Posibniki.com.ua Економіка Глобальна економіка Частина 1. Розділ 2 ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ВИМІРИ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 1. Розділ 2 ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ВИМІРИ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ


2.1. Однополярна глобалізація і роль США в світовій економічній системі

Однополярність світового економічного розвитку з домінуванням єдиної світової держави-імперії в цілому є достатньо позитивним сценарієм глобальних трансформацій. Цей позитивізм, щоправда, може мати прояв за певних умов. Світова держава-імперія у теорії являє собою інститут, орієнтований на вирішення глобальних проблем і організацію світового розвитку на власній території. Такий інститу т пропонує світу один-єдиний загальний світовий порядок, а не вибудовує власний добробут за рахунок організації двох світопорядків: одного — для себе, а іншого — для решти країн світу. Світова держава-імперія відрізняється і тим, що не розділяє світ і людство, а пропонує єдині універсальні засади існування.

На сьогодні проект од нополярного розвитку економічної системи світу реалізується в контексті геополітичної ідеології американського глобалізму, що в навіть найзагальніших проявах відрізняється від класичних уявлень про однополярність. США, роблячи заяви про власну планетарну відповідальність, напряму втручаються у внутрішні справи фактично усіх країн світу, ведуть неприховану експансію, але при цьому не тільки не вирішу ють загальних світових проблем, а й відмовляються від їх вирішення, реалізуючи власні егоїстичні інтереси. Закономірно, як зазначає Ю. Крупнов, що США і транснаціональні фінансові еліти в останні десять років взяли курс на відмежування себе від решти світу, на створення для самих себе особливого порядку, в якому не залишається місця для вирішення загал ьних проблем і який захищений від решти людства витонченими санітарними кордонами. Експан-

67сія і інтервенціоналізм США й інших розвинутих країнсателітів дозволяють однозначно визначити їх як глобальні центри сил чи нові імперії, але не як світові держави, оскільки світова держава, на думку Ю. Крупнова, визначається не імперскістю, потужністю, військовою силою, експансією і інтервенціоналізмом, а здатністю реалізовувати єдиний справедливий світопорядок.

Практика останніх дес ятиліть XX ст. і перших років XXI ст. дає всі підстави для того, щоб як джерело і предмет глобалізації на сьогодні розглядати американський капітал, рушійною силою цього процесу — американський імперіалізм, а увесь процес за сутністю — як інституціоналізацію системи неоколоніальної експлуатації світової економіки «імперіалізмом долара».

На початку 1970-х років XX ст., коли з’ясувалося, що американська економіка біл ьше не в змозі підтримувати обмін доларів на золото, падіння системи «золотого стандарту», що спостерігалося, за законом паритету купівельної спроможності валют повинно було призвести до незворотної зміни: змістити долар з п’єдесталу головної грошової одиниці світу і замінити його «валютним кошиком». Насправді конкурентна бо ротьба валют основних розвинутих країн припинилася тільки номінально, між тим як реально створена паритетна одиниця не здобула статусу засобу безпосереднього обороту. На рівні базису, де відбувається реальний зовнішньоекономічний обмін, конкуренція валют збереглася навіть у ще жорсткішій формі, оскільки був усунутий головний і об’єктивний арбітр — золото. Відміна «золотого стандарту» дозволила досит ь стрімко наситити доларами США канали світової грошово-валютної системи. Основні розвинуті країни своєчасно відреагували на прямі загрози, що виникли, шляхом встановлення принципу обов’язкового товарного забезпечення іноземних інвестицій в національну економіку. Заборона монетарних американських інвестицій, обов’язкове їх матеріальне забезпечення дозволило європейським країнам зб ерегти конкурентні переваги.

В інших регіонах планети експансія долара зростала майже безперешкодно завдяки створеній США системі зростаючого зарубіжного попиту на цю валюту. Відповідно до розрахунків Н.

