Під монетарною, грошовою або грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємопов’язаних та скоординованих заходів щодо регулювання грошового ринку, які провадить держава чер ез свій центральний банк чи/або інші органи державного управління. Ці заходи мають бути орієнтовані на досягнення певних цілей, які з певною часткою умовності можна поділити на три групи, а саме: стратегічні, проміжні i тактичні.
Стратегічними, як правило, є цілі, визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави на тому чи іншому ета пі розвитку її економіки. Таким цілями, зокрема, можуть бути зростання рівня виробництва, оптимізація рівня зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу тощо. Кожна з цих цілей настільки важлива для розвитку економіки і суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання водночас реалізувати їх вci чи більшу їхню ча стину. Гіпотетично держава має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв’язання таких завдань. Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію.
Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, мо нетарне регулювання інфляції вимагає застосування заходів, які призводять до зміни кон’юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, зростання виробництва, яке веде до пожвавлення кон’юнктури і зменшення рівня безробіття, може викликати зростання цін
50
Монетарна політика
Фіскальна політика
Рис. 3.17. Концепція взаємодії монетарної та фіскальної політики
Тому, реалізуючи монетарну політику, регулюючий орган вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну iз стратегічних цілей та намагається її досягти за допомогою специфічного інструментарію цієї політики. Такою метою, як правило, є стабілізація цін (чи зниження рівня інфляції), оскільки саме регулювання інфляції є функцією центрального банку чи іншого державн ого регулятора. І розв’язання цього завдання сприяє досягненню інших стратегічних цілей.
Очевидний взаємозв’язок між динамікою цін, економічним зростанням і конкурентоспроможністю країни та реальними доходами населення лежить в основі багатьох економічних концепцій, починаючи з функції сукупного попиту і закінчуючи принципами стабілізайних програм МВФ, Світового Ба нку та Організації Об’єднаних
Націй. При цьому логічно зазначається, що, скорочуючи реальний попит, інфляція негативно впливає і на обсяги виробництва.
Унаслідок цього можна було б очікувати, що будь-яка економічна політика повинна передбачати просту «нуліфікацію» цінової динаміки. Тим більше, що в сучасних умовах зробити це зовсім не важко — досить лише вести більш жорстку монетарну політику
Національного банку, підвищивши, наприклад, процентні ставки, резервні вимоги чи змінивши курс національної валюти. Однак, незважаючи на очевидне, навести приклади стійкого неінфляційного розвитку в новітній історії вельми складно. Спроби ж повного монетарного погашення інфляції успіху, як правило, не мають.
В Японії, наприклад, з ниженню рівня інфляції з 2,5% у 80-ті роки до 1,2% у 90-ті роки сприяла така ж затримка економічного зростання вдвічі — з 3,8 до 1,7%. В Аргентині однопроцентна дефляція в 2000—2001 рр. кожного року супроводжувалася па
51
зросла майже на 7% за умов подорожчання товарів першого вжитку на 13,4%.
На початку поточного десятиліття індустріальним країнам вдалося знизити середньорічний приріст споживчих цін до мінімального за останні 50 років рівня (менше 2%). Втім, усупереч сподіванням, виробництво в Німеччині, Італії, Франції і Японії не лише не продемонстрували диво зростання, але й ви явилося в становищі, близькому до критичного (його щорічні прирости впали до 1% ).
Нарешті підвищення економічної динаміки у 2004 р. в США до
3,7% супроводжувалось збільшенням інфляції з 1,9 до 3,4%.
