За нашими даними, МЦ = 100,0 грн (4000 : 40). Як бачимо, ризикованість виробництва зерна і за параметром ціни є низькою для підприємства, оскільки воно буде отримувати прибуток за зниження ціни до межі 53,6 % [(1 – 100 : 190) ? ? 100] за умови одержання планової урожайності. Паритетність цін є однією з найважливіших проблем, яка повинна бути важливою ланкою аграрної політики держави. В Україні було допущене істотне порушення паритету цін не на користь сільського господарства. Воно є результатом впливу низки чинників, безпосередня дія яких спрямована на підвищення собівартості сільськогосподарської продукції, а отже, і зниження доходів аграрних підприємств, яке неодмінно матиме місце за умови стабільних цін на згадувану продукцію або ж за неадекватного їх зростання співвідносно до збільшення виробничих витрат, яке відбулося з незалежних від сільськогосподарських товаровиробників причин.
Головним чинником, що призводить до зростання собівартості сільськогосподарської продукції, є підвищення цін на матеріальні ресурси і послуги, які використовуються аграрними підприємствами (техніку, мінеральні добрива й отрутохімікати, пальне і мастила, комбікорми, запасні частини, газ, електроенергія, агрохімічне обслуговування, ремонт тощо). Під дією цього чинника відбувається пряме зростання собівартості сільськогосподарської продукції на величину підвищення цін на дані ресурси і послуги, зважених на обсяг їх споживання.
Крім того, зі зростанням цін на промислові матеріальні ресурси і послуги підвищується собівартість засобів виробництва власного виготовлення (насіння, корми), що неминуче призводить до появи ефекту відлуння — збільшення витрат у наступних виробничих циклах. Саме через вияв цього ефекту прямі додаткові витрати сільського господарства від підвищення цін на промислові ресурси і послуги зростають додатково до 20 %. Цей відсоток змінюється пропорційно частці продукції власного виробництва, що використовується на виробниче споживання.
Третім чинником зростання собівартості продукції сільського господарства є безпосереднє підвищення цін на неї. Цей на перший погляд економічний парадокс виникає тому, що такі ціни водночас виконують роль цін внутрішньосільського обороту. Наприклад, придбання підприємством класного насіння (еліти, І репродукції) зумовлює зростання витрат за статтею «Насіння і садивний матеріал». Цей ж стосується придбання комбікормів.
Крім того, існуюча методика визначення страхових платежів передбачає розрахунок їх розміру через втрату врожаю, оціненого за ціною продажу культури, і чим вона вища, тим більшими будуть страхові платежі. Останні розглядаються в плануванні й обліку як витрати, що включаються до собівартості продукції.
Собівартість продукції сільського господарства може зростати і за таких незалежних від аграрних підприємств причин, як підвищення відсоткових банківських ставок за кредит, справляння обов’язкових платежів за підвищеними ставками (наприклад, плата за землю), а також зростання заробітної плати працівників, зумовлене державною соціальною політикою і компенсаціями їх доходів через інфляційні втрати. пряме зростання цін на промислові ресурси і послуги, що споживаються сільським господарством, а й інші розглянуті чинники, що призводять до підвищення собівартості сільськогосподарської продукції.
Мета встановлення паритетності цін — стабілізувати динаміку цін на сільськогосподарську продукцію і доходів аграрних підприємств щодо динаміки цін і доходів в економіці в цілому.
Допускаємо, наприклад, що обсяг реалізації сільськогосподарської продукції становив 100 млрд грн, її повна собівартість 80 млрд, прибуток — 20 млрд грн (100 – 80), а рівень рентабельності відповідно ??
2510080:20?? %.
За умови зростання витрат із незалежних від аграрних підприємств причин на 12 млрд грн ціни на сільськогосподарську продукцію повинні були б підвищитися до такого рівня, щоб ефективність сільськогосподарського виробництва не знизилася.
Якщо в результаті такого зростання буде відшкодовано сільському госпостановитиме 21,7 %. Це, безумовно, погіршить фінансовий стан галузі через звуження можливостей для додаткових інвестицій.
