Розроблення програми реструктуризації економіки передусім передбачає перегляд державних пріоритетів у розподілі ресурсів. Здійснення переливів ресурсів між ВЕД відповідно до прийнятих пріоритетів автоматично веде до зміни частки і, відповідно, ролі кожного виду економічної діяльності.
Щоб визначити напрями реструктуризації національної економіки, необхідно мати чітке уявлення про функціонування її структурних ланок. При цьому в основу оцінювання треба покласти критерій економічної ефективності використання основних ресурсів. Цей принцип випливає з генеральної мети розвитку будь-якої країни — побудови ресурсозберувальної економіки. Якщо, скажімо, виявлено, що в якомусь секторі економіки господарські ресурси використовуються неефективно, тобто марнуються, то цілком очевидно, що цей сектор підлягає реструктуризації. У діяльність саме таких секторів держава має втручатися задля поліпшення їхніх економічних параметрів. Одночасно з цим треба приймати рішення про регулювання масштабу діяльності даного сектору, щоб не допустити відволікання надто великого обсягу макроекономічних ресурсів на підтримку ВЕД з низькою ефективністю.
Другий принцип побудови системи структурного моніторингу полягає у тому, що ефективність роботи кожного ВЕД має оцінюватися одним універсальним (індикативним) показником, щоб об’єктивно порівнювати структурні ланки економіки між собою. При цьому бажано, щоби цей показник був, по-перше, простим і наочним, по-друге, синтетичним за природою.
Третій принцип передбачає побудову такого індикативного показника, для якого є певне еталонне значення, з яким треба проводити порівняння для визначення міри задовільності функціонування того чи іншого ВЕД. Тільки у цьому випадку діагностика структурного розвитку економіки може бути підпорядкована формалізованому алгоритму.
Додаткова вимога, що накладається на індикативний показник ефективності, полягає в тому, що він має бути виражений у відносних величинах. Інакше виникне необхідність його очищення від усіляких спотворювальних вартісних і масштабних ефектів.
Відштовхуючись від того, що на макрорівні доцільно розглядати такі основні ресурси як праця і капітал, будемо розглядати два показники економічної ефективності використання ресурсів (структурної ефективності): де і вий результат кожної графи першого і третього квадрантів таблиці «витрати-випуск»); і
продуктивність праці ііі
ЧXП=, продуктивність праці ііі
ЧXП=, і — індекс ВЕД; X — випуск продукції (підсумко
Ч — чисельність зайнятих; де і (основних засобів).
фондовіддача ііі
КXФ=, фондовіддача ііі
КXФ=,
К — обсяг основного капіталу
Щоб усвідомити місце кожного ВЕД в економічній ієрархії, необхідно зіставляти його показники ефективності з показниками ефективності, середніми для всієї економіці. Для цього обчислюють відносні показники продуктивності праці та фондовіддачі: де П — середня для економіки продуктивність праці;
Ф — середня для економіки фондоємність.
Ц відносні показники мають властивість «подвійної порівнянності». Так, з одного боку, всі ВЕД можуть порівнюватися між собою по кожному з них, а з іншого боку, в межах кожного ВЕД можна зіставляти відносні показники продуктивності праці та фондовіддачі. Подібна порівнянність досягається завдяки тому, що розглянуті показники виражені у відсотках.
Відома з теорії виробничих функцій властивість взаємозамінності праці і капіталу іноді приводить до того, що конкретний ВЕД за показником продуктивності праці може потрапити до групи аутсайдерів, а за показником фондовіддачі — до групи лі-
Ф і ? рівноправні, тому їм присвоюється однакова вага — 0,5. Такий підхід видається цілком виправданим, адже будь-яка система розрахунку, що віддає перевагу тому чи іншому частковому показнику ефективності, виглядатиме штучною. Він є також коректним.
Процедура усереднення передбачає, що показники і ? і
Наявність ефекту заміщення праці та капіталу на практиці часто призводить до того, що внаслідок технологічної специфіки деякі ВЕД акумулюють досить велику масу основних засобів і за рахунок цього мають низьку фондовіддачу, але при цьому обходяться відносно невеликою кількістю працівників і за рахунок цього мають високу продуктивність праці. Можлива і зворотна ситуація, коли для ВЕД характерна висока трудомісткість і низька фондомісткість. Цілком очевидно, що використання в даному випадку тільки одного показника ефективності вестиме до однобічного аналізу. Саме цей недолік і усуває процедура агрегування часткових показників ефективності.
Крім того, правомірним є порівняння показників ефективності для ВЕД з різним рівнем складності праці (наприклад, легкої промисловості та машинобудування) через те, що порівняння показників здійснюють у вартісному вираженні, де всі якісно непорівнянні технологічні нюанси виробництва нівельовані.
Показник i e передбачає тривіальне узагальнення на багатовимірний випадок, коли розглядається більше двох факторів. Так, цей показник можна розширити за рахунок включення додаткового предмета праці, яким виступає проміжне споживання i x за кожним ВЕД як підсумковий результат кожної графи першого квадранта таблиці «витрати-випуск». У цьому разі інтегральний показник ефективності ресурсів обчислюють за формулою:
дерів. Наявність таких різноспрямованих тенденцій в ефективності використання різних макроекономічних факторів логічно вимагає переходу до інтегрального показника ефективності використання ресурсів. За такий показника можна використовувати усереднену величину:
де Xx i x i =? — частка проміжного споживання в загальному випуску продукції (показник матеріаловіддачі).
Подібне узагальнення індикативного показника ефективності використання ресурсів можна продовжити за рахунок включення будь-яких інших часткових показників (рентабельності, енерговіддачі тощо), що містяться в національних рахунках або можуть бути розраховані за їх інформацією.
Викладена система індикативного моніторингу стосується макроекономічного рівня. Але її можна розширити шляхом урахування регіонального аспекту, форм власності (державна, приватна, змішана без іноземної участі, змішана за іноземної участі) тощо.
Звісно, індикативний моніторинг структурного розвитку економіки є лише першим етапом у вивченні ситуації. На другому етапі потрібен більш комплексний і розгорнутий аналіз за допомогою основних показників ефективності. На третьому етапі необхідно визначити конкретні суб’єкти господарської діяльності, чию діяльність слід визнати незадовільною. І лише оформлення цих результатів в узагальненому вигляді може слугувати підґрунтям для визначення напрямів реструктуризації економіки, де Xx i x i =? — частка проміжного споживання в загальному випуску продукції (показник матеріаловіддачі).
Подібне узагальнення індикативного показника ефективності використання ресурсів можна продовжити за рахунок включення будь-яких інших часткових показників (рентабельності, енерговіддачі тощо), що містяться в національних рахунках або можуть бути розраховані за їх інформацією.
Викладена система індикативного моніторингу стосується макроекономічного рівня. Але її можна розширити шляхом урахування регіонального аспекту, форм власності (державна, приватна, змішана без іноземної участі, змішана за іноземної участі) тощо.
Звісно, індикативний моніторинг структурного розвитку економіки є лише першим етапом у вивченні ситуації. На другому етапі потрібен більш комплексний і розгорнутий аналіз за допомогою основних показників ефективності. На третьому етапі необхідно визначити конкретні суб’єкти господарської діяльності, чию діяльність слід визнати незадовільною. І лише оформлення цих результатів в узагальненому вигляді може слугувати підґрунтям для визначення напрямів реструктуризації економіки,