Стратегічною метою антиінфляційної політики в економіці України є досягнення таких значень рівня інфляції, які дозволили би здійснити структурні перетворення і не призвели до зниже ння темпів економічного зростання. Для досягнення цієї мети у ході дослідження інфляційного процесу необхідно враховувати всі його фактори і лише на їх основі здійснювати розробку програми антиінфляційної політики. Інфляційний процес перебуває під впливом багатьох факторів, головними з яких є макроекономічні показники розвитку економіки країни. Більшість економічних праць, присвячених факторному ан алізу інфляції, досліджують вплив на динаміку індексу споживчих цін темпів зростання грошової маси, ВВП, валютного курсу, податкових платежів і т. д. Деякі вчені-економісти особливу увагу приділяють дослідженню взаємозв’язку інфляції з бюджетним дефіцитом та технологічною структурою економіки, а також з інвестиційною активністю та незалежністю центральних банків.
У країнах з розвину тою економікою офіційно визнається наявність як монетарних, так і немонетарних факторів інфляції.
Акцентуючи увагу тільки на монетарних факторах інфляційного процесу, неможливо сформувати ефективну політику державного антиінфляційного регулювання. Лише комплексний статистичний аналіз факторів, які впливають на інфляційний процес, а також аналіз реальної економічної ситуації в країні дозволить розробити обґру нтовані рекомендації до реалізації мети по досягненню довгострокової стабільності цін.
Серед монетарних важелів регулювання інфляційного процесу особливого значення набули такі: регулювання грошової маси та швидкість її обігу; закладення дефіциту чи профіциту державного бюджету на етапі формування; визначення обсягів кредитів, які видає уряду НБУ, та зовнішніх державних позик; регулюв ання курсу
52 національної валюти стосовно долару та/чи євро; обмеження загальної кредиторської та дебіторської заборгованості та ін.
До немонетарних факторів інфляції належать: рівень безробіття, рівень ділової активності, обсяг ВВП, ціни на сировину та енергоносії, фактори структурних диспропорцій, технічного рівня виробництва, рівня монополізації економіки тощо.
Щоб процес регулювання інфляцією став керованим, не обхідно першочергово володіти повною та об’єктивною інформацією стосовно рівня інфляції, а також кількісної дії факторів, які суттєво впливають на його формування. Тому основними завданнями статистики в цій галузі є точне і об’єктивне вимірювання рівня інфляції, яке дозволяє вирішити низку питань, а саме: здійснення індексації доходів нас елення; переоцінка основного капіталу і запасів; перерахунок макроекономічних показників системи національних рахунків у постійні ціни, у першу чергу валового внутрішнього продукту; регулювання обмінного курсу валюти; коригування показників фінансової звітності підприємств тощо.
У статистиці під інфляцією розуміють зміну загального рівня цін, яка виражається у вигляді індексу. Статистичне вивчення інфляції баз ується на міжнародних рекомендаціях Міжнародної організації праці (МОП), Міжнародного валютного фонду (МВФ) та інших організацій. При цьому завдання статистичного дослідження цього явища узгоджується з міжнародним стандартом —
Системою національних рахунків (СНР) [9; 68].
Методологічною основою для побудови системи індексів цін є національні рахунки, які охоплюють усі стадії кругообігу п родукту.
Економічні рахунки СНР в основному забезпечують основи розробки системи індексів цін та фізичного обсягу поряд із забезпеченням узгодженості статистичних даних по всій системі [6; 74].
Для аналізу ефективності монетарного регулювання економіки
України вважається можливим проаналізувати причиннонаслідковий зв’язок між макроекономічними показниками, що характеризують фінансовий стан та специфіку економічного зростання Укра їни у 1996
—2004 рр. (табл. 3.8).
Таблиця 3.8
ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇ
НИ ЗА 1996
—2004 рр.
