Posibniki.com.ua Інформатика Системи моніторингу СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ


< Попередня  Змiст  Наступна >

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ


Вивчивши матеріал цього розділу, ви ЗНАТИМЕТЕ: сутність, задачі та механізм реалізації моніторингу: державної цільової програми; науково-технічного потенціалу; банківської системи, в тому числі: банківської діяльності, суб’єктів господарської діяльності; фінансового ринку; розподіленої системи; діяльності виробничої системи; інвестиційної активності, а також УМІТИМЕТЕ: будувати спеціалізовані системи моніторингу різних сфер діяльності.

5.1. МОНІТОРИНГ ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ПРОГРАМИ

Системний підхід в управлінні будь-яким об’єктом дістає вияв у програмно-цільовому управлінні, за яким здійснюється орієнтація на досягнення певного кінцевого результату розвитку об’єкта.

РОЗДІЛ 5

Цільова програма — система ув’язаних між собою за змістом, термінами, виконавцями, ресурсами заходів (дій) виробничотехнологічного, науково-технічного, соціального, організаційного характеру, спрямованих на досягнення єдиної мети, вирішення загальної проблеми. У такій програмі мають бути представлені цілі, в тому числі стратегічна, заходи з реалізації програми та потрібні для цього ресурси. Відомі державні, регіональні, науковотехнічні, соціально-економічні, інноваційно-інвестиційні, екологічні та інші цільові програми. Цільова програма зазвичай являє собою проектний і адресний документ, що погоджує дії різних організацій і осіб-співвиконавців незалежно від їх відомчої підпорядкованості за термінами виконання етапів робіт і ресурсами, що виділяються на її виконання.

Об’єкти управління цільовою державною програмою подано на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Об’єкти управління державною цільовою програмою

Рис. 5.1. Об’єкти управління державною цільовою програмою

Управління державною цільовою програмою виконують за такими етапами: попереднє оцінювання (діагностика) поточного стану об’єкта програми, вибір пріоритетних сфер його розвитку, визначення засобів реалізації програми, моніторинг і підготовка доповіді про виконання програми (рис. 5.2).

На цій схемі курсивом виділено ті етапи управління процесом реалізації цільової програми, що стосуються його моніторингу. Розглянемо їх зміст, залишаючи поза увагою інші блоки та їхні складові, що є предметом теорії програмно-цільового управління.

Рис. 5.2. Моніторинг у системі управління реалізацією цільової програми

Рис. 5.2. Моніторинг у системі управління реалізацією цільової програми

У процесі проведення попереднього оцінювання поточного стану об’єкта (SWOT-аналіз) здійснюється визначення сильних і слабких його внутрішніх сторін, а також можливостей і загроз з боку зовнішнього середовища. Діагностику доцільно проводити за такими технологіями:

— опис досліджуваних проблем у системі характерних для них ознак;

— ідентифікація виявлених проблем/ризиків, тобто прив’язка їх до відомих типологічних груп.

Четвертий етап реалізації цільової програми передбачає розроблення й організацію моніторингу. На цьому етапі формується інформація, що стосується рівня досягнення цілей, виражених конкретними індикаторами, що задовольняють відповідним вимогам, викладеним у п. 2.8, а також здійснюється проміжне та підсумкове оцінювання результатів виконання програмних заходів та ефективності виконання програми.

Оскільки індикатори формуються під задачі моніторингу функціонування або розвитку об’єкта, для оцінювання ефективності управлінських рішень конче важливим є формування індикаторів, які адекватно відображають рівень досягнення поставлених цілей. Для дотримання коректності індикаторів доцільно використовувати як контекстні індикатори, що слугують для оцінювання результатів програми загалом, так і проектні показники, що характеризують здійснення заходів у межах проекту. При цьому адекватний розподіл індикаторів за названими групами дозволяє найточніше відобразити масштабність поставлених задач і забезпечити коректність оцінювання.

Будь-яка державна цільова програма містить стратегічну мету і систему локальних цілей, спрямованих на її досягнення, що супроводжуються відповідною системою їх індикаторів. Своєю чергою, для досягнення кожної із локальних цілей програмою передбачається реалізація низки конкретних заходів з переліком контрольних показників за кожним із них (рис. 5.3).

