Частина 2. 2.2. Вплив структури витрат на формування заощаджень населення

* Розраховано автором за джерелом: [75].

Мобілізація грошових доходів населення фінансовими посередниками, зокрема банками, ґрунтується на стабільності всього фінансового сектора економіки та впевненості населення в надійності систем захисту своїх коштів. Різкі коливання темпів приросту заощаджень населення свідчать про невпевненість населення у виборі між неорганізованими (більш надійними, з погляду громадян) та організованими (більш прибутковими) формами заощаджень і між різними видами останніх. Головним завданням фінансових посередників на ринку залучення заощаджень населення має стати стимулювання ощадної активності громадян через надання потенційному інвестору можливості обирати ефективні форми заощаджень, які відповідали б вимогам клієнтів щодо їхньої дохідності та надійності [103, с. 18].Розглядаючи структуру заощаджень населення, зазначимо, що за період 2001—2011 рр. населення України надавало перевагу заощадженням у вигляді фінансових активів (рис. 2.3). І тільки в 2001 і 2008 роках нагромадження нефінансових активів складало половину і більше заощаджень населення. До 2001 року переважали вкладання коштів населенням у нефінансові активи, оскільки в той період вкладання у фінансові активи було доволі ризикованим, і такий ризик не виправдовувався очікуваними вигодами. У 2001 році реальні доходи населення почали зростати, але впевненості населення у власній фінансовій стабільності в майбутньому не було. * Розраховано автором за джерелом: [75].

Однак після 2001 року частка заощаджень у формі фінансових активів почала переважати, що було пов’язано зі стабілізацією економічного середовища, а відтак зі зменшенням ризиковості цього виду активів. Високі темпи приросту фінансових активів мали місце у зв’язку з розвитком переважно комерційних банків і значним розширенням переліку послуг, що надавалися клієнтам. Це свідчить також про те, що придбання фінансових активів стало для домогосподарств менш ризиковим і більш прибутковим. 2008 рік характеризувався нестабільністю в економічній ситуації в країни, що не могло бути позитивним чинником для створення заощаджень. Схильність населення до вкладання грошових коштів у формі фінансових активів змінюється відповідно до ситуації та рівня прибутковості (рис. 2.4). Хоча банківські депозити не єнайбільш прибутковим видом заощаджень, проте населення вважає його найбільш ефективним. Така довіра була дещо підірвана під час економічної кризи 2008

—2009 рр.

Рис. 2.4. Заощадження населення України в різних формах фінансових активів за 2002—2011 рр., млн грн

Для визначення структури придбаних домогосподарствами фінансових активів скористаємося фінансовим рахунком для сектора домашніх господарств (табл. 2.11). Наведені дані свідчать, що як у докризовий період, так і сьогодні населення надає перевагу заощадженням у грошовій формі, а саме: у вигляді готівкових грошей і депозитів (77 % у 2006 році та підвищення в 2009 році до 84,3 %). У післякризовий період суттєву частку становлять деякі види іншої дебіторської заборгованості (11,2 %), акції та інші види участі в капіталі (3,8 %). Доволі незначна частка вкладень у страхові технічні резерви (0,6 %) та в інші цінні папери (0,1 %), значно знизилася частка акцій та інших видів участі в капіталі (на 7 п.п.).

Те, що населення здебільшого тримає заощадження в готівковій формі, свідчить про загальну нестабільність макроекономічної ситуації, невпевненість населення в майбутньому, недовірудо влади та фінансової системи — ризик вкладання в інші активи доволі високий і не компенсується їх дохідністю. Прагнення захистити свої кошти спонукає населення вкладати їх в найдоступнішу форму заощаджень — депозити.

Таблиця 2.11

ОБСЯГ І СТРУКТУРА ЧИСТОГО ПРИДБАННЯ ФІНАНСОВИХ АКТИВІВ

ДОМОГОСПОДАРСТВАМИ У ФАКТИЧНИХ ЦІНАХ У 2006 І 2009 рр. [75]

Готівкові гроші та депозити64 13677118 26284,3

Населення України не має надто широкого вибору фінансових інструментів для нагромадження своїх грошових доходів. Світова криза, що позначилася на економіці країни в 2008 році, дещо пригальмувала розвиток фінансового ринку. Вітчизняний фінансовий ринок представлений переважно банківським сектором. Небанківський фінансовий сектор загалом ще суттєво відстає від банківського як за загальними обсягами активів, так і за темпами їх зростання. Активи небанківських фінансових установ залишаються незначними порівняно з активами комерційних банків. Так, разом активи комерційних банків і небанківських фінансових установ на 31.12.2010 р. становили 1 012,0 млрд грн, зокрема банків — 942,1 млрд грн (93,1 %), небанківських фінансових установ — 69,9 млрд грн (6,9 %) [104]. Для порівняння: станом на 31.12.2008 р. питома вага активів банківських і небанківських фінансових установ становила відповідно 94,04 % і 5,96 %, на 31.12.2006 р. — відповідно 91,5 % і 8,5 %.

Такий розвиток вітчизняного фінансового ринку закономірний, оскільки реформування банківського сектора, виходячи зі світових стандартів організації банківської справи, було розпоча-то раніше небанківського. Діяльність банків набагато раніше була забезпечена законодавчо-нормативною базою, яка постійно вдосконалюється й передбачає відповідний рівень компетентності ведення банківської справи та професіоналізму. З початку 2000 року було запроваджено міжнародні стандарти банківської діяльності та нагляду за нею. Національний банк України постійно контролює фінансовий стан і платоспроможність банків з метою забезпечення стабільності й ефективного функціонування всього сектора. Банки як фінансові посередники мають значно більший досвід і користуються більшим рівнем довіри з боку населення [105, с. 46].

Недовіра, незнання, незвичність нових реалій роботи фінансового ринку підсилюють об’єктивно зумовлену економічними причинами відірваність широких верств населення від участі в ринку цінних паперів. На потенціалі довіри населення до ринку цінних паперів негативно позначилася девальвація приватизаційних сертифікатів — перших цінних паперів, з якими безпосередньо зіштовхнулося населення. Страх обману і, як наслідок — втрата коштів є основною причиною небажання населення інвестувати грошові кошти на користь фінансового ринку. Більшість громадян не виказує особливої обізнаності або зацікавленості щодо більш розвинутих у світовій практиці фінансових продуктів (акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів тощо), оскільки не користується ними.

Недостатній розвиток небанківських фінансових установ зводить перелік можливих форм збереження заощаджень для більшості населення України до банківських депозитів, іноземної валюти та нерухомості. Така форма заощадження, як вкладання грошових коштів у нерухоме майно, поширена головним чином серед заможного населення. Щоб зберігати заощадження в матеріальних благах, потрібні значні кошти — у нерухомість неможливо вкласти кілька тисяч гривень, потрібні щонайменше десятки, а то й сотні тисяч гривень.

Зниження рівня життя та зменшення доходів більшості населення об’єктивно позбавляють широкі його верстви самої можливості активної ощадної поведінки. Унаслідок звуження ресурсних можливостей вибору відбувається примітивізація ощадної поведінки, що виявляється в однобокій перевазі у фінансових активах їх найбільш високоліквідної частини — готівки й, передусім, іноземної валюти [106, с. 451]. За різними даними у2009 році в Україні на руках у населення, було від 20 до 40 млрд дол. США [107, с. 40]. За словами С.Г. Арбузова, Голови НБУ, в той час, у 2011 році у населення зберігалося близько 60 млрд дол. США. Важливим завданням розвитку форм збереження заощаджень є щонайбільше сприяння залученню готівкових коштів на вклади та депозити до банків з їх подальшою трансформацією в інвестиційні ресурси.

Сьогодні для оцінювання потенціалу стану ринку заощаджень населення потрібна достовірна широкомасштабна інформаційноаналітична база. Інформаційною базою для проведення досліджень процесу формування особистих заощаджень є офіційна державна статистика доходів і витрат населення. Основними джерелами статистичних даних, які характеризують процеси формування заощаджень населення на макрорівні, є Система національних рахунків (СНР) і розрахунок доходів і витрат сектора домашніх господарств.

Доповнюють і коригують інформацію, що надається Державною службою статистики України, і соціологічні опитування населення. Головними перевагами останніх є те, що вони дають змогу отримати інформацію, яка не відображена в офіційній статистиці [108, с. 64], мають меншу залежність від впливу держави. Інформація, що відображає стан об’єкта дослідження на мікрорівні, тобто на рівні окремих домогосподарств, отримується за результатами дослідження самооцінок різними верствами населення власного фінансового стану, зокрема, і обсягу та структури сформованих заощаджень. Така інформація доповнює дані офіційних джерел, достовірність яких юридично гарантована. У поєднанні з останніми вона дає більш повну оцінку рівня життя населення країни та відображає його чутливість до змін в економічній та соціальній політиці держави. З 1 січня 1999 року Державна служба статистики України на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 1988 року № 1725 «Про проведення обстеження умов життя у домогосподарствах» проводить вибіркові обстеження домогосподарств, що ґрунтуються на загальноприйнятих міжнародних стандартах, ураховують зміни, пов’язані з переходом економіки до ринкових відносин, і засновані на сучасній соціальній, демографічній та економічній ситуації в країні.

З метою забезпечення повного інформаційно-аналітичного забезпечення бази дослідження заощаджень населення вважаємо запотрібне суттєво вдосконалити форми статистичної звітності, запровадити показники заощаджень населення у фінансові активи в розрізі: територіальному, розрізі окремо сільського та міського населення, видів і форм заощаджень з розподілом за основними напрямами (відокремити готівку від депозитів, облігацій від цінних паперів), у національній та іноземній валютах, а також з урахуванням розподілу населення за групами з різним абсолютним розміром заощаджень. Це дає змогу реалізувати наукові підходи до формування державної політики активізації заощаджень населення, а банкам сформує інформаційно-аналітичне забезпечення депозитної політики, зокрема, в територіальному розрізі.

Узагальнюючи результати дослідження, слід констатувати, що з огляду на роль заощаджень у суспільстві саме стан заощаджень населення відображає процеси загальноекономічного розвитку України, зокрема, соціальні аспекти, а також становлення фінансової і банківської систем.