| Роки |
Індекси, % до попереднього року |
Дефіцит (+), профіцит (–) Державного бюджету |
Коефіцієнт еластичності зміни цін та грошової ма |
53
|
грошової маси, І М 135,1 133,9 125,2 140,5 146,1 141,9 141,8 146,5 142,4 |
грошової бази, І ГБ |
| 138 |
| 144,6 |
| 121,9 |
| 139,3 |
| 139,9 |
| 137,4 |
| 133,6 |
| 134,6 |
| 136,5 |
Як свідчать дані табл. 3.8, протягом 1998—2004 рр. темпи зростання грошової маси випереджали темпи зростання грошової бази, що спричинили подальше підвищення рівня цін, тобто інфляцію. Вплив зміни грошової маси на рівень інфляції є досить відчутним. Аналіз коефіцієнтів еластичності, які характеризують процент зміни рівня споживчих цін при зміні грошової маси на 1%, довів, що не має сталого та тісного зв’язку між зростанням цін і приростом грошової маси. Іншими словами, теза монетаристів стосовно забезпечення невеликого приросту грошової маси для підтримки помірних темпів інфляції для України спростовується. Також не зовсім коректним є твердження про те, що єдиною необхідною та достатньою умовою, яка визначає те мпи інфляції, є зміна темпів зростання грошової маси.
Таким чином, сучасний інфляційний процес в Україні спричинений не тільки адміністративним підвищенням цін на комунальні послуги, транспорт, основні продукти харчування тощо, але і монетарними факторами, основним з яких є випередження темпів зростання грошової маси над темпами зростання грошової бази. Головною при чиною цього є дефіцит бюджету, який фінансується за існуючих умов шляхом монетизації дефіциту бюджету Національним банком.
Оцінки інфляційних тенденцій в Україні залишаються суперечними. Наприклад, у дослідженні 2002 р. представник МВФ в Україні Б. Лісоволик не знайшов ознак оптимальної інфляції (threshold effects) у вітчизняній економіці. Це дозволило зробити 54 висновок про доцільність подальших дій на підвищення «її прогресивного зниження». У 2004 р. деякі вітчизняні та іноземні експерти почали висловлювати занепокоєння стосовно занадто високого збільшення цін, «перегріві» української економіки і необхідності зниження динаміки цін і виробництва. «Нульова інфляція» буде природною і ефективною лише в умовах досконалого ринку, здатного миттєво перерозподіляти виро бничі ресурси по всій матриці міжгалузевих зв’язків, видаляючи будь-які товарні дефіцити і відповідне їм підвищення цін.
Навряд чи хтось визнає подібну модель реалістичною. Однак, якщо мова йде про стійкість цін, аналіз не виходить за утопічні рамки доскональної мобільності факторів виробництва.
Указані зауваження потребують безумовної підтримки в частині н еприпустимості політичної гри з бюджетом, що загострилася за останні 6 місяців 2005 р. Згадані вище зауваження також привертають увагу до проблеми випереджального зростання цін у виробництві та загрозі наступного переносу інфляції на кінцеву продукцію. При цьому слід було б відмітити, що аналогічні темпи підвищення цін у промисловості спостерігалися у 2000 р. і до ж одних фатальних наслідків це не призвело. Більш того, динаміка вітчизняного виробництва у подальші роки лише прискорилася.
Необхідно ураховувати, що з моменту поновлення економічного зростання (2000 р.) між інфляцією і ВВП в Україні спостерігається взаємозв’язок, при якому і 10% підвищення цін не асоціюються зі спадом виробництва. Пр имітно, що інфляція на рівні
10% відображає динаміку цін у країнах, які мають зіставний з
Україною рівень економічного розвитку за показниками середніх доходів на душу населення. Останній у 2003 р. становить в Україні 5410 дол. і був менше, ніж у Габоні (5700 дол.).
У такому контексті попередження про загрозу «перегріву» вітчизняної економіки викликають су мніви. Тим більше, що йдеться про деформований ринок, ренегуючий безробіття. Сьогодні за кордоном, за різними оцінками, працює від 1 до 7 млн українців. Безумовно, підпадає під сумнів той факт, що чверть працездатного населення працює за кордоном. Однак і у разі коли 15% працездатного населення України працює за кордоном, можна говорити про показник, як ий зіставний з інтенсивністю трудової міграції на Балканах, де національні рівні безробіття сягають 20—40%.
