Радіонова І. Ф. Макроекономіка та економічна політика. — К.: Таксон, 1996. — С. 166.

Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів: Каменяр, 2000.

Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов: Учеб. пособие. — М.: Инфра — М, 1996. — С. 55.

Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Цен тральній Європі / Пер. з англ. — К.: Основи, 1998.

— С. 166.

Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 93.

Барановський О. Боргова безпека // Банківська справа.

— 1998. — № 4—5.

Малий І. Й. Кредитна інфляція в умовах перехідної економіки // Фінанси України. — 1999. — № 6.

— С. 96—105.

Світовий банк. Друга програмна системна позика для України. — 2003. — Листопад. — С. 42—43.

Сакс Дж. Д.,

Ларрен Ф. Б. Макроэкономика: Глобальный подход / Пер. с англ. — М.: Дело, 1996.

— С. 749.

Малий І. Й. Кредитна інфляція в умовах перехідної економіки // Фінанси України. — 1999. — № 6.

— С. 96—105.

ЗАЙНЯТІСТЬ, ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

1. Зайнятість як функція суспільного виробництва та форма відповідності пропозиції робочої сили і попиту на неї.

Т

Е

М

А

11

2. Безробіття як макроекономічна проблема сучасної економіки.

2.1. Рівень безробіття та його види.

2.2. Природний та критичний рівень безробіття.

2.3. Повне і часткове безробіття.

3. Співвідношення динаміки ВВП і безробіття в Україні.

4. Доходи населення та їх складові.

5. Диференціація доходів населення.

6. Рівень життя населення, його складові та індикатори.

7. Соціальна політика держави в умовах системної трансформації суспільства.

1. ЗАЙНЯТІСТЬ ЯК ФУНКЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВАТА ФОРМА ВІДПОВІДНОСТІ ПРОПОЗИЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ І ПОПИТУ НА НЕЇ

Нецілісність трансформаційної економіки, що поєднує відмираючі відносини централізовано економічної системи і зростаючі елементи виробничих відносин ринкової економіки, зумовлює необхідність глибокого вивчення об’єктивних законів останньої і виявлення особливостей їх дії в умовах перехідного періоду. До найважливіших проблем цього періоду належать передусім, перш за все, формування розвинутого ринку праці, підтримання належної збалансованості між віль ними робочими місцями і вивільненими з виробництва працівниками, усунення негативних соціальних наслідків існування значної незайнятості.

Покращання ефективності використання людських ресурсів є стратегічним завданням подальшого розвитку світової та національної економіки. Праця — це не тільки господарський ресурс, а й найважливіший соціальний інститут, оскільки як свідома, цілеспрямована та організована діяльність вона є осново ю і джерелом існування людини та суспільства, становить форму самовираження і самоствердження особи й громадянина. Праця здійснюється тільки через зайнятість як окремої особи, так і певної частини населення країни певною справою. Форми, види, обсяги та результати зайнятості економічно активної частини населення залежать від того, як і яку політику зайнятості здійснює держава.

Зайнятість — це су спільно корисна діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, що, як правило, дає їм дохід у грошовій або іншій формі. В широкому розумінні сучасне поняття зайнятості є певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу: по-перше, забезпечення населення робочими місцями; по-друге, формування розподілу і перерозпод ілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі у суспільно-корисній праці; по-третє, забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Зайнятість є комплексним поняттям, що включає економічну, соціальну та демографічну сутність. Зайнятість перебуває у центрі всіх аспектів соціально-економічного розвитку. Багатство суспільства значною мірою залежить від маси праці, яка застосовується, та її проду ктивності. Отже цілком виправданим, природним є прагнення держави до розширення масштабів зайнятості. За умов зниження зайнятості і зростання відповідно незайнятості та безробіття скорочуються можливості суспільства щодо збільшення національного доходу, зростає «навантаження» на працюючих, загострюються трудові відносини.

