Posibniki.com.ua Економіка Глобальна економіка Частина 1. 2.2. Перспективи і потенціал локальних цивілізацій


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 1. 2.2. Перспективи і потенціал локальних цивілізацій


Локальні цивілізації виникли близько шести тисячоліть назад у межах стародавніх держав та їх об’єднань — в Шумері, Єгипті, Індії. Потім вони змінювались, зникали, трансформува

87лись у цивілізації нових поколінь. А. Тойнбі нарахував 47 цивілізацій трьох поколінь, виділивши п’ять «живих» цивілізацій початку XX століття: західну, православнохристиянську, ісламську, індуїстську, далекосхідну [229, с. 18]. За основу класифікації він взяв приналежність до тієї чи іншої світової релігії. Формування четвертого покоління цивілізацій є зумовленим: по-перше, новим етапом історичного процесу, по-друге, зм іною техногенної цивілізації на гуманістично-креативну, ноосферну, постіндустріальну форму, по-третє, викликом з боку процесів глобалізації та інтеграції як власного протилежного базису процесів диференціації і дезінтеграції на нових принципах. Останній процес найбільш наочно спостерігається, перш за все, в межах західної цивілізації, яка, маючи за власне історичне ядро Західну Європу, опанувала інду стріальне суспільство і поширилась на Північну і Латинську Америку, Австралію і Океанію, перетворила на колонії Індію, Африку, підпорядкувала власному впливу Китай. Арнольд Тойнбі зазначав: «У ході власної експансії сучасна західна секулярна цивілізація перетворилася в буквальному сенсі слова на всесвітню, охопивши своєю мережею всю решту цивілізацій» [229, с. 67 ].

Таблиця 2.7

КЛАСИФІКАЦІЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ ЗА ЧОТИРМА ФАЗАМИ ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ

Архаїчна Месопотамська, єгипетська, далекосхідна, мезоамериканська, класична, південноазійська, афро-азійська
Доіндустріальна західна, далекосхідна, євразійська,
Індустріальна західна, православно-христианська, ісламська, індуїстська, далекосхідна Західна, православнохристианська, ісламська, індуїстська, далекосхідна
Постіндустріальна фаза Євразійська, східноєвропейська, західноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, африканська, японська, китайська, буддійська, індійська, мусульманська, океанічна

XX століття стало початком занепаду всемогутності західної цивілізації. Це відмічали О. Шпенглер, А. Тойнбі, Пітірим Сорокін. Останній вважав однією з головних тенденцій нашого часу переміщення центру творчого лідерства з Заходу на Схід: «Творчий центр історії людства, який був локалізований протягом сторіч в Європі і європеїзованій Америці, остаточно перестав бути

88обмеженим цими кордонами. Значною мірою він поширився на

Схід і став «планетарним» в сенсі активності не тільки на Заході, але і на Сході... В подальшому, в великих «виставах» історії буде представлена не просто одна євроамериканська «зірка», але декілька зірок Індії, Китаю, Японії, Росії, арабських країн та інших культур і народів. Ця епохальна тен денція вже діє і швидко набирає обертів кожного дня» [217, с. 94].

С. Хантінгтон відмітив процес висунення на перший план цивілізаційних розбіжностей і посилення диференціації локальних цивілізацій, виділивши на карті світу вісім цивілізацій, про що згадувалося раніше. Проте ця класифікація потребує уточнення.

Все більш виразного прояву набувають розбіжності докорінних інтересів і т енденцій між західноєвропейською цивілізацією, що має давню історію, і більш молодою активною північноамериканською, що порівняно недавно відмежувалася від європейської.

Характеристика локальної цивілізації, ядром якої за Хантінгтоном, є Росія, як православної є однобічною, оскільки значну частку тут складають анклави мусульманської і буддійської цивілізацій, крім того, за своїм пох одження і динамікою це є скоріше цивілізацією гібридного типу, «мостом», полем взаємодії східних і західних цивілізацій. Тому більш точним є використання терміна «євразійська цивілізація».

