Posibniki.com.ua Макроекономіка Статистика економічного зростання та конкурентоспроможності країни СТАТИСТИЧНІ АСПЕКТИ ОЗДІЛ ІV ОЦІНЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ ФАКТОРІВ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ


< Попередня  Змiст  Наступна >

СТАТИСТИЧНІ АСПЕКТИ ОЗДІЛ ІV ОЦІНЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ ФАКТОРІВ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ


4.1. Зовнішня складова економічного зростання

4.2. Статистичне оцінювання фінансового стану країни на основі платіжного балансу

4.3. Платіжний баланс як інструмент підтримування макроекономічної рівноваги

4.1. Зовнішня складова економічного зростання

213Міжнародний обмін результатами діяльності є основою функціонування і розвитку світового господарства, спосіб існування, відтворення та піднесення цивілізації. Інтенсивний розвиток світових товарного і фінансових ринків поглиблює взаємозв’язок і взаємозалежність національних економік. Нині жодна країна світу не може успішно розв’язувати свої економічні проблеми без повномас штабної участі у світогосподарських процесах.

У розвитку світового господарства умовно виділяють кілька періодів, упродовж яких значно змінювалися фактори і темпи економічного розвитку окремих країн та їхніх угруповань. Інтенсивний міжнародний обмін результатами діяльності національних економік почався з виникненням капіталізму і переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Появ а великого машинного виробництва і нових транспортних систем (залізниці, пароплавів) створили умови для розвитку міжнародної торгівлі. До торгівлі були залучені практично всі країни світу. Процеси розвитку торгівлі випереджали виробництво. З 1870-х років до 1914 р. світова торгівля зростала у середньому на 3,4% щорічно, світове виробництво — на 2,1% [8, с. 114].

Поряд із не ухильним зростанням товарного експорту важливого значення набув експорт капіталу та інвестицій. За 1900—

1913 рр. обсяги руху світового капіталу зросли у 2 рази, тоді як світова торгівля — на 62%, а виробництво — на 40%. У Росії напередодні Першої світової війни понад 33% промислового капіталу були іноземними інвестиціями. Інтернаціоналізація господарських відносин і міжнародний рух капіталу с прияли виникненню монополій. Великий монополістичний капітал в гонитві за надприбутками розширював міжнародний обмін. Як наслідок, зростали обсяги міжнародних платежів.

До 1914 р. платіжні відносини регулювалися механізмом золотого стандарту, коли ціна національної валюти прирівнювалася до вагової одиниці золота і жорстко фіксувалася. В умовах сприятливої загальноекономічної кон’юнкту ри система фіксованих курсів функціонувала задовільно, коливання курсів на валютному ринку були незначними, міжнародний рух капіталів здійсню

214вався практично без контролю з боку урядів. Опісля цей період розвитку системи міжнародних платежів назвуть «золотим віком». Закінчився він з початком Першої світової війни.

Неконтрольоване збільшення грошової маси в європейських країнах у зв’язку зі зростанням військових витрат і валютні потрясіння дестабілізували світову систему платежів. Фіксований курс валют у м іжнародних розрахунках призвів до того, що інфляційні програми одного уряду нібито «переливалися» через кордон, утворюючи зовнішню заборгованість або, навпаки, за умови дефляційної політики — надлишок іноземних ресурсів. Механізм золотого стандарту зазнавав руйнації. Незважаючи на рішення міжнародної Генуезької конференції (1922 р.) відродити колишню систему золотого стандарту, яка, здавалося, була втіленням надійності, непорушності, бе здоганності організації світових валютних відносин, стало неможливим. Залишки цієї «ідеальної системи» остаточно знищила економічна криза 1930-х років.

У більшості країн золото вилучалося з обігу, вводилися торговельні й валютні обмеження. Односторонній протекціонізм з боку національних урядів і припинення підтримки своїх валют звужували можливості світової торгівлі і розхитували валютну систему. Світогоспо дарські зв’язки згорталися.

