Posibniki.com.ua Макроекономіка Регіонально-просторовий розвиток України 5.5. Механізми зменшення асиметрії просторового розвитку господарства території


< Попередня  Змiст  Наступна >

5.5. Механізми зменшення асиметрії просторового розвитку господарства території


Держава як головний регулятор фінансово-кредитних відносин бюджетної та податкової систем може й повинна повною мірою використовувати їх для розвитку всіх територій, зокрема й проблемних. Наукові дослідження свідчать, що реабілітація проблемних територій включає дві великі групи методів: загальні, або універсальні, які використовуються завжди, та індивідуальні, або вибіркові, використання яких носить ексклюзивний характер. Залежно від рівня використання, ці методи можна поділити на загальнодержавні, регіональні й місцеві, або локальні.

Загальнодержавна підтримка депресивних і відсталих територій передбачає три види допомоги:

• фінансову, яка включає субсидії місцевим органам влади, регіонально орієнтовані інвестиції у виробничу та соціальну інфраструктуру, субсидії та кредити приватним компаніям, стимулюючу податкову політику;

• економічну — розміщення в депресивних і відсталих регіонах нових державних підприємств, державні замовлення на продукцію й послуги приватних фірм, реалізація локальних програм;

• позаекономічну — примусові урядові контракти на різноманітні види поставок у проблемні регіони, законодавче регулювання правових норм у сфері землекористування, охорони довкілля, нормування та раціонального використання окремих видів ресурсів, розширення регіонального економічного простору за рахунок поглиблення економічних відносин, тобто економічних зв’язків, зокрема не лише з прикордонними, а й з віддаленими територіями.

Основними механізмами зменшення асиметрії розвитку територій є бюджетноподаткове вирівнювання та програмно-цільова реабілітація проблемних територій, які на практиці часто взаємопов’язані й взаємозумовлені.

Значні диспропорції в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів країни є об’єктивною причиною великої відмінності між регіонами в рівнях податкових доходів. При цьому слід враховувати, що в умовах відсутності фінансової автономії регіонів і муніципалітетів перерозподіл фінансових ресурсів може негативно позначатися на економічному регіонально-просторовому зростанні країни й не вирішить повною мірою проблеми територіальних диспропорцій.

Водночас значна централізація податкових доходів на рівні урядового центру спричиняє зростання незбалансованості регіональних бюджетів і зниження стимулів розвитку їх дохідної бази. Це зумовлює зростання високодотаційних регіонів, у яких частка фінансової допомоги з державного бюджету майже на половину перевищує витрати їх консолідованих бюджетів.

Основним завданням регіональної політики України, спрямованої на пом’якшення значних регіональних диспропорцій в економічному розвитку в найближчій перспективі, має бути здійснення поступового перерозподілу повноважень і засобів у напрямку від центру до периферії. Такий перерозподіл фінансів може посилити роль не стільки регіональної ланки, скільки місцевого самоврядування. Децентралізація управління й використання фінансових ресурсів на субрегіональному рівні повною мірою відповідає загальноєвропейській тенденції.

Одним з найбільш поширених методів пом’якшення регіональних диференціацій залишається розподіл бюджетних доходів і видатків між відповідними регіональними рівнями, бюджетні трансферти та ін., що законодавчо закріплене в Бюджетному кодексі України. Водночас неможливо весь комплекс проблем економічного розвитку регіонів зводити до міжбюджетних відносин. Це зумовлене тим що, по-перше, міжбюджетні відносини значною мірою недосконалі і, по-друге, концентрація доходів на державному рівні не збалансована з перерозподілом зобов’язань на рівень регіонів. Сутність міжбюджетних відносин зазвичай зводиться до перерозподілу фінансових ресурсів державного й регіонального бюджетів бюджетам територій, які мають обмаль власних фінансових ресурсів. Це призводить до того, що регіони в багатьох випадках стають пасивними щодо політики реформування економіки й прискореного соціальноекономічного розвитку, яку здійснюють державні органи, що дуже часто породжує в цих регіонах утриманський настрій. При цьому сама фінансова допомога державного бюджету регіональним і місцевим бюджетам не може повною мірою вирішити проблему вирівнювання рівнів розвитку депресивних територій, не кажучи вже про забезпечення їх прискореного розвитку. Крім того, виділення значних фінансових ресурсів на міжрегіональні трансферти скорочує фінансування інших напрямів допомоги регіонам з державного бюджету.

У державному бюджеті мають бути чітко виписані фінанси, які спрямовуються на потреби регіональної політики з метою подолання негативних диспропорцій регіонального розвитку. Вони повинні бути відокремлені від фінансів, що спрямовуються на реалізацію соціальної, інвестиційної, структурної, екологічної та інших видів політики.

