Рассмотрены местные бюджеты некоторых зарубежных стран. Раскрыто какие доходы составляют основу этих бюджетов и отмечено на какие цели направляются расходы местных бюджетов. The local budgets of some foreign coun-tries are considered. Is opened what incomes make a basis of these budgets and is marked on what purposes the charges of the local budgets are directed.
Ключові слова: місцеві бюджети, доходи бюджету, видатки бюджету
Територіальні фінанси набувають все більшого значення в сучасних умовах розвитку економіки. Необхідність виділення їх як окремої ланки фінансів випливає із завдань, які вони можуть здійснювати. Саме територіальні фінанси здатні забезпечувати фінансування найважливіших питань пов’язаних з соціальнокультурним і економічним розвитком території. Отже, територіальні фінанси — це система економічних відносин, за допомогою яких здійснюється розподіл та перерозподіл частини вартості валового внутрішнього продукту на економічний і соціальний розвиток території. Система територіальних фінансів включає в себе наступні елементи — доходи, видатки, способи формування доходів, фінансові інститути, суб’єкти і об’єкти, а також взаємовідносини між суб’єктами системи, між місцевими фінансами та іншими ланками фінансової системи держави.
Багато питань виникає щодо територіальних фінансів, оскільки протягом багатьох років вони не становили окремої категорії дослідження. Виникла наука про територіальні фінанси з утворенням адміністративно-територіальних одиниць, необхідністю управління ними, появою місцевих бюджетів. Ще з початку ХХ століття вчені-фінансисти у своїх працях торкались окремих питань територіальних фінансів. Серед них можна назвати праці С. С. Хрулева, І. Х. Озерова, С. А. Котляровського, В. Н. Твердохлєбова, В. П. Дьяченко та інших. Значний внесок у дослідження територіальних фінансів зробив російський вчений-фінансист Г. Б. Поляк. Метою даної статті є дослідження місцевих бюдже
105 УДК 336.01Н. В. Осадчук, аспірант кафедри фінансів,
Доходи місцевих бюджетів у більшості країн Західної Європи формуються головним чином за рахунок місцевих податків, зборів і дотацій вищих органів влади регіонального і центрального рівня. Співвідношення цих двох джерел доходів характеризує фінансову автономію і незалежність муніципалітетів від вищих органів влади. Залежно від функцій, якими наділені місцеві органи управління, від можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади надавати фінансову допомогу територіям залежить співвідношення головних джерел доходів місцевих бюджетів.
Основна частина доходів місцевих бюджетів складається з п’яти видів надходжень (рис. 1).
Рис. 1. Доходи місцевих бюджетів
Відповідно до податкового законодавства кожної країни місцеві податки і збори закріплені за відповідним місцевим бюджетом. Число таких податків і зборів коливається від 20 до 100 в різних країнах.
Внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерною особливістю якої є їхня численність: у Бельгії запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в Італії — 70, у Франції — більш як 50. Разом з тим, в окремих країнах застосовується лише кілька місцевих податків, а у Великобританії, наприклад, — лише один [2, с. 174].
Місцеві податки поділяються на прямі та непрямі. В багатьох країнах вони істотно відрізняються та переважають ті чи інші. В Західній Європі в системі місцевого оподаткування переважають прямі податки. Так, на податки з доходів, прибутку і власності в середньому припадає 70
—75 % загальних податкових надходжень. В Японії прямі податки становлять 85 %, частка непрямих — 15 %.
Співвідношення податків на прибуток і доходи, з одного боку, і податків на власність, з іншого — має певні особливості в різних
тів деяких зарубіжних країн, а саме: як здійснюється надходження до них та на які цілі спрямовуються видатки з цих бюджетів.
—90 %), Бельгії, Німеччині, Австрії (більше 50 %). За рахунок різних форм оподаткування власності формується основна частина податкових надходжень місцевих органів влади в Ірландії (це єдиний вид місцевих податків), Нідерландах (2/3 всіх податкових надходжень), Японії (48 % всіх податкових надходжень становить податок на житлові приміщення і ще 21 % — податок на нерухомість) [4, с. 86].
