• сутність моніторингу у системі управління ІТ;
• вимоги до систем моніторингу ІТ;
• структуру управління і моніторингу ІТ;
• засоби підтримки моніторингу ІТ,
• формувати системи моніторингу ІТ;
• формулювати задачі моніторингу ІТ.
6.1. МОНІТОРИНГ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ІТ
Сучасні інформаційні технології (ІТ) відіграють ключову роль в забезпеченні діяльності будь-якого об’єкта. Простої в роботі, програмно-апаратні збої можуть спричинити погіршення в обслуговуванні клієнтів і значні фінансові втрати. Тому завданням IT-підрозділу об’єкта є забезпечення високої доступності обчислювальних систем та IT-сервісів. Якщо врахувати їх складність, стає ясно, чому в даний час практично неможливий ефективний контроль за роботою обчислювальних систем без організації ефективної системи управління інформаційними технологіями.
Процеси управління ІТ пов’язані з їх плануванням, поточним управлінням та управлінням ІТ-проектами. У плануванні на кілька років наперед розглядаються питання впровадження нових інформаційних технологій, які б відповідали мінливим потребам об’єкта.
РОЗДІЛ 6
Завдання поточного управління ІТ — забезпечити ефективне та надійне обслуговування інших підрозділів об’єкта. Управління ІТ-проектами забезпечує своєчасне впровадження життєво важливих для об’єкта інформаційних технологій. Тривалість багатьох ІТ-проектів може бути більше як рік.
Поточне управління ІТ здійснюється на базі річного плану, в якому визначено набір реалізованих проектів, встановлено завдання модернізації та поповнення обладнання і програмного забезпечення, визначені потужності ІТ і чисельність обслуговувального персоналу. До завдань системи поточного управління ІТ належать: забезпечити мотивацію й умови для спільної роботи користувачів і фахівців у сфері ІТ; передбачити ефективне використання ресурсів ІТ у підрозділах і підготувати користувачів до реалізації потенціалу наявних і нових технологій; створити умови для поширення технологій, відповідних стратегічним потребам об’єкта; розробити нормативи ефективності використання інформаційних технологій; підготувати необхідну інформацію для прийняття рішень про інвестиції в ІТ.
При створенні системи поточного управління ІТ потрібно враховувати такі чинники: сучасна система поточного управління ІТ має бути адаптована до інформаційних технологій , якісно відмінних від попередніх; поточне управління має розрізняти ІТ, що перебувають на різних фазах розвитку. «Зрілі» технології слід контролювати з огляду на максимальну ефективність їхньої роботи, тоді як технології, що перебувають у ранній фазі, потребують постійної уваги й підтримки, подібно до будь-якої діяльності у сфері досліджень і розробок.
Працездатність системи поточного управління ІТ визначається конкретними зовнішніми і внутрішніми чинниками діяльності підприємства. До таких чинників належать: рівень кваліфікації користувача у сфері ІТ, географічна розпорошеність об’єкта, стабільність управлінської команди, розмір і структура об’єкта, відносини між різними підрозділами.
Організація системи поточного управління об’єктом загалом, як і принципи, покладені в основу її побудови, впливають на систему поточного управління ІТ.
Система поточного управління ІТ залежить від стратегічних рішень у сфері інформаційних технологій об’єкта, що дістає вияв у портфелі використовуваних ІТ-додатків.
Поточне управління операційною діяльністю об’єкта стимулює ефективне застосування ІТ та розвиток їх у потрібному напрямі. Хоча структура щоденного використовуваних додатків схильна до змін, загальні операційні витрати у короткостроковій перспективі відносно постійні. Проблема поточного управління операційними витратами пов’язана з розподілом їх у часі.
Головним стимулом для застосування ІТ стала поява користувачів, які з їх допомогою можуть вирішувати свої численні проблеми. Нагромаджений досвід засвідчує, що саме запити користувачів генерують нові ідеї стосовно модернізації наявних ІТ, що розширюють можливості додатків. Найкращий результат досягається, коли система управління здатна оцінити як потенційні витрати на нові програми, так і корисність їх для об’єкта. Відсутність ефективного управління розвитком ІТ може спричинити їх вибухове зростання (часто неприбуткове і погано кероване), що призводить до нераціональних витрат, або, навпаки, стримує впровадження перспективних технологій, що викликає незадоволення користувачів. Обидві крайності підривають довіру до системи управління ІТ. Крім того, для багатьох видів нового користувальницького попиту набагато важче визначити вигоди, ніж витрати. Дуже часто в системі поточного управління ІТ неправильно порівнюються витрати на впровадження ІТ з майбутніми результатами їхнього ефективного застосування.
Ефективність використання ІТ багато в чому пов’язана з людським чинником. Оскільки змінюються технології, змінюються й типи додатків та вимоги до користувачів. Однак багато користувачів доволі консервативні у своїх звичках, вважають зміни незручними і чинять їм опір. Неналежним незрідка є ставлення користувачів до персоналу ІТ, що є ініціатором і провідником змін.
Зміни в поточному управлінні ІТ також можуть бути викликані чинниками, зумовленими зовнішнім середовищем. До внутрішніх чинників можна віднести такі, як поява нових інформаційних потреб, розширення місць розташування офісів і модернізація самого об’єкта. Добре організована система поточного управління ІТ здатна відповідним чином реагувати на зміни такого штибу.
Важливим аспектом, на який потрібно зважати при формуванні системи поточного управління ІТ, є організаційна структура об’єкта. Об’єкт, на якому оброблення інформації великою мірою централізоване, може відносити витрати на підрозділ ІТ. І навпаки, децентралізований об’єкт, що враховує прибуток, одержуваний його відділеннями, може нараховувати витрати на підрозділи і за діяльність центрального підрозділу ІТ.
Система поточного управління ІТ має бути ув’язана з системою управління об’єктом загалом. В ідеалі потрібен план розвитку об’єкта на кілька років, зумовлений загальною стратегією об’єкта, оскільки реалізація багатьох великих проектів, пов’язаних з упровадженням ІТ, може тривати понад рік.
Комбінація короткострокового горизонту поточного управління ІТ та довгострокових проблем технічних інновацій може створювати конфлікти при виконанні функцій поточного управління об’єктом. При цьому постають такі питання: наскільки структура поточного управління ІТ має бути подібною до структури поточного управління в інших підрозділах об’єкта? Як здійснювати управління ІТ, якщо ці структури різні? Чи може таке становище зберігатиметься довго? як досягти балансу між реалізацією завдань поточного управління ІТ та своєчасними інноваціями?
Система поточного управління об’єктом виконує три категорії завдань: управління результатами, персоналом і процесами.
Управління результатами спрямоване на оптимізацію конкретних показників діяльності об’єкта. Управління персоналом концентрується на практиці найму, способах підготовки і тестування на робочих місцях, на процедурах оцінювання кваліфікації персоналу. Управління процесами, що відбуваються на об’єкті, пов’язані зі створенням і моніторингом певних протоколів і про-
Інший важливий аспект організації поточного управління пов’язаний з географічним розташуванням об’єкта і його розміром. Мірою того, як зростає кількість філій об’єкта і чисельність персоналу, потрібні істотні зміни в організаційних структурах. Насамперед це стосується системи поточного управління на об’єкті і, зокрема, системи поточного управління ІТ. Неформальний нагляд і контроль персоналу, властивий невеликим об’єктам, зазвичай недоцільний для більших об’єктів, підрозділи яких розташовані у віддалених пунктах. Так само еволюція відносин між функціональними підрозділами та підрозділом ІТ усередині об’єкта змушує перебудовувати систему поточного управління ІТ.
Прийняття ефективних управлінських рішень за кожним із цих напрямів неможливе без своєчасної, достовірної і повної інформації про стан і динаміку об’єкта. Враховуючи, що формування такої інформації здійснюється засобами інформаційної технології, яка за аналогією з технологією матеріального виробництва, що переробляє матеріальні ресурси у продукт, переробляє інформаційні ресурси в інформаційний продукт (інформаційно-аналітичну базу для прийняття управлінських рішень), не викликає сумніву необхідність моніторингу ІТ. IТ-моніторинг — безперервне спостереження й аналіз підконтрольних об’єктів інформаційної технології, відстеження динаміки змін у них. Головними завданнями систем моніторингу IТінфраструктури об’єкта є збирання, збереження та аналіз даних про стан підконтрольних об’єктів. Ця система дозволяє якісно і швидко реагувати на появу неполадок у роботі IТінфраструктури, а також заздалегідь запобігати появі збоїв.
У даний час існує великий асортимент різних видів реалізацій систем даного класу. Вибір конкретного рішення, що цікавить користувача, залежить від завдань, що покладаються на систему, від необхідної функціональності, можливостей упровадження і багатьох інших чинників. Із розвитком комп’ютерних мереж розвивається і методологія їх моніторингу. Більшість систем створюють для задоволення запитів одразу для кількох груп користувачів. Керівники воліють знати, хто і як використовує мережеві ресурси. Мережевих інженерів цікавить інформація про розподіл і складові мережевого трафіка. Оператори потребують даних для виявлення й аналізу мережевих аномалій. Загалом робота подібних систем зводиться до трьох етапів: вилучення даних із заголовків пакетів, зберігання і попереднє оброблення даних, аналіз даних.
Стандарти і специфікації для комп’ютерних мереж. Починаючи розмову про комп’ютерні мережі взагалі та їх моніторинг зокрема, неможливо не згадати так звані RFC (Request for Comments) документи. З’явившись ще 1969 року, формат документів у 1980-х роках став загальновизнаним стандартом для комп’ютерних мереж та Інтернету. Існує величезна кількість різних стандартів і розгляд навіть невеликої частини з них є окремою темою.
цедур. Сюди входить розподіл обов’язків при формуванні конкретної послідовності завдань, контроль доступу до певних процесів тощо.
Пропонуємо невеликий перелік документів, які використовуються при моніторингу мереж: RFC0777 — Internet Control Message Protocol (1981) — протокол управління мережею, що використовується для визначення доступності вузлів, аналізу різних показників тощо; RFC0869
— Host Monitoring Protocol (1983)
— протокол для збирання інформації про вузли в різних мережах; RFC1022 — High-level Entity Management Protocol (HEMP) (1987) — протокол для управління різними об’єктами мережі; RFC1067
— Simple Network Management Protocol (1988) — протокол управління мережами, що використовується для отримання інформації з вузлів мережі (маршрутизаторів, свічів тощо); RFC1156
— Management Information Base for network management of TCP / IP-based internets (1990) — протокол і основні структури для управління мережами; RFC1147 — FYI on a Network Management Tool Catalog: Tools for Monitoring and Debugging TCP / IP Internets and Interconnected Devices (1990)
— опис різних засобів моніторингу та управління мережами.
Створювалися різні додатки — як окремі, так і інтегровані в операційні системи, що дозволяють використовувати ці протоколи для отримання інформації про об’єкти або зміни їх стану. Таким чином, на нижньому рівні були стандартизовані протоколи і примітивні засоби для роботи з ними, а на верхньому ? різні додатки, що обробляють отриману на нижньому рівні інформацію і надають її в доступному вигляді.
Розвиток моніторингу комп’ютерних мереж. Комп’ютерні мережі виникали повсюдно, і однією з основних проблем був брак, а також висока вартість послуг фахівців у даній сфері. Це послугувало поштовхом для створення різних експертних систем аналізу даних моніторингу. У своїй роботі подібні системи спиралися на дані про протоколи (розміри пакетів, таймаут, контрольні суми тощо), топології мереж, версії використовуваних додатків. У більшості випадків для аналізу використовували дані різних рівнів. Найнижчий з рівнів містив інформацію про окремі пакети або сумарну інформацію про пакети. На наступному рівні існували так звані «bunches» — набори пакетів, не завжди впорядковані, і «landmarks» — набори пакетів, що стосувалися певного вузла. Далі набори пакетів збиралися в послідовності, а вони, своєю чергою, у підключення. Інформація про підключення надавала дані про трафік, а повна інформація про всі трафіки давала
Комп’ютерні мережі продовжували розвиватися і з невеликих Ethernet сегментів переростали у величезні мультисегментарні структури з розподіленою Backbone і деякою кількістю підмереж, підключених за допомогою роутерів.
Обробляти всі без винятку пакети й відстежувати всі підключення ставало дедалі накладніше, а часом практично неможливо. Системи моніторингу почали відокремлювати «цікаві» підключення від «нецікавих». Інформація про «цікаві» підключення, така як дані про пакети, інтервали між пакетами, обсяги переданої інформації тощо у повному обсязі зберігалася й оброблялася програмами, тоді як інформація про «нецікаві» відкидалася. Існували також механізми зберігання інформації про потенційно цікаві підключення, які згодом могли бути перенесені в «цікаві» або стерті, а також механізми переоцінки «цікавих» підключень, які з часом могли бути перенесені в «нецікаві». В основному для визначення «цікавинки» використовувалися такі характеристики як загальна кількість пакетів і частота їх появи , тобто оброблення кожного пакета окремо зжило себе, і кожен пакет почали розглядати в аспекті його належності до певного підключення.
Згодом значну частину роботи з виявлення і запобігання збоям і мережевим атакам взяло на себе комунікаційне обладнання, проте роль мережевих адміністраторів у функціонуванні мереж залишається вельми значною.
Природним доповненням до можливості отримувати інформацію про роботу мережі стали різні додатки, які дають змогу на основі зібраного матеріалу моделювати роботу мережі з метою визначення «вузьких місць», можливостей для оптимізації, можливих варіантів розвитку тощо.
У XXI столітті найширшого застосування набуло сімейство технологій, що зародилися наприкінці ХХ століття. Обсяг інформації про них величезний (про кожну з них написано не один десяток книг).
Величезні корпорації, підприємства та спільноти прагнули максимально автоматизувати й оптимізувати бізнес-процеси, технологічні, комунікаційні та інші процеси, що відбуваються в них. Для виконання подібних завдань застосовували такі інформаційні технології:
уявлення про загальний стан мережі. Спираючись на наведену вище інформацію й оперуючи правилами або наборами правил, експертні системи могли виконувати досить широкий спектр завдань, значно полегшуючи працю мережевих адміністраторів.
Оскільки одним із основних завдань таких технологій є забезпечення надійних механізмів контролю та управління, моніторинг відіграє в них важливу роль.
Нові концепції вимагали нових технологій зберігання й аналізу даних, і ті не змусили себе чекати. Всі вони є розвитком технології так званої Business intelligence (BI), розробленої для збирання, систематизації, аналізу та подання різної інформації про бізнес-процеси. Ось лише деякі з них: Data mining — процес оброблення величезних масивів даних з метою отримання значимої інформації; DWH (Data Warehouse) — сховища даних, спроектовані спеціально для полегшення аналізу даних; OLAP (Online Analytical Processing) — технології для максимально зручної роботи з комплексними багатовимірними даними.
Слід зауважити, що вартість серйозних продуктів, що їх використовують дані технології, чимала, що обмежує можливість їхнього застосування для середніх, малих, наукових, соціальних та інших організацій, які не мають солідних бюджетів. Проте їхні потенційні можливості величезні, тож можна сміливо стверджувати, що саме вони перебувають на передовій у плані збирання, збереження, й аналізу даних. GRID — ще одна концепція, яка набула неабиякого поширення у XXI столітті. Її основний принцип — об’єднання різнорідних і територіально розподілених ресурсів в єдину високопродуктивну обчислювальну структуру. Центральним елементом GRID є проміжне програмне забезпечення, основними будівельними блоками якого є grid-сервіси, необхідні для розв’язання різних задач і виконані в сервісній архітектурі на базі Web-сервісів, які відповідають специфікації WS-I (Web Services Interoperability) [52].
ERP (Enterprise Resource Planning System) ? корпоративна інформаційна система, призначена для автоматизації обліку та управління; CRM (Customer Relationship Management) ? управління взаємовідносинами з клієнтами; HRM (Human Resource Management) ? управління персоналом; PLM (Product Lifecycle Management) ? управління життєвим циклом виробів; MRP (Maerial Requirement Planning) ? управління виробництвом і запасами.
Системи моніторингу GRID покликані вирішувати доволі широкий спектр задач: виявлення нових ресурсів, визначення кращого вузла для створення задачі або файла для скачування, виявлення проблем, аналіз продуктивності, оптимізація елементів тощо. Хоча GRID ? відносно нове поняття, його складові багато в чому спираються на комп’ютерні мережі й розподілені обчислення. Відповідно різні модифікації технік і методологій моніторингу цих сфер успішно застосовуються в GRID.
В аспекті GRID-моніторингу поширені такі поняття як «information provider» ? забезпечує доступ до інформації про вузли мережі та «aggregate directory service» — відповідає за збирання й оброблення інформації від «information provider», часто так само виконує різні управлінські функції. Багато використовуваних протоколів є розширенням протоколів для звичайних мереж. У GRID простежується чітка лінія створення засобів моніторингу. Розробники middleware створюють спеціальні сервіси, що відповідають за збирання й поширення даних про елементи мережі: Globus — MDS (monitoring and discovery service), European DataGrid — R-GMA (Relational-Grid Monitoring Architecture), Condor — Hawkeye, а за аналіз та надання інформації користувачам зазвичай відповідають інші засоби, що розробляються окремими групами в межах одного чи кількох експериментів. Існують приклади з побудови комплексних засобів моніторингу, теж ґрунтованих на технологіях Web-сервісів, що одержують інформацію з різних джерел і в окремих випадках дозволяють розширювати список отримуваних параметрів роботи grid-MonALISA, GridICE, BOSS, MapCenter тощо [52; 74; 75; 76; 111].
Таким чином, завдання збирання й оброблення інформації відокремлюються від її аналізу та надання. Проте варто зауважити, що можливості аналізу вельми обмежені. Технології експертних систем і систем підтримки прийняття рішень використовуються вкрай рідко. Адаптивності та самоорганізації приділяють замало уваги, що у світлі тенденцій останніх років суттєво впливає на інтерес до GRID загалом.
Більшість перелічених проблем пов’язані з тим, що сама технологія GRID поки перебуває на етапі становлення. Наймовірніше, як це було з комп’ютерними мережами, стандартизація і специфікації забезпечать застосування згаданих вище підходів, що найсприятливішим чином позначиться на зручності, якості й надійності GRID-сервісів.