Ю. В. Яковець, спираючись на результати X Міждисциплінарної дискусії «Локальні цивілізації у XXI ст.: зіткнення чи партнерство?», визначив такі особливості четвертого покоління локальних ци вілізацій: їх більша диференціація у порівнянні з цивілізаціями третього покоління (в тому числі розшарування західної цивілізації на західноєвропейську, північноамериканську, латиноамериканську, океанічну; далекосхідна, китайська, японська, буддійська); зростаюча роль цивілізаційної спільності і міжцивілізаційних розбіжностей; нарощення потенціалу партнерства локальних цивілізацій, формування нового типу відносин між ними [265, с. 26].

Слід відмітити, що до початку XXI ст. локальні цивілізац ії четвертого покоління характеризувалися різкою диференціацією основних макропоказників, економічного і військово-політичного потенціалу, що є передумовою для посилення співробітництва і можливого зіткнення. Чітко вимальовуються дві групи цивілізацій. Більш розвинуті цивілізації за умов невеликої частки в чисельності населення володіють домінуючою економічною силою. Інша група — п’ят ь цивілізацій з більш низьким рівнем розвитку і слабким потенціалом. Слід також враховувати, що перша група

89

90 цивілізацій більшою мірою є інтегрованою і домінує у світовому цивілізаційному просторі. Аналогічні диспропорції спостерігаються, якщо врахувати більш повні дані щодо частки цивілізацій четвертого покоління в населенні і ВВП світу (табл.2.8).

ВВП на ду шу населенн я , тис . до л . США по ПКС 19 95 р . 2 015 р . 35, 8 * 31, 1 32, 3 9, 0 8, 4 ** 7, 1 ** * 3, 2 9, 0 1, 7 34, 0 *** * 20, 1 12, 8 16, 2 2106 280 100
2 000 р . 31, 0 * 21, 5 23, 6 6, 2 6, 2 ** 3, 4 ** * 1, 7 4, 5 1, 5 22, 9 *** * 12, 1 5, 9 7, 5 2067 525 100
1 990 р . 25, 7 * 18, 4 21, 7 5, 5 5, 9 ** 1, 6 ** * 1, 2 3, 6 1, 5 18, 8 *** * 11, 7 9, 8 11, 5 1713 262 100
1 950 р . 12, 2 * 5, 6 2, 3 2, 9 2, 6 ** 0, 4 ** * 0, 6 1, 1 1, 5 8, 5 ** ** 4, 5 3, 5 4, 0 813 349 100
Частка в ВВП світу , % 2 015 р . 20, 33 17, 01 5, 77 8, 00 9, 30 15, 57 5, 54 4, 32 2, 08 1, 19 3, 48 5, 20 3, 22 977 391 100
2 000 р . 22, 85 20, 47 7, 36 7, 73 8, 84 11, 88 4, 26 3, 45 2, 35 1, 24 3, 61 4, 08 2, 66 972 560 100
1 990 р . 22, 24 22, 02 8, 50 7, 57 8, 47 6, 67 3, 08 2, 97 2, 35 1, 18 4, 54 8, 76 5, 48 946 254 100
1 950 р . 28, 95 24, 37 2, 77 6, 52 6, 14 4, 14 2, 77 1, 80 3, 41 1, 22 5, 79 10, 29 6, 57 849 281 100
Частка в н аселе н н і св і т у , % 2 015 р . 4, 74 5, 49 1, 79 8, 97 15, 66 20, 39 17, 21 5, 11 12, 33 0, 36 1, 74 4, 07 1, 99 38 116 100
2 000 р . 5, 11 6, 46 2, 11 8, 52 14, 50 21, 31 16, 62 503 10, 62 0, 39 2, 02 4, 70 2, 41 48 109 100
1 990 р . 5, 32 7, 22 2, 37 8, 36 13, 67 22, 63 16, 00 4, 99 9, 42 0, 40 2, 33 5, 41 2, 87 56 98 100
1 950 р . 6, 26 11, 99 3, 31 6, 23 10, 44 33, 65 13, 49 4, 62 6, 18 0, 41 3, 51 7, 97 4, 47 106 79 100
Ци ві лі зац і ї Північноамерика н ська Західн оєвроп ей ська Японська Лати ноамериканс ь ка Мус у льманська Китайська ( Кита й ) Індійськ а ( Інді я ) Б у ддійська Африка ( на півдн і від Сахари ) Океанічна ( Ав стралія та Нова Зел а ндія ) Східна Європ а Євразійська ( СНД ), в тому чис л і Росія Віднош ення пів н і чноамерикансько ї циві л ізації : до аф ри кан с ької до євразій с ької Увесь світ

Немає сумнівів, що за таким співвідношенням сил глобалізація реалізує в основному інтереси розвинутих країн і цивілізацій і є, як ми вже зазначали, новим ефективним інструментом перекачування на їх користь національного багатства менш розвинутих країн, монопольного привласнення надприбутків, що є результатом функціонування глобальної економіки, поглиблення розриву між заможними і бід ними націями.

