???? 9
До суспільно значимих нині належить широке коло екологічних питань: поруч із традиційними про глобальне потепління, озонові діри в атмосфері, забруднення води, вирубку тропічних лісів постають нові, які стосуються генетично модифікованих організмів, збереження біорізноманітності та ядерної енергетики. Вони утворюють велику галузь, у якій спостерігаються неспроможності ринку, викликані негативними зовнішніми ефектами або ж недостатнім виробництвом суспільних благ екологічного характеру. Одночасно уряд, намагаючись усунути зазначені складнощі за допомогою податків, штрафів і субсидій або ж законодавчих обмежень, своїми регуляторними діями ускладнює ситуацію, порушуючи роботу цінових сигналів для економічних суб’єктів. Зважаючи на ці труднощі, економіка навколишнього середовища перебуває в полі уваги теорії суспільного сектору.
Екологічні проблеми загострилися, коли люди збудували специфічну систему ринкового регулювання відносин між собою, якій властивий настільки високий ступінь динамізму, що система більш високого порядку, в якій відбувається життєдіяльність усіх живих організмів,
— біосфера,
— будучи здатною також до самоналагодження, тепер не встигає його здійснювати. Відчуття потреби в гармонізації розвитку людини і природи спонукало до пошуків і переосмислення способу організації взаємовідносин між ними. У результаті роботи науковців, політичних діячів, членів екологічних організацій була сформульована та обґрунтована так звана концепція «збалансованого розвитку» (sustainable development) . Її суть у заклику до суспільства будувати повсякденну та виробничу діяльність, спрямовану на задоволення потреб, так, щоб вона не ставила під загрозу можливості прийдешніх поколінь задовольнити свої потреби. Такий підхід означає, що сучасники мусять ураховувати інтереси нащадків і ощадливо ставитися до довкілля та природних багатств (природного капі
1
Словосполучення sustainable development було невдало перекладено українською мовою як «стійкий розвиток» або «сталий розвиток», що, по-перше, суперечить сутнісній характеристиці економічного розвитку
— його циклічності, по-друге, позбавляє поняття референції до відносин між людиною і природою. Саме категорія «збалансований розвиток», на думку автора, найбільш вдало поєднує в собі смислове навантаження та завдання екологічної політики, оскільки передбачає цілеспрямовану діяльність людини як особливої істоти, здатної до осмислення та рефлексії з виправлення наслідків її активності.
Відповідно до концепції збалансованого розвитку всі рішення економічного характеру необхідно приймати в комплексі, з урахуванням екологічних обмежень. Розвиток біосфери, як доведено вченими, можливий лише за умови збереження на планеті якомога більшого розмаїття рослинного і тваринного світу. Саме біорозмаїття, чутливе до змін клімату та умов існування, слугує найкращим засобом вимірювання здоров’я екосистеми, в центрі якої перебуває людство.
Економічні рішення також мають прив’язуватися до суспільних потреб і не замикатися на отриманні прибутку заради прибутку. Поруч з економічним згідно з концепцією збалансованого розвитку має відбуватися також соціальний прогрес, націлений на захист фундаментальних людських прав, до складу яких включаються і права ненароджених нащадків. Проблема в тому, що традиційні методи приведення вартості активів чи витрат до певного моменту часу (дисконтування), на основі яких приймаються управлінські рішення, зокрема про витрати на захист довкілля, не є адекватними, коли мова йде про тривалі часові періоди. С. Конолі та А. Мунро наводять такі розрахунки: вартість ВВП Великої Британії, очікуваного через 200 років, продисконтована за звичайною формулою FV = PV · (1 + r) n за ставкою 5 %, нині буде еквівалентна вартості автомобіля середнього класу [32, с. 460]. Очевидно, що стандартна економічна техніка дисконтування, застосовувана до оцінки втрат природного капіталу, вестиме до завищення вартості теперішніх грошових потоків і недооцінки майбутніх видатків.
Тому піклування про екологічний добробут наступних поколінь, особливо віддалених у часі, можна розглядати як вид суспільного блага, яке суттєво недовиробляється. Його нестача веде до утворення міжчасової несправедливості між людством теперішнім і людством майбутнім. Монополія на природний капітал, яким ми сьогодні володіємо, використовувана необачно, вестиме до падіння обсягів виробничого капіталу, рівня споживання та добробуту людей, що населятимуть планету в недалекому майбутньому. Щоб уникнути цієї проблеми, до складу механізмів прийняття рішень, в економічну політику необхідно включати екологічні обмеження, які гарантуватимуть збалансоване використання наявного природного капіталу.
