В статті проаналізовано сучасний стан ринку інновацій в АПК як невід’ємної складової національної інноваційної системи. Визначено чинники, що гальмують розвиток ринку інноваційної продукції в аграрному секторі. Дано характеристику суб’єктів ринку інновацій. Запропоновано шляхи ефективного функціонування ринку інновацій в АПК.
Ключові слова: ринок інновацій, суб’єкти ринку інновацій, інноваційна продукція.
Високий рівень економічного розвитку розвинутих країн переконливо довів ту незаперечну істину, що він став можливим завдяки вмілому пошуку і своєчасному та ефективному запровадженню нового замість традиційного на всіх напрямах і ділянках соціальноекономічного життя держави.
Створення, впровадження та широке розповсюдження нових товарів, послуг, технологічних процесів стають ключовими факторами зростання обсягів виробництва, зайнятості, інвестицій, зовнішньоторговельного обороту, поліпшення якості продукції, заощаджування людських і матеріальних витрат, удосконалення організації виробництва та підвищення його ефективності.
Кардинальні зрушення в розвитку агропромислової сфери зможуть відбутися лише на основі інноваційного типу відтворення її виробничого потенціалу. Головне при цьому — широке використання новітніх наукових розробок. Активізації інноваційної діяльності в АПК України немає альтернативи. Тому нині набуває особливого значення створення економічного механізму формування та функціонування ринку інноваційної продукції як однієї з важливих і необхідних, але мало розроблених складових розвитку аграрної сфери, що є надзвичайно актуальним.
Загальні теоретичні й методичні положення стосовно інновацій та механізму створення їх ринку висвітлені в працях відомих вчених П. Т. Саблука, О. В. Крисального, М. І. Кісіля, С. І. Дем’яненка, С. А. Володіна та ін. Дослідження доводять, що в АПК України відбувається згортання інноваційних процесів і значною мірою присутня малосприйнятливість до науково-
технічних нововведень. Розбудова ринку інноваційної продукції, незважаючи на досить потужний науковий і промисловий потенціал та перспективність розвитку, перебуває ще на початковій стадії і має досить несистематичний та епізодичний характер. Відсутня відповідна державна підтримка розвитку ринку інновацій. Проблеми формування ринку інноваційної продукції в аграрному секторі економіки також досліджені недостатньо.
З урахуванням цього нагальна потреба у розробці методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо питань розвитку ринку інноваційної продукції. Необхідно проаналізувати сучасний стан ринку інновацій як невід’ємної складової національної інноваційної системи. Визначити чинники, що гальмують розвиток ринку інноваційної продукції в аграрному секторі та запропонувати шляхи його ефективного функціонування.
Маючи свою оригінальну структуру та специфічний е кономічний механізм, ринок інноваційної продукції спрямований на забезпечення взаємних інтересів розробників і споживачів цієї продукції. © В. Г. Чабан, 2006
З погляду економіки ринок інноваційної продукції — це організована система економічних відносин і суспільних зв’язків між суб’єктами інноваційної діяльності, за допомогою яких здійснюється рух інноваційної продукції в товарно-грошовій формі. З боку суб’єктів ринкових відносин ринок інноваційної продукції трактується як сукупність покупців, продавців, торгових посередників, між якими виникають взаємовідносини з приводу оформлення договорів купівлі-продажу інноваційної продукції [1].
У загальному вигляді ринок інноваційної продукції — це сукупність економічних, організаційних, фінансових і правових відносин, що виникають між науково-дослідними організаціями, посередниками та споживачами під час процесу обміну результатами інноваційної діяльності.
Для комплексного визначення сутності ринку інноваційної продукції необхідно з’ясувати його основні функції, якими є: остаточне визначення вартості інноваційних товарів і послуг та їх реалізації, перетворення продукту праці на товар; забезпечення безперервності інноваційного процесу; спонукання виробників інновацій до зниження витрат, підвищення суспільної корисності інновацій, їх якостей і споживних властивостей; регулювання впливу на економіку в цілому, на пропозицію між різними галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції; сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін; посилення конкуренції між виробниками інноваційної продукції.
