Стаття присвячена конкретизації економічної сутності категорії «конкурентоспроможність організації». З’ясування взаємозв’язку та розбіжностей між категоріями «конкуренція», «конкурентний потенціал», «конкурентна позиція», «конкурентний статус» є необхідною базою розробки методики стратегічного аналізу конкурентоспроможності банку, яка дає методологічну основу для розробки системи оцінних показників та способів їх аналітичного дослідження.
Ключові слова: конкуренція, конкурентоспроможність, стратегічний аналіз,
Стратегічний аналіз стану банків включає низку послідовних етапів, головним з яких є визначення конкурентної позиції та конкурентоспроможності організації. Аналіз розвитку економічних процесів останніх років свідчить, що конкуренція була ключовим фактором у формуванні стратегій і стратегічних цілей. Конкуренція є об’єктивним економічним законом розвинутого товарного виробництва, дія якого для суб’єктів господарювання є зовнішньою спонукою до підвищення продуктивності праці, збільшення масштабів виробництва, використання НТП, впровадження нових форм організації виробництва. Вплив багатьох економічних законів відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, в результаті чого конкуренція виступає важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.
Вагомий внесок у дослідження проблем конкурентоспроможності зробили такі західні вчені, як: Д. Аакер, І. Акімова, І. Ансофф, Дж. Дей, М. Портер, К. Прахалад, Г. Хемел. Із вітчизняних та російських вчених ці питання досліджували: А. Амоша, Г. Багієв, Я. Базилюк, І. Білецька, С. Близнюк, І. Бойчик, В. Вайсман, А. Воронкова, В. Геєць, А. Градов, Б. Губський, П. Зав’ялов, П. Єщенко, В. Кардаш, Н. Краснокутська, М. Круглов, А. Мазараки, В. Нємцов, С. Покропивний, А. Румянцев, В. Сідун, А. Сміт, В. Тарасевич, Н. Тарнавська, Р. Фатхутдінов, О. Федонин, З. Шершньова, О. Швиданенко, А. Юданов.
На жаль, аналізу конкурентоспроможності банків з боку науковців приділяється значно менше уваги. Специфіка банківського продукту накладає відповідний відбиток на методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності банківської установи. Водночас, враховуючи посилення банківської конкуренції та її впливу на розвиток банку, забезпечення стратегічного аналізу методологічним інструментарієм є вкрай важливим завданням. Дослідженню цього питання присвячені праці І. Волошко, Ю. Заруби, О. Кіреєва, С. Козьменко, Ф. Шпига.
Вітчизняні та закордонні економісти для дослідження питань конкурентоспроможності, розробляючи методики та рекомендації з цієї проблеми, досі не розробили єдиної методологічної бази, чим і визначається безліч трактувань категорійного апарату, інструментарію та системи показників його вимірювання. Необхідність з’ясування економічної сутності категорії «конкурентоспроможність» зумовлена тим, що правильне її розуміння дає змогу розробити методичні підходи до її оцінки та аналізу, розробити систему оцінних показників, що її характеризують, і на їх основі розробити методику порівняльного аналізу конкурентних переваг та конкурентної позиції окремого банку, знаходити резерви посилення конкурентної позиції окремих суб’єктів господарювання.
Метою даної статті є конкретизація економічної сутності категорії «конкурентоспроможність організації» та з’ясування взаємозв’язку і розбіжностей між категоріями «конкуренція», «конкурентний потенціал», «конкурентна позиція», «конкурентний статус», що є методологічною базою для розробки теоретичних засад стратегічного аналізу конкурентоспроможності банку, а саме системи оцінних показників та способів їх аналітичного дослідження.
У ситуації, що склалася наприкінці 80-х років, у стратегічному менеджменті виникло поняття «конкурентна стратегія». Його суть у тому, що доцільність діяльності компанії передовсім визначається саме правилами та умовами конкуренції. У сучасних умовах розвитку банківської системи України міжбанківська конкуренція стала головною умовою і характеристикою її гармонійного розвитку. Одним з найважливіших завдань стратегічного менеджменту є пос илення конкурентної переваги. Найважливішим критерієм ефективності стратегії є посилення конкурентних переваг суб’єкта господарювання. На думку А. А. Томпсона та А. Дж. Стікленда, «Добра стратегія веде до стабільної конкурентної переваги. Чим вище конкурентна перевага, створена за допомогою стратегії, тим вона більш потужна та ефективна» [14, с. 101].
