Базовим інститутом і визначальною складовою сучасних систем соціального захисту розвинутих країн є соціальне страхування, виплати за яким формують найбільшу частину державних соціальних видатків. Основною метою соціального страхування є забезпечення достатнього ступеня компенсації особам, які зазнали втрат у їхньому добробуті внаслідок дії соціальних ризиків, а також запобігання їх негативному впливу. В умовах трансформації економічних систем його механізми забезпечують не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й ство-
багатодітності тощо). Виплата соціальної допомоги здійснюється відповідно до певних критеріїв за видами ризиків, які не охоплені соціальним страхуванням.
За своїм економічним змістом соціальне страхування є системою економічних відносин, яка базується на принципах страхового резервування коштів приватних осіб за рахунок формування цільових грошових фондів і їх використання на покриття збитків, що виникли в результаті впливу соціальних ризиків, а також надання допомоги громадянам у разі настання певних випадків.
Основними функціями системи соціального страхування з погляду забезпечення захисту суспільного добробуту можна визначити такі:
1) створення спеціальних грошових фондів, з яких фінансується задоволення потреб громадян, але які не беруть участі в трудовому процесі;
2) послаблення розбіжностей у рівнях доходу осіб, які мають роботу, та осіб, які її тимчасово втратили;
3) забезпечення нормального рівня життя членам суспільства, які з тих чи інших причин не здатні самі це зробити;
4) участь у відтворенні трудових ресурсів країни.
Функціонування системи соціального страхування нерозривно пов’язано з визначенням видів соціальних ризиків і, відповідно, доцільних форм і меж захисту від завданих ними втрат
— від запобігання їм до покриття. Це зумовлює необхідну величину страхової премії, яка є грошовим внеском, що його сплачує особа, укладаючи угоду про страхування, і, зазвичай, встановлюється у формі відсотка від певної суми угоди
— страхового тарифу. Їх розміри у практиці приватного страхування визначаються виходячи з імовірності настання соціальних ризиків, середнього розміру завданих ними збитків і кількості застрахованих від них осіб. Обчислити величину страхової премії можна за формулою: P S = p · AL + T,(6.1) де: Р s
— страхова премія; p
— імовірність настання страхового випадку; AL
— середній розмір збитків; T
— адміністративні витрати, вартість профілактичних заходів і прибуток страхової компанії.
Розглянемо приклад загальної схеми приватного страхування автомобілів від крадіжок. Уявімо ситуацію, за якої 100 власників автомобілів вирішили застрахуватися від такого випадку. Вартість кожного з автомобілів оцінюється в середньому у 10 тис. дол., а ймовірність їх викрадень, яка підтверджується багатолітньою
рюють правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці.
інших витрат страхової компанії, становитиме 10 тис. дол. ? 0,03 = дол. Отже, якщо протягом страхового періоду справді буде викрадено три автомобілі, кожному з потерпілих виплатять по 10 тис. дол., що в загальній сумі становитиме 30 тис. дол.
На відміну від приватного страхування у соціальному страхуванні страховий тариф визначається у певному відношенні до заробітної плати застрахованої особи, яка формує джерело коштів для резервування та забезпечує подальші страхові виплати. Окрім того, величина тарифу є єдиною для усіх застрахованих чи їх груп) і не змінюється для окремих фізичних осіб, а диференціюється залежно від виду соціального ризику. Тому страховий тариф має бути визначений у достатньому розмірі відповідно до ступеня поширення соціальних ризиків серед населення та економічних умов життєдіяльності, не створюючи при цьому надмірного податкового тиску на його доходи.