Друга світова війна відкинули світову торгівлю на десятки років назад. Міжнародні фінансові потоки були фактично заблоковані, внаслідок чого європейські країни у повоєнні 50-ті роки виявилися економічно менш відкритими, ніж у середині ХІХ ст. Нерозвинута на той час інституційна структура валютного регулювання не дава ла можливості ефективно впливати на ситуацію у міжнародній валютно-фінансовій сфері. Усе це вимагало негайних дієвих заходів, спрямованих на відновлення міжнародних систем торгівлі і платежів.

Ще до закінчення війни у 1944 р. на Міжнародній конференції союзних країн у Бреттон-Вудсі (США) було досягнуто домовленості щодо створення нової системи багатостороннього ре гулювання міжнародних розрахунків, в основі якої було спільне регулювання взаємозв’язаних валютних курсів. Для управління системою і регулювання валютних відносин був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), до статуту якого були включені положення, що зобов’язували країни при одержанні кредитів надавати докладну інформацію про економічний стан та зо лотовалютні запаси країни, виконувати рекомендації фонду стосовно внутрішньої і зовнішньої політики.

215

Згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції функція світових грошей зберігалася за золотом, водночас статус світової резервної валюти офіційно було закріплено за американським доларом. Для країн — членів МВФ встановлювалися фіксовані паритети валют до долара і через нього — до інших валют. Коливання ринкових курсів валют навколо фіксованого доларового паритету допускалося у межах ±1%. Статутом МВФ були визначені також правила регулювання диспропорцій міжнародних платежів.

Одночасно зі створенням нової системи міжнародних платежів удосконалювався механізм регулюв ання міжнародної торгівлі за єдиними нормами і правилами. У 1948 р. набирає чинності Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), головним завданням діяльності якої було ліквідація чи скорочення торговельних бар’єрів та забезпечення координації торговельної стратегії. Ця угода як би доповнювала у митно-тарифній сфері роботу МВ

Ф як організації у сфері валютно-фінансового забезпечення зовнішньої торгівлі [13, с. 63—75].

Створений у повоєнний період механізм регулювання торговельного і валютно-фінансового співробітництва виявився в цілому адекватним потребам відновлення і розвитку системи міжнародних платежів. Завдяки лібералізації зовнішньоторговельних відносин фізичний обсяг світової торгівлі зростав більш високими темпами порівняно зі світовим виробництвом. За 1950—1975 рр. середньорічний приріст світового експорту становив 7,6%, а виробництва

— 4,7% [138, с. 84], тобто на кожний 1% приросту світового виробництва світовий експорт зростав на 1,6%. Якщо в 1950 р. частка міжнародної торгівлі товарами і послугами щодо світового виробництва становила 11%, то напочаток 90-х рр. — 21%.

Важливу роль у системі ГАТТ відігравали періодичні пере говорні конференції (раунди), на яких розглядалися проблеми зниження мит, усунення нетарифних бар’єрів та лібералізації зовнішньої торгівлі. Багатосторонні раунди щодо зниження митних бар’єрів дозволили скоротити середню величину мита у розвинутих країнах з 40—60% у 1945—1947 рр. до 3

—5% на кінець 1980 р. На восьмому «Уругвайському раунді» (1986—1993 рр.) було прийнято рішення про с творення на базі ГАТТ Світової організації торгівлі (СОТ). Основна мета створеної у 1995 р. організації

1

Резервна валюта — це національні кредитно-грошові засоби провідних країн, які використовуються для обслуговування міжнародних розрахунків по зовнішньоекономічних операціях, іноземних інвестиціях, нагромадження їх центральними банками країн як резервів для здійснення розрахунків та валютних інтервенцій.

216 — забезпечити свободу торгівлі. Крім торгівлі товарами, СОТ регулює сферу торгівлі послугами, питання інвестицій і захисту інтелектуальної власності [48]. За 50 років діяльності ГАТТ/СОТ світова торгівля зросла у 16 разів, щорічний приріст експорту промислових товарів становив 6%. Нині на країни — члени СОТ припадає близько 90% міжнародних торговельних потоків. «Золотодоларовий» стандарт проіснував до поч атку 70-х років, коли через сталі дефіцити платіжного балансу США конвертованість долара у золото була призупинена. Країни, які накопичили значні доларові авуари, постали перед загрозою їхнього знецінення. Весною 1971 р. надлишкові долари переповнили валютний ринок. У Німеччині, коли обсяг скупки доларів досяг 1 млрд USD за годину, Бундесбанк припинив оп ерації з доларом за фіксованим курсом і оголосив «вільне плавання» марки. Далі за

Німеччиною рішення про девальвацію своїх валют прийняли Данія, Австрія, Швейцарія, а невдовзі і США.