У Франції в багатьох комунах встановлено податок на комунальний громадський транспорт. Він запроваджується у комунах з населенням більше 30 тисяч мешканців. Його сплачують всі підприємства на яких число зайнятих перевищує 9 найманих працівників. У загальних доходах французьких комун частка місцевих податків складає 45 %.
У Швеції єдину податкову базу рад муніципалітетів та ленів становлять особисті доходи місцевих мешканців. Надходження в цій країні складаються з таких податків: прибуткових податків, податків на капітал, податків на майно, корпораційних податків, податків на нерухомість тощо.
З усіх податків, що стягуються місцевою радою, найпоширенішим є майновий податок. Адже, ухилитися від податку на нерухоме майно (земля і нерухомі споруди, наприклад, будинки) досить важко. Дуже зручно покладати відповідальність за сплату податків на власників майна. Незаселене житло оподатковується тільки у Франції та Великій Британії. У Франції майновий податок коригується відповідно до чисельності сім’ї. У Сполучених Штатах Америки і Великобританії малозабезпечені власники або мешканці користуються податковими знижками. Житлова власність, як правило, оподатковується за нижчими ставками, ніж приміщення компаній, але зараз спостерігається загальна тенденція до вирівнювання податків на ці два види майна з причин економічного порядку.
Органи місцевої влади іноді обкладають місцевими й комунальними податками також прибуток місцевих компаній. Це характерно для Австрії, Німеччини, Італії, Іспанії, Сполучених Штатів та деяких інших країн. Існують також податки на підприємницьку діяльність, не пов’язані безпосередньо або виключно з прибутками: наприклад, у Франції та Німеччині вони поєднуються з розрахунком рентабельності та іншими змінними величинами податку на підприємництво. Їхня частка у складі ВВП коливається від 0,1 % в Італії та Іспанії до 0,6 % в Швейцарії, а частка у загальних місцевих податкових надходженнях становить від 1,7 % в Данії до 14 та 15 % у Бельгії і Німеччині.
країнах. Оподаткування доходів і прибутку становить значні податкові надходження в Скандинавських країнах (80
Крім основних місцевих податків, у деяких країнах запроваджуються додаткові податки, щоб наповнити бюджет території. Серед найбільш поширених є податки на оформлення операцій з нерухомістю, на вітрини і реклами на вулиці, податок на собак, податок на розваги (фестивалі, спортивні змагання). В інших країнах — це податки на вивіз сміття, податок на прибирання вулиць, на споживання електроенергії тощо. Не дивлячись на те, що ставки цих податків невеликі і загальний розмір від додаткових податків порівняно незначний, для муніципалітетів це джерело доходів має чимале значення.
Жорсткі санкції до порушників правил дорожнього руху і екологічних стандартів у формі штрафів також дозволяють наповнювати місцеві бюджети. В Швеції, наприклад, підприємства торгівлі сплачують штрафи в разі порушення температури зберігання продуктів харчування в магазинах. Проте загальний розмір надходжень від додаткових податків, зборів і штрафів порівняно незначний.
Надходження з вищих бюджетів включають відрахування від суми окремих податків, котрі були мобілізовані на території, а також дотації і субвенції. В разі недостатніх власних фінансових ресурсів, місцевим бюджетам виділяються відрахування від податків, закріплених за вищими бюджетами. Вони можуть бути використані на фінансування розвитку доріг, охорони здоров’я, охорони навколишнього природного середовища тощо. В деяких країнах частка відрахувань у доходах місцевих бюджетів доволі висока. Наприклад, в Італії вона становить 60 %. Доходи від підприємств комунальної власності, які належать місцевим органам влади, займають скромне місце в загальних доходах місцевих бюджетів (10
—30 %).
Важливим джерелом місцевих бюджетів є бюджетні дотації, субсидії, субвенції та доходи від використання позик. У більшості країн муніципалітети одержують дотації на регулярній основі і в регламентованому порядку. Регулярність виплати забезпечується акумулюванням коштів у спеціальних фондах. У Бельгії, наприклад, такий фонд створюється на основі відрахувань 7,65 % всіх податкових надходжень на його рахунок.
