У фаховій літературі багато пишеться про стилі керівництва людьми на виробництві, їх особливості, значення для ефективного управління, наводяться різні класифікації.
Стиль керівництва — це сукупність прийомів і способів впливу керівника на підлеглий йому персонал з метою досягнення цілей підприємства.
В основу поширеної класифікації стилів керівництва покладено напрям орієнтаці ї керівника. Якщо керівник орієнтований на виробництво, тобто намагається будь-що забезпечити виконання виробничих планів і мало цікавиться потребами працівників, то такий стиль керування називається автократичним. Це одна крайність. Друга крайність — якщо керівник зосереджений головним чином не на роботі, а на людині. Такий стиль названо ліберальним. Між цими крайніми позиціями розташо вується демократичний стиль, носій якого вміло поєднує турботу і про виробництво, і про людей на виробництві (рис. 14.1).
Стилі керівництва
Автократичний
Ліберальний
Демократичний
Рис. 14.1. Умовна шкала розташування основних стилів керівництва
В автократичному (авторитарному) стилі превалює орієнтація на потребах виробництва, високий ступінь централізації керівництва, переважання єдиноначальності, недостатня увага до потреб та інтересів персоналу.
Керівник воліє самостійно приймати рішення, головним методом такого управління є або наказ, або розпорядження. Такий менеджер вкрай вимогливий до підлеглих, жорстко контролює їх трудову поведінку, не промине нагоди покарати пр ацівника за помилки чи порушення в роботі. До підлеглих звертається лише зі службових питань. У спілкуванні може бути нетактовним до грубощів, не терпить заперечень, критику сприймає хворобливо.
Демократичний стиль відзначається оптимальним розподілом повноважень між керівником і колективом. У процесі вирішення справ керівник радиться з підлеглими,
прислухається до думки колег. До підлеглих частіше звертається з проханням, порадою, рекомендаціями, рідше — наказує. Вимогливий, але і справедливий. Контролюючи роботу, відмічає позитивні результати, не забуває похвалити підлеглих. Намагається створити і підтримувати добрі стосунки у колективі, захищає інтереси підлеглих. Ввічливий і доброзичливий, прислуховується до критики, дає можливість підлеглим працювати самостійно, не опікає їх у дрі бницях.
Намагається підібрати і спирається на кваліфікованих фахівців.
Ліберальний стиль характерний ухиленням керівника від активної участі в управлінні колективом. Навіть важливі справи іноді можуть вирішуватися без його участі. Ліберальний керівник постійно очікує вказівок зверху, підлеглих умовляє щось робити, а сам ухиляється від вирішення складних питань. Боїться нести відповідальність за вла сні дії, намагається перекласти її на інших.
До підлеглих недостатньо вимогливий, роботу контролює несистематично. Критику вислуховує, обіцяє вжити заходів, але нічого не робить. Заінтересованості у власній праці не виявляє, до справ у більшості випадків ставиться формально.
Названі різновиди стилів у чистому вигляді зустрічаються рідко, частіше у такому поєднанні:
• авторитарно-демок ратичний;
• демократично-авторитарний;
• авторитарно-ліберальний;
• демократично-ліберальний;
• ліберально-демократичний;
• ліберально-авторитарний.
Стиль керівництва, що його дотримується той або той менеджер, впливає на настрій людей, їхню згуртованість, соціально-психологічний клімат у колективі, на економічні показники діяльності.
Найменш ефективним є яскраво виражений ліберальний стиль керівництва, що межує з яв ним потуранням і втратою важелів управління.
Найсприятливіші умови для ефективної праці створюються за умов демократичного стилю.
Авторитарний стиль управління може бути виправданий у несприятливих або екстремальних умовах: термінові роботи з ліквідації наслідків аварій, гасіння пожеж, гірничорятувальні роботи в шахтах тощо.
За теорією оптимального поєднання орієнтації на завдання виробництва і на потреби та інте реси працівників,
демократичний стиль керівництва має забезпечувати зростання продуктивності за одночасного задоволення інтересів людей. Цю залежність схематично ілюструє так звана управлінська сітка Блейка і Мутон (рис. 14.2).
Високий
9
8
7
6
5
4
Ступіньураху ванняінтересівлюдей
3
2
1
Низький 1 2 3 4 5 6 7 8 9
Низький
Ступінь урахування інтересів виробництва
Високий
Рис. 14.2. Управлінська сітка Блейка і Мутон [32, с. 498]
Вертикальна вісь сітки ранжує турботу про людей за шкалою від 1 до 9, а горизонтальна — відповідно турботу про виробництво теж за шкалою від 1 до 9. Середню і чотири крайні позиції сітки Блейк і Мутон описують таким чином:
1.1 — страх перед бідністю. З боку керівника вимагаються лише мінімальні зусилля, щоб досягти такої якості роботи, яка дозволить уникнути звільнення;
1.9 — будинок відпочинку. Керівник зосереджений на хороших людських взаємовідносинах, але мало приділяє уваги ефективності виконання завдань;
9.1 — авторитет підпорядкування. Керівник турбується про ефективність виконуваної роботи, але мало уболіває за моральний настрій підлеглих;
5.5 — організація. Керівник досягає прийнятної якості виконання завдань через баланс ефективності та позитивного морального настрою;
9.9 — команда. Завдяки турботі про підлеглих та про ефективність виробництва керівник досягає того, що співробітники свідомо залучаються до досягнення мети організації. Це забезпечує і високий моральний настрій, і високу ефективність діяльності [32, с. 496].
