Posibniki.com.ua Макроекономіка Бюджетні пріоритети України у контексті суспільного вибору 3.4. ПОЛІТИКА ДЕФІЦИТНОГО ФІНАНСУВАННЯ У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНИХ ПРІОРИТЕТІВ


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.4. ПОЛІТИКА ДЕФІЦИТНОГО ФІНАНСУВАННЯ У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНИХ ПРІОРИТЕТІВ


Дефіцитне фінансування є однією з найбільш актуальних проблем для країн з економіками, які відчувають брак фінансових ресурсів для реалізації економічного потенціалу. Більшість сучасних дослідників обстоюють концепцію, відповідно до якої дефіцитне фінансування не розглядається як абсолютне зло, апроблеми криються в його межах, способах залучення та напрямах використання. Прихильники інституціональних течій упевнені в тому, що проблеми дефіцитного фінансування полягають у «проблемі безбілетника», оскільки споживання суспільних благ, профінансованих позиченими коштами, не залежить від участі кожного члена суспільства в поверненні боргу.

Дефіцит бюджету — це проблема не тільки країн з економіками, що розвиваються, але й економічно розвинених країн, які давно здійснюють пошук ефективних і безпечних способів фінансування бюджету. Можна виділити три поширені в західній науці та практиці підходи до дефіциту бюджету — це концепції здорових фінансів, дефіцитного фінансування, функціональних фінансів . Питання дефіцитного фінансування не є новим і для вітчизняної науки, про що свідчить доробок у цій галузі вчених минулого століття. Значний внесок у дослідження природи виникнення дефіциту бюджету та його фінансування зробив М. Мітіліно , який першопричиною виникнення дефіциту бюджету вважав необґрунтоване витрачання державних коштів. На наш погляд, якщо тлумачити такий підхід ширше, а не буквально, то ця причина актуальна завжди. Так, необґрунтованим витрачанням державних коштів є неефективне їх вкладання з погляду наявних альтернатив, пасивне використання замість активного тощо.

М. Любимов , А. Скачко , В. Лавров пояснюють дефіцит бюджету як вияв фінансової кризи або її наслідок. Такий підхід можна назвати радикальним, бо він виключає дефіцитне фінансування як один зі способів розвитку економіки за умов дефіциту фінансових ресурсів. Ми не заперечуємо, що дефіцит бюджету може виникати внаслідок кризи, однак першопричина дефіциту — це невідповідність суми видатків сумі доходів або розбалансованість у часі надходжень і видатків.

Д. Боголєпов також вважає дефіцит бюджету негативним явищем, а головною причиною його виникнення — невиправдану емісію грошей . Аналогічної позиції додержуються А. Погребинський , М. Сперанський та М. Мордвінов . Більшість учених тієї доби вважали, що зростання дефіциту бюджету врешті-решт стане причиною зростання державної заборгованості, яка може призвести до боргової кризи. А уникнути цього можна тоді, коли бюджет розробляється з урахуванням балансу всього народного господарства . Науковці радянської доби досліджували бюджетний дефіцит, фокусуючи свою увагу переважно на статистиці бюджетів європейських країн та США, що обумовлено специфікою командно-адміністративної економіки, за якої формально бюджет завжди був бездефіцитним.

Серед сучасних українських і російських авторів погляди на дефіцит бюджету суттєво не різняться. Так, Ю. Бескид , В. Зайчикова , Ф. Ярошенко , Н. Кравчук , В. Дем’янишин , Ю. Пасічник досліджують проблеми формування і використання ресурсів бюджету, природу виникнення і необхідність подолання дефіциту бюджету з урахуванням позитивного іноземного досвіду.

М. Романовський та О. Врублевська вбачають причини виникнення дефіциту бюджету в особливостях процесів відтворення та дефіциту інвестиційних ресурсів . Тобто падіння темпів економічного розвитку спричиняє зменшення доходів бюджету, а потреба в дальшому фінансуванні розвитку економіки зберігається. Аналогічної позиції додержується С. Юрій , який, зокрема, наголошує на двоїстій природі причин дефіциту бюджету (закони зростання вартості та інфляція) та не дає однозначних оцінок дефіциту бюджету як економічному явищу. «Використання активної економічної форми бюджетного дефіциту, — пише він, — означає, що додаткові фінансові ресурси спрямовуються насамперед на створення умов розвитку виробництва, активізацію підприємництва і комерції, здатних перекривати або компенсувати збільшення граничних суспільних витрат виробництва і стимулювати економічне зростання» .

