Контроль витрат ідентифікують (контроль — франц. Cont-r?le, від contrer?le — «список, що складають у двох екземплярах») як нагляд і перевірку відповідності фактичних показників здійснених витрат їх плановим або нормативним значенням.
Основними завданнями контролю витрат є систематичне спостереження за процесом здійснення витрат і виявлення відхилень фактичних показників рівня витрат від їх запланованих значень.
Види контролю класифікують за кількома ознаками, зокрема, за частотою здійснення контрольних операцій, за часом здійснення, за характером контрольованих показників тощо.
За частотою здійснення контролю, яка залежить, насамперед від призначення його результатів, виділяють поточний, періодичний і разовий види контролю.
Поточний контроль здійснюється в межах оперативного обліку та полягає в безперервному відстеженні руху матеріальних цінностей, незавершеного виробництва та продукції. Такий вид контролю дає можливість своєчасно фіксувати й реагувати на неприпустимі відхилення в ході виробничого процесу.
Виходячи з формалізованих управлінських потреб, здійснюється періодичний контроль. Інтервали періодичних контрольних заходів, як правило, збігаються із закінченням періодів виконання планових завдань (місяць, квартал, рік). Інформаційною базою
вами функціонування підприємства та його ринкового оточення. У літературних джерелах з управління витратами, зокрема [4, 5], акцентовано на активізації використання в рамках таргет-костингу таких методів та систем:
Контроль, який не має попередньо визначених змісту, регулярності й мети, називають разовим. Такий вид контролю витрат застосовується переважно у формі аудиторських перевірок, інвентаризації активів, ревізії діяльності тощо.
Попередній, проміжний, заключний — такі види контролю за часом здійснення.
Попередній контроль виконується до початку реалізації планів та передбачає їх перевірку на внутрішню несуперечність, реалістичність, прогресивність, контроль ресурсів (матеріальних, кадрових, капітальних та інших).
Безпосередньо під час виконання планових завдань проводять проміжний контроль, спрямований на поточне регулювання роботи з виконання планів витрат. Такий вид контролю може різнитися за своєю метою та відповідно за частотою проведення контрольних операцій, тому частіше реалізується як поточний і періодичний вид контролю, а також може набувати форми разового.
Наприкінці планового періоду здійснюється заключний контроль, який передбачає оцінювання ступеня виконання запланованих показників витрат у цілому та дозволяє визначити напрямки зниження витрат і економії ресурсів. Крім того, заключний контроль виконує стимулювальну функцію щодо персоналу, робота якого пов’язана з контрольованими показниками. Ієрархічно контроль вибудовується в порядку підпорядкованості організаційних структурних одиниць підприємства: робочі місця, дільниці, підрозділи (цехи) певного ієрархічного рівня, підприємство в цілому. Такий принцип використовують і з метою інтеграції вихідних показників контролю витрат структурних одиниць нижчих щаблів підпорядкованості в більш загальні — вищих рівнів.
Контрольна функція з виявлення відхилень виступає передумовою побудови механізму управління за відхиленнями. Його реалізація передбачає за фактом неприпустимих розбіжностей між запланованими й фактичними результатами розробку заходів щодо забезпечення (коригування) відповідності фактичних результатів операційної діяльності плановим.
Поряд із реалізацією контрольних заходів важливе значення має виявлення та використання резервів зниження витрат і собівартості продукції.
звітів періодичного контролю виступають дані оперативного й бухгалтерського обліку показників, що контролюють.
Основними джерелами резервів зниження витрат і собівартості продукції є:
1. Збільшення обсягів виробництва продукції за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства.
2. Скорочення витрат на виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, раціонального використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання непродуктивним витратам, виробничому браку тощо.
Величина резервів зниження собівартості продукції може бути обчислена за формулою: б. б. б.б. д.б. б.прогн.
В
ВРЗВВ
СВСВРЗСВ NNN ? + +? =?=,(9.4) де РЗСВ — резерви зниження собівартості продукції; бпрогн.
РЗ
СВ,СВ — відповідно прогнозний та базовий рівні собівартості продукції; дб
— відповідно загальний рівень витрат на випуск продукції в базовому періоді та рівень додаткових витрат, необхідних для освоєння резервів збільшення випуску продукції; б N — базовий обсяг випуску продукції; NРЗРЗВ, б
В,В
— відповідно сума за резервом зменшення витрат на виробництво й резерв збільшення обсягів виробництва продукції.
Резерви збільшення обсягів виробництва продукції виявляють у процесі аналізу виконання виробничої програми. За збільшення обсягів виробництва продукції на наявних виробничих потужностях зростають лише змінні витрати (прямі матеріальні витрати, пряма заробітна плата, змінна частина загальновиробничих витрат та інші). Сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється або змінюється несуттєво. Така поведінка витрат сприяє зниженню собівартості одиниці продукції.