Абдулгамідова і С. Губанова, у 1980 р. доларова маса обслуговувала 9,7% світового ВВП, у 1995 р. обсяг доларизації піднявся до

17%, ще через 7 років він подвоївся і досяг 3

4,6% ВВП світової економіки [1, с. 21]. Як зазначають ці науковці, останню цифру слід вважати мінімальною, оскільки невідомо і тому не враховано

68кількість оборотів, що здійснюють долари в процесах міжнародного товарообміну. Крім того, в платіжних балансах за чистою інвестиційною позицію не знаходять відображення зовнішньоекономічні товарообороти ТНК та їх філій. Якщо оціночно зважити вплив означених факторів з екстраполяцією, а саме за питомою вагою не відображених за статтями експорту і імпорту прода ж продукції ТНК, то наведена цифра означає лише нижню межу доларового посередництва в кругообороті світового ВВП. Тим не менше вона перевищує частку всього міжнародного експорту (24—25% ВВП), унаслідок чого стає зрозумілим, що долар опосередковує не тільки зовнішньоекономічні зв’язки, але і значну частку внутрішньогосподарського товарного обороту різних країн та регіонів [1, с. 21] . Це підтверджується статистикою, яка характеризує валютну структуру фінансово-кредитних інструментів, які перебувають в обороті. За даними на 2001 р. долар не просто перетворився на безпосередню валюту внутрішнього грошово-кредитного обороту решти країн світу, а й помітно потіснив позиції національних валют, відвоювавши 25% участі в активах і 30,5%

— у зобов’я заннях [1, с. 21]. Якщо виключити країни євро-зони, Великобританію, Канаду і Австралію, а також Китай та Японію, то — за умов екстраполяції за питомою вагою названих країн у світовому ВВП — вказана частка долара в монетарній системі решти країн підвищиться не менш ніж у 2,5—2,6 раза, тобто до 70% [1, с. 22]. В сукупному ж обсязі інтернаціональних бор гових зобов’язань, що були емітовані розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, долар домінує безроздільно, утримуючи власну питому вагу на рівні 66,5— 67,5% і гарантуючи тим самим панування серед всіх конвертованих валют, включаючи євро [1, с. 22].

Таким чином, можна констатувати факт, що після колапсу системи «золотого стандарту» долар не тільки не здав влас них позицій світової резервної валюти, а й досяг більшого — перетворення на глобальну валюту, в якій є номінованою більшість монетарних інструментів, що були випущені в світовий оборот

— від банківських кредитів до державних облігацій.

США де-факто перехопили функцію світового емісійного центру і — відповідно

—верховного контролера інтернаціональних потоків глоба льного товарно-грошового обороту.

Тільки з 1990-х років XX ст. потік світових подій, як зазначалося раніше, почав оцінюватися в контексті глобалізації (коли до зони, що перебувала під контролем американського капіталу, бу

69Дезінтеграція і втягнення 1/6 планети до сфери впливу капіталу

США зробили останній по-справжньому глобальним. З темпом приросту зовнішньоторговельних відносин останній факт практично непов’язаний, оскільки відповідна динаміка характеризується не революційними змінами, а звичайним еволюційним ходом подій. Зародження, а точніше навіть витоки формування глобального американського імперіалізму дослідники і аналітики відміт но розпізнавали ще на рубежі 1960—1970-х років XX ст.

Французькі експерти К. Гу та Ж.-Ф. Ландо в книзі «Американський капітал за кордоном» відмітили появу, по-перше, феномену «імперіалізму долара», по-друге, виділили у складі платіжного балансу США підрозділ, що був названий ними «балансом імперіалізму», по-третє, висловили пропозицію кількісно оц інювати «ступень залежності» кожної країни від «імперіалізму долара» стосовно інвестованого американського капіталу до ВВП (понад

30% — колоніальна залежність, нижче — протекторат, кондомініум тощо). По-четверте, французькі вчені детально і ґрунтовно розібрали вимоги американського капіталу до залежних країн, що були розроблені Гарвардською монетаристською школою. Нарешті К. Гу та Ж.-Ф. Ла ндо встановили зв’язок монетарної і технологічної залежності. Єдиним питанням, що лишилося без відповіді, був факт активної купівлі американських цінних паперів європейськими інвесторами. Французькі експерти прокоментували його так: «Це явище, як і все, що стосується біржової торгівлі, важко пояснити чисто економічними причинами» [1, с. 23].