На наш погляд, саме пасивність дефіцитного фінансування є однією з головним причин не тільки розбалансування державних фінансів, але й затяжного характеру структурних проблем в економіці України. Така ситуація є одним з виявів парадоксу голосування. З одного боку, виборці не бажають зростання державної заборгованості та погіршення економічної ситуації в країні, однак, з другого боку, голосують за політичну силу, яка обіцяє вищі соціальні гарантії. Прийшовши до влади, така політична сила починає виконувати обіцяне, для того щоб забезпечити собі перемогу на наступних виборах. Проте за умов дефіциту фінансових ресурсів та структурної кризи виконання передвиборчих обіцянок відбувається за допомогою пасивного дефіцитного фінансування.

За своїм змістом дефіцит бюджету характеризує перевищення видаткової частини бюджету над дохідною, тобто сама наявність дефіциту не є підставою для того, щоб стверджувати про наявність чи відсутність суттєвих проблем в економіці. Більш конкретну характеристику дефіциту бюджету можна дати, з’ясувавши його природу . Так, за формою вияву дефіцит буває відкритий (офіційно визначений дефіцит у законі про бюджет на наступний рік) і прихований (виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту). За причинами виникнення дефіцит може бути вимушений (виникає внаслідок скорочення обсягів ВВП і обмеженості фінансових ресурсів, є результатом циклічного спаду в економіці) та свідомий (виникає внаслідок дискреційної податкової політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі податкових вилучень і сальдо державного бюджету).

Якщо вести мову про циклічний дефіцит бюджету, то тут важливе значення має спосіб збалансування бюджету, заведений у державі, — на циклічній основі чи в межах року. Якщо збалансування дефіциту відбувається на циклічній основі, то виникнення дефіциту в період економічного спаду можна вважати безпечним, але за умов, що профіцити минулих періодів дають змогу покрити циклічний дефіцит. Збалансування бюджету в межах року потребує пошуку додаткових джерел фінансування — коштів від приватизації, позик (внутрішніх або зовнішніх), зв’язок яких із напрямами дефіцитного фінансування визначає вектори розвитку держави та її економічне майбутнє.

За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може бути активний (характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП) та пасивний (характеризує спрямування коштів на покриття поточних видатків, у т. ч. соціальних трансфертів, фінансування бюджетної сфери тощо). Існування активного дефіциту в чистому вигляді є неоднозначним, оскільки за умов кризи може відбуватися перерозподіл коштів на користь пасивного використання, однак якщо такий перерозподіл має короткостроковий характер, а надалі пасивний дефіцит змінюється на активний, то таке дефіцитне фінансування можна вважати безпечним. Проте для кожної країни межі дефіцитного фінансування, обсяги пасивного дефіциту бюджету мають свої критерії, які залежать і від типу економіки (мала чи велика, інноваційна чи традиційна), і від рівня економічного розвитку.

В Україні відповідно до Бюджетного кодексу джерелами фінансування бюджету є:

1.Кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень, тобто операцій, пов’язаних з одержанням державою (місцевим органом влади) позик на умовах повернення, платності та строковості для фінансування державного (місцевого) бюджету, наслідком яких є формування державного або місцевого боргу. Залучення позик можна вважати одним з найбільш доступних джерел фінансування бюджету, однак його застосування має свої переваги і недоліки. Передусім це пов’язано із втратою боргової безпеки країни, збільшенням ризику розбалансування державних фінансів та настання кризи. Небезпечними є як внутрішні, так і зовнішні позики. Як зауважує Т. Богдан, залучення масштабних позик на внутрішньому ринку призводить до звуження джерел позичкових коштів для вітчизняних підприємств, а великі обсяги зовнішніх державних запозичень породжують ризики дестабілізації платіжного балансу і знецінення національної валюти в період здійснення боргових виплат. Обслуговування зростаючого обсягу державного боргу країни зумовлює відтягнення чимраз більшої частки бюджетних ресурсів на боргові виплати . У такій ситуації державам, які характеризуються невисоким рівнем економічного розвитку, доцільно додержуватися правила, відповідно до якого обсяги запозичень (особливо зовнішніх) мають відповідати обсягам бюджетних інвестицій в економіку. За таких умов знижується ризик витрачання позичених коштів на поточне фінансування.

2. Кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації). Таке джерело фінансування не порушує боргової безпеки держави, однак, може негативно позначитися на економічній безпеці з огляду на реалізацію стратегічного потенціалу економіки. Крім того, таке джерело швидко вичерпується.

3. Повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу (пред’явлення) цінних паперів. З позиції економічної безпеки такий спосіб фінансування є найбільш прийнятним, але для цього держава повинна мати достатній обсяг коштів у попередньому періоді, для того щоб вкласти їх у депозити або цінні папери. Також такий спосіб фінансування бюджету доцільний, якщо відбувається збалансування бюджету на циклічній основі, тоді надлишок коштів (через профіцит) може бути вкладений на депозит (або у придбання цінних паперів), а в роки, коли виникає дефіцит, держава матиме фінансові ресурси завдяки поверненню коштів з депозитів (продажу цінних паперів).

4. Вільний залишок бюджетних коштів з додержанням умов, визначених Бюджетним кодексом, за яким залишок бюджетних коштів загального фонду використовується для фінансування дефіциту бюджету, якщо його обсяг на кінець попереднього бюджетного періоду перевищив обсяг оборотного залишку коштів відповідного бюджету.

Отже, вибір джерел фінансування залежить від кількох причин. По-перше, від об’єктивної доступності джерела фінансування (наприклад, немає об’єктів приватизації). По-друге, від швидкості залучення необхідного обсягу грошових коштів. По-третє, від додаткових умов та наслідків використання залучених грошових коштів. В Україні протягом останніх років перша причина є домінантною, тому фінансування бюджету відбувається переважно за кошти запозичень (табл. 3.14).

Потреба у фінансуванні бюджету стрімко зростає у 2009– 2010 рр. та у 2012–2013 рр., що обумовлено впливом кризи, утім є тривожним індикатором щодо розв’язання проблем підтримки боргової безпеки. Для цього самого періоду притаманна негативна тенденція перевищення фактичних показників фінансування бюджету над плановими. На краще ситуація змінилась у 2011 р., коли фактична потреба в дефіцитному фінансуванні виявилася меншою від запланованої, проте ця тенденція не стала домінантною.

2013 63591,3 66100,31 145937,3 94279,7 51657,60 –79836,99 –41870,59 –37966,40 1480,00 –3989,01
2012 50785,69 44745,39 115435,61 72458,81 42976,8 –70690,22 –38417,65 –32272,57 6763,54 –723,25
2011 23057,89 36273,26 83783,25 54141,23 29642,03 –47509,99 –32369,59 –15140,4 11480,31 –24695,68
2010 64864, 94 97567, 33 124459, 06 70214, 76 54244, 3 26891, 73 19822, 03 7069, 69 1093, 39 –33975, 78

Боргова та бюджетна безпека тісно пов’язані між собою, оскільки потреба у фінансуванні бюджету обумовлюється динамікою його дефіциту. Найбільш поширеним показником, який використовується для оцінки стану бюджетної безпеки є частка дефіциту (профіциту) бюджету до ВВП. Значення цього показника не має перевищувати 3 %, що є одним із критеріїв оцінки бюджетної безпеки країн членів Європейського Союзу відповідно до Маастрихтського договору 1992 р. Ситуацію, яка склалася в Україні, Унаочнює рис. 3.14.

2008 14124,54 23446,39 33558,04 27360,06 6197,98 7111,64 4016,52 3095,11 482,29 –12804,15
2007 7701,70 5550,14 12149,63 3738,06 8411,57 6599,48 2495,77 4103,71 2458,81 –307,25
ик фінан су вання і нансу в ання за борговими операціями   у т рішні запозичення запозичення а шення у т рішні зобов ’ язання зобов ’ язання від приватизації державног о майна і нансу в ання за активними операціями

Рис. 3.14. Частка дефіциту бюджету у ВВП в Україні у 2002–2013 рр. [побудовано за даними Державної казначейської служби України та Державної служби статистики України]

Графік, зображений на рис. 3.14 показує, що дефіцит бюджету в Україні протягом досліджуваного періоду перебуває переважно в рекомендованих Маастрихтським договором межах, крім 2004 і 2010 рр. та 2012–2013 рр. Зростання частки дефіциту бюджету у ВВП у 2010 р. обумовлено не тільки зростанням розриву між доходами і видатками бюджету, але й повільнішим зростанням ВВП порівняно з прогнозованим урядом. Зростання досліджуваного показника у 2012 р. обумовлено збільшенням потреби в коштах, які спрямовуються на погашення запозичень минулих періодів та їх обслуговування. Загалом починаючи з 2002 р. динаміку частки дефіциту бюджету у ВВП можна охарактеризувати як зростаючу, що свідчить про тривалу рецесію економіки, навіть незважаючи на те що в окремі періоди відбувалося зростання номінального ВВП.

