Розділ 6 БАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД НА ОСНОВІ ОЦІНКИ РИЗИКІВ 6.1. Банківські ризики: сутність, визначення та класифікація

6.1. Банківські ризики: сутність, визначення та класифікація

У міжнародній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як основний напрям банківського менеджменту. Значна увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів контролю, оцінювання і моніторингу ризиків, а також створенню відповідних систем управління.

Для функціонування комерційних банків ризик є іманентно притаманною складовою його діяльності. Будьяке рішення в банківській діяльності, що заслуговує на увагу, обтяжене ризиком, бо фінансова сфера взагалі, а банківська справа зокрема, є дуже чутливою не лише до різноманітних соціальноекономічних чинників, а й до політичних, природнокліматичних тощо. Прийняття на себе ризиків за відповідну винагороду (премію за ризик) традиційно належить до сфери діяльності банків [37].

Можна приймати рішення та запроваджувати дії, спрямованої на зменшення ризику, але позбутися ризику неможливо. Ситуацій, коли ризикунемає, в економіці взагалі та банківській системі зокрема майже не буває. Тому головне завдання полягає не в ліквідації, а в раціональному управлінні банківськими ризиками, в тому, щоб якомога правильніше та адекватно оцінювати структуру та ступінь ризику, здійснюючитучиіншуоперацію, прагнутизнизити ступінь ризикудодопустимогочимінімального рівня [37]. У сучасній світовій та вітчизняній літературі існує багато різноманітних визначень ризику, сутність яких можна звести до таких варіантів:

• ризик — це ймовірність збитків чи втрат;

• ризик — це ймовірність невдачі чи втрат, що пов’язано з конкретним напрямом дій;

• ризик — це ймовірність небажаної події.

Під банківським ризиком прийнято розуміти можливу загрозу втрати банком частини ресурсів, недоодержання доходів або створення додаткових видатків у результаті здійснення фінансових операцій [78].

З’ясування сутності, а також причин виникнення ризиків потребує розгляду конкретних видів ризику, притаманних банківській діяльності. З погляду процесу управління банківські ризики доцільно поділити на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі й безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи у країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, уведення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку надзвичайно високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку. Що ширше коло клієнтів, партнерів, зв’язків банку, банківських операцій, послуг, то більше внутрішніх ризиків супроводжуватиме його роботу. Внутрішні ризики необхідно виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати. Завдання менеджменту полягає в управлінні внутрішніми банківськими ризиками за допомогою відповідних методів.

Як відомо, провідним принципом у роботі банків є прагнення до одержання якомога більшого прибутку. Воно обмежується можливістю зазнати збитків. Інакше кажучи, ризик — це вартісне вираження ймовірної події, що веде до втрат. Що вищі ризики, то більше шансів отримати прибуток. Ризик утворюється в результаті відхилення дійсних даних від оцінки нинішнього стану й майбутнього розвитку. Ці відхилення можуть бути як позитивними, так і негативними. У першому випадку йдеться про шанси одержати прибутки, у другому — про ризик зазнати збитків. Зв’язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком (у спрощеному варіанті) може бути виражений прямолінійною залежністю.

Рівень ризику збільшується, якщо:

• проблеми виникають раптово;
• визначено нові завдання, які не відповідають минулому досвіду банку;
• керівництво не в змозі вжити необхідних і термінових заходів, що може призвести до фінансового збитку (погіршення можливостей одержання необхідного та (або) додаткового прибутку);

Доцільною, на наш погляд, є також класифікація ризиків, за якою вони поділяються на дві групи, а саме: ризики вищого порядку та інші види ризиків. Така класифікація дає можливість відокремити кожен з видів ризиків, притаманних банківській діяльності, залежно від операцій, які їх викликають, та розробити конкретні заходи щодо мінімізації наслідків реалізації таких ризиків. До ризиків вищого порядку належать: ризик платоспроможності (банкрутства); кредитний ризик; відсотковий ризик; ризик ліквідності; інвестиційний ризик; валютний ризик; ризик концентрації вкладень; ризик концентрації залучених коштів. До інших видів ризиків належать: ризик щодо країни; політичний ризик; ринковий ризик; операційний ризик; правовий ризик; ризик репутації.

Ризик платоспроможності полягає в тому, що внаслідок неефективної структури активів та пасивів банку, тобто їхньої невідповідності один одному з погляду строків повернення, може виникнути ситуація, за якої банк не зможе виконати всі свої платежі, які є строковими, на конкретну дату, тобто банк може втратити можливість відповідати за своїми зобов’язаннями [78].

Ризик ліквідності — це небезпека виникнення проблеми нестачі ліквідних активів для забезпечення виконання власних зобов’язань банку, з одного боку, та можливість втрат через неможливість реалізації на ринку таких видів активів, як цінні папери або предмета застави при використанні як способу забезпечення повернення позики. Цей ризик дуже пов’язаний з ризиком платоспроможності, але стосується тільки ліквідної частини активів банку та її потреби.

Інвестиційний ризик — це ризик фінансових втрат, пов’язаних із вкладанням коштів у цінні папери: акції, облігації, векселі тощо, його відмінною рисою також слугує довгостроковий характер таких вкладень.

Валютний ризик — можливість грошових втрат у результаті коливання валютних курсів. Він структурується так: конверсійний (наявний) — можливість валютних збитків за конкретними операціями; та трансляційний, або бухгалтерський, — можливість валютних збитків при переоцінці валютних активів і пасивів у національну валюту.

