Posibniki.com.ua Інформатика Системи моніторингу 1.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ МОНІТОРИНГУ


< Попередня  Змiст  Наступна >

1.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ МОНІТОРИНГУ


Ефективне функціонування економіки визначається не лише якістю розроблення планів, програм і стратегій як економіки загалом, так і її об’єктів, а й ефективною організацією контролю за перебігом виконання їх у межах відповідної системи управління.

Необхідність підвищення ефективності управління економікою на всіх рівнях її ієрархії вимагає перебудови засад інформа-ційної діяльності в державі й передусім створення, впровадження і використання перспективних інструментів оцінювання і діагностики стану економічних об’єктів, а також відповідної інформаційної бази, що забезпечить управління повною, об’єктивною й актуальною інформацією для підготовки і прийняття рішень щодо своєчасного реагування та усунення наслідків дій стохастичних збурень, що виникають у внутрішньому або зовнішньому середовищі. До числа таких інструментів належить моніторинг.

За сучасних умов дієвий моніторинг має стати частиною систем управління економічною діяльністю, аби сприяти отриманню об’єктивної і своєчасної інформації про зміни внутрішніх і зовнішніх по відношенню до об’єкта умов, що необхідно для прийняття ефективних управлінських рішень, тобто роль системи моніторингу полягає в тому, щоби забезпечити всіх зацікавлених і уповноважених осіб, залучених до процесу виконання завдань, що стоять перед будь-яким об’єктом, повноцінною інформацією для можливості ефективного рефлексивного управління його діяльністю і коригування тих із них, які не задовольняють цілям підвищення її ефективності.

Організація моніторингу є важливою складовою системи управління об’єктом як інформаційним процесом, який функціонально включає нагромадження, систематизацію, оброблення, передання та збереження інформації щодо оцінювання реального стану об’єкта та його потенційних можливостей.

Потреба у здійсненні моніторингу стану об’єкта випливає з його сутності й зумовлена необхідністю забезпечення стійкого функціонування як кожного з них, так і економічної системи у загалом, а також наявністю великої кількості серйозних і різнопланових ризиків економічної діяльності, потенційно здатних у найкоротші терміни вивести об’єкт зі стану рівноваги. Тому конче важливо виявити труднощі і підвищені ризики, що виникають в процесі функціонування об’єкта, якомога раніше. Превентивне виявлення такого штибу проблем можливе лише в разі спостереженні за результатами діяльності об’єктів упродовж усього періоду їх функціонування. З іншого боку, організація моніторингових спостережень викликана необхідністю підвищення ефективності роботи органів контролю щодо забезпечення стабільності функціонування як окремих об’єктів, так і економіки загалом.

Важливість системи моніторингу визначається динамізмом економічних процесів, необхідністю виявлення негативних тенденцій та явищ і своєчасного прийняття необхідних управлінських рішень. На підставі аналізу та оцінювання моніторинговоїінформації важливо не тільки визначити стан, тенденції та динаміку розвитку об’єкта, а також чинники впливу на них, а й передбачати подальший розвиток подій з метою своєчасного прийняття адекватних управлінських рішень з коригування цільових параметрів діяльності об’єкта.

Моніторинг поточного стану об’єкта умовно можна поділити за формальними ознаками на внутрішній та зовнішній. Спостереження за основними показниками, що характеризують стан об’єкта, належить до компетенції органу нагляду, відповідального за його стабільний розвиток. Не менш важливим є значення моніторингу та використання його результатів для самих економічних об’єктів. Менеджмент об’єкта має володіти повним обсягом інформації щодо умов та результатів діяльності об’єкта з метою виявлення негативних і позитивних тенденцій його функціонування та розвитку.

Сам концепт «моніторинг» викликає інтерес з точки зору його теоретичного аналізу тому, що не має точного однозначного тлумачення, бо вивчається й використовується у межах різних сфер науково-практичної діяльності. Складність формулювання визначення моніторингу пов’язана також з належністю його як сфері науки, так і сфері практики. Він може розглядатися і як спосіб дослідження реальності, що використовується в різних науках, і як спосіб забезпечення сфери управління різними видами діяльності шляхом надання своєчасної та якісної інформації. Існує безліч систем моніторингу і всі вони володіють сукупністю загальних ознак, що дають можливість визначати моніторинг як сформований, цілісний і досить самостійний науково-практичний напрям. Специфічність і рівень розробленості методологічного апарату моніторингу кожної царини його застосування безпосередньо впливають на наукове визначення цього поняття.