Стратегічна мета …

Ц

Ц i

Ц I

1

………………

11

З i

З

1 ji

З Ji

З I

З

1 MI

З

1K

З

11R

П jil

П ji

П

1Lji

П MI

П

1NMI

П ………………

111

П

Рис. 5.3. Ієрархія цілей, заходів і контрольних показників цільової програми

Згідно з цією схемою моніторинг цільової програми має здійснюватися з використанням індикаторів стратегічної мети, індикаторів кожної з локальних цілей і

Ц та контрольних показників lji

П заходів з реалізації програми ji

З .

Очевидно, не можна визначити в загальному вигляді індикатори і показники моніторингу будь-якої цільової програми. Їх вибір зумовлений сутністю кожної з них.

Схему реалізації функції моніторингу щодо оцінювання результатів реалізації цільової програми подано на рис. 5.4.

Рис. 5.4. Схема реалізації функції оцінювання в моніторингу

Рис. 5.4. Схема реалізації функції оцінювання в моніторингу

Передумови і цілі здійснення оцінювання можуть бути різними й виникати на різних етапах реалізації програми.

Назагал предметом оцінювання є окремі ключові параметри програми. Такими параметрами можуть виступати: результативність програми; ефективність механізму виконання програми; соціально-економічний ефект, що його справляють результати реалізації програми на розвиток держави; відповідність програми інтересам суспільства тощо.

У зв’язку зі специфікою діяльності у сфері використання програмно-цільового методу типологію цілей оцінювання доцільно розглядати за двома ознаками — етап реалізації програми і мета оцінювання.

За етапами реалізації програми здійснюється підготовка до процесу оцінювання та його проведення.

Підготовка до оцінювання процесу реалізації цільової програми полягає в систематизації заходів з реалізації програми з метою їх інтегрування за стратегічними напрямами програми. Наприклад, якщо розглядається програма соціально-економічного розвитку об’єкта, то заходи з реалізації цільової програми можна згрупувати за такими стратегічними напрямами: у соціальній сфери; у галузі створення умов, сприятливих для економічної діяльності та залучення інвестицій;

Оцінювання реалізації цільової програми поділяють на два види

— проміжне і кінцеве. Оцінювання на проміжній стадії полягає у виявленні на кожному з етапів реалізації цільової програми критичних відхилень фактичних значень її цільових індикаторів і показників заходів, а також витрат ресурсів на її виконання за даними органу управління програмою з метою підготовки інформації для прийняття необхідних управлінських рішень. На кінцевій стадії визначається результативність та ефективність програми, а також можливі зміни її запланованих кількісних та якісних показників.

За метою розрізняють такі види оцінювання: оцінювання соціально-економічних умов, які призвели до необхідності реалізації програми; оцінювання процесу реалізації програми; виявлення причинно-наслідкових зв’язків між параметрами соціально-економічного розвитку об’єкта програми та програмними заходами; оцінювання міри впливу програми на соціально-економічний розвиток об’єкта програми; оцінювання результативності програми — експертиза результатів, досягнутих у процесі виконання програми, порівняння отриманих результатів із запланованими; оцінювання продуктивності програми — визначення позитивних результатів та інших благ, наданих програмою, в розрахунку на одного бенефіціара — суб’єкта, що отримує вигоду від реалізації програми (вид економічної діяльності, підприємство, фірма, організація, особа тощо).

У межах програмно-цільового управління можна використовувати три види моніторингу залежно від його цілей: інформаційний, базовий і проблемно-орієнтований (див. п. 1.3), але реалізація моніторингу буде ефективнішою, якщо при його розробленні та реалізації буде використано інтегративний підхід, що включає елементи всіх трьох зазначених видів моніторингу.

Організаційний механізм моніторингу цільових програм має специфічну методичну базу, яку становлять формалізовані методи проведення моніторингу: економічний аналіз, дискримінант-

у галузі інноваційної діяльності; у галузі сприяння структурній перебудові економіки об’єкта; у сфері підвищення ефективності управління державною власністю; у податково-бюджетній сфері; у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

У процедурі проведення моніторингу зазвичай використовують два методи аналізу: аналізу статистичної інформації та аналізу звітів виконавців програмних заходів. Так, для моніторингу більшості розділів програми СЕРР, закріплених за структурними підрозділами адміністрації, щоб судити про успішність виконання заходів, достатньо статистичної інформації та звітів структурних підрозділів в установленій формі. До достоїнств цих методів аналізу можна віднести точність вимірювання індикаторів програми та системність надання інформації. Недоліки цих методів при проведенні моніторингу полягають у появі сторонньої інформації, яка не стосується виконання заходів програми СЕРР, в розбіжності у значеннях ключових індикаторів між статистичними й оперативними показниками відповідальних виконавців заходів.