За останні 30 років поняття «конкурентоспроможність» та «конкурентна перевага» постійно змінювалися, трансформувалися, і сучасне їх розуміння значно відрізняється від змісту та рекомендацій підручників 80-90-х років двадцятого сторіччя. У сучасному менеджменті наголос у стратегічному мисленні робиться не на конкуренцію, а на споживача. Орієнтиром у стратегічних цілях мають бути прориви в царині споживчої цінності продукту, а не випередження конкурента.
Конкуренція як економічна категорія є надзвичайно складною і має суперечливі наслідки. З одною боку, конкуренція є могутнім стимулом розвитку банківської установи, підвищення якості банківських послуг, отже, й підвищення ефективності роботи банків, з іншого — наявність конкурентів та конкурентної боротьби знижує можливості банку з розширення клієнтської бази, здешевлення своїх ресурсів, не дає мож ливості диктувати власну цінову політику. Усе це зумовлює необхідність для українських банків бути активними учасниками конкурентного ринку та підвищувати свою конкурентоспроможність.
Конкурентоспроможність комерційного банку в сучасних умовах визначається ступенем його відповідності потребам клієнтів та високими темпами зростання його клієнтської бази. Останнім часом збільшення конкуренції на ринку банківських послуг загострюється через прихід на український ринок і активну діяльність іноземних банків, що спонукає українських банкірів пов’язувати майбутнє свого бізнесу з розвитком бізнесу своїх клієнтів, їх стратегічними цілями та завданнями.
Перш ніж розглядати методичні підходи до оцінювання конкурентоспроможності банків, необхідно зупинитися на сутності даної категорії взагалі незалежно від виду суб’єкта господарювання.
Аналіз останніх публікацій та літературних джерел свідчить, що на сьогоднішній день не існує загальноприйнятого визначення поняття «конкурентоспроможність». Кожен дослідник використовує свою систему понять, що визначається багатогранністю цієї категорії, яку потрібно розглядати, з одного боку, як процес, що динамічно розвивається, а з другого — як частину економічної системи, представленої на різних рівнях, починаючи з мікрорівня — від конкретного продукту і закінчуючи світовою економікою на макрорівні [4, с. 26].
Вивчення монографічних праць і публікацій у періодичних виданнях дозволило І. Білецькій серед множини сформульованих визначень виокремити дві площини досліджень — маркетингову та управлінську [2, с. 82]. Маркетингові трактування ґрунтуються на перевагах об’єкта над аналогічними, що визначається ринком. Прихильники маркетингового трактування спираються на положення, що конкурентоспроможність об’єкта характеризується рівнем його привабливості, й отже, здатністю краще задовольняти потреби споживачів. До першої групи належать підходи, що ґрунтуються на зв’язку рівня конкурентоспроможності підприємства з рівнем конкурентоспроможності його продукції та відносною ефективністю його функціонування. На думку прихильників цього напряму, «базовим поняттям є такі вчені, як: Х. Анн, У. Стівенсон, Г. Багієв, С. Близнюк, А. Градов, П. Зав’ялов, М. Круглов, Б. Райзберг, А. Романова, В. Тарасевич, Р. Фатхутдінов, А. Юданов, Е. Азарян, Л. Довгань, М. Книш.
Розглядаючи дефініції прихильників маркетингового підходу, слід зауважити, що трактування конкурентоспроможності товару як сукупності споживчих характеристик, є надто наближеним до категорій «споживчої вартості» та «якості» товару, проте це — не тотожні поняття. Тому трактування, в основі яких ключові слова «ступінь», «міра», а не просто сукупність властивостей, на мій погляд, більш точніше відображають специфіку цієї категорії.
Прихильники управлінського трактування розглядають категорію конкурентоспроможності більш широко та глибше і вважають, що витоки конкурентоспроможності об’єкта в ефективності його бізнес-процесів, а досягнення конкурентоспроможності дістає своє відображення в наявності конкурентних переваг або ключових компетенцій. До представників цього напряму належать: В. Близнюк [3], В. Вайсман [4], І. Волошко [9], А. Воронков [5], А. Градов [18], Л. Довгань [11], П. Забелін [6], Ю. Заруба [7], О. Кірєєв [8], С. Козьменко [9], Н. Моісеєєва [6], В. Нємцов [11], С. Оборська [15], М. Портер [13], З. Шершньова [17], Ф. Шпиг [9]. При цьому важливе значення надається аналізу зовнішнього середовища, яке формує більшість факторів впливу на організацію.