Для ефективного функціонування ринку інноваційної продукції необхідні певні умови: по-перше, цілковита самостійність ринкових суб’єктів, тобто свобода вибору виробничогосподарської діяльності, придбання засобів виробництва, умов і місця реалізації продукції. По-друге, унеможливлення впливу різних суб’єктів підприємницької діяльності на рівень цін. По-третє, розвинуте антимонопольне законодавство. По-четверте, високорозвинута система економічного та адміністративного регулювання ринку з боку держави. По-п’яте, наявність і доступність усебічної інформації про ринок. По-шосте, конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності. По-сьоме, розвинутий і розгалужений комплекс об’єктів інтелектуальної власності (у формі патентів, ліцензій, ноу-хау та ін.).
Законом України «Про інноваційну діяльність» вводиться поняття інноваційного продукту як результату науково-дослідних і дослідно-конструкторних робіт. Інноваційна продукція, згідно із Законом, трактується як нові конкурентоспроможні товари.
До інноваційної належить продукція, що зазнала значних змін, набула нових характеристик і сфер використання, за якими значно відрізняється від продукції, що виготовлялася раніше. До неї може належати традиційна продукція, але з удосконаленими й модифікованими параметрами, базована на впровадженні нових чи значно вдосконалених виробничих методів, які передбачають застосування нового виробничого устаткування, нових методів організації виробництва та їх сукупності [2].
До інноваційної продукції в агарному секторі належить: ? нова технологія (у землеробстві, рослинництві, тваринництві, переробці сільськогосподарської продукції, продовольчих продуктів); ? система (сівозміна, угноєння, захист рослин тощо); ? сорти, гібриди сільськогосподарських культур; ? порода, тип, лінія; ? штамп мікроорганізмів; ? засіб або препарат для діагностики, профілактики чи лікування тварин; ? технологічний комплекс, лінія устаткування; ? машина, знаряддя, прилад, обладнання; ? матеріал, вид продукції.
Слід відзначити розробки супроводу новацій: проект закону, підзаконного акта, програми, концепції; стандарт, норматив; метод, методика (дослідження, оцінки); рекомендації, наукове видання; нормативно-технічна документація; програмний засіб; база даних; комп’ютерна технологія, інформаційна система [3].
До суб’єктів, на яких базується ринок інноваційної продукції, належать продавці — наукові організації, ВНЗ з їх самостійними лабораторіями та відділами, наукові колективи, об’єднання наукових працівників або окремі винахідники, які виконують дослідження й розробки.
Основною базою створення інноваційної продукції в аграрній сфері є наукові установи Української академії аграрних наук, яких налічується 71. Українська академія аграрних наук — це державна самоврядна наукова організація, науково-методичний і координаційний центр з проблем розвитку агропромислового комплексу України. Нині Академія співпрацює з науковими установами понад 40 країн. Установи Академії входять до Міжнародної ради з генетичних ресурсів рослин, Міжнародної комісії з іригації та дренажу, Міжнародної ради ботанічних садів з охорони рослин, Європейської асоціації вірусологів, Європейського товариства охорони ґрунтів, Міжнародної організації з питань біологічної боротьби із шкідливими твар инами та рослинами тощо. Понад 50 вчених УААН є членами іноземних аграрних наукових установ.
Слід зазначити, що значна кількість досліджень, спрямованих на розв’язання актуальних проблем аграрної науки, вченими Академії виконувалась у тісній співпраці з науковими установами Національної академії наук України, академії юридичних наук, Мінагрополітики, Міністерства освіти і науки та низки державних комітетів. Крім того, у вищих навчальних закладах аграрного профілю працює велика кількість науково-педагогічних кадрів, які здійснюють дослідження розвитку агропромислового виробництва.
Основний продукт, що виробляють установи Академії, є наукові розробки, ефективність яких характеризується виходом захищених об’єктів інтелектуальної власності та впровадження на їх основі інноваційних проектів.
За результатами інвентаризації об’єктів інтелектуальної власності, здійсненої у 2002 році в системі наукових установ УААН, виявлено 2367 об’єктів, з них 952
— винаходи (здебільшого авторські свідоцтва ще радянських часів, а також патенти), 15 — знаки для товарів і послуг, 563 — результати науково-дослідних робіт, 785
— сорти рослин, 52 — породи тварин [4].