Припущення стосовно економічного «перегріву» не виглядає переконливо і на тлі економічної динаміки країн СНД, се
55редні темпи інфляції, її зростання другий рік поспіль утримуються на рівні 8%. Якщо у 2004 р. ВВП в Україні підвищився на 12,5%, то в Білорусії цей показник становив 11, Таджикистані — 10,6, Азербайджані — 10,2, Вірменії — 10,1, Казахстані —
9,4, Грузії — 8,4, Молдові — 7,3, Росії та Киргизії — по 7,1%.
Ураховуючи, що сьогодні найбільш динамічними є економіки, які в найбільшій мірі скоротили виробництво у період економічної криз и 1990-х років, мова все ще йтиметься про «відновлююче» зростання.
Висловлювання на кшталт обмеження економічного зростання взагалі логіці не підлягає. Якби Китай протягом 30 останніх років прислуховувався до таких «порад» і орієнтувався на середні темпи економік, що розвиваються (5—6% на рік), Китай би і до цього час у залишався третьорозрядною країною. Китайська економічна модель змусила говорити про себе не всупереч, а завдяки стійкому 12% зростання. При цьому інфляція на рівні 10% і більше інвесторів не відштовхнула. Як і Словенії 8—9%-е підвищення цін (2000—2003 рр.) не завадило успішно завершити переговори і приєднатися 2005 р. до Євросоюзу.
За результатами дослідження, можна зробити кілька вик лючно важливих фундаментальних висновків, а саме:
А.Причинно-наслідкові зв’язки між грошовою масою та інфляцією є набагато складнішими, ніж описують представники класичної та неокласичної теорії монетаризму. Зростання грошової маси не завжди є єдиною причиною зростання рівня інфляції та цін, незважаючи на те, що зр остання грошової маси завжди супроводжує зростання рівня цін. Таким чином, для зниження інфляції до такого рівня, який міг би забезпечити оптимальні пропорції між основними макроекономічними показниками економічного зростання, необхідно зосередити увагу на ліквідації усього комплексу причин такого складного явища, не обмежуючись лише на грошовій масі.
В.Штучне об меження грошової маси, тобто демонетизація, у ринкових умовах функціонування економіки несе в собі не менше шкоди, чим її надлишок. Дефіцит грошей не припиняє і навіть не уповільнює розвиток економіки, а лише деформує, породжуючи такі явища, як заборгованість, відродження сурогатних форм платежів і таке інше. Все це вельми негативно відображає ться на економічній динаміці, формуючи до того ж такі її форми, які не відповідають вимогам часу та стратегічному курсі України на повноцінну інтеграцію до світової спільноти.
56 С.Обмежувальна монетарна політика, яка послідовно але не до кінця виважено реалізується в Україні протягом останніх років, призводить до абсолютно незадовільного рівня кредитування економіки загалом та навіть масштабних національних програм, передбачених стратегічними планами розвитку економіки і суспільства. Як наслідок, механізм банківського процента, який у більшості розвинутих країнах діє як пот ужний акселератор економічного зростання, в Україні перетворився на перешкоду, яка формує дефіцит платіжних ресурсів, і не лише гальмує розвиток економіки, але й робить неможливим реалізацію однієї з найважливіших функцій грошей — функцію платежу. D.Демонетизація економіки призводить до скорочення кількості оборотів суспільного продукту, який, як відомо, розраховується як спі ввідношення між матеріальними витратами і виробництвом продукції, тобто до уповільнення швидкості обігу витрат, а звідси, і грошової маси. Скорочення кількості оборотів призводить до вимушеного зниження частки заробітної платні у собівартості продукції і в свою чергу — вартості ВВП. Це призводить до зниження обсягів відрахувань від заробітної платні до місцевих та Державного бюдже ту, уповільнює процес їх наповнення.