У найзагальнішому розумінні система моніторингу — це інформаційно-аналітична система спостереження за об’єктом шляхом збирання, систематизації, оброблення та нагромадження інформації з метою аналізу та оцінювання його поточного стану відпо

відно до заздалегідь розробленої програми, діагностики й оцінювання його очікуваного стану на певний момент у разі порушення рівноваги і тенденцій розвитку внаслідок можливих збурювальних впливів внутрішнього або зовнішнього середовища та формування інформаційно-аналітичної бази для прийняття управлінських рішень щодо забезпечення цілей розвитку об’єкта.

Згідно з цим визначенням системі моніторингу крім її традиційно основної функції притаманні функції інтелектуальної спрямованості: аналіз, оцінювання та діагностика стану об’єкта.

Виходячи із загальних цілей і задач функціонування та розвитку економічних об’єктів можна сформулювати можливі концепції моніторингу за його змістом (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

ХАРАКТЕРИСТИКА КОНЦЕПЦІЙ МОНІТОРИНГУ ЗА ЙОГО ЗМІСТОМ

Концепція Сутність концепції Основні цілі моніторингу

прийняттям рішень

Моніторинг як система спеціально організованого відстеження розвитку та характеру кількісних і якісних змін об’єкта взаємозв’язок, взаємозалежність підсистем, що мають специфічні якості, для виявлення якостей і тенденцій розвитку моніторингу виявлення порівнянної інформації за особливостями розвитку підсистем (компонентів) системи моніторингу для прийняття обґрунтованого управлінського рішення

Головною метою моніторингу є збирання і підготовка інформації для прийняття та аналізу рішень на різних рівнях управління, що зумовлює дві особливості, яким має задовольняти моніторинг: цільова спрямованість інформаційних процесів і максимальна об’єктивність отриманих висновків на кожній стадії перероблення даних.

Цільова спрямованість інформаційних процесів моніторингу виявляється при здійсненні ідентифікації об’єкта або процесу, що досліджуються, при аналізі взаємозв’язків їхніх елементів і вияв

ленні кола чинників управління, а також при діагностиці стану об’єкта або протікання процесу. Вона передбачає, що вся система моніторингу має налаштовуватися на розв’язання конкретних управлінських задач. Чітке дотримання цього принципу дає змогу не займатися збиранням і обробленням інформації «про всяк випадок», захистить від інформаційної надмірності, зумовить якої включає низку етапів. До них слід віднести: процес спостереження і формування інформаційної бази, аналіз та оцінювання стану об’єкта, оцінювання відхилень за системою критеріїв (еталонів), діагностування стану об’єкта, формування інформаційнопо-перше, працівниками органів державної влади та місцевого самоврядування, керівниками систем господарювання, організацій, установ тощо, до компетенції яких належать постановка задач моніторингу, його організація, збирання, систематизація й аналіз інформації; по-друге, співробітниками спеціалізованих компаній, залучених до збирання й аналізу певних видів інформації; по-третє, споживачами певних видів інформації.

створення економічно ефективної системи.

Об’єктивність результатів моніторингу має забезпечуватися, з одного боку, чітким визначенням у кожному конкретному випадку його мети і програми, з іншого — системою заходів з «об’єктивізації» моделювання й оброблення інформації.

Моніторинг необхідно розглядати як систему, функціонування аналітичної бази управління.

Моніторинг повинен мати такі властивості: наявність чіткої цільової установки на відбір найважливішої і найпотрібнішої інформації; використання відносно постійної сукупності параметрів та індикаторів відстеження й усталеності респондентської мережі; можливість порівняння результатів дослідження.

Предметом моніторингу є сукупність процесів і результатів функціонування будь-якого об’єкта.

Суб’єкт моніторингу має складну структуру і презентований,

Методологічна база моніторингу включає систему принципів його організації, методи збирання й аналізу інформації, методи діагностування стану об’єкта.

Предмет і задачі моніторингу, сформована методологічна база визначають вибір системи показників, що відображають найзначущіші параметри досліджуваного об’єкта.

З концептуальної точки зору моніторинг розглядають у трьох аспектах: як спосіб контролю над ситуацією, специфічний інструмент «зворотного зв’язку», який забезпечує сталість розвитку та управління, виявлення причин наявних протиріч у внутрішньому та зовнішньому середовищі об’єкта, особливий метод отримання знань про протиріччя й закономірності соціально-економічних процесів; як складова технології управління; як чинник зниження ризику при реалізації стратегії об’єкта. льності набуває третій варіант, який дозволяє, з одного боку, створювати умови для його проблемного і методичного розвитку, з іншого — сприяти розв’язанню актуальних задач управління

Зміст, форми і методи проведення різних моніторингових досліджень, а також практика функціонування систем моніторингу дають змогу сформулювати теоретично можливі варіанти концепцій моніторингу [116]:

1) цільова концепція, згідно з якою моніторинг визначається як проблемно-орієнтована система, що перекриває певну сферу інформаційних потреб;

2) інструментальна концепція, де моніторинг вирізняється серед інших систем оброблення інформації за типом засобів і методів (широке застосування вибіркових методів збирання даних, комп’ютерна технологія роботи з інформацією тощо);

3) інтеграційна концепція, в якій моніторинг трактується як результат перегрупування традиційних інформаційно-управлінських функцій, що об’єднує елементи статистики, аналізу та діагностики (короткострокового прогнозування).

Моніторинг має базуватися на цих трьох концепціях, але на сучасному етапі розвитку економіки особливого значення й доціекономічними процесами.

Моніторинг будь-якого об’єкта може бути двох типів: моніторинг ситуації — покликаний визначати факт наявності змін стосовно статичного стану об’єкта; моніторинг процесу — передбачає відстежування змін, що відбуваються у процесі функціонування об’єкта.

Методологічна спадкоємність, уніфікованість інструментарію, повторюваність спостережень, що властиві моніторингу, вможливлюють проведення системного аналізу об’єкта і механізмів його відтворення.

Впливи змін, що виникають у процесі функціонування об’єкта, не завжди бувають сприятливими, відтак утримання об’єкта в бажаному стані має здійснюватися вживанням відповідних заходів, що досягається за рахунок управління об’єктом. Отже, метою управління об’єктом є утримання його в рівноважному стані за умов дії збурювальних впливів внутрішнього і зовнішнього середовища або доведення його до бажаного стану, коли забезпечується досягнення мети функціонування й виконання стратегічних завдань розвитку об’єкта.

Будь-який економічний об’єкт є системою організаційного типу, оскільки характеризується такими ознаками [69]: внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії більшменш диференційованих і автономних частин цілого, зумовлена його будовою; сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення й удосконалення взаємозв’язків між частинами цілого; об’єднання людей, які спільно реалізують певну програму або мету і діють за певними процедурами і правилами.

Стосовно організаційної системи сукупність правил і процедур, що регламентують взаємодію її учасників, є механізмом її функціонування, а сукупність процедур прийняття управлінських рішень — механізмом управління.

Моніторинг можна охарактеризувати як процес і як систему.

Розглядаючи моніторинг у вигляді процесу, можна вказати на його послідовність, спрямованість; функцію збирання інформації, її систематизацію та оброблення, оцінювання об’єкта для прийняття якісних управлінських рішень, а також обґрунтування короткострокового прогнозу розвитку об’єкта.

Моніторинг як система являє собою сукупність взаємопов’язаних елементів: суб’єкта і об’єкта дослідження, мети і програми дослідження, оцінних параметрів і критеріїв, а також необхідної методологічної бази. Разом із тим моніторинг є підсистемою системи управління. Елементи всередині системи моніторингу мають властивість організованості, що визначається рівнем управління зв’язками між елементами системи і зв’язками системи із зовнішнім середовищем. Спеціальна організація взаємодії елементів безпосередньо відображає властивість організованості системи. Організованість, дієвість цієї системи залежить

від того, як усі елементи системи пов’язані та чи адекватні вони одне одному. Характер елементів системи моніторингу визначається його предметною цариною.

Управління організаційною системою вимагає розроблення моделі функціонування об’єкта і системи спостереження за його станом. Наявність адекватної моделі функціонування об’єкта дає змогу проаналізувати його реакції на виявлені системою супроводу зміни його рівноважного стану (етап аналізу), а потім (на етапі синтезу) обрати і використовувати на практиці ті управлінські рішення, що ведуть до необхідної реакції. У такий спосіб у контурі управління організаційною системою реалізується механізм зворотного зв’язку, без якого неможливе ефективне управління об’єктом за наявності збурювальних впливів, що підтверджується наявністю зворотного зв’язку в усіх системах, що функціонують у природі.

Як випливає із сутності моніторингу, реалізація зворотного зв’язку в системі управління об’єктом здійснюється саме системою моніторингу. У цьому контексті метою моніторингу є орієнтація управлінського процесу на досягнення цілей, що стоять перед його об’єктом.

Структурну схему моніторингу в системі управління об’єктом організаційного типу наведено на рис. 1.1.

Оскільки існує велика ймовірність виникнення збурювальних впливів внутрішнього і зовнішнього середовища, які можуть спричинити порушення реалізації стратегії, тобто рівноважного стану об’єкта, то впродовж усього періоду управління здійснюється його моніторинг.

Рис. 1.1. Моніторинг у системі управління об’єктом

Процедура управління об’єктом, що здійснюється в ітераційному режимі, зводиться до таких дій: якщо в результаті оцінювання поточного стану об’єкта (етап 2) не виявлено порушень процесу його функціонування, то процес реалізації стратегії продовжується у звичайному режимі, на що вказує зворотний зв’язок 1, у протилежному випадку виконується діагностика результатів реалізації стратегії з урахуванням наслідків дії збурювальних чинників або прийнятих управлінських рішень (етап 3); на етапі 4 у разі позитивного оцінювання результатів реалізації стратегії здійснюється перехід до блоку «Стратегія об’єкта» за допомогою зворотних зв’язків 1 і 2, у протилежному випадку — до етапу 5 моніторингу, в якому формується інформаційноаналітична база для підготовки прийняття управлінських рішень; після прийняття управлінських рішень за допомогою зворотного зв’язку 3 здійснюється перехід до моніторингу, тобто до

Рис. 1.1. Моніторинг у системі управління об’єктом

Об’єднуючи такі найважливіші функції управління як спостереження за об’єктом, аналіз та оцінювання його стану, діагностика результатів реалізації стратегії, оцінювання результатів реалізації стратегії і формування інформаційно-аналітичної бази процесу підготовки прийняття управлінських рішень, моніторинг тим самим за своєю сутністю є складовою інформаційного забезпечення процесу управління, що й відображено на наведеній вище схемі.

Формування мети та інформаційної бази моніторингу (етап 1) має бути здійснене у найкоротший термін після завершення розроблення стратегії об’єкта. Мета моніторингу визначається предметною цариною, до якої належить його об’єкт. Для формування інформаційної бази моніторингу використовують дані статистичної звітності, управлінського обліку, який є складовою системи бухгалтерського обліку, фінансової звітності, наукових досліджень, анкетування, ЗМІ, мережі Інтернет тощо. Схему формування інформаційної бази моніторингу наведено на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Схема формування інформаційної бази моніторингу

Рис. 1.2. Схема формування інформаційної бази моніторингу

Моніторингове дослідження неможливе без урахування індикаторів об’єкта. Поняття «індикатор» широко використовують у різних галузях науки. Стосовно моніторингу під індикаторами розуміють показники, що відображають наперед заданий стан об’єкта, який визначається його стратегією.

До складу інформаційної бази моніторингу можуть входити не тільки кількісні, а й якісні показники. У процесі здійснення моніторингу вона може змінюватися як за кількістю, так і за складом показників відповідно до коригування мети й індикаторів стратегії об’єкта, яке може проводитися на окремих ітераціях управління об’єктом з метою усунення наслідків дії збурювальних чинників і приведення об’єкта до рівноважного стану.

До формування інформаційної бази моніторингу висувають такі вимоги: система показників має адекватно відображати сутнісні характеристики об’єкта, давати комплексне уявлення про його функціонування; інтегральний показник має характеризувати загальний результат функціонування будь-якого об’єкта; використовувати треба універсальний блок індикаторів, що дає змогу проводити порівняльний аналіз і будувати динамічні ряди; при проведенні порівняльного аналізу інформації слід зберігати його методологічну й методичну спадкоємність, що знижує ймовірність суб’єктивної інтерпретації отриманих даних і задає єдиний алгоритм аналітичних розроблень.

Аналіз та оцінювання поточного стану об’єкта моніторингу (етап 2) здійснюється згідно з методологією економічного аналізу.

Діагностика результатів реалізації стратегії (етап 3) спрямована на підготовку аналітичної інформації для виконання етапу 4 моніторингу. Зміст етапу діагностики полягає у визначенні очікуваних результатів реалізації стратегії, тобто у визначенні цільових показників стратегії та рівня її індикаторів, що будуть досягнуті у разі врахування наслідків дії збурювальних чинників або прийнятих управлінських рішень. Для вирішення задач цього етапу можуть бути використані спеціальні моделі та методи стратегічної діагностики економічних об’єктів або адаптивні методи короткострокового прогнозування (етап 3.2), а інформаційне забезпечення цих моделей та методів формується залежно від їх конкретних типів.

Стосовно назви етапу 3 моніторингу необхідно дати певні пояснення.

У деяких наукових працях, присвячених питанням побудови і функціонування моніторингу, до його функцій відносять прогнозування стану досліджуваного об’єкта у майбутньому періоді за тих чи інших умов. Але для динамічних процесів поняття майбутнього і поточного не має чітких просторових меж і описується своїми функціональними показниками. Аналогічно неможливо чітко встановити і часові межі процесу. Для реалізації цільової спрямованості моніторингу в кожному випадку необхідно мати на увазі, що інтерпретація поточного значення спостереження можлива лише тоді, коли воно розглядається не просто як завершальний елемент минулого періоду, а як єднальна ланка між минулим і майбутнім. Це означає, що найближче майбутнє процесу є невіддільним елементом його ідентифікації. Визначення стану процесу в такому близькому майбутньому можна формально віднести до прогнозування, але насправді воно являє собою специфічну операцію, яку пропонується називати діагностикою або адаптивним короткостроковим прогнозуванням. Існує також думка, що моніторинг об’єкта може не лише тематично, а й організаційно входити в єдину структуру прогнозування його стану. Для таких міркувань є деякі підстави. По-перше, моніторинг як найзручніший засіб формування структурно широкої і вивіреної інформаційної бази, що характеризує стан об’єкта, потребує логічного продовження у вигляді побудованого на цій базі прогнозу. По-друге, розроблення прогнозу є однією з функцій системи управління об’єктом. Тому організаційне і сутнісне об’єднання моніторингу з прогнозом автоматично означає легітимацію першого.

Разом із тим існують не менш обґрунтовані аргументи про недоцільність використання моніторингу винятково у структурі прогнозування.

Так, зведення функцій моніторингу до інформаційноаналітичного обслуговування прогнозу може суттєво звузити можливості моніторингу як основи систематичного оперативного регулювання функціонування і розвитку об’єкта, причому за ширшими напрямами, ніж це передбачено у прогнозах.

Процедура оцінювання результатів реалізації стратегії об’єкта (етап 4) полягає у визначенні відхилень показників цілей та індикаторів стратегії, отриманих у процесі їх діагностики, від передбачених нею. Припустимі межі цих відхилень визначаються особою, відповідальною за реалізацію стратегії.

Формування управлінських рішень має підпорядковуватися досягненню мети стратегії об’єкта та заданих рівнів індикаторів з урахуванням наслідків дії збурювальних чинників і виконуватися за допомогою відповідних математичних моделей і методів підтримки їх прийняття. У разі нездійсненності виконання такого завдання через обмеження можливостей об’єкта слід приймати управлінські рішення щодо коригування самої стратегії.

Описаний ітераційний процес виконується впродовж усього життєвого циклу стратегії об’єкта, а його етапи 1–5 являють собою алгоритм моніторингу процесу реалізації стратегії розвитку об’єкта.

У разі оперативного управління процесом функціонування об’єкта його схема принципово не змінюється. Лише замість стратегії об’єкта розглядається програма (план) його діяльності, на етапі 3 здійснюється оперативна діагностика результатів виконання програми (плану) на кінець оперативного періоду, а на етапі 4 — оцінювання цих результатів.

Викладене дає підстави стверджувати, що моніторинг є не тільки невіддільним елементом системи управління, а й відносно уособленою стадією процесу управління організаційним об’єктом, що забезпечує його інформаційну прозорість на всіх стадіях. Він є найважливішим засобом інформаційного забезпечення економічної, соціально-політичної, екологічної та інших фундаментальних сфер суспільної життєдіяльності, формування

необхідних баз щодо об’єкта дослідження.

Виходячи з розглянутого процесу моніторингу та беручи до уваги той факт, що моніторинг є однією із загальних функцій управління, можна стверджувати, що він є основою для реалізації інших управлінських функцій: планування, організація, контроль тощо.

Особливість моніторингу полягає в його подвійній ролі в процесі управління: на практиці неможливо визначити коло діяльності менеджера таким чином, щоб воно стосувалося тільки якогонебудь одного елементу управління без його взаємозв’язку і взаємодії з моніторингом. Будь-яка управлінська функція обов’язково інтегрована з моніторинговими.

Ключовими властивостями моніторингу, що визначаються конкретними ситуаціями, які виникають у процесі функціонування об’єкта, є такі: постійне спостереження за об’єктом, що може бути побудоване як безперервне; дискретне отримання даних з постійним або змінним кроком; епізодичні спостереження за спеціальними «сигналами» системи управління об’єктом.

Якщо моніторинг розглядається як інформаційна система, яка стабільно функціонує в часі і для неї визначено склад споживачів, джерела, технічну реалізацію та всі види забезпечення, тоді йдеться про систему моніторингу.

До головних задач організації функціонування моніторингу належать: визначення проблемної ситуації моніторингу, її структури та основних чинників; визначення відповідно до мети моніторингу меж предметної царини, що підлягає дослідженню; побудова структури моніторингу з виокремленням у ній змістовних рівнів ієрархії й алгоритмів обміну результатами моніторингу між ними з обов’язковою фільтрацією інформації, що спрямовується з нижчого рівня ієрархії на вищий; побудова моделі моніторингу з визначенням алгоритму формування його основного результату на підставі часткових спостережень за об’єктом; обґрунтування системи індикаторів, за якими здійснюється моніторинг; забезпечення можливості відображення динаміки функціонування об’єкта; визначення засобів зручної й наочної візуалізації результатів моніторингу.

Правильна організація моніторингу створює можливість не тільки для виявлення порушень у процесі функціонування об’єкта, а й запобігання небезпеці того, як ситуація може стати незворотною. Тим самим створюється можливість запобігти або мінімізувати можливий деструктивний перебіг подій.

Слід розрізняти самостійні й забезпечувальні системи моніторингу. Метою самостійної системи моніторингу є отримання інформації для підтримки прийняття управлінських рішень і вона є складовою системи управління. Забезпечувальна система моніторингу є джерелом інформації про об’єкт управління. Її функціонування чітко регламентоване й обмежене жорсткими правилами, які визначають джерела, форми подання, дискретність надходження та алгоритми оброблення інформації, а також інформаційні комунікації. Крім

того, вона функціонує поза межами системи управління об’єктом.

Підсумовуючи розгляд сутності та методичних засад побудови і функціонування моніторингу, можна виокремити такі його характерні риси: моніторинг являє собою процес спостереження за об’єктом або процесом впродовж усього їхнього життєвого циклу; як інформаційний процес моніторинг має системний характер; призначенням моніторингу є систематичне спостереження за об’єктом або процесом (збирання, систематизація, оброблення та нагромадження інформації) для забезпечення інформаційних потреб системи управління ними; кінцевою метою моніторингу є формування інформаційноаналітичної бази для підтримки прийняття управлінських рішень щодо забезпечення рівноважного стану об’єкта або процесу; вирішення у межах моніторингу задач оцінювання і діагностики стану об’єкта або процесу надає йому характер інтелектуальної системи. мета й алгоритм моніторингу визначаються особливостями об’єкта або процесу, що досліджуються;

Наявність цих рис характеризує моніторинг як систему контролю з функцією діагностування стану об’єкта в процесі управління ним.

Унаслідок своєї інтегрованості моніторинг забезпечує синтетичний, цілісний погляд на поточний стан об’єкта та його функціонування в майбутньому, комплексний підхід до виявлення і вирішення проблем, що постають перед об’єктом дослідження. Існування значної кількості різноманітних систем моніторингу породжує необхідність чіткого впорядкування їх за кате-


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
1.4. ФУНКЦІЇ, ЗАДАЧІ ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ МОНІТОРИНГУ
1.5. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ТЕХНОЛОГІЯ МОНІТОРИНГУ
МЕХАНІЗМ МОНІТОРИНГУ
2.2. ДІАГНОСТИКА В СИСТЕМІ МОНІТОРИНГУ
2.3. СТРАТЕГІЧНА ДІАГНОСТИКА СТАНУ ОБ’ЄКТА
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)