До другої групи можна віднести заходи програми, що втратили відповідального виконавця з тієї чи іншої причини (наприклад, реформа структури управління). Для моніторингу подібних заходів основними методами є моніторингове анкетування та інтерв’ювання. Позитивним моментом даного способу моніторингу заходів є отримання додаткової (неформальної) інформації про виконання заходів програми. Негативними моментами є несистемність і неповнота інформації про виконання заходів.

Наступною групою заходів є ті, процедура моніторингу яких ґрунтована винятково на звітах відповідальних виконавців за аналізований період. Цей вид звітів не дає відповіді на питання виконання програми, а містить загальну інформацію про діяльність структурного підрозділу. Труднощі проведення процедури моніторингу полягають у значних часових витратах експертів, пов’язаних з вибором необхідної інформації зі звітів, її систематизації та зіставлення.

Метод інтерв’ювання можна схарактеризувати як експертне оцінювання виконання програми. Він є простим, але його результати можуть мати суб’єктивний характер і потребують додаткового підтвердження з інших джерел.

Розглянуті методичні положення втілені в алгоритмі моніторингу реалізації цільової програми (рис. 5.5).

Рис. 5.5. Алгоритм моніторингу реалізації цільової програми

ний аналіз за напрямами програми, аналіз документів статистичної інформації, аналіз звітів виконавців програмних заходів, моніторингове інтерв’ювання, моніторингове анкетування, моніторингове опитування, спостереження за об’єктом моніторингу за системою найбільш значущих індикаторів, що характеризують його стан, та інші.

Рис. 5.5. Алгоритм моніторингу реалізації цільової програми

Попереднє оцінювання здійснюється з метою визначення можливості виконання цільової програми в частині досягнення її цільових індикаторів і контрольних показників заходів, а також достатності коштів на її реалізацію.

Оскільки зазвичай державна цільова програма має стратегічну мету і локальні цілі за кожним з її пріоритетних напрямів, то за даним алгоритмом підсумкове оцінювання результативності цільової програми слід здійснювати за стратегічними і локальними цільовими індикаторами.

Наприклад, стратегічною метою Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік та основні напрями розвитку на 2013 і 2014 роки [26] є зростання добробуту і підвищення якості життя населення за рахунок забезпечення по-

Комплексний індикатор рівня життя населення можна обчислювати за методикою ООН, яка рекомендує для визначення цього індикатора користуватися індексом людського розвитку (ІЛР) [107]: , де

ВВП ВВП на душу населення. Індекс тривалості життя обчислюють за формулою: minmax де X — очікувана тривалість життя при народженні; min X — мінімальне значення показника (прийняте на рівні 25 років); max X — максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років). Індекс рівня освіченості обчислюють за формулою: , де ння;

ВВП ВВП на душу населення. Індекс тривалості життя обчислюють за формулою: minmax де X — очікувана тривалість життя при народженні; min X — мінімальне значення показника (прийняте на рівні 25 років); max X — максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років). Індекс рівня освіченості обчислюють за формулою: , де ння;

min XX XX І

ТЖ ? ? =, min XX XX І

ТЖ ? ? =,

32

21 ІІІ

ОСВ +=()

32

21 ІІІ

ОСВ +=

1 І — індекс грамотності дорослого населеІ — індекс сукупної частки учнів у загальній

2 чисельності населення відповідного віку.

Складові цього індексу

1 І та

2 І обчислюють за такою самою формулою, що й очікувану тривалість життя при народженні. При цьому X означає частку грамотних серед дорослого населення у % (для розрахунку

1 І) і сукупну частку учнів у % (для розрахунку

2 І), max X — максимальне значення обох показників (прийняте на рівні 100 %), а min X — мінімальне значення обох показників (прийняте на рівні 0 %). Індекс скоригованого реального ВВП на душу населення обчислюють за формулою:

Джерелом інформації для розрахунку індексу людського розвитку є «Статистичний щорічник України».

зитивних структурних зрушень в економіці, підвищення її конкурентоспроможності як основи для збалансованого зростання стандартів та показників економічного розвитку. Але в самій програмі відсутній індикатор, за яким можна оцінювати міру досягнення цієї мети, тому його визначення варто здійснювати на етапі формування інформаційної бази моніторингу.

Джерелом інформації для розрахунку індексу людського розвитку є «Статистичний щорічник України».

Поряд із розглянутою міжнародною методикою визначення індикатора рівня життя населення існує відповідна національна методика для регіонів України, яка враховує більшу кількість чинників, що впливають на формування цього показника [58], а саме: демографічний розвиток; розвиток ринку праці; матеріальний добробут населення; умови проживання населення; рівень освіти населення; стан та охорона здоров’я; соціальне середовище; екологічна ситуація; фінансування людського розвитку.

Крім того, за кожним з цих чинників враховують його складові. Наприклад, чинник «стан та охорона здоров’я» оцінюється за такими показниками: індекс умовного здоров’я, кількість лікарів на 10000 тис. населення, кількість станцій швидкої допомоги на 100000 тис. населення, кількість потерпілих на виробництві, рівень щеплення дітей віком до 2-х років, середня тривалість перебування у стаціонарі.

Безумовно, ця методика може бути модифікована для її використання на державному рівні, але для її повного інформаційного забезпечення необхідно проводити додаткові вибіркові обстеження.

Пріоритетними напрямами Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 рік та основними напрямами розвитку на 2013 і 2014 є такі: забезпечення умов для соціально-економічного зростання; модернізація виробництва та інфраструктури; підвищення соціальних стандартів; посилення ролі регіонів у забезпеченні зростання економіки та підвищення їх відповідальності у напрямку розв’язання соціальних проблем;

minmax де X — скоригований реальний ВВП у розрахунку на рік (за паритетом купівельної спроможності) на душу населення; max X — максимальне значення показника (прийняте на рівні 40000 доларів на рік); min X — мінімальне значення показника (прийняте на рівні 100 доларів на рік).

Особливістю цієї програми є те, що в ній відсутні цільові індикатори за наведеними напрямами і контрольні показники за відповідними заходами. Натомість у ній розроблено підцілі, спрямовані на досягнення кожної із наведених локальних цілей. Наприклад, з метою забезпечення умов соціально-економічного зростання (перша локальна ціль) програмою передбачаються такі підцілі: адміністративна реформа та поліпшення якості державного управління; цінова політика; грошово-кредитна політика; інвестиційна політика; регуляторна політика та розвиток підприємництва; розвиток науково-технічної та інноваційної сфери; податково-бюджетна політика; управління об’єктами державної власності та корпоративними правами держави; розвиток внутрішньої торгівлі.

Кожна із підцілей забезпечена системою кількісних та якісних індикаторів. Так, з метою моніторингу формування ефективної інвестиційної політики (четверта підціль) у програмі передбачено індикатори, наведені у табл. 5.1.

Таблиця 5.1 ІНДИКАТОРИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Показники 2010 факт 2011 очікуване 2012 прогноз
Валове нагромадження основного капіталу, млрд гривень 208,3 270,0 329,8
відсотків до попереднього року 104,9 111,8 107,9
Структура інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування, відсотків
власні кошти підприємств та організацій 55,7 56,8 56,2
кредити банків та інші позики 13,7 15,1 16,0
кошти населення на індивідуальне житлове будівництво 10,7 5,1 5,0

зміцнення обороноздатності держави; розвиток міжнародної співпраці; захист прав і свобод громадян, зміцнення законності та правопорядку.

Закінчення табл. 5.1

Показники 2010 факт 2011 очікуване 2012 прогноз
кошти населення на будівництво власних квартир 3,1 3,3 3,3
кошти іноземних інвесторів 2,3 4,8 5,0
інші джерела фінансування 14,5 14,9 14,5
Прямі іноземні інвестиції, млрд дол. США 44,7 50,3 56,3
Іноземні інвестиції на одну особу, дол. США 978,5 1100,8 1232,5

Ураховуючи викладені вище особливості даної програми, в алгоритмі її моніторингу будуть відсутні операції щодо аналізу програмних заходів, оцінювання рівня досягнення їх показників та оцінювання відхилень за їх показниками, а замість цільових індикаторів розглядатиметься індикатор стратегічної мети та індикатори підцілей програми.

Організаційні питання щодо розроблення і функціонування моніторингу державної цільової програми регулюються документом Мінфіну України «Порядок здійснення моніторингу та оцінювання бюджетних програм» [81] (далі — Порядок), який викладено у вигляді детальної інструкції. У ньому, як випливає з його назви, на відміну від даного навчального посібника функція моніторингу «оцінювання» виокремлена у самостійну систему.

Порядок визначає такі принципи моніторингу й оцінювання цільових програм: точність і достовірність — використання інформаційних джерел та системи показників, які достовірно характеризують процеси, що відбуваються, дотримання стандартних процедур; незалежність та об’єктивність — моніторинг та оцінювання мають здійснюватися неупереджено й у загальнодержавних інтересах, спиратися на об’єктивний і фаховий аналіз стану справ у відповідній сфері; неперервність та систематичність — моніторинг та оцінювання мають здійснюватися у періоди, встановлені цим Порядком та внутрішніми інструкціями головних розпорядників бюджетних коштів; комплексність — моніторинг та оцінювання мають охоплювати показники в усіх сферах діяльності, які стосуються планування, звітування та виконання програми;

При визначенні інструментів та механізму моніторингу програми особливу увагу слід приділяти: отриманню достовірної та своєчасної інформації про перебіг виконання програми; систематичному аналізу отриманої інформації, зокрема стосовно виконання плану заходів з реалізації програми; з’ясуванню причин, що зумовили відхилення фактичних показників програми від запланованих; забезпеченню покращення виконання програми; формулюванню рекомендацій щодо коригування заходів та механізмів реалізації програми в поточному та майбутніх періодах відповідно до змін у сфері її реалізації; нагромадженню інформації для оцінювання виконання програми; надання інформації усім зацікавленим особам про перебіг виконання програми.

Основними учасниками процесів моніторингу та оцінювання цільових програм є головний розпорядник бюджетних коштів та

відповідність — методи і способи проведення моніторингу та оцінювання мають відповідати природі та специфіці окремої програми; інтегрованість — заходи з моніторингу та оцінювання мають належати до інтегральних елементів виконання програми; результативність — моніторинг та оцінювання мають надати можливість отримати інтегральну оцінку виконання програми, на підставі якої будуть прийматися належні управлінські рішення; зворотного зв’язку — результати моніторингу та оцінювання мають враховуватися відповідальним виконавцем програм з метою поліпшення її структури та управління виконанням; економічність — збирання інформації про виконання бюджетних програм має здійснюватися у спосіб, що забезпечує найкраще співвідношення між витратами на здійснення цих функцій та отриманим кінцевим результатом; прозорість та відкритість — учасники процесів моніторингу та оцінювання мають знати наперед, що саме підлягає моніторингу та оцінюванню, яким чином формулюються завдання оцінювання та встановлюються критерії оцінювання; співпраця — моніторинг та оцінювання мають здійснюватися на кооперативній основі, оскільки як виконавці, так і інші користувачі результатів такої діяльності мають за мету пошук шляхів покращення виконання програми.

Головний розпорядник бюджетних коштів несе відповідальність за проведення моніторингу й оцінювання виконання цільових програм, які ним виконуються, та здійснює керівництво внутрішньою системою моніторингу та оцінювання відповідно до затвердженого ним порядку. З цією метою він: розробляє систему моніторингу та внутрішнього оцінювання (методи, показники, процедури) для кожної з цільових програм, яка ним реалізується; розробляє річний план заходів зі здійснення моніторингу та оцінювання для кожної програми; здійснює моніторинг та оцінювання діяльності виконавців цільових програм та реалізує необхідні заходи у випадку виявлення суттєвих відхилень від запланованих показників; оприлюднює на своїй сторінці в Інтернеті та джерелах масової інформації дані про стан виконання цільових програм згідно з нормативними вимогами; забезпечує проведення періодичного зовнішнього оцінювання виконання цільових програм, що реалізуються упродовж декількох років; забезпечує введення до інформаційної бази моніторингу та оцінювання всієї необхідної поточної інформації про цільові програми; у разі необхідності подає запит щодо зміни обсягу фінансування та кількісних значень результативних показників паспорта програми; подає піврічні та річні звіти про виконання паспортів цільових програм Міністерству фінансів; здійснює детальний аналіз та надає відповідне пояснення Міністерству фінансів щодо причин відхилення фактичних рівнів результативних показників паспорта програми від запланованого рівня; формує Комітет з моніторингу виконання цільових програм для забезпечення процесу внутрішнього моніторингу та оцінювання.

До основних документів, на підставі яких здійснюється моніторинг та оцінювання виконання цільових програм, належать: паспорт програми, кошторис програми, порядок використання бюджетних коштів, звіт про виконання паспорта програми.

органи державної влади, на які покладена відповідальність за здійснення цих процесів згідно з Бюджетним кодексом України та іншими нормативними актами.

Паспорт програми включає кількісні дані про обсяги фінансування програми та результативні показники (індикатори), а також план заходів, спрямованих на реалізації програми. Індикатори програми визначаються головним розпорядником бюджетних коштів з урахуванням переліку, рекомендованого Мінфіном України. З переліку пропонованих індикаторів головний розпорядник відбирає ті, що використовуватимуться як індикатори виконання програми в процесі її моніторингу. Індикатори виконання програми мають відповідати таким вимогам: бути відповідними потребам вимірювання основних характеристик програми; мати безпосередній стосунок до найсуттєвіших характеристик програми; уможливлювати швидке незалежне підтвердження достовірності інформації; вимагати невисокого рівня витрат ресурсів на вимірювання. Індикатори виконання програми встановлюють лише стосовно показників витрат, ефективності та якості.

План заходів з виконання програми розробляють на поточний бюджетний рік та на два наступні роки, з розбивкою заходів поточного року за кварталами. Він є складовою паспорта програми і включає: перелік заходів з виконання програми, спрямованих на забезпечення досягнення її індикаторів; розподіл бюджетних асигнувань між основними видами діяльності, спрямованими на досягнення індикаторів програми; джерела фінансування заходів.

Планування оцінювання виконання програми передбачає такі кроки: формулювання основних питань, на які необхідно отримати відповідь у перебігу оцінювання; з’ясування видів та обсягу необхідної для проведення оцінювання інформації (документів); ідентифікація джерел необхідної інформації (такими джерелами можуть слугувати документація програми, статистична інформація про виконання програми та її вплив, фахівці головного розпорядника бюджетних коштів, результати обстежень тощо); визначення можливостей отримання необхідної інформації в межах часу та ресурсів, виділених на проведення оцінювання;

У Порядку детально висвітлено напрями оцінювання виконання цільової програми, а саме: оцінювання ресурсів програми (достатності обсягів фінансових, людських, капітальних та інших ресурсів для реалізації програми; відповідності якості наявних ресурсів для досягнення її цілей та виконання заходів; ефективності використання ресурсів при її виконанні); оцінювання заходів з виконання програми (з’ясування факту здійснення запланованих заходів; які зі здійснених видів діяльності найбільшою мірою сприяли реалізації програми; яким чином слід удосконалювати діяльність з виконання програми); оцінювання рівня задоволення потреб бенефіціарів програми; оцінювання прямих результатів програми (наскільки здійснені заходи справили вплив на досягнення прямих результатів програми та чи були результати програми отримані в належні терміни); оцінювання непрямих результатів програми (рівня досягнення цілей програми; отриманих очікуваних результатів; отриманих неочікуваних результатів; співвідношення очікуваних та неочікуваних результатів програми).

При проведенні оцінювання виконання програми застосовують критерії відповідності, ефективності, впливу, результативності та усталеності.

Оцінювання програми за критерієм відповідності здійснюють шляхом узагальнення інформації про виконання програми, яке дає підстави визначити, наскільки здійснені в її межах заходи відповідають загальному спрямуванню державної політики у цій сфері, тобто: наскільки цільова програма сприяє вирішенню стратегічних викликів, що стоять перед країною загалом та окремими сферами суспільного життя, сприяє зростанню суспільного добробуту; наскільки програма відповідає державній стратегії розвитку сектору економіки, до якого вона належить;


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
5.2. МОНІТОРИНГ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
5.3. БАНКІВСЬКИЙ МОНІТОРИНГ 5.3.1. Концептуальні положення банківського моніторингу
5.3.2. Моніторинг банківської діяльності
Частина 2. 5.3.2. Моніторинг банківської діяльності
5.3.3. Моніторинг суб’єктів господарської діяльності
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)