Розглянемо процеси диференціації і взаємодії цивілізацій четвертого покоління, що формуються в перспективі XXI ст., і відбиток через них тенденцій глобалізації в п’яти основних розрізах.

1. Геополітичний розріз. XX ст. характеризувалося неодноразовим перекроюванням політичної карти світу, системи геополітичних відносин, зміною суперечливих тенденцій. Перебудова геополітичного простору в ідбулася після Першої світової війни, соціалістичних і національно-визвольних революцій, коли виникли соціалістичні країни, була зруйнована німецька імперія. Проте радикальних змін на геополітичній карті не спостерігалося: дещо посилили власний вплив євразійська, західна, японська, латиноамериканська і африканська цивілізації, потіснилися ісламська і китайська.

Радикальний зсув відбувся після Другої с вітової війни, в результаті чого сфера політичного впливу західної цивілізації зменшилася в 3,3, японської — на третину, православної на 28%, тоді як частка ісламської цивілізації зросла в 5,4, індійської — в 50,7, африканської — у 8, латиноамериканської — в 1,8 раза. Це стало початком кінця панування західної цивілізації, поштовхом до відродження найстаріших цивілізацій Сходу. Наприкінці XX і на по чатку XXI ст. накотилася нова хвиля змін у глобальному геополітичному просторі [265, с. 38]. Найбільш значною з них стало різке падіння політичного впливу локальної цивілізації, очолюваною Росією. По суті справи, ослабла євразійська цивілізація стає об’єктом розподілу між найбільш сильними й агресивними цивілізаціями. Продовжує падіння частка населення під політичним контролем західної і японської ци вілізацій — з 17,3% у 1900 р. до прогнозованих 11,5%

— у 2025 р. [265, с. 38]. Проте фактично в результаті розпаду радянського блоку політичний вплив Заходу помітно посилився. Найбільш активним супротивником Заходу виступає ісламська цивілізація, що демонструє швидке зростання економічного і військового потенціалу. Розсіявшись по материках і вимагаючи зростання власної частки у ві дповідності з кількістю населення, що зрос

92ло, ісламська цивілізація може стати причиною майбутніх цивілізаційних конфліктів, зіткнення цивілізацій.

Китайська, індійська і латиноамериканська цивілізації поки що не претендують на геополітичне лідерство, проте сумарно контролюють половину населення світу. Африканська цивілізація (на південь від Сахари) перебуває зараз у найбільш жалюгідному стані: її політичне становище не відповідає зростаючій частці населення в св іті. Саме тут є приховане джерело майбутніх міжцивілізаційних конфліктів.

Отже, геополітична карта світу на початок XXI ст. характеризується нестійкістю і вибухонебезпечністю: на зміну протистоянню двох світових систем приходить протиборство локальних цивілізацій.