Звичайно, що така фраза не може задовольнит и сучасних науковців, які в більшості своїй вбачають у факті панування американського капіталу в світовій економіці активне використання системи монетарної експлуатації. Практична реалізація американської версії глобалізму дала значний матеріал для вивчення глибинних важелів того механізму, який дозволив долару США здійснити монетарне завоювання глобального товарно-грошового обороту. За своєю деко мпозицією вказаний механізм являє собою пірамідальну конструкцію, яка охоплює товарне кредитування

США рештою країн світу, накопичення доларових резервів за кордоном, «зв’язування» їх в американських «цінних боргових паперах», періодичне стискання ринку облігацій і заохочення розвитку ринку акцій з тим, щоб змістити центр ваги на приватний борг, обвале ння фондової біржі і «уцінка» сумарної заборгованості, розміщення монетарних дивідендів у прямі іноземні інвестиції, які призначені для посилення американського капіталу в

ТНК, викачування через ТНК реальних ресурсів для вивезення до

70США. Подібна схема спрацьовує досить ефективно через наявність унікальної характеристики економіки США, де не спостерігається валютного кордону між внутрішнім і зовнішнім боргом. Зобов’язання перед зовнішнім світом, що деноміновані в доларах, за суттю є зобов’язаннями США перед власною економікою. США не повинні дотримуватися вимог ліквідності і забезпечувати ви моги монетарних кредиторів товарною масою; для того, щоб погасити зовнішній борг, достатньо емітувати додатковий внутрішній. Ретроспективний аналіз дозволяє відслідковувати всі стадії реалізації основних етапів подібної схеми.

Так, обсяги товарного кредиту, які щорічно надаються США іншим країнами світу, фіксуються за платіжним балансом цієї країни як експортно-імпортне сальдо. За умов зміни пото чних цін сальдований товарний дефіцит американського балансу за 1984— 2002 рр. досяг 3,9 трлн дол., причому перелом припав на 1990-ті роки (3,1 трлн дол., з яких 2,3 трлн були накопичені вже з 1996 р.) [1, с. 25]. Забезпечена американським капіталом динаміка товарного кредитування (рис. 2.1) наочно демонструє «чисті» результати паралельно зростаючої за обсягами глобалізації, а також знов підт верджує реальну точку відрахунку останньої. -500,0 -400,0 -300,0 -200,0 -100,0

0,0

1984198619881990199219941996199820002002

1984198619881990199219941996199820002002

Рис. 2.1. Товарне сальдо в платіжному балансі США, 1984—2002 рр. (млрд дол.) [1, с. 25]

Сукупне населення країн, що є з 1990-х років чистими товарними кредиторами США, перевищує 93% усіх мешканців планети. Так, протягом 2000

—2005 рр. товарними кредиторами США виступали 95 країн світу, причому на першу десятку (Китай, Японія, Канада, Німеччина, Мексика, Тайвань, Малайзія, Італія,

71Венесуела, Північна Корея) припадає 339,5 млрд дол., чи майже 34 млрд дол. в середньому на країну [1, с. 25]. Слід відмітити також, що частка товарного кредиту технотронними компонентами перевищує 25% сукупного торговельного дисбалансу. Отже, всупереч багаторазовим деклараціям про «блага цивілізації» США не виявляють бажання виступати технологічним донором слабкорозвинутих країн. Враховуючи частку самих США в чисел ьності населення планети, можна констатувати, що на цю країну та її геополітичну гегемонію працює на сьогодні практично вся світова спільнота. І в цьому полягає реальна сутність однополярної глобалізації за американським сценарієм.

Взамін наданого США товарного кредиту у решти країн світу концентрується матеріально нічим не отоварена доларова маса, більшою ча стиною у вигляді «електронних записів» на кореспондентських рахунках в американських банках, меншою — у вигляді готівки і пластикових грошей. Фізично основна сума не залишає кордони США, але рахується за іноземним контрагентом. Беручи до уваги інфляцію, валютні курси і відсоткові ставки, останні розміщують долари, які їм належать, у різноманітні монетарні інс трументи. Так формується обсяг зарубіжних монетарних активів на території США. Як зазначалося, вони більш ніж на 3,6 трлн дол. більше за іноземні активи США. Основні статті фіктивного капіталу, в якому за допомогою монетарних інструментів поглинуті доларові авуари решти країн світу, згруповані у табл. 2.1. Її показники є достатньо інформативними і знов виділяють 199

0-ті роки як переломні [1, с. 26].

