрема, фінансовий результат (прибуток) від звичайної діяльності до оподатковування у 2

004 р. був на 1258,1 млн грн (87,7%) нижче, ніж у 2000 р. Які фактори вплинули на це зниження і наскільки інтенсивно, можна визначити за допомогою побудованої моделі: ? ? ??= =??= NdП N N N N NNN/.(зб.)звич.приб.(зб.)..звич.приб(зб.)/звич.приб. (зб.)звич.приб. (зб.)звич.приб. (зб.)звич.приб. звич.

П

Пде звич. — фінансовий результат (прибуток [збиток]) від звичайної діяльності до оподатковування, отриманий малими підприємствами регіону;

П (зб.)звич.приб.

П — сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподатковування, отриманої прибутковими (збитковими) малими підприємствами; (зб.)звич.приб. N — кількість прибуткових (збиткових) малих підприємств; N — загальна кількість малих підприємств у регіоні; (зб.)звич.приб.(зб.)звич.приб.

П ./N — сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподатковування, отримана в середньому одним прибутковим (збитковим) малим підприємством регіону; NN d /.(зб.)звич.приб. — частка прибуткових (збиткових) малих підприємств у загальній кількості малих підприємств регіону.

Здійснення відповідних розрахунків дозволяють зробити висновок, що зниження фінансового результату (прибутку) від зви-чайної діяльності до оподатковування у 2004 р. порівняно з 2000 р. відбулася за рахунок таких факторів:

• збільшення суми збитку, отриманого в середньому одним збитковим підприємством, і зменшення прибутку, отриманого в середньому одним прибутковим підприємством, призвело до зниження загальної суми прибутку від звичайної діяльності до оподатковування на 60,6 млн грн;

• зниження частки прибуткових підприємс тв і, отже, збільшення частки збиткових стало причиною падіння загальної суми прибутку від звичайної діяльності до оподатковування, отриманої всіма малими підприємствами регіону, на 10,4 млн грн;

• збільшення кількості малих підприємств сприяло збільшенню суми прибутку від звичайної діяльності до оподатковування на 8,3 млн грн.

Таким чином, основною причиною зниження суми пр ибутку від звичайної діяльності, отриманої малими підприємствами

України у 2004 р. стосовно 2000 р., стало зниження фінансових результатів окремих підприємств, тобто зниження середньої суми прибутку, отриманого одним прибутковим підприємством, і збільшення середньої суми збитку в розрахунку на одне збиткове підприємство.

Слід також зазначити, що сума податку на прибуток, сплачена малими підприємствами у 200

4 р., була практично вдвічі менше, ніж у попередньому періоді. Що теж є доказом, хоча і непрямим, того, що суб’єкти малого підприємництва країни приховували дійсні результати своєї господарської діяльності з метою зменшення сум сплачуваних податків та зборів. Підставою ж для висновків про те, що малі підприємства приховують розміри своїх реальних доході в і прибутку, одержуваних ними від ведення підприємницької діяльності, є суперечність, отримана в результаті проведеного статистичного дослідження: з одного боку, сектор малого підприємництва мав стійку тенденцію до розширення і розвитку, а з іншого боку, фінансово-економічні результати діяльності малих підприємств були вкрай низькими і мали тенден цію до погіршення.

У регіонах України існують суттєві диспропорції в економічному, соціальному та демографічному рівнях розвитку. При цьому аналогічна ситуація спостерігається у рівнях розвитку малих підприємств, на діяльність яких суттєвий вплив мають вище перелічені фактори. Проте висновки про певний регіон, які базуються лише на основі узагальнених показників діяльності малих підприємств, не можна вважати коректними. Виникає

70 потреба у комплексному розвитку малих підприємств по регіонах України.

Додатковою мотивацією до здійснення рейтингового оцінювання регіонів є Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів», який передбачає критерії визначення стану депресивності окремих регіонів. Згідно з Законом було проведено статистичне дослідження, яке полягало у оцінюванні рівня розвитку малих підприємств за регіонами України на основі інтегрального показника, що базується на основних показниках діяльності даних об’єктів підприємницької діяльності.

