Новий етап економічного розвитку постіндустріальної, або інформаційної доби принципово змінює умови функціонування соціально-економічних систем. Сьогодні багато наукових праць присвячено виявленню закономірностей розвитку сучасної економіки та особливостям функціонування економічних суб’єктів. Один із найавторитетніших дослідників менеджменту, П. Друкер, у своїх останніх працях висловив думку, що багатоманіття принципів і форм організації бізнесу, багатогранність варіацій існування і розвитку економічних організацій дають підстави визнати, що світ перебуває в «епосі без закономірностей». Разом із тим виокремимо основні тенденції, які притаманні сучасному економічному простору та значною мірою впливають на принципи функціонування підприємств.
Початок ХХІ століття відзначається процесами глобалізації і переходом до постіндустріального технологічного та екологічного способів виробництва. Для визначення впливу цих процесів на функціонування підприємств спробуймо дослідити взаємозв’язок інноваційних змін в економіці з моделями управління підприємства. Основним каталізатором економіки країни залишається технологічний базис, що формує передумови та висуває
Тенденції розвитку сучасної економічної системи вимоги до розвитку економічних організації та економіки в цілому. Сьогодні суспільство вступило у стадію, коли домінує технологічний уклад, ядро якого становлять мікроелектроніка, програмне забезпечення, обчислювальна техніка і технології оброблення інформації, виробництво засобів автоматизації і зв’язку. Розвиток цього технологічного укладу супроводжується зміною в енергоспоживанні, застосуванні конструкційних матеріалів, в організації виробництва. Останні виявляються в безперервному інноваційному процесі, автоматизації, переході від масового виробництва до індивідуалізації попиту. Спостерігається зміна цінностей і споживчих переваг на користь освіти, інформаційних послуг, якісного харчування, якісного довкілля. Стереотипи «суспільства споживання» заступають орієнтири якості життя. Ці закономірності передусім притаманні розвиненим країнам, які задають траєкторію розвитку світової економіки, визначають контури нових технологічних укладів, відіграють роль «локомотивів» глобального економічного розвитку.
Глобальний економічний розвиток відбувається під впливом, з одного боку, підпорядкування світової економіки інтересам транснаціонального капіталу, а з іншого — конкуренції національних економічних систем. Одночасний вплив цих взаємовиключних чинників суттєво впливає на формування економічної моделі країн та економічної політики держави, посилює тенденції протекціоналізму в прийнятті інституціональних рішень щодо державного регулювання розвитку національної економіки.
Глобалізація світової економіки значною мірою зумовлена прагненням тотального контролю світових ринків з боку транснаціонального капіталу, сприяє стиранню економічних, культурних і політичних кордонів між націями, формуючи глобальну інформаційну, правову і навіть силову інфраструктуру. Саме тому спостерігається посилення тенденції лібералізації економік та впливу міжнародних інституцій, прагнення їх домінування над національними державними інститутами з метою створення умов вільного руху міжнародного капіталу, товарів, робочої сили.
Відтак вибір економічної моделі розвитку, пріоритетів національної економіки стає магістральним завданням державної політики. Серед стратегічних моментів розвитку країни — питання відкриття чи захисту національних ринків, залучення чи обмеження іноземного капіталу життєвого важливі для держави. Визначення конкурентних переваг країни та національних інтересів уможливлює ефективне використання міжнародної кооперації в інтересах соціально-економічного розвитку держави, визначення принципів і механізмів підтримки національних товаровиробників, стимулювання підвищення конкурентоспроможності, сприяє формуванню національних компаній-лідарів, здатних конкурувати на світових ринках.
Процеси глобалізації сприяють концентрації і монополізації, що посилюються завдяки злиттю і поглинанню в усіх сферах матеріального виробництва, розподілу, фінансового сектору.
Ми є свідками формування єдиного інформаційного простору, який, з одного боку, дає змогу активно використовувати досвід і надбання цивілізації у всіх царинах життєдіяльності суспільства, але водночас змушує підприємства перебувати в постійному інноваційному процесі. Посилення інтелектуальної природи бізнесу зумовлює безупинне впровадження нових технологій як у виробничій, так і в управлінській складовій бізнесу, бо є чинником підвищення його результативності та ефективності.
Боротьба за споживача (клієнта) змусила переосмислити цінності продукту, який створює підприємство. Споживча цінність вийшла за межи якості фізичного продукту. На зміну виробничій логіці організації бізнесу прийшли принципи комплексного рішення для клієнта, що передбачає не тільки виробництво технологічно якісного продукту, а й бездоганний сервіс і обслуговування в усіх аспектах взаємодії. Саме принцип клієнтоорієнтованності спричинив зміну розуміння конкуренції. Коли компанії змагаються за клієнта, відтворити весь ланцюг створення цінності практично неможливо, саме тому пряма конкуренція, що панувала в минулому столітті, поступилася місцем співробітництву і партнерству.
