Posibniki.com.ua Менеджмент Планування і контроль на підприємстві 9.2. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ ДОПОМІЖНОГО ВИРОБНИЦТВА Й КОШТОРИСІВ КОМПЛЕКСНИХ ВИТРАТ


< Попередня  Змiст  Наступна >

9.2. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ ДОПОМІЖНОГО ВИРОБНИЦТВА Й КОШТОРИСІВ КОМПЛЕКСНИХ ВИТРАТ


Планування собівартості продукції та складання кошторисів витрат допоміжного виробництва Єдиний процес виробництва продукції можна подати як сукупність кількох окремих процесів. Залежно від ролі у виробництві готової продукції виділяють такі процеси: основні, допоміжні, обслуговуючі, управлінські.

Допоміжні та обслуговуючі процеси представлені відповідними підрозділами (цехами). Допоміжні підрозділи створюють умови для нормального здійснення основних процесів, обслуговуючі призначені для переміщення, зберігання предметів праці й готової продукції, контролю за технологічними процесами, для забезпечення матеріально-технічними ресурсами.

До цехів, які забезпечують допоміжні процеси, в економічній літературі відносять: механічні, ремонтні, інструментальні, деревообробні, тарні, природоохоронні та інші.

Цехи (підрозділи) другої групи, обслуговуючі за своїми технологічними процесами належать до нескладних виробництв, що виробляють однорідну продукцію: електростанції та енергетичні виробництва, складське та транспортне господарство, котельні, водоканалізаційні, спеціальні установки (станції), холодильні, компресорні, очисні споруди, цех зв’язку, служба охорони праці, пожежної безпеки, служба контролю якості та інші.

Поділ підрозділів на допоміжні й обслуговуючі є умовним. При плануванні витрат для них використовують загальну назву: цехи допоміжного виробництва.

Собівартість продукції та послуг допоміжного виробництва (цехів) планується й ураховується за скороченою номенклатурою статей калькуляції:

— матеріали (за вирахуванням відходів);

— паливо й енергія на технологічні цілі;

— основна заробітна плата;

— додаткова заробітна плата;

— відрахування на соціальне страхування;

— загальновиробничі (цехові) витрати.

суми витрат за обчисленими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та інші операційні витрати.

До наведеного вище переліку статей можуть вноситися зміни з урахуванням особливості технології та організації допоміжних виробництв і їх питомої ваги в собівартості продукції.

До статті «Матеріали (за вирахуванням відходів)» відносять витрати на матеріали, що утворюють основу виготовлюваної продукції, а також на матеріали допоміжного призначення, які можна прямо віднести на окремі вироби. Такі витрати обчислюються на основі встановлених норм, цін на матеріали й даних щодо номенклатури та обсягів продукції.

До статті «Паливо й енергія на технологічні цілі» відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в технологічних процесах.

Витрати на паливо та енергію обчислюють на основі технічно обґрунтованих норм їх витрат на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), які встановлено підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і чинних цін.

Витрати за статтею «Основна заробітна плата» визначаються з урахуванням трудомісткості робіт і системи оплати праці. За основу для планування витрат беруться нормативні ставки основної заробітної плати, розраховані виходячи з переліку робочих місць і норм їх обслуговування, відрядних розцінок, тарифних ставок та посадових окладів і планованого обсягу виробництва відповідних видів продукції.

Витрати за статтею «Додаткова заробітна плата» визначаються в розмірах, передбачених законодавчими актами України та колективними договорами підприємств, із дотриманням норм та гарантій, передбачених законодавством і галузевими угодами.

Величину відрахувань на соціальне страхування визначають згідно з нормами чинного законодавства.

Питання визначення комплексних витрат допоміжних цехів за статтею «Загальновиробничі (цехові) витрати» розглядається нижче.

Собівартість робіт і послуг, що виконуються допоміжними цехами для інших цехів свого підприємства, визначається виходячи із суми прямих основних витрат і загальновиробничих витрат.

Собівартість робіт і послуг, що виконуються цехами для власних потреб, у тому числі поточний ремонт, визначається виходячи тільки з прямих основних витрат.

Собівартість продукції, робіт, послуг допоміжних виробництв, якщо вони повністю використовуються для власних потреб, окремо не калькулюється, а витрати на їх виробництво: на матеріали, заробітну плату та на соціальне страхування — включаються до складу загальновиробничих (цехових) витрат цих підрозділів.

Окремі цехи допоміжного виробництва мають певні особливості планування витрат, пов’язані з використанням методу калькулювання за замовленнями.

Так, об’єктами обліку й калькулювання ремонтних цехів виступають окремі разові або постійно діючі (річні) виробничі замовлення. Замовлення на роботи обґрунтовуються відомостями дефектів, технічними актами, описами робіт, складеними у процесі огляду об’єкта робіт представниками ремонтних цехів та цехів

—замовників ремонту. На обсяг робіт складається кошторис витрат.

У свою чергу, в інструментальних цехах підприємств машинобудування, які виготовляють спеціальне технологічне оснащення (спеціальний різальний та вимірювальний інструмент, спеціальні пристосування, штампи, прес-форми, моделі), відкриваються замовлення на виготовлення такого оснащення на основі попередньо складених кошторисів.

У загальному випадку кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва складають на основі даних про планові обсяги їхньої продукції, норм матеріальних та трудових витрат. Із метою визначення загальної суми витрат цехів допоміжного виробництва, яка включається до складу собівартості валової продукції підприємства, складаються баланси розподілу продукції, робіт і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами й за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами (кошторисами).

Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їхньої продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямами:

— витрати основних цехів на валову продукцію (за калькуляційними статтями) та на витрати майбутніх періодів;

— витрати допоміжних цехів на валову продукцію;

— витрати загальнозаводських служб;

— витрати допоміжних цехів на роботи й послуги, які не включаються до складу валової продукції;

— взаємні послуги цехів допоміжного виробництва (внутрішньозаводський оборот).

Витрати цехів допоміжного виробництва відносять на собівартість основної продукції підприємства через собівартість їхньої продукції, робіт, послуг, наданих основним цехам.

Продукцію та послуги внутрішньозаводського характеру, що виробляють цехи допоміжного виробництва для основних та інших допоміжних цехів, а також загальнозаводських служб, під час планування витрат відносять на цехи та служби-споживачів за плановою виробничою собівартістю.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
9.3. СКЛАДАННЯ ПЛАНОВИХ КАЛЬКУЛЯЦІЙ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
9.4. ЗВЕДЕНИЙ КОШТОРИС ВИТРАТ
9.5. ПЛАНУВАННЯ ЦІЛЬОВОЇ СОБІВАРТОСТІ: ТАРГЕТ-КОСТИНГ
9.6. КОНТРОЛЬ ВИТРАТ І РЕЗЕРВИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
ТЕМА 10 ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВА
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)