1. Багатоваріантність напрямів предметних та функціональних зон розвитку потребує уточнення особливостей ініціації, обґрунтування, підготовки та реалізації проектів розвитку різних видів. Найбільш специфічними у вітчизняній практиці управління розвитком підприємств і компаній слід визнати проекти організаційного розвитку, розроблення та впровадження ІТ-технологій, навчання та розвитку персоналу.
2. Проекти розвитку у сфері організаційних змін є найпоширеними для українського бізнесу. Ці зміни можуть бути спрямовані на окремі елементи системи управління, але найчастіше мають комплексний характер і стосуються всіх організаційних складових бізнесу. Серед організаційних проектів, найпоширеніших у практиці сучасних компаній, можна виокремити такі: проекти створення нових компаній (проекти start-up); проекти реформування компанії (проекти реструктуризації, реінжинірингу; проекти реформування системи управління (впровадження процесної системи управління, впровадження системи управління проектами); проекти розроблення або вдосконалення організаційної структури; проекти навчання; проекти створення стратегічних альянсів, злиття та поглинань.
3. До ІТ-проектів відносять формування і впровадження інформаційних стратегій компанії, розроблення програмного забезпечення, інтеграцію програмних продуктів в інформаційну систему підприємства, придбання комп’ютерної та телекомунікаційної техніки, впровадження нових систем і технологій тощо. Залежно від специфіки ІТ-проектів, предметної сфери змін, яких він стосується, принципово може змінюватися склад та обсяг необхідних для підготовки й реалізації ресурсів, проектних команд, а також рівень невизначеності отримання встановлених результатів. Досвід реалізації успішних проектів у сфері інформаційних технологій підтверджує гіпотезу про необхідність розглядати ці проекти як складову проектів стратегічного розвитку компанії.
4. Проекти розвитку, що пов’язані з товарною політикою, частіше розглядають крізь призму функціональної діяльності, ніж з позиції цінності товару, яку створює компанія для свого клієнта. Саме тому більшість рекомендацій щодо обґрунтування економічної ефективності випуску нового продукту має фрагментарний характер, розглядаючи або технологічно-виробничу, або маркетингову складову кожного проекту.
5. Стабільних системних покращень у компанії можна досягти за умов систематичних комплексних навчальних програм. Основними етапами здійснення проектів «оновлення персоналу» є: ідентифікація структури та якісних характеристик персоналу компанії відповідно до стратегії розвитку, проведення атестації працівників та визначення рівня відповідальності наявного персоналу потребам компанії, формування програми кадрового забезпечення стратегічним цілям компанії, розроблення системи мотивації та розвитку персоналу, добір персоналу, навчання. Успішність проектів навчання залежить від якості управління в компанії, організаційної культури, що сприяє впровадженню нових стандартів роботи, готовності керівників діяти за новими принципами.
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
Проекти організаційного розвитку
Проекти розвитку персоналу ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Дайте характеристику проектів організаційного розвитку.
2. У чому полягає специфіка розроблення й обґрунтування проектів організаційного розвитку на підприємствах України?
3. Схарактеризуйте проблеми при визначенні вигід і витрат за проектами організаційного розвитку.
4. Яку роль у розвитку вітчизняних компаній відіграють ІТпроекти?
5. З якими труднощами стикаються проектні аналітики під час розроблення й обґрунтування ІТ-проектів?
6. У чому полягає специфіка розроблення та обґрунтування продуктово-ринкових проектів?
7. Сформулюйте значення проектів навчання та розвитку персоналу для вітчизняних компаній.
8. Які параметри проектів навчання персоналу вимагають першочергової уваги з боку менеджменту?
9. Хто є ключовими учасниками проектів розвитку пер- соналу?