Рис. 3.15. Динаміка дефіциту бюджету в країнах Єврозони та країнах EU27 у 2002–2013 рр., млн євро

Динаміку дефіциту бюджету в країнах Європи протягом останніх 12 років не можна назвати рівномірною (рис. 3.15).Рис. 3.15. Динаміка дефіциту бюджету в країнах Єврозони та країнах EU27 у 2002–2013 рр., млн євро

З рис. 3.15 видно, що з 2004 до 2007 рр. обсяги дефіциту бюджетів зменшувалися; починаючи з 2007 р. обсяг дефіциту бюджетів зростає; найбільше зростання дефіциту бюджету припадає на 2009 р. Дефіциту бюджетів зростав під дією світової фінансової кризи, коли податкові надходження до бюджетів досліджуваних країн зменшились унаслідок рецесії економіки, а скоротити різко витрати не було можливості через необхідність підтримувати рівень фінансування суспільних благ. Саме під час кризи більшість країн Європи започаткували масштабні програми соціальної підтримки тієї частини населення, яка найбільше постраждала внаслідок кризи.

Тенденція до скорочення дефіциту бюджету накреслилась у 2010 р. і триває досі. На перший погляд може здатися, що ситуація з дефіцитом бюджету краща у країнах Єврозони, однак висновки можна зробити тільки після оцінки динаміки відносних показників дефіциту бюджету. Динаміка частки дефіциту у ВВП у країнах Європи відображена на рис. 3.16. Частка дефіциту бюджету в країнах Єврозони Частка дефіциту бюджету в країнах EU27

Графіки, зображені на рис. 3.16, показують, що частка дефіциту бюджету у ВВП в країнах Єврозони та країнах EU27 практично не відрізняється. Починаючи з 2009 р. досліджуваний показник перевищує значення, рекомендоване Маастрихтською угодою, і хоч у 2010 р. окреслилася тенденція до скорочення частки дефіциту бюджету у ВВП, однак у 2012 р. рекомендованого значення досягти вдалося не всім країнам. Така ситуація обумовлена тим, що протягом останніх 10 років до Європейського Союзу були прийняті країни, рівень економічного розвитку яких суттєво гірший порівняно з країнами ЄС-7 та ЄС-9. Економіки країн, які приєдналися до Європейського Союзу після 2014 р., постраждали від кризи найбільше (за винятком Польщі та Чеської Республіки). Саме через ці країни загальний показник частки дефіциту бюджету у ВВП не відповідає вимогам Маастрихтської угоди. Також слід зазначити, що економіки даних країн відновлюються після кризи набагато повільніше, ніж економіки країн, економіки яких розвинуті вище від середнього рівня. У країнах Єврозони частка дефіциту бюджету у ВВП дещо нижча протикраїн EU27, що пояснюється більш жорсткими вимогами до розміру дефіциту бюджету країн Єврозони.

При цьому зауважимо, що протягом 2011–2013 рр. частка дефіциту бюджету у ВВП у розглядуваних країнах змінювалася неоднаково, у багатьох країнах наявна стабільна тенденція, однак низка країн демонструють різкі зміни досліджуваного показника (рис. 3.17).

З зображених на рис. 3.17 графіків видно, що в межах 3 % частка дефіциту бюджету у ВВП зберігається в Німеччині, Естонії, Швеції, Болгарії, Фінляндії, Люксембурзі, Латвії, Угорщині, Австрії. Тенденція до зниження дефіциту бюджету і досягнення бажаного нормативу у 2012 р. зафіксована в Румунії та Італії, у межах 3-4 % перебувають дефіцити бюджету Литви, Мальти, Бельгії, Польщі (з тенденцією до зменшення). Зростання досліджуваного показника спостерігалося в Данії — з 1,8 % до 4,0 % у ВВП, Чеській Республіці — з 3,3 % до 4,4 %, Португалії — з 4,4 % до 6,4 %, Греції — з 9,5 % до 10 %, Іспанії — з 9,6 % до10,6 % відповідно у 2011 та 2012 рр. У 2013 р. більшість країн із сильними економіками знизили частку дефіциту бюджету у ВВП до мінімуму. Зокрема Данія (0,8 % у ВВП), Німеччина (0 %), Естонія (0,2 %), Люксембург (1 %), Великобританія (1,1 %). Усе ще суттєво перевищують рекомендоване значення частки дефіциту бюджету у ВВП в Греції (12,7 %), Ірландії (7,2 %), Іспанії (7,1 %), Кіпрі (5,4 %), Словенії (14,7 %). Зважаючи на ситуацію, що склалася, уряди більшості кран вживають заходів щодо скорочення дефіциту бюджету.