Серед тенденцій зовнішнього середовища функціонування підприємств слід відзначити формування бізнесових кластерів, тобто концентрацію взаємопов’язаних компаній, підприємств, організацій, об’єднаних за принципом географічної та/або галузевої належності, що діють у певній сфері й характеризуються спільною взаємодоповняльною діяльністю. Взаємодія підприємств у кластері може мати характер або співпраці, або конкурентної взаємодії. Нова форма співконкуренції розширює коопераційні зв’язки між споживачами і постачальниками та конкурентами. Інформаційні технології змінили традиційне уявлення про межі компаній, спростували ідею про ефективність жорстких ієрархічних структур. Інтеграційні процеси, активне формування стратегічних альянсів і партнерств змінили розуміння меж підприємства, зробили коопераційну взаємодію стратегічним чинником конкурентних переваг. Формування сітьових компанії ста-ло пріоритетною формою бізнесу не лише для глобальних корпорацій, а й для невеликих фірм, оскільки завдяки новим принципам взаємодії підвищується рівень конкурентоспроможності всіх учасників партнерства.
Такі зміни у зовнішньому середовищі підприємств зумовили якісні зміни в принципах організації та управління бізнесом. Серед базових принципів організаційної побудови підприємств виокремимо такі:
• посилення інтеграційних процесів, розвиток стратегічного партнерства з метою підвищення ефективності й результативності функціонування;
• вимога підвищення ефективності бізнесу через досягнення результату, а не виконання окремих функцій призвело до зміни акцентів у системи управління з функціонального на процесний. Саме процесні принципи управління сприяють формуванню клієнтоорієнтованої культури, відмові від бюрократизованої, жорсткої структур;
• перехід від пірамідальних до сплощених організаційних структур, що веде до скорочення ієрархічних рівнів управління. Це, своєю чергою, дозволяє відмовитися від практики прийняття управлінських рішень винятково на вищому рівні управлінської ієрархії, заохочує делегування повноважень і відповідальності власників бізнес-процесам та їхнім виконавцям. Така організаційна структура сприяє ефективності раціональних інформаційних потоків, швидкості прийняття управлінських рішень і реагування на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища компанії, що забезпечує її гнучкість;
• зміна акцентів у формуванні споживчої цінності продукту, підвищення ролі дослідницьких, виробничих, збутових чинників її створення сприяють активному розвитку відповідних підрозділів, яким делеговані повноваження не тільки виконання завдань у межах певної спеціалізації, а й відповідальність за досягнення фінансових і стратегічних завдань;
• домінування інноваційної складової сприяє виокремленню у великих компаній творчих груп, проектних команд або венчурних фірм, які зорієнтовані на створення, виробництво і просування нових виробів і технологій з метою підвищення ефективності наявних матеріальних, людських і фінансових ресурсів.
Аналізуючи моделі управління лідерів світового бізнесу, визначимо основні тенденції їх організаційної побудови. Більшість компаній — світових лідерів використовують сітьові моделі, які
Принципи організації бізнесу вможливлюють горизонтальну співпрацю при створенні споживчої цінності для клієнтів. Сьогодні практично не залишилося компаній, які прагнуть самостійно виконувати всі види діяльності: від наукових досліджень, конструкторських розроблень, маркетингу, повного технологічного циклу, а також розподілу і реалізації продукції. Сучасні бізнес-моделі світових лідерів свідчать, що вони володіють тими бізнес-процесами, котрі створюють ключову перевагу бізнесу, здійснюють ті види бізнесу, що утримують конкурентні переваги. Залучення до співпраці компаній, які виконують види діяльності, що не формують стратегічного ядра бізнесу, дає змогу створювати альянси і партнерства, які завдяки спеціалізації й інтеграції сприяють раціональному розподілу ресурсів та мінімізації витрат, що зумовлює конкурентні переваги на ринку. Стратегічні партнерства стають важливою складовою будь-якого бізнесу. На думку фахівців, у сітьових компаніях дуже важко чітко виокремити їхні межі, навіть покупці і постачальники стають часткою мережі, тому визначити де закінчується бізнес одної фірми і починається бізнес іншої не завжди можливо. Скажімо, такий вид діяльності як транспортування сировини може здійснювати постачальник, покупець-виробник бо логістична компанія. За різних варіантів постачання значною мірою коригуються межі бізнес-процесів кожного підприємства.
Моделювання бізнес-процесів підприємства потребує кросфункціональної побудови, оскільки традиційна жорстка функціональна спеціалізація заважає спрямуванню зусиль на виконання окремих процесів і досягненню результатів, виконанню спеціалізованих функцій маркетингу, виробництва, НДДКР.