Суть трансформації соціально-трудових відносин полягає у поетапній зміні механізмів, що регулюють зал учення, поширення і перерозподіл ресурсу праці в економіці, формування ціни праці та інших умов його використання. За достатньо мізерний історичний відтинок часу слід здійснити перехід від методів прямого директивного регулювання сфери зайнятості до поєднання двох механізмів: по-перше, ринкового, елементами якого є попит на працю та її пропозиція; конкуренція між роботодавцями та між най маними працівниками; система договірних трудових відносин; ціна праці (заробітна плата); інститути інфраструктури ринку праці; по-друге, державного регулювання ринку праці, елементами якого є формування правового поля взаємодії його суб’єктів; непряме економічне регулювання за допомогою методів грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики; формування системи соціальних стандартів і мінімальних соціальних гарантів у сфе рі зайнятості.

У результаті здійснюваних перетворень змінюється сама концепція зайнятості. У централізованій командній економіці вона була наповнена не тільки і не стільки економічним, скільки політичним та соціальним змістом, покликаним підкреслити переваги соціалістичного укладу.

Ринкам праці колишніх соціалістичних країн, особливо колишнього СРСР, були притаманні повна зайнятість і навіть дефіцит робочої сили в більшості сфер, галузей, професій. Декларування концепції повної зайнятості оберталося для економіки такими негативами:

— неефективність зайнятості, що втілена у низькій оплаті праці, надлишковій кількості робітників та їх низькій продуктивності;

— орієнтація на екстенсивні чин ники економічного зростання, що виявлялося у створенні нових робочих місць за фізичного та морального старіння технічної бази;

— збереження елементів позаекономічного примусу до праці, підтвердженням чого були всезагальна обов’язковість працювати і, відповідно, моральна, адміністративна, а інколи, і кримінальна відповідальність непрацюючих працездатних членів суспільства.

У ринковій економіці зайнятість населення є результатом взає модії пропозиції робочої сили, попиту на неї, ціни і конкуренції. На пропозицію робочої сили, крім демографічного чинника, значний вплив справляють бажаний рівень доходів, пропозиція робочого часу та інтенсивності праці, бажання працювати за наймом чи займатись підприємництвом тощо. Попит на працю визначається обсягами залученого капіталу, обсягами виробництва і попитом на продукцію, ціною тр удових послуг залежно від корисності (продуктивності) праці та конкуренції на ринку праці.

Для країн, що здійснюють ринкові перетворення трудової сфери, необхідна сучасна концепція ринку праці. На відміну від класичної моделі становлення ринкових відносин у сфері зайнятості, повинні знайти обґрунтування нові концептуальні підходи до становлення суб’єктів ринку праці — власників засобів в иробництва і власників робочої сили, реформування зайнятості та основних її форм з урахуванням особливостей економічної структури і своєрідності приватизації у країні.

Докорінно змінюється розуміння повної зайнятості, виокремлюються поняття ефективної та раціональної зайнятості.

Повна зайнятість — це така зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на неї у суспільному виробництві. У макроек ономічному розумінні вона може бути досягнута за будь-якого рівня залучення робочої сили, якщо цей рівень відповідає задоволенню потреб населення у робочих місцях за умов економічної доцільності пропонованих робочих місць. Повна зайнятість не може бути 100 %-ю, тому що завжди існує певний рівень (4

—6 %) добровільного безробіття. Навіть за радянських часів, коли потреба у працівниках була най більшою, максимальна зайнятість населення України не перевищувала 97,6 %. Це означає, що певна кількість працездатних громадян з різних причин не працює або не бажає працювати.

Раціональна зайнятість передбачає поєднання економічної та соціальної ефективності і передбачає соціально прийнятний для даного етапу розвитку суспільства рівень безробіття, урахування зростання соціальної напруги в су спільстві зі зростанням кількості вимушено безробітних, економічних можливостей суспільства щодо забезпечення для них мінімальних життєвих стандартів.

