Однією зі складових аналізу процесу трансформації адміністративно-командного соціалізму є визначення критеріїв її генезису і передусім на макрорівні. В прикладному значенні можливою є постановка таких питань: ? У чому полягала необхідність такої трансформації? ? Якою були її природа, сутність? ? Яка мета повинна ставитися в ході трансформації командноадміністративної системи? Інакше кажучи, три пи тання: «нащо? що? та навіщо?» є не менш значущими, ніж інші, що ставилися у цьому розділі.
Як вже підкреслювалося, необхідність трансформації визначалася тим, що командно-адміністративна система господарювання, яка панувала в колишньому СРСР та деяких інших країнах, характеризувалася одержавленням економіки, нерозвинутим товарним виробництвом, централізованим плану ванням усього соціально-економічного життя. Домінуючим чинником у формуванні пропорцій економічного зростання була регулювальна роль держави, а товарне виробництво мало підпорядкований характер.
Якою мірою системно пов’язаними були макроекономічні структурні деформації передреформного (1985 р.) періоду, тією ж мірою системний характер мали і їхні макроекономічні наслідки, і їх вияв на макрорівні (табл. 4.
1).
У період розбудови незалежної Української держави гостро постало питання про економічні реформи. Централізоване планування, що складалося бюрократичною системою на тривалий період як законодавчий акт і велося від досягнутого, стало економічно недоцільним, оскільки воно не відповідало швидкій зміні потреб
(виробничих і особистих) і не могло забезпечувати дотримання оптимальних пропорцій відтворювального процесу, вело до кризи економіки. У соціальному плані воно в кінцевому підсумку означало зрівнялівку, які б новаторські елементи в нього не вводилися. Отже, треба відійти від централізованого планування, перейти від загального одержавлення до багатоваріантності форм власності, до розвитку підпр иємництва.
Аргументів, які свідчать про необхідність зміни адміністративно-командної системи, за радянських часів набралося достатньо, щоб не ставити під сумнів об’єктивність цього процесу. Інша річ
— його часто характеризують як перехід від адміністративнокомандної до ринкової економіки. Однак це досить однобічна характеристика.
По-перше, в розвинутих країнах світу, які завжди асоціюються з ринко вим господарством, вже давно функціонує не суто ринкова, а змішана економіка. І цього ніхто з серйозних дослідників не заперечує. По-друге, в колишньому СРСР також існувала не суто адміністративна, а змішана економіка, що включала в себе товарно-грошові відносини як такі, що доповнювали і певни м чином оформляли директивно-планові зв’язки.
Це означає, що реальний перехід здійснюється не від адміністративно-командної економіки до ринкової, а від змішаної, що функціонувала на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що заснована на ринкових принципах.
Звичайно, що зміна засад — це також революційне перетворення, проте зовсім не таке, як демонтаж однієї системи і заміна її на нову. Спрощене розуміння сутності переходу позначається на економічній політиці та прийнятті господарських рішень.
В Україні цей перехід має свої, досить істотні, особливості. По суті, в нашій країні не існувало власної цілісн ої економічної системи. Це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформована для його обслуговування. В ній не було багатьох елементів, властивих самостійній економічній системі. В Україні вироблялося лише 20 % кінцевого продукту. Тому тут перехідний процес передбачає зміни в економічній структурі, пов’язані не тільки з ринковою переорієнта цією, а й зі створенням власної економічної системи.
Отже, сутність трансформаційного процесу в Україні полягає в переході від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, який функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових принципах.
Важливою особливістю такого трансформаційного переходу є його ін версійний характер, пов’язаний зі зміною послідовності економічних перетворень.
Класичний тип формування ринкової економіки пов’язаний з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Розвиток індустріальної системи створює науково-технологічний базис для утвердження ринкових відносин. Інверсійний тип ринкового трансформування — це формування ринкової системи в умовах індустріального суспільства.