дарству цих 12 млрд грн, прибуток у цій галузі не зміниться (100 + 12) – (80 + 12) = 20 млрд грн, але рівень рентабельності при цьому знизиться на 3,3 в. п. і дарству цих 12 млрд грн, прибуток у цій галузі не зміниться (100 + 12) – (80 + 12) = 20 млрд грн, але рівень рентабельності при цьому знизиться на 3,3 в. п. і
Щоб цього не сталося, сільське господарство повинне одержати більше доходу на величину, за якої зберігається раніше досягнутий рівень рентабельності виробництва. Для визначення цього доходу спочатку слід розрахувати суму прибутку, за якої досягається попередній рівень рентабельності (25 %), за умови, що витрати зросли на 12 млрд грн. (23 – 20)].
Отже, 25 % = (х · 100) : (80 + 12); х = 23 млрд грн. Звідси додатковий дохід сільського господарства повинен становити не 12 млрд грн, а 15 млрд грн [12 +
Отже, 25 % = (х · 100) : (80 + 12); х = 23 млрд грн. Звідси додатковий дохід сільського господарства повинен становити не 12 млрд грн, а 15 млрд грн [12 +
Наведений гіпотетичний аналіз дозволяє пересвідчитись у складності проблеми паритетності, що вимагає досконалого механізму для її практичного розв’язання. У світовій практиці прийнято вважати, що паритетність досягається тоді, коли в будь-якому наступному році за один і той самий обсяг сільськогосподарської продукції аграрні підприємства можуть купити таку саму кількість промислових товарів і послуг, яку вони придбавали в попередні паритетні роки.
Досягти цього можна за умови, коли буде витримуватися стале співвідношення між цінами на сільськогосподарську продукцію і цінами на промислові товари і послуги (виробничі, фінансові), що споживаються аграрними підприємствами.
Оскільки в реальному житті ціни на всі види продукції й послуги змінюються і мають, як правило, тенденцію до зростання, виникає потреба у кількісному визначенні цінового співвідношення через показник індексу номінального паритету. Він розраховується діленням індексу цін на сільськогосподарську продукцію, розрахованого за певний проміжок часу, на індекс цін на виробничо-спожиту в сільському господарстві промислову продукцію та послуги, визначений за той же період.
У західній економічній науці цей показник називають показником умов торгівлі, що розрахований за міновою концепцією Commоdity-Terms-of-Trade. Розглянутий показник відносно простий в обчисленні, проте має один недолік, оскільки його зміна не завжди точно відображає зміну купівельної спроможності галузі. Адже зниження коефіцієнта номінального паритету може відбуватися в умовах збільшення обсягу реалізації продукції сільського господарства і за відомих обставин це може навіть підвищити купівельну спроможність галузі. І навпаки, зниження номінального паритету може супроводжуватися і зниженням обсягу виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, що значно більше звужує купівельну спроможність сільського господарства, ніж це зумовлено порушенням паритету. Це зокрема, було характерно для вітчизняного сільського господарства.
Для того щоб врахувати цю обставину, показник номінального паритету доцільно розраховувати не лише за міновою, а й за дохідною концепцією, як це прийнято в західній економічній науці (Income-Terms-of-Trade), використовуючи формулу ІВ
ЦІ І п сх пд ??, де І пд — індекс паритету за дохідною концепцією; ІЦ сх — індекс цін на сільськогосподарську продукцію; ІЦ п — індекс цін на промислову продукцію, що виробничо споживається в сільському господарстві; ІВ — індекс обсягу виробництва, розрахований за той же період, що і цінові індекси.
ЦІ
Зазначимо, що для аналізу доцільно використовувати обидва цих індекси — індекс номінального паритету та індекс паритету за дохідною концепцією.
Ми уже зазначали, що за роки становлення ринкової економіки утворився глибокий диспаритет цін не на користь сільського господарства. І це при тому, що на законодавчому рівні ставилася вимога до забезпечення паритетності цін.
Достатньо сказати, що вже в 1992 р. індекс номінального паритету цін становив 0,45 і продовжував у подальші роки істотно знижуватися, дійшовши до найнижчої точки падіння у 1997 — 1999 рр. — 0,17. У подальші роки цінова ситуація значно поліпшилась. Про це свідчать дані рис. 17.4.
Як бачимо, за 2000 — 2010 рр. індекс номінального паритету цін коливався навколо одиниці, зокрема в шести роках він був менше одиниці, тобто не на користь сільського господарства, а в п’яти — більший за одиницю. Акумульований індекс цінового паритету все ж таки склався не на користь аграріїв і за вказаний період він становив 0,908. За подальшої належної державної підтримки можна уникнути диспаритету цін.