Незважаючи на значні досягнення, в роботі Академії є низка проблем, пов’язаних з недостатнім фінансуванням, погіршенням якісного складу та старіння наукових кадрів, застарілим обладнанням наукових установ. У більшості наукових установ перетворення завершених наукових розробок у товар, просування його у сферу створення наукоємної продукції, трансфер технологій мають епізодичний, локальний характер. Не приділяється достатньої уваги успішному функціонуванню служб маркетингового менеджменту та інноваційного провайдингу. Не завжди вітчизняні наукові розробки мають «товарний вигляд», відповідають стандартам для товару, мають правовий захист, пакет супроводжувальної документації. Державна наука не готова працювати з ринком, тому що створювані нею прикладні розробки не перетворюються на інтелектуальні та матеріальні активи наукових установ, що заважає їх комерційному використанню. Це відбувається у зв’язку з тим, що об’єкти інноваційного виробництва не відображені на балансі наукових установ через відсутність усталеної методики зарахування. За оцінками експертів, у балансі українських підприємств частка інтелектуального капіталу не перевищує 1 %, тобто значна кількість об’єктів інноваційного виробництва не враховується в господарській діяльності, і як наслідок
— зменшується вартість підприємства.
Кожен ланцюг життєвого циклу товару — від початкового завдання створення продукції до передачі її кінцевому споживачеві — складається з певних ланок. При цьому з погляду управлінської науки будь-яку ланку, окрім початкової та кінцевої, можна класифікувати як посередника. Посередницька діяльність передбачає виконання посередниками — спеціалізованими підприємствами, організаціями або окремими особами — спеціальних функцій з метою сприяння налагодженню та реалізації комерційних вз аємовідносин виробників і споживачів на товарному ринку. Необхідність посередницьких операцій пов’язана насамперед з економічними обставинами: ? внаслідок розвитку спеціалізації часто залучення посередника обходиться суб’єкту підприємницької діяльності дешевше, ніж виконання таких самих функцій власними силами; ? посередник має стабільні зв’язки з товаровиробниками або покупцями, що сприяє гарантованому та надійному просуванню товарів до споживача; ? залучення посередника дає можливість перекласти на нього частину комерційних ризиків, що знижує можливі втрати й збитки; ? у певних ситуаціях залучення посередника зумовлено суто юридичними причинами.
До посередницьких інститутів на ринку інноваційної продукції належать біржі нових ідей і технологій, лізингові компанії, патентне бюро, спеціалізовані торгові компанії, що опікуються патентуванням, ліцензуванням, стандартизацією, сертифікацією інноваційної продукції, організації, що спеціалізуються на консалтингу та маркетингу інновацій.
Діяльність посередника в інноваційному процесі ефективна в тому разі, коли відомо, що саме потрібно споживачеві, і що його потреба може бути задоволена наявними або потенційними пропозиціями оригінаторів новацій — науково-дослідних установ, власників майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, постачальників технологій, обладнання. Посередник має знайти найкращий варіант такого «узгодження» та переконати обидві сторони в тому, що вони ві дповідають одна одній як контрагенти.
Головним результатом діяльності посередника є сам факт реалізації контракту, за що він отримує винагороду — фінансову платню або частку від вартості угоди.
Посередники сприяють укладанню угод інформаційними, комунікативними та агентськими послугами. Але існують посередники (провайдери), які виконують функції агентів наукоємного ринку, спеціалізуються на матеріальному виробництві та належать до продуцентів економіки. Термін «провайдер» має кілька тлумачень — «надавати», «забезпечувати», «постачати», «створювати умови». В Інтернеті провайдером інтер-послуг називають підприємця, який вирішує технічні, організаційні, фінансові та інші питання, що виникають у кожного, хто бажає підключитися до мережі Інтернет, та супроводжує абонента після того, як первинні питання вирішені й новий користувач увійшов до мережі — під’єднався й отримав певні права та обов’язки. Інноваційний провайдер також дає змогу науковій розробці увійти в підприємницьке середовище, супроводжує її та забезпечує виконання правил бізнесу.
У цілому інноваційний провайдинг розуміють як комплексний цілісний процес формування, втілення в життя та подальший супровід системи заходів зі створення та прос ування на ринок нових товарів і послуг, чия конкурентоспроможність ґрунтується на використанні нових наукових знань та прикладних розробок — наукоємних технологій і послуг [4].