В умовах широкомасштабного «вільного плавання» валют діапазон курсових коливань щодо долару виходив за допустимі межі, які були розширені згідно зі Смітсонівською уго дою до рівня ±2,55%. Нові реалії світового валютного ринку були формально підтверджені на нараді представників — членів МВФ у 1976 р. на

Ямайці [13, с. 143].

Визначальний принцип Ямайської валютної системи — відмова від фіксованих паритетів валют і перехід до «вільного плавання». Країнам надавалося право самостійного вибору системи регулювання валютного курсу. Таке рішення бу ло компромісом між позицією Франції, яка наполягала на системі «регулюючої прив’язки», і США, які виступали за «необмежене плавання».

Ефективність тієї чи іншої валютної системи залежить від конкретних економічних умов, в яких ця система діє. В практиці міжнародних платежів більшість країн віддає перевагу «плаваючим», гнучким валютним курсам. Саме гн учкі курси полегшили процес пристосування національних економік до економічних потрясінь, які тягли за собою незбалансованість міжнародної торгівлі і фінансів. Це — світове падіння сільськогосподарського виробництва в 1971—1974 рр., безпрецедентне зростання цін на нафту у

1973—1974 рр. та у 1979—1983 рр., інші види зовнішнього шоку.

Нова валютна система проголосила повну демонетизацію золота у сфері валютних віднос ин, тобто золото стало звичайним високоліквідним товаром. Для полегшення розрахунків був створений колективний (за системою «кошика») розрахунковий засіб, який не має готівкової форми, — спеціальні права запозичення

217(SDR). Склад валютного «кошика» переглядався щоп’ять років. Слід зауважити — сподівання на повне витіснення долара з позиції ключової міжнародної валюти і заміну його SDR не здійснилися. Долар дотепер обслуговує майже половину міжнародних розрахунків і залишається реальною основою валютнофінансового механізму.

Одним із принципів Ямайської валютної системи є плюралізм, тобто існування у межах єдиної світової сист еми регіональних (локальних) валютних структур. Прикладом такої регіональної структури стала Європейська валютна система, основним завданням якої було згладжування коливань національних валют. Країни-учасниці взяли на себе зобов’язання забезпечити узгоджені межі коливань ринкових курсів власних валют, а в критичних ситуаціях здійснювати валютні інтервенції або змінювати пев ні макроекономічні параметри: процентні ставки, обсяги грошової емісії тощо. Рівень дефіциту державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП, обсяг державного боргу — 60% ВВП.

Повоєнні тенденції світового економічного розвитку мали кілька ключових аспектів:

• перегрупування країн світу та зміни у співвідношенні сил;

• пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва на противагу ру домісткому у промислово розвинутих країнах;

• зростання ступеня впливу ТНК щодо міжнародного інвестування;

• посилення міжнародного руху капіталу і формування системи міжнародних фінансових інститутів.

Посилення інтеграційних процесів сприяло виникненню інтеграційних угруповань (ЄС, СЕВ, НАФТА), бурхливому розвитку ТНК і пов’язаного з ним швидкого переміщення приватного капіталу, технологій, тр удових ресурсів. Високі темпи економічного зростання перетворили Південну Корею, Сінгапур, Тайвань на розвинені країни. Всередині групи розвинених країн утворилися три полюси: Європейський Союз (20% світового ВВП за паритетом купівельної спроможності), НАФТА (24%) та Японія (7%).

У 1979 р. за системою «кошика» було створено європейську грошову одиницю екю, на яку покладалися функції регулювання механізму валютних кур сів країн — членів Європейського валютного союзу і фінансування сальдо платіжних балансів.

