Розвиток соціально-орієнтованої держави, до якої прагне Україна, потребує раціонального управління продуктивними силами і виробничими відносинами у суспільстві з метою збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП) і спрямування його на задоволення соціальних потреб, включаючи і охорону здоров’я. Соціальна значимість та фінансова вартість здоров’я людей постійно зростають, і це змушує державу дедалі більшу частку валового внутрішнього продукту (ВВП) виділяти на охорону і зміцнення здоров’я своїх громадян. При цьому слід відзначити, що необхідний мінімум державних інвестицій, який згідно критеріям ВООЗ повинен складати 5
—6,5 відсотків від ВВП, є обов’язковою умовою належного функціонування такої галузі як медицина, в Україні цей показник коливається у розмірі 3-х відсотків . Досвід США показав, що зростання ВВП на 1 відсоток автоматично супроводжується відповідним збільшенням витрат на охорону здоров’я, призводить до зниження смертності на 9,5 відсотків. За висновком міжнародних експертів, країни, уряд яких виділяє на охорону здоров’я громадян кошти, об’єм яких не досягає вказаного мінімуму, не можуть розраховувати як на ефективність роботи галузі, так і на результативність реформ у області медицини.
Значні недоліки та прорахунки в управлінні закладами охорони здоров’я стали причиною виникнення негативних явищ, щодо зловживання в фінансово-економічній сфері. За таких умов, одним з найголовніших недоліків стану фінансово-господарської діяльності установ охорони здоров’я є той, що видатки не зіставляються з дійсними потребами установи та здійснюються не за цільовим призначенням.
Причиною такого стану з використанням бюджетних коштів закладами охорони здоров’я є слабкість профілактичної спрямованості державного фінансового контролю, відсутність публічної оцінки бюджет
1
Проблемы платной медицины на настоящем этапе реформирования здравоохранения Российской Федерации. — К.: Украинский центр научной медицинской информации и патентно-лицензионной работы МЗ Украины, 2003.
— 24 с.
ного управління на всіх рівнях відповідальності та неврегульованість застосування жорстких заходів впливу за допущені зловживання і серйозні бюджетні правопорушення. Тому, як функція соціального управління контроль об’єктивно необхідний. Він спрямовує процес управління за встановленими ідеальними моделями, коригуючи поведінку підконтрольного об’єкта.
Контроль як функція управління підпорядкований вирішенню завдань розвитку суспільства, включаючи і медицину. Функції фінансового контролю зумовлюються дією основного економічного закону формації і цілям суспільства, інтереси якого він забезпечує.
В останні роки проблемами контролю в бюджетних установах займалися такі науковці та фахівці: М. Т. Білуха, Т. В. Микитенко [1], П. К. Германчук, П. Г. Петрашко, О. І. Воронова [2], П. К. Германчук, І. Б. Стефаник, Н. І. Рубан, В. Т. Александров, О. І. Назарчук [3], В. І. Крисюк, М. М. Каленський, О. В. Юрченко [4], М. І. Сивульський, І. Б. Стефанюк, О. О. Байбекова, С. В. Бєльчик, А. В. Болюра, Л. П. Гуцалюк, Н. І. Рубан, С. П. Чорнуцький [5] та інші. В опублікованих працях згаданих фахівців не вирішуються питання контролю стосовно установ охорони здоров’я.
Контроль проявляється як функція системи управління суспільними процесами. Це стосується в основному соціального управління.
Контроль як функція соціального управління — це система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об’єкта з метою встановлення відхилення його від заданих параметрів. Наприклад, кошторис лікарняно-профілактичної установи.
Суть контролю полягає в тому, що суб’єкт управління здійснює облік і перевірку того, як об’єкт управління виконує його настанови. Основною метою цієї функції є блокування відхилень діяльності суб’єкта управління від заданої управлінської програми, а в разі виявлення аномалії — приведення керованої системи в стійке положення за допомогою усіх регуляторів.
Соціальне управління і контроль — явища, тісно пов’язані одне з одним. Як відносно самостійні вони взаємодіючи, утворюють стійку систему. В процесі соціального управління контроль є зв’язуючим елементом між управлінськими циклами. Процес управління складеться з таких функціонально — логічних стадій: управлінського рішення; контролю і перевірки виконання; оцінки результатів. Отже, контроль є необхідною самостійною функцією управління у закладах охорони здоров’я.
Контроль і перевірка виконання починаються з вивчення управлінського рішення, яке супроводить процес складання конкретної програми дій, найбільш повно виявляється на стадії фактичного виконання рішення. Завершуючи первинний процес управління, контрольна діяльність створює сприятливу перспективу для нового управлінського циклу. Таким чином, соціальний контроль входить як один із компонентів у механізм державного управління. В процесі контролю виявляють: якість самого управлінського рішення; ефективність тих організаційнихзаходів, які було прийнято до його виконання; відповідність організації об’єкта цілям успішного виконання настанов управлінського рішення, а також розстановку кадрів, які виконують рішення.
У контролі як функції соціального управління яскраво виявляється його інформаційна і корекційна суть. Контроль є універсальним засобом одержання інформації по каналу зворотного зв’язку. Без механізму зворотного зв’язку між суб’єктом і об’єктом процес соціального управління втрачає чіткість і цілеспрямованість. Для того щоб успішно управляти, той, хто керує, повинен знати результати свого управлінського впливу на об’єкти управління. Контроль дає змогу добувати оперативну інформацію, яка об’єктивно відтворює стан справ на підконтрольних об’єктах, їх відповідність діяльності прийнятій програмі; виявити недоліки в рішеннях, які приймають, організації виконання, способах і засобах їх реалізації; вивчити ділові якості працівників.
Якщо на інформаційному етапі контрольної діяльності здійснюють пошук і збирають інформацію про підконтрольний об’єкт, зіставляють фактичне виконання з передбаченими цілями, прийнятими рішеннями, то на корекційному етапі, встановлюючи спосіб ліквідації виявлених розбіжностей між фактичним станом і моделлю, програмою, формулюють рішення для нормалізації функціонування підконтрольного об’єкта. Суть і характер корекції залежать від суб’єкта контролю; якою мірою в його діяльності поєднуються регулятивні і охоронні начала.
Підвищення ефективності сфери обслуговування населення в умовах ринкової економіки, удосконалення розподілу, обміну і споживання неможливі без повного контролю використання товарно-грошових відносин відповідно до їх нового змісту. Слід посилити фінансовий контроль за кількістю і якістю роботи, застосовувати весь арсенал економічних важелів і стимулів.
Ринкові відносини ґрунтуються на розширенні прав суб’єктів господарювання, роздержавленні власності та існуванні різних її форм, демократизації управління у використанні економічних важелів та стимулів, спрямованих на підвищення ефективності праці та її оцінку за кінцевим результатом. У зв’язку з цим демократичний напрям розвитку контролю господарської діяльності установ охорони здоров’я, полягає у застосуванні економічних важелів.
Отже, контроль, виступаючи, з одного боку, формою державновладного впливу на підконтрольні об’єкти, а з другого — формою демократичного керівництва, є складовим компонентом управлінського процесу в державі. Соціальний контроль є складовою частиною політичного режиму, важливим засобом вдосконалення соціального управління в цілому.
За допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, перевіряє якість послуг усіх видів обслуговування, забезпечує доступність і вірогідність інформації про кількість, якість і види медичних послуг, які обертаються на ринку.
Фінансовий контроль у системі охорони здоров’я, яка включає державні, відомчі і приватні установи (поліклініки, лікарні, аптеки, санаторії, оздоровчі комплекси), складається із державних контрольних органів, громадських, незалежних і контроль власника.
Дослідження показують, що служби державного контролю установ охорони здоров’я стосуються розподілення і використання коштів державного і місцевих бюджетів, тобто фінансової діяльності, а не лікувально-оздоровчого процесу.
Система контрольних процедур служб націлена насамперед на пошук відхилень від установлених норм і правил, тобто фінансових порушень, а також виявлення та покарання винних осіб. Необхідною умовою виправлення недоліків є застосування в контрольноревізійній роботі, поряд з традиційними ревізією та перевіркою, форм контролю, які дають змогу попередити фінансові порушення, оперативно вжити коригуючи заходів у разі їх вчинення та, за потреби, ініціювати через відповідний орган, визначений законом, внесення змін до чинних законодавчих та нормативно-правових актів. Також, зважаючи на реформи в управлінні державними ресурсами, все очевиднішою стає потреба не тільки перевіряти операції з бюджетними коштами на предмет дотримання цільового призначення та достовірності відображення їх в обліку, а й оцінювати рівень ефективності та результативності використання державних ресурсів закладами охорони здоров’я.
Однією з форм такого контролю є фінансово-господарський аудит, основним завданням якого є сприяння установі охорони здоров’я у забезпеченні правильності ведення бухгалтерського обліку, законності використання бюджетних коштів, державного і комунального майна, складанні достовірної фінансової звітності та організації дієвого внутрішнього фінансового контролю.
Для органів контролю відкриваються перспективи запровадження нової форми контролю, яка успішно використовується у багатьох європейських країнах.
Дослідження показують, що поряд з цим, в існуючій системі державного внутрішнього фінансового контролю в Україні існують недоліки. Найголовніші з них: відсутність децентралізованого внутрішнього аудиту в органах державного сектора та органу з його гармонізації; низька ефективність наступного контролю у формі інспектування; перебування поза державним внутрішнім фінансовим контролем окремих важливих для держави сфер діяльності; відсутність незалежного фінансового контролю (аудиту) ефективності реалізації економічних і соціальних проектів, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями; недосконалість процедури відшкодування втрачених ресурсів; низький рівень наукового, інформаційно-технічного та кадрового забезпечення системи державного внутрішнього фінансового контролю в Україні; також відсутність науково обґрунтованої вітчизняної методики здійснення фінансово-господарського аудиту використання бюджетних коштів закладами охорони здоров’я; дублювання
фінансового контролю і відірваності від контролю основної операційної діяльності установи охорони здоров’я.
На основі проведеного дослідження основними завданнями реформування системи державного внутрішнього фінансового контролю, відповідно і контролю діяльності закладів охорони здоров’я є:
— запровадження, виходячи із сучасних умов розвитку України та норм і правил ЄС, нових концептуальних засад організації системи державного внутрішнього фінансового контролю, невід’ємною складовою якої є фінансово-господарський аудит;
— створення служб внутрішнього аудиту в усіх органах державного сектора, в тому числі на базі контрольно-ревізійних підрозділів, з поступовою заміною інспектування на внутрішній аудит, забезпечення правового гарантування незалежності, соціального захисту і відповідальності внутрішніх аудиторів органів державного сектора;
— розроблення стандартів внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, положень етики внутрішнього аудитора, критеріїв для розрахунку оптимальної чисельності працівників служб внутрішнього аудиту, методології управління ризиками у сфері внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту;
— визначення стратегії навчання та підвищення кваліфікації працівників служб внутрішнього аудиту, вдосконалення кадрового забезпечення служб внутрішнього аудиту, розроблення навчальних програм внутрішнього аудиту та програм сертифікації аудиторів за міжнародними зразками; покращення матеріально-технічного і фінансового забезпечення функціонування внутрішнього аудиту;
— контроль операційної діяльності закладів охорони здоров’я необхідно проводити комплексно, тобто спільно фінансовий і лікувальнооздоровчий, що дозволить уникнути дублювання і підвищить якість контролю.
Реалізація завдань сприятиме насамперед адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС та вдосконаленню діяльності органів державного сектора шляхом переходу від адміністративних до управлінських засад, в умовах якої керівники зазначених органів незалежно та ефективно здійснюють управління ресурсами закладів охорони здоров’я для досягнення цілей.
ЛІТЕРАТУРА
1. Білуха М. Т., Микитенко Т. В. Фінансовий контроль: теорія, ревізія, аудит: Підручник. — К.: Українська академія оригінальних ідей. — 2005. — 880 с.
2. Германчук П. К., Петрашко П. Г., Воронова О. І. Планування, облік, звітність, контроль у бюджетних установах, державне замовлення та державні закупівлі. — К.: НВП «АВТ». — 2004. — 593 с.
3. Германчук П. К., Стефаник І. Б., Рубан Н. І., Александров В. Т., Назарчук О. І. Державний фінансовий контроль: ревізія та аудит. — К.: НВП «АВТ». — 2004. — 424 с.
4. Крисюк В. І., Каленський М. М., Юрченко О. В. Ревізія і контроль в установах і організаціях бюджетної сфери: Навч.посіб. — К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу. — 2000. — 148 с.
5. Сивульський М. І. На варті державного добра. Історико-публіцистичний нарис становлення державної контрольно-ревізійної служби в Україні (1993— 2005) / Сивульський М. І., Стефанюк І. Б., Байбекова О. О., Бєльчик С. В., Болюра А. В., Гуцалюк Л. П., Рубан Н. І., Чорнуцький С. П. — К.: Піраміда, АВТ ЛТД. — 2005. — 272 с. А. О. Лазарєв, провідний спеціаліст Департаменту з питань безпеки держави та правоохоронної діяльності, Рахункова палата України