Сценарій зіткнення цивілізацій був детально розроблений С. Хантінгтоном. Проте вести розмову про глобальне зіткнення цивілізацій ще зарано, оскільки західна ци вілізація володіє можливостями не допустити переростання локальних конфліктів на глобальні. Однак через два-три десятиріччя співвідношення сил зміниться, і в середині століття вкрай реальною стане загроза зіткнення цивілізацій — перш за все мусульманської і північноамериканської, а також мусульманської та індійської, але до нього мож уть бути втягнені й інші цивілізації. До того ж, майже усі цивілізації будуть володіти ядерною або іншою зброєю масового знищення. Усвідомлення цього буде стримувати правлячу еліту конфліктуючих цивілізацій. Погроза прямих зіткнень буде пом’якшуватися «тихою експансією» перенаселених цивілізацій: масовою міграцією мусульман до Західної Європи, китайців — на Далекий Схід, латиноамериканців — до Півні чної Америки тощо. Процес «перемішування», гібридизації цивілізацій породжує нові проблеми. Іншим сценарієм є партнерство цивілізацій; воно вельми перспективне, але і найбільш складне для реалізації. Цей сценарій передбачає розвиток конструктивного діалогу і співробітництва локальних цивілізацій як частин глобальної спільноти націй і держав, вироблення ефективного механізму розв’язання виникаючих міжцивілізаційних суперечок, взаємодопомогу, підтримку менш розвинутим народам і цивілізаціям за умов їхнього політичного рівноправ’я, відсутності диктату, насильства, розвитку глобальної демократії. Створення механізму міжцивілізаційного партнерства є процесом достатньо тривалим і непростим, він охопить все XXI століття і буде розвиватися з різною швидкістю в різних частинах планети, проходячи

93через послідовні стадії і форми. Модель політичного партнерства відпрацьована на прикладі ЄС, Європарламенту і ОБСЄ протягом останніх десятиліть. Природно, що історичний досвід буде модифікуватися відповідно до цілей глобальної взаємодії цивілізацій. Крім названих вище двох сценаріїв політичних взаємовідносин цивілізацій у XXI ст. можливою є реалізація деяких проміжних сценаріїв. Один з них — збереження сьогоднішньої нестій кої рівноваги, балансування між співробітництвом і зіткненням, з періодично виникаючими джерелами конфліктів. Інший — встановлення глобального диктату однієї цивілізації за умов обмеження незалежності всіх інших.

2. Соціокультурний розріз. У соціокультурній сфері знаходиться генетичне ядро кожної локальної цивілізації. З його порушенням цивілізація гине, переходить до реліктового ст ану. Це генетичне ядро змінюється за фазами життєвого циклу, яскраво спалахуючи у періоди піднесення, виходу з кризи і згасаючи у фазах застою та кризи. Аналогічні коливання спостерігаються по фазах життєвих циклів цивілізацій з періодичним переміщенням центру творчого лідерства.

Соціокультурні цикли в глобальному масштабі найбільш глибоко і повно були дослідженими Піті римом Сорокіним.

Становлення інтегрального соціокультурного ладу, за думкою П. Сорокіна, пов’язане з переміщенням центру творчого лідерства на Схід, з взаємопроникненням західних і східних культурних цінностей, ідей, інститутів, зразків і звичаїв [217, с. 98]. Проте цей процес не буде протікати в одному напрямі і в однакових формах в цивілізаціях Заходу і Сходу. Нов ий лад, за думкою Сорокіна, не буде ані модифікованою формою згасаючого ідеаціонального порядку східних народів, ані східним різновидом пануючого на Заході чуттєвого порядку. Виникаючий інтегральний порядок, на думку П. Сорокіна, буде більш величним і мудрим, більш справедливим і прекрасним у порівнянні зі згасаючим ідеаціональним, еклектичним порядком, об’єдну ючи в один потік Істину (науку), Красоту (високе мистецтво) і Добро (нову етику, що ґрунтується на творчому альтруїзмі) [217, с. 102].

3. Демографо-екологічний розріз. Темпи зростання чисельності населення локальних цивілізацій і їх частка в населенні світу суттєво відрізняються. Відповідно до прогнозу ООН щодо динаміки чисельності населення Землі до 2050 р., за півстоліття співв ідношення чисельності населення за локальними

94цивілізаціями зміниться. Найбільше втратить православна цивілізація, що очолюється Росією (падіння частки з 4,5 до 2,4%), знизиться частка західнохристианської (з 13,2 до 8,9%) і конфуціансько-буддійської, що очолюється Китаєм (з 28,2 до 22,2%). Основною глобальною проблемою стане зростання чисельності населення найбіднішої африканської цивілізації (на 940 млн чоловік: з 9,2 до 16,6% світового населення) і найбільш активної мусул ьманської (на 720 млн чоловік: з 17,5 до 19,6% населення). Значна кількість змін у глобальній економіці буде пояснюватися саме цими радикальними зсувами у міжцивілізаційному розподіленні населення світу і темпах його зростання [265, с. 31].