Високий рівень інтернаціоналізації економік країн Єврозони і практично повна конвертованість їхніх валют забезпечили стабільність екю, популярність її у міжнародних економічних операціях, зростання ролі на міжнародному ринку капіталів та в процесі 218 міжнародного ціноутворення. Подальший розвиток інтеграційних процесів згідно з Маастрихтською угодою створив передумови для функціонування єдиної загальної для усіх країн грошової одиниці — євро. Безготівкова євро була впроваджена 1 січня

1999 р., готівкова — 1 січня 2000 р. Нині у просторі обігу євро проживає 291 млн осіб, а його економічний потенціал сягає 20% потенціалу світової економіки [13, с. 87].

Ще од на структурна тенденція розвитку світової економіки пов’язана із впливом науково-технічного прогресу. Автоматизація та комп’ютеризація виробництва у промислово розвинутих країна обумовила зростання попиту на висококваліфікованих та досвідчених працівників, підвищився рівень зайнятості «білих комірців» на відміну від «синіх». Інвестування в «людський капітал», тобто у здібності і труд ові навички, які дають прибуток, стало фактором підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності.

Перехід до наукомістких технологій зумовив зростання використання знань, трудових ресурсів розвинутими країнами, тоді як попит на природні ресурси знизився. Триває зниження частки продукції сільського виробництва та добувної промисловості у світовій торгівлі (за винятком енергоносіїв): з

61 % у 1937 р. до 45% у 1960 р. та 23% у 1996 р. Водночас швидко зростає міжнародна торгівля технологіями. Надходження від продажу патентів, ліцензій, авторських прав у США — найбільшого у світі експортера технологій — зросли у 2,2 раза (з 14 до 30 млрд USD) за 1989

—1996 рр., а їх імпорт збільшився втричі (з 2,5 до 7,5 млрд USD).

Лібералізація міжнародної торгівлі і платежі в у другій половині ХХ ст., поступальний розвиток світової інфраструктури комунікацій та транспорту сприяли відкритості національних економік, прискоренню їхньої інтеграції. Традиційна міжнародна торгівля із суто комерційної значною мірою перетворилася у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів, розвивалися сфера послуг і обмін науково-технічними знаннями, стрімко зростали обор оти капіталу в різних формах, збільшувалися масштаби міграції робочої сили. Потужнішими ставали транснаціональні корпорації (ТНК), відчутно зростала їх роль у світогосподарських процесах.

На межі тисячоліть у системі світового господарства діяло близько 50 тис. великих транснаціональних корпорацій і 300 тис. філій. За сучасними оцінками, ТНК контролюють половину світової торгівлі готовими товарами, велику частину то ргівлі послу

219сільськогосподарської сировини. Частка ТНК становить близько

7% міжнародного технологічного обміну, ноу-хау, патентів, ліцензій [14, с. 101].

Діяльність ТНК безпосередньо впливає на виробництво, торгівлю, зайнятість, активно формує світове конкурентне середовище. Це найактивніший учасник у всіх сегментах світового фінансового ринку. Про зростання масштабів світової економіки свідчить те, що кумулятивний обсяг прямих ін оземних інвестицій досяг 20% світового ВВП, експорт закордонних філій ТНК — 1/3 світового експорту; ВВП, вироблений за рахунок закордонних філій, становить 7% світового ВВП [14, с. 27].

Характерною рисою «глобальних фірм» є розвиток і поглиблення внутріфірмової торгівлі у вигляді простих поставок компонентів і напівфабрикатів материнської компанії або у формі обмін у високоспеціалізованими кінцевими виробами. На торгівлю між материнськими компаніями та їхніми закордонними філіями припадає третина світової торгівлі і приблизно 70% світових платежів за технологію є результатом внутріфірмових трансакцій

ТНК [14].

Головною і найважливішою структурною тенденцією стало зростання міжнародних потоків капіталів, яке завдяки процесу транснаціоналізації відбувалося значно вищими темпами, ніж зростання міжнародної торгівлі. У 1960—19

80 рр. зростання обсягів прямих іноземних інвестицій випереджало міжнародну торгівлю у 2,5 раза, у 90-ті роки — майже в 9 разів [76, с. 151]. Інтеграційні процеси у фінансовій сфері зумовили заснування фінансовими установами своїх філій у головних фінансових центрах для здійснення функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових посл уг.