Жорсткі зовнішні фінансові обмеження сприяли макроекономічній стабілізації економіки України. Однак світовий досвід переконує, що лише за рахунок застосування таких монетарних факторів стабілізація не може підтримуватися автоматично. Діяльність уряду України в таких умовах має бути спрямована також і на прийняття низки не монетарних дієвих рішень у сфері макроекономічної політики і зовнішньоекономічних зв’язків, які будуть сприяти стабілізації очікувань та подальшому підвищенню конкурентоспроможності національної економіки та її сталому зростанню.
Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлюпродаж національних грошових одиниць та іноземних валют із метою їх под альшого використання для обслуговування міжнародних платежів. Найсуттєвішим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору і дій власника валюти. Тому ступінь зрілості валютного ринку визначається не тільки масштабами валютних операцій, а й його спроможністю повною мірою реалізувати саме цю функцію. Свобода вибору суб’єктів ринку пов’язана з їхнім пра гненням дістати у
57процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, виражені у відповідному доході.
Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку. По-перше, він завжди є конкурентним ринком. Суб’єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання найбільшого прибутку. По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у собі елементи ва лютного ризику. Валютний ризик органічно пов’язаний із конкуренцією, з елементами невизначеності економічної кон’юнктури, зрештою, з обов’язковою присутністю суб’єктивного моменту у поведінці контрагентів, які не завжди можна спрогнозувати.
Невід’ємним атрибутом валютного ринку є присутність функціональних елементів його регулювання. Сучасний валютний ринок — це інституційно регу льований ринок. Уся система міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі, а також система страхування від валютного ризику являють собою відповідні атрибути валютно-ринкової діяльності. Але функція регулювання валютного ринку може реалізуватися тільки у певних межах. І за своєю формою, і за своїм зм істом державне регулювання не може і не повинно підмінювати ринкових саморегуляторів. Воно лише доповнює і відповідним чином коригує дії останніх.
Валютний ринок, побудований лише на інституційно регульованих структурах, перестає бути ринком по суті. У цьому разі валютний ринок втрачає основне — свою стимулюючу функцію, конкурентно-конструктивну місію. Тому, ро зглядаючи механізм ринкових регуляторів, необхідно виходити з їх обслуговуючої, коригувальної ролі у загальному процесі саморегулювання валютного ринку. Таким чином, взаємний інтерес контрагентів, валютний прибуток, конструктивна конкуренція, комерційний ризик, система інституційних регуляторів — такий далеко не повний перелік основних органічно пов’язаних між собою ланок, на яких побудована сучасна стр уктура валютного ринку.
Сучасний валютний ринок — це інституційно регульований ринок. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:
• на міжнародному — через систему міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі і служать засобом реалізації взаємного інтересу контрагентів і забезпечення конструктивної конкуренції;
• на національному — за допомогою використання таких інстру ментів валютного регулювання, як девальвація і ревальвація, валютна інтервенція, валютні обмеження, механізм регулювання 58платіжного балансу країни, а також через політику підтримання конвертованості національної валюти (рис. 3.18).
Ще одним учасником валютного регулювання є сам ринок. Саме його здатність до саморегулювання уможливлює проведення всіх тих заходів щодо валютного регулювання, які здійснюються на міжнародному і національному рівнях.
Курсові співвідношення між національною та іноземними валютами відіграють особливу роль у си стемі макроекономічних показників. Курсові співвідношення безпосередньо пов’язані з торговельним балансом і зовнішнім фінансуванням. Зі зміною валютних курсів змінюється динаміка товарних і фінансових потоків, стан платіжного балансу, валютні резерви, міжнародна інвестиційна позиція країни. Нестабільність валютних курсів впливає на динаміку внутрішніх цін і тарифів, на внутрішню інфляцію, на стру ктуру виробництва і споживання, на реальні доходи і життєвий рівень населення. Саме тому валютний курс використовують як один із дієвих засобів державного регулювання платіжних дисбалансів і макроекономічної рівноваги.
