Posibniki.com.ua Фінанси Валютне регулювання та контроль 2.4. Економічний зміст і значення платіжного балансу в механізмі валютного регулювання


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.4. Економічний зміст і значення платіжного балансу в механізмі валютного регулювання


 

СУТНІСТЬ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ ТА ЙОГО КОМПОНЕНТИ

 

Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефек-тивності її зовнішньоекономічних зв’язків здійснюється на під-ставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс віді-грає роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Мета такої моделі: розроблення та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономіч-ної політики країни, а також аналіз і прогноз стану товарного та фінансового ринків.

 

Платіжний баланс відіграє важливу роль у механізмі валютно-го регулювання. Як модель зовнішньоекономічних відносин країни він забезпечує ґрунтовну інформаційну базу для оцінювання стану й перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можли-вість визначити причини погіршення кон’юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймо-вірну динаміку їх на перспективу.

 

На підставі фактичних даних щодо стану платіжного балансу міжнародні фінансові установи приймають рішення стосовно на-дання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту.

 

Розроблення й складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн—членів МВФ і базується на єдиній мето-дології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.

 

Платіжний баланс це співвідношення між валютними платежами економічних субєктів даної країни (резиден-тів) за її економічними межами та валютними надходжен-нями їм з-за економічних кордонів країни (нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць).

 

В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на НБУ, який розробляє його за стандартними компонентами відповідно до п’ ятого видання «Керівництва з платіжного балансу» МВФ (1993). У платіжному балансі систематизовано реєструються всі зовнішньоекономічні операції між резидентами даної країни та резидентами інших країн.

 

Основні компоненти платіжного балансу групують за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій. Рахунок поточних операцій включає експорт/імпорт товарів; експорт/імпорт послуг; доходи від інвестицій та оплату праці; поточні трансферти. Рахунок опе-рацій з капіталом і фінансових операцій містить два основні ком-поненти : рахунок операцій із капіталом і фінансовий рахунок. У рахунку операцій із капіталом відображають капітальні трансферти, а також придбання та реалізацію невиробничих нефінансових ак-тивів. Фінансовий рахунок включає прямі інвестиції; портфельні інвестиції; інші інвестиції; резервні активи.

 

Основним джерелом системи інформаційного забезпечення для складання платіжного балансу є інформація, що надається банками (система ITRS). Для складання платіжного балансу ви-користовують також інформацію Державного комітету статистики України, Державної митної служби України та інших мініс-терств і відомств, дані міжнародних організацій, оцінки експертів Національного банку України тощо.

 

Отже, підґрунтям системи інформаційного забезпечення пла-тіжного балансу України є банки: вони декларують здійснені впродовж кожного місяця операції з нерезидентами, які проведе-ні за дорученням клієнтів та від власного імені. З метою система-тизації даних банківських звітів Національним банком України розроблено й затверджено форми щомісячної звітності комерцій-них банків, а також звітність підприємств і організацій, які мають рахунки в іноземних банках. За цими формами щомісячно збира-ється й узагальнюється інформація про фінансові операції з нере-зидентами України у валюті та доларах США. Це дає підстави для складання квартальних і річних платіжних балансів за розгор-неною стандартною класифікацією.

 

Система збирання інформації замкнута: крім дебетових і кре-дитових обігів за коррахунками з розбивкою за операціями, упо-вноважені банки надають інформацію щодо залишків на корра-хунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надають в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком («Ностро» та «Лоро»). Операції надають в агрегованому та зако-дованому вигляді відповідно до стандартної класифікації керів-ництва МВФ.

 

Координація дій усіх установ та концентрація інформації, не-обхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Націо-нальним банком України. Повноваження Національного банку передбачають також безпосереднє складання балансу, розроб-лення методологічної й методичної бази для аналізу і прогнозу-вання платіжного балансу, проведення відповідних розроблень.

 

У платіжному балансі систематизують сумарні дані про зов-нішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період.

 

Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіж-ного балансу не відрізняється від прийнятого в системі націона-льних рахунків. Інституціональна одиниця вважається резиден-том, якщо вона на економічній території даної країни функціонує понад рік і має центр економічного інтересу , тобто якщо інституціональна одиниця здійснює господарську діяль-ність та економічні операції в межах країни і має наміри продов-жувати цю діяльність тривалий час.

 

 

Економічна територія це географічна територія, що пе-ребуває під юрисдикцією уряду даної країни, в межах якої ро-боча сила, товари та капітал можуть вільно переміщуватися.

 

Економічна територія охоплює повітряний простір, територіаль-ні води й ту частину континентального шельфу, щодо якого країна має виняткове право володіння, територіальні анклави, розташова-ні в інших країнах (території дипломатичних установ, військових баз тощо). Таким чином, до економічної території країни не входять територіальні анклави, що використовуються урядами інших країн або міжнародними організаціями, які розташовані в географічних кордонах цієї країни. Економічна територія не обов’язково збіга-ється з кордонами, які визначені політично, вона складається з те-риторії, що адмініструється урядом конкретної країни.

 

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить, що більшість економічних операцій являють собою обмін економіч-ними цінностями. В платіжному балансі кожному руху матеріаль-них засобів відповідають певні зміни фінансових вимог або зо-бов’язань — кожна операція проводиться двома рівними за величиною проведеннями. Перша записується за кредитом із по-зитивним знаком, друга — за дебетом із негативним знаком. Су-ма всіх кредитових проведень має дорівнювати сумі дебетових, тобто чисте сальдо за всіма проведеннями має бути нульовим.

 

У більшості операцій платіжного балансу відбувається обмін однієї економічної цінності на іншу, що й показується кредито-вою та дебетовою операціями згідно з подвійним записом (на-приклад, експортні товари обмінюються на відповідні гроші). У разі безоплатного надання товарів, послуг або фінансових активів (на-приклад, гуманітарна допомога іноземних держав) для висвітлення цієї операції запроваджується особлива стаття «трансферти».

 

Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що утво-рюється в результаті часових і вартісних розбіжностей, назива-ється «чисті помилки та упущення ». Ця різниця наводиться у відповідній статті балансу. Загалом операція відображається за кредитом, якщо реальні матеріальні цінності (товари, послуги, прибутки) експортуються, і за дебетом — якщо імпортуються.

 

Платіжний баланс складається щоквартально, на 75-й день після звітного періоду і публікується на сторінці Національного банку України в мережі Інтернет за адресою: http://www.bank.gov.ua та у спеціальному щоквартальному статистичному виданні Національного банку України «Платіжний баланс України». Перегляд даних за попередні періоди здійснюється раз на рік під час підго-товки платіжного балансу за четвертий квартал та звітний рік. Платіжний баланс складають у доларах США, а перерахунок у долари США здійснюють за офіційним валютним курсом, вста-новленим Національним банком України.

 

СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ ТА ЙОГО БАЛАНСУВАННЯ

 

У розділі І платіжного балансу «Рахунок поточних операцій» домінантною є стаття «Баланс товарів» — у платіжному балансі України на неї припадає понад 60% усіх валютних над-ходжень. Стаття відображає переміщення товарів через еконо-мічні межі країни із переходом права власності: експорт відби-вається в графі «Надходження», імпорт — у графі «Платежі». Співвідношення обсягів надходження і платежів за цією статтею називається торговим балансом. Якщо надходження перевищу-ють платежі, торговий баланс буде активним, а його сальдо — позитивним; якщо платежі перевищують надходження, торговий баланс буде пасивним, а його сальдо — негативним.

 

За статтею «Баланс послуг» враховують рух коштів у зв’язку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними по-слугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, турис-тичними, культурними, науковими, технічними, консалтинговими, рекламними, фінансовими, ліцензійними, інформаційними тощо. Перелік цих послуг постійно розширюється, також швидко зрос-тають обсяги новітніх послуг, пов’язаних із розвитком сучасних інформаційних технологій. Це сприяє збалансуванню надходжень і витрат за поточними операціями платіжного балансу із меншим навантаженням на національну економіку.

 

За статтею «Доходи» враховують рух коштів, пов’язаний із доходами фізичних осіб-резидентів, отриманими в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном (на-приклад, дивіденди за акціями, нерозподілений та реінвестований прибуток), доходами від портфельних інвестицій (наприклад, відсотки за облігаціями та іншими борговими зобов’язаннями, дивіденди за акціями тощо), доходами від інших інвестицій (на-приклад, відсотки за довгостроковими та іншими кредитами і вимогами: депозитами, залишками коштів на коррахунках тощо).

 

За статтею «Поточні трансферти» враховують рух коштів на бе-зеквівалентних засадах — гуманітарну й технічну допомогу, внески до фондів міжнародних організацій, безоплатні перекази грошей із-за кордону фізичним особам (спадок, дарування, аліменти тощо).

 

У розділі II «Рахунок операцій з капіталом та фінансових опе-рацій» за статтею «Капітальні трансферти» враховують усі опе-рації, пов’язані з переданням права власності на основний капі-тал або анулюванням боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентних засадах (державне фінансування великих проектів за кордоном, інвестиційні субсидії корпорацій своїм іноземним філіям, купівля (чи продаж) нефінансових акти-вів — землі та її надр, патентів, авторських прав тощо). В цих ви-падках відбувається зростання капіталу в грошовій або матеріа-льній формі в одній країні та зменшення його — в іншій.

 

У розділі «Фінансовий рахунок» відображають операції з ку-півлі-продажу та погашення фінансових вимог однієї країни до інших. Усі фінансові операції класифікують у три групи:

 

1 — «Прямі інвестиції» — капітальні вкладення прямих інвес-торів у зарубіжні підприємства (мета — отримати контрольний пакет акцій підприємств).

 

2 — «Портфельні інвестиції» — операції з тими цінними па-перами, придбання яких не є прямими інвестиціями (облігації, привілейовані акції, векселі, депозитні сертифікати тощо).

 

3 — «Інші інвестиції» — операції кредитного характеру: ко-мерційний кредит; довгострокові позики (включно з кредитами міжнародних фінансових організацій); короткострокові позики; депозити; інші активи чи пасиви.

 

Ці операції посідають особливе місце в платіжному балансі, оскільки в них враховується не лише звичайний рух фінансових ресурсів між країнами, зініційований окремими економічними суб’єктами, а й рух ресурсів на макрорівні з метою балансування платіжного балансу загалом. Зазвичай це робиться за рахунок статей «Портфельні інвестиції» та «Інші інвестиції». Наприклад, якщо за всіма статтями балансу загальна сума надходжень не по-криває суми платежів, то уряд та Центральний банк вдаються до залучення портфельних інвестицій чи кредитів міжнародних фі-нансових організацій. На цю суму збільшуються надходження за статтею «Портфельні інвестиції» або «Інші інвестиції».

 

Одначе впродовж року технологічно неможливо адекватно від-коригувати обсяги портфельних та інших інвестицій. Тому для ба-лансування використовують статті розділу III «Резервні активи», на яких відображають централізований золотовалютний запас країни. Якщо валютні надходження за розділами І і II тривалий час перевищуватимуть валютні платежі, то Центральний банк змушений буде купувати на ринку іноземну валюту й поповнювати свої резервні активи. І навпаки, за дефіциту балансу Центральний банк витрачатиме свої резерви для підтримання валютного курсу.

 

Треба розуміти, що кон’юнктура валютного ринку може змі-нюватися. З одного боку, це може відбуватися під впливом не-збалансованості платіжного балансу. З іншого боку, цей вплив може «запізнюватися» і датися взнаки навіть у наступному звіт-ному періоді. Цим і пояснюється, що обсяги сальдо платіжного балансу й обсяги валютної інтервенції у відповідні періоди не збігаються. Щоб урівняти загальні обсяги надходжень і платежів, до балансу введено статтю «Помилки та упущення», за якою проставляють необхідну для збалансування суму.

 

З теоретичного погляду економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосеред-ньо впливають на попит і пропозицію на валютному ринку: над-ходження валюти створює передумови для формування пропози-ції її, а платежі — для формування попиту на валюту. Цей зв’язок кількісно можна виразити у вигляді таких формул:

 

ПрВ = ЗВ1 + НВ – ЗВ2,

(2.1)

 

де ПрВ — пропозиція інвалюти впродовж звітного періоду; ЗВ1— залишки інвалюти у суб’єктів ринку на початок періоду; НВ — надходження інвалюти впродовж звітного періоду за платіжним балансом; ЗВ2 — залишки інвалюти у суб’єктів ринку на кінець періоду.

 

Якщо залишки інвалюти на початок і кінець звітного періоду однакові, то пропозиція валюти збігатиметься з надходженнями її за платіжним балансом, тобто ПрВ = НВ;

 

ПоВ = БВ1 + ПВ – БВ2,

(2.2)

 

де ПоВ — попит на інвалюту впродовж звітного періоду; БВ1 — боргові зобов’язання резидентів перед нерезидентами на початок періоду ; ПВ — валютні платежі впродовж періоду за платіжним балансом ; БВ2 — боргові зобов’язання резидентів перед нерезидентами на кінець періоду.

 

Якщо боргові зобов’язання на початок і кінець звітного періоду однакові, то попит на інвалюту збігатиметься з валютними плате-жами, визначеними за платіжним балансом, тобто ПоВ = ПВ. Із формул (2.1) і (2.2) можна зробити висновок, що попит (ПоВ) і пропозиція (ПрВ) на валютному ринку урівноважуватимуться за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіж-ного балансу. Похибки можуть бути лише на величину розбіжно-стей між обсягами залишків валюти та валютних боргових зо-бов’язань економічних суб’єктів на початок і кінець періоду.

 

Національний банк України, формуючи дані в структуру пла-тіжного балансу, об’єднує банківську статистику з іншими інфо-рмаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно надає інформацію щодо руху валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках за операціями платіжного балансу, на рахун-ках фізичних та юридичних осіб — резидентів України за кордо-ном та на рахунках нерезидентів у національній валюті, інформа-цію про рух готівкової іноземної валюти.

 

Після оцінки достовірності інформації й використання методів часових і вартісних виправлень і регулювання даних, які відпові-дають методиці складання платіжного балансу, дані поточного рахунку балансуються з його фінансовим покриттям і складаєть-ся платіжний баланс України. Якщо платіжний баланс формують у нейтральній формі, відповідно до стандартних компонентів, саль-до поточного рахунка балансується із сальдо на рахунку операцій із капіталом та фінансових операцій. У такій формі сальдо пла-тіжного балансу завжди дорівнює нулю.

 

З метою оцінювання загального стану платіжного балансу складають аналітичну форму, в якій статті балансу перегрупову-ють залежно від мети, що ставить перед собою аналітик (табл. 2.3).

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ

 

Згідно з концепцією платіжного балансу він має бути врівнова-женим, тобто надходження і вилучення мають взаємно покривати-ся. Це означає, що незбалансованими можуть бути окремі статті або розділи. В основу вирівнювання платіжного балансу покладе-но взаємозв’язок між рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо рахунка поточних операцій має компенсу-ватися протилежним знаком сальдо рахунка капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.

 

З метою оцінювання стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне і підсумкове його сальдо. Первинне сальдо— це сальдо рахунка поточних операцій (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

САЛЬДО ПОТОЧНОГО РАХУНКУ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ
 

Вторинне сальдо — це інтегральне сальдо двох рахунків: по-точних і капітальних операцій, доповнене статтею «Помилки та упущення» (вторинне сальдо має бути нульовим , а платіжний ба-ланс — урівноваженим). Підсумкове сальдо — це сальдо з ура-хуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди є нульовим . Але оскільки в Україні зміни в резервних ак-тивах є складовим елементом рахунка капітальних операцій, то підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо. Оскільки стат-тя «Помилки і упущення» є лише особливим способом допов-нення платіжного балансу неідентифікованими поточними та ка-пітальними операціями, а рух резервних активів враховують у розділі РКО, формулу платіжного балансу можна записати так:

 

ПБ = РПО + РКО + ПУ.

 

Для правильного вибору заходів щодо врівноваження платіжного балансу важливо виявити конкретні чинники, які при-звели до його розбалансованості. Ними можуть бути:

 

— виробничі чинники: скорочення виробництва та погіршення якості експортної продукції чи імпортозамінної продукції; зрос-тання витрат на виробництво експортної та імпортозамінної проду-кції. У цих випадках знизиться конкурентоспроможність вітчизня-них товарів і погіршиться торговий баланс;

 

— структурні чинники: низька питома вага виробництва про-дукції, що користується попитом на світовому ринку; слабка інтеграція національної економіки у світову;

 

— кон’юнктурні чинники: зменшення попиту й цін на вітчиз-няні товари на міжнародних та внутрішньому ринках;

 

— інфляційні чинники: якщо інфляція в країні істотно випере-джає темпи інфляції в країнах-партнерах, це може призвести до скорочення припливу валютних ресурсів за статтями «Фінансовий рахунок» та «Рахунок операцій із капіталом»;


— фінансові чинники: зростання витрат держави за кордоном на сплату та обслуговування державного боргу, внесків до міжнарод-них організацій і фондів, надання допомоги іншим державам тощо;

 

— політичні та соціальні чинники: зростання політичної нестабільності, соціального напруження в країні призводить до поси-лення її закритості, ризиковості інвестиційної діяльності, що спри-чинює скорочення валютних надходжень за статтями «Послуги», «Доходи», «Поточні трансферти», «Операції з капіталом» тощо;

 

— форс-мажорні чинники: стихійні лиха, політичні переворо-ти, міжнаціональні конфлікти тощо. У цих випадках валютні надходження можуть скоротитися за будь-якою статтею балансу. Для прийняття на базі платіжного балансу правильного регуля-тивного рішення треба виявити не лише конкретні чинники погі-ршення його стану, а й причини посилення кожного з них, оціни-ти терміни його дії, економічні й фінансові можливості щодо його локалізації тощо.

 

Для збалансування держава використовує внутрішні джерела, наприклад, заходи щодо стимулювання розвитку вітчизняного ви-робництва, зростання його якості й ефективності, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на внут-рішньому і зовнішньому ринках, збільшенню експорту і скоро-ченню імпорту. Якщо вказані зміни у сфері реальної економіки держава реалізувати не може, то для збалансування залучатимуться зовнішні джерела, що спричинить зростання зовнішньої заборгова-ності та скорочення резервних активів (золотовалютних запасів).

 

Проте кожне з цих джерел має свої чіткі межі, за якими вико-ристання їх стає неможливим. У таких ситуаціях держава муси-тиме вдаватися до таких засобів впливу на валютний ринок і пла-тіжний баланс:

 

— девальвація національної валюти як засіб стимулювання експорту і скорочення імпорту;

— запровадження дефляційної політики, спрямованої на зме-ншення цін і доходів, що сприятиме стримуванню імпорту;

— посилення контролю за діяльністю всіх національних суб’єктів валютних відносин;

— посилення обмеження на валютні операції.

 

Ці заходи впливу на зменшення дефіциту платіжного балансу можуть здійснюватися кожен окремо або в комплексі залежно від конкретної ситуації, що склалася в економіці країни чи на валют-ному ринку.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
РОЗДІЛ 3. РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ
3.1. Поняття валютних операцій та види їх
3.2. Валютний ринок та його структура
3.3. Регулювання торгівлі іноземною валютою
3.4. Регулювання діяльності банків на валютному ринку
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)