Нині світова фінансова мережа охоплює сотні тисяч ТНК і міжнародних фінансово-промислових груп, транснаціональні банки і страхові компанії, ринки цінних паперів, електронні системи банківських розрахунків — як традиційні, так і віртуальні. Глобальна мережа інтернет-торгівлі та розрахунків перетворила світовий фондовий і валютний ринки на єдиний глобальний фінансовий прост ір. За рівнем глобалізації фінансова сфера випереджає всі сфери реальної економіки.

Важливим явищем міжнародного фінансового життя стало виникнення та розвиток євроринку, який відкривав перед банками і підприємствами європейських країн можливість зберігати ліквідні кошти в іноземній валюті. Основна частина фінансових

220 облігаційних позик. Це пояснюється тим, що операції з єврооблігаціями здійснюються анонімно (на пред’явника) і доходи на єврооблігації не оподатковуються.

Як джерело фінансування для великих компаній використовують досить гнучкі механізми кредитування — короткострокові боргові зобов’язання: євроноти і комерційні євровекселі. З метою захисту кредиторів і позичальників від процентних та вал ютних ризиків на ринку єврокредитів набувають поширення фінансові ф’ючерси.

Усе це свідчить про те, що євроринки виявляють неабияку здатність пристосовуватися до економічної ситуації у світі. Вони сприяють кращому розподілу фінансових ресурсів у планетарному вимірі, пропонують нестандартні розв’язання проблем, які виникають у зв’язку з порушенням рівноваги зовнішніх платежів; надають фінан совим агентам важливі засоби захисту від ризиків, і врешті-решт стимулюють конкуренцію і зменшують вартість фінансового та банківського посередництва.

Привабливий своїм ліберальним регулюванням (податковими пільгами та конфіденційністю рахунків, спрощеними процедурами проведення біржових та банківських операцій) євроринок стрімко розширював географію і нині функціонує в усіх фінансових центрах світу. За пе ріод 1960—1990 рр. масштаби ринку євровалют зросли з 20 до 6000 млрд USD, або у 300 разів [96].

На початок ХХІ ст. сформувалася світова фінансова система, яка органічно поєднала світові валютний, фондовий, кредитний і страховий ринки. Принципово змінилася модель взаємодії цієї сфери з державними регуляторами — вона стала практично незалежною від державного контролю і рег улювання. Національні держави виявилися безсилими поодинці регулювати не лише міжнародні фінансові потоки, а навіть свою внутрішню фінансову сферу. За словами Р. Аллена [76, с. 86], світовий фінансовий ринок за місяць переміщує із країни в країну понад 3 трлн USD, з них 2 трлн — гроші, що не контролюються державою чи іншими офіційними інститутами.

Структурні зміни у сис темі міжнародних платежів пов’язані із запровадженням новітніх інформаційних технологій, систем електронного зв’язку. Сучасні технології у галузі телекомунікацій дають змогу за лічені години залучати заощадження з депозитних пулів усього світу і спрямовувати кошти позичальникам на умовах найвищого доходу та найнижчих витрат.

Науково-технічні досягнення не лише прискорюють потоки капіталів, але й ведуть до скороченн я витрат на здійснення трансак

221цій. Так, за даними, які наводить Б. Гейтс, банківські витрати на одну трансакцію по телефонному зв’язку становлять 0,25 USD, а інтернет-технології скорочують їх до 0,01 USD [14, с.96].

Світове господарство поступово перетворювалося на глобальний економічний організм. На рівні окремих країн глобалізація вимірюється відкритістю економіки, часткою експорту у ВВП, обсягами зарубіжних інвестицій, міжнародних платежів тощо. Галузевий зріз глобалізації виразно ілюструється співвідношенням обсягів зустрічної внутрігалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, відповідним показником у сфері інвестицій, а також коефіцієнтом спе ціалізації галузі, розрахованим за співвідношенням національних і світових експортних квот галузі.