Таблиця 2.1

РІЧНИЙ ПРИРІСТ «МОНЕТАРНО ПОВ’ЯЗАНИХ» (ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

США) ДОЛАРОВИХ АКТИВІВ РЕШТИ КРАЇН СВІТУ (млрд дол.)

1985 1990 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2004
Урядові цінні папери 105 247 270 238 294 209 123 14 89 96
Акції корпорацій 62 107 154 130 129 263 255 348 189 198
Облігації корпорацій 89 91 94 58 84 85 122 161 181 217

Розраховано за: Statistical Abstract of the United States. 2005 (Table 1164)

Під монетарну експлуатацію найбільш активно підпадають розвинуті країни. Менш розвинуті, що експортують переважно

72сировину, практично всі перебувають у борговій залежності і тому їхні поставки відбуваються за рахунок боргу, сплачуються чи компенсуються відсотковими прибутками США. Розвинуті країни, навпаки, не мають заборгованості перед США, формально є незалежними, оскільки мають позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу (табл. 2.2) Тим не менше — через відмічене фіктивно-монетарне погашення то варного кредиту, що одержується

— їх товарообмін з Америкою є нееквівалетним. Як протидія «експлуатації доларом» виступила міждержавна фінансовоекономічна інтеграція на теренах Європейського континенту, важливим результатом якої стало практичне введення до обороту єдиної валюти — євро.

Таблиця 2.2

РОЗВИНУТІ КРАЇНИ — КРЕДИТОРИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ (загальне сальдо платіжних балансів у млрд дол.)

1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 1993— 2004
Розвинуті країни 68,3 33,9 58,1 44,5 91,7 35,8 –121,1 –248,4 –223,1 –200,5 –143,2
США –82,5 –118,2 –109,9 –120,9 –139,8 –217,5 –324,4 –444,7 –407,1 –404,9 –2369,9
ЄС 24,7 16,9 53,4 81,5 102 63,8 28,7 –6,7 15,5 26,2 406,2
Японія 132 130,6 111,4 65,8 94,1 121 106,8 116,9 88,8 108,9 1076,3
Інші 8 1,9 0 8,9 15,4 61,3 72,7 101,9 94,9 90,4 455,4

Розраховано за: World economic outlook. October 2004. P. 208—248 (Table 27)

Таблиця ілюструє даний поворотний момент. Країни єврозони (на чолі з Німеччиною та Францією) з введенням євро багатократно зменшили товарне і ресурсне кредитування США: до 63,8 млрд дол. проти 342,3 млрд у 1993—1998 рр. [1, с. 27].

У зв’язку з «трансатлантичним протистоянням» статистика чистих фінансових прибутків, що були одержані розвинутими країнами за рахунок розміщення і управління власними зарубіжни ми активами, свідчить, що протягом 1993—2004 рр. тільки дві країни ОЕСР змогли залишитися нетто-одержувачами — в найбільшій мірі Японія (528,3 млрд дол.), у меншій — США [1, с. 27]. Японії вдалося вміло оптимізувати розподіл коштів за портфелем валютних активів, хоча мережа власне банківських інститутів країни є обтяженою міліардними обсягами «поганих кредитів».Для США становище є дещо іншим: за відмічений період країна зуміла зберегти в цілому позитивне сальдо, проте, починаючи з

731998 р., статистика свідчить про накопичення чистих збитків, непрямо вказуючи на появу і наростання результативної протидії однополюсної глобалізації.

У той же час безпосередні інвестиційні прибутки є не настільки значущим показником для США для того, щоб робити далекоглядні висновки. Він відкриває лише верхівку айсбергу монетарних прибутків «імперіалізму долара», адже через пла тіжний баланс не проводиться, за розрахунками Н. Абдулгамідова та С. Губанова, понад 93,5% зарубіжних активів і прибутків американських корпорацій [1, с. 27]. Лише непрямо за асиметричною структурою прибуткових та видаткових статей відкривається те фундаментальне значення, яке має для глобального американського імперіалізму опора на ТНК. Достатньо показовою є наступна диспропо рція, яка свідчить на користь США: в 2000 р. за прямими інвестиціями, що були розміщені за кордоном, у капіталі і оборотних коштах філій ТНК, фактичні надходження були в 1,3 раза більше, ніж виплати (табл. 2.3). І ще один важливий момент привертає увагу: на 99% інвестиційні прибутки США були недержавними, тоді як видатки, на впаки, на 1/3 були представлені державними коштами [1, с. 27].

