СУТНІСТЬ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ ТА ЙОГО КОМПОНЕНТИ
Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефек-тивності її зовнішньоекономічних зв’язків здійснюється на під-ставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс віді-грає роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Мета такої моделі: розроблення та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономіч-ної політики країни, а також аналіз і прогноз стану товарного та фінансового ринків.
Платіжний баланс відіграє важливу роль у механізмі валютно-го регулювання. Як модель зовнішньоекономічних відносин країни він забезпечує ґрунтовну інформаційну базу для оцінювання стану й перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можли-вість визначити причини погіршення кон’юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймо-вірну динаміку їх на перспективу.
На підставі фактичних даних щодо стану платіжного балансу міжнародні фінансові установи приймають рішення стосовно на-дання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту.
Розроблення й складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн—членів МВФ і базується на єдиній мето-дології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.
Платіжний баланс — це співвідношення між валютними платежами економічних суб’єктів даної країни (резиден-тів) за її економічними межами та валютними надходжен-нями їм з-за економічних кордонів країни (нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць).
В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на НБУ, який розробляє його за стандартними компонентами відповідно до п’ ятого видання «Керівництва з платіжного балансу» МВФ (1993). У платіжному балансі систематизовано реєструються всі зовнішньоекономічні операції між резидентами даної країни та резидентами інших країн.
Основні компоненти платіжного балансу групують за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій. Рахунок поточних операцій включає експорт/імпорт товарів; експорт/імпорт послуг; доходи від інвестицій та оплату праці; поточні трансферти. Рахунок опе-рацій з капіталом і фінансових операцій містить два основні ком-поненти : рахунок операцій із капіталом і фінансовий рахунок. У рахунку операцій із капіталом відображають капітальні трансферти, а також придбання та реалізацію невиробничих нефінансових ак-тивів. Фінансовий рахунок включає прямі інвестиції; портфельні інвестиції; інші інвестиції; резервні активи.
Основним джерелом системи інформаційного забезпечення для складання платіжного балансу є інформація, що надається банками (система ITRS). Для складання платіжного балансу ви-користовують також інформацію Державного комітету статистики України, Державної митної служби України та інших мініс-терств і відомств, дані міжнародних організацій, оцінки експертів Національного банку України тощо.
Отже, підґрунтям системи інформаційного забезпечення пла-тіжного балансу України є банки: вони декларують здійснені впродовж кожного місяця операції з нерезидентами, які проведе-ні за дорученням клієнтів та від власного імені. З метою система-тизації даних банківських звітів Національним банком України розроблено й затверджено форми щомісячної звітності комерцій-них банків, а також звітність підприємств і організацій, які мають рахунки в іноземних банках. За цими формами щомісячно збира-ється й узагальнюється інформація про фінансові операції з нере-зидентами України у валюті та доларах США. Це дає підстави для складання квартальних і річних платіжних балансів за розгор-неною стандартною класифікацією.
Система збирання інформації замкнута: крім дебетових і кре-дитових обігів за коррахунками з розбивкою за операціями, упо-вноважені банки надають інформацію щодо залишків на корра-хунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надають в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком («Ностро» та «Лоро»). Операції надають в агрегованому та зако-дованому вигляді відповідно до стандартної класифікації керів-ництва МВФ.
Координація дій усіх установ та концентрація інформації, не-обхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Націо-нальним банком України. Повноваження Національного банку передбачають також безпосереднє складання балансу, розроб-лення методологічної й методичної бази для аналізу і прогнозу-вання платіжного балансу, проведення відповідних розроблень.
У платіжному балансі систематизують сумарні дані про зов-нішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період.
Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіж-ного балансу не відрізняється від прийнятого в системі націона-льних рахунків. Інституціональна одиниця вважається резиден-том, якщо вона на економічній території даної країни функціонує понад рік і має центр економічного інтересу , тобто якщо інституціональна одиниця здійснює господарську діяль-ність та економічні операції в межах країни і має наміри продов-жувати цю діяльність тривалий час.
Економічна територія — це географічна територія, що пе-ребуває під юрисдикцією уряду даної країни, в межах якої ро-боча сила, товари та капітал можуть вільно переміщуватися.
Економічна територія охоплює повітряний простір, територіаль-ні води й ту частину континентального шельфу, щодо якого країна має виняткове право володіння, територіальні анклави, розташова-ні в інших країнах (території дипломатичних установ, військових баз тощо). Таким чином, до економічної території країни не входять територіальні анклави, що використовуються урядами інших країн або міжнародними організаціями, які розташовані в географічних кордонах цієї країни. Економічна територія не обов’язково збіга-ється з кордонами, які визначені політично, вона складається з те-риторії, що адмініструється урядом конкретної країни.
Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить, що більшість економічних операцій являють собою обмін економіч-ними цінностями. В платіжному балансі кожному руху матеріаль-них засобів відповідають певні зміни фінансових вимог або зо-бов’язань — кожна операція проводиться двома рівними за величиною проведеннями. Перша записується за кредитом із по-зитивним знаком, друга — за дебетом із негативним знаком. Су-ма всіх кредитових проведень має дорівнювати сумі дебетових, тобто чисте сальдо за всіма проведеннями має бути нульовим.
У більшості операцій платіжного балансу відбувається обмін однієї економічної цінності на іншу, що й показується кредито-вою та дебетовою операціями згідно з подвійним записом (на-приклад, експортні товари обмінюються на відповідні гроші). У разі безоплатного надання товарів, послуг або фінансових активів (на-приклад, гуманітарна допомога іноземних держав) для висвітлення цієї операції запроваджується особлива стаття «трансферти».
Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що утво-рюється в результаті часових і вартісних розбіжностей, назива-ється «чисті помилки та упущення ». Ця різниця наводиться у відповідній статті балансу. Загалом операція відображається за кредитом, якщо реальні матеріальні цінності (товари, послуги, прибутки) експортуються, і за дебетом — якщо імпортуються.
Платіжний баланс складається щоквартально, на 75-й день після звітного періоду і публікується на сторінці Національного банку України в мережі Інтернет за адресою: http://www.bank.gov.ua та у спеціальному щоквартальному статистичному виданні Національного банку України «Платіжний баланс України». Перегляд даних за попередні періоди здійснюється раз на рік під час підго-товки платіжного балансу за четвертий квартал та звітний рік. Платіжний баланс складають у доларах США, а перерахунок у долари США здійснюють за офіційним валютним курсом, вста-новленим Національним банком України.
СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ ТА ЙОГО БАЛАНСУВАННЯ
У розділі І платіжного балансу «Рахунок поточних операцій» домінантною є стаття «Баланс товарів» — у платіжному балансі України на неї припадає понад 60% усіх валютних над-ходжень. Стаття відображає переміщення товарів через еконо-мічні межі країни із переходом права власності: експорт відби-вається в графі «Надходження», імпорт — у графі «Платежі». Співвідношення обсягів надходження і платежів за цією статтею називається торговим балансом. Якщо надходження перевищу-ють платежі, торговий баланс буде активним, а його сальдо — позитивним; якщо платежі перевищують надходження, торговий баланс буде пасивним, а його сальдо — негативним.
За статтею «Баланс послуг» враховують рух коштів у зв’язку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними по-слугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, турис-тичними, культурними, науковими, технічними, консалтинговими, рекламними, фінансовими, ліцензійними, інформаційними тощо. Перелік цих послуг постійно розширюється, також швидко зрос-тають обсяги новітніх послуг, пов’язаних із розвитком сучасних інформаційних технологій. Це сприяє збалансуванню надходжень і витрат за поточними операціями платіжного балансу із меншим навантаженням на національну економіку.
За статтею «Доходи» враховують рух коштів, пов’язаний із доходами фізичних осіб-резидентів, отриманими в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном (на-приклад, дивіденди за акціями, нерозподілений та реінвестований прибуток), доходами від портфельних інвестицій (наприклад, відсотки за облігаціями та іншими борговими зобов’язаннями, дивіденди за акціями тощо), доходами від інших інвестицій (на-приклад, відсотки за довгостроковими та іншими кредитами і вимогами: депозитами, залишками коштів на коррахунках тощо).
За статтею «Поточні трансферти» враховують рух коштів на бе-зеквівалентних засадах — гуманітарну й технічну допомогу, внески до фондів міжнародних організацій, безоплатні перекази грошей із-за кордону фізичним особам (спадок, дарування, аліменти тощо).
У розділі II «Рахунок операцій з капіталом та фінансових опе-рацій» за статтею «Капітальні трансферти» враховують усі опе-рації, пов’язані з переданням права власності на основний капі-тал або анулюванням боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентних засадах (державне фінансування великих проектів за кордоном, інвестиційні субсидії корпорацій своїм іноземним філіям, купівля (чи продаж) нефінансових акти-вів — землі та її надр, патентів, авторських прав тощо). В цих ви-падках відбувається зростання капіталу в грошовій або матеріа-льній формі в одній країні та зменшення його — в іншій.
У розділі «Фінансовий рахунок» відображають операції з ку-півлі-продажу та погашення фінансових вимог однієї країни до інших. Усі фінансові операції класифікують у три групи:
1 — «Прямі інвестиції» — капітальні вкладення прямих інвес-торів у зарубіжні підприємства (мета — отримати контрольний пакет акцій підприємств).
2 — «Портфельні інвестиції» — операції з тими цінними па-перами, придбання яких не є прямими інвестиціями (облігації, привілейовані акції, векселі, депозитні сертифікати тощо).
3 — «Інші інвестиції» — операції кредитного характеру: ко-мерційний кредит; довгострокові позики (включно з кредитами міжнародних фінансових організацій); короткострокові позики; депозити; інші активи чи пасиви.
Ці операції посідають особливе місце в платіжному балансі, оскільки в них враховується не лише звичайний рух фінансових ресурсів між країнами, зініційований окремими економічними суб’єктами, а й рух ресурсів на макрорівні з метою балансування платіжного балансу загалом. Зазвичай це робиться за рахунок статей «Портфельні інвестиції» та «Інші інвестиції». Наприклад, якщо за всіма статтями балансу загальна сума надходжень не по-криває суми платежів, то уряд та Центральний банк вдаються до залучення портфельних інвестицій чи кредитів міжнародних фі-нансових організацій. На цю суму збільшуються надходження за статтею «Портфельні інвестиції» або «Інші інвестиції».
Одначе впродовж року технологічно неможливо адекватно від-коригувати обсяги портфельних та інших інвестицій. Тому для ба-лансування використовують статті розділу III «Резервні активи», на яких відображають централізований золотовалютний запас країни. Якщо валютні надходження за розділами І і II тривалий час перевищуватимуть валютні платежі, то Центральний банк змушений буде купувати на ринку іноземну валюту й поповнювати свої резервні активи. І навпаки, за дефіциту балансу Центральний банк витрачатиме свої резерви для підтримання валютного курсу.
Треба розуміти, що кон’юнктура валютного ринку може змі-нюватися. З одного боку, це може відбуватися під впливом не-збалансованості платіжного балансу. З іншого боку, цей вплив може «запізнюватися» і датися взнаки навіть у наступному звіт-ному періоді. Цим і пояснюється, що обсяги сальдо платіжного балансу й обсяги валютної інтервенції у відповідні періоди не збігаються. Щоб урівняти загальні обсяги надходжень і платежів, до балансу введено статтю «Помилки та упущення», за якою проставляють необхідну для збалансування суму.
З теоретичного погляду економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосеред-ньо впливають на попит і пропозицію на валютному ринку: над-ходження валюти створює передумови для формування пропози-ції її, а платежі — для формування попиту на валюту. Цей зв’язок кількісно можна виразити у вигляді таких формул:
ПрВ = ЗВ1 + НВ – ЗВ2,
|
(2.1)
|
де ПрВ — пропозиція інвалюти впродовж звітного періоду; ЗВ1— залишки інвалюти у суб’єктів ринку на початок періоду; НВ — надходження інвалюти впродовж звітного періоду за платіжним балансом; ЗВ2 — залишки інвалюти у суб’єктів ринку на кінець періоду.
Якщо залишки інвалюти на початок і кінець звітного періоду однакові, то пропозиція валюти збігатиметься з надходженнями її за платіжним балансом, тобто ПрВ = НВ;
ПоВ = БВ1 + ПВ – БВ2,
|
(2.2)
|
де ПоВ — попит на інвалюту впродовж звітного періоду; БВ1 — боргові зобов’язання резидентів перед нерезидентами на початок періоду ; ПВ — валютні платежі впродовж періоду за платіжним балансом ; БВ2 — боргові зобов’язання резидентів перед нерезидентами на кінець періоду.
Якщо боргові зобов’язання на початок і кінець звітного періоду однакові, то попит на інвалюту збігатиметься з валютними плате-жами, визначеними за платіжним балансом, тобто ПоВ = ПВ. Із формул (2.1) і (2.2) можна зробити висновок, що попит (ПоВ) і пропозиція (ПрВ) на валютному ринку урівноважуватимуться за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіж-ного балансу. Похибки можуть бути лише на величину розбіжно-стей між обсягами залишків валюти та валютних боргових зо-бов’язань економічних суб’єктів на початок і кінець періоду.
Національний банк України, формуючи дані в структуру пла-тіжного балансу, об’єднує банківську статистику з іншими інфо-рмаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно надає інформацію щодо руху валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках за операціями платіжного балансу, на рахун-ках фізичних та юридичних осіб — резидентів України за кордо-ном та на рахунках нерезидентів у національній валюті, інформа-цію про рух готівкової іноземної валюти.
Після оцінки достовірності інформації й використання методів часових і вартісних виправлень і регулювання даних, які відпові-дають методиці складання платіжного балансу, дані поточного рахунку балансуються з його фінансовим покриттям і складаєть-ся платіжний баланс України. Якщо платіжний баланс формують у нейтральній формі, відповідно до стандартних компонентів, саль-до поточного рахунка балансується із сальдо на рахунку операцій із капіталом та фінансових операцій. У такій формі сальдо пла-тіжного балансу завжди дорівнює нулю.
З метою оцінювання загального стану платіжного балансу складають аналітичну форму, в якій статті балансу перегрупову-ють залежно від мети, що ставить перед собою аналітик (табл. 2.3).
Згідно з концепцією платіжного балансу він має бути врівнова-женим, тобто надходження і вилучення мають взаємно покривати-ся. Це означає, що незбалансованими можуть бути окремі статті або розділи. В основу вирівнювання платіжного балансу покладе-но взаємозв’язок між рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо рахунка поточних операцій має компенсу-ватися протилежним знаком сальдо рахунка капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.
З метою оцінювання стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне і підсумкове його сальдо. Первинне сальдо— це сальдо рахунка поточних операцій (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
Вторинне сальдо — це інтегральне сальдо двох рахунків: по-точних і капітальних операцій, доповнене статтею «Помилки та упущення» (вторинне сальдо має бути нульовим , а платіжний ба-ланс — урівноваженим). Підсумкове сальдо — це сальдо з ура-хуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди є нульовим . Але оскільки в Україні зміни в резервних ак-тивах є складовим елементом рахунка капітальних операцій, то підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо. Оскільки стат-тя «Помилки і упущення» є лише особливим способом допов-нення платіжного балансу неідентифікованими поточними та ка-пітальними операціями, а рух резервних активів враховують у розділі РКО, формулу платіжного балансу можна записати так:
ПБ = РПО + РКО + ПУ.
Для правильного вибору заходів щодо врівноваження платіжного балансу важливо виявити конкретні чинники, які при-звели до його розбалансованості. Ними можуть бути:
— виробничі чинники: скорочення виробництва та погіршення якості експортної продукції чи імпортозамінної продукції; зрос-тання витрат на виробництво експортної та імпортозамінної проду-кції. У цих випадках знизиться конкурентоспроможність вітчизня-них товарів і погіршиться торговий баланс;
— структурні чинники: низька питома вага виробництва про-дукції, що користується попитом на світовому ринку; слабка інтеграція національної економіки у світову;
— кон’юнктурні чинники: зменшення попиту й цін на вітчиз-няні товари на міжнародних та внутрішньому ринках;
— інфляційні чинники: якщо інфляція в країні істотно випере-джає темпи інфляції в країнах-партнерах, це може призвести до скорочення припливу валютних ресурсів за статтями «Фінансовий рахунок» та «Рахунок операцій із капіталом»;
— фінансові чинники: зростання витрат держави за кордоном на сплату та обслуговування державного боргу, внесків до міжнарод-них організацій і фондів, надання допомоги іншим державам тощо;
— політичні та соціальні чинники: зростання політичної нестабільності, соціального напруження в країні призводить до поси-лення її закритості, ризиковості інвестиційної діяльності, що спри-чинює скорочення валютних надходжень за статтями «Послуги», «Доходи», «Поточні трансферти», «Операції з капіталом» тощо;
— форс-мажорні чинники: стихійні лиха, політичні переворо-ти, міжнаціональні конфлікти тощо. У цих випадках валютні надходження можуть скоротитися за будь-якою статтею балансу. Для прийняття на базі платіжного балансу правильного регуля-тивного рішення треба виявити не лише конкретні чинники погі-ршення його стану, а й причини посилення кожного з них, оціни-ти терміни його дії, економічні й фінансові можливості щодо його локалізації тощо.
Для збалансування держава використовує внутрішні джерела, наприклад, заходи щодо стимулювання розвитку вітчизняного ви-робництва, зростання його якості й ефективності, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на внут-рішньому і зовнішньому ринках, збільшенню експорту і скоро-ченню імпорту. Якщо вказані зміни у сфері реальної економіки держава реалізувати не може, то для збалансування залучатимуться зовнішні джерела, що спричинить зростання зовнішньої заборгова-ності та скорочення резервних активів (золотовалютних запасів).
Проте кожне з цих джерел має свої чіткі межі, за якими вико-ристання їх стає неможливим. У таких ситуаціях держава муси-тиме вдаватися до таких засобів впливу на валютний ринок і пла-тіжний баланс:
— девальвація національної валюти як засіб стимулювання експорту і скорочення імпорту;
— запровадження дефляційної політики, спрямованої на зме-ншення цін і доходів, що сприятиме стримуванню імпорту;
— посилення контролю за діяльністю всіх національних суб’єктів валютних відносин;
— посилення обмеження на валютні операції.
Ці заходи впливу на зменшення дефіциту платіжного балансу можуть здійснюватися кожен окремо або в комплексі залежно від конкретної ситуації, що склалася в економіці країни чи на валют-ному ринку.