Бюджетно-податкова підтримка держави з метою реабілітації проблемних територій відбувається у двох формах міжбюджетних відносин: через нормативи відрахувань від регулюючих податків і прямі перерахування з державного бюджету до бюджетів регіонів, зокрема й у формі трансфертів.

Водночас надходження коштів від регулюючих податків у бюджети регіонів залежать не лише від нормативів відрахувань у ці бюджети. Велике значення має сам податковий потенціал регіону та ефективність справляння податків на відповідній території. Тому регіони мають бути зацікавлені в розширенні своєї податкової бази за рахунок прискореного економічного зростання та розширення регіонального економічного простору.

В Україні й нині основним механізмом регулювання бюджетно-податкових відносин держави, регіонів і місцевих громад залишається виділення коштів з державного бюджету у вигляді відплатної та безвідплатної фінансової допомоги місцевим бюджетам, яка надходить у регіони від різних фондів (фонду допомоги регіонам, фонду регіонального розвитку та ін.).

Фінансова підтримка державою регіонів спрямована передусім на суттєве нівелювання наявних міжрегіональних відмінностей у величині сумарних бюджетних витрат. Вони включають витрати на житлово-комунальне господарство, початкову й середню загальну освіту, дошкільну освіту, охорону здоров’я, фізичну культуру й спорт, соціальне забезпечення та соціальний захист населення, культуру й мистецтво, громадський транспорт, правоохоронну діяльність, державне та місцеве управління.

Таким чином, бюджетна політика країни щодо регіонів складається з двох частин:

• регулювання поточних витрат (система міжбюджетних трансфертів, субвенції, субсидії з різних фондів);

• фінансування розвитку окремих територій (регіональних цільових програм соціальноекономічного розвитку регіонів).

Нині у витратах державного бюджету України поточна підтримка територій майже в 10 разів перевищує їх інвестиційну підтримку. Це свідчить про те, що сучасний механізм бюджетно-податкової підтримки територій державним центром є однобоким і не завжди сприяє глибокому впливу на процеси просторового розвитку.

Другим важливим механізмом реабілітації проблемних територій є програмний підхід, який витікає з концепції розвитку, яка ґрунтується на «регіонах-локомотивах» і «поляризованому розвитку» за умови, що це сприятиме економічному розвитку всієї країни.

Основна ідея «поляризованого розвитку» полягає в тому, що зростання не відбувається скрізь і одночасно, воно виникає в полюсах зростання і поширюється на інші регіони з неод-

наковою інтенсивністю. Крім того, ефективність створених полюсів зростання не завжди є дуже високою. По-перше, для створення й стимулювання полюса зростання потрібні значні державні інвестиції; по-друге, досвід зарубіжних країн свідчить, що створення «полюса зростання» у вигляді технополісу або інших організаційних форм ще не означає обов’язкового економічного підйому в регіоні і по-третє, економічне зростання регіону значною мірою залежить від його внутрішнього індустріального середовища, виробничого потенціалу та галузевої структури господарського комплексу регіону та регіональних і міжрегіональних економічних зв’язків (величини економічного простору).

Слід ураховувати й те, що реабілітація проблемних територій (регіонів) не обов’язково повинна бути спрямована на механічне вирівнювання їх економічного стану. Крім того, асиметрії не завжди й не скрізь слід зводити до нуля, що практично й неможливо.

Виходячи з цього, дуже важливим стає програмний підхід до реабілітації проблемних територій. Його необхідність випливає з принципу системності, ураховує високу ступінь неоднорідності регіонів та обмеження ресурсів.

Програмний підхід може передбачати обґрунтоване поєднання в часі та просторі різноманітних і взаємопов’язаних заходів, які сприятимуть пом’якшенню проблемних ситуацій, що виникли на певних територіях.

Успіх розробки та реалізації програм соціально-економічного розвитку регіонів і, зокрема проблемних, зумовлює об’єктивну необхідність програмного управління, яке ґрунтується на такому:

• економічний і правовий статус подібних програм має забезпечити їх безумовний пріоритет у використанні ресурсів і виробничих потужностей території (регіону);

• вирішення проблем вимагає цілеспрямованих і взаємних зусиль різних суб’єктів господарювання з різними формами власності та організаційної діяльності;

• терміни реалізації програми носять довгостроковий характер.

В основу розробки програм соціально-економічного розвитку територій і, зокрема проблемних регіонів, мають бути покладені такі принципи: ? прогноз економічної активності приватного сектора та оцінювання на цій основі очікуваних доходів від податкової бази; ? визначення комплексу завдань регіональних і місцевих органів; ? розробка відповідної системи заходів, тобто самої програми; ? оцінювання ефективності програми; ? визначення джерел фінансування та організація їх залучення.

Разом з загальноприйнятими, традиційними механізмами, такими як бюджетно-податкова підтримка, програмний підхід, за необхідністю можуть застосовуватись індивідуальні (ексклюзивні) заходи, пов’язані зі зміною адміністративно-територіального устрою країни та окремих її територій, розширенням меж регіональних економічних просторів за рахунок поглиблення економічних зв’язків і, зокрема, з віддаленими регіонами. Така зміна сприятиме вирівнюванню ресурсних потенціалів регіональних економічних просторів, їх соціальноекономічних умов, податкової бази, які давали б можливість зниження наявних диспропорцій, пов’язаних з минулою адміністративно-територіальною мережею та станом економічних зв’язків. При цьому разом з новою реформою місцевого самоврядування слід проводити масштабні реформи, тісно пов’язані, зокрема, з укрупненням регіонів. Слід зауважити, що механічна зміна статусу території, її адміністративних і економічних меж вимагає як глибоких наукових обґрунтувань, так і індивідуального підходу.

Більш перспективним може бути такий інструмент, як проведення повномасштабної реформи адміністративного устрою країни одночасно і в доволі стислі терміни. У результаті укрупнення регіонів і розширення на цій основі регіонального економічного простору, освоєння депресивних територій сильними центрами внутрішньо укрупнених регіонів можливе традиційними шляхами, такими як розвиток існуючих і створення нових підприємств, створення філіалів крупних підприємств (фірм), оновлення структури економіки, зокрема й інфраструктурних галузей, поліпшення екологічного стану та розширення й поглиблення економічних зв’язків (економічного простору). Адміністративно-територіальні перетворення в умовах директивної планової та ринкової економіки мають різні умови, сили й стимули, мотиви й обставини. Але якщо не зловживати адміністративним ресурсом і дотримуватися конституційних вимог єдності економічного простору, то само по собі віднесення тієї чи іншої території під відповідну регіональну юрисдикцію не забезпечує фундаментальних змін. Якщо проводити об’єднання в умовах ринкової економіки, то об’єднуватися регіони повинні навколо полюсів розвитку, тобто «регіони-локомотиви» мають виконувати функцію локомотивів для відсталих, депресивних територій (регіонів) з метою зменшення асиметрій їх господарського розвитку.

Контрольні запитання

1. Поясніть сутність понять «простір», «територія», «територіальна організація суспільства», «територіальні асиметрії».

2. Визначте економічні види асиметрії та поясніть їх сутність.

3. Назвіть основні типи проблемних територій та проаналізуйте їх сутність.

4. Охарактеризуйте основні показники аналізу асиметрії соціально-економічного розвитку регіонів.

5. Проаналізуйте умови та показники визначення конкурентоспроможності регіонів?

6. У чому полягають основні наукові підходи підтримки проблемних територій?

7. Що є об’єктами сучасної регіональної економічної політики?

8. Назвіть головні механізми зменшення асиметрії просторового розвитку територій і поясніть їх сутність.

9. У чому полягає бюджетно-податкове вирівнювання розподілу бюджетних доходів і видатків між центром і периферією?

10. Охарактеризуйте особливості програмного підходу до реабілітації проблемних територій.

Творчі завдання

1. Поясніть роль держави в управлінні регіонально-просторовим розвитком у ринкових умовах.

2. Обґрунтуйте необхідність взаємодії ринкових механізмів і прямого державного управління процесами просторового розвитку.

3. Поясніть особливості впливу проблемних територій на функціонування великих регіональних систем і проаналізуйте основні показники його обґрунтування.

Навчальне завдання

Охарактеризуйте основні етапи поєднання планової та ринкової економіки в 60–90-і роки ХХ ст. (в умовах радянської влади).

Тестові завдання

1. Виберіть правильне твердження: «Державна регіональна економічна політика — це: а) система цілей і дій, спрямованих на реалізацію інтересів держави щодо регіонів і внутрішніх інтересів самих регіонів; б) сукупність організаційних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни; в) цілеспрямована діяльність держави з управління соціальним, економічним та екологічним розвитком регіонів, яка містить комплекс державних рішень і конкретних заходів, що відповідають економічній стратегії держави; г) діяльність центральних і регіональних органів влади, спрямована на органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів у процесі розміщення нових об’єктів і мінімального залучення зовнішніх ресурсів і максимального використання місцевих».

2. Виберіть правильне твердження: «Об’єктами державної регіональної економічної політики є: а) міста, села, селища; б) економічні райони; в) Автономна Республіка Крим, адміністративні області, міста Київ і Севастополь; г) низові адміністративні райони».

3. Виберіть правильне твердження: «Головна мета державної регіональної економічної політики — це: а) поліпшення демографічної ситуації в регіонах і забезпечення стабільного зменшення безробіття в умовах економічної кризи; б) збільшення національного багатства країни та постійне підвищення життєвого рівня населення шляхом раціонального використання ресурсного потенціалу кожного регіо-

ну, удосконалення галузевої структури господарства та підвищення конкурентоспроможності регіонів і територіальних громад; в) формування ефективної системи публічної влади в регіонах, яка здатна забезпечити стійкий розвиток територій; г) прискорення розвитку експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де є для цього ресурсний, кадровий і науково-технічний потенціал». 5. Головними ознаками простору є: а) насиченість території різними матеріальними об’єктами; б) велика площа території (країна, кілька країн), яка має свої межі; в) територія, яка характеризується насиченістю природними й матеріальними об’єктами та економічними зв’язками між ними; г) відкриття нових земель та їх освоєння. 6. Закінчить твердження: «Симетрія — це: а) рівність усіх структурних елементів виробництва; б) незмінність структури, властивостей, рівнів соціально-економічного розвитку тощо; в) повна відповідність частин цілому, середньому значенню показників структури, показників рівня розвитку тощо; г) стійкий розвиток господарства країни». 7. Виберіть правильне твердження: «Прояви асиметрії полягають у: а) відхиленні основних показників розвитку регіональних економічних систем від їх середніх величин у країні; б) постійному зростанні показників соціально-економічного розвитку в одних регіонах і зменшенні в інших; в) невиконанні плану розміщення промислових підприємств на території країни; г) неоднаковості темпів зростання економіки регіонів країни». 8. Закінчіть твердження: «Проблемні території завжди мають: а) відносний характер; б) характер невизначеності економічного розвитку; в) щорічне зниження їх економічного потенціалу; г) циклічність у розвитку господарства». 9. Знайдіть правильну відповідь: «Депресивними регіонами можуть бути — : а) регіони з високим рівнем економічного потенціалу, значною питомою вагою промисловості та доволі високим рівнем кваліфікації трудового потенціалу; б) регіони, які характеризуються нераціональним розміщенням продуктивних сил; в) регіони, у яких низький рівень розвитку промисловості й сільського господарства; г) регіони, які мають найнижчі показники соціально-економічного розвитку в країні». 10. З наведеного переліку виберіть основні ознаки депресивних регіонів: а) дуже мала інтенсивність і низькі параметри господарської діяльності, однобока, не диверсифікована структура економіки, відставання від основних регіонів у розвитку виробничої бази, соціальної сфери та ринкової інфраструктури;

4. Аналіз економіки регіону — це: а) важлива дія у вивченні економіки регіону, яка передбачає знаходження причиннонаслідкових зв’язків між змінами в економіці та відповідними факторами або умовами, що визначають ці зміни, а також установлення тенденцій і закономірностей цих змін; б) вивчення на основі відповідних методів сучасного стану економіки регіону. Він може бути у вигляді стагнації (застою, спаду), економічної кризи, стабілізації та економічного піднесення; в) очікування наслідки спостережених процесів в економіці регіону; г) правильна відповідь відсутня. б) економічний потенціал регіонів у кілька разів нижчий, ніж середній у країні, а їх економіка значний період перебуває в стані тривалого застою й характеризується малодиверсифікаційною структурою промисловості та слаборозвинутою ринкової інфраструктурою та соціальною сферою;

в) глибокий економічний спад, високий рівень безробіття (передусім структурного), невисока інвестиційна активність, низький рівень фінансово-бюджетного забезпечення й реальних доходів населення; г) характерні гострі соціально-економічні проблеми, пов’язані з географічною або історичною специфікою та в результаті складних умов господарювання реалізація науково обґрунтованої регіональної політики вимагає спеціальних методів.

11. З наведеного переліку виберіть механізми зменшення асиметрії розвитку територій: а) бюджетно-податкове вирівнювання, тобто децентралізація бюджетних і податкових доходів; б) повний контроль держави за збільшенням дохідної й зменшенням видаткової частин місцевих бюджетів; в) програмно-цільова реабілітація (програмний підхід до реабілітації) проблемних територій; г) концепція стійкого розвитку.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
РЕГІОНАЛЬНО-ПРОСТОРОВІ СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ В РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
6.3. Аналіз диференціації регіонів за окремими показниками соціально-економічного розвитку
6.4. Механізм вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів
Термінологічний словник
7.1. Конкурентоспроможність як основа регіонально-просторового розвитку господарства
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)