Процес глобалізації характеризується зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів, переплетенням їхніх господарських комплексів та економічних систем. У сучасній світовій економіці фактично всі країни залучають кошти ззовні та мають непогашені борги. Більшість країн, включаючи розвинені, є чисти ми позичальниками. Переважання за останні 25 років інвестицій над заощадженнями характеризує світову економіку як боргову.

Глобалізація фінансових ресурсів має як позитивні, так і негативні наслідки. Завдяки цьому явищу капітал позбувся ознак дефіцитності і для розвинутих економік, і для країн, що розвиваються. Окрім того, активізуючи конкуренцію на національних фінансових ринках, глобалізація сп рияє зниженню вартості фінансово-кредитних посередницьких послуг. Водночас глобалізація посилює нестабільність національних фінансових ринків, оскільки фінансові кризи в окремих регіонах миттєво позначаються на інших країнах та регіонах, а лібералізація національних фінансових ринків зумовлює їх уразливість щодо руху «гарячих грошей». Іншим негативним наслідком глобалізації є зростаюча залежність світової економік и від функціонування фінансового, а не реального капіталу. Стан національних економік дедалі більше залежить від стану їх фінансів, який, у свою чергу, залежить від поведінки нерезидентів, що присутні на національних фінансових ринках, стану міжнародних фінансових центрів та фінансових ринків інших країн і регіонів світу. Вплив національних урядів на націонал ьні фінанси послаблюється, тоді як вплив ТНК, міжнародних інвесторів та спекулянтів посилюється. У країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою зростає вплив на їх ринки капіталу міжнародних фінансових організацій. 222 Значний вплив на стан і розвиток міжнародного співробітництва справляють міжнародні фінансові організації: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, ядром якого є Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Світова організація торгівлі, країни «великої сімки», регіональні організації (їх налічується близько 60), багатонаціональні корпорації, інституціональні інвестори і не урядові організації.

У системі міжнародного регулювання валютно-кредитних відносин центральну роль відіграє МВФ. Це один з економічних підрозділів ООН, який ставить за мету, як записано в його статуті, допомагати країнам-членам долати валютно-фінансові труднощі, зокрема:

• сприяти стабілізації міжнародної системи платежів і розрахунків;

• створювати умови для р озширення і збалансованого розвитку зовнішньої торгівлі;

• узгоджувати та координувати валютну політику, підтримувати валютні курси і конвертованість валют, сприяти упорядкуванню валютно-фінансових відносин;

• надавати у тимчасове користування фінансові кошти для коригування платіжних балансів.

У 1992 р. Україна приєдналася до найвпливовіших міжнародних фінансових інституцій — МВФ і Св ітового банку та провідної регіональної фінансової установи — Європейського банку реконструкції та розвитку.

У 1997 р. Україна приєдналася до статті III статуту МВФ, тим самим взяла на себе зобов’язання щодо організації своєї валютної системи, зокрема, уникати обмежень у здійсненні платежів та переказів за поточними валютними операціями. Положення статті III спрямовані на сприя ння:

• розширення та збалансованості зовнішньої торгівлі;

• підтримки високого рівня зайнятості та реального доходу;

• допомоги в організації багатосторонньої системи платежів за валютними операціями між членами МВФ.

Події останніх років, а саме, фінансово-економічні кризи у Мексиці (1994 р.), країнах Південно-Східної Азії (1997 р.), Росії та

Бразилії (1998 р.), Аргентині (2001 р.) з новою силою п ривернули увагу до міжнародних фінансових проблем. Ведеться пошук механізмів та важелів, які б унеможливили виникнення процесів, що не лише гальмують економічний розвиток, а й відкидають окремі країни далеко назад від досягнутого рівня. У зв’язку з цим пропо

223нується низка засобів, які стануть передумовою для зміцнення національних фінансових систем та формування нової архітектури міжнародної валютно-фінансової системи, а саме: прозорість економічної політики і валютно-фінансових відносин; зміцнення банківської та фінансової систем; залучення приватного сектору; лібералізація; модернізація міжнародного фінансового ринку.