Автори управлінської сітки розглядають її як популярну ілюстрацію п’яти різних підходів до методів впливу на персонал, тобто п’яти різних стилів керу вання. З них найефективнішим вважають саме стиль команди, якому відповідає верхній правий кут сітки.
Пізніші дослідження американських науковців (Фідлер,
Мітчел і Хаус, Херсі та Бланшар, Врум і Йєттон, Арджиріс та ін.) довели, що не завжди рівнозначна орієнтація керівництва на потреби виробництва та на інтереси працівників може забезпечити бажаний рів ень ефективності. Багато залежить від складу персоналу, його однорідності, рівня розвитку, інтересів, потреб, цінностей; від рівня складності виробничих завдань, готовності працівників брати на себе відповідальність; від динаміки змін в організації; національних традицій тощо.
Наприклад, європейці більш схильні до автократичного керівництва, ніж американці. Хоча японська культура високо цінує традицію та лояльність, японські менеджери досит ь широко використовують участь працівників у прийнятті рішень.
У підсумку серед теоретиків і практиків менеджменту сформувалась тверда думка про те, що немає і не може бути якогось одного ефективного для кожної реальної ситуації стилю керівництва людьми на виробництві. Стало очевидним, що тепер у швидко змінюваному світі найефективнішим слід вважати адаптивний стиль керівниц тва, стиль, орієнтований на реальний стан речей. Цей стиль має бути гнучким.
Менеджер повинен уміти швидко оцінювати обставини, що змінюються, вміти користуватися всіма стилями управління, методами і засобами впливу на персонал з урахуванням місця, часу, внутрішніх факторів виробництва і зовнішнього середовища.
Значення правильно вибраного стилю керівництва людьми в системі управління за результатами ілюструє рис. 14.3 [57, с.184].
Як стверджують фінські фахівці Т. Санталайнен, Е.
Воутілайнен, П. Поренне, Й. Ніссінен, ситуаційне управління ґрунтується на: знанні істотних зовнішніх і внутрішніх ситуаційних чинників, а також визначених для них альтернативних способів діяльності;
знанні власних надійних джерел впливу та вмінні їх використовувати; володінні власним ефективним стилем керівництва та вмінні його застосовувати; опануванні ефективними методами і технікою управління; високій кваліфікації керівника [57, с. 184—185].
Рис. 14.3. Найважливіші чинники успіху в ситуаційному управлінні
На думку фінських учених, основними стилями керівництва є скеровуючий стиль та стиль участі. Найуспішнішим є стиль керівництва, що відповідає кожній конкретній ситуації та для даної групи людей. В одних випадках більше уваги приділяється скеровуючому стилю, а в інших — участі. Однак завжди, якщо є така можливість, перевага має надаватися стилю керівництва з ваго мою часткою участі, що полегшує оптимальну участь інших людей у процесі прийняття рішень [57, с. 34—35].
Лідерство, як і управління взагалі, є в певній мірі мистецтвом.
Кожен амбітний (у позитивному сенсі слова) менеджер має прагнути оволодіти цим різновидом мистецтва, зробити власний внесок у його розвиток. ?
Питання для самоконтролю
1. Сформулюйте головне призначення керівника на підприємстві.
2. У чому полягає і виявляється влада керівника?
3. Розкрийте і порівняйте сутність влади, заснованої на примусі та на винагороді.
4. Чим відрізняються за суттю і значенням експертна і еталонна влада?
5. Що являє собою законна влада, чому її іноді називають традиційною?
6. Розкрийте сутність і значення по нять «лідер» і «лідерство».
7. Чим відрізняється керівник від лідера?
8. Якими лідерськими якостями має володіти успішний керівник?
9. Наведіть визначення стилю керівництва.
10. Який стиль і чому називають автократичним?
11. Які переваги має демократичний стиль керівництва?
12. У чому полягають основні недоліки ліберального стилю керівництва?
13. За яких умов виявляє високу ефективність авторитарний ст иль керівництва?
14. Що являє собою управлінська сітка Блейка і
Мутон? Що вона ілюструє?
15. Чому однаково уважне ставлення керівників до справ підприємства і потреб та інтересів працівників не завжди забезпечує бажану ефективність виробництва?
16. Яке значення має правильно вибраний стиль керівництва для досягнення цілей організації?
17. Що являє собою ситуаційний, або гн учкий, стиль управління?
Без господаря двір плаче, а без господині — хата.
15
Л
Д І
Українське прислів’я
З
О
Р