1616
Січен ь
Тр авень
Л ипень
Вер есень
Лю ти й
Кв ітен ь
Серп ен ь
Груд е н ь
Чер в ень
Жов т ен ь
Бер е зень
Л и ст о п ад
59
Рис. 3.18. Динаміка валютних інтервенцій НБУ у 2004 р. за місяцями
Вирізняють номінальний, реальний готівковий (обмінний) і реальний ефективний валютні курси.
Номінальний обмінний курс — це курс гривні стосовно долара США, який фіксується за некомерційними (здебільшого готівковими) операціями українських комерційних банків.
Реальний готівковий обмінний курс RER залежить від номінального обмінного курсу та співвідношення зарубіжних і внутрішніх цін: d де Е — номінальний валютний курс; р f ? — рівень цін за кордоном (в іноземній валюті); p d — рівень внутрішніх цін (в національній валюті).
Реальний ефективний валютний курс визначають у такий спосіб: d w f iPE ? ?
10 )(
Реальний валютний курс оцінює конкурентоспроможність країни на світовому ринку товарів і послуг. Зростання реального курсу означає, що товари за кордоном стали дорожчими і споживачі віддають перевагу вітчизняним товарам. Зниження реального курсу, навпаки, свідчить про те, що товари і послуги подорожчали і втрачають конкурентоспроможність.
У розвинутій ринковій економіці обмінний курс валюти відхиляєть ся від паритету купівельної спроможності (ПКС) на
10—20%. Для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою середній рівень валютного курсу останнім часом приблизно такий, що внутрішні ціни при переведенні їх у вільно конвертовану валюту (долари) виявляються у 2 рази нижчими за ПКС. На рис. 3.19 представлені співвідношенням паритету купівельної спроможності валют до офіц ійного обмінного курсу в країнах з перехідною економікою — країни
60
Східної Європи та країни СНД, які прагнуть створити Єдиний економічний простір.
Рис. 3.19. Співвідношення ПКС і офіційного обмінного курсу валют (2001 р.)
Як видно з рис. 3.19, рівень внутрішніх цін в Україні в 2001 р. становив 20% від рівня цін у США, тобто був найнижчим зпоміж країн-сусідів з перехідною економікою. В наступні роки це співвідношення збереглося.
Як свідчить світовий досвід, у країнах зі значним рівнем відкритості економіки рівень внутрішніх цін має тенденцію до збл иження з цінами світового ринку. Це дає підстави стверджувати, що в найближчі роки реальний обмінний курс гривні може зростати. Для збереження стабільного реального обмінного курсу за умов помірної девальвації номінального обмінного курсу та інфляції на рівні 6—7% цілком виправданим вважають середньорічний курс на рівні 5,33 грн за 1 дол. США [244].
Номі нальний обмінний курс залишається «ціновим якорем» для економіки та цільовим орієнтиром для реалізації грошовокредитної політики. Зв’язок між номінальним валютним курсом і станом платіжного балансу обернений. Якщо платіжний баланс активний, зростає попит на національну валюту і як наслідок — підвищується її курс. І навпаки, якщо стан платіжного балансу погіршується (зростає ві д’ємне сальдо), то це спричинює зміну у співвідношенні попиту і пропозиції: збільшується пропозиція національної валюти і підвищується попит на іноземну валюту. Погіршення стану платіжного балансу вимагає вживання заходів ва
61
лютного контролю з боку уряду, що веде до посилення контролю за валютними операціями.
Одним із дієвих інструментів валютної політики офіційних органів є валютні інтервенції центрального банку країни з метою коригування динаміки валютного курсу. Коригування може бути разовим чи регулярним і набувати форм девальвації (вартість національної валюти падає) чи ревальвації (надмірне підви щення валютного курсу).
Курсові співвідношення між національною та іноземними валютами впливають передусім на обсяги і збалансованість експортноімпортних операцій: підвищення курсу сприяє імпорту, зниження створює вигідні умови для експорту товарів та залучення іноземного капіталу. Коефіцієнт кореляції між сукупним торговельним сальдо і курсом UAH/USD за квартальними даними (з Q11997 до Q32001) становить 0,94.
