Posibniki.com.ua Мікроекономіка Економіка аграрних підприємств 7.5. Чиста продукція аграрних підприємств


< Попередня  Змiст  Наступна >

7.5. Чиста продукція аграрних підприємств


Чиста продукція — це новостворена вартість, найважливіша складова виробленого сукупного продукту (валової продукції) підприємства, що характеризує економічну ефективність виробни-цтва. Якщо вартість валової продукції, що набула товарної форми, виразити в поточних ринкових цінах, а решту її, яка використана на виробничі внутрішньогосподарські потреби і представлена приростом незавершеного виробництва та приростом вартості ви-рощування культурних насаджень, оцінити за собівартістю, то у формалізованому вигляді в цілому по підприємству вартість сукуп-ного продукту можна зобразити виразом:

с + V + т,
де с — спожиті засоби виробництва (оборотні засоби й амортиза-ція основних фондів), V + т — чиста продукція.
Розмір чистої продукції є функцією від таких важливих фак-торів, як обсяг виробництва валової продукції, рівень товарності, цін реалізації продукції і частки матеріальних витрат (с) в струк-турі вартості сукупного продукту. До перших трьох факторів розмір чистої продукції знаходиться в прямій пропорційній зале-жності, а до останніх — в оберненій. Частка спожитих засобів виробництва в структурі собівартості валової продукції має тен-денцію до збільшення. Це — об’єктивний процес, що відображає зміну діалектичного співвідношення між затратами живої і мину-лої праці зі зростанням її продуктивності. В 1990 р. ця частка в аграрних підприємствах суспільного сектора України становила 63,2 %. У 1994 р. інфляційне формування собівартості через за-нижену оцінку спожитих ресурсів призвело до зменшення пито-мої ваги затрат минулої праці в собівартості валової продукції до 54,3 %. У 2000 р. цей показник становив 65,9 %.
Для того щоб кількісно визначити чисту продукцію підпри-ємств, передусім потрібно розрахувати валову продукцію за собі-вартістю її виробництва (собівартість виробництва продукції ро-слинництва і тваринництва всіх видів, приріст незавершеного виробництва за собівартістю, собівартість вирощування багаторі-чних культурних насаджень, собівартість наданих на стороні по-слуг). Цей розрахунок ведеться по основному (сільськогосподар-ському) виробництву й окремо по інших видах діяльності. В результаті одержують перші дві складові вартості валової продук-ції с + v. Далі від одержаного результату слід відняти всі матеріа-льні витрати, а саме: виробничо спожиті предмети праці, аморти-зацію основних засобів і витрати на оплату послуг, наданих підприємству зі сторони, тобто виконати дію: (с + V) – с = V. До отриманого результату (витрат на оплату праці) потрібно приєд-нати прибуток, що був одержаний від тих товарних галузей під-приємства, в яких виручка від реалізації продукції перевищує її собівартість. Формалізовано зобразимо цей результат так: V + m'. Від цієї суми необхідно відняти збиток, що створився в галузях, де виручка від реалізації продукції була меншою за її повну собі-вартість. У результаті цієї дії дістають вартість чистої продукції підприємства: V + т' – 3 = V + т.
Економічне значення чистої продукції надзвичайно важливе, оскільки вона є основою розширеного відтворення. Адже для на-ступного циклу відтворення підприємство насамперед повинно відшкодувати спожиті засоби виробництва. Розширене відтво-рення можна здійснити лише за рахунок чистої продукції, яку поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Співвід-ношення між цими фондами кожне підприємство встановлює са-мостійно, враховуючи при цьому абсолютний розмір чистої про-дукції, ступінь озброєності виробництва, зношеність основних фондів, забезпеченість оборотними засобами, досягнутий рівень оплати праці працівників, ступінь розвитку соціальної інфра-структури, співвідношення між фондом оплати праці і прибутком .
Для оцінки економічного стану підприємства важливо про-аналізувати таких два важливих показники, як питома вага чистої продукції у валовому продукті і частка оплати праці разом з від-рахуваннями на соціальні заходи у загальній сумі новоствореної вартості. Чим більша величина цього кінцевого результату і вища частка його у вартості сукупного валового продукту, тим за од-накових інших умов є більше можливостей для відтворення фак-торів виробництва бажаними темпами, і навпаки.
Значну інформативність має і другий показник. Чим гірше працює підприємство, тим більшою буде частка оплати праці ра-зом з відрахуваннями на соціальні заходи в загальній сумі чистої продукції, а отже, тим буде меншою частка прибутку як основно-го власного джерела інвестицій. У разі, якщо підприємство не отримує ні прибутку, ні збитку, чиста продукція буде представ-лена лише фондом оплати праці. Тому розглянутий показник до-рівнюватиме 100 %. Це та межа, за якої підприємство ще спро-можне забезпечувати просте відтворення і зберігати своє існування як юридична особа.
За умов збиткової діяльності підприємства чиста продукція зменшується. Коли сума збитку досягає суми нарахованої оплати праці з відрахуваннями на соціальні заходи, то цей кінцевий ре-зультат дорівнюватиме нулю, а за подальшого збільшення суми збитку він набуватиме від’ємного значення. За роки економічної кризи в багатьох аграрних підприємствах чиста продукція нерід-ко досягала мінус декількох сот тисяч гривень, що свідчить про їх номінальне банкрутство. Тому підприємства повинні своєчасно прийняти кардинальні заходи щодо недопущення збитковості виробництва.