Таблиця 2.3

СТРУКТУРА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ДОХОДІВ США (складена на основі платіжного балансу США за 2000 р., у млн дол.)

Отримано США від решти країн світу 2000 р. Сплачено США решті країн світу 2000 р. Сальдо
За зарубіжними активами, всього 350525 За зарубіжними зобов’язаннями, всього –360146 –9621
З них за прямими інвестиціями 149240 З них за прямими інвестиціями –68009 81231
Інші приватні прибутки 197440 Інші приватні виплати –184465 12975
Прибутки уряду 3845 Виплати уряду –107672 –103827

Джерело: US Department of Commerce, Bureau of Economic Analysis. 2002. US International Transactions (Table 1)

Настільки помітне структурне розходження в платіжному балансі пояснити легко. Зарубіжні активи, що перебувають у їхній власності, США неухильно розміщують в реальних цінностях, що мають вираз у формі, головним чином основного, тобто технологічного чи інфраструктурного і товарного капіталу. І настільки ж рішуче переводять американські активи іноземних власни

74

75 ків у фіктивний грошовий капітал (акції, облігації тощо). Сплати за такими авуарами наводнюють решту країн світу доларовою масою, що знецінюється.

Як результат, спрацьовує встановлена схема американської експлуатації всієї планети: з всесвітнього господарства відволікаються повноцінні ресурси, а взамін нагнітається доларова інфляція.

Головний противник «доларизації» ЄС поки що не в змозі рішуче змінит и розстановку сил, і опинився за інвестиційними статтями у становищі нетто-кредитора. Причому достатньо легко помітити наявність істотного розбросу показників всередині ЄС. Він є характерним для ситуації значного внутрішнього водорозподілу між досягненнями формальної інтеграції і відставанням реальної. В Німеччині і Франції втрати є значно меншими, між тим євро-зона має солі дне від’ємне сальдо розміром 278,7 млрд дол., а по ЄС в цілому сума понесених втрат зростає до 377,7 млрд дол. [1, с. 28].

Після розміщення доларової маси, що перебуває у власності решти країн світу, на американському ринку цінних паперів, залучені кошти підпадають під вплив поточної кон’юнктури, що характеризується значним підвищенням курсової вартості цінних паперів. Статистика оборотів американського ринку цінних паперів свідчить, що за період 1980—2000 рр. його обсяг був роздутим у 28 разів, тобто темп зростання склав 140% у середньому на рік [1, с. 28].

За розрахунками Н. Абдулгамідова і С. Губанова, якщо б індекс Доу-Джонса відповідав показникам відтворення, йог о розмір у 2000 р. був би на рівні 7000, що на 40% нижче фактичного рівня кон’юнктури. Кількісний аналіз за даними міжгалузевих балансів США вказує на зростання наприкінці 1990-х років значних макроекономічних диспропорцій. Так, динаміка потенціалу внутрішнього накопичення (приріст на 21,2% за 15 років) різко розходиться з динамікою грошових інвестицій (зростання на 15

5,3%). Авансований капітал зріс у мірі, що виключає можливість його окупності за умовами відтворення у 1997 р. Цикл його кругообороту зріс до 15,2 року (проти 8,9

— в 1982 р.) [1, с. 29].

Отже, процеси ринкової капіталізації відбувалися під впливом не внутрішнього відтворення, а диктувалися глобальними інтересами американського імперіалізму. Саме приріст товарного дефіцит у платіжного балансу США генерував приріст обсягів внутрішніх «пасивів» (табл. 2.4).

2000 –452,4 456,34
1999 –345,4 350,16
1998 –246,7 277,8
1997 –198,1 388
1996 –191,0 370,2
1995 –174, 2 231, 9
1994 –165,8 140,4
1993 –132,5 111,1
1992 –96,9 73,2
1991 –76,9 58,1
1990 –111,0 18,7
Сал ь д о то ва ро обм іну за платі жним и балан с а ми США ( приріст чи сто г о товарного креди ту , отриманого США від решти країн світу ) Нетто при р іст обсягі в амер и кансь ких ц і нни х папер ів , отр и м а них ре штою сві ту (« пап ір на обмін то варі в »)

Розрахований Н. Абдулгамідовим і С. Губановим коефіцієнт кореляції (–87,9%) вказує на значну зворотну залежність потоків, що досліджуються, причому за умов зміщення з річним лагом ступінь залежності зростає. Відповідно до нього товарний кредит, що одержується США від решти країн світу, на 87,9% свого розміру підпадає під «сек’юритизацію» [1, с. 29].