Якщо для виробничої сфери конкурентоспроможність товару є вирішальним фактором, який значною мірою визначає конкурентоспроможність підприємства, то для банківської сфери особливість якісних характеристик банківського продукту додає відповідної специфіки формуванню конкурентоспроможності банківської установи і зазвичай не може виступати єдиним критерієм, що гарантує банку успіх у конкурентній боротьбі. Як правило, основний банківський продукт — це кредит (тобто гроші), якість якого визначається не певними властивостями, а його вартіс тю, або певні послуги, які теж значною мірою визначаються їх ціною. З одного боку, це спрощує оцінку кредитоспроможності банківських продуктів, а з іншого — це означає, що конкурентоспроможність банківської установи не можна оцінювати на основі конкурентоспроможності її продуктів та послуг. Тому особливий інтерес становлять методологічні підходи щодо визначення категорії «конкурентоспроможність організації».
На мій погляд, слушною є позиція В. А. Вайсмана, який пропонує в основу класифікації методологічних підходів до вивчення поняття «конкурентоспроможність» покласти багаторівневий об’єктно-суб’єктивний методологічний підхід, що базується на принципі чіткого розмежування сутності «конкурентоспроможності суб’єкта» економічних відносин (підприємство, галузь, країна) та «конкурентоспроможності об’єкта» цих відносин (товар, послуга). На його думку, «сутність конкурентоспроможності суб’єкта в його здатності створювати та реалізовувати переваги, за допомогою яких можна конкурувати і перемагати на відповідному ринку в певному відтинку часу, а сутність конкурентоспроможності об’єкта — це сукупність його переваг над іншими об’єктами» [4, с. 29].
Для правильного розуміння економічної сутності даної категорії необхідно зупинитися на її основних характерних рисах, що визначають її зміст, правильне розуміння якого лежить в основі методології оцінювання її рівня та аналітичного дослідження.
По-перше, конкурентоспроможність одночасно є характеристикою реального та потенційного стану економічного об’єкта і, відповідно, відображає його поточний стан та динаміку розвитку. По-друге, конкурентоспроможність — поняття відносне і може бути визначене лише в рамках групи підприємств, що належать до однієї галузі. По-третє, конкурентоспроможність віддзеркалює як ефективність функціонування суб’єкта господарювання, так і здатність розвиватися та завойовувати ринок. По-четверте, оскільки конкурентоспроможність характеризується не лише кількісними показниками і деякі її аспекти виходять за межі числового вимірювання, то система показників може включати і якісні характеристики, наприклад, імідж та репутацію банку, довіру клієнтів, якість обслуговування, рівень кваліфікації працівників банку тощо. Враховуючи це, слід погодитися з інтегральним підходом до сутності цієї категорії І. І. Білецької, яка зазначає, що «глобальна конкурентоспроможність нині — є функцією темпів зростання фірми, ефективності її діяльності та обсягу накопичених знань» [2, с. 86].
В економічній літературі характеристика категорії «конкурентоспроможність» через показники динаміки знаходить все більше прихильників. У цьому контексті заслуговує на увагу трактування даного поняття, дане С. В. Близнюком, який конкурентоспроможність підприємства розуміє як «його здатність до утримання або динамічного розширення свої частки ринку, як основного критерію розвитку підприємства у ринковій економіці. Конкурентоспроможність підприємства — це здатність його до розвитку, до наступу на ринок» [3, с. 207].
Отже, враховуючи, що конкурентоспроможність — це передусім «здатність» підприємства, а не його «стан», її не можна зводити лише до статичного оцінювання ефективності діяльності та фінансової стійкості, що більше відображає певну характеристику ефективного використання наявного конкурентного потенціалу. Зводити конкурентоспроможність тільки до можливості досягти стратегічних цілей теж не зовсім правильно, оскільки стратегічні цілі іноді можуть бути не пов’язані з посиленням конкурентної позиції.
Тож, на мій погляд, конкурентоспроможність організації слід розуміти як комплексну характеристику її здатності ефективно вести конку рентну боротьбу шляхом органічного поєднання можливості розширення ринкової частки або обсягів продажу чи масштабів діяльності швидшими темпами, ніж конкуренти, за адекватного зростання ефективності використання конкурентного потенціалу.
