6.3. Аналіз диференціації регіонів за окремими показниками соціально-економічного розвитку

Порівняльна характеристика регіонально-просторового розвитку України за основними показниками соціально-економічного розвитку відображатиме рівень їх диференціації (табл. 2).

Динаміку та обсяги структурних зрушень в економіці України характеризує валовий регіональний продукт, який є узагальнюючим показником економічного й соціального розвитку регіону.

77

Дані за 2000—2008 рр. свідчать про загальну стійку тенденцію економічного зростання валового регіонального продукту в усіх регіонах України. Але країна ще повністю не вийшла з кризи 90-х років XX ст., і внутрішня криза посилилася колапсом, який прийшов зовні. Це призвело до того, що в 2009 році Україна за показником екологічного розвитку повернулася на рівень 63 % 1990 року, хоча світова економіка загалом за цей період давала щодо 1990 року 168 % (країни СНД — 117 %). Україні потрібно ще 37 %, щоб перевищити саму себе за станом на 1990 рік. У 2010 році країна стала виходити з кризи.

Зміни питомої ваги макрорегіонів України у валовому регіональному продукті в 2000— 2010 рр. наведено в табл. 3.

Таблиця 3

ЧАСТКА ЕКОНОМІЧНИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ У ВАЛОВОМУ РЕГІОНАЛЬНОМУ ПРОДУКТІ, В %

Як бачимо, частка Центрального району збільшилася з 18,0 до 23,7 %, тобто становила

+5,7 %. Незначні відхилення в Придніпровському з 16,7 до 17,0 % і Донецькому з 17,2 до 16,9 %. Зменшення частки цього показника відбулося в Причорноморському (–0,8 %), Карпатському (–0,9 %), Східному (–1,1 %), найбільше зниження — у Подільському (–1,2 %) і особливо в Поліському (–1,7 %) районах.

Питома вага регіонів України у валовому регіональному продукті за 2010 рік така: найбільша частка припадає на Київ — 17,9 %, на Донецьку й Дніпропетровську області —12,4 і 11,0 % відповідно. На ці адміністративні одиниці припадає 41,3 % валового регіонального продукту країни. На Харківську область припадає 6,3 %, Одеську — 4,9 %, Запорізьку — 4,5 %, Луганську — 4,5 %, Київську — 3,8 %, Львівську — 3,8 %, Полтавську — 3,6 % від усього валового продукту по Україні. На всі регіони, тобто Київ і перелічені дев’ять адміністративних областей України припадає 72,7 % у валовому регіональному продукті країни, а на інші п’ятнадцять адміністративних областей, АР Крим і м. Севастополь — лише 27,3% величини цього показника в Україні.

Зміни валового регіонального продукту на одну особу в регіонах мають певні відмінності. Найбільше значення цього показника в Києві. Цей показник відрізняється від найменшого показника (Тернопільська, Закарпатська, Черкаська області) у 6—6,5 раза. Далі йдуть Дніпропетровська і Донецька області (відповідно в 3,2 і 2,7 раза). Запорізька, Полтавська, Харківська, Київська області — від 2,1 до 2,4 раза. Одеська, Луганська, м. Севастополь, Миколаївська область — від 1,7 до 2,0 разів. В інших регіонах диференціація від мінімального показника незначна. Показники валового регіонального продукту на душу населення в 2010 році свідчать, що відрив трьох областей — Тернопільської, Закарпатської і Чернівецької — набув критичного характеру. У них цей показник становив менше 50 % загальноукраїнського. Випереджаюче зростання економічного значення столиці України зумовлене світовими тенденціями акумуляції ділової активності в головних мегаполісах.

Слід звернути увагу на те, що обсяг валового регіонального продукту, який визначається як ринкова вартість усіх товарів і послуг, створена в усіх галузях економіки, не можна вважати найбільш об’єктивним критерієм вкладу регіону в загальнонаціональну економіку. Якщо фінансові ресурси з регіонів-донорів шляхом адміністративного регулювання перекидаються в депресивні, то вони створюють там вагому частину створеного валового регіонального продукту.

Україна є промислово-аграрною державою, про що свідчить частка промислового виробництва в обсязі валового внутрішнього продукту — майже 40 %.+5,7 %. Незначні відхилення в Придніпровському з 16,7 до 17,0 % і Донецькому з 17,2 до 16,9 %. Зменшення частки цього показника відбулося в Причорноморському (–0,8 %), Карпатському (–0,9 %), Східному (–1,1 %), найбільше зниження — у Подільському (–1,2 %) і особливо в Поліському (–1,7 %) районах.

Питома вага регіонів України у валовому регіональному продукті за 2010 рік така: найбільша частка припадає на Київ — 17,9 %, на Донецьку й Дніпропетровську області —12,4 і 11,0 % відповідно. На ці адміністративні одиниці припадає 41,3 % валового регіонального продукту країни. На Харківську область припадає 6,3 %, Одеську — 4,9 %, Запорізьку — 4,5 %, Луганську — 4,5 %, Київську — 3,8 %, Львівську — 3,8 %, Полтавську — 3,6 % від усього валового продукту по Україні. На всі регіони, тобто Київ і перелічені дев’ять адміністративних областей України припадає 72,7 % у валовому регіональному продукті країни, а на інші п’ятнадцять адміністративних областей, АР Крим і м. Севастополь — лише 27,3% величини цього показника в Україні.

Зміни валового регіонального продукту на одну особу в регіонах мають певні відмінності. Найбільше значення цього показника в Києві. Цей показник відрізняється від найменшого показника (Тернопільська, Закарпатська, Черкаська області) у 6—6,5 раза. Далі йдуть Дніпропетровська і Донецька області (відповідно в 3,2 і 2,7 раза). Запорізька, Полтавська, Харківська, Київська області — від 2,1 до 2,4 раза. Одеська, Луганська, м. Севастополь, Миколаївська область — від 1,7 до 2,0 разів. В інших регіонах диференціація від мінімального показника незначна. Показники валового регіонального продукту на душу населення в 2010 році свідчать, що відрив трьох областей — Тернопільської, Закарпатської і Чернівецької — набув критичного характеру. У них цей показник становив менше 50 % загальноукраїнського. Випереджаюче зростання економічного значення столиці України зумовлене світовими тенденціями акумуляції ділової активності в головних мегаполісах.

Слід звернути увагу на те, що обсяг валового регіонального продукту, який визначається як ринкова вартість усіх товарів і послуг, створена в усіх галузях економіки, не можна вважати найбільш об’єктивним критерієм вкладу регіону в загальнонаціональну економіку. Якщо фінансові ресурси з регіонів-донорів шляхом адміністративного регулювання перекидаються в депресивні, то вони створюють там вагому частину створеного валового регіонального продукту.

Україна є промислово-аграрною державою, про що свідчить частка промислового виробництва в обсязі валового внутрішнього продукту — майже 40 %.

За обсягами реалізованої промислової продукції, робіт і послуг за 2010 рік на першому місці знаходиться Донецький економічний район. Його частка за цим показником в Україні — 27,9 %, далі йдуть Придніпровський — 23,6 %, Центральний — 17,6 %, — Східний — 10,8 %. На ці чотири економічні райони припадає 79,9 % усієї промислової продукції України.

Великою залишається частка найбільш енергомістких та екологічно шкідливих галузей промисловості — паливно-енергетичної, металургійної та хімічної. Ці базові галузі економіки визначають виробничу спеціалізацію великих індустріальних регіонів України — Донбасу й Придніпров’я та відіграють важливу роль у міжнародному поділі праці. Сприятливі природні та соціально-економічні передумови, які склались у цих регіонах, і можливості технологічного оновлення виробництва в них і в майбутньому відіграватимуть вирішальну роль у формуванні матеріальних і соціальних продуктивних сил цих регіонів.

Продукція таких галузей, як електроенергетика, чорна металургія, паливна, хімічна та нафтохімічна промисловість, машинобудування та металообробка в 2010 році становила більш як 67 % усієї виробленої промислової продукції в Україні. Таким чином, регіони, у яких розміщені ці галузі, зберігають лідируючі позиції в економіці України. Це зумовлюється ще й тим, що ці галузі в останні роки найбільш сприятливі для інновацій, упровадження прогресивних технологічних процесів, сучасного технологічного устаткування та засобів механізації.

Значна частка території України знаходиться в зоні дії депресивних процесів. Це стосується Карпатського, Подільського, Поліського та Причорноморського економічних районів. Частка саме цих районів у промисловому виробництві України знизилась. Так, якщо в 1996 році обсяги промислової продукції в Карпатському районі становили 6,2 % загальнонаціонального виробництва, у 2000 році — 5,6 %, то в 2010 році — лише 5,0 %. У Подільському районі ці показники становили відповідно 5,2, 4,7 та 3,2 %, а в Поліському в цей період відповідно — 6,0, 5,2 і 4,4 %. Водночас зросла частка Донецького, Придніпровського, Східного та Центрального районів у загальнонаціональних обсягах промислової продукції. Найбільш розвинутими промисловими регіонами є Донецька (20,0 % промислової продукції країни), Дніпропетровська (15,5 %) області, місто Київ (12,3 %), Луганська (7,9 %), Запорізька (7,3 %), Харківська (4,7 %), Полтавська (4,6 %), Одеська (3,4 %), Київська (3,1 %), Львівська (2,5 %) області. У сумі вони в 2010 році давали 81,3% реалізованої промислової продукції України.

У сільському господарстві України впродовж 1991—2010 рр. відбулося значне скорочення обсягів виробництва. У 2010 році виробництво продукції рослинництва становило близько 75 %, а тваринництва — 49 % до рівня 1990 року. У регіональному відношенні цей процес має суттєві відмінності. Найбільший спад спостерігався в областях з найменш сприятливими агрокліматичними умовами для розвитку сільського господарства (у Волинській, Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій, Миколаївській і Луганській областях).

У регіонах зі сприятливими та відносно стабільними природно-кліматичними умовами (центральні області й Поділля), а також у регіонах потужного ринку збуту продукції у великих містах (Донбасу, Придніпров’я, Київської, Харківської, Одеської та Львівської областей) спад виробництва сільськогосподарської продукції був менш значний.

Серед економічних районів України найбільшу частку продукції сільського господарства виробляють Причорноморський (14,8 %), Східний (14,1 %) і Придніпровський (13,6 %) райони.

Серед адміністративних областей виділяються Київська область (6,6 % продукції сільського господарства країни), на другому місці — Дніпропетровська (6,2 %), третє місце посідає Вінницька (5,8 %), далі йдуть Черкаська (5,7 %), Харківська та Полтавська області (по 5,5 %). Слід зазначити, що диференціація між регіонами за цим показником не така велика, як за виробництвом промислової продукції.

Одним з найважливіших показників економічного розвитку є введення в дію нових основних засобів. Основні засоби — одна зі складових національного багатства країни. До них належать земельні ділянки, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини й обладнання, транспортні засоби, інструменти, багаторічні насадження, робоча і продуктивна худоба та ін. Найбільший приріст за цим показником спостерігався в Центральному економічному районі, у якому його частка збільшилася з 21,4 % у 2000 році до 25,6 % у 2010 році, тобто на 4,2 %. Далі йдуть Донецький (17,2 %), і Придніпровський (12,6%). Найнижча частка припадає на Поліський (6,3 %) і Подільський (5,3 %) економічні райони. Інвестиції (капітальні вкладення) — необхідне джерело фінансування відтворюваних процесів в економіці. Це інвестиції в будівництво нових, розширення й реконструкцію діючих промислових підприємств, у сільське господарство, транспорт, нематеріальну сферу. Інвестиційна активність в регіоні є важливим індикатором загального рівня його соціально-економічного розвитку. Зменшення капітальних вкладень навіть за відносно сприятливої

поточної економічної ситуації свідчить про її нестійкість і може призвести до негативних наслідків. Індекси інвестицій в основний капітал до попереднього року в Україні становили в 2000 році — 114,4 %, у 2004 році — 128,0 %, у 2005 році — 101,9 %, у 2006 році — 119,0 %, у 2007 році — 129,0 %, у 2008 році — 97,4 %, у 2009 році — 58,5 %, у 2010 році — 99,4%, тобто у зв’язку з економічною кризою в останні роки спостерігалося їх значне зниження. Теж саме, але з територіальною специфікою відбувалося і в регіонах.

У 2010 році серед великих економічних районів за обсягами надходження інвестицій на першому місці був Центральний район — 29,4 % усіх інвестицій в країні. Далі йдуть Донецький район (13,4 %), трете і четверте місце відповідно посідали Причорноморський (13,3 %) і Придніпровський (12,3 %) економічні райони. Таким чином, інвестиційні ресурси продовжували концентруватися в регіонах зі значним рівнем економічного розвитку, хоча з окремих лідируючих регіонів вони поступово розосереджуються в напрямку менш розвинутих територій України. У 2010 році лідерами за часткою в загальнодержавному показнику інвестицій в основний капітал були м. Київ (20,0 %), Донецька (9,5 %), Дніпропетровська (7,8 %), Київська (7,2 %), Одеська (5,4 %), Харківська (5,1 %), Львівська (4,6 % від показника держави) області.

Диференціацію інвестицій в основний капітал на одну особу подано в таблиці 4. Регіони поділено на шість класів за обсягами цього показника. При цьому в Києві цей показник більший за мінімальний, що мав місце в Херсонській області, в 6,1 раза.

Таблиця 4

КЛАСИФІКАЦІЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ЗА ДИФЕРЕНЦІАЦІЄЮ ІНВЕСТИЦІЙ

В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ НА ОДНУ ОСОБУ В 2010 РОЦІ

Примітка: Області перелічуються за ступенем зменшення показника.

Прямі іноземні інвестиції в Україну на кінець 2010 року становили більш як 40 млрд дол. Прямі іноземні інвестиції як додаткове джерело фінансування економіки України та економіки регіонів досі не відіграють вагомої ролі, хоча невпинно зростають.

Основні іноземні інвестиції зосереджені на підприємствах промисловості, у фінансових установах, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомістю, оренду й надають послуги.

Ступінь концентрації іноземних інвестицій в регіонах різний. Серед великих економічних районів за цим показнику домінує Центральний економічний район (54,7 % щодо всіх іноземних інвестицій в Україну). Далі йдуть Придніпровський (11,7 %), Східний (8,5 %), Причорноморський (7,1 %) і Донецький (7,0 %) райони. Таким чином, структура прямих іноземних інвестицій свідчить про значні регіональні диспропорції. Іноземні інвестори надають перевагу урбанізованим регіонам з відносно розвинутою інфраструктурою та наявністю кваліфікованих трудових ресурсів. Таким вимогам в Україні відповідають лише кілька областей і містмільйонерів. Щодо припливу іноземних інвестицій найвищі значення спостерігалися в місті Києві (49,3 %), Дніпропетровській (8,8 %), Харківській (6,4 %), Донецькій (5,2 %), Київській (4,7 %), Львівській (3,5 %), Одеській (3,3 %) і Запорізькій (2,7 %) областях.

Найменш привабливими для іноземних інвесторів були регіони з невисоким рівнем розвитку промислової, фінансової та соціальної інфраструктури. Такими були Чернівецька, Тернопільська, Чернігівська області. Інвестиції в основний капітал у житлове будівництво за регіонами збільшилися з 3404 млн грн у 2000 році до 28 000 млн грн у 2010 році. Центральний економічний район, як і забільшістю інших показників, посідає перше місце — 37,9 %, далі йдуть Причорноморський (16,0 %) і Карпатський (13,3 %) економічні райони. Серед регіонів виділяється місто Київ (27,2 %), Київська (9,6 %), Одеська області (7,4 %), АР Крим (5,2 %) і Львівська область (5,1 %).

Вантажообіг автомобільного транспорту значною мірою характеризує розвиток усього транспорту регіону оскільки перевезення значної кількості вантажів починається й закінчується автомобільним транспортом. За цим показником на першому місці Центральний економічний район (20,0 %), далі йдуть Карпатський (13,8 %), який має західний кордон з іншими державами Європи, Східний (12,9 %) — має спільний кордон з центральними районами Росії, Причорноморський (12,5 %), у якому знаходяться морські порти. Серед областей найбільший приріст цього показника з 2000 по 2010 рік у Закарпатській області — у 6,1 раза, Харківській — у 5,8 раза та Миколаївській — у 5,3 раза.

Провідною формою міжнародної співпраці залишається міжнародна торгівля товарами й послугами. За останні роки обсяги експорту та імпорту товарів і послуг постійно зростали й становили в 2010 році відповідно 51 405,2 і 60 742,2 млн дол.

За обсягом експорту серед великих економічних районів перше місце посідає Донецький економічний район (28,6 % усього експорту країни), далі йдуть Центральний (21,4 %), Придніпровський (20,8 %). Разом на них припадає 70,8 % експорту України. Серед регіонів лідерами є Донецька область (23,8 %), м. Київ (17,3 %), Дніпропетровська (13,2 %), Запорізька (6,9 %), Луганська (4,8 %), Миколаївська (3,9 %), Одеська (3,7 %), Харківська (3,4 %), Полтавська (3,2 %) та Київська області (2,7 %). У загальноукраїнському експорті питома вага Донецької, Дніпропетровської, Запорізької та Луганської областей становила майже половину (48,7 %). Якщо порівняти експорт товарів з Києва та весь обсяг реалізованої містом продукції за певний період, то перший показник буде більше другого в 1,6 раза. Це свідчить про те, що Держкомстат лише фіксує експорт, який пройшов митне оформлення в Києві, але реально створений в інших регіонах України.

За обсягом імпорту в Україні більше половини припадає на Центральний економічний район (54,8 %), зокрема на Київ — 48,8 %, на другому місці Придніпровський (12,1 %), на третьому — Причорноморський район (8,9 %).

Слід указати на дуже велику різницю між великою часткою експорту й значно меншою часткою імпорту в Донецькому — відповідно 28,6 % і 6,4 % і Придніпровському — 20,8 % і 12,1 % районах.

Важливу роль у соціальному обслуговуванні населення відіграє торгівля. Основний показник розвитку торгівлі — роздрібний товарообіг, який здійснюється через роздрібну торгівельну мережу.

Найбільша питома вага обігу роздрібної торгівлі припадає на Центральний економічний район — 19,5 % усього обігу роздрібної торгівлі країни, зокрема на Київ — 13,6 %, друге місце посідає Причорноморський район (15,5 %), третє — Придніпровський (14,1 %). Серед областей України лідирують Донецька (9,9 %), Дніпропетровська (7,8 %), Харківська (7,3 %), Одеська (5,4 %), Запорізька (4,6 %), Львівська області (4,5 %) і АР Крим (4,2 %).

Населення на території України розміщене нерівномірно. Найбільше воно зосереджене в Донецькому, Придніпровському й Причорноморському економічному районах. Найнижчі коефіцієнти територіального зосередження в Подільському та Поліському районах.

Демографічною основою соціальної продуктивної сили є насамперед працездатне населення працездатного віку. Коефіцієнт територіального зосередження цієї категорії населення свідчить про те, що найбільша його частка від заданої чисельності жителів в Україні зосереджена в Причорноморському (15,4 %), Донецькому (14,8 %), Придніпровському (13,4 %) районах, найменша — у Подільському (8,6 %) і Поліському (9,7 %). Якщо ж порівняти кількість населення та кількість населення працездатного віку за економічними районами у відсотках до України загалом, то побачимо незначні варіації цих показників у той чи інший бік.

Молодь, навіть у цей непростий час, обирає робітничі професії, які мають попит на ринку праці. Тому, незважаючи на кризові явища в економіці, в основному стабільним є набір у профтехучилища.

Найбільшими є масштаби підготовки кваліфікованих робітників у Придніпровському районі. Найвищі коефіцієнти територіального зосередження Придніпровському економічному районі — 16,9 % загальної чисельності підготовлених кваліфікованих робітників в Україні, Донецькому — 15,8 %, Причорноморському — 13,6 %. Найменша частка підготовлених кваліфікованих робітників припадає на Центральний (9,3 %), Поліський (10,0 %) і Подільський (10,1 %) райони.

Серед регіонів за цим показником перше місце поділяють Донецька та Дніпропетровська області (по 10,0 %). Далі йдуть Львівська (7,0 %), Луганська (5,8 %) і Запорізька (4,6 %) області.

Одним з найважливіших показників, які характеризують інтелектуальне відтворення продуктивних сил, є кількість студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації. Усього в Україні в 2010 — 2011 р. у вищих навчальних закладах навчалося 2491,3 тис. студентів. Найбільша кількість студентів зосереджена в Центральному та Східних економічних районах, де вони становили відповідно 26,3 і 15,1 % загальної кількості студентів України, зокрема на Київ припадає 22,7 %. Ці регіони є головними в підготовці висококваліфікованих спеціалістів в Україні. Найменші показники мають Поліський і Подільський райони. Тут навчається по 6,3% загальної чисельності студентів України.

Серед основних показників соціально-економічного розвитку доходи населення, які включають обсяг нарахованих у грошовій і натуральній формі: заробітної плати (зокрема й отриману населенням з-за кордону), прибутку та змішаного доходу, отриманих доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів.

Центральний економічний район концентрує 19,2 % усіх доходів населення України, зокрема на Київ припадає 13,0 %. Далі йдуть Донецький (15,6 %) і Придніпровський (14,1 %) райони. Найменші показники мають Подільський (7,2 %) і Поліський (8,2 %) райони.

Середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників в Україні в 2007 році становила — 1351 грн, у 2008 році — 1806 грн, у 2009 році — 1906 грн, у 2010-му — 2239 грн. Проте в Україні один з найнижчих у Європі рівень оплати праці. Низька вартість робочої сили вважається конкурентною перевагою країни на світовому ринку. Водночас низький рівень заробітної плати зумовлює: низьку купівельну спроможність населення, що перешкоджає розширенню виробництва товарів і послуг, спрямованих на внутрішній ринок; низький рівень життя, бідність, обмеженість доступу до якісної освіти, медицини, якісного житла, відпочинку тощо, що негативно позначається на якості трудових ресурсів і рівні зовнішньої трудової міграції.

Рейтинг регіонів за середньомісячною заробітною платою по щодо мінімального показника відображає певні особливості. У Києві середньомісячна заробітна плата більше щодо мінімального показника в регіонах у 2,1 раза, у Донецькій, Дніпропетровській, Київській, Луганській областях у 1,4—1,5 раза, у Запорізькій, м. Севастополь, Миколаївській, Полтавській, Харківський, Одеській областях, АР Крим, Рівненській, Львівській, ІваноФранківській областях в 1,2 — 1,3 раза, в інших — від 1,0 до 1,1 раза.

Одним з найважливіших показників, який характеризує стан навколишнього природного середовища — це викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря. У 2010 році найбільше таких викидів відбувалося в Донецькому районі, на який припадало 33,7 % усіх викидів шкідливих речовин в атмосферу в Україні. На другому місці Придніпровській район (21,8 %). Значно поступаються їм Карпатській (9,7 %), Центральний (9,6 %) і Східний (8,3 %). Найменше викидів в атмосферу в Поліському (4,2 %) і Подільському (5,2 %) районах.

Таким чином, стан екології та безпеки життєдіяльності населення свідчить про наявність загрозливих тенденцій щодо зростання техногенного навантаження на навколишнє середовище в промислових регіонах України, зумовлених нарощуванням обсягів виробництва традиційних для економічного комплексу країни видів діяльності.

Кабінетом Міністрів України затверджено методику визначення комплексного оцінювання результатів соціально-економічного розвитку регіонів.

Комплексне оцінювання результатів соціально-економічного розвитку регіонів (далі

— комплексне оцінювання) здійснюється з метою аналізу змін, що відбуваються в соціальноекономічному розвитку регіонів і впливу місцевих органів виконавчої влади на його поліпшення. На першому етапі комплексне оцінювання визначається на основі підсумків відносних відхилень показників розвитку регіону від їх найкращих значень в інших регіонах за формулою: де R j — сума рейтингів конкретного регіону за кожним з показників; x ij — значення i-го показ

min

1 minmax max

1 )()( xx xx сумаS xx xx сумаSR ij n i ij n ij ? ? + ? ? = == , minmax

1 minmax

1 )()( xx сумаS xx сумаSR ij n i ij n ij ? ? + ? ? = == , minmax min

1 minmax max

1 )()( xx xx сумаS xx xx сумаSR ij n i ij n ij ? ? + ? ? = == , ника j-го регіону (i = від 1 до n); x max , x min — максимальне та мінімальне значення показників.

Перша частина формули використовується для оцінювання показників, зростання яких має позитивне значення (наприклад, приріст виробництва), друга частина — для оцінки показників, зростання яких має негативний ефект (наприклад, приріст заборгованості).ника j-го регіону (i = від 1 до n); x max , x min — максимальне та мінімальне значення показників.

Перша частина формули використовується для оцінювання показників, зростання яких має позитивне значення (наприклад, приріст виробництва), друга частина — для оцінки показників, зростання яких має негативний ефект (наприклад, приріст заборгованості).

На другому етапі визначається середнє арифметичне суми рейтингів конкретного регіону за кожним з показників за формулою: де R cp

— середнє арифметичне суми рейтингів конкретного регіону за кожним з показників; n — кількість показників, за якими проводився розрахунок. За результатами розрахунку визначається місце кожного регіону в загальному рейтингу.

Одночасно з розрахунками в розрізі регіонів здійснюються відповідні розрахунки в Україні загалом. Отримані результати є характеристикою середнього рівня соціальноекономічного розвитку регіонів.

Показники темпів розвитку розраховуються у відсотках щодо періоду попереднього року, показники з розрахунку на одну особу та частка (питома вага) — за відповідний період.

Комплексне оцінювання супроводжується відповідним аналізом факторів, які вплинули на його зміну щодо кожного регіону за відповідний період.

Наведемо приклад проведення комплексного оцінювання регіонів, для якого було обрано десять показників соціально-економічного розвитку за 2010 рік. Серед них:

• економічні показники: валовий регіональний продукт, валовий регіональний продукт на одну особу, обсяг реалізованої промислової продукції, обсяг валової сільськогосподарської продукції, обсяг інвестицій в основний капітал, питома вага інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції, обсяг роздрібної торгівлі, обсяг реалізованих послуг на одну особу;

• соціальні показники: середня заробітна плата, рівень зайнятості населення (у віці від 15 до 17 років).

За результатами розрахунку визначається місце кожного регіону в загальному рейтингу. Результати досліджень подано в табл. 5. Регіони поділено на шість класів. Найвищий клас має Київ, за ним йдуть Донецька й Дніпропетровська області, потім Харківська та Київська області, наприкінці списку — Тернопільська область.

Таблиця 5

РЕЙТИНГ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ЗА КОМПЛЕКСНИМ ОЦІНЮВАННЯМ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ (2008 р.)

Проведений аналіз рівня соціально-економічного розвитку регіонів свідчить про те, що ключовими проблемами, які потребують поетапного розв’язання, є збільшення диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів, низька конкурентоспроможність та інвестиційноінноваційна активність.

Міністерство економічного розвитку й торгівлі України, маючи результати комплексного оцінювання соціально-економічного розвитку регіонів, готує пропозиції щодо зменшення диспропорцій у соціально-економічному розвитку регіонів, поліпшення ситуації в окремому регіоні або у відповідній сфері та в установленому порядку надсилає матеріали Кабінету Міністрів України.