Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка аграрних підприємств Частина 3 РЕСУРСИ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 3 РЕСУРСИ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ


Тема 8. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

8.1. Характеристика земельних ресурсів України та їх розподіл між землекористувачами

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного вироб-ництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу. Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їх роль у різних сфе-рах суспільного виробництва не однакова. Якщо в промисловос-ті, крім добувної, земля є лише просторовим базисом, то в сільсь-кому господарстві вона — головний засіб виробництва. Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість — родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Родючість визначається здат-ністю ґрунту нагромаджувати й утримувати вологу та забезпечу-вати нею рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні речовини в доступній для рослин формі, а також забезпечувати доступ кисню в зону кореневої системи рослин, тобто здійснюва-ти аерацію. Проте ці визначальні для родючості ґрунту фактори ніколи не бувають однаковими і мають різне співвідношення між собою, що безпосередньо позначається і на рівні родючості. Роз-різняють такі види родючості землі:
а) природна — характеризується здатністю ґрунту забезпечу-вати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного внаслідок ґрунтоутворюючих процесів, а та-кож визначається кліматичними умовами;
б) штучна — створюється в процесі виробництва матеріаль-них благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформованими під впливом природних факто-рів, своєю діяльністю намагається поліпшити фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту;
в) економічна (ефективна) — наслідок органічної єдності природної і штучної родючості;
г) абсолютна — визначається врожайністю культур з гектара посіву;
д) відносна — кількісне співвідношення врожаю з виробни-чими витратами на нього.
Останні два види родючості є кількісним виразом економічної родючості землі.
Хімічний і фізичний склад ґрунту, його інші важливі характе-ристики визначають родючість земельних ділянок, а відтак, і до-хід землевласників та землекористувачів, оскільки вибір сільсь-когосподарських культур і їх урожайність залежать від цієї унікальної властивості головного засобу виробництва в сільсько-му господарстві.
На дохідність аграрних підприємств також істотно впливає місцеположення земельних ділянок. Це пов’язано, по-перше, з тим, що із збільшенням віддалі між угіддями підприємств і рин-ком збуту сільськогосподарської продукції та ринком придбання матеріальних ресурсів транспортні витрати підприємств зроста-ють, отже, збільшується собівартість вироблених ними товарів. Величина цих витрат залежить від стану шляхів сполучення і ступеня їх компенсації заготівельними й переробними підприєм-ствами (організаціями), що інколи спостерігається нині, але це не змінює характеру впливу цієї закономірності. По-друге, в умовах розвиненого ринку ціни на сільськогосподарську продукцію ма-ють тенденцію до зниження із збільшенням віддалі між центра-льним ринком збуту і місцерозташуванням аграрних підпри-ємств. Адже на місцевих ринках попит на сільськогосподарські товари менший, ніж на центральних, а пропозиція тут відносно вища. Відповідно до дії законів ринку це неодмінно призводить до зниження ціни.
Слід також зазначити, що в умовах зрошення місцеположення угідь підприємств щодо водних джерел значно впливає на собі-вартість кубічного метра зрошувальної води, отже, і на витрати виробництва продукції та на прибуток від її реалізації.
Земля як головний засіб виробництва в сільському господар-стві, крім уже розглянутих, має ще ряд особливостей, які потріб-но враховувати в процесі її використання для виробництва про-дукції. Так, земля як продукт природи не має вартості, не переносить її, як звичайні засоби праці, на продукцію, в ство-ренні якої вони брали участь. У процесі виробництва вона за правильного її використання підвищує свою родючість, а тому є вічним засобом виробництва. Однак вона обмежена в просторі і штучно не відновлюється. Як матеріальну основу розвитку сіль-ськогосподарського виробництва землю не можна замінити жо-дними іншими засобами праці.
Крім того, в сільському господарстві земля водночас є і пред-метом праці. В процесі обробітку землю піддають різним формам впливу. Завдання полягає в тому, щоб цей вплив не руйнував структуру ґрунту, зберігав його властивості, створював умови для підвищення родючості земельних ділянок. Але оскільки її рі-вень на різних за якістю землях не однаковий, то це призводить і до неоднакової віддачі вкладених у землю коштів. Через це вини-кає необхідність у розробці та застосуванні ефективних заходів, спрямованих на державну підтримку доходів тих підприємств, що опинилися в гірших природних умовах.
Розглянуті особливості землі потрібно враховувати комплекс-но, у тісному взаємозв’язку, що дасть можливість підвищувати її продуктивну здатність відповідно до досягнутого рівня розвитку продуктивних сил.
Загальна земельна територія України становить 60,36 млн га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність ма-ють сільськогосподарські угіддя, площа яких на початок 2001 р. становила 41,83 млн га, або 69,4 % усієї території країни. Сюди включено ріллю, багаторічні культурні насадження, залежі і пе-релоги, сінокоси і пасовища.
Процентне відношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їх загальної площі визначає структуру сільськогосподарських угідь. Найінтенсивніше використовуються рілля і ба-гаторічні культурні насадження. Тут виробляють найбільший обсяг валової і товарної продукції сільського господарства. Не-зважаючи на це, підвищувати їх питому вагу можна лише до ра-ціональної межі, перехід за яку може призвести до вітрової і вод-ної ерозії, руйнування родючості ґрунту і, як наслідок, до істотного зниження врожайності. На початок 2001 р. частка ріл-лі у структурі сільськогосподарських угідь становила 77,9 %. Це — занадто високий показник, що значно перевищує оптималь-ний рівень.