У світовій практиці розвинутих країн проблемі паритетності цін приділяється значна увага. Великий досвід забезпечення паритетності цін накопичений у США, де в 1933 р. було введено закон про регулювання сільського господарства, ключовим моментом якого було забезпечення підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників на основі визначення паритетної ціни на окремі види сільськогосподарської продукції.
Функціональна роль паритетних цін виявляється в тому, що вони служать базою, орієнтиром для встановлення підтримуючих цін на сільськогосподарську ковою кон’юнктурою.
Рис. 17.4. Індекс номінального паритету цін на сільськогосподарську продукцію і ресурси промислового походження, що споживаються сільським господарством
При розрахунку паритетних цін у США за базовий період беруть 1910
— 1914 рр., коли було досягнуто, на думку американських спеціалістів, еквівалентності обміну між сільським господарством та іншими сферами економіки держави.
Рівень цих цін визначають за всіма видами сільськогосподарської продукції щомісячно в цілому по країні на основі паритетного індексу, що розраховується за допомогою чотирьох індексів, зважених на частку відповідних витрат фермерів в їх сукупних витратах, а саме: індекс цін на товари, куплені фермерами на виробничі й невиробничі цілі; індекс відсотків, виплачених фермерами за іпотечну заборгованість у розрахунку на одиницю площі; індекс податків, виплачених фермерами за нерухоме майно в розрахунку на одиницю площі; індекс заробітної плати сільськогосподарських робітників.
Для безпосереднього визначення паритетної ціни розраховується також середня ціна реалізації певного продукту фермерами за останні десять років. Потім її ділять на індекс фермерських цін, визначений до періоду 1910
— 1914 рр., і одержаний результат множать на паритетний індекс цін. За повідомленнями американських спеціалістів, у США ціни на сільськогосподарську продукцію в 1988 р. зросли проти цін 1910
— 1914 рр. у 6 разів, а на товари, які закуповують фермери, майже вдвічі більше. Тому індекс паритету цін становив на той час 0,54.
Як бачимо, у США також має місце порушення паритетності, проте його ніяк не можна порівнювати з величиною диспаритету в нашій країні (0,17), причому сформованою за такий короткий період часу (у США — майже за шістдесят років).
Потрібно брати до уваги і ту обставину, що у США тривалий період часу, а саме до 1952 р., забезпечувався паритет цін майже в повному обсязі. Це дало змогу фермерським господарствам створити потужну матеріально-технічну базу, досягти міцного фінансово-економічного стану, забезпечити високі темпи зростання продуктивності праці. В цих умовах зменшення паритетності до 0,54 не в змозі негативно відбитися на темпах розвитку сільського господарства і доходах фермерських господарств, оскільки продовжує діяти механізм підтримуючих цін. Існування диспаритету цін не на користь сільського господарства вимагає здійснення відповідної державної регуляторної політики. Об’єктом її стає ціна, а також інші економічні важелі, за допомогою яких держава здійснює економічну підтримку сільськогосподарських товаровиробників, що носить протекціоністський характер.
Світовим банком розроблена Методика визначення протекціоністських критеріїв, прийнята Уругвайським раундом генеральної угоди по тарифах і торгівлі. Дана методика дає можливість здійснити аналіз цін у сільському господарстві і визначити рівень протекціоністської (економічної) підтримки державою аграрного сектора.
Для оцінки регуляторних заходів держави вказаною методикою передбачається визначення трьох показників: номінальний протекціоністський показник, дійсний (реальний) протекціоністський показник і еквівалент дотації виробникові.
Номінальний протекціоністський показник НПП характеризує рівень номінальної підтримки цін з боку держави через реалізацію її цінової політики щодо конкретного виду сільськогосподарської продукції. Його розраховують за формулою
Ц
МВ)Е(ЦЦ
1001
НПП ок в ок окв ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?? ? ?? ??? ?, де Ц в — внутрішня ціна на певний вид сільськогосподарської продукції, яку отримує виробник на вітчизняному ринку; Ц к — ціна на кордоні в конвертованій валюті; МВ — маркетингові витрати, що пов’язані з переміщенням сільськогосподарської продукції від виробника до кордону .
МВ)Е(Ц
МВ)Е(Ц
Різниця між Ц к і МВ дає внутрішню світову експортну ціну для вітчизняного товаровиробника, на основі якої і буде визначатися ефективність виробництва
1
Експортні маркетингові витрати на зерно і насіння соняшнику перебувають у межах 26 — 30 дол. на 1 т, на 1 т цукру
— 25 — 26 дол. ; Е о — офіційний обмінний курс національної валюти до вільноконвертованої — американського долара або євро.