Для розробки методології стратегічного аналізу взагалі і системи оцінних економічних показників, що характеризують конкурентоспроможність банку, на мою думку, принципово важливим є визначення сутності таких похідних категорій від поняття «конкуренція», як «конкурентний потенціал», «конкурентна позиція», «конкурентний статус», «конкурентні переваги» (рис.1). В економічній літературі для вибору системи показників, що кількісно оцінюють конкурентоспроможність, часто необґрунтовано ототожнюються ці поняття, що призводить до методологічних помилок у виборі критеріїв оцінювання цих складових конкурентного ринку. Наприклад, для оцінки конкурентоспроможності часто використовується показник рейтингу банку за відповідним критерієм (обсягом депозитів, кредитів, власного капіталу), що, на моє переконання, фактично віддзеркалює його конкурентну позицію.
Рис. 1. Взаємозв’язок категорій «конкурентоспроможність», «конкурентний статус», «конкурентна позиція», «конкурентний потенціал» (авторська розробка)
Наголос на тому, якими силами, яким базисом сформована відповідна конкурентна позиція банку, є принципово важливим, оскільки зрозуміло, що з більшою ресурсною базою, більшим капіталом можливості у банку в завоюванні більшої частки ринку є цілком обґрунтовані і закономірні. І. Ансофф, досліджуючи конкурентоспроможність організації, вперше ввів поняття конкурентного статусу фірми: позиції фірми в конкуренції, вимірювача її позиції на ринку [1, с. 94]. У цьому розумінні конкурентний статус використовується для визначення порівняльних конкурентних позицій організації. У кількісному вимірі він розуміє під цим відношення очікуваної та базової необхідної для досягнення стратегічних цілей продуктивності використання підприємством ресурсів. Позитивним у такому підході є те, що вперше для оцінювання рівня конкурентоспроможності використовуються поняття стратегії та потенціалу підприємства і комплексна ув’язка цих категорій для визначення пріоритетів у виборі стратегічних цілей.
На мій погляд, статус визначається конкурентною позицією і присвоюється організації залежно від її рівня та потенційних можливостей змінювати цей рівень у кращий бік. За В. Котлером організація може отримати статус: лідера, претендента на лідерство, послідовника, новачка. Інші підходи до з’ясування статусу фірми визначаються методичним інструментарієм, що застосовується для оцінювання конкурентної позиції. Наприклад, використовуючи матричний аналіз BCG, організації можуть отримати такі статуси — «дійні корови», «зірки», «собаки», «важкі діти». Фактично конкурентний статус можна порівняти з певною мірою умовності зі «званням», яке отримує підприємство за результатами конкурентної боротьби.
Отже, визначальним для отримання конкурентного статусу є певна конкурентна позиція організації на ринку за відповідними показниками, наприклад, частка ринку за сумою доходів (продажу), частка ринку кредитних, лізингових послуг, депозитних вкладень, розміру активів тощо. До таких рейтингових показників можна віднести і показники ефективності (рентабельності), або показники динаміки. Фактично окремі одиничні показники характеризують конкурентоспроможність, а конкурентна позиція характеризується місцем організації в системі рейтингової оцінки.
У свою чергу, конкурентоспроможність залежить від конкурентного потенціалу. Вітчизняні економісти З. Є. Шершньова та С. В. Оборська, продовжуючи теорію М. Портера стосовно ролі конкурентного потенціалу підприємства, наголошують на тому, що в оцінюванні конкурентоспроможності організації вирішальним є наявний потенціал, уміння ефективно його використовувати та розвивати [17, с. 71]. Якщо конкурентний потенціал відповідає стратегічним цілям підприємства, він перетворюється в стратегічний потенціал.
Окремої уваги потребує етимологія терміна «потенціал» як ключового компонента конкурентоспроможності організації, що означає в перекладі з латинської («potentia») — приховані можливості, які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю. У вітчизняній економічній літературі цей термін у широкому розумінні трактують як «можливості, наявні сили, запаси, засоби, які можуть бути використані, або як рівень потужності у будь-якому відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь» [16, с. 5]. Тлумачний словник української мови дає два варіанти тлумачення цієї категорії: з одного боку, під цим терміном розуміють «приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов», або як «сукупність усіх наявних засобів, можливостей, продуктивних сил і т. ін., що можуть бути використані в якій-небудь сфері, галузі, ділянці» [15, с. 902]. Дуалістичний підхід до цього терміна абсолютно адекватно віддзеркалюється в підходах різних авторів до його розуміння.
Потенціал організації як економічна категорія в економічних дослідженнях має різні прикладні варіанти: «економічний потенціал», «конкурентний потенціал», «стратегічний потенціал», «виробничий потенціал», «маркетинговий потенціал», «трудовий потенціал» тощо. На мій погляд, таке різнопланове «забарвлення» цього терміна пов’язано із фаховою належністю дослідника, який вивчає дану категорію. Ключовим моментом повинно бути загальне розуміння потенціалу організації (підприємства), як первинних умов його функціонування та раціонального використання того, що у нього є, тобто ресурсів.