7.6. Прибуток і методика його визначення

Прибуток в загальному економічному розумінні — це додат-кова вартість, що створюється в процесі виробництва, або ін-шими словами — це вартість, створена в процесі підприємниць-кої діяльності понад вартість виробничо спожитих ресурсів і робочої сили.
З прийняттям стандарту бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» підприємства, в тому числі й аграрні, ви-значають прибуток на різних стадіях його формування, а саме: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток від звичай-ної діяльності до оподаткування, прибуток від звичайної діяльно-сті після оподаткування і чистий прибуток.

Валовий прибуток — це економічний результат діяльності суб’єктів господарської діяльності, що визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції, робіт, послуг і ви-робничою собівартістю. Під чистою виручкою розуміють різно-вид кінцевого результату, що визначається вирахуванням із зага-льної виручки від реалізації продукції (робіт. послуг) наданих знижок, повернення проданих товарів, податку на додану вар-тість, акцизного збору. Якщо виробнича собівартість перевищує чисту виручку, то це означає, що підприємство замість валового прибутку отримує валовий збиток.
На другій стадії визначають операційний прибуток. Він являє собою фінансовий результат від операційної діяльності, що ви-значається відніманням від валового прибутку операційних ви-трат і додаванням до одержаного результату інших операційних доходів. До операційних витрат відносять адміністративні (зага-льногосподарські) витрати, витрати на збут, собівартість реалізо-ваних виробничих запасів, визнані економічні санкції, втрати від операційних курсових різниць, безнадійні борги тощо. Джерелом інших операційних доходів можуть бути доходи від операційної оренди активів та операційних курсових різниць, дохід від реалі-зації оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів тощо. Операційна діяльність підприємства — це його основна дія-льність, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Як бачимо, за економічним змістом валовий прибуток і опера-ційний прибуток істотно відрізняються між собою. Якщо перший з них характеризує, по суті, ефективність на стадії виробництва про-дукції, то другий дає змогу судити про ефективність використання всіх витрат. Чим менша різниця між сумою валового й операційного прибутку, тим вищою буде ефективність діяльності підприємства за інших однакових умов господарювання в даний звітний період.
На третій стадії визначають прибуток або збиток від звичайної діяльності до оподаткування, який являє собою резуль-тат від фінансової діяльності, що визначається додаванням до операційного прибутку доходу від участі в капіталі, фінансових доходів у формі дивідендів, відсотків, отриманих від фінансових інвестицій, та інших доходів (від реалізації фінансових інвести-цій, необоротних активів і майнових комплексів, доходу від не-операційних курсових різниць), і відніманням від одержаного ре-зультату фінансових витрат у формі процентів та інших витрат, пов’язаних із залученням позичкового капіталу, втрат (збитків) від участі в капіталі та інших витрат (собівартість фінансових ін-вестицій, необоротних активів і майнових комплексів, втрат від неопераційних курсових різниць, втрат від уцінки фінансових ін-вестицій і необоротних активів).
Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку основну діяль-ність підприємства, а також операції, що її забезпечують або вини-кають унаслідок її проведення. Методика визначення прибутку від звичайної діяльності побудована таким чином, що нею враховують-ся фінансові результати від усіх видів діяльності. А це означає, що підприємство може мати операційний прибуток, але через неефек-тивне господарювання за окремими напрямами звичайної діяльнос-ті воно може понести істотні втрати цього прибутку і навіть отри-мати збиток. Ефективне господарювання передбачає, що прибуток від звичайної діяльності повинен перевищувати операційний при-буток і чим вищий ступінь такого перевищення, тим за інших одна-кових умов буде кращим фінансово-економічний стан підприємст-ва. Важливо також пам’ятати, що прибуток від звичайної діяльності, розрахований на даній (третій) стадії, є об’єктом оподаткування.
На четвертій стадії визначають прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподаткування як різницю між прибут-ком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків на прибуток. У 2001 р. підприємства, інші суб’єкти господарю-вання, крім аграрних підприємств, сплачували податок на прибу-ток у розмірі 30 % суми отриманого прибутку від звичайної дія-льності, розрахованого на третій стадії. Що ж стосується аграрних підприємств, то вони звільнені від сплати цього подат-ку, що дало змогу істотно зменшити на них податковий тиск.
На п’ятій стадії розраховують чистий прибуток (збиток) як алгебраїчну суму прибутку (збитку) від звичайної діяльності піс-ля оподаткування та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку. Надзвичайний при-буток (збиток) може бути отриманий від операції (події), яка не є характерною для звичайної діяльності і не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звіт-ному періоді. Чистий прибуток повністю залишається в розпоря-дженні підприємства. Цим і зумовлюється його велике значення.
Чим краще працює підприємство, тим більший воно одержує прибуток, тим міцніший його економічний стан і положення на ринку. Лише маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з урахуванням вимог ринку переорієнтувати виробниц-тво, реконструювати його, придбати нові, більш продуктивні засо-би виробництва, передовіші технології і завдяки цьому забезпечи-ти істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її якість, скоротити витрати і цим досягти високої кон-курентної спроможності. Це, в свою чергу, є гарантом того, що підприємство й надалі буде спроможним одержувати високі при-бутки без загрози стати банкрутом. Саме тому прибуток розгляда-ється як критерій ефективності діяльності підприємств в умовах ринку.
Для правильного визначення чистого прибутку необхідно оволодіти методикою розрахунку прибутку від окремих видів ді-яльності. Наприклад, прибуток від торгівлі цінними паперами і деривативами визначається як різниця між проданими цінними паперами і деривативами та витратами, понесеними підприємст-вом у зв’язку з придбанням цінних паперів і деривативів протя-гом звітного року. Ці витрати збільшуються на суму некомпенсо-ваних балансових збитків від таких операцій минулих періодів.

Дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати чи продати базовий актив (товари, цінні папери, кошти та їх характеристики) на визначених ним умовах у майбутньому. До деривативів належать форвардний ко-нтракт, ф’ючерсний контракт і опціон.
Форвардний контракт являє собою двобічну угоду за стан-дартною формою, яка показує зобов’язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умо-вах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укла-дання цього контракту.
Ф’ючерсний контракт — це стандартний документ, який свідчить про зобов’язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фікса-цією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.
Опціон — стандартний документ, що засвідчує право придба-ти (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому за фіксацією цін на час укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін.
Прибуток від продажу основних фондів і нематеріальних активів являє собою різницю між їх продажною ціною і залишковою вартіс-тю на момент акту купівлі-продажу. Прибутком від надання товар-ного і комерційного кредитів є сума процентів, отримана підприєм-ством і зменшена на суму витрат, пов’язаних з цією операцією.
Підприємство може одержувати прибуток від володіння корпо-ративними правами — акціями, які придбані на ринку цінних папе-рів або від інших прав, що не є борговими вимогами, але дозволяють брати участь у прибутках (наприклад, внески до статутних фондів інших підприємств). Такий прибуток називають дивідендами.
Підприємство може одержувати прибуток у вигляді процентів від володіння борговими вимогами, зокрема векселями, облігаці-ями, бонами та іншими платіжними документами, включаючи державні скарбничі зобов’язання. Сума такого прибутку визнача-ється як різниця між одержаною сумою процентів і сумою ви-трат, пов’язаних з операцією володіння борговими вимогами.
В сучасних умовах усе ширшого поширення набуває оренда матеріальних цінностей — лізинг. Прибутком від цієї операції є орендна плата, отримана орендодавцем і зменшена на суму амор-тизаційних відрахувань на повне відновлення наданих в оренду основних засобів та інших витрат, пов’язаних з цією операцією.
З розвитком НТП підприємства можуть одержувати винагоро-ди (роялті) за надання дозволу на використання промислової та інтелектуальної власності, інших аналогічних майнових прав, що визначаються як об’єкт права власності даного підприємства. Та-кі винагороди можуть бути одержані, зокрема, за надання права використання авторських прав на будь-які твори науки, літерату-ри тощо, права на використання товарних знаків, права на вина-ходи, промислові зразки, програмне забезпечення для ЕОМ, на використання секретної формули або технологічного процесу, а також права на інформацію про «ноу-хау» (промисловий, комер-ційний або науковий досвід).
З 2002 р. підприємства у зв’язку з прийняттям стандарту бухгал-терського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» стали не тільки визначати прибуток згідно з вимогами даного стандарту, а й продо-вжували паралельно вести податковий облік і розраховувати прибу-ток для оподаткування відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (червень 1997 р.) з наступними доповненнями до ньо-го. Визначення такого прибутку здійснюється відніманням від ско-регованого валового доходу звітного періоду валових витрат під-приємства й амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з вимогами цього Закону. Як бачимо, для визначення прибутку для оподаткування потрібно спочатку розрахувати валовий дохід, а по-тім скорегувати його (зменшити) на деякі джерела доходу.
Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного року в грошовій , матеріальній або нематеріальній формі як на території України, так і за її межами. До валового доходу включають дохід від реалізації товарів (робіт, послуг), а також цінних паперів (крім операцій їх первинного випуску та операцій з їх кінцевого погашення); дохід у формі роялті і від володіння борговими ви-могами, від операцій лізингу; дохід від позареалізаційних опера-цій (безповоротна фінансова допомога платнику податку у звіт-ному році, безоплатно надані товари, послуги, одержані суми штрафів та неустойки чи пені тощо).
Скорегований валовий дохід визначається відніманням від ва-лового доходу сум акцизного збору і податку на додану вартість, отриманих підприємством у складі ціни реалізації; сум коштів або вартості майна, отриманих платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника податку; сум коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів, що по-вертаються платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат; сум коштів або вартості май-на, що надходять підприємству у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником по-датку згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи; суми одержаного емісій-ного доходу, коштів або майна, що надходять у вигляді міжнарод-ної технічної допомоги; деяких інших надходжень, визначених За-коном України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Враховуючи особливості методики визначення валових витрат і валового доходу, на основі яких розраховується прибуток до оподаткування, можна стверджувати, що абсолютна величина цього прибутку не збігатиметься із сумою прибутку до оподаткування, визначеного згідно із стандартом з бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові результати».
Водночас потрібно пам’ятати, що в ринковій економіці не всі ор-ганізаційні форми господарювання використовують прибуток як головний критерій ефективності їх діяльності. Це, насамперед, сто-сується тих фермерських господарств, які функціонують лише на праці фермера і членів його сім’ї. В США, наприклад, такі ферми займають майже 50 % загальної кількості фермерських господарств цієї країни. В них категорія заробітної плати, по суті, не використо-вується. Пояснюється це специфічним розподілом тут грошової ви-ручки від реалізації продукції. З одержаної суми фермер відшкодо-вує матеріальні витрати на товарну продукцію, забезпечуючи таким чином наступний цикл виробничого процесу. Решта грошової вируч-ки за економічним змістом є не що інше, як чиста продукція, яку фермер використовує для особистого споживання і на нагрома-дження. Співвідношення між цими частинами чистої продукції встановлюється кожним фермером залежно від конкретної ситуації. За необхідності він може зменшити фонд споживання і більшу час-тку чистої продукції спрямувати у фонд нагромадження, і навпаки.
Тепер стає зрозумілим, що для ферм, які не використовують на-йману працю, головним критерієм ефективності їх діяльності є чис-та продукція. При збільшенні її фермери мають можливість задово-льняти свої особисті потреби і створити умови для розширеного відтворення. З цієї причини для таких ферм вигідно вибирати інтен-сивні трудомісткі виробництва (овочівництво, садівництво, свинар-ство, птахівництво тощо), які забезпечують одержання найбільшої виручки і чистої продукції. Зазначимо, що про доцільність вибору такого критерію оцінки ефективності ферм, що функціонують на власній праці фермера і його сім’ї, повідомляють і такі відомі зару-біжні вчені, як С. Блегборн і М. Баккетт (Великобританія).

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
8.2. Земельна реформа в Україні. Основи Земельного кодексу України
8.3. Методика паювання сільськогосподарських угідь
8.4. Земельний кадастр і грошова оцінка землі
8.5. Плата за землю сільськогосподарського призначення
8.7. Поняття ринку землі
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)