Показник НПП показує, як у державі будується і практично реалізується цінова політика в контексті світової цінової кон’юнктури. Він може набувати додатного, від’ємного і нульового значення.
За додатного значення НПП сільськогосподарські товаровиробники отримують вищу ціну порівняно зі світовою, що є свідченням здійснення державою щодо них підтримувальної (протекціоністської) політики. У разі від’ємного значення НПП аграрні виробники ставляться в гірші економічні умови порівняно з умовами реалізації на світовому ринку, а політика держави щодо них може бути охарактеризована як економічно невиважена (дискримінаційна), оскільки будується на оподаткуванні (прямому і побічному) аграрного виробництва. За нульового значення НПП товаровиробники ставляться в таку саму внутрішню ситуацію, як і на міжнародному ринку.
В економічній літературі зустрічаються неоднакові підходи до визначення рівня світових цін. В якості таких цін окремі економісти використовують експортні ціни на умовах FOB у портах Гольдської протоки США. Аргументом на користь такого підходу, очевидно, є те, що США — це великий експортер сільськогосподарської продукції, який істотно впливає на рівень і динаміку світових цін.
Для цієї мети доцільніше використовувати середні експортні ціни на відповідні види продукції, які діяли на кордоні України. Зумовлено це тим, що саме за такими цінами визначається реальна ефективність сільськогосподарського виробництва, а отже, й реальна підтримка, чи навпаки, оподаткування державою виробництва відповідних видів продукції. Зокрема, з метою визначення показника НПП можна скористатися середніми експортними цінами на умовах FOB франко-порт Одеса.
Дійсний (реальний) протекціоністський показник ДПП враховує не тільки вплив державної аграрної політики на сільськогосподарські ціни, а й вплив цієї політики на ціни матеріально-технічних ресурсів, що виробничо споживаються в аграрному секторі. Іншими словами, показник ДПП віддзеркалює ступінь дотування чи оподаткування державою закупівель вказаних ресурсів через різні регуляторні важелі. Розрахунок даного показника здійснюється за формулою ,1001
ДВ
ЕДВДВ
100
ДПП ок в ок окв ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?? ? ?? ? де ДВ в і ДВ к
ЕДВ
ЕДВ
— додана вартість, що створюється за реалізації одиниці продукції відповідно за цінами сільськогосподарських товаровиробників і за світовими цінами на відповідний товар.
Даний показник більш повно характеризує ступінь розбіжності цін — вітчизняних і світових — з позицій інтересів сільськогосподарських товаровиробни
1
За умови, що здійснюється імпорт товару, вираз Ц к – МВ трансформується у Ц к + МВ. Додавши маркетингові витрати до ціни на кордоні, вітчизняний товаровиробник отримує внутрішню світову ціну на імпортований това р.
1
За умови, що здійснюється імпорт товару, вираз Ц к – МВ трансформується у Ц к + МВ. Додавши маркетингові витрати до ціни на кордоні, вітчизняний товаровиробник отримує внутрішню світову ціну на імпортований товаків, оскільки водночас враховує «ножиці цін». Як і номінальний протекціоністський показник, розглянутий показник ДПП також може набувати додатного, від’ємного і нульового значення.
За додатного значення дійсного протекціоністського показника сільськогосподарські товаровиробники одержують додаткові доходи від протекціоністського втручання держави в цінову ресурсну політику.
Кількісно цей додатковий дохід можна визначити як різницю між доходами сільськогосподарських виробників в умовах державного втручання в ресурсну цінову політику і доходами, які формуються без такого втручання.
Від’ємне значення ДПП означає додаткове оподаткування аграрних виробників через дискримінаційну (неефективну) державну політику втручання. За нульового значення протекціоністського показника цінова політика держави щодо матеріально-технічних ресурсів, що споживаються аграрним виробництвом, орієнтована на створення однакових внутрішніх цінових умов зі світовими умовами, що діють на ринку цих ресурсів.
Внутрішні ціни на ресурси беруться з прайс-листів компаній постачальників і з матеріалів Державного комітету статистики України. В якості світових цін на ресурси доцільно використовувати експортні ціни CIF або DAF країн основних постачальників ресурсів на вітчизняний ринок із додаванням до них маркетингових витрат торгових постачальників.