Директивно-планову фо рму зв’язку закріплено в матеріальноречовій структурі виробництва та у розміщенні продуктивних сил. Тому ринкове трансформування передбачає не тільки функціональну заміну планових зв’язків на ринкові, а й структурну перебудову (в тому числі зміни в розміщенні продуктивних сил). Це завдання є набагато складнішим за функціональні зміни. Однак спочатку воно не було ус відомлене ні політиками, ні багатьма економістами, що ускладнювало й без того непросту економічну ситуацію. Інверсійний характер ринкового трансформування виявляється в усіх економічних процесах. Класичний тип формування ринкової економіки включав процеси переходу від дрібної приватної власності до крупнішої, від вільної конкуренції до олігополії, монополії та р ізноманіття ринкових структур, від вільного ціноутворення до включення механізмів державного регулювання цін.
Інверсійний тип ринкового трансформування передбачає протилежні переходи: від загального одержавлення власності до різноманіття її форм, від державної монополії до запровадження конкурентних засад, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення тощо. Ці особливості ринкового трансформування мають бути враховані під час аналізу його структури.
У структурі ринкового трансформування можна виокремити три основні трансфор маційні потоки:
— первісне нагромадження капіталу як основоположний процес;
— переструктурування економіки відповідно до нових закономірностей її функціонування;
— соціалізацію економіки як протилежний первісному нагромадженню процес, покликаний пом’якшувати напруженості, породжені двома попередніми процесами.
Зазначені базисні цілі соціально-економічної трансформації адміністративно-командної системи соціалізму висунули перед Україною одразу кілька завдань, серед яких головними були:
— визначення пріоритетів дальшого розвитку з урахуванням активізованих і потенційних національних ресурсів та перспективних світових політичних і технопромислових тенденцій;
— забезпечення динаміки зростання, яка б відтворювала резонанс із загальносвітовою динамікою та темпом розвитку інших країн спільної з Україною цивілізаційної платформи;
— гармонізація впливів і взаємозв’язків між внутрішньою економічною і політичною підсистемами, з одного боку, та зовнішніми чинниками — з другого, з метою пошуку «формули інституційної рівноваги», яка гарантує невпинне зростання;
— запровадження адекватної державної політики, спрямованої на активізацію пріоритетних чинників постіндустріального прогресу та створення саморегульованих циклів інноваційного розвитку;
— пошук адекватної методології дальшого розвитку, яка відповідає актуальним завданням нового покоління національних реформ, кореспондується зі світовим досвідом та вдалою практикою «піонерів світового розвитку» і являє собою сучасний категоріально-інструментальний апарат для розуміння наявних процесів та тих, що набирають швидкості.
Однак найпершою проблемою, що виникала за спроби теоретико-практич ного обґрунтування та концептуального узагальнення цих завдань, був й залишається брак адекватної сучасної парадигми, а точніше, ідеології, здатної надати достатній науко-
вий інструментарій для теоретичної інтерпретації і практичного запровадження необхідних реформаційних заходів.
По-перше, як і за умов становлення капіталізму ринкова трансформація приводить до зміни суб’єктної структури суспільства, що потребує врахування інтересів нових соціальних груп у системі економічних інтересів суспільства і вироблення заходів економічної політики, спрямованих на їхню реалізацію. Подр уге, на колишньому пострадянському просторі утворилися нові національні держави, зокрема Україна, що вимагало переосмислення національних економічних інтересів і національної економічної політики. У цьому плані особливості ринкової трансформації збігаються зі специфікою становлення капіталізму, що характеризувалася зародженням нових національних держав. Потретє, трансформаційні економіки від самого моменту зародження включаються у с вітогосподарські зв’язки. Звичайно, в умовах глобалізації їхній рівень зовсім не той, що мав місце за становлення капіталізму, але й у цьому питанні неможливо не помітити спільності процесів, що відбувалися тоді і відбуваються сьогодні.
