Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка підприємств агропромислового комплексу 18.7. Стандартизація і сертифікація продукції


< Попередня  Змiст  Наступна >

18.7. Стандартизація і сертифікація продукції


У підвищенні якості продукції особливо важливу роль відіграють її стандартизація і сертифікація. В нашій країні правові та організаційні засади стандартизації спрямовані на забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері, регулюються Законом України «Про стандартизацію» (травень 2001 р.).

Відповідно до згаданого Закону, стандартизація визначається як діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів чи послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву. Іншими словами, стандартизація узаконює впровадження показників і норм якості продукції, технологічних процесів і прийомів, послуг у відповідній сфері виробництва.

Основними принципами і метою стандартизації є забезпечення безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, охорона здоров’я; сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі; врахування сучасних досягнень науки і техніки, а також стану національної економіки; забезпечення участі в розробці стандартів юридичних та фізичних осіб — розробників, виробників, споживачів; добровільність вибору виробниками видів стандартів при виробництві продукції чи її постачанні; пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних і регіональних стандартів; дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації.

Результатом стандартизації є нормативні документи в даній сфері. Вони встановлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Такими нормативними документами є стандарт, кодекс усталеної практики і технічні умови. — це документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу (загальної згоди). Іншими словами, стандарт встановлює вимоги, умови, характеристики, правила, властивості, яким повинна відповідати відповідна продукція (товари), послуги, певні виробничі процеси тощо.

Стандарти є тим зразком, еталоном якості, до якого повинні прагнути виробники. Водночас саме стандарти встановлюють межу якості, нижче якої продукція (роботи, послуги) вважається некондиційною, тобто нестандартною.

Стандарти передбачають також диференціацію продукції за якістю: категорії, класи, ґатунки, відповідно до яких здійснюється матеріальне стимулювання виробників. Дотримання вимог стандартів забезпечує виробництво продукції, що відповідає кращим вітчизняним і зарубіжним зразкам, її конкурентоспроможність на світовому ринку, вдосконалення номенклатури виробів, підвищення рівня уніфікації, охорону навколишнього середовища і здоров’я людини.

Кодекс усталеної практики (зведення правил) — це документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкції чи виробів.

Як бачимо, кодекс усталеної практики не стосується безпосередньо продукції, а регламентує процес її виготовлення. Він може бути самостійним стандартом або його частиною, або окремим документом.

Технічні умови — це нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, послуги чи процеси.

Технічні умови регулюють відносини між виробником і споживачем (замовником) продукції і регламентують вимоги до якості тих її видів, для яких державні та галузеві стандарти не розробляються. Це ж стосується нових видів продукції на період їх освоєння виробництвом і розробки для них стандартів. Як і кодекс усталеної практики, вони також можуть бути стандартом, його частиною або окремим документом.

Залежно від рівня суб’єкта стандартизації, який приймає чи схвалює нормативні документи в сфері стандартизації, розрізняють такі їх види: національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації; стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб’єктами стандартизації. Це можуть бути центральні органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання та їх об’єднання, яким надається право встановлювати нормативні документи у відповідних сферах діяльності та в межах їх повноважень. Вказані види стандартів

1

Визначення наведені відповідно до ст. 1 Закону України «Про стандартизацію». повинні відповідати умовам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі і підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції; міжнародні (регіональні) стандарти — стандарти, що прийняті відповідно до міжнародних і регіональних органів стандартизації (органом певного географічного або економічного простору). Ці стандарти можуть впроваджуватися як національні за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації; стандарти підприємств. Окремими підприємствами можуть розроблятися стандарти на продукцію (роботи, послуги), що використовуються і є обов’язковими в тому господарстві, яке його розробило і впровадило. Наприклад, у сільськогосподарських підприємствах можуть бути розроблені стандарти на виконання окремих технологічних операцій (оранки, посіву, збирання, формування густоти рослин тощо) або на окремі види проміжної сільськогосподарської продукції, що використовується для виробничого споживання (наприклад, корми).

Стандарти, кодекс усталеної практики, технічні умови періодично уточнюються, удосконалюються з урахуванням нових досягнень наукового технікотехнологічного прогресу і сучасних вимог споживачів.

Стандарти перших двох видів застосовуються на добровільних засадах. Проте згідно з Законом України «Про стандартизацію» їх застосування в цілому чи окремих положень цих стандартів стає обов’язковим для всіх суб’єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах.

Технічний регламент або інший нормативно-правовий акт приймається органом державної влади. В ньому встановлюються технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через посилання на стандарти.

Обов’язковими вимогами, що встановлюються технічним регламентом та іншими нормативно-правовими актами, є захист життя, здоров’я та майна людини, захист тварин і рослин, охорона довкілля, безпека продукції, процесів і послуг, усунення загрози для національної безпеки країни тощо.

Стандарти також обов’язкові для учасників угоди щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній є посилання на певні стандарти. Вони можуть бути обов’язковими і для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні, а також у разі отримання ними сертифіката щодо дотримання вимог стандартів.

Станом на початок 2013 р. в Україні потрібно було б провести ще значну роботу щодо впровадження нових стандартів, їх гармонізації зі стандартами ІSО 9000. За даними Д. Ф. Крисанова, на початок 2010 р. стандарти та інші нормативні документи зі стандартизації, що відносяться до сільського господарства, включають 1345 найменувань. Проте з них гармонізовано з міжнародними (в основному європейськими) стандартами лише 368 найменувань, або 27,4 %; по харчовій промисловості — відповідно 3167 і 475 найменувань (15 %). Тому в практиці на цьому етапі широко використовуються ДСТУ — негармонізовані державні стандарти України і навіть ГОСТ — стандарти колишнього СРСР. був введений у 1998 р. (з наступними змінами і доповненнями) з метою істотного підвищення якості цієї продукції. За вимогами стандарту молоко при закупівлі підрозділяється на чотири ґатунки: екстра, вищий, перший і другий. Молоко повинно бути одержано від здорових корів, охолодженим і профільтрованим. Стандартом регламентується тривалість зберігання молока у виробника до закупівлі. Вона не повинна перевищувати 24 год за температури зберігання не вище 4

С, 18 год — за температури 6

С і 12 год — за температури не вище 8 0

С. Молоко оцінюється за такими показниками якості: густина, кислотність, загальне бактеріальне обсіменіння, вміст соматичних клітин, чистота (наявністю механічних домішок), вміст жиру і білка. Густина молока не повинна бути меншою 1027 кг/м за температури 20

С або відповідати точці замерзання – 0,52 0

С. Якщо показники густини менші за зазначений рівень, це свідчить про наявність у молоці домішок води.

Кислотність — важливий показник, що характеризує технологічну якість молока, можливість його використання для виробництва таких цінних продуктів, як сири. Для екстра та вищого і першого ґатунків молока кислотність повинна бути в межах 16 — 17 і 19 ?

0

Т (Тернера), для другого ? 20

Т.

Даним стандартом підвищені вимоги до бактеріальної забрудненості молока, хоч вони поки що поступаються за рівнем вимог, що застосовуються в країнах ЄС. Для екстра ґатунку цей показник якості не повинен перевищувати 100 тис. бактерій на 1 см , вищого — 300, першого — 500 та другого — не більше 3 тис. (у країнах ЄС — не більше 100 тис.). Для забезпечення цього показника якості слід пам’ятати, що в охолодженому до 10

С молоці бактерії практично не розвиваються протягом 12 год, а при охолодженні зразу після доїння до 4

С — 48 год.

Масова частка сухих речовин для молока екстра і вищого ґатунку повинна становити не менше 11,8 %, для першого — 11,5 і для другого — 10 %.

До даного стандарту включені вимоги до обмеження вмісту в молоці соматичних клітин (епітеліальних клітин, молозива тощо), оскільки вони істотно погіршують його технологічність. Загальна кількість цих клітин для екстра і вищого ґатунку не повинна перевищувати 400 тис. на 1 см , для першого і другого ґатунку — відповідно 600 і 800 тис./см (у країнах ЄС, наприклад, у Німеччині,

— не більше 300 тис., у Франції залежно від ґатунку — 100 — 500, Великобританії — 50

— 250 тис./см ).

До стандарту, що розглядається, включені вимоги до вмісту в молоці білка і жиру як важливих показників, що характеризують біологічну повноцінність даного продукту. Їх базисна величина встановлена на рівні відповідно 3 і 3,4 %, в країнах Заходу — 3,2 і 3,6 %. Вміст білка і жиру залежить від генетичних особливостей тварин і рівня їх годівлі. З підвищенням вмісту білка і жиру понад встановлені базисні норми підприємствам — виробникам ціна на молоко підвищується відповідно до розглянутої в темі 17 методики, або ж вона знижується, якщо їх вміст менший за вказані норми.

Сертифікація

— це процедура, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем яко-сті, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Сертифікація є важливою ланкою управління якістю продукції. В Україні питання сертифікації продукції регулюється Законом України «Про підтвердження відповідності» (травень 2001 р.).

Підтвердження відповідності — це діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям відповідають встановленим законодавством вимогам.

В Україні сертифікація здійснюється в системі УкрСЕПРО, яку створено відповідно до вимог нормативних документів ISO/IEC (координує її діяльність Держстандарт України).

Згідно з цією системою за критерієм об’єкта сертифікації вирізняють такі її види: а) сертифікацію продукції; б) атестацію виробництва, що здійснюється для забезпечення стабільного рівня якості продукції; в) сертифікацію систем якості, що здійснюється на предмет підтвердження її відповідності вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000.

Кабінет Міністрів України затверджує нормативно-правовий акт — Технічний регламент з підтвердження відповідності, в якому міститься: опис видів продукції, що підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності; вимоги безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля; процедури підтвердження відповідності цим вимогам; правила маркування і введення продукції в обіг. Із введенням в дію цього нормативно-правового акта спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності офіційно публікує перелік національних стандартів, добровільне застосування яких виробником чи постачальником сприймається як доказ відповідності продукції вимогам технічних регламентів. Існують суттєві відмінності підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері (сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством) і в законодавчо нерегульованій сфері. В першій з них підтвердження відповідності є обов’язковою для виробника і постачальника, а в другій — на добровільних засадах.

Відповідність продукції вимогам законодавства засвідчується декларацією про відповідність, або сертифікатом відповідності. Декларацію про відповідність продукції складає виробник, якщо це передбачено технічним регламентом із підтвердження відповідності на цей вид продукції. При цьому виробник повинен надати органам, що здійснюють державний нагляд у сфері підтвердження відповідності, необхідну документацію, яка підтверджує об’єктивність декларування.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері проводиться за тими видами продукції і згідно з вимогами, які передбачені технічним регламентом з підтвердження відповідності. Сертифікацію здійснюють акредитовані спеціально уповноважені органи з сертифікації.

У разі позитивного рішення цей орган видає виробникам сертифікат відповідності — документ, який підтверджує, що продукція, системи управління якістю, системи якості, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановле-значеного законодавством.

Виробник чи постачальник зобов’язаний наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері і тим самим засвідчувати відповідність позначеної ними продукції вимогам технічних регламентів. У разі підтвердження відповідності уповноваженим органом із сертифікації до національного знака відповідності дод ається ідентифікаційний номер цього органу.

У законодавчо нерегульованій сфері виробник може складати декларацію про відповідність за власною ініціативою. Це ж стосується сертифікації продукції. Вона здійснюється на договірних засадах між виробником чи постачальником і органом із сертифікації.

Нині обов’язковою умовою виходу на міжнародний ринок є наявність у продавця сер тифіката відповідності, що засвідчує відповідність продукції вимогам міжнародних стандартів ІSО серії 9000, які поширені в світі і регулюють єдині всесвітні вимоги до систем якості фірм-постачальників.

Нині складається така ситуація, що фірми, які не володіють сертифікатом на систему якості, підтверджуючи тим самим її відповідність стандартам ІSО серії 9000, майже не мають шан сів на укладання більш-менш пристойного контракту і на участь у міжнародних тендерах, а їх товар оцінюється на світовому ринку значно (в рази) дешевше.

Проте станом на 2010 р., за даними Д. Ф. Крисанова, лише 302 підприємства харчової та тютюнової промисловості сертифікували системи управління якістю відповідно до вимог стандарту ІSО 9

001, вісім — відповідно до вимог стандарту ІSО 14001, 44 — до вимог стандарту ІSО 22000, 98

— до вимог стандарту НАСCР, два — до ІSО 18001 і жодного — до вимог стандарту ІSО 27000.

Крім того, потрібно брати до уваги, що забезпечення якості відповідно до стандартів ІSО серії 9000 — це умова необхідна, але не за вжди достатня для гарантії конкурентоспроможності товару, оскільки багато фірм, як ми уже зазначали, й далі вдосконалюють виробництво з орієнтацією на випуск товару з ще ліпшими якісними параметрами, ніж цього вимагають указані стандарти. Причому провідні компанії світу водночас орієнтуються на використання стандартів ІSО 14000, основним предметом яких є система еколо гічного менеджменту EMS (Environmental Management System).

Питання для самоконтролю

1. Поняття конкурентоспроможності підприємства та її джерела. Суть і значення адаптивності підприємств у підвищенні їх конкурентоспроможності.

2. Сутність конкурентоспроможності продукції та її визначальна роль у забезпеченні конкурентоспроможності підприємства.

3. Якість продукції: узагальнене трактування цього поняття і трактування якості харчового продукту. Зміст термінів «показник якості» і «рівень якості». 4. Характеристика показників якості сільськогосподарської продукції і продовольства.

5. Методи визначення якості продукції та її вплив на результати діяльності аграрних підприємств.

6. Методичні підходи до визначення кількісного впливу переробки сировини вищої якості на фінансово-економічний стан переробних підприємств.

7. Методика визначення втрат (додаткового ефекту) від зниження (підвищення) якості продукції.

8. Витрати на підвищення якості про дукції, їх класифікація та визначення граничної економічно доцільної межі їх зростання.

9. Основні чинники підвищення якості продукції і забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

10. Поняття та основні принципи управління якістю.

11. Всеосяжний менеджмент якості TQM і основні методи управління якості в його методології.

12. Загальна характеристика системи НАСCР як універсального методу гарантії безпеки продовольства.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
19.2. Умови забезпечення ефективної інноваційної діяльності (інноваційного процесу)
19.3. Загальна характеристика напрямів НТТП і його основні риси
19.4. Агрохімічний напрям НТТП. Оцінювання ефективності застосування мінеральних добрив і фактори її підвищення
19.5. Ефективність застосування хімічних засобів захисту рослин і тварин та основні пріоритети створення новацій за цим напрямом НТТП
19.6. Біологічний напрям наукового техніко-технологічного прогресу
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)