Фірма володіє монопольною (ринковою) владою, якщо воно може підвищувати ціну й, відповідно, отримувати економічний прибуток протягом тривалого періоду. Прийнято вважати, що сучасний етап у розвитку теорії ринкової із влади започаткований працею американського економіста Абба Птахія Лернера «Поняття монополії й вимір монопольної влади», що була опублікована в 1934 році. У даній роботі відмічена головна відмітна ознака наявності ринкової влади у фірми — перевищення ціни над середніми витратами. Відповідно, переважна більшість показників монопольної влади фірми ґрунтуються на вимірі прибутковості або відносного перевищення ціни над граничними витратами. Єдиного універсального способу діагностування монопольної влади до цього дня не знайдено. Кожний із показників характеризує ті або інші симптоми або тенденції до монополізації; лише в сукупності вони дозволяють одержати досить об’єктивну оцінку й ідентифікувати тип ринку.
Найрозповсюдженішими серед показників, які характеризують ринкову владу є: коефіцієнт Лернера; коефіцієнт Бейна; коефіцієнт Тобіна; коефіцієнт Папандеру; індекс Ротшильда; коефіцієнт співвідношення ціни бренда до власного капіталу.
В
К І = ,(2.10) Індекс Бейна (норма економічного прибутку) — показує економічний прибуток на одну грошову одиницю власного інвестованого капіталу:
В
К І ? = ,(2.10) Індекс Бейна
власн де ? — економічний прибуток фірми;
К власн — власний капітал фірми. Індекс Бейна може приймати як негативні, так і позитивні значення. В умовах досконалої конкуренції норма економічному прибутку дорівнює нулю. Якщо норма економічного прибутку фірми на якому-небудь ринку протягом тривалого періоду більше нуля, це означає, що фірма має певну монопольну владу. де Р — ціна товару;
I L = D
Е P MCP1 ?= ? ,(2.11) Індекс Лернера
В 1934 р. А.П. Лернер запропонував оцінювати монопольну владу в такий спосіб: I L = D
Е P MCP1 ?= ? ,(2.11) Індекс Лернера
МС — граничні витрати на виробництво товару;
Е D – еластичність попиту.
Цей показник на честь його автора отримав назву індекса Лернера. Показник змінюється від нуля (в умовах досконалої конкуренції) до одиниці (у випадку монополії й нульових граничних витратах). Індекс Лернера показує, що монополіст має обмежений контроль над ціною. За високої еластичності попиту ціна монополіста в стані рівноваги буде перевищувати граничні витрати на значно меншу величину, ніж за умови менш еластичного попиту. Отже, монопольна влада тим вище, чим вище значення коефіцієнта Лернера, тобто, чим сильніше ціни перевищують граничні витрати (рис. 2.4).
Рис. 2.4. Вплив цінової еластичності попиту на різницю між рівнем монопольної ціни та рівнем граничних витрат в умовах рівноваги
Чим вище індекс Лернера, тим більше розмір націнки, величина якої визначається за формулою:
Якщо індекс Лернера дорівнює нулю, множник націнки дорівнює 1, тобто ціна в цьому випадку збігається із граничними витратами. Якщо індекс Лернера дорівнює 0,5, множник націнки зростає до 2, тобто компанія призначає ціну на свій товар, що перевищує граничні витрати вдвічі.
У табл. 2.6 наведено індекси Лернера й множник націнки для десяти галузей економіки США.
Таблиця 2.6 ІНДЕКСИ ЛЕРНЕРА Й МНОЖНИКИ НАЦІНКИ ДЛЯ ДЕЯКИХ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ США
| Галузь |
Індекс Лернера |
Множник націнки |
| Харчова |
0,26 |
1,35 |
| Тютюнова |
0,76 |
4,17 |
| Текстильна |
0,21 |
1,27 |
| Одяг |
0,24 |
1,32 |
| Паперова |
0,58 |
2,38 |
| Типографська й видавнича |
0,31 |
1,45 |
| Хімічна |
0,67 |
3,03 |
| Нафтова |
0,59 |
2,44 |
| Гумова |
0,43 |
1,75 |
| Шкіряна |
0,43 |
1,75 |
Як видно, розміри націнки можуть дуже істотно змінюватися від галузі до галузі й деякою мірою сигналізувати про монопольну владу фірми.