До споживачів на ринку інноваційної продукції належать: підприємництва; науководослідні й проектні організації; держава, що фінансує важливі проекти розвитку виробництва аграрної сфери; окремі покупці.
Для інноваційно орієнтованої економіки важливо мати тенденцію щорічного зростання кількості споживачів інноваційної продукції. На жаль, така тенденція не спостерігається. В останні роки частка інноваційно активних підприємств у загальній кількості дорівнювала в середньому 17 %, тобто була невеликою. Найактивніше інноваційна діяльність здійснювалася в обробній промисловості, до якої належить переважна більшість (96 %) підприємств, що займалися інноваційною діяльністю в Україні. Лідиру вали за цим показником харчова промисловість, переробка сільськогосподарської продукції та машинобудування. Вони були основними споживачами інновацій. Серед регіонів лідерами за кількістю підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, є м. Київ та Харківська обл. [5].
У нинішніх умовах неабияке значення має формування інфраструктури інноваційного ринку, яка повинна мати такі підсистеми, як: організаційні структури (Академії та інші наукові установи, технопарки, інкубатори та ін.); інноваційні посередники (інноваційні агентства, консультаційні центри); фінансово-кредитна інфраструктура (бюджет, позабюджетні фонди, венчурні фонди, комерційні банки, страхові організації); інформаційна інфраструктура (ЗМІ, виставки, конференції, Інтернет-інформація та ін.); інфраструктура міжнародних зв’язків (міжнародні фонди й організації, міжнародні конференції, спільні проекти наукових досліджень).
Українська практика свідчить про нерівномірність розвитку різних складових інфраструктури: активно розвиваються міжнародні зв’язки, але частка України в міжнародному трансферті технологій низька; створені фонди і структурні елементи підтримки інноваційної діяльності, але інноваційна активність від цього не зросла; інформації багато, але інформаційний вакуум зберігається. При цьому дві важливі складові — інноваційне посередництво та венчурне фінансування — перебувають в зародковому стані. Незбалансований розвиток різних підсистем інфраструктури є тим чинником, який стримує реалізацію інноваційних можливостей.
У таких умовах головні учасники інноваційного процесу — наука та виробництво — змушені брати на себе виконання функцій інфраструктури, що не завжди економічно виправдано.
Ми досягли тієї стадії розвитку, коли продавці та споживачі інновацій розуміють інтеграцію зусиль. З одного боку, підприємствам інновації необхідні для підвищення їхньої конкурентоспроможності та збільшення капіталізації. Належні умови праці та життя співробітників наукових закладів неможливі без комерціалізації їх розробок. З другого боку, ні підприємства, ні науково-дослідні інститути в рамках своєї діяльності не можуть охопити всього інноваційного циклу.
Наукові установи УААН запропонували значний перелік інноваційної продукції. Селекціонери-рослинники створили 2004 року та передали на державне сортовипробування 190 нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур; 118 сортів і гібридів, створених у попередні роки, включено до державного реєстру. 2003 року установи створили та подали на держсортовипробовування 168 нових сортів і гібридів, а занесено до Реєстру 88 сортів та гібридів. Вітчизняні сорти і гібриди відзначаються високою якістю та конкурентоспроможністю. Переконливим свідченням цього є те, що дедалі більше їх поширюється не лише в країнах СНД, а й Європи та світу. Наприклад, гібриди кукурудзи районовані в Росії та Білорусії, цукрових буряків — у Казахстані, Росії й Молдові, гречки — в Чехії та Словаччині, конопель у реєстрі ЄС і Канади. Херсонські кавуни є одними із кращих у Європі. Роялті із соняшнику вже надходять в Інститут рослинництва ім. Юр’єва з Португалії, Іспанії, Туреччини, Болгарії та Росії.
Одержано вагомі наукові результати з породотворення в молочному скотарстві: завершено створення, апробовано та затверджено українську червону молочну породу великої рогатої худоби.
Ученими ветеринарного профілю створено та апробовано п’ять лікувальнопрофілактичних препаратів (у 2003 році — сім), три діагностикуми (у 2003 році — вісім), запропоновано чотири нові технології. Наукові установи Відділення механізації та електрифікації завершили 77 розробок (у 2003 році — 80).