Під ефективною зайнятістю розуміється такий її рівень і структура, які в даний момент забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної одиниці ресурсу праці. Ефективна зайнятість є складним поняттям, оскільки залежить від багатьох чинників. Досягнення її спрямоване на інтенсифікацію еконо мічного зростання, більш повне використання людського капіталу. На макроекономічному рівні ефективну зайнятість слід розглядати як динамічну рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, коли ефективному сукупному попиту відповідає адекватна у професійно-кваліфікаційному відношенні робоча сила. Ефективна зайнятість супроводжується як інтенсивними переміщеннями працівників у галузі з високим рівнем проду ктивності праці, в інноваційні типи виробництв, в соціально орієнтовані сфери економіки, так і загальною ефективністю використання праці. Безперечно, що за умов економічного спаду, викликаного трансформаційними процесами, ефективна зайнятість може передбачати високий рівень і тривалість безробіття з відповідними соціальними втратами.

Ефективна зайнятість розглядається з двох точок зору: економічної, як найбільш раціональне використа ння модельних ресурсів, і соціальної, як найбільш повна відповідність інтересам людини праці.

В умовах соціально орієнтованої економіки, яка є найадекватнішим варіантом і завершенням трансформаційних процесів, повна зайнятість може бути ефективною, якщо вона забезпечує гідний дохід, здоров’я, підвищення освітнього і професійного рівня кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивної праці. Піс ля майже 70-річного панування концепції повної зайнятості визнання державного пріоритету ефективної зайнятості стало першим кроком у реальному реформуванні ринку праці в Україні.

На характер та зміст соціально-трудових відносин значною мірою впливають види зайнятості — повна, неповна, регламентована, нерегламентована, первинна, вторинна тощо. Кожен із зазначених видів має свої особливості щодо побудови взаємовідносин у системі: наймані працівники — роботодавці — держава; забезпечення прозорості чи непрозорості соціально-трудової сфери; ступеня збалансування умов трудових договорів між роботодавцями та найманими п рацівниками, отже, й інтересів цих суб’єктів.

Еволюція процесів зайнятості в Україні, її форм, видів, підвищення ефективності зумовлюються дією багатьох чинників, зокрема: роздержавлення власності й наступна за ним приватизація підприємств; розвиток малих та середніх форм бізнесу; зміна державних пріоритетів щодо розвитку окремих територій і галузей; нові податкова, фіскальна та інвестиційна політика; змі ни демографічної структури населення; технологічний прогрес тощо. Деякі з них мали вирішальне значення на перших етапах перехідного періоду, інші — мають довготривалий характер. Так, одним з тривалих чинників є структурна перебудова економіки України, яка реалізується на територіальному, секторальному, галузевому рівнях і веде до формування нових пропорцій у зайнятості на макрорівні. На мікрорівні стру ктурна перебудова супроводжується реструктуризацією і модернізацією виробництва, наслідками чого стають нові пропорції у структурі внутрішньофірмового ринку праці. У результаті структурних трансформацій посилюються процеси міжгалузевого і міжрегіонального руху робочої сили. Але водночас можуть посилитись диспропорції між якісними характеристиками робочих місць і робочої сили, що призведе до зростання частки структурного безробіття.

Зміни у розвитку продуктивних сил у напрямі від індустріальних до інформаційних технологій розширюватимуть сферу висококваліфікованої, інтелектуальної праці як безпосередньо в галузях новітнього технічного укладу, так і в обслужувальних та суміжних галузях. Розширення цього сегмента зайнятості в майбутньому справить вирішальний вплив на структуру зайнятості і розвиток освіти та професійно-кваліфікаційної підготовки робочої сили. На жа ль, останні тенденції динаміки зайнятості в Україні не відповідають цим вимогам. У деякому збільшенні обсягів і рівнів зайнятості, що спостерігається останні роки, випереджальними темпами зростає зайнятість осіб віком до 20 років і старших за працездатний вік. Це є непрямим свідченням зростання попиту на робочу силу низької та непрестижної кваліфікації. У складі су часного виробничого потенціалу ще досить високою є частка працівників низького кваліфікаційного рівня (близько 36 %).