На практиці дуже часто граничні витрати, інформацію про які досить складно одержати, заміняють сукупними середніми (АТС):
Помноживши і чисельник, і знаменник на обсяг випуску (продажів) — Q, у чисельнику отримаємо прибуток (?), у знаменнику — загальний дохід (ТR):
Лернеровський показник у такому виді трактує високі прибутки як ознаку монополії, але висока норма прибутку не завжди є однозначною ознакою монополії. Вона може бути досягнута за рахунок інноваційної діяльності, як ринкова премія за ризик, як результат виробничої ефективності й т.п.
Для аналізу ринкової влади фірм на олігопольного ринку формула для розрахунку індекса Лернера трансформується і набуває вигляду де Y i — доля фірм на ринку.
Таким чином, ринкова влада окремого олігополіста залежить не лише від рівня цінової еластичності попиту, але й від його (виробника) частки на ринку.
Коефіцієнт Тобіна (q-Тобіна) був запропонований американським ученим, професором Йельського університету Джеймсом Тобіном в 1969 році. Показник пов’язує ринкову вартість активів фірми, що вимірюється ринковим курсом її акцій, з відновлювальною вартістю її активів: A де Р A — ринкова вартість активів фірми (ринкова капіталізація);
Коефіцієнт ТобінаA C P q=,(2.16) A C P q=,(2.16)
С A — відновлювальна вартість активів фірми, дорівнює сумі витрат, необхідних для придбання всіх активів фірми за поточними цінами.
Якщо ринкова оцінка вартості фірми перевищує її відновлювальну вартість (q-ratio > 1), то фірма в довгостроковому періоді одержує економічний прибуток. Це свідчить про те, що
Якщо ринкова оцінка вартості фірми перевищує її відновлювальну вартість (q-ratio > 1), то фірма в довгостроковому періоді одержує економічний прибуток. Це свідчить про те, що
ринкова вартість активів компанії відбиває деякі активи, що не піддаються урахуванню. Високе значення коефіцієнта Тобіна (q) підштовхує інвесторів до рішення більше вкладати в
капітал даної компанії, тому що він коштує дорожче, чим за нього заплачено. Якщо q-ratio < 1, то фірма недооцінена ринком, знаходиться на межі банкрутства та витіснення.
Коефіцієнт Тобіна досить широко використовується, і це пояснюється тим, що він дозволяє уникнути проблем, пов’язаних з оцінкою норми прибутковості або граничних витрат, проте його використання пов’язане з труднощами визначення достовірності значень оцінки активів фірми зовнішніми інвесторами. капітал даної компанії, тому що він коштує дорожче, чим за нього заплачено. Якщо q-ratio < 1, то фірма недооцінена ринком, знаходиться на межі банкрутства та витіснення.
Коефіцієнт Тобіна досить широко використовується, і це пояснюється тим, що він дозволяє уникнути проблем, пов’язаних з оцінкою норми прибутковості або граничних витрат, проте його використання пов’язане з труднощами визначення достовірності значень оцінки активів фірми зовнішніми інвесторами.
Коефіцієнт Папандреу (коефіцієнт проникнення) був запропонований у 1949 році, показує на скільки відсотків зміниться обсяг продажів фірми при зміні цін конкурентів на один відсоток: де Q i D — обсяг попиту на товар фірми;
Коефіцієнт Папандреу i j D P j D i j j i jP E Q P P Q I??=? ? ? ??=,(2.17) i j D P j D i j j D i jP E Q P P Q I??=? ? ? ??=,(2.17)
Р j — ціна конкурента (конкурентів); ?j — коефіцієнт обмеженості виробничих потужностей конкурентів, визначається як відношення потенційного збільшення випуску продукції до збільшення обсягу попиту на товар, що викликаний зниженням ціни, приймає значення від 0 до 1:
Чим менше значення коефіцієнта Папандреу, тобто чим нижче або перехресна еластичність, або коефіцієнт обмеженості потужностей конкурентів, тим меншою монопольною владою володіє фірма.
Коефіцієнт Папандреу практично не використовується в прикладних дослідженнях. Проте він цікавий тим, що ґрунтується на двох аспектах монопольної влади: наявності товарівзамінників і обмеженості виробничих потужностей конкурентів (або можливості їх проникнення в галузь).
На ринках з диференційованою продуктом для визначення рівня ринкової влади фірми використовують індекс Ротшильда (R), який розраховується через відношення ринкової еластичності попиту до еластичності попиту для окремої фірми: де p D E — коефіцієнт еластичності попиту за ціною для всього ринку розглянутого товару; п D E — коефіцієнт цінової еластичності попиту цього ж товару, виготовленого окремою фірмою . Індекс Ротшильда приймає значення в діапазоні від 0 до 1. Якщо він дорівнює 1, крива попиту фірми збігається із кривою ринкового попиту, що свідчить про однакову чутливість до цінових змін типової фірми та галузі в цілому, і є симптомом можливої монополізації ринку. Якщо ринок атомістичний, тобто складається з багатьох фірм, що випускають аналогічну продукцію, то індекс Ротшильда буде наближатися до нуля (табл. 2.7).
Індекс РотшильдаD E E R=,(2.19) п D p D E E R=,(2.19)
Звернемо увагу, що ринкова еластичність у сільськогосподарській галузі дорівнює -1,8. Це означає, що підвищення ціни на продукцію галузі на 1 % приводить до зниження її обсягу попиту на ринку на 1,8 %. І для порівняння подивимося, що аналогічний показник для окремої фірми із цієї галузі дорівнює — 96,2, тобто при підвищенні фірмою ціни на 1 % обсяг споживання продукції скорочується на 96,2 %, тобто майже вдвічі. Звідси видно, що еластичність попиту для окремої компанії в цій галузі дійсно дуже висока.
М
А
В
К=,(2.20)
Таблиця 2.7
ПОКАЗНИКИ ЕЛАСТИЧНОСТІ ПОПИТУ ДЛЯ ОКРЕМОЇ КОМПАНІЇ, РИНКУ
В ЦІЛОМУ Й ІНДЕКСИ РОТШИЛЬДА ДЛЯ ДЕЯКИХ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ США
Галузь
Цінова еластичність попиту для всього ринку, Е Dp
Цінова еластичність попиту для окремої фірми,
Е Dn Індекс
Ротшильда
Сільськогосподарська-1,8-96,20,018
Послуги-1,2-26,40,045
Виробництво товарів тривалого споживання-1,4-3,50,4
Виробництво товарів разового споживання-1,3-3,40,38
Харчова-1,0-3,80,26
Тютюнова-1,3-1,31,00
Текстильна-1,5-4,70,32
Паперова-1,5-1,70,88
Типографська й видавнича-1,8-3,20,56
Хімічна-1,5-1,51,00
Нафтова-1,5-1,70,88
Фінанси-0,1-5,50,018
Коефіцієнт співвідношення ціни бренда до власного капіталу був запропонований російським ученим В.П. Третьяком: м
М
А
В
К=,(2.20) де К м
— коефіцієнт ринкової влади фірми;
А м
— матеріальні активи фірми;
В — оцінка бренду фірми.
Даний показник дозволяє враховувати вплив нематеріальних активів на ступінь ринкової влади фірм. За оцінками вчених за останні десятиліття співвідношення між матеріальними та нематеріальними активами суттєво змінилось на користь останніх. Так, у компанії Coca-Cola співвідношення між матеріальними та нематеріальними активами становить 4 до 96, що дає підстави враховувати величину нематеріальних активів при визначенні ринкової влади фірми. Успішне використання бренда як нематеріального активу призводить про перевищення ціною граничних витрат, що у свою чергу підтверджує наявність у фірми ринкової влади.
