У світовій літературі найчастіше використовують докладну класифікацію мотивів заощадження, запропоновану Дж. Кейнсом. Особливість висунутого ним підходу полягає в урахуванні психологічних, суб’єктивних особливостей людського характеру, що визначають основні закономірності ощадного процесу. Мотиви носять індивідуалістичний і водночас загальний характер, тобто властиві кожному економічному індивідууму [49, с. 134]. Кейнс виокремив, передусім, мотиви невитрачання коштів, тобтоутримання від споживання. Вони цілком традиційні й раціональні з погляду окремої людини. До них належать такі [53, с. 550]:
• утворення резерву на випадок непередбачуваних обставин;
• забезпечення заощаджень на старість, освіту, утримання непрацездатних осіб;
• забезпечення доходу у вигляді відсотка;
• можливість поступово збільшувати майбутні видатки;
• отримання фінансової незалежності та можливість приймати самостійні рішення;
• забезпечення можливості для спекулятивних і комерційних операцій;
• залишення статку спадкоємцям;
• задовольнити відчуття скупості (жадібності), реалізація упередження проти самого акту витрачання грошей.
Дж. Кейнс дає цим мотивам короткі, але влучні назви: обережність, завбачливість, розважливість, прагнення до кращого, незалежність, підприємливість, гордість, скупість. Він називає й мотиви витрачання коштів: бажання користуватися життям, недальноглядність, щедрість, неощадливість, марнославство та марнотратство [49, с. 135]. Зважаючи на те, що на сьогодні цей перелік мотивів заощаджень Дж. Кейнса доповнений лише одним пунктом — нагромадження коштів для придбання товарів тривалого користування, його можна вважати вичерпним [51, с. 182].
Пояснюючи феномен переваг ліквідності, Кейнс сформулював чотири мотиви, яким віддає перевагу індивідуум, а саме: ліквідний, трансакційний, спекулятивний і страхувальний (завбачливості) [54, с. 239; 55, с. 103].
Перелічені вище мотиви виділяють в окремі класифікації і відносять їх до конкретних груп. Так, існують такі загальноприйняті мотиви формування заощаджень [56, с. 36; 54, с. 237], пов’язані із:
— споживанням (забезпечення старості, купівля товарів тривалого користування, утримання родини, накопичення на відпочинок, навчання та ін.);
— отриманням доходу від інвестицій або накопиченням для подальшого використання як первісного капіталу в розширенні та/або створенні бізнесу;
— вимушеним заощадженням (невпевненість у майбутньому забезпеченні, пов’язана з нестабільною ситуацією на ринку праці, та інші форс-мажорні обставини);— психологією та менталітетом окремого індивідуума (очікування на майбутнє споживання якісніших благ у зв’язку з незадоволеним поточним попитом, очікування на довготермінову подальшу забезпеченість, зберігання на «чорний день», заощадження для майбутніх поколінь тощо).
Формування заощаджень є результатом складного процесу психологічної та соціально-економічної поведінки людини. Мотиви формування заощаджень визначаються індивідуальними особливостями, що притаманні окремо взятому економічному суб’єкту й формуються від впливом задоволення його внутрішніх потреб. Проте є певні об’єктивні умови, які не залежать від потреб індивідуума, але безпосередньо впливають на обсяги формування заощаджень.
Пропонуємо розглянути мотиви формування заощаджень за такою класифікацією: фінансово-економічні; соціальні; психологічні.
В основу фінансово-економічної мотивації покладено стимул у вигляді прибутку або певної корисності в майбутньому. Формуючи заощадження, населення обмірковує ймовірні наслідки, оцінюючи корисність майбутньої вигоди, її необхідність і витрати, пов’язані з отриманням прибутку.
Економічними мотивами формування заощаджень є:
1) використання заощаджень як джерела додаткового доходу;
2) бажання мати запас грошових коштів для використання їх за необхідності.
Перший мотив передбачає задоволення інвестиційних потреб з метою капіталізації доходів і реалізується через вкладання вільних грошових коштів у власну справу, у цінні папери, на строковий депозит у банк під вигідний відсоток тощо. Цілі, що становлять підґрунтя другого мотиву, передбачають задоволення соціальних потреб у майбутньому. Це — заощадження, що: орієнтовані на поточні потреби; формуються на випадок непередбачених подій (втрата місця роботи, зміна місця проживання, похорон); створюються для придбання товарів тривалого використання, купівлі, будівництва або ремонту житла, автомобіля; пов’язані з майбутніми потребами на оздоровлення, лікування, відпочинок, допомогу дітям тощо.
Соціальні мотиви формування заощаджень визначаються належністю населення до певних соціальних груп, що існують у суспільстві, і відрізняються рівнем доходів і способом життя, до-триманням норм суспільного життя, культурними стереотипами, рівнем довіри до органів влади тощо. Прикладом того, як соціальні мотиви домінують у спонукальних мотивах формування заощаджень, може слугувати культивування традицій «заощадження» в західних областях України аж до 40-х років минулого століття. Уважалось обов’язковою нормою мати грошові заощадження в банку. Це віталось і владою, і суспільством. Адже банківські заощадження населення сприяли економічному зростанню держави та добробуту населення [57, с. 137]. Ще одним підтвердженням дії соціальних мотивів формування заощаджень є ситуація в банківському секторі України в листопаді
—грудні 2004 року, коли політична криза, підірвавши довіру населення до колишньої влади, стала потужним каталізатором паніки серед українських громадян, що негативно позначилося на рівні заощаджень населення.
Формуючи заощадження, населення прагне відповідати нормам свого кола та використовувати грошові кошти відповідно до свого соціального статусу. У соціальних групах, які відрізняються за способом життя, рівнем доходів і системою цінностей, формуються різні пропорції використання коштів.
Психологічні мотиви формуються під дією емоційного стану індивідуума або моделі фінансової поведінки суспільства (етносу). Деякі суб’єкти зберігають грошові кошти «на чорний день», «про всяк випадок», «бути не гіршими за інших» тощо. Модель фінансової поведінки суспільства значною мірою залежить від ментальності населення, яка формує стиль життя, традиції, звички. До історично сформованих рис української ментальності належить і заощадливість [58, с. 222]. Психологічні мотиви являють собою дуже складну систему мобілізації внутрішніх причин, спрямованих на досягнення чи не єдиної мети — накопичення грошей. Наведені мотиви заощаджень певним чином взаємопов’язані та доповнюють один одного.
На формування заощаджень населення впливають не тільки мотиви, що спонукають окремих фізичних осіб відмовитися від поточного споживання деякої частини свого поточного доходу на майбутнє, а й фактори, що зумовлюють цей процес. Різні аспекти зазначеного питання досліджувалися зарубіжними та українськими науковцями. Для подальшого розуміння формування заощаджень населення важливим є визначення факторів, що впливають на цей процес.Фактори, що сприяють формуванню заощаджень населення, численні, тому зупинимося на найбільш важливих. За результатами систематизації виокремлено три групи факторів: 1) загальні; 2) індивідуальні; 3) специфічні (рис. 1.3). Загальні фактори, до яких належать макроекономічні, фінансові та політичні, впливають на зовнішнє середовище, яке визначає однакові умови та можливості економічних суб’єктів щодо формування заощаджень. Макроекономічні фактори зумовлені рівнем розвитку економіки в країні, фінансові відображають систему оподаткування населення, політичні — політичну стабільність, наявність воєнних конфліктів.
Рис. 1.3. Фактори формування заощаджень населення
Більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників уважає основним визначником особистих заощаджень дохід, що використову-ється [59, с. 333; 60, с. 46; 61, с. 76]. У разі, коли доходи перевищують поточні споживчі потреби або саме споживання обмежується з метою нагромадження частини доходу, різниця між спожитою частиною доходу та всім доходом нагромаджується як заощадження. Формування заощаджень ймовірне в тій мірі, у якій дохід доволі високий, щоб покривати витрати на споживання. У разі зменшення доходу для підтримання традиційного рівня життя кошти вилучаються із заощаджень і спрямовуються на споживання.
