Розвиток компанії як складної, відкритої системи має чимало проявів, що визначають його види, форми та типи. Не секрет, що розвиток сучасної економічної організації часто ототожнюють із прогресом; визначають різні його функціональні характеристики (наприклад, інноваційний, соціальний, економічний, техніко-технологічний); наголошують циклічну чи спіральну природу розвитку; підкреслюють адаптивні або випереджувальні можливості розвитку тощо. Щоб прояснити таку багатогранність процесів розвитку компанії, розглянемо детальніше класифікацію його проявів.
За критерієм обсягів і темпів трансформаційних змін у часі, розрізняють дві форми розвитку — еволюційну і революційну (рис. 3.4). Еволюційний процес розвитку характеризується плавними кількісними та якісними змінами елементів системи, які не викликають кардинального перетворення її складу і структури. Еволюційний розвиток базується на накопиченні кількісних змін з метою створення нової якості системи. Революційна форма розвитку передбачає серйозні якісні трансформації системи. Іноді еволюцію пов’язують із функціонуванням системи, а революційні зміни характеризують її розвиток.
Види розвитку
Прогресивний
Регресивний
Еволюційний
Революційний
Перехід до вищого рівня якісного стану
Перехід до нижчого рівня якісного стану
Поступова, повільна якісна зміна характеристик системи
Стрибкоподібний перехід від одного стану системи до іншого, швидка якісна зміна
Форми розвитку
Види і форми розвитку
Рис. 3.4. Види і форми розвитку Основними видами розвитку прийнято вважати прогрес та регрес. Прогрес (лат. рrogressus) як різновид розвитку забезпечує формування нового, передового; рух до вищого ступеня розвитку, більш досконалого стану, поліпшення. Прогресивний розвиток характеризується вищим рівнем організованості й упорядкованості системи за умов, коли відносно меншими ресурсами досягається відносно більший результат.
Регресивний розвиток розглядається як рух системи спадною лінією траєкторії життєвого циклу, яка може перейти до висхідного відрізку або призвести до ліквідації компанії.
У науковому обігу набули поширення такі поняття, як стратегічний та інноваційний розвиток. Прокоментуємо змістове наповнення їх.
Поширення терміна «інноваційний розвиток» пов’язане передусім із прагненням дослідників підкреслити інноваційний характер досягнення результатів розвитку внаслідок створення та використання нововведень. Інновації як джерело і засіб якісних полішпень в компанії стають забезпечувальним чинником, що переводить систему в принципово новий якісний стан. Разом із тим, оскільки інновації у компаніях мають різний рівень новизни, варто визначити ознаки якісних змін, що мають ідентифікуватися як розвиток. Практика функціонування як вітчизняних підприємств, так і компаній глобального ринку свідчить про суттєвий розрив в інноваційному рівні не тільки підприємств різних галузей, бізнес-профілів, розмірів, а й досить близьких конкурентів, що діють в одному сегменті. Це вимагає визначення рівня якісних змін на підприємстві, які мають вважатися інноваційними. Сьогодні однотипні за змістом поліпшення на одних підприємствах можуть ідентифікуватися як революційні зміни, а в інших компаніях сприймаються як рутинна діяльність. Тому слід визнати, що ідентифікація розвитку за критерієм рівня інноваційності змін у компанії — надзвичайно складне завдання.
Цілеспрямовані дії керівників сучасних підприємств різних форм та бізнес-профілів дедалі частіше позначають у спеціальній літературі терміном «стратегічний розвиток», наголошуючи першочерговість реалізації довгострокових намірів підприємств і компаній, досягнення ними обраних цілей. З огляду на те, що рушійні сили розвитку так чи інакше пов’язані або з поліпшенням конкурентних позицій компанії, або з необхідністю забезпечення довгострокової результативності, можна погодитися із гіпотезою, що переважна частка змін у компанії пов’язана саме зі
Типи розвитку компанії стратегічною сферою її діяльності. Про стратегічну домінанту у визначенні напрямів керованих поліпшень на підприємстві свідчить той факт, що до найпопулярніших управлінських інструментів, які використовували компанії у 2009 році, входять стратегічне планування, формування візії та місії, управління ключовими компетенціями компанії, взаємозв’язками з клієнтами, процесне управління [7]. Фокусування діяльності на стратегічних завданнях, прийняття управлінських рішень крізь призму стратегічної складової стає природнім не тільки для лідерів ринку. Саме тому стратегічний аспект у процесі розвитку компанії має стати домінантним при виборі цілезорієнтованих поліпшень, параметрів і критеріїв оцінювання економічної ефективності заходів, що сприяють якісним змінам у компанії.