Так, у Великобританії дії уряду спрямовані на стимулювання розвитку реального сектору економіки та дальше скорочення видатків (програма скорочення видатків розроблена до 2017 р.). Це дало змогу скоротити частку дефіциту бюджету у ВВП з 11,4 % у 2009 р. до 5,8 % у 2013 р., що свідчить про успішність розроблених заходів.

В Іспанії уряд вдається до більш жорстких заходів, які полягають у тимчасовому підвищенні податків на доходи, капітал, дорогу нерухомість, обмеження зростання витрат на соціальні заходи та скорочення податкових витрат (у т. ч. податкового кредиту на відсотки, сплачені за іпотеку). Такі заходи не забезпечили суттєвого скорочення частки дефіциту бюджету у ВВП, у 2009 р. вона становила 11,1 %, а у 2013

— 7,1 %. Можна припустити, що заходи, яких уживає уряд Іспанії, якщо і приводять до скорочення видатків бюджету, то не сприяють швидкому відновленню економіки та наповненню дохідної частини бюджету.

В Італії знову запроваджено податок на нерухомість за основним місцем проживання; у частині скорочення видатків бюджету дії уряду спрямовані на зменшення витрат на пенсійне забезпечення, яке досягається завдяки більш жорстким критеріям виходу на дострокову пенсію, зниження індексації пенсій, прискорення темпів підвищення пенсійного віку . За допомогою таких заходів Італії вдалося скоротити частку дефіциту бюджету у ВВП з 3,8 % у 2011 р. до 3,0 % у 2012–2013 рр.

У Франції заходи уряду спрямовані на скорочення видатків бюджету за рахунок припинення стимулювання інвестицій на ринках нерухомості, підвищення пенсійного віку, а також скорочення норми зростання видатків на охорону здоров’я (у 2017 р.). Це забезпечило скорочення частки дефіциту бюджету у ВВП майже удвічі — до 4,3 % у 2013 р.

У Португалії стабілізаційні заходи спрямовані на підвищення податкового навантаження (розширення бази оподаткування ПДВ, зниження податкових витрат) та зменшення видатків бюджету, зокрема видатків соціального характеру. Це дало змогу скоротити частку дефіцит бюджету у ВВП з 10,2 % у 2009 р. до 4,9 % у 2013 р.

Брак недорогого додаткового фінансування змушує деякі країни зони євро вживати нових заходів для виконання цільових показників дефіциту, замість того щоб дати можливість спрацювати автоматичним стабілізаторам. Як наслідок — дефіцитне фінансування в цих країнах обмежується вимогами спільних угод, спрямованих на збереження стабільності в Європейському Союзі.

Модель розвитку європейської економіки в частині фінансування видатків бюджету набуває ознак американської моделі економіки. Однак в американській моделі зберігається помірним рівень податкового навантаження. В економіках країн Західної Європи, як уже зазначалося, поєднуються дві протилежні тенденції — підвищення рівня податкового навантаження та скорочення видатків бюджету, у т. ч. на соціальні програми.

Незважаючи на вжиті заходи у країнах Європи, частка дефіциту бюджету у ВВП більш стрімкими темпами зростає у країнах з розвиненою економікою (рис. 3.18), зокрема в результаті зростання частки дефіциту у ВВП США.

З рис. 3.18 бачимо, що найшвидше зменшується частка дефіциту бюджету у ВВП в країнах, економіки яких формуються, що обумовлено більшим економічним потенціалом цих країн та швидшим відновленням після кризи. У країнах з низькими доходами відновлення відбувається повільнішими темпами, тому і частка дефіциту бюджету у ВВП скорочується повільніше. Також не можна оминути увагою ще одну вагому причину зменшення частки дефіциту бюджету у ВВП в країнах з низькими доходами та країнах з ринком, який формується, а саме необхідність виконувати вимоги міжнародних фінансових організацій, для того щоб дістати доступ до міжнародних запозичень.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.4. ПОЛІТИКА ДЕФІЦИТНОГО ФІНАНСУВАННЯ У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНИХ ПРІОРИТЕТІВ. РЕЗЮМЕ
Розділ 4. Формування ефективної бюджетної системи та бюджетних пріоритетів. 4.1. ПРОБЛЕМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
4.1. ПРОБЛЕМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. Частина 2
4.2. БЮДЖЕТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ В УКРАЇНІ
4.2. БЮДЖЕТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ В УКРАЇНІ. Частина 2
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)