Попри розбіжності в методичних підходах до трактування цієї категорії, більшість економістів суттєво не відійшла від загальноприйнятого розуміння, і в більшості випадків (незважаючи на численні варіанти) домінує ресурсний підхід. Типовими представниками цього напряму є В. С. Нємчинов, О. І. Аншишкін, Л. І. Абалкін, К. Л. Андреєв, В. М. Архангельський, І. М. Рєпіна. Умови конкурентного середовища вивели на перший план значення не просто внутрішнього потенціалу, а конкурентного потенціалу, тобто такого потенціалу, який створює необхідні умови для ефективного функціонування в ринкових умовах та отримання конкурентних переваг. Під конкурентним потенціалом організації розуміють її потенційну можливість (поточні передумови) зберігати або збільшувати конкурентоспроможність у довгостроковому періоді. Іншими словами, конкурентний потенціал організації визначається сукупністю параметрів, що визначають можливість (потенціал) та здатність організації ефективно функціонувати на ринку (утримувати або збільшувати свою ринкову частку, мати достатньо високий рівень рентабельності) в перспективі [6, с. 26].
На думку Н. С. Падченко, «конкурентний потенціал оцінює ресурсну забезпеченість та підготовленість господарюючого суб’єкта до реалізації стратегічних цілей та завдань, сту пінь освоєння ним своїх потенційних можливостей і характеризує сприятливість умов зовнішнього середовища для створення та підтримки конкурентних переваг» [12, с. 48].
Визначаючи суть конкурентного потенціалу, слід розрізняти поняття «виробничого потенціалу» та «конкурентного потенціалу». На мій погляд, виробничий потенціал фактично характеризує наявність відповідних ресурсів для виконання основної роботи, що є базою для відповідних масштабів діяльності, а конкурентний потенціал є характеристикою потенційних можливостей ефективної конкурентної боротьби з урахуванням наявного ресурсного потенціалу. Фактично конкурентний потенціал включає виробничий потенціал як окрему виробничу підсистему та потенціал адаптації розвитку.
Отже, виробничий потенціал можна розглядати як засоби, запаси, джерела та функціональні можливості, що є в наявності у виробничій системі і можуть бути використані для задоволення потреб споживачів завдяки виробництву та збуту виробленої продукції, наданню послуг.
Потенціал адаптації-розвитку — це запаси, джерела та функціональні можливості, наявні у виробничій системі та які можуть бути використані для своєї адаптації-розвитку до мінливих умов зовнішнього та внутрішнього середовища.
Конкурентний потенціал вельми тісно переплітається з поняттям «стратегічного потенціалу» (за умови, якщо стратегічними цілями є підвищення конкурентоспроможності організації). За визначенням С. В. Близнюка, «стратегічний потенціал підприємства — це його можливості щодо досягнення стратегічних цілей за рахунок ефективного розподілу та використання власних і залучених ресурсів, а також можливість формувати певні конкурентні переваги через ресурсне забезпечення відповідного рівня конкурентного статусу підприємства [3, с. 206].
В економічній літературі зустрічаються два основні трактування конкурентного потенціалу: ресурсне, яке розглядає потенціал як сукупність ресурсів, здатних виробляти певну кількість матеріальних благ; та потенціал, базований на виробничій потужності. У зв’язку з таким дуалістичним підходом до цього поняття виробничий потенціал можна розглядати як можливість перетворення отриманих на вході виробничої системи ресурсів у готову продукцію на виході за допомогою створення доданої вартості. Щодо банківського бізнесу — безумовно превалює ресурсний підхід, оскільки він є визначальним в оцінюванні конкурентного потенціалу банку.
Головним завданням потенціалу адаптації-розвитку є постійна адаптація виробничого потенціалу до умов зовнішнього середовища, яке постійно змінюється. Для цього він перетвор ює матеріальні чинники виробництва в інформацію, що надходить на вході виробничої системи, а також інформацію про стан виробничого потенціалу у внутрішні інновації виробничої системи, які є провідниками, що переносять функції системи, сприяють пристосуванню виробничого потенціалу до мінливих умов зовнішнього середовища.