Особливістю соціального страхування є те, що ризики компенсуються не повною мірою. Це пов’язано з моральним ризиком, який виникає внаслідок менш обачної поведінки застрахованих осіб порівняно з незастрахованими. Так, наймані працівники схильні частіше брати лікарняні та довше бути безробітними, розраховуючи на триваліше їх забезпечення за рахунок компенсаційних виплат із соціального страхування. Такі тенденції пов’язані з описаними у темі 4 пастками безробіття та бідності та зумовлюють необхідність збереження стимулів до ефективної праці. Рівень компенсації втрачених заробітків у практиці розвинутих країн сягає 50
—70 %, зокрема в Італії
— 50 %, у Бельгії та Німеччині
— 60 %, Нідерландах
— 70 %, а Швеції
— 80 % .
Основними видами соціального страхування, які використовуються у світовій практиці для забезпечення належного рівня соціального захисту та які на сьогодні впроваджені в Україні, є:
• пенсійне страхування
— спрямоване на захист від утрати заробітку осіб по завершенні ними трудової діяльності (настанні пенсійного віку чи інвалідності), а також гарантування для них певного рівня доходу;
• страхування від нещасного випадку на виробництві, який спричинив утрату працездатності
— передбачає організацію та оплату медичної допомоги постраждалим від виробничого травма= 300 дол. Отже, якщо протягом страхового періоду справді буде викрадено три автомобілі, кожному з потерпілих виплатять по 10 тис. дол., що в загальній сумі становитиме 30 тис. дол.
На відміну від приватного страхування у соціальному страхуванні страховий тариф визначається у певному відношенні до заробітної плати застрахованої особи, яка формує джерело коштів для резервування та забезпечує подальші страхові виплати. Окрім того, величина тарифу є єдиною для усіх застрахованих чи їх груп) і не змінюється для окремих фізичних осіб, а диференціюється залежно від виду соціального ризику. Тому страховий тариф має бути визначений у достатньому розмірі відповідно до ступеня поширення соціальних ризиків серед населення та економічних умов життєдіяльності, не створюючи при цьому надмірного податкового тиску на його доходи.
Особливістю соціального страхування є те, що ризики компенсуються не повною мірою. Це пов’язано з моральним ризиком, який виникає внаслідок менш обачної поведінки застрахованих осіб порівняно з незастрахованими. Так, наймані працівники схильні частіше брати лікарняні та довше бути безробітними, розраховуючи на триваліше їх забезпечення за рахунок компенсаційних виплат із соціального страхування. Такі тенденції пов’язані з описаними у темі 4 пастками безробіття та бідності та зумовлюють необхідність збереження стимулів до ефективної праці. Рівень компенсації втрачених заробітків у практиці розвинутих країн сягає 50
—70 %, зокрема в Італії
— 50 %, у Бельгії та Німеччині
— 60 %, Нідерландах
— 70 %, а Швеції
— 80 % .
Основними видами соціального страхування, які використовуються у світовій практиці для забезпечення належного рівня соціального захисту та які на сьогодні впроваджені в Україні, є:
• пенсійне страхування
— спрямоване на захист від утрати заробітку осіб по завершенні ними трудової діяльності (настанні пенсійного віку чи інвалідності), а також гарантування для них певного рівня доходу;
• страхування від нещасного випадку на виробництві, який спричинив утрату працездатності
— передбачає організацію та оплату медичної допомоги постраждалим від виробничого травмаінших витрат страхової компанії, становитиме 10 тис. дол. ? 0,03 = = 300 дол. Отже, якщо протягом страхового періоду справді буде викрадено три автомобілі, кожному з потерпілих виплатять по 10 тис. дол., що в загальній сумі становитиме 30 тис. дол.
На відміну від приватного страхування у соціальному страхуванні страховий тариф визначається у певному відношенні до заробітної плати застрахованої особи, яка формує джерело коштів для резервування та забезпечує подальші страхові виплати. Окрім того, величина тарифу є єдиною для усіх застрахованих (чи їх груп) і не змінюється для окремих фізичних осіб, а диференціюється залежно від виду соціального ризику. Тому страховий тариф має бути визначений у достатньому розмірі відповідно до ступеня поширення соціальних ризиків серед населення та економічних умов життєдіяльності, не створюючи при цьому надмірного податкового тиску на його доходи.
Особливістю соціального страхування є те, що ризики компенсуються не повною мірою. Це пов’язано з моральним ризиком, який виникає внаслідок менш обачної поведінки застрахованих осіб порівняно з незастрахованими. Так, наймані працівники схильні частіше брати лікарняні та довше бути безробітними, розраховуючи на триваліше їх забезпечення за рахунок компенсаційних виплат із соціального страхування. Такі тенденції пов’язані з описаними у темі 4 пастками безробіття та бідності та зумовлюють необхідність збереження стимулів до ефективної праці. Рівень компенсації втрачених заробітків у практиці розвинутих країн сягає 50
—70 %, зокрема в Італії
— 50 %, у Бельгії та Німеччині
— 60 %, Нідерландах
— 70 %, а Швеції
— 80 % .
Основними видами соціального страхування, які використовуються у світовій практиці для забезпечення належного рівня соціального захисту та які на сьогодні впроваджені в Україні, є:
• пенсійне страхування
— спрямоване на захист від утрати заробітку осіб по завершенні ними трудової діяльності (настанні пенсійного віку чи інвалідності), а також гарантування для них певного рівня доходу;
• страхування від нещасного випадку на виробництві, який спричинив утрату працездатності
— передбачає організацію та оплату медичної допомоги постраждалим від виробничого травма
1
Ринок праці та соціальний захист: Навч. посіб. із соц. політики / Е. Лібанова, О. Палій.
— К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004.
— 491 с.
— С. 418.
практикою, становить 3 %. За таких умов страховий тариф, який необхідно зібрати з кожного застрахованого власника автомобіля, який покриватиме їх збитки без урахування адміністративних та
• страхування на випадок безробіття
— спрямоване як на безпосередню грошову компенсацію втраченого заробітку, так і на заходи щодо запобігання безробіттю;
• страхування на випадок тимчасової втрати працездатності
— передбачає виплату грошових компенсацій у разі хвороби, необхідності догляду за хворим членом сім’ї, народження дитини, доглядом за дитиною до досягнення певного віку, на поховання, а також здійснення оздоровчих заходів.
Найвагомішим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування як за масштабами поширення, так і за обсягами фінансових коштів, що перерозподіляються, є пенсійне (рис. 6.1).
Окрім цих видів страхування, потужним інструментом соціального захисту, який у розвинутих країнах посідає друге місце за обсягом витрат, є медичне страхування. Його метою є відновлення доходу особи, втраченого внаслідок тимчасової непрацездатності, а також відшкодування її витрат на медичне обслуговування. В деяких країнах світу за цим видом страхування сплачується також допомога з вагітності та пологів. В Україні також передбачено запровадження обов’язкового медичного страхування, втім робота над його впровадженням все ще не завершена.
18
16,18
16
14
12
10
8
6
4
2
0,58
0,63
0,36
0
Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань видатки фондів у % від ВВП
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування
Пенсійний фонд
України
України на випадок безробіття
Рис. 6.1. Частка ВВП, що перерозподіляється через державні фонди соціального страхування в Україні
тизму чи професійного захворювання, послуг щодо їх реабілітації, а також заходи із запобігання нещасним випадкам на виробництві;
Добре налагоджена система соціального страхування потребує відповідної фінансової бази. Найчастіше уряди країн централізовано формують фонди соціального страхування, до яких сплачуються відповідні внески. При цьому, загальна сума страхового внеску розподіляється у певних пропорціях між працівниками та їх роботодавцями, що забезпечує співучасть економічних суб’єктів у протидії соціальним ризикам і співвідповідальність у реалізації захисту суспільного добробуту. Гарантом забезпечення фінансової збалансованості фондів соціального страхування виступає держава, яка у разі нестачі фінансових ресурсів на виплату страхових відшкодувань надає фінансову підтримку за рахунок бюджетних коштів.