Наслідками трансформації відносин власності є активізація процесів і зростання обсягів переміщення робочої сили у приватний і корпоративний сектори економіки, формування чисельності персоналу на ринкових засадах, ліквідація прихованого безробіття, сприяння розвитку інноваційної праці. Як свідчить зарубіжна практика господарювання, головни м джерелом формування нових робочих місць, забезпечення зайнятості основної частини населення є підприємництво, насамперед малий бізнес. Останній забезпечує в розвинутих країнах 50—70 % ВВП та до 60 % нових робочих місць. В Україні формування приватного сектору відбувається вельми повільно. Наприклад, у 2000 р. у приватному секторі економіки було зайнято лише 29,5 % усіх зайнятих.

Перехід до ринкового типу економіки с упроводжується розширенням можливостей для зайнятості економічною діяльністю в незареєстрованому секторі і розвитком неформальної зайнято-сті. Вона здійснюється на умовах самозайнятості або в межах дрібних виробничих одиниць, офіційно незареєстрована, законодавчо неврегульована, отже, не врахована офіційною статистикою. Масштаби сектору самостійної зайнятості ринку праці в Україні становлять від 4 до 4,5 млн осіб, з них зареєстровані ста новлять менш, ніж 20 %. Світовий досвід підтверджує, що самозайнятість є привабливим для населення видом діяльності переважно під час економічної кризи. Так, наприклад, питома вага самозайнятих у загальній кількості працюючих у Греції становить 46,1 %, Італії — 29,9 %, Португалії — 28,7 %, Іспанії

— 25 %. З її подоланням більшість стає або найманими працівниками, або підприємцями. Проте в Україні, на дум ку спеціалістів, повернення зайнятих у цьому сегменті до найманої праці є вельми проблематичним. І основною причиною цьому є той факт, що середні доходи самозайнятого населення істотно перевищують доходи інших категорій зайнятих (за 2002 р. перевищення становило 1,5 раза). Незареєстрована зайнятість може бути тіньовою і кримінальною.

Основними закономірностями ринкової трансформації економіки України у сфері зайнятос ті можна вважати:

— ліквідацію державної монополії на використання людських ресурсів та принципу загальної обов’язковості праці й створення умов для вільного вибору людиною сфери праці та форми економічної поведінки;

— поділ економічно активного населення на роботодавців і найманих працівників з відповідними соціально-економічними функціями;

— створення можливостей для самозайнятості населення в різних організаційних формах (дрібні підприємства, малий бізнес, сімейні господарства тощо), з різним рівнем ефективності й рентабельності праці;

— розвиток і поширення нестандартних та гнучких форм зайнятості і вторинної зайнятості;

— розвиток неформальної зайнятості, у тому числі кримі-нальної;

— поява різних моделей поєднання форм і т ипів зайнятості.

Ринок праці в Україні сьогодні перебуває ще і у стадії становлення. Прийняття Трудового кодексу, розвиток системи соціального партнерства, робота тристоронніх комісій — важливі кроки на шляху до його формування, проте поки що вони не дають підстав прогнозувати чи буде він гнучким, ефективним, здатним забезпечити раціональну зайнятість.

Ринок праці є чи не н айскладнішим елементом ринкової економіки, в якому не лише переплітаються інтереси найманих працівників і роботодавців щодо ціни послуг робочої сили та умов її функціонування, а й віддзеркалюються всі зміни соціально-економічного характеру. Він виконує низку як загальних (регулювальна, стимулювальна, контрольна, забезпечення конкуренції), так і специфічних функцій. Ринок праці як система ві дносин, що виражає пропозицію і попит робочої сили, відображає відповідну кон’юнктуру. У разі збігу попиту та пропозиції кон’юнктура ринку праці буде врівноваженою, в разі перевищення попиту над пропозицією — трудодефіцитною, у протилежному разі — трудонадлишковою. Різкі коливання на ринку праці, котрі виникають у результаті циклічних коливань виробництва (і мають пере важно характер надлишковості пропозиції робочої сили), призводили не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до соціальних вибухів.