Загалом 2004 року проведено виробничу перевірку 890 розробок, виробництвом освоєно 714 наукових розробок, укладено з агропідприємствами 1275 ліцензійних угод, що у 2,4 разу більше порівняно з 2003 роком. Одержано 444 патенти на сорти рослин і винаходи та 72 корисні моделі. Результат експериментального впровадження центрами наукового забезпечення агропромислового виробництва 405 (у 2003 році — 113) завершених наукових розробок, які освоєні у 800 (у 2003 році — 838) підприємствах [6].
Аналіз ринку інновацій в аграрному секторі виявив низку серйозних недоліків, серед яких: зменшення частки інноваційно активних підприємств, які є важливою складовою ринку. Так, кількість агроформувань, які здійснювали освоєння інновацій у 2002
—2004 рр., дорівнювала, відповідно, 886, 838, 800 господарств. Спостерігається тенденція до щорічного погіршення цього показника, який певною мірою можна вважати важливим фактором, що впливає на конкурентоспроможність підприємств.
Украй обмежені фінансові можливості підприємств, найшвидше і були головною причиною зменшення їх інноваційної активності. Іншими причинами, що стримують розвиток ринку інноваційної продукції в аграрному секторі, є: відсутність належного інформаційного доступу до потреб виробництва у фахівців наукової сфери; у працівників виробництва немає доступу до необхідної інформації про досягнення в інноваційній сфері, стан і тенденції розвитку інноваційного ринку; спостерігається неринковий характер формування цін; відсутність системного підходу у визначенні безпосередніх замовників і споживачів виконаних розробок; не відбуваються аукціонні торги інноваційною продукцією; бездіяльність інноваційних бірж і відсутність ефективної реклами.
Важливою проблемою подальшого розвитку ринку інновацій є вдосконалення відповідного інституційного підґрунтя в науковій та інноваційній діяльності, яке потребує подальшого вдосконалення і розвитку в напрямку сприяння інноваційній активності захисту прав інтелектуальної власності та вітчизняного споживача.
Важливою умовою розвитку ринку інновацій є наявність ефективної національної системи технічного регулювання, головними елементами якої є стандартизація, метрологія, сертифікація, захист прав споживача. Усі елементи цієї системи потребують удосконалення.
Серйозним недоліком ринку інновацій України є низька якість багатьох видів вітчизняної продукції.
Аналіз ситуації, яка склалася навколо порушеного питання, свідчить, що без здійснення державою рішучих кроків АПК України не подолає переходу на інноваційні засади. Ці кроки мають бути спрямовані на виконання таких основних завдань: ? для активації інноваційної діяльності підприємств усіх форм власності запровадити пільгове оподаткування та митне регулювання інноваційної діяльності; ? запровадити державне замовлення на інноваційну продукцію аграрного сектора економіки; ? розробити механізм створення та функціонування державних і комерційних інноваційних фінансово-кредитних установ; ? створити й запровадити механізм кон’юнктурних досліджень попиту на інноваційну продукцію; ? розробити механізми комерціалізації завершених розробок та їх передачі виробникам; ? формувати інноваційну інфраструктуру.
Здійснення цих заходів сприятиме розвитку ринку інноваційної продукції та економічному зростанню країни.
Література
1. Білозор Л. В. Особливості формування ринку інноваційної продукції в аграрному секторі // Економіка АПК. — 2005.
— № 2. — С. 106.
2. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. — К.: Держкомстат України, 2001. — 290 с.
3. Володін С. А. Капіталізація науково-інноваційних досягнень УААН // Вісник аграрної науки. — 2004. — № 11.
— С. 9—10.
4. Володін С. А. Інноваційні пр овайдери — продуценти наукоємного ринку // Економіст. — 2005.
— № 5. — С. 84
—87.
5. Щедріна Т. І. Ринок інновацій та шляхи його розвитку // Економіка і прогнозування. — 2004. — № 4. — С. 110.
6. Зубець М. В. Підсумки діяльності Української академії аграрних наук за 2004 рік та невідкладні завдання на перспективу // Економіка АПК. — 2005.
— № 4. — С. 5. Надійшла до редакції: 27.01.2006 р. УДК 65.011.56(004.031.43) М. С. Курков, канд. екон. наук, доц.