При цьому слід наголосити, що вибір показників для інтегральної оцінки значною мірою був обумовлений можливостями органів офіційної статистики. З масиву наявної статистичної інформації було відібрано показники, що наводилися по регіонах країни за 2004 р.

Слід зазначити, що через обмеженість даних сформована система показників включає в себе лише основні показники діяльності малих підприємств. Разом з тим для здійснення рейтингової оцінки було взято лише показники, які характеризують стан розвитку малого підприємництва не з кількісного, а з якісного боку. Тобто кожен з досліджуваних показників несе в собі характеристику певного соціального чи економічного процесу, явища з урахуванням регіональних особливостей. Так, кількість малих підприємств на 10 тис. мешканців характеризує структуру місцевої економіки (малі підприємства переважають у торгівлі та сфері послуг) та рівень підприємницької ініціативності мешканців. Водночас цей показник може слугувати індикатором характеру відносин «місцева влада — бізнес». Очевидно, що середньомісячна зарплата є індикатором рівня офіційно зареєстрованих доходів мешканців певного регіону, що працюють на малих підприємствах. Зважаючи на масштаби тіньових схем виплат заробітної плати, ми все ж схильні вважати, що диференціація розмірів сукупного (офіційний плюс тіньовий) доходу між територіями пропорційна диференціації да

них про доходи, які відображаються статистичною звітністю. Тому для цілей рейтингового оцінювання територій середньомісячна зарплата є прийнятним показником.

Для проведення рейтингової оцінки регіонів за рівнем розвитку малих підприємств було взято такі показники:

1) середньомісячна заробітна плата на малих підприємствах, грн;

2) кількість малих підприємств на 10 тис. осіб наявного насе

4) питома вага малих підприємств, що реалізують продукцію та надають послуги, %;

5) питома вага малих підприємств у загальному обсязі реалізації в регіоні, %;

6) питома вага малих підприємств, що отримали збитки, %.

Для визначення інтегральної оцінки усі показники розвитку територій було стандартизовано на основі варіаційного розмаху: ті на малих підприємствах; питома вага малих підприємств, що реалізують продукцію та надають послуги; питома вага малих підприємств у загальному обсязі реалізації в регіоні. Разом з тим дестимулятором виступає питома вага малих підприємств, що отримали збитки.

min xx xx z ij ij ? ? = (для стимуляторів); max xx xx z ij ij ? ? = (для дестимуляторів), ньої арифметичної простої:,

1 m G j = де т

— кількість показників (т = 6). minmax min xx xx z ij ij ? ? = (для стимуляторів); minmax max xx xx z ij ij ? ? = (для дестимуляторів), де значення і-го показника у j-го регіону; — мініij x minmax ,xx мальне та максимальне значення і-го показника [163, c. 17]. Інтегральну оцінку отримано у результаті розрахунку середньої арифметичної простої:,

1 m z G m ij j ? = де т

— кількість показників (т = 6).

У даному випадку показниками-стимуляторами є: середньомісячна заробітна плата на малих підприємствах; кількість малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення; рівень зайнятос

0,493
0,000
0,922
0, 915
0,584
0,333
0,204
м . Севастопол ь

На основі статистичних даних по регіонах України було побудовано табл. 2.20, в якій представлено в регіональному розрізі стандартизовані значення таких показників: середньомісячної заробітної плати на малих підприємствах; кількості малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення; рівня зайнятості на малих підприємствах; питомої ваги малих підприємств, що реалізують продукцію та надають послуги; питомої ваги малих підприємств у загальному обсязі реалізації в регіоні; питомої ваги малих підприємств, що отримали збитки. В результаті проведених розрахунків було отримано інтегральні оцінки стану розвитку малих