Активи — затребувані компанією ресурси (фактори виробництва), які створюють додану вартість та/або завдяки своїм певним параметрам дають змогу формувати переваги порівняно з іншими компаніями. Активні учасники проектів розвитку — особи, які беруть безпосередню участь, залучені до реалізації проекту, характеризуються здатністю до активної поведінки ? наявності власних цілей, самоорганізації, роботі з різною ефективністю, викривленню інформації на користь власних інтересів. Актуальні професійні знання — своєрідні стратегічні активи сучасного фахівця, які внаслідок формування специфічних компетенцій дають особистості змогу набувати конкурентних переваг на ринку праці. Атрактори — множинності, що характеризують значення параметрів системи на альтернативних траєкторіях її розвитку. Аутсорсинговий тип зовнішнього розвитку — модель зовнішнього розвитку організації, що передбачає встановлення коопераційних зв’язків з іншими організаціями з метою передання частини внутрішніх функцій підприємства, що сприяє досягненню вищого рівня його функціональної усталеності. Аутстафинг — виведення за межі компанії частини персоналу, що дає змогу оперативно регулювати чисельність співробітників компанії, зменшити адміністративні витрати й інвестиційні ризики тощо. Базовий план проекту — документ, в якому представлено розроблення структуризації проекту з кодуванням робіт, календарно-сітьовий графік з уточненням критичних точок, матриця розподілу відповідальності і робіт за ви-конавцями, список ресурсів із їхніми вартісними оцінками, плановий бюджет, розподіл витрат у часі, план надходження фінансування, організаційну структуру проекту. Бізнес-модель підприємства — опис логіки бізнесу компанії, із визначенням базових елементів бізнесу, їх співідношення, системи зв’язків об’єкта із зовнішнім середовищем, що дає можливість відобразити його найсуттєвіші характеристики: цінність, що створюється для клієнтів, механізм її створення і поставки, принципи використання ресурсів, компетенцій та можливостей з метою створення усталеної конкурентної переваги, отримання доходу і прибутку. Бізнес-процес ?організований комплекс взаємопов’язаних дій або діяльність, що має вхідний продукт, додає цінність до нього і забезпечує вихідний продукт для внутрішнього або зовнішнього споживача. Біхевіористичні теорії психосоціокультурних змін (від англ. поведінка)
— напрями екстерналіської теорії розвитку, що ґрунтуються на парадигмі «стимул
Внутрішні інформаційні потоки — це шляхи передання інформації, що забезпечують існування компанії (взаємозв’язок усіх її компонентів), усередині якої відбувається їх рух. Внутрішні проекти розвитку компанії — проекти, що пов’язані з реалізацією змін у внутрішньовиробничій діяльності компанії, принципах її організації та управління. Внутрішній (органічний) розвиток компанії — упровадження якісних змін за рахунок накопичених підприємством знань, навичок, фінансових, матеріальних і нематеріальних активів, а також залучених ресурсів, що спрямовуються на вдосконалення його матеріальнотехнічної бази, створення нових продуктів, трансформацію внутрішніх систем і процесів, проникнення на нові ринки тощо. Гнучкість структури підприємства — здатність системи цілеспрямовано адаптуватися до мінливого, складного середовища і здійснювати цей процес пристосування з мінімальними витратами. Горизонтальні інформаційні потоки — потоки інформації між рівними за службовим становищем та статусом працівниками або групами працівників. Дані — формалізовані та зареєстровані на різних носіях факти та ідеї, представлені поза контекстом і придатні для передання й оброблення в деякому інформаційному процесі. Дисипативна структура — новий тип динамічного стану системи, за допомогою якого вона пристосовується до змін зовнішнього середовища. Діагностика компетенцій — встановлення та вивчення ознак, які характеризують стан системи компетенцій організації в їхньому ієрархічному зв’язку для передбачення можливих відхилень та запобігання порушеням її нормального функціонування. Під нормальним розуміється такий стан функціонування системи компетенцій підприємства, який дає змогу створювати нові (або підтримувати набуті) конкурентні переваги на засадах дотримання внутрішнього балансу формування компетенцій різних ієрархічних рівнів. Діагностика організації — системне дослідження організації, виявлення комплексу взаємопов’язаних питань, який виявить об’єктивний стан організації, її системи управління. Ділове вікно управління (Business Management Window) — модель оцінювання діяльності компанії, яка об’єднуєшироке коло показників: від стратегічних показників просування продукції на ринок до фінансових індикаторів структури капіталу компанії; застосовує аналіз наслідків оперативних рішень у фінансових показників; використовує бенчмаркінг процесів і результатів. Екстерналістська теорія розвитку — концепція, згідно з якою першопричини змін будь-якої соціокультурної системи, у тому числі організації, перебувають за межами самої системи. Емерджентність (від англ. emergent — той, що з’являється неочікувано) — властивість системи зберігати цілісність.