Відсотковий ризик — можливість збитків або недоотримання доходу внаслідок несподіваної зміни відсоткових ставок. Відсотковий ризик стосується кредитування і послуг кредитного характеру, фінансових відсоткових інструментів, а також операцій із цінними паперами [37].

Ризик концентрації вкладень означає невизначеність, пов’язану з надмірною концентрацією вкладень банку і можливими несприятливими змінами, пов’язаними з цією концентрацією. Цей ризик виникає внаслідок порушення банком диверсифікації активів.

Ризик концентрації залучених коштів означає невизначеність, пов’язану з імовірністю одночасного вилучення вкладниками своїх коштів за нераціональної структури строкових депозитів і вкладів до запитання. Цей ризик виникає в разі порушення диверсифікації портфеля депозитів.

Ризик щодо країни — можливість збитків за міжнародними фінансовими угодами внаслідок неспроможності або небажання уряду країниконтрагента виконати свої зобов’язання.

Політичний ризик — різновид ризику країни. Однак якщо ризик країни обумовлений економічними процесами, що відбуваються в країні позичальника, то політичний ризик обумовлений політичними процесами, а саме зміною уряду, проведенням виборів, нестабільністю влади, відсутністю злагоди в суспільстві.

Ринковий ризик — ризик втрат по балансових і позабалансових позиціях, пов’язаних із коливанням ринкових ціну котирувань цінних паперів.

Операційний ризик — це ризик фінансових втрат, пов’язаних з управлінськими помилками, шахрайством у банку, неефективним наданням банківських послуг.

Правовий ризик пов’язаний із тим, що внаслідок недостатніх або недосконалих, некваліфікованих правових консультацій або помилкового ведення документації вартість активів може виявитися нижчою, а обсяг зобов’язань вищим, ніж планувалося.

Ризик репутації — це ймовірність втрати репутації банку з причин операційних прорахунків, у результаті чого виникає неспроможність банку відповідати вимогам і правовим актам, які регламентують банківську діяльність [78].

Ще одним ризиком, який за даною класифікацією відноситься до ризиків вищого порядку, є кредитний ризик. Кредитування — основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється правильним, і внаслідок впливу різних чинників кредитоспроможність позичальника може згодом знизитися. Отже, одним з основних ризиків, притаманним банківській діяльності, є кредитний ризик, або нездатність партнера виконувати свої контрактні зобов’язання. Він виникає не тільки щодо кредитів, але й за іншими балансовими і позабалансовими позиціями, такими як гарантії, акцепти та інвестиції в цінні папери. Банки стикалися із серйозними проблемами через те, що не зуміли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх списання і припинити визнання прибутку від відсотків.

Існує таке визначення кредитного ризику: ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користування кредитом у терміни, визначені в кредитному договорі.

Усередині кожного із зазначених видів ризиків можна виокремити додаткові групи. Наприклад, поява нових видів кредитів (авального, ломбардного, диспозиціонованого, консорціонального, облікового і акцептного) створила нові види ризиків за кредитними операціями та різні окремі методи їх розрахунку.

Відповідно до складу клієнтів банку визначається метод розрахунку ризику і його ступінь. Великі кредити, видані одному або групі пов’язаних між собою позичальників, галузі, регіону чи країні, нерідко є причиною банкрутств. Істотне значення має і правильний вибір кращого клієнта для банку. Як правило, до таких партнерів належати підприємства, що володіють високим ступенем фінансової стійкості та мають гарні показники ліквідності. Тому нині найпоширенішим методом мінімізації ризиків є дотримання економічних нормативів кредитного ризику (максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, великих кредитних ризиків, максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданий одному інсайдеру, максимального сукупного розміру кредитів гарантій та поручительств, наданих інсайдерам).

Залежно від методів розрахунку ризики бувають комплексними і позиційними. Комплексний ризик охоплює оцінку і прогнозування величини ризику банку й дотримання економічних нормативів банківської ліквідності. Позиційний ризик — це ризик окремої банківської позиції.

За ступенем банківського ризику (зважуванням ризику) виокремлюють повний, помірний і низький ризики залежно від розташування за шкалою ризиків. Ступінь банківського ризику характеризується ймовірністю події, що веде до втрати банком коштів з даної операції. Вона виражається в відсотках чи в певних коефіцієнтах. Той самий ризик може мати різний ступінь залежно від можливостей його гарантування, страхування та інших методів регулювання.

Особливістю визначення ступеня банківського ризику є його індивідуальна величина, пов’язана з взяттям на себе конкретного ризику з конкретної банківської операції. Вона визначається суб’єктивною позицією кожного банку.

За розподілом ризику за часом виокремлюють поточний, майбутній і минулий ризики. Поточному ризику підлягають операції з видачі гарантій, акцепту перекладних векселів, документарні, акредитивні операції, продаж активів із правом регресу та ін. Однак сама можливість оплати гарантії через певний час, оплата векселів, здійснення акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці операції й майбутньому ризику. При настанні часу оплати гарантії, якщо банк не врахував імовірність цих втрат, він зазнає і минулого ризику, тобто того, який банк узяв на себе безпосередньо при видачі гарантій. Розподіл ризику в часі відіграє дуже важливу роль для прогнозування майбутніх втрат банку. Ураховуючи цей фактор, можна уникнути накладення минулих ризиків і помилок на майбутню діяльність банку.