З урахуванням даної обставини і з метою широкомасштабного впровадження природоохоронних заходів у найближчій перспек-тиві необхідно вивести із сільськогосподарського обороту 10—12 млн га еродованих земель, що дасть змогу істотно знизити сту-пінь розораності угідь.
Перехід одних земельних угідь в інші називають трансформацією земельного фонду. Завдання підприємств — забезпечити переведення менш продуктивних угідь у більш продуктивні, на-приклад, заліснення ярів і балок, залуження деградованих земель, переведення природних пасовищ у сіножаті тощо.
Важливим народногосподарським показником є землезабезпеченість. Його визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємст-ва). Даний показник становив по Україні на початок 2001 р. 84,9 га сільськогосподарських угідь і 66,1 га ріллі на 100 жителів. Це — досить високий рівень землезабезпечення порівняно з іншими країнами світу. За кількістю ріллі на 100 жителів попереду Украї-ни йде лише Австралія (153 га), Канада (167,5 га), США (67 га), тоді як у Данії цей показник дорівнює 50,1 га, Угорщині — 49,5, Фін-ляндії — 50, Іспанії — 39,1, Франції — 31,4, Англії — 11, в Япо-нії — 3 га.
Зі зростанням населення показник землезабезпечення знижу-ється. Тому необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для потреб інших галузей народного господарства.
Крім землезабезпечення, не менш важливим народногоспо-дарським показником є якість земельних угідь. Сільськогоспо-дарські угіддя України представлені різноманітними ґрунтами, але більшість з них мають високу родючість. Так, у структурі гене-тичних типів ґрунтів України, що зайняті під орними землями, чорноземи і лучно-чорноземні ґрунти як найбільш родючі за-ймають майже 73 %, сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзо-лені — понад 12 %, каштанові — близько 4 %.
За роки земельної реформи в Україні істотних змін набула структура землекористувачів. На початку 2001 р. площа сіль-ськогосподарських угідь недержавних аграрних підприємств становила 25,68 млн га, або 61,4 % від усіх сільськогосподар-ських угідь країни, в тому числі ріллі — відповідно 21,69 млн га і 66,6 %. В розпорядженні громадян знаходиться 10,9 млн га сільськогосподарських угідь (26,0 %) і ріллі — 8,2 млн га (25,2 %).
Наведений розподіл сільськогосподарських угідь між земле-користувачами змінюватиметься з розвитком різних організацій-них форм господарювання на селі.

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
8.3. Методика паювання сільськогосподарських угідь
8.4. Земельний кадастр і грошова оцінка землі
8.5. Плата за землю сільськогосподарського призначення
8.7. Поняття ринку землі
8.8. Інтенсивність та ефективність використання земельних ресурсів
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)