За окремими ресурсами, наприклад, отрутохімікати, внутрішні ціни виправдано брати на рівні світових, оскільки Україна, з одного боку, надто мало виробляє власних засобів захисту рослин і тварин, а з другого — безмитно їх імпортує. Є складнощі з визначенням величини витрат ресурсів на одиницю продукції. Тут можливі щонайменше два підходи. Перший — використання нормативних показників витрачання відповідних ресурсів на одиницю продукції, що розраховані в типових технологічних картах, другий — використання фактичних середніх даних по вибіркових аграрних підприємствах. Враховуючи велику амплітуду коливань фактичних технологічних коефіцієнтів витрачання ресурсів по підприємствах, доцільніше використовувати перший підхід — нормативний.
Досі йшлося про цінову політику держави. Її аналіз є надзвичайно важливим, але водночас і недостатнім для повної і всебічної оцінки регуляторної політики держави, орієнтованої на аграрний сектор. Це зумовлено тим, що крім цінових заходів держава може здійснювати істотний вплив на доходи товаровиробників і за допомогою нецінових економічних важелів, таких як податкова політика (зменшення податкового тиску), кредитна політика (пільгові відсоткові ставки або компенсація частини таких ставок), імпортні обмеження сільськогосподарської сировини і продовольства, різні дотації, державне фінансування окремих програм розвитку аграрного сектору тощо.
Щоб урахувати водночас із цінами і використані нецінові заходи підтримки, розраховується показник еквівалента дотації виробникові ЕДВ за формулою ?? ?? іі іі k ij b ijііі PPв
НПКФОБEОБЕЦкЦв
ЕДВ oо ? ????????? ? ? ,
ОБЦв вих витрат; — обсяг реалізації -го продукту; і — відповідно внутрішня і світова ціна -го ресурсу для виробництва -го продукту; і — доплата за дефіцитність -го виду продукту; НПК — неціновий перерозподіл коштів на користь виробників i-го товару. і
Цквi і
ОБ i i b ij P i k ij P j
Ф
Конкретно-економічний зміст даного показника полягає в тому, що він відображає величину додаткового доходу (втрат) товаровиробників у розрахунку на грошову одинцю виробленої продукції, одержаного з урахуванням дії всіх регуляторних важелів держави — цінових і нецінових.
За умови, що ЕДВ має нульове значення, є підстави говорити про створення державою нейтральних умов щодо виробництва і продажу даного товару; за додатного значення — протекціоністська політика держави забезпечила одержання товаровиробниками додаткового доходу і від’ємного — про приховане оподаткування товаровиробників, яке може бути проаналізоване за кожною складовою чисельника даної формули.
Слід зазначити, що рівень державної підтримки (у тому числі цінової) сільськогосподарських товаровиробників в Україні є значно нижчим порівняно з країнами ЄС, США, Канади і деяких інших. Все ж за останні роки (за винятком 2008 — 2009 рр.) масштаби такої підтримки поступово зростають.
Так, у 2011 р. на підтримку АПК у Державному бюджеті України було передбачено виділити 13,1 млрд грн, а всього по Міністерству аграрної політики і продовольства — 17 млрд грн, або в розрахунку на 1 га ріллі — 409 грн з держбюджету плюс 122 грн — з інших джерел. Для порівняння зазначимо, що у 2005 р. на 1 га посівної площі держана підтримка становила 111 грн проти 331 євро в країнах ЄС.
Питання для самоконтролю
1. Ціна в ринковій економіці: суть, види, фактори ціноутворення.
2. Особливості ціноутворення на сільськогосподарську продукцію.
3. Ціна як регулятор розвитку ринкової економіки та її функції.
4. Сутність цінової конкуренції та цінової конкурентоспроможності.
5. Методичні підходи до визначення цінової конкурентоспроможності вітчизняних продовольчих товарів порівняно з імпортованими.
6. Цінова політика підприємств: сутність і роль у зміцненні їх економіки.
7. Різновиди цінової політики підприємств та їх характеристика.
8. Ціни на продукцію сільськогосподарського походження.
9. Державне регулювання цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство.
10. Методи визначення ціни пропонування на сільськогосподарську продукцію і продовольство.
11. Ціна як інструмент аналізу діяльності підприємства.
12. Паритет цін і механізм його забезпечення в ринковій економіці.