До середини XXI ст. збережеться і буде зростати кількісне переважання Сходу над Заходом, Півдня над Північчю — за умов зворотного співвід ношення в економічній силі і багатстві. Тут можна помітити коріння головної міжцивілізаційної суперечності XXI століття.

Другою проблемою є забезпечення населення природними ресурсами і рівень екологічної напруги. Розвинуті цивілізації, перш за все, західноєвропейська і японська, а також східноєвропейська, значною мірою виробили власні природні ресурси і можуть існувати і розвиватися лише за ра хунок міжцивілізаційного обміну. Дещо кращим є становище у Північній Америці, Австралії і Новій Зеландії, але і вони потребують імпорту багатьох видів мінеральних ресурсів. Найбільш значним є «внесок» розвинутих цивілізацій в забруднення атмосфери Землі і Світового океану. Велика кількість ісламських держав володіють найбагатшими покладами вуглеводневої сировини, що дозволяє їм мати зн ачну частку світової нафтогазової ренти. Латинська Америка і Африка багаті на природні ресурси, але вони експлуатуються західними монополіями і ТНК, які привласнюють вагому частку світової гірничої і лісної ренти. Погіршився стан локальної цивілізації на чолі з Росією: володіючи унікальними природними ресурсами, вона стрімко їх виснажує і втрачає зр остаючу частку світової лісної та гірничої ренти. Отже, в умовах глобалізації природних ресурсів, замість зростання світової ренти, яка могла б стати джерелом піднесення економіки цивілізацій, що володіють кращими природними ресурсами, відбувається її перерозподіл на користь розвинутих цивілізацій через механізм панування ТНК.

Але на сьогодні загострюється проблема не тіль ки з розподіленням ренти, а й з компенсацією витрат, які пов’язані зі скоро

95ченням забруднення навколишнього середовища, освоєнням і поширенням екологічно чистих технологій, запобіганням екологічних та техногенних катастроф і ліквідації їх наслідків. Цій меті може відповідати глобальний екологічний фонд, що формується за рахунок штрафних платежів за транснаціональні забруднення. Потребує розроблення також і порядок відшкодування екологічної шкоди, що була спричинена результатами в оєнних дій з боку країн-агресорів.

4. Технологічний розріз. Технологічний розрив між цивілізаціями у XX ст. різко зріс і, ймовірно, протягом XXI ст. буде зростати. Кожна цивілізація є технологічно багатоукладною, але співвідношення між укладами різко відрізняються, що передбачає диференціацію технологічного рівня і конкурентоспроможності продукції на світових ринках.

У більшості країн Аф рики, що розвиваються, переважають примітивні доіндустріальні технологічні устрої (з окремими вкрапленнями індустріальних устроїв, які обслуговують інтереси ТНК), що є головною причиною економічного відставання в країнах цього континенту, Індії, більшості ісламських країн. Північна Америка, Японія і Західна Європа є головними представниками п’ятого устрою, що дозволяє їм привласнювати основну ч астину світової технологічної квазіренти. Проте за умов освоєння і поширення устроїв постіндустріального технологічного способу виробництва (п’ятий устрій є перехідним до нього, він є зараз у фазі зрілості і почне в середині XXI ст. витіснятися технікою і технологією шостого устрою) це становище може різко змінитися. Слід враховувати, що освоєння новог о технологічного укладу, а тим більше технологічного способу виробництва вимагає значних стартових вкладень капіталу у дослідження і базові інновації, наявність підготовлених кадрів, розвинутої інфраструктури. Але країни, що розвиваються, характеризуються значною інерцією, їхній виробничий потенціал, вимагає модернізування і реструктуризації. Тому для країн і цивілізацій, які володіють менш потужним, але до статнім потенціалом, існує можливість здійснити на початку XXI ст. технологічний прорив до шостого устрою, що відкриває шлях до підвищення їх частки у світовій технологічній квазіренті. Проте на частку цивілізацій, які не мають достатніх передумов або запізнюються з освоєнням покоління нового устрою, залишається лише диференціальний технологічний збиток. Можна очікувати на посиленн я технологічної поляризації цивілізацій, що спровокує поглиблення економічної диференціації.