Резерви скорочення витрат мають місце за рахунок реалізації інноваційних заходів (упровадження прогресивнішої техніки й технології виробництва, поліпшення організації праці та інших), що сприяють економії сировини, матеріалів, технологічної енергії, заробітної плати тощо.
Так, економію витрат на оплаті праці внаслідок упровадження організаційно-технічних заходів розраховують множенням різниці між трудомісткістю виробів до та після впровадження відповідних заходів на плановий рівень середньогодинної оплати праці й на випуск продукції.
Резерв зниження матеріальних витрат на виробництво запланованого випуску продукції за рахунок упровадження нових технологій та інших інноваційних заходів можна визначити множенням величини скорочення норми витрат кожного матеріалу на одиницю продукції на обсяг випуску та на планові ціни матеріалів.
Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації, передачі в довгострокову оренду та списання непотрібних, зайвих, морально застарілих машин і обладнання визначають множенням їх балансової вартості на норму амортизації відповідної групи.
Резерви економії непрямих виробничих (накладних) витрат виявляють на основі їх факторного аналізу за кожною статтею витрат за рахунок поміркованого скорочення апарату управління й раціонального використання засобів на його забезпечення, проведення аналізу загальновиробничих видів діяльності та відповідних їм витрат, зменшення втрат від псування матеріалів і готової продукції, оплати простоїв тощо.
Додаткові витрати на освоєння резервів збільшення виробництва продукції обчислюють окремо за кожним його видом. Це — переважно заробітна плата, пов’язана з додатковим випуском продукції, витрати сировини, матеріалів, енергії та інших змінних витрат, що змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції. Величину таких додаткових витрат обчислюють множенням резерву збільшення випуску продукції на фактичний рівень питомих змінних витрат базового періоду.
Аналогічні обчислення проводять за кожним видом продукції, а за необхідності й за кожним організаційно-технічним заходом, що дає можливість ґрунтовно оцінити їх ефективність.
Резюме
1. Планування витрат здійснюється для обчислення загальної вартості ресурсів, що споживаються у процесі виробництва (матеріальних, трудових, капітальних та інших), визначення ефективності їх використання, є засобом узгодження натуральних і вартісних показників виробництва. Розрахунки планової собівартості окремих виробів, валової та товарної продукції використовують для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, формування цін із метою визначення економічної ефек-
2. Вихідними умовами для визначення планових виробничих витрат є:
— норми витрат матеріальних ресурсів і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному вираженні;
— заплановані обсяги продукції (робіт, послуг) в натуральному та вартісному вимірах;
— ціни, умови оплати й виконання, передбачені договорами постачання матеріальних ресурсів, готової продукції, виконання робіт, надання послуг;
— умови оплати праці, нормативи витрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників;
— економічні нормативи (норми амортизації, відрахувань на соціальні заходи, страхові платежі тощо);
— заплановані результати реалізації заходів з техніко-технологічного й фінансово-економічного розвитку підприємства тощо.
3. Процес планування витрат за методом прямого розрахунку включає: планування прибутку від виробництва й реалізації продукції, планування витрат і собівартості продукції допоміжних та обслуговуючих підрозділів, планування постійних та змінних витрат на виробництво й реалізацію продукції, розподіл загальновиробничих постійних витрат і витрат на утримання й експлуатацію устаткування, калькулювання технологічної та виробничої собівартості, визначення й розподіл постійних витрат невиробничого характеру, перевірку видів продукції на беззбитковість, затвердження планових калькуляцій повної собівартості товарної продукції та складання зведеного кошторису витрат на виробництво.
4. Собівартість продукції та послуг допоміжного виробництва (цехів) планується і враховується за скороченою номенклатурою статей калькуляції.
5. Планова калькуляція — це розрахунок собівартості одиниці продукції кожного виду, здійснений за калькуляційними статтями витрат на плановий період.
6. До зведеного кошторису витрат на виробництво включають витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції. Зведений кошторис розробляють за економічними елементами.
7. Основними завданнями контролю витрат є систематичне спостереження за процесом здійснення витрат та виявлення відхилень фактичних показників рівня витрат від їх запланованих
тивності окремих організаційно-технічних заходів та операційної діяльності в цілому.
Питання для самоконтролю
1. Сформулюйте мету й завдання планування витрат підприємства.
2. Поясніть, як групуються витрати за економічними елементами.
3. Дайте характеристику процесу планування витрат.
4. Назвіть основні види робіт, що виконуються під час визначення витрат допоміжних підрозділів.
5. За якими статтями складається плановий кошторис витрат на утримання й експлуатацію устаткування?
6. Яким є склад загальновиробничих витрат, витрат на освоєння виробництва?
7. Охарактеризуйте порядок розподілу загальновиробничих витрат.