Еволюційна теорія фірми — концепція, в межах якої панує системне уявлення про підприємство як подвійний об’єкт: з одного боку, підприємство є членом ділової спільноти («популяції») і повною мірою перебуває під впливом її еволюції, з іншого боку — йому притаманні власні традиції у визначенні напрямів діяльності, обсягів і пропорцій залучення ресурсів. Еволюційний розвиток — повільні накопичувальні кількісні та якісні зміни елементів системи, які не викликають кардинального перетворення її складу і структури. Економічна інформаційна система (ЕІС) — система, функціонування якої в часі полягає у збиранні, зберіганні, обробленні і поширенні інформації про діяльність економічного об’єкта (зокрема компанії). Експертна система — система, здатна замінити експерта при розв’язанні деяких задач.
внішніх (залучених) видів діяльності на внутрішні бізнес-процеси компанії (або нової бізнес-структури, що створюється в результаті реалізації відповідних процедур) унаслідок організаційного об’єднання потенціалів різних компаній. Ключові компетенції — ті з компетенцій компанії, які можуть забезпечувати їй потенційний доступ до різних ринків, визначають відмітні характеристики кінцевого продукту й практично не можуть бути відтвореними конкурентами, оскільки (за визначенням К.К. Прахалада і Г. Хамела) являють собою складну взаємодію окремих індивідуальних технологій і навичок. Компанія
— термін, який використовується в даному посібнику для позначення виробничих підприємств, торговельних і сервісних фірм, інших економічних організацій, що являють собою економічно та організаційно самостійні суб’єкти господарювання, створюються з метою виготовлення продукції, надання послуг, а в загальному сенсі
— для створення доданої вартості для споживачів. Компанія (як об’єкт вивчення дисципліни) — складна соціальноекономічна й техніко-технологічна відкрита систему, що поєднує різні, але такі, що взаємодіють між собою, структури, трансформація яких відбувається за еволюційними закономірностями. Компетенції компанії (організації) — це невід’ємна складова її стратегічних активів, яка віддзеркалює комплекс колективного знання, досвіду та здібностей, що в поєднанні з унікальними технологіями вможливлює створення (підтримки) конкурентних переваг та забезпечує неповторну відмітність компанії у певному ринковому оточенні. Компетенція (від лат. competentia — належність за правом) — у прямому сенсі коло повноважень будь-якого органу чи посадовця, або коло питань, в яких певна особа має досвід та знання. Консалтингова послуга — форма співпраці (діяльність) консультантів і клієнтів з метою ідентифікації та розв’язання управлінських проблем останніх, пошуку напрямів удосконалення окремих елементів системи управління компанії-клієнта та її розвитку в цілому. Консалтинговий продукт — інформаційний продукт, який є результатом науково-дослідної діяльності консультанта, розробляється з метою пошуку принципів і моделей удосконалення системи управління підприємства. Критерії розвитку — найсуттєвіші характеристики процесу та проявів розвитку, що вимірюються в певному діапазоні. Механізм управління розвитком компанії — специфічний «вузол» механізму управління, що являє собою сукупність засобів і методів управління поведінкою об’єкта дослідження (компанії) та забезпечує розв’язання наявних су-перечностей існування системи задля її цілеспрямованого руху в межах обраних пріоритетів розвитку. Механістичний підхід до соціально-економічних явищ — напрям екстерналіської теорії розвитку, у межах якого вважається, що будь-який соціокультурний феномен перебуває у стані спокою або статичної рівноваги доти, доки деяка зовнішня сила не виведе його з цього стану і не змусить змінюватися. Модель вимірювання досягнень (Performance Measurement Model) — методика формування оцінної системи, метою якої є визначення ефективності діяльності компанії на основі ідентифікації основних напрямів діяльності та цільових установок та індикаторів вимірювання їх досягнення. Модель життєвого циклу І. Адізеса