На рис. 2.22 подано ранжування регіонів за рівнем розвитку малих підприємств. З отриманих результатів видно, що даний показник коливається від 0,204 у Волинській обл. до 0,7 у м. Києві. Отже, можна говорити про те, що спостерігається досить значна варіація в інтегральній оцінці між мінімальним та максимальним значеннями досліджуваного показника. Проте слід наголосити, що таку ситуацію можна пояснити впливом кількісних характеристик розвитку підприємництва у м. Києві, де рівень розвитку підприємництва є набагато вищим, ніж у будь-якому іншому регіоні. Тому при порівняльному аналізі розвитку регіонів України, у тому числі й за розвитком малих підприємств, Київ та інші регіони необхідно розглядати окремо.

Волинська ровська ська -Франківська нецька ицька лтавська ка ська

Тернм.КиївРис. 2.22. Інтегральна оцінка регіонів України за станом розвитку малого підприємництва у 2004 р.

Тернм.КиївРис. 2.22. Інтегральна оцінка регіонів України за станом розвитку малого підприємництва у 2004 р.

Л

Мико

У результаті проведених розрахунків було отримано інтегральний показник розвитку малих підприємств в Україні у 2004 р., втім необхідно здійснити групування регіонів за досліджуваним показником 2004 р. Для цих цілей необхідно розробити групи, які б характеризували стан явища. В першу чергу, з статистичної сукупності необхідно вилучити м. Київ, оскільки, як вже було за-

Наступним кроком буде розподіл регіонів на три групи за таким рівнем розвитку малих підприємств:

• низький (інтегральний бал у межах 0,204—0,300);

• середній (інтегральний бал у межах 0,300—0,396);

• високий (інтегральний бал у межах 0,396—0,493);

• надзвичайно високий (інтегральний бал більше 0,493).

У табл. 2.20 подані результати групування регіонів за аналізованими показниками. До першої групи ввійшли 5 регіонів, в яких рівень розвитку малих підприємств найнижчий. Про це свідчать усереднені показник діяльності малих підприємств, які найменші серед представлених груп.

До другої групи увійшли регіони з середнім рівнем розвитку малих підприємств. Да на група є найбільшою і представляє 19 регіонів України. Показник діяльності малих підприємств перебуває на рівні середньоукраїнських. Отже, переважна більшість регіонів України проводить приблизно однакову політику зі сприяння економічного розвитку регіонів. Проте не можна стверджувати, що ця політика позитивно впливає на діяльність малих підприємств, про що свідчать дані по третій, а осо бливо, по четвертій групам.

До третьої групи увійшли Автономна Республіка Крим та м.

Севастополь, в яких серед представлених регіонів найсприятливіші умови для розвитку малого бізнесу. Дану ситуацію можна пояснити незначною кількістю великих підприємств, а також специфічними кліматичними умовами. Ці умови дають широкі можливості для здійснення підприємницької діяльності, особливо у к урортний сезон.

Що стосується м. Києва, то в нинішніх умовах він — лідер за рівнем розвитку малого підприємництва. Всі інші регіони повинні докласти максимум зусиль для того, щоб досягти рівня розвитку регіону-лідера. Але навіть у м. Києві порівняно з іншими розвиненими державами світу, не досить сприятлива ситу ація для створення та діяльності малих підприємств.

Усі зазначені вище аргументи повинні змусити керівництво держави докласти зусиль не тільки для того, щоб підтягти регіони до рівня розвитку Києва, але й продовжувати політику подальшого розвитку малого підприємництва в Україні.

78 значено вище, даний регіон є провідним в Україні, в якому розвиток малого підприємництва на порядок вище, ніж в будь-якому іншому регіоні.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.2. Статистичне забезпечення ефективної реалізації державної бюджетної політики
3.3. Статистичне оцінювання податкового навантаження
Частина 2. 3.3. Статистичне оцінювання податкового навантаження
3.4. Оцінювання впливу монетарної політики на економічне зростання
Частина 2. 3.4. Оцінювання впливу монетарної політики на економічне зростання
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)