8. Назвіть особливості обчислення постійних та змінних загальновиробничих витрат.
9. Поясніть, як складається планова калькуляція собівартості продукції.
10. Дайте визначення терміна «зведений кошторис витрат».
11. Назвіть завдання контролю витрат.
12. У чому полягає сутність механізму управління за відхиленнями?
Завдання для індивідуальної роботи
Задача 1. Підрозділ підприємства виготовляє вироби А та Б. Прямі змінні витрати на ці вироби (основні матеріали, витрати на оплату праці) становлять відповідно 100 і 200 грн. Планові річні загальновиробничі витрати підрозділу
— 20 000 000 грн, у тому числі змінні — 12 000 000 грн, відповідно постійні — 8 000 000 грн. Рівень завантаженості технологічного устаткування річною виробничою програмою — 500 000 машино-годин.
1. Обчислити загальновиробничі витрати в розрахунку на одиницю виробу А, виробу Б, якщо затрати часу на їх технологічне оброблення становлять відповідно 12 і 25 машино-годин.
2. Визначити планову виробничу собівартість одиниці кожного виробу.
значень. Поряд із цим важливе значення має виявлення та використання резервів зниження витрат і собівартості продукції.
3. Дайте оцінку перевагам і недолікам цього методу розподілу загальновиробничих витрат.
Задача 2. Планові річні загальновиробничі витрати механоскладального цеху на поточний рік становлять 480 млн грн, у тому числі змінні — 360 млн грн, відповідно постійні — 120 млн грн. Завантаженість технологічного устаткування цеху в зазначеному плановому періоді передбачено на рівні 240 тис. машино-годин. Фактично за перший квартал поточного року загальновиробничі витрати становлять 150 млн грн, що відповідає відпрацьованим 60 тис. машино-годинам.
1. Обчислити нормативні річні загальновиробничі витрати цеху в розрахунку на 1 машино-годину.
2. Розрахувати фактичні змінні та постійні загальновиробничі витрати, які слід віднести на собівартість готової продукції першого кварталу поточного року.
3. Визначити постійні нерозподілені загальновиробничі витрати, які відносять до витрат звітного періоду та відповідно не включають у собівартість продукції.
Задача 3. У плановому періоді підприємство, що виготовляє один вид продукції, передбачає збільшити обсяги його виробництва з 1 000 до 1 500 одиниць.
Загальновиробничі витрати на виробництво продукції у звітному періоді становлять 15 млн грн, у тому числі змінні — 10 млн грн, постійні — 5 млн грн. Таким чином, на виробничу собівартість у розрахунку на одиницю продукції у звітному періоді відносять 15 тис. грн загальновиробничих витрат і 45 тис. грн прямих витрат.
Адміністративні витрати й витрати на збут у звітному періоді становили 10 млн грн і відповідно 12 млн грн. Зростання обсягів виробництва призведе до збільшення, як очікується, витрат на збут продукції у плановому періоді на 2 млн грн.
1. Визначити виробничу собівартість одиниці продукції у звітному періоді.
2. Обчислити суму виробничої собівартості обсягу випуску продукції в звітному періоді.
3. Розрахувати виробничу собівартість одиниці продукції та в цілому її випуск на плановий період.
4. Обчислити повну собівартість одиниці продукції у звітному та плановому періодах. Результати обчислень порівняти та зробити висновки.
Література для поглибленого вивчення матеріалу
1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затв. Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318 із змінами і доповненнями // Система комплексного інформаційноправового забезпечення «ЛІГА:Еліт». — ІАЦ «ЛІГА», 2012.
2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: затверджені Міністерством промислової політики України Наказом № 373 від 09.07.2007 року. — К. : Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень, 2008.
3. Управління витратами : навч. посіб. / М. Г. Грещак, В. М. Гордієнко, О. С. Коцюба та ін. ; за ред. М. Г. Грещака. — К. : КНЕУ, 2008. — 264 с.
4. Друри К. Управленческий и производственный учет / пер. с англ. — М. : Юнити-Дана, 2010. — 1423 с.
5. Котляров C. А. Управление затратами : Учеб. пособие / С. А. Котляров. — СПб: Питер, 2001. — 160 с.
6. Управление затратами на предприятии : Учеб. пособие / под общ. ред. Г. А. Краюхина. — 4-е изд. — СПб.: Бизнес-пресса, 2008. — 560 с.
7. Шим Дж. К., Сигел Дж. Г. Методы управления стоимостью и анализа затрат / Дж. К. Шим, Дж. Г. Сигел. — М. : Филинъ, 1996. — 344 с.
8. Hansen D. R., Mowen M. M. Cost Management: Accounting and Control / D. R. Hansen, M. M. Mowen. 5 th ed.
— Mason, OH : Thomson/South-Western, 2006. — 1040 p.