З 2000 р. спостерігаєтьс я стабілізація номінального обмінного курсу гривні. Вона має ґрунтовну загальноекономічну основу, зумовлену в першу чергу позитивним торговельним балансом. В умовах формування суттєвого надлишку торговельного балансу та скорочення боргових виплат перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом позитивно вплинуло на зміцнення валютного курсу гривні. Діючи в умовах надлишку пропозиції валюти, НБУ зосереджува в зусилля на недопущенні надмірної ревальвації курсу гривні.
Стабільність гривні певною мірою стримувала інфляцію.
Зв’язок між темпами девальвації (ревальвації) номінального курсу і темпами інфляції виявляється з одиничним лагом, що можна простежити за даними табл. 3.9. Динаміка реального курсу при стабільному номінальному курсі і незначній інфляції не загальму вала зростання українського експорту і не прискорила зростання імпортного сегмента на внутрішньому ринку.
Таблиця 3.9
ДИНАМІКА ТЕМПІВ ДЕВАЛЬВАЦІЇ (РЕВАЛЬВАЦІЇ) НОМІНАЛЬНОГО КУРСУ
ГРИВНІ ТА ІНФЛЯЦІЇ за 1999—2002 рр.
1999 2000 2001 2002 2003 2004
Темп девальвації, ревальвації (– ) курсу гривні
24,524,26 – 1,490,57 0,02 0,49
Темп інфляції, дефляції (–) 8,4 14,3 3,5 – 3,3 8,2 12,3
62Незважаючи на значне додатне сальдо рахунка поточних операцій платіжного балансу, за період 2000-2003 рр. вартість гривні в реальному вираженні (на основі ІСЦ) суттєво не зросла і залишається значно нижчою від докризового рівня щодо євро і російського рубля.
Стабільність національної валюти дала змогу НБУ проводити активну монетарну політику, внаслідок якої:
• збільшилис я золотовалютні резерви НБУ при своєчасному погашенні зовнішнього боргу;
• зросли обсяги кредитів у реальний сектор економіки, оскільки, здійснюючи політику стабілізації обмінного курсу, НБУ фактично хеджував усі ризики, пов’язані з кредитуванням;
• підвищилась довіра до банківської системи, завдяки чому зросли обсяги депозитів в іноземній валюті (фізичних осіб на
75%, юрид ичних — на 34%), яка раніше зберігалася поза банками і не включалася до розрахунків монетарних показників;
• істотно послаблено роль американського долара як засобу нагромадження; продаж валюти населенню перевищує купівлю;
• зменшився рівень неофіційної доларизації економіки.
Доларизацією називають процес проникнення у внутрішній грошовий обіг країни іноземних конвертованих валют. Це об’єктивний процес, якого не зм огли уникнути більшість країн на етапі трансформації економіки, зокрема, країни Східної Європи,
Балтії і СНД.
Заміна національної валюти іноземною зумовлена комплексом зовнішніх і внутрішніх чинників. Зовнішні чинники пов’язані з відкритістю національної економіки, внутрішні — з її макроекономічною нестабільністю. Надпланове, непрогнозоване використання іноземних валют у комерційно-торговельних і фінансови х трансакціях викликає диспропорції на фінансовому ринку, веде до зниження купівельної спроможності національної валюти, поглиблює тінізацію економіки. Щоб протидіяти негативним наслідкам доларизації, потрібна об’єктивна інформація стосовно масштабу і тенденцій розвитку такого явища.
Неофіційна доларизація української економіки розпочалася з перших років незалежності України. Через високий рівень інфляції і не довіру до купоно-карбованця стрімко здійснювалася заміна його іноземною валютою. За оцінками TACIS/UEPLAC, уже на початку 1994 р. частка трансакцій в іноземних валютах перевищила 40%. Подальша динаміка доларизації, коливання її рівня залежали від стабільності фінансового ринку, інфляційних і девальваційних очікувань, різних видів зовнішнього шоку.