Прозорість економічних дій передбачає надання членами МВФ повнішої інформації пр о економічний розвиток та про основні засади економічної політики, особливо на розширене коло фінансових індикаторів, що вводяться відповідно до системи спеціальних стандартів МВФ. Вони мають бути доступними як для державних, так і для приватних учасників фінансового ринку.

Зміцнення фінансової та банківської системи лежить у площині пош ирення на всі міжнародні фінансові операції світових стандартів обліку, аудиту, страхування, безпеки платіжних систем і банківського нагляду.

У сучасних умовах існують різноманітні класифікації форм зовнішньоекономічної діяльності. Так, зовнішня торгівля може розглядатися з позицій напрямку зовнішньоекономічної діяльності (імпорт — експорт), а також із позицій предмета (товари — послуги), або ж регіона льних особливостей (прикордонна торгівля) та засобу розрахунків (бартерні операції) та ін.

До основних видів зовнішньоекономічної діяльності можна включити такі (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Основні види зовнішньоекономічної діяльності

225Реалізуючи стратегію зовнішньоекономічної діяльності, держава має уважно розглянути власні цілі, оцінити ресурси, конкурентне середовище, умови здійснення своєї зовнішньої діяльності у конкретних умовах.

Серед наведених форм зовнішньоекономічної діяльності історично першою та переважаючою є міжнародна торгівля, тобто міжнародний обмін продуктами і послугами — результатами національної праці. Залежно від предмета і ха рактеру здійснення зовнішньоторговельних операцій існують різноманітні форми торгівлі, класифікація яких дано на рис. 4.2.

Аналіз зовнішньоекономічної діяльності України в 1996—

2003 рр. свідчить, що у 1996

—1998 рр. експорт переважав імпорт, на що вказує позитивне сальдо торговельного балансу, але ця перевага була незначною і не могла подолати хронічну нерівновагу платіжного балансу, яка тривала протягом 1992—1

998 рр.

Від’ємне сальдо поточного рахунка платіжного балансу у зазначений період сягнуло 2,7—3,3% ВВП.

Дані показники можна подати у вигляді зведеного зовнішньоторговельного балансу (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

ЗВЕДЕНИЙ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ [242] млн дол. США

Експорт Імпорт Сальдо
2003 2004 2003 2004 2003 2004
Усього товари та послуги 22 012,4 27 314,8 18 168,4 24 478,1 3844,0 2836,7
Країни СНД 6807,5 8367,9 9263,8 11 845,3 – 2456,3 – 3477,4
Інші країни світу 15 204,9 18 946,9 8904,6 12 632,8 6300,3 6314,1
у т. ч. країни ЄС 4187,5 5308,5 4321,4 6159,0 – 133,9 – 850,5

Дані табл. 4.1 відображають загальний стан зовнішньоторговельної діяльності за 2003—2004 рр. Так, у 2004 р. порівняно з

2003 р. відбулося зростання зовнішньоторговельного обороту, який становив відповідно 51,8 та 40,2 млрд дол. США, збільшилися обсяги експорту товарів та послуг (на 24%) і становили 27 млрд дол.

США, обсяги імпорту також збільшилися (на 35%), або 24 млрд дол.

США, але експорт переважав ім

226 що свідчить активне сальдо торговельного балансу. Лише у товарообороті з країнами СНД та ЄС, як у 2003 р., так і у 2004 р., сальдо від’ємне через значне збільшення обсягу імпорту товарів.

Домінуючу роль у товарообороті відіграє торгівля товарами, на яку у 2004 р. припадало 84,4% (у 2003 р. — 86,9%) торговельного обороту, частка послуг становила лише 1

5,6% (у 2003 р. —

13,1%).

Оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт для стабільного розвитку економіки необхідно забезпечити певну пропорцію між імпортною залежністю і експортною квотою. Оптимальне співвідношення між ними називають «збалансованістю зовнішньої торгівлі» (табл. 4.2).


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.2. Статистичне оцінювання фінансового стану країни на основі платіжного балансу
Частина 2. 4.2. Статистичне оцінювання фінансового стану країни на основі платіжного балансу
4.3. Платіжний баланс як інструмент підтриму
РОЗДІЛ V ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ
5.2. Роль держави в залученні прямих іноземних інвестицій
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)