У Франції поточні муніципальні видатки передбачають три види дотацій:
1) базову дотацію, яка передбачає виділення рівної суми в розрахунку на одного жителя для комун однакового розміру;
2) «балансуючу дотацію», яка виділяється з врахуванням фіскального потенціалу комуни;
3) «компенсаційну дотацію», яка виділяється з врахуванням величини затрат комуни на будівництво житла, доріг, допомоги на дітей [4, с. 90].
Від бюджетної політики, яка проводиться в державі, від рівня децентралізації управління соціальною сферою багато в чому залежать видатки місцевого бюджету. Все це є вирішальним і впливає на фінансові ресурси, на їх частку в загальнодержавних бюджетних видатках.
Бюджетні витрати є грошовим виразом повноважень органів місцевої влади. Обсяг завдань органів місцевого самоврядування залежить від реалізованої законодавцями соціальної, економічної та адміністративної політики, яка випливає із соціально-економічних й суспільних змін, виникнення нових громадських потреб і необхідності вирішення нових проблем [3, с. 234].
Видатки, що проходять через різні види бюджетів, не в усіх країнах однакові. У Фінляндії, Німеччині, Норвегії, Франції витрачається більше коштів за рахунок місцевих бюджетів, ніж за рахунок центрального. Так, наприклад, у Фінляндії видатки комун і їх союзів перевищують видатки центрального бюджету держави на 12 %, а в Норвегії розмір бюджетів місцевих органів влади також перевищують бюджет центрального уряду. В Німеччині видаткова частина федерального бюджету, зведеного бюджету земель і зведеного бюджету муніципалітетів по відношенню до валового продукту країни становить відповідно 13,5; 12,0 і 7,9 %. У Франції в загальному обсягу місцевих бюджетів частка комун становить 68,5 %, департаментів — 26,5 %, регіонів — 5 %.
Значну питому вагу у видатках місцевих бюджетів займають асигнування на соціально-культурну сферу. Насамперед на початкові і середні школи. У США та Великобританії видатки на такі цілі становлять 40 %, в Японії і Франції — більше 1/3, в Німеччині 1/4 видатків місцевих бюджетів. Також за рахунок місцевих бюджетів фінансується охорона здоров’я. Так, в Норвегії, Швеції, Фінляндії ці витрати становлять більше 50 % бюджетних видатків. Однією з найважливіших статей федерального бюджету у Німеччині є виплата допомоги з соціального забезпечення — пенсії, допомоги непрацездатним, безробітнім, на дітей тощо (ці витрати становлять 1/3 всіх видатків).
У Скандинавських країнах значна частина видатків спрямовується на охорону здоров’я. В Норвегії на цю статтю витрат припадає 63 %, при цьому в комунах — 19,3 %, у Швеції в губернських бюджетах частка видатків на охорону здоров’я складає 76 %, комуни забезпечують тільки функціонування служб по догляду
В Японії видатки на освіту складають 23,6 %, на будівництво
— 20,5 %, тобто майже половина всіх видатків місцевих органів влади припадає на фінансування цих двох сфер. В той час як частка видатків на соціальне забезпечення і охорону здоров’я становить 17 % (11 і 6 %). Слід відмітити, що в загальній сумі витрат на будівництво 1/3 — це витрати на будівництво доріг, біля 30 % — видатки на благоустрій міст (парки, вулиці тощо), благоустрій узбережжя — 15 %, на будівництво житла лише 12 %. Решта всіх муніципальних витрат припадає на субсидії промисловим і сільськогосподарським підприємствам (11 %), адміністративні витрати (9 %) і погашення процентів за позиками (10 %).
Значна частина місцевих проблем, які мають вирішуватися місцевим бюджетом мають загальнонаціональний характер. Наприклад, у Франції муніципалітети відповідають за будівництво, обладнання і функціонування навчальних закладів дошкільного і початкового навчання, контролюють рівень цін і тарифів на всі види додаткового обслуговування в навчальних закладах (харчування, відпочинок, розваги тощо). Компетенцією французьких муніципалітетів є утримання 1 млн км доріг. Утримання і функціонування шляхового господарства являє широке коло діяльності і можливих ініціатив муніципалітетів. У житловому будівництві у муніципалітетів досить незначні можливості, що зводяться головним чином до розподілу державних позик на будівництво житла, придбання і благоустрій земельних ділянок, призначених для нового житлового будівництва тощо.