Зміни в оподаткуванні впливають як на споживання, так і на заощадження. Зменшення податків приводить до збільшення доходів, які є в розпорядженні населення. Це може розширити споживчий попит і стимулювати економічне зростання. Нині економісти вважають, що тимчасові зміни в податках мало впливають на обсяг споживання. Для відчутного впливу змін податків на споживання вони мають бути тривалими.
На заощадження домашніх господарств може впливати не тільки рівень податків, а й структура системи оподаткування, зокрема, співвідношення прямих і непрямих податків [29, с. 32; 51, с. 183]. На відміну від прямих податків непрямі податки не справляють помітний негативний вплив на заощадження, оскільки не змінюють відносної ціни поточного й майбутнього споживання. Інфляція та знецінення національної грошової одиниці негативно позначаються на схильності населення до формування заощаджень. В умовах інфляції (підвищення рівня цін) населення якомога швидше позбавляється від грошей, збільшуючи споживання й скорочуючи заощадження.
Вплив відсоткової ставки на розподіл доходу домогосподарства між споживанням та заощадженням визначається взаємодією ефектів заміщення, доходу й людського капіталу. Оскільки дія цих ефектів значною мірою взаємно нейтралізується, остаточний результат залежить від уподобань конкретного індивідуума. Більшість науковців погоджується з відсутністю систематичного, прогнозованого впливу відсоткової ставки на обсяги заощаджень і споживання [29, с. 34; 51, с. 184; 62, с. 34].
Загальні фактори формують раціональну ощадну поведінку населення щодо майбутніх сподівань стосовно сучасних уявлень про зовнішнє середовище. Індивідуальні фактори, до яких належать соціальні та психологічні, визначаються особистісними уявленнями, очікуваннями та знаннями кожного окремого інди-відуума щодо сфери заощаджень. Дія цих факторів формує ірраціональну ощадну поведінку, оскільки рішення про заощадження приймаються з урахуванням індивідуального сприйняття щодо фінансових важелів та організаційних форм заощаджень.
Довіра до національної грошової одиниці (гривні) формується на підставі макроекономічної політики, яку розробляють уряд та Національний банк України. Якщо рівень довіри високий, гальмуються процеси доларизації заощаджень, зростають попит на гроші та пропозиція грошей і капіталів на фінансовому ринку, розширюється ресурсна база банків [63, с. 8].
Довіра населення до банківської системи країни формується через, по-перше, ефективну діяльність самих банків з населенням, по-друге, посилення нагляду, контролю та аудиту за діяльністю банків з боку наглядових органів, по-третє, стабілізацію політичної ситуації в країні.
Окремо необхідно сказати про розвиток системи гарантування вкладів населення як результат загальнодержавних програм розвитку фінансової системи країни. Система гарантування вкладів, захищаючи населення від можливих втрат унаслідок змін у фінансовому макросередовищі, втрат ними своїх депозитів у разі ліквідації банків, має забезпечити повноцінне збереження й повернення вкладів. Гарантії держави підвищують довіру населення до банківської системи, приводять до збільшення обсягів заощаджень і сприятимуть стабільності депозитних вкладень.
Значною мірою потенційні можливості створення заощаджень залежать і від освіти, фаху та зайнятості людей працездатного віку. Вищий рівень освіти має забезпечувати більш кваліфіковану працю за фахом і як результат — вищі доходи. Крім цього, освіченіші люди краще розуміють необхідність і цінність заощаджень. Характер зайнятості теж впливає на ощадний процес. Ті особи, які працюють сезонно, мають можливість заощаджувати періодично, а стала зайнятість дає змогу поповнювати свої заощадження регулярно [60, с. 48].