96

5. Економічний розріз. Індустріальна цивілізація, що завершує свій життєвий цикл, призвела до різкого посилення економічної поляризації локальних цивілізацій.

Ретроспективний аналіз свідчить, що найбільш високими темпами (впритул до 1981—1985 рр.) розвивалася Японія, країни Близького і Середнього Сходу (в основному мусульманська цивілізація) і Латинської Америки. Найнижчі темпи на той час спостерігалися в цив ілізаціях, які досягли стадії індустріальної зрілості — північноамериканської (США) і західноєвропейської. Порівняно поміркованими темпами розвивалася економіка Південної, Східної і Південно-Східної Азії (де переважала індійська цивілізація) та Африки. Світові економічні кризи середини 1970 і початку 1980-х рр. призвели до падіння темпів зростання по всіх цивілізаціях, особливо по західноєвропейській, мусульманській, аф риканській і північноамериканській. Проте надалі темпи зростання знову пожвавилися, особливо в Китаї (9,7% за 20 років), крім СРСР (СНД), де випереджальні темпи зростання в 1950—1970-ті роки змінилися на стагнацію у 1980-ті і різким падінням у 1990-ті роки. Нерівномірність темпів зростання та їх диференціація по цивілізаціях та провідних країнах спостерігалася і на далі десятиліття. Таким чином, співвідношення темпів зростання різних цивілізацій є неоднаковим і періодично змінюється, що визначає зміну їх «ваги» у світовій економіці [265, с. 34].

Найбільш високими темпами розвивалася економіка китайської і індійської цивілізацій (проте, за даними, що були наведені Фернаном Броделем, у 1800 р. середньодушовий ВНП Китаю на 7% перевищував такий же показн ик у Західній Європі і лише на 14% відставав від США, Індія на 13% відставала від Західної Європи і на 30% від США; у 2003 р., за даними Світового банку, за середньодушовим валовим національним прибутком Індія відставала від США в 74 рази, Китай — в 41 раз) [265, с. 34].

Значні зміни приросту ВНП спостерігалися в північноа мериканській і західноєвропейській цивілізаціях. Японія після тривалого піднесення вступила до фази стагнації. Євразійська цивілізація (включаючи країни СНД) у 1990-ті роки пережила тривалу і глибоку кризу, з якої почала виходити лише наприкінці 1999 р. Стан нестійкості переживають латиноамериканська і мусульманська цивілізації, а в африканській тривають кризові і застійні явища. Уя влення про розбіжності у рівні економічного розвитку наприкінці XX ст. дає оцінка, що була наведена Е. А. Азроянцем (табл. 2.9).

97

Таблиця 2.9

 [265, с . 210]

[265, с . 210]

ВВП , млрд дол . 671,1 2,4 1252,4 4,4 1710,9 60,8 17110,9 60,6 1586,1 5,6 205,1 0,7 1115,5 3,9 587,6 2,1 5110,5 18,1 87,2 0,3 28058 99,3 28243,4
Населення , млн чол . 1203 21,1 1100,2 19,4 951,1 16,7 850,2 14,9 455,3 8,0 308,4 5,4 306,7 5,4 283,5 5,0 125,2 2,2 5,6 0,1 5589,8 98,2 5690,0
Кі льк і с т ь де рж а в 1 0,5 46 22,1 3 1,4 38 18,3 23 11,1 23 11,1 11 5,3 14 6,7 1 0,5 1 0,5 161 77,4 208
Циві лі заці ї Конфуціан ська ч астка До світу , % Ісламськ а частк а До світу , % Індуістська част ка До світу , % Західна частка До світу , % Латиноамер икан ська част ка До світу , % Африк а нськ а частка До світу , % Буддійська част ка До світу , % Правос лавна частка До світу , % Сінтоїстська частка До світу , % Індуїстська част ка До світу , % Усього по цивілі заціях Частка до світу , % Сві т в цілому

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Частина 1. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку
Частина 2. 2.3. Прогностичні сценарії глобального розвитку
Розділ 3 ДУАЛІЗМ І СУПЕРЕЧНОСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
3.2. Діапазон і характер критики глобальних економічних процесів
3.3. Глобальні економічні парадокси: зміст і об’єктивна природа
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki