2.3. Управління золотовалютними резервами

СУТНІСТЬ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ

Реалізація стабілізаційної курсової політики у 2006 році здійснювалася НБУ за умов зменшення валютних надходжень до України за рахунок скорочення позитивного торго-вельного сальдо з одночасним поступовим відновленням збільшення припливу інозем-них інвестицій. Від’ємний баланс зовнішньої торгівлі товарами (– $0,64 млрд) компен-сується позитивним балансом торгівлі послугами (+ $1 млрд). Поточні трансферти також додатні (+ 2,6 млрд). Це дало змогу помірно збільшувати золотовалютні резерви, що не-обхідно для підвищення надійності банківської системи, посилення її спроможності про-тидіяти кризовим явищам, позитивної динаміки економічного зростання України та над-ходження іноземних інвестицій.

Економічна роль золотовалютних резервів не обмежу-ється балансуванням платіжного балансу, вона суттєво виходить за його межі. Тому управління ними можна розглядати як самостій-ний інструмент валютного й грошово-кредитного регулювання.

Золотовалютні резерви — це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі й перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.

У платіжному балансі офіційні золотовалютні резерви (ЗВР) враховують за статтєю «Резервні активи», і вони слугують офі-ційним механізмом урегулювання його сальдо. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню золотовалютних резервів, а пасивне —зменшенню їх. Призначення золотовалютних ре-зервів (цілі накопичення золотовалютних резервів) демонструє рис.2.3.

Трансакційне призначення — це забезпечення країни достат-нім запасом міжнародних платіжних засобів, щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчас-но розрахуватися за своїми зовнішніми зобов’ язаннями. Інтер-венційне призначення — забезпечення державі можливості про-водити інтервенції на валютному ринку грошей, щоб підтримувати на потрібному рівні попит і пропозицію на них та обмінний курс національної валюти.

Досягнення цих цілей залежить від достатності обсягу золото-валютних резервів та ефективності механізму їх використання. У зв’язку з цим виникає низка проблем щодо використання цього регулятивного інструменту:

• проблема оптимізації обсягу золотовалютних резервів;

Оптимізація розміру золотовалютних резервів має важливе економічне значення, оскільки занижений обсяг їх погіршує пла-тоспроможність країни на світовому ринку й обмежує регулятив-ні можливості держави у монетарній сфері, а завищений призво-дить до заморожування значної частини національного багатства країни на тривалий період. Універсального правила оптимізації розміру золотовалютних резервів, придатного для будь-якої краї-ни і в будь-яких умовах, не існує. Тому фактичні обсяги цих ре-зервів істотно коливаються в розрізі окремих країн, про що свід-чать дані табл. 2.1¹.

Об’єктивні підстави щодо достовірного визначення розміру золотовалютних резервів, адекватного потребам окремої країни, визначаються економічним призначенням цих резервів. Потреби в резервах, у їхньому трансакційному призначенні визначаються обсягами платежів за зовнішніми зобов’язаннями, пов’язаними з імпортом товарів та послуг, обслуговуванням зовнішнього боргу держави, експортом капіталу тощо. За умов ринкових відносин економічні агенти для виконання своїх зовнішніх зобов’язань можуть самостійно формувати резерви з власних валютних над-ходжень. При цьому трансакційний мотив накопичення централі-зованих резервів визначається розміром від’ємного сальдо платіж-ного балансу: чим він більший, тим меншу частину своїх зовнішніх зобов’язань можуть погасити економічні агенти за ра-хунок власних валютних надходжень і будуть змушені звертати-ся до зовнішніх джерел фінансування.

Одним із таких джерел є запозичення на міжнародних валют-них ринках. У розвинених країнах економічні суб’єкти мають ві-льний доступ до світового валютного ринку і на цьому ринку можуть запозичити частину потрібних ліквідних коштів. За реш-тою звертаються на внутрішній ринок, а через нього до централі-зованих резервів. У країнах, що розвиваються, доступ до міжна-родних валютних ринків істотно ускладнений, тому попит на ліквідні ресурси концентрується переважно на внутрішніх рин-ках, а потреба в централізованих резервах відносно більша.

Розміри централізованих золотовалютних резервів визнача-ються:

— обсягами платежів за зовнішніми зобов’язаннями держави та недержавних економічних суб’єктів;

— рівнем збалансованості платіжного балансу країни;

— рівнем інтегрованості національної економіки у світову та розвиненістю доступу резидентів до міжнародних валютних ринків.

Потреби в резервах, в інтервенційному призначенні їх зале-жать від обсягів грошової маси, яка функціонує у внутрішньому обігу країни. Це пояснюється тим, що формування резервів базу-ється на надходженнях валютної виручки економічних агентів від реалізації їх продукції на зовнішніх ринках, на припливі іно-земних капіталів та доходах від іноземних інвестицій тощо. Ви-користання цих надходжень валюти на внутрішньому ринку можливе лише через обмін на національну валюту. Якщо для такого обміну наявної маси національної валюти бракує, Центральний банк має викупити надлишок іноземної валюти в централізова-ний резерв. Це відбувається за рахунок емісії, яка відповідно збі-льшує масу національної валюти. Якщо Центральний банк цього не зробить, курс національної валюти зросте (відбудеться реваль-вація), що може призвести до скорочення експорту й експортного виробництва і дестабілізації економіки загалом.

Якщо пропозиція іноземної валюти буде меншою від попиту на неї, Центральний банк має скупити надлишок національної валюти за рахунок золотовалютного резерву, щоб уникнути зне-цінення національної валюти. Відповідно, обсяги золотовалют-ного резерву і грошова маса в обігу зменшаться. Якщо цього не зробити своєчасно, відбудеться падіння курсу національної ва-люти (девальвація), що спричинить подорожчання імпорту, зрос-тання цін на внутрішньому ринку, інфляцію.

Такий взаємозв’язок обсягів централізованих золотовалютних резервів і грошової маси в обігу зумовлює внутрішній зв’язок між цими макроекономічними явищами. За допомогою резервів можна збільшити чи зменшити масу грошей в обігу, впливаючи на їхню стабільність.

ФОРМУВАННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ ТА ВИМІРЮВАННЯ ЇХНЬОГО ОПТИМАЛЬНОГО РІВНЯ

Ефективність заходів Центрального банку з валютного регулювання залежить не тільки від виваженості технології його проведення, а й від обсягу та структури золотовалютних резервів. Якщо в розпорядженні Центрального банку значні обсяги валют-них резервів, він зможе інтервенційними заходами нейтралізувати порушення рівноваги на валютному ринку і втримати курс валюти на потрібному рівні. Тому всі країни світу наполегливо нагрома-джують золотовалютні резерви, а МВФ навіть надає з цією метою валютні кредити на доволі ліберальних умовах. Такі кредити на формування резервів отримувала й використовувала Україна.

Згідно з методологією Національного банку України міжнарод-ні резерви — ліквідні фінансові активи, що складаються з висо-коліквідних активів Національного банку України в іноземних валютах та монетарного золота, що перебувають в управлінні й обліковуються на балансі Національного банку України. До складу їх включають: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервну позицію у МВФ , готівку в іноземній валюті або кошти на рахунках за кордоном, цінні папери, що випущені нерезиден-тами, та будь- які інші резервні активи , що є в розпорядженні Національного банку України, за умови забезпечення надійності та ліквідності їх.

Ліквідними фінансовими активами є міжнародні активи На-ціонального банку України, які можуть бути негайно викорис-тані на валютному ринку України для підтримання стабільності гривні.

До складу ліквідних міжнародних активів не включають жод-них активів, які утримуються в українських банках або є вимога-ми до українських банків, включно з НБУ, дорогоцінні метали, крім монетарного золота, що обліковується в НБУ, а також будь-які міжнародні активи, обтяжені боргами чи внесені як застава або заблоковані й не можуть бути негайно використані для інтер-венцій на валютному ринку через недостатню кількість їх.

КОМПОНЕНТИ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ

Розглянемо детальніше основні компоненти золотова-лютних резервів. Перший з названих компонентів — золото — за умов золотовалютного стандарту виконував роль абсолютного й універсального платіжного засобу, використовувався для підсум-кових макроекономічних розрахунків за міжнародними платіж-ними балансами, отже, був базовим елементом міжнародних ре-зервів. Центральні банки країн, що мали дефіцитні платіжні баланси, відправляли золото до США й обмінювали його на до-лари. У такий спосіб поповнювали свої доларові резерви. Водно-час країни, зовнішні валютні надходження яких перевищували їхні платежі, могли конвертувати свої занадто великі доларові активи в американське золото. Такі операції здійснювалися на основі офіцій-ної ціни золота, яка становила 35 дол. за одну тройську унцію (31,1035 г).

У 1971 році США відмовилися від подальшого обміну доларів на золото: було скасовано офіційну ціну золота й припинено централізоване регулювання світових золотих ринків. Сьогодні зо-лоті запаси центральних банків та міжнародних валютно-фінансових організацій використовують як резервний фонд коштів для міжнародних платежів. Коливання ринкової ціни золота спри-чинюють необхідність періодично переоцінювати золоті запаси країн. Треба розуміти, що золота складова централізованих резервів не приносить центральним банкам доходів, але багато країн, зокрема й Україна, традиційно зберігають частину своїх резервних активів у золоті.

Переважну частину золотовалютних резервів центральні бан-ки країн найчастіше тримають у кількох найсталіших валютах, що їх найширше використовують як міжнародні платіжні засоби (долар США, швейцарські франки, японські єни, євро тощо), і періодично конвертують запаси однієї валюти в іншу, якщо очі-кується падіння курсу однієї чи підвищення курсу іншої.

Запаси іноземних вільно конвертованих валют (ВКВ) можливі в таких формах:

по-перше, залишки на кореспондентських та поточних рахун-ках у найнадійніших банках-нерезидентах, а також короткостро-кові банківські депозити;

по-друге, високодохідні цінні папери надійних емітентів, зок-рема казначейські векселі, коротко- та довгострокові зо-бов’язання урядів США та інших країн;

по-третє, боргові документи, які є результатом офіційних опе-рацій даної країни з центральними банками та урядовими органі-заціями інших країн.

Незначна частина резерву може зберігатися центральними бан-ками в готівковій формі для забезпечення поточних потреб у го-тівці на внутрішньому ринку. Ці активи не дають доходу, тому розміри їх мінімальні.

Третьою складовою золотовалютних резервів є резервна част-ка країни в МВФ . За розміром вона відповідає частині установчо-го внеску країни до МВФ (до 25 % квоти), зробленого не в націо-нальній валюті країни-учасниці, а в резервних активах, тобто у вільноконвертованих валютах інших країн-учасниць, або у СПЗ (спеціальні права запозичення). Коли МВФ використовує части-ну внесеної національної валюти країни — члена МВФ для на-дання кредиту іншій країні, резервна позиція такої країни відпо-відно зростає. Тому резервна позиція визначається як перевищення розміру квоти країни-учасниці над сумою її націо-нальної валюти, що перебуває в розпорядженні МВФ.

Країни-учасниці можуть автоматично, за першою вимогою отримувати валютні кошти в МВФ у межах резервної позиції. Використання ними таких коштів, на відміну від кредитів МВФ, не обумовлюється попередньою згодою з боку Фонду й не обме-жене жодними термінами.

З метою поповнення валютних резервів, урегулювання сальдо платіжних балансів , здійснення розрахунків із Міжнародним ва-лютним фондом та визначення співвідношення вартостей націо-нальних валют країн-членів Міжнародного валютного фонду ви-користовують СПЗ — міжнародні кредитні резервні та платіжні кошти, випущені МВФ та розподілені між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. СПЗ функціонують лише на міждер-жавному рівні, вводяться в обіг лише центральними банками та міжнародними організаціями. Механізм СПЗ почав функціонува-ти від початку 1970-х років. Ямайська угода мала за мету пере-творити СПЗ на головний резервний актив міжнародної валютної системи . Передбачалося, що СПЗ відіграватимуть роль альтерна-тиви до золота та долара США в міжнародних розрахунках, але повної перебудови системи офіційних золотовалютних резервів на базі СПЗ не відбулося. Сьогодні механізм СПЗ відіграє у сві-тових валютних відносинах дуже обмежену роль.

УПРАВЛІННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИМИ РЕЗЕРВАМИ

Розміщення золотовалютних резервів має важливе зна-чення для страхування їх від знецінення й отримання додаткових доходів і збільшення обсягів. Загальний рівень офіційних валют-них резервів залежить від таких чинників:

- стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон’юнктури на світових ринках, в разі зростання прибутків від експорту й падін-ня цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат збіль-шуються обсяги офіційних валютних резервів країни. Якщо ціни на експорт знижуються, відповідно дорожчає імпорт та з’являється негативне сальдо торговельного балансу, що скоро-чує валютні резерви;

- урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіжно-го балансу призводить до падіння курсу національної грошової одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які ви-користовують для регулювання курсу;

- режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін наці-ональної валюти на іноземну валюту без обмежень може змен-шувати обсяги валютних резервів;

- інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клімату іноземний капітал надходить до країни, отже масштаби

- характеру політики інтервенцій. З метою стримання курсу національної грошової одиниці центральний банк може здійсню-вати значні валютні інтервенції, що скорочує обсяги валютних резервів;

- режиму валютних курсів. Плаваючий валютний курс змен-шує потребу країни у валютних резервах, бо вільні коливання кур-су автоматично ліквідують дисбаланси платежів і перешкоджа-ють спекулятивним потокам капіталу. Фіксований курс може спричинити підвищення потреби країни у валютних резервах, оскільки його підтримання на певному рівні потребує значних коштів в іноземній валюті для валютних інтервенцій.

У світовій практиці широко застосовують кілька показників оптимальності рівня централізованих золотовалютних резервів. Зокрема, показник відношення обсягу централізованого резерву до річного обсягу імпорту, що називається «коефіцієнтом достат-ності». Цей показник вважається оптимальним, якщо резерви центральних банків усіх країн наближаються до 50% загальної вартості світового річного імпорту. Для окремих країн цей по-казник вважається оптимальним на рівні , адекватному вартості 3—4-місячного обсягу імпорту товарів та послуг. Такі рівні вка-заного показника визнані достатніми також МВФ.

Використовують також інші показники:

а)обсяг резервів/обсяг усіх зовнішніх платежів;

б)обсяг резервів/обсяг сальдо платіжного балансу;

в)обсяг платежів з обслуговування зовнішнього боргу держави/сума надходжень експортної виручки;

г)обсяг резервів/обсяг платежів з обслуговування зовнішнього державного боргу, тощо.

З огляду на фактичне значення вказаних показників можна дійти висновку щодо відповідності наявного обсягу золотовалю-тних резервів реальним потребам країни в міжнародних ліквід-них активах.

Для України актуальними є коефіцієнт достатності та коефіці-єнт обслуговування зовнішнього боргу (відношення обсягу пла-тежів з обслуговування зовнішнього боргу до суми надходжень експортної виручки). У світовій практиці визнано, що коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу не має перевищувати 20%, ін-акше країні загрожує втрата платоспроможності.

Інтервенційне використання золотовалютних резервів пов’язане з політикою валютної інтервенції. Якщо економіка країни зростає й досягнуто макроекономічної стабілізації, політика валютної інтервенції стає вирішальним інструментом валютного регулювання. Натомість у період економічної кризи та фінансо-вої розбалансованості широке застосування цього інструменту може спричинити повну втрату золотовалютних резервів держа-ви й не дати бажаних наслідків. Перед такою загрозою опинилася Україна восени 1998 року після тривалих спроб утримати гривню в межах «валютного коридору » методом валютної інтервенції, унаслідок чого золотовалютний резерв скоротився з 2,5 млрд дол. США наприкінці 1997 року до приблизно 800,0 млн дол. у жовтні 1998 року. Тому за умов кризи економіки роль інтервенційної політики перестає бути ключовою, і застосовувати її потрібно в комплексі з іншими заходами регулювання попиту і пропозиції на валютному ринку (бюджетна політика, кредитно-емісійна по-літика, квотування та ліцензування, нормування використання валютної виручки, регулювання цін тощо).

З іншого боку, треба усвідомлювати, що жоден з регулятивних інструментів не може забезпечити достатньої рівноваги на гро-шовому ринку, якщо не буде доповнений і підтриманий дієвими інтервенційними заходами. Тому навіть за умов жорсткої еконо-мічної та фінансової кризи в Україні 1991—2000 років валютна інтервенція залишалася одним із найдієвіших інструментів в ар - сеналі НБУ для проведення стабілізаційної монетарної політики.

Золотовалютні резерви є ключовим елементом захисту еконо-міки від зовнішніх шоків. Зростання обсягу золотовалютних ре-зервів та ефективне використання їх сприяє стабільності, надій-ності та захищеності як національної грошової одиниці, так і економіки загалом. Саме тому управління міжнародними золото-валютними резервами країни становить вагому частку в роботі НБУ як органу валютного регулювання.

Управління міжнародними золотовалютними резервами по-кликане забезпечити максимальну ефективність використання їх. Досягнення цієї мети потребує від Центрального банку всебічного аналізу поточного стану наявних золотовалютних резервів. Сер-йозним завданням є визначення оптимального для поточних еко-номічних умов загального обсягу міжнародних засобів платежу. Непомірне зниження рівня резервів унаслідок дефіциту платіж-ного балансу може спричинитися до того, що країна не зможе за-довольнити свої життєво важливі потреби за допомогою імпорту чи не матиме можливості обслуговувати зовнішні боргові зо-бов’язання. Якщо зовнішні надходження перевищують видатки— резерви ростуть. Це сприяє збільшенню грошової маси, тобто стимулює інфляцію, а також призводить до недоцільного відпли-ву грошових коштів зі сфери виробництва до грошової сфери.

Для визначення критеріїв достатності чи дефіцитності рівня золотовалютних резервів, як уже зазначалося, використовують індикативні показники, насамперед співвідношення обсягів резер-вів і середніх показників обсягів імпорту. Достатнім є обсяг резер-вних активів, який відповідає вартості імпорту товарів та послуг за три місяці.

Застосовують й інші критерії: співвідношення обсягу резервів, суми сукупності зовнішніх витрат, розмірів пасивного чи актив-ного сальдо торговельного та платіжного балансів, а також суми зовнішніх боргових зобов’язань. Кожна країна визначає їх для себе самостійно, з урахуванням конкретних обставин.

Якщо обсяг резервів падає нижче критичного рівня, Центра-льний банк вживає заходів зі зниження валютного курсу або об-межує внутрішній попит через ужорсткішання кредитної політи-ки. Типовою реакцією на непомірне зростання резервів є підвищення курсу національної валюти чи розширення внутріш-нього споживання.

Потрібно зважено підходити до вибору співвідношення між окремими компонентами резерву. Оскільки резервна позиція в МВФ і запас СПЗ становлять невелику частку в загальному обся-зі резервів, а їхні розміри визначаються Міжнародним валютним фондом, ця проблема зводиться до фіксації співвідношення між іноземною валютою та золотом.

Золото, на відміну від валютних активів, не приносить значно-го прибутку у вигляді відсотків, а коливання ринкових цін на зо-лото можуть спричинити відчутні втрати для країни. Цим пояс-нюється зменшення частки золота в золотовалютних резервах.

Якщо існує проблема покриття дефіциту платіжного балансу, Центральний банк може використовувати золото як заставу для отримання зовнішніх валютних кредитів. Структуру міжнарод-них резервів НБУ ілюструє табл. 2.2.

Центральні банки , включно з Національним банком України, можуть здійснювати продаж золота за іноземну ВКВ за одночас-ного здійснення його зворотної купівлі через певний період — операції «своп». Операції «своп» дають змогу Центральному ба-нку без фактичного зменшення золотих резервів отримати креди-ти для фінансування дефіциту платіжного балансу.

Концепція міжнародних резервів НБУ цілком адекватна реко-мендаціям «Керівництва з платіжного балансу» МВФ (1993). Класифікація статей звіту про міжнародні резерви та ліквідність в іноземній валюті відповідає Інструкції «Міжнародні резерви та ліквідність в іноземній валюті». Форма надання даних: керівні принципи МВФ (2001). Розподіл статей показника міжнародних резервів враховує принцип резидентності: міжнародні резерви є вимогою до нерезидентів.

Форма надання даних про міжнародні резерви та ліквідність в іноземній валюті містить інформацію щодо офіційних резервних активів, інших активів в іноземній валюті, передбачених корот-кострокових чистих витрат активів в іноземній валюті, умовних короткострокових чистих витрат активів в іноземній валюті та довідкові статті.

Розрахунок міжнародних резервів та ліквідності в іноземній валюті здійснюється у доларовому еквіваленті за даними бухгал-терського балансу Національного банку України. При розрахун-ках застосовують офіційний курс гривні до іноземних валют, вста-новлений НБУ.

Джерела даних: бухгалтерський баланс Національного банку України, дані щодо офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України, інформація Міні-стерства фінансів України.

Уточнений розрахунок здійснюється щодо обсягів офіційних резервних активів після отримання місячного бухгалтерського балансу Національного банку України та повторного встановлення Національним банком України уточненого курсу гривні до СПЗ. Уточнення можливі за результатами аудиторських переві-рок та за рекомендаціями МВФ.

Згідно з основними принципами управління золотовалютним резервом НБУ основними критеріями розміщення коштів золо-товалютного резерву із використанням інструментів фінансових ринків є:

1. надійність;
2. ліквідність;
3. прибутковість.

Нині в Національному банку України інфраструктура управ-ління золотовалютними коштами передбачає незалежне функціо-нування підрозділів, які забезпечують виконання операцій із кош-тами золотовалютних резервів НБУ (фронт-, мідл- та бек-офісів), а також створено окремий підрозділ контролю ризиків, підпоряд-кований безпосередньо Голові НБУ. Всі важливі рішення щодо управління золотовалютними резервами НБУ виносяться на роз-гляд Комітету з управління активами і пасивами НБУ, що під-вищує надійність та ефективність управління міжнародними ре-зервами.

Моніторинг основних ризиків операцій із коштами золотова-лютних резервів НБУ (кредитного, валютного, процентного, лік-відності та операційного ) здійснюють щоденно. У процесі управ-ління золотовалютними резервами НБУ може використовувати строкові інструменти фінансових ринків. З метою зменшення кре-дитного ризику за такими операціями діє правило, що інвести-ційний клас контрагентів і боржників Національного банку за операціями із золотовалютним резервом повинен бути не нижчим рівня АА, а мінімально прийнятним є інвестиційний клас А за класифікацією рейтингових агенцій Fitch IBCA і Standard&Poor’s (або відповідно Аа3 та А2 за класифікацією Moody’s). Тенденції зміни рейтингів банків-контрагентів НБУ регулярно відстежують за допомогою спеціальних сервісів BankScope та CreditRisk, а та-кож через моніторинг інформації провідних рейтингових міжна-родних агенцій, засобів масової інформації й Інтернету.

На банки-контрагенти НБУ за операціями з валютними кош-тами встановлюють ліміти, дотримання яких контролюється що-денно. Інвестиційною декларацією золотовалютного резерву НБУ визначається також нормативна інвестиційна структура, яка регла-ментує структуру розміщення коштів за діапазонами строковості.

Обмеження й ліміти, накладені нормативними документами НБУ, щоденно контролюються функцією внутрішнього контролю підрозділу управління золотовалютними резервами та функ-цією контролю ризиків. Щомісяця проводиться поглиблений ана-ліз ефективності операцій з резервами, зокрема аналізується роз-поділ коштів за рейтингами контрагентів, динаміка мультивалютного відсоткового спереду між відсотковими став-ками за розміщеними активами і залученими коштами та оптима-льність розміщення коштів золотовалютного резерву за критері-ями доходності та ризикованості.