Найважливішим соціальним завоюванням реального соціалізму слід визнати повну зайнятість, яка хоча і оберталася низькою заробітною платою і малою ефективністю праці, але забезпечувала тверду впевненість громадян у майбутньому. Перехід України, як і інших колишніх соціалісти чних країн, до нових суспільно-економічних відносин зумовив необхідність реформування ринку праці. Одним з перших кроків стала легалізація безробіття як соціально-економічного явища, що відбулася у 1991 р. з прийняттям Закону України «Про зайнятість населення». Цим Законом визнано добровільність праці, право громадян на вільне обрання виду діяльності, а також виз начено правові, економічні й організаційні основи зайнятості населення України, його захист від безробіття та соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Створюючи механізми регулювання ринку праці в Україні, слід ураховувати західні аналоги з їх позитивними та негативними сторонами. З певною мірою умовності всі промислово розвинуті країни за рівнем (ст упенем) жорсткості застосовуваних норм законодавства щодо захисту зайнятості можна поділити на три групи:

1) країни з ліберальною моделлю регулювання, відповідно до якої роботодавці проводять кадрову політику виходячи переважно з принципів економічної доцільності (США, Канада, Велика Британія, Ірландія, починаючи з середини 1990-х років Австралія і Нова Зеландія);

2) країни, що зберігають моде ль трудових відносин, за якої роботодавці при прийнятті рішення про кількість використовуваної робочої сили змушені рахуватися з більшим числом обмежень (Італія, Чехія, Турція, Німеччина, Франція);

3) решта країн відноситься до проміжної групи, для якої характерні жорсткі обмеження в певній сфері законодавства щодо захисту зайнятості у поєднанні з досить ліберальним законодавством в інших сферах.

Науковці відмічають суперечливий вплив реформування законодавства про захист зайнятості на функціонування окремих національних ринків праці. Так більшість констатують низькі темпи зростання зайнятості у країнах з жорстким законодавством. Загострення проблем тривалого безробіття, поява його застійних форм належать до найнегативніших наслідків зарегульованості ринку праці. Ліберальна система захисту зайнятості де монструє більш високі адаптаційні можливості. У 2000 р. частка безробітних, які не мали роботи протягом одного року і більше, у загальній кількості осіб, що не мали роботи, становила у США лише 6 %, а в західноєвропейських країнах — близько 50 %. У США лише 12—15 % безробітних перебувають у цьому стані більше трьох місяців. Ринок праці, звільнений від жорстких пу т зарегульованості, стає важливим чинником підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

У постсоціалістичних країнах сформувалась нова транзитивна модель ринку праці, яка характеризується низкою особливостей (рис. 11.1). По-перше, це розширення тіньової її складової. Український ринок праці, як і вся економіка, розколовся на два самостійних, незалежних один від одного ринки: ? організований ринок праці, ме ханізм функціонування якого знаходиться під впливом інститутів служби зайнятості;

? тіньовий, неорганізований ринок праці, що обслуговує підприємства, які відносяться до «сірої», тіньової економіки.

Рис. 11.1. Транзитивна модель ринку праці

За даними вибіркових обстежень, нерегламентованою зайнятістю охоплено близько 80 % працюючих (на основі вторинної зайнятості), 64 % студентів і 60 % опитаних безробітних з числа молоді.

По-друге, це близька до монополістичної ринкова структура. Із основних суб’єктів попиту на ринку праці на етапі трансформаційного спаду попит формували переважно новостворювані приватні фірми, що визначає їх домінуюче становище аналогічно становищу фірми-мон ополіста. Крім того, посилюють рівень монополізму ринку праці такі чинники, як: надконцентрація виробництва в попередