Posibniki.com.ua Макроекономіка Регіонально-просторовий розвиток України 7.4. Кластерна концепція переходу до сталого розвитку


< Попередня  Змiст  Наступна >

7.4. Кластерна концепція переходу до сталого розвитку


Кластерна концепція економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності виробничих систем набуває нині вирішального значення для адаптації України до процесу глобалізації, виходу із системної кризи та активного формування мережевих структур. Кластерна політика розвитку ґрунтується на ідентифікації вже існуючих кластерів товаровиробників, стимулюванні їх розвитку та створенні нових перспективних виробничих систем на основі мереженої співпраці.

Кластер товаровиробників у сучасній економіці розуміють як мережеву організацію комплементарних, територіально взаємозв’язаних між собою відносинами співпраці підприємств та організацій, зокрема спеціалізованих постачальників товарів і послуг, навіть покупців. Вони об’єднуються навколо науково-освітнього центру й мають партнерські відносини з місцевими установами й органами державного управління. Метою такого гуртування є підвищення конкурентоспроможності підприємств, регіонів і національної економіки.

Кластерна концепція ґрунтується на таких факторах економічного зростання:

• активізація інноваційної діяльності шляхом накопичення знань у кластері й передача учасникам досвіду, знань, навичок; дифузії ноу-хау серед фахівців кластеру; прозорості потоку інформації; більшої гнучкості та швидкості в розробці інновацій і мінімізації витрат на їх упровадження;

• розвиток підприємства на основі створення великими виробниками кластера попиту на спеціалізовані матеріально-технічні ресурси та послуги. Інакше кажучи, забезпечується розвиток аутсорсингу, коли малі та середні підприємства виробляють продукцію, виконують роботу та послуги для ключових суб’єктів кластера;

• розвиток економіки та співпраці на прикордонних територіях у сфері торгівлі, сільського господарства, туризму, транспорту та виробничої інфраструктури;

• залучення іноземних інвестицій завдяки мережевій співпраці суб’єктів кластера із закордонними постачальниками та інвесторами та завдяки механізмам державно-приватного партнерства (ДПП), які є суттєвим компонентом процесу кластеризації;

• розширення експорту суб’єктів кластерів за рахунок спільних маркетингових програм, а також завдяки організаційній підтримці експортерів регіону в рамках ДПП.

Про високу ефективність кластерної організації виробництва свідчить сучасний досвід інших країн. Як показують дослідження, скандинавська та особливо фінська промисловості сьогодні повністю кластеризовані. У США понад 60 % підприємств працюють на основі кластерної моделі виробництва. Там підприємства кластеру знаходяться в одному регіоні й максимально використовують його природний, кадровий та інтеграційний потенціал. Європейські країни на своєму форумі в Лісабоні в 2000 році схвалили «Лісабонську стратегію», урамках якої всі країни — члени Євросоюзу на основі своїх національних програм кластеризації мають забезпечити зростання конкурентоспроможності та інноваційності своїх економік. Активно процеси кластеризації здійснюються і на пострадянському просторі, де лідером кластерізації економіки є Казахстан.

Переваги кластерної організації економічного зростання переконують у необхідності розробки методів формування кластерної політики в Україні з урахуванням особливостей національної економіки. За нинішнього стану економіки більшість ідентифікованих в Україні кластерів, а також тих, що були створені останніми роками в різних регіонах країни, на жаль, діють неефективно.

Аналіз діяльності промислових кластерів України дає змогу виявити причини невисоких темпів кластеризації української економіки порівняно з такими процесами в інших країнах світу. Головними з цих причин є: непоінформованість бізнесу та влади щодо переваг кластерних зв’язків в економіці, мережевої співпраці та можливостей державно-приватного партнерства; відсутність відносин співпраці в сферах наукових досліджень, освіти, маркетингу; нерозвинуті партнерські відносини з місцевими органами влади; дуже слабкі зв’язки між підприємствами, вузами та науковими закладами, відсутність в Україні законодавчої бази, що регулює відносини партнерства органів влади й бізнесу, а також відсутність спеціалізованих громадських некомерційних організацій, які об’єднували б учасників кластерів у регіонах.

Аналіз світового досвіду формування кластерної політики в різних регіонах свідчить про те, що існує чимало методів реалізації кластерної політики, які визначаються національними особливостями та прийнятою кластерною концепцією. Кластерна політика держав відрізняється ступенем регулювання урядом процесу кластеризації. Вивчення зарубіжного досвіду, його адаптація до реалій української економіки викликають необхідність формування методологічних основ кластерної політики відповідно до розробленої кластерної концепції економіки України.

Важливим методологічним питанням регіонального інноваційного розвитку є обґрунтування рівня агрегування кластерної політики. Уважається, що державне регулювання кластерних ініціатив, що є головним інструментом кластерної діяльності, стає оптимальним на рівні місцевих органів влади, про що свідчать такі міркування:

• з позиції держави як форми організації суспільства вона повинна створювати умови для постійної самоорганізації на регіональному рівні та мікрорівнях управління;

• місцеві органи управління є більш гнучкими та мобільними, оскільки вони тісніше взаємодіють з бізнесом, ніж національні урядові організації;

• місцеве керівництво має достатньо джерел, щоб набути необхідні компетенцію та досвід у партнерських відносинах з місцевим бізнесом;

• місцева влада має змогу суттєво впливати на відповідні кластерні програми та нести необхідні витрати, маючи в розпорядженні кошти місцевого бюджету;

• кластери в Україні локалізовані частіше за все, на території однієї області, міста або навіть села.

Отже, основною метою регіональної політики в Україні є формування умов сталого розвитку регіону та підвищення регіональної конкурентоздатності шляхом організації кластерів, розвитку мережевої співпраці та державно-приватного партнерства (ДПП). Специфіка кластерної політики в Україні полягає в необхідності розвитку інституціональної, організаційної та економічної підтримки мережевої співпраці та державно-приватного партнерства у формуванні таких основних факторів конкурентних переваг кластерів, як інновації, освіта та маркетинг.

Виходячи з викладеної концепції, можна визначити такі головні принципи формування регіональної кластерної політики України: ? багаторівневість формування й реалізації кластерної політики, яка має здійснюватися на національному, регіональному, міжрегіональному рівнях управління, а також на мікрорівні; ? економічне стимулювання кластерів (політика уряду має бути орієнтована на посередницькі методи підтримки мережевої співпраці, а не на пряме субсидування окремих галузей промисловості та підприємств); ? організаційне стимулювання кластерів (уряд не повинен прямо втручатись у процеси кластеризації, а має створювати організаційні умови для розвитку мережевої співпраці та державно-приватного партнерства); ? підтримка перспективних кластерів (доцільно використовувати економічні стимули

— пільги, кредити, гранти та інші засоби підтримки перспективних кластерів).

Для оцінювання ефективності регіональної кластерної політики має використовуватися система показників, а саме:

• показники економічного зростання (валовий регіональний продукт (ВРП) і темпи його зростання);

• показники конкурентоспроможності (середній рівень конкурентоспроможності підприємств);

• показники інноваційної активності (питома вага інноваційно активних організацій, частка інноваційних товарів у загальному обсязі виробництва).

Суб’єктами проведення кластерної політики в країні є органи управління національного та регіонального рівня. Наднаціональними органами впливу в цій сфері є різні міжнародні організації — ОЕСР, Європейський Союз, ЮНІДО, ЄБРР та інші, які фінансують донорські кластерні проекти та програми.

Суб’єктами проведення кластерної політики на регіональному рівні (область, місто, район) є комітети (управління) з економіки місцевих адміністрацій та спеціальні урядові структури підтримки кластерів (досі подібні органи в Україні не створені).

Для державного регулювання процесу кластеризації в регіонах пропонується створити комісії з кластерного розвитку при обласних комітетах з економіки на громадських засадах і сформувати їх з провідних учених і фахівців організацій кластерної інфраструктури (Центру підтримки підприємництва, промислових асоціацій, торгово-промислової палати, центри маркетингу), а також керівників місцевих органів державного управління.

Основними завданнями комісії з кластерного розвитку мають стати: ? організаційна підтримка ініціатив і процесів внесення змін у законодавство України, спрямованих на розвиток кластерів у регіонах; ? оцінювання діяльності з формування кластерів і підвищення їх конкурентоспроможності з урахуванням економічних і політичних умов, що постійно змінюються; ? сприяння в подоланні адміністративних бар’єрів в організації та розвитку кластерів у регіоні; ? забезпечення комунікацій і взаємодії суб’єктів кластерів з відомствами та органами державного управління з питань регуляторної політики та надання допомоги кластерам.

Колегіальне керівництво кластерами доцільно здійснювати через юридичних осіб, що утворюються в таких поширених організаційно-правових формах, як асоціації, господарські товариства, громадські об’єднання, спілки тощо. Серед них найбільш прийнятою для організації кластерів в Україні є асоціація (об’єднання підприємств), оскільки вона забезпечує:

• досягнення спільної мети учасників асоціації;

• виробничо-господарську самостійність і майнову незалежність членів;

• відсутність організаційних та юридичних перешкод під час вступу до асоціації.

Така концепція промислової асоціації суб’єктів кластеру чи кластерів (в асоціацію можуть входити суб’єкти кількох моногалузевих кластерів) стане інструментом, що забезпечить мережеву співпрацю й партнерство між трьома основними групами учасників: ? кластером (його членами); ? органами державного регулювання кластерізації, створення яких рекомендується (комісія з конкурентоспроможності та кластерізації при відповідному міністерстві, комісії з кластерного розвитку при обласних комітетах з економіки); ? зовнішніми структурами (іноземними інвесторами та міжнародними донорами).

Для стимулювання створення кластерів у регіоні пропонується:

• підвищення рівня поінформованості суб’єктів ринку про переваги кластерних взаємозв’язків і мереженої співпраці;

• розробка регіональних програм організації та розвитку кластерів;

• ініціювання та підтримка процесу організації та розвитку кластерів (ідентифікація й залучення провідних суб’єктів);

• створення авторитетного ділового угрупування суб’єктів кластера в формі промислових асоціацій кластерів;

• створення та розвиток кластерної інфраструктури в регіоні;

• фінансування заходів з реалізації кластерної політики.

Для формування та розвитку мережевої співпраці та ДПП обґрунтована необхідність вирішення таких завдань: ? ідентифікація та аналіз діяльності кластерів у регіоні; ? економічне та організаційне стимулювання мережевої співпраці суб’єктів кластера в науці, освіті, маркетингу на рівні місцевих органів; ? взаємодія місцевих органів влади із суб’єктами кластеру; ? залучення іноземних інвестицій до реалізації кластерних проектів;

? розвиток міжнародної співпраці на рівні кластера; ? координація взаємодії з різними рівнями влади з питань підтримки кластерів; ? пропаганда мережевої співпраці через громадські інститути.

Здійснення ефективної кластерної стратегії дають змогу успішно використати переваги мережевої співпраці й партнерства бізнесу та влади, а також забезпечить економічне зростання й підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Нові виробничі системи впродовж наступного десятиліття можуть стати реальністю в Україні за умови розробки та реалізації національної програми підвищення конкурентоспроможності економіки на основі мережевих структур — кластерів. Такий загальнонаціональний проект має включати окремі регіональні та муніципальні програми, засновані на кластерних ініціативах.

Створення сприятливого ділового клімату в країні та регіонах можливе лише через удосконалення законодавства з питань підтримки розвитку підприємництва, інноваційності, сприяння обміну інформацією та технологіями, формуванню нових ринкових можливостей, які утворюються кластерними структурами. Для сприяння успішному вирішенню цих завдань доцільно створити Всеукраїнську науково-методичну Раду мережевих систем і кластеризації, яка заснувала б у регіонах свої відділення.

Таким чином, для прискорення розвитку економіки України на основі кластерів слід здійснити такі заходи:

• визначити джерела фінансування інноваційних систем регіонів;

• сформувати при обласних держадміністраціях підрозділи, уповноважені сприяти розвитку інноваційної діяльності на основі кластерів;

• створити механізм страхування та компенсації можливих ризиків інноваційної діяльності;

• активізувати створення в регіонах інноваційної інфраструктури та системи прямих зв’язків між промисловими підприємствами та закладами науки й освіти;

• сприяти формуванню в регіонах сучасної системи патентування, часткового чи повного продажу прав на відкриття та винаходи, регіональних мереж інноваційного консалтингу;

• сформувати систему підготовки фахівців для основних напрямів інноваційного підприємництва, інфраструктури та менеджменту.

Добробут країни та ефективність її економіки мають ґрунтуватися на використанні накопичених знань, їх безперервному поповненні, на швидкому втіленні цих знань у високотехнологічну продукцію й послуги, що в сучасних умовах можливо ефективно реалізувати лише через інноваційні кластери.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Термінологічний словник
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
8.2. Місце України на міжнародному ринку транспортних послуг
8.3. Участь України в Євро-Азійській системі міжнародних транспортних коридорів
8.4. Шляхи підвищення інфраструктурного забезпечення розвитку України
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)