Спочатку доларова виручка залучається в аме риканські цінні папери, потім біржовий шквал знецінює їх на мільярди і трильйони доларів. До моменту біржової паніки власники забудуть про реально витрачений на них товарний кредит. За видимістю еквівалентності приховується справжня нееквівалентність, причому у відносинах США як з розвинутими країнами, так і з країнами, що розвиваються.

Абсолютні цифри св ідчать: цінні папери в обсязі 2,5 трлн дол. збалансували розмір чистого товарного кредиту розміром 2,2 трлн (88,4% обсягу емітованих паперів). Доларова маса «паперів» є трохи більшою, оскільки відсоткові платежі «рефінансуються», а також враховують рівень інфляції [1, с. 30].

За розрахунками Н. Абдулгамідова і С. Губанова, середня за

1990—2000 рр. ставка «рефінансування» не перевищувала 1,7% річних. За такою ставкою повни й баланс (з врахуванням річного лага) «паперів» і товарів досягається у 1990

—2000 рр. Експерти і аналітики, ґрунтуючись на факті зниження результуючої поточних котирувань цінних паперів на фондових біржах США в березні 2000 р., дійшли висновку про початок «кризи світової економіки». Насправді така динаміка свідчила лише про позначення стартової точ ки істотно іншого за макроекономічною і геополітичною сутністю процесу [1, с. 30].

У той момент для американського капіталу почався час переходу до чергової фази циклу глобальної експлуатації, що розглядається. За допомогою вибіркового регулювання, корегування відсоткових ставок, валютних крос-курсів, прибутковості та ліквідності вдалося радикально змістити центр ваги н акопичених боргових зобов’язань перед рештою країн світу в цінні папери недержавного сектору США. В наступні півтора роки, в проміжку між травнем 2000 р. і жовтнем 2002 р. американський біржовий ринок «схуднув» на 5 трлн. дол., скинувши попутно як непотрібні не менше 50% вартості активів, що були розміщені зарубіжними власниками доларової маси [1, с. 3

0].

Результати є діаметрально протилежними обіцяним — майже всі країни світу підраховують «неочікувані» збитки, США ж займаються розподілом доходів, що утворилися за рахунок полег

77шеного боргового тягаря. Решті ж розвинутих країн обвал американських фондових бірж гарантував зростання бюджетних дефіцитів. Країни, які перебувають у колоніальній залежності, одночасно з будь-яким монетарним потрясінням, що пов’язаний з коливанням курсів цінних паперів і валютних курсів, відчувають безпосередню трансляцію руйнівного імпульсу на бюджетну сферу.

Оскільки глобальна по лярність наслідків біржових крахів для

США і решти країн світу раніше не досліджувалась, доцільно хоча б поверхово проаналізувати ключові її умови і залежності. Почнемо з найбільш важливих особливостей монетарної ситуації, що склалася в США напередодні березня 2000 р. З урахуванням рефінансованих, в американських цінних паперах — корпоративних і урядових — сконцентрувалися кошти ре шти країн світу в обсязі більш як 2,7 трлн дол. Вони були розподілені на користь приватних активів, притому їх частка зросла в 3,5 раза і склала

80% напередодні 2000 р. [1, с. 31]. Структура боргових зобов’язань, що була вигідною для США, склалася не одразу. Формування сприятливого для американського капіталу співвідношення тривало кілька років, що бу ли витрачені на необхідні приготування. До 1996 р. іноземні авуари включали до свого складу переважно державні боргові папери — короткотермінові і з тривалими термінами погашення. Протягом відносно короткого


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Частина 1. 2.2. Перспективи і потенціал локальних цивілізацій
Частина 2. 2.2. Перспективи і потенціал локальних цивілізацій
Частина 1. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку
Частина 2. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку
Розділ 3 ДУАЛІЗМ І СУПЕРЕЧНОСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki