У результаті виникнення й існування альтернативних економічних теорій та під впливом особливостей функціонування національних фінансових систем, відмінностей рівня регулювання економіки нині сформувалися і функціонують кілька моделей державного регулювання фінансового ринку.
1
Проект Концепції регулювання фінансового ринку України // Цінні папери України. — 2002. — № 1.Якщо здійснювати класифікацію моделей регулювання фінансового ринку залежно від принципу, за яким визначається коло повноважень регуляторного органу або перелік суб’єктів регулювання, можна вирізнити дві основні моделі.
Модель 1. Регуляторний механізм побудований за секторним/інституціональним принципом (секторна модель), коли регулювання здійснюється різними органами управління диференційовано за групами фінансових інститутів залежно від сектору фінансового ринку. При цьому обов’язковим є визначення чітких меж функціонування різних сегментів фінансових ринків (банківського, страхового, цінних паперів, колективного інвестування тощо) із наданням кожному такому сегменту свого особливого регулятора й особливого масиву правових актів. Для більшості країн така модель є базовою, оскільки становлення нагляду за діяльністю фінансового сектору розпочиналося саме з неї. Це пояснюється тим, що окремі сектори історично з’являлися незалежно один від одного й розвивалися різними темпами із використанням різного законодавства, різних інструментів і методів.
Модель 2. Регуляторний механізм побудований за функціональним (цільовим) принципом (функціональна модель), за якого функції щодо встановлення норм, контролю та нагляду або захисту прав інвесторів розподілені між різними регуляторними органами, але при цьому повноваження кожного регулятора поширюються на всіх чи на більшість учасників фінансового ринку .
Різновидом функціональної моделі є модель єдиного регулятора (модель мегарегулятора), за якої передбачено концентрацію всіх наглядових функцій щодо різних сегментів фінансового ринку в єдиному наглядовому органі.
Сьогодні близько 40 країн світу мають органи регулювання фінансового ринку, фактично створені за ознаками мегарегулятора. Головне призначення мегарегулятора полягає в тому, щоб, усунувши адміністративні бар’єри, комплексно регулювати весь фінансовий ринок, усі учасники якого мають рівні конкурентні умови.
На більшості розвинених фінансових ринків, зокрема в таких країнах, як Австралія, Велика Британія, Німеччина, Нідерланди, Японія, в останні десятиліття здійснено поступовий перехід до моделі функціонального/цільового регулювання. Однією з причин цього була необхідність забезпечити збалансований розвиток всіх секторів фінансового ринку, бо якщо ринок банківських послуг регулюється і контролюється одним органом, а ринок послуг інвестиційних фондів — іншим, збалансованого розвитку їх досягти неможливо.
На найбільшому у світі фінансовому ринку США від 1999 р. здійснюється регулювання, диференційоване більшою мірою за групами фінансових інструментів, ніж за видами фінансових інститутів. Кардинальний крок на цьому шляху запропонував зробити тодішній міністр фінансів США Г. Полсон. Оприлюднений 31 березня 2008 р. план Полсона передбачав поширення принципів саморегулювання на діяльність інституціональних інвесторів замість прямого регулювання з боку Комісії з цінних паперів і бірж (Securities and Exchange
1
Лансков П. Развитие инфраструктуры финансового рынка и оптимизация его регулирования // Инвестор.Ру (www.investor.ru). — 02.03.2009.Commission, SEC). У деяких країнах з фінансовими ринками, що розвиваються, включно з Угорщиною, Іспанією, Казахстаном, Росією та Україною, також відбувається поступовий перехід до моделі функціонального/цільового регулювання фінансового ринку .