Утримання муніципальних закладів становить значну частину в загальних видатках муніципалітетів і має фіксований характер. Чим більший розмір комуни, тим ширше поле діяльності муніципалітету і вища частка видатків на персонал бюджетних установ. Також до фіксованих видатків муніципалітетів відносяться сплата одержаних позик і виплата відсотків за ними. У Франції на виплату відсотків за позиками спрямовується в середньому 11,2 %, на виплату одержаних позик — 17,1 % усіх видатків муніципалітетів.
за інвалідами і престарілими. У Фінляндії основні заклади охорони здоров’я є компетенцією союзів комун (67,7 % всіх загальних видатків). Окремі комуни на охорону здоров’я витрачають у середньому 13,5 % свого бюджету. Вони забезпечують фінансування стоматологічної допомоги, профілактичної охорони здоров’я різних верств населення, медичної освіти. В цій країні, в загальних видатках на медичне обслуговування на комуни та їх союзи припадає 38 %, на центральний уряд — 54 %, решту витрат на медичне обслуговування сплачує населення [4, с. 83].
Значне місце в загальних муніципальних видатках складають витрати, пов’язані з функціонуванням міжкомунальних служб і реалізацією ініціатив, що виходять за межі комун. Пайова участь муніципалітетів у діяльності союзів комун, внески в різні міжкомунальні проекти можуть становити значні суми. Частка цих видатків у загальному поточному бюджеті французьких комун складає в середньому 12 %.
Отже, місцеві бюджети в тій чи іншій зарубіжній країні істотно різняться щодо формування коштів цих бюджетів та напрямів у їх витрачанні. Саме тому місцеві бюджети у зарубіжних країнах мають свої зазначені вище особливості.
В даний час склалася ситуація, що в жодній з розвинутих зарубіжних країн місцеві органи на муніципальному рівні не можуть обійтись без зовнішньої фінансової підтримки у формі дотацій, субсидій і позик. Однак, основу доходів місцевих бюджетів мають становити власні податкові надходження, які значною мірою впливають на ступінь територіальної автономії. Адже якщо кошти будуть походити з власної місцевої податкової бази і муніципалітети зможуть на власний розсуд установлювати ставки оподаткування у межах, визначених законом, тоді зникне потреба в значних бюджетних трансфертах.
Таким чином, діяльність місцевих органів влади в зарубіжних країнах щодо напрямів витрачання коштів багато в чому залежить від децентралізації управління соціальною сферою (освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення). Оскільки в компетенцію муніципалітетів входять не лише «дорогі» соціальні послуги, а й такі сфери діяльності, як: планування й забудова; житлове будівництво і модернізація міст; будівництво й утримання шляхів; транспорт; освіта і навчання; культурна діяльність; бібліотеки та музеї; відпочинок і дозвілля; економічний розвиток на місцях і комунальні послуги. За кожним з цих напрямів муніципалітети можуть обмежуватись виконанням зобов’язань, визначених законодавством, а також можуть проявляти власну ініціативу.
Література
1. Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / Пер. з англ.; За ред. Юрая Немеца та Глена Райта. — К.: Основи, 1998. — 542 с.
2. Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. — 487 с.
3. Мрачковська Барбара. Використання коштів бюджетів місцевого самоврядування Польщі: сутнісно-теоретичні та класифікаційні аспекти // Світ фінансів.
— 2005. — Випуск 3—4 (4
—5).
— С. 233—239.
4. Поляк Г. Б. Территориальные финансы. — М.: Вузовский учебник, 2003. — 479 с.
Стаття надійшла до редакції 15 травня 2006 р. УДК 336.711М. Ф. Пуховкіна, канд. екон. наук, проф. кафедри банківської справи
КНЕУ імені Вадима Гетьмана