До основних соціальних детермінантів заощаджень належать соціальна стабільність у суспільстві, соціальна структура населення (наприклад, обсяги особистих заощаджень збільшуються зі зростанням частки осіб, які мають вищу освіту) та ін. Важливими соціальними факторами заощаджень домашніх господарств є також рівень фінансової культури суспільства й ступінь поінфор-мованості населення про діяльність кредитно-фінансових інститутів та їх послуги.
Психологічні фактори зумовлені наявністю традицій, звичаїв, досвіду й знань щодо сфери заощаджень. Загальновідомо, що національні особливості, релігія, традиції та звичаї зумовлюють відмінності економічної поведінки людей: населення по-різному сприймає ризики, по-різному зорієнтоване на отримання прибутку й відповідно обирає ті чи інші ощадні інструменти. Водночас більшість громадян ще пам’ятає часи, коли їхні заощадження були знецінені в зв’язку з крахом грошово-кредитної системи СРСР. Викликана цим недовіра населення до держави, комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ перешкоджає сьогодні трансформації заощаджень українців у інвестиційні ресурси.
Група специфічних факторів, зокрема територіальні та демографічні, визначає відмінності в потребах і можливостях населення щодо формування заощаджень. Дія цієї групи чинників перебуває під впливом раціональної та ірраціональної ощадної поведінки індивідуума.
Такі демографічні чинники, як чисельність населення, його вікова структура, розмір і склад сім’ї, сектор зайнятості членів домашнього господарства тощо, позначаються на рішенні щодо заощаджень.
Молоді люди зазвичай зберігають відносно мало, часто використовують позики. Люди в зрілому віці заощаджують, передбачуючи більш низькі доходи після виходу на пенсію. Отже, рівень заощаджень залежить від вікової структури населення, а також від таких економічних характеристик, як середній вік виходу на пенсію, рівень розвитку системи соціального забезпечення та можливість майбутнього пенсійного забезпечення.
Ще одним цікавим демографічним фактором особистих заощаджень є збільшення в суспільстві частки осіб з вищою освітою та співвідношення платних і безоплатних (бюджетних) освітніх послуг [64, с. 35]. Розвиток технологій змушує працівників неодноразово впродовж життя здобувати нові професійні навички та підвищувати свою кваліфікацію, що створює додаткову потребу в заощадженнях для здобуття освіти. У зв’язку з цим співвідношення платних і безоплатних освітніх послуг істотно впливає на обсяги заощаджень населення: чим вища оплата за освіту, тим більш гострою буде необхідність заощаджень, що спрямовуються на здобуття платної освіти.Регіони країни суттєво відрізняються один від одного за економічним розвитком, рівнем розвитку виробництва та інфраструктури, насиченістю споживчих ринків тощо. Це закономірно породжує відмінності потреб і можливостей створення заощаджень населенням різних регіонів. Відмінності економічного розвитку регіонів та оплати праці спонукають людей до пошуків доходів, сприяючи тим самим міграції з місцевостей, де заробітки низькі, до районів із суттєво вищим рівнем оплати праці. Деякі економісти зазначають, що міські домогосподарства більш активні в процесі створення заощаджень і тому мають більшу їх частку в структурі доходів, ніж домогосподарства в сільській місцевості [65, с. 24—25].
Проведений аналіз факторів, які зумовлюють процес формування заощаджень, показав, що результат дії багатьох факторів дуже складно спрогнозувати з точністю, причому не лише щодо кількісних оцінок, а й щодо напряму впливу. Однак дія сукупності мотивів і факторів безпосередньо впливає на формування ощадної поведінки населення.
О. К. Гаршина вважає, що «ощадна поведінка домогосподарств являє собою сукупність їх дій із акумуляції частини поточного доходу з метою його ефективнішого використання у майбутньому» [66, с. 183]. Я. М. Рощіна у своїх дослідженнях стверджує, що «під ощадною поведінкою розуміють: 1) відкладання домогосподарствами частини поточних грошових доходів для майбутнього споживання; 2) накопичення ліквідних активів у різних формах» [67]. Пропонуємо під ощадною поведінкою населення розуміти свідомо спрямований вибір між споживанням і заощадженням, а також між різними формами заощаджень (організованими чи неорганізованими) для досягнення цілей і мотивів заощаджень.