Рівень конкурентного потенціалу організації визначається: ? складом наявних ресурсів та їх реальним станом і вартістю; ? рівнем відповідності ресурсного потенціалу стратегічним цілям і завданням організації; ? спроможністю ресурсного потенціалу забезпечити стійкість системи господарювання до впливу зовнішнього середовища та внутрішньою адаптованістю.
Для визначення місця підприємства на ринку М. Портер запроваджує поняття конкурентної переваги — властивості підприємства, що визначає його позицію в галузі та на ринку. Перевага будь-якого типу забезпечує вищу продуктивність, ніж у конкурентів. Наприклад, для банку конкурентною перевагою може бути нижча вартість залучених ресурсів порівняно з вартістю ресурсів інших банків або розвинута клієнтська база, розгалужена філіальна мережа тощо.
На думку С. В. Близнюка, «стратегічний потенціал підприємства — це його можливості щодо досягнення стратегічних цілей за рахунок ефективного розподілу і використання власних та залучених ресурсів, а також це можливість формувати певні конкурентні переваги» [3, с. 206].
А. П. Градов [18] на основі робіт І. Ансоффа [1] та М. Портера [13] пропонує розглядати рівень конкурентної переваги як функцію від конкурентного статусу підприємства, а сам статус визначати, з одного боку, стратегічним потенціалом, а з іншого — умовами зовнішнього середовища, що формується детермінантами «національного ромба». З подібним підходом, де конкурентний статус є детермінантою умовою, що визначає конкурентну перевагу, можна не погодитися. На мій погляд, тут існує зворотна причинно-наслідкова залежність: конкурентна перевага є чинником, що визначає конкурентний статус організації, враховуючи це, побудова кількісних моделей є актуальним і важливим завданням.
Отже, систематизація дефініцій категорії «конкурентоспроможність організації» дозволяє запропонувати авторське тлумачення її змісту, яке лежить в основі розробки системи показників і методичних підходів до оцінювання її рівня, а також визначення конкурентної позиції та конкурентного статусу банківських установ. Розмежування понять «конкурентний статус», «конкурентна позиція», «конкурентний потенціал», «стратегічний потенціал» дозволяє обґрунтувати методичні підходи до стратегічного аналізу конкурентоспроможності організації, що є предметом окремої наукової дискусії.
Література
1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб.: Питер Ком, 1998.
— 416 с.
2. Белецкая И. И. Конкурентоспособность в ее современной трактовке //Актуальні проблеми економіки.
— 2004. — №10. — С. 81-88.
3. Близнюк С. В. Маркетинг в Україні: проблеми становлення та розвитку. — К.: Політехніка, 2004.
— 400 с.
4. Вайсман В. А. Основные принципы конкурентоспособности субъекта хозяйствования // Экономика и государство. —
2004. — № 7. — С. 26—30.
5. Воронкова А., Теплинский Г. Поддержка конкурентоспособности предприятия // Бизнес информ.
— 1999. — № 3—4.
6. Забелин П. В., Моисеева Н. К. Основы стратегического управления. — М.: Информационный центр «Маркетинг», 1998. — 195 с.
7. Заруба Ю. О. Конкурентоспроможність комерційного банку //Фінанси України. — 2001. — № 2.
— С. 119—124.
8. Кірєєв О., Заруба Ю. Підвищення конкурентоспроможності банк у: стратегічний підхід // Вісник НБУ, 2003.
— № 11. — С. 24—27.
9. Козьменко С. М., Шпиг Ф. І., Волошко І. В. Стратегічний менеджмент банку: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2003. — 734 с.
10. Круглов М. И. Стратегическое управление компанией. — М.: Русская литература, 1998.
— 288с.
11. Нємцов В. Д., Довгань Л. Є. Стратегічний менеджмент: Навч. посіб. — К.: УВ
ПК ЕКСоб, 2001.
— 560 с.
12. Падченко Н. С. Деякі аспекти конкуренції і конкурентоспроможності в ринковій економіці // Реґіональні перспективи.
— 2000. — № 4. — С. 48
—49.
13. Портер М. Э. Конкуренция. Пер. с англ. Учеб. пособ. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2000.
— 480 с.
14. Томпсон А. А., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии: Уч еб. для вузов / Пер. с англ. под ред. Л. Г. Зайцева, М. И. Соколовой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. — 576 с.
15. Тлумачний словник української мови. / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТС «Перун», 2003. — 1440 с.
16. Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексюк О. І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. пос іб. — К.: КНЕУ, 2003.
— 316 с.
17. Шершньова З. Є., Оборська С. В. Стратегічне управління: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999.
— 384 с.