— модель, що передбачає порівняння розвитку організації з еволюцією живої істоти, а отже, в процесі свого розвитку організація стикається з проблемами, які поділяються на проблеми зростання (які подібні до дитячих інфекційних хвороб) та організаційні патології, з якими самостійно організація впоратися не може. Модель життєвого циклу Л. Гарнера — модель, що передбачає п’ять еволюційних етапів розвитку підприємства, які змінюються внаслідок революцій, що виникають в організації під час відповідних криз (кризи лідерства, кризи автономії, кризи контролю, кризи меж тощо). Модель стратегічних карт Л. Мейселя
— аналітично-управлінська модель, що побудована за принципом взаємозв’язку стратегії компанії із показниками ефективності її діяльності, об’єднаними в чотири ключові аспекти: фінансові показники, показники відносинр із споживачами, показники організації внутрішніх бізнес-процесів та показники людського капіталу. Моніторинг проекту — регулярний процес збирання, вимірювання, реєстрації та поширення інформації, яка стосується всіх аспектів виконання проекту, а також оцінювання змін та підготовку для прийняття рішень. Неінвестиційні проекти розвитку компанії — проекти, для яких важко визначити фінансову ефективність. Неокласична теорія фірми —підприємство розглядається як цілісний об’єкт, який залучає вихідні ресурси у виробництво та перетворює їх на продукцію. Нестійкий стан підприємства
ється у двох напрямах: 1) залучення до прийняття рішень працівників у межах відносин «начальник — підлеглій»; 2) залучення до прийняття рішень представників різних груп співробітників організації. Пасивні учасники проектів розвитку — особи, які справляють непрямий вплив на проект розвитку, є носіями власних інтересів, тому можуть лобіювати певні рішення, здатні суттєво вплинути на реалізацію проекту, що може призвести до суттєвих змін у проектах, а інколи до їх закриття. Підприємницька модель фірми — концепція, ґрунтована на уявленні про підприємство як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявні у підприємця чи доступні для залучення ресурсів. Піраміда діяльності К. МакНейра — аналітично-управлінська модель, що грунтується на концепціях загального управління якістю та промисловими розробленнями, управлінського обліку бізнес-процесів, спрямованого на обчислення витрат у ланцюжку створення цінності компанії й відображає взаємозв’язок клієноорієнтованої стратегії із фінансовими показниками та якісними (нефінансовими) індикаторами. Піраміда досягнень (Performance Pyramid) — модель оцінювання діяльності компанії, заснована на поєднанні стратегічних, маркетингових та фінансових цілей та показників їх вимірювання, на зовнішній та внутрішній ефективності, взаємозв’язку показників лідирування в бізнес-середовищі та індикаторів операційної системи і департаментів. Планування проекту — другий етап життєвого циклу проекту, впродовж якого відбувається уточнення і фіксація мети проекту, механізму її досягнення, визначається комплекс заходів і робіт, які слід виконати, з конкретизацією їх тривалості, послідовності, ресурсного забезпечення, фіксації ризиків, вимог до якості проекту та узгодження дій учасників проекту. Показники розвитку — аспекти розвитку, які можна фіксувати й кількісно оцінювати. Портфель проектів — набір проектів і програм, об’єднаних метою ефективного управління даними роботами для досягнення стратегічних цілей. Прескрептивна модель стратегічного процесу — модель розроблення й реалізації стратегії, в межах якої стратегію розуміють як образ рішень, що визначають наміри та цілі підприємства, формують політику та плани її досягнення; такі моделі пропонують ідеальну картину того, як стратегії мають формуватися на підприємстві. Проактивний підхід в управлінні розвитком компанії — управління розвитком компанії на засадах передбачення майбутнього, моделювання цільового стану компанії та її оточення з чітко визначеними параметрами управлінського впливу. Проблемне поле дисципліни — комплекс проблем, що підлягають дослідженню в межах дисципліни. Прогрес (лат. рrogressus) — різновид розвитку, що забезпечує формування нового, передового; рух до вищого рівня розвитку, досконалішого стану, поліпшення. Продуктово-ринкові проекти розвитку компанії — проекти, результатом яких є якісні незворотні зміни у продуктовому портфелі компанії, що може позначатися й на зміні її ринкової позиції. Проект розвитку
— системний комплекс заходів, спрямованих на досягнення оригінальних цілей розвитку через реалізацію якісних, незворотних змін стану компанії, що відбуваються впродовж певного періоду із визначеним бюджетом та обмеженими ресурсами. Проекти бізнес-розвитку
технічної бази, створення нових продуктів, трансформацію внутрішніх систем і процесів, проникнення на нові ринки тощо. Проекти розвитку персоналу — взаємодоповняльні проекти, метою яких є сприяння якісному кадровому забезпеченню розвитку компаній. Проектний підхід до розвитку компанії — підхід, згідно з яким якісні зміні в організації та її функціональному призначенні у макросередовищі можна реалізовувати як одноразовий комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямований на досягнення конкретних результатів за встановленого матеріального (ресурсного) забезпечення з чітко визначеними цілями у заданий період. Професійні компетенції — базові знання, вміння та здібності, що являють собою інваріантний компонент особистості сучасного фахівця та сприяють успіху в його професійній діяльності. Процесне управління ? методологія управління підприємством, яка базується на принципах реалізації його стратегічної ідеї через побудову та оптимізацію бізнес-процесів, які відображають сутнісне наповнення бізнесу та сфокусовані на створення доданої вартості як для зовнішніх, так і для внутрішніх клієнтів. Процесне підприємство — підприємство, основними ознаками якого є організація роботи за принципом побудови бізнес-процесів, що зумовлює необхідність усвідомлення працівниками цілей побудови бізнес-процесів, знання вимог клієнтів і прагнення їх виконати, консолідацію зусиль колективу компанії для забезпечення результативності бізнес-процесів. Процесно-орієнтоване бюджетування (Аctivity-Вased Budgeting) ? фінансове планування (бюджетування), побудоване на визначенні необхідної величини витрат ресурсів, виходячи з поставлених результатів, яких необхідно досягти, забезпечивши тим самим ефективне управління бізнес-процесами. Процесно-орієнтований облік (Аctivity-Вased Сosting) — облік, спрямований на визначення реальних витрат на виробництво, обслуговування клієнтів, оцінювання прибутковості різних видів діяльності формуванням управлінської інформації про величину та вартість ресурсів, необхідних для виконання бізнес-процесів підприємства. Прямий вплив управлінського консультування на розвиток компаній — безпосереднє залучення до процесів управлінської діяльності компанії, обґрунтування і розроблення рішень у процесі розвитку компанії, активний учасник змін на цих підприємствах. Реалізація проекту — етап життєвого циклу проекту, під час якого відбувається забезпечення виконання проектних завдань, організація виконання робіт за проектом, отримання й аналіз даних щодо просування проекту для визначення відхилень від базового плану. Революційний розвиток — докорінні стрибкоподібні якісні трансформації системи. Регресивний розвиток — рух системи спадною лінією траєкторії життєвого циклу, яка може перейти до висхідного відрізку або призвести до ліквідації компанії. Ресурси — всі активи, можливості, організаційні процеси, інформація, знання, які контролюються компанією і дають змогу розробляти та реалізовувати стратегії, що забезпечують підвищення рівнів раціональності й ефективності компанії. Розвиток — якісна зміна складу, зв’язків (тобто структури) і функціонування системи, або, стисло, будь-яка якісна зміна системи. Розвиток компанії — перехід системи господарювання у новий стан унаслідок незворотних, спрямованих, закономірних змін техніки, технології, організації праці та управління. Розширена команда — склад осіб, які надають допомогу або сприяють діям основної команди проекту, але не беруть безпосередньої участі в реалізації проекту та його цілей. Рольові компетенції — особистісні характеристики, що визначають соціальну активність індивіда в процесі організації та здійснення спільної діяльності у групах під час виконання певних виробничих завдань. Самонавчання
— здатність системи змінювати програми реагування. Самоналагоджувальні системи управління — системи, що здатні в межах розробленого алгоритму змінити програму, якщо вона які не відповідає заданій програмі можливих рішень. Самоорганізація
— здатність системи змінювати не тільки програму реагування, а й внутрішню структуру. Саморегулювання
— здатність системи підприємства реагувати на зміни середовища жорстко встановленими спеціальною програмою заходами та діями. Синергетика — евристичний метод дослідження відкритих систем, що самоорганізуються та підлягають кооперативному ефекту. Система вдосконалення й вимірювання продуктивності (Productivity Measurement and Enhancement System (ProMES)) — система оцінюванняи підприємства, яка формується за принципами оцінювання дій, спрямованих на досягнення цілей, об’єднання інформаційних потоків минулих періодів. Система управління знаннями (СУЗ) — специфічна стратегія підприємства, спрямована на формування всередині організації культури знань та створення механізму підтримки «організаційної свідомості», що поширюється за межами окремих організаційних одиниць з метою виявлення та перетворення на благо компанії всієї інформації, досвіду й кваліфікації її працівників Системи, що самовдосконалюються,
Системи ухвалення рішень — це системи, які використовує програма, що реалізовує моделі ухвалення рішення в конкретних завданнях, які виникають у людей в їхній професійній діяльності. Суть завдання — вибір підмножини з безлічі альтернативних варіантів або впорядкування їх.
— системи, здатні перебудувати свою структуру не тільки в межах заданого набору елементів, а й шляхом розширення цього набору. Системно-інтеграційна концепція підприємства — концепція, що пояснює природу підприємства з позицій інтегрування еволюційного, подійного, процесного та організаційно-інституціонального аспектів функціонування та устрою підприємства в системному сприйнятті всіх його середовищ (технологічного, інституціонального, культурного, ментального тощо). Стадії розвитку організації — періоди життя організації в межах однотипних ціннісних установок, що фіксують особливості управлінських завдань, що перебувають в центрі уваги керівництва. Сталий стан підприємства
— стан системи підприємства, що характеризується ритмічним випуском високоякісної продукції та стабільним попитом на неї, рівномірним процесом виробництва в усіх підрозділах, належним матеріально-технічним та кадровим забезпеченням, нормальним психологічним кліматом у колективі. Стратегічна діагностика активів підприємства — це комплекс процедур з встановлення та вивчення ознак, що характеризують стан системи стратегічних активів компанії для передбачення можливих відхилень та попередження порушень їх «нормального» функціонування, під яким розуміють такий стан системи активів підприємства, який дає змогу створювати нові (або підтримувати набуті) конкурентні переваги шляхом дотримання в довгостроковій перспективі внутрішнього балансу активів різних рівнів і типів. Стратегічна орієнтація компанії — розроблення стратегій відповідно до проголошених місії й візії та створення відповідного механізму реалізації програми переходу від поточного стану компанії до визначеної моделі її майбутнього. Стратегічна прогалина — поле стратегічних рішень, які мають прийняти керівники компанії для вирішення виявлених проблем з метою наближення (переведення) наявних тенденцій розвитку до бажаних. Стратегічний аналіз — змістовий, формальний опис об’єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямів його розвитку. Результатом стратегічного аналізу стає системна модель об’єкта (підприємства) та його оточення. Стратегічний менеджмент (за З.Є. Шершньовою) — багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включно з її окремими частинами та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей. Стратегічний простір
— простір реалізації стратегічних цілей компанії із забезпеченням її відмітності та неповторності в довгостроковій перспективі. Стратегічний процес — циклічний процес формулювання, розроблення та реалізації стратегії підприємства, що характеризується спрямованістю на створення відмітних характеристик організації або підвищення рівня її компетентності в спільноті подібних суб’єктів певної діяльності. Стратегічні карти ? графічна ілюстрація опису стратегії компанії у вигляді набору причинно-наслідкових зв’язків, які забезпечують визначення логічних ланцюжків між діями за напрямами функціонування (фінансовим, ринково-клієнтським, внутрішньої організації та розвитком і навчанням), спрямованими на досягнення стратегічних цілей компанії. Стратегічні компетенції
— відмітні характеристики ділової стратегії в контексті її відповідності зовнішньому конкурентному середовищу на рівні компанії (а не її підрозділу). Стратегічні цілі — чіткі, вимірювані, зорієнтовані на конкретні дії, досяжні й узгоджені в часі орієнтири розвитку компанії, які розробляються на основі наявних місії, візії, результатів стратегічного аналізу галузі, оцінювання рівня конкуренції, наявних ресурсів і конкуретних можливостей. Структурно-культурологічні проекти розвитку компанії — проекти, які можуть спрямовуватися на впровадження змін у стратегії розвитку персоналу організації (його компетенцій, цінностей та знань, а також взаємовідносин між співробітниками); процесів та систем управління (змін прийнятих методів організації та технології роботи); структури самої організації. Суб’єкти управління розвитком — група активних агентів змін, переважно керівництво компанії та її структурних підрозділів. Теорія змін — концепція, в межах якої розглядаються як нерівноважні, незворотні процеси, що відбуваються у відкритих системах, так і зворотні, що мають місце в закритих системах. Теорія іманентної зміни
Точка біфуркації (від лат. роздвоєння) — це переломний, критичний момент у розвитку системи, в який система здійснює вибір шляху розвитку, траєкторії свого руху. Трансдисциплінарність — (термін, що його 1970 року запровадив Жан Піаже), окреслює методологічне підґрунтя застосування інтеґрованих наукових підходів до таких складних проблем, які виходять за межі усталених академічних дисциплін. На відміну від мультидисциплінарності, мета якої завжди залишається в рамках дисциплінарного досліду, трансдисциплінарність існує одночасно «між дисциплінами» і «крізь окремі дисципліни» руйнує між ними кордони для досягнення єдності наших знань про світ, котрий не може цілком вміститися в монодисциплінарному дослідженні. Триада цілей проекту розвитку — гармонійне поєднання установок та параметрів проекту у вимірі «завдання ? бюджет ? термін реалізації». Управління знаннями — методологія з формування та реалізації в компанії організаційних процесів і процедур, спрямованих на створення умов ефективного виявлення, систематизації, зберігання, актуалізації, поширення та генерації знань шляхом органічного поєднання персоніфікованих (інтуїтивістських) та інформаціно-технологічних технологій задля набуття компанією нових або підтримання нею вже набутих конкурентних переваг. Управлінська технологія розвитку компанії — сукупність прийомів упровадження певної моделі розвитку компанії. Управлінське консультування складна багатоаспектна управлінська система, спрямована на пошук механізмів удосконалення управління та забезпечення саморозвитку компанії. Управлінський облік — упорядкована система виявлення, вимірювання, збирання, реєстрації, інтерпретації, узагальнення, підготовки та подання важливої для прийняття управлінських рішень інформації. Флуктуації —коливання, зміни, обурення, що впливають на системи та їхні компоненти й порушують їхню сталість. Формалізація проекту — підготовка письмового документа (резюме), в якому викладається ідея проекту розвитку, узагальнюється та формалізується інформація для аналітики і прийняття рішень. Формальна модель підсистеми управління розвитком компанії
— модель, що передбачає виокремлення в межах організаційної структури компанії спеціального підрозділу, що позначається в організаційно-структурній формалізації сфери повноважень та відповідальності осіб, які мають здійснювати якісні трансформації. Функціональні компетенції — характерні можливості підсистем підприємства здійснювати виробничі комерційні функції оптимальним (максимально ефективним) способом. Функціонування системи — реалізація в часі та просторі функції (призначення, ролі), що задається оточенням системи. Цикли або фази розвитку організації — періоди, впродовж яких організація принципово змінює цінності й орієнтації. Цільове підприємство в моделі зовнішнього розвитку (незалежно від його організаційно-правової форми, галузевої належності, місця розташування) — об’єкт зростання, що викликає зацікавленість з боку підприємства що зростає, своїми активами, компетенціями, можливостями тощо. CRM-система (від англ. Customer Relationship Management
— управління взаєминами з клиєнтами) — система автоматизації компанії з метою підвищення рівня продажу, оптимізації маркетингу, поліпшення обслуговування клієнтів.