Вибір домогосподарством ощадної поведінки як загальної стратегії економічної поведінки визначає й вибір відповідних стратегій щодо формування заощаджень. Згідно з поглядами Д. О. Стребкова, стратегія домогосподарства стосовно заощаджень складається з трьох основних компонентів [68, с. 98]:
— рішення щодо заощадження та визначення його норми;
— вибір інвестиційного інструменту на основі двох його параметрів — ризику та дохідності;
— визначення терміну вкладання грошових коштів.Комбінація цих трьох рішень формує поточну ощадну стратегію домогосподарства.
Розглядаючи ощадну поведінку населення України, необхідно враховувати диференціацію моделей поведінки, виходячи з відмінностей між трьома соціальними групами [58, с. 73]. Населення країни є неоднорідним за можливостями реалізації платоспроможного попиту на ринку товарів і послуг, заощаджень та інвестування економіки:
— «нові бідні» — найчисленніша група, фінансову поведінку якої можна визначити як стратегію виживання;
— «середній клас» — його майнові характеристики здебільшого вичерпуються квартирою, дачею, автомашиною, лише невелика частка цієї верстви має якийсь виробничий і фінансовий капітал;
— «нові багаті» — вузьке коло, що володіє переважною часткою фінансових ресурсів населення. Моделі фінансової поведінки цієї верстви зазвичай не пов’язані з інтересами економічного розвитку всього суспільства й не відповідають їм.
Сучасна економічна теорія намагається розглядати поведінку людини з суто наукових позицій. Однак поведінка людини не підлягає емпіричному дослідженню, бо є цілеспрямованою дією. Людина у своїх бажаннях прагне не до конкретних благ, а до певного стану свого життя, головним чином до його поліпшення.
З погляду раціональності прийняття економічних рішень доцільно розглянути такі моделі економічної поведінки домогосподарств [69, с. 21]:
— раціональна: загальноприйнята економічна поведінка, орієнтована на усталені стереотипи, звички, звичаї (тобто підтримувані колективами людей, соціальними групами правила прийняття економічних рішень), орієнтація на «середню» думку;
— ірраціональна: незвичайна економічна поведінка, що виходить за межі усталеного інституційного поля.
Раціональність поведінки окремої людини обмежена тим, що вона схильна до буденного мислення, елементами якого є стереотипи, традиції, неможливість передбачити майбутнє. Очікування окремої людини можуть бути тільки короткостроковими й відповідати установленим віками традиціям заощадження. Окремий індивідуум у стратегії заощаджень спирається тільки на себе, а в рішеннях щодо інвестицій він мусить передбачати майбутнє розвитку всього суспільства — і це йому не до снаги. Навіть у за-ощадженнях індивідуум керується стереотипами, закріпленими в суспільній думці (схильність до ліквідності), а у припущеннях про майбутнє він покладається тільки на суспільну думку, чутки, настрої. Загалом Кейнс вважав, що індивідуальні рішення та припущення про майбутнє значною мірою не залежать від розуму людини, а формуються «як результат масової психології несвідомих індивідуумів, схильних до різких змін під впливом раптових коливань у думках…» [49, с. 218]
Цікавим є дослідження типологічного аналізу на підставі відомостей про наявність або відсутність заощаджень і боргів щодо визначення відмінностей між групами ощадників і неощадників [70, с. 191]. Ощадники відрізняються від неощадників за низкою психологічних характеристик, таких як схильність брати відповідальність на себе, обговорювати з близькими грошові питання, проводити жорстку політику в управлінні власними коштами. Це підтверджує гіпотезу П. Ланта і С. Лівінгстоуна про залежність ощадної поведінки від здатності планувати сімейний бюджет і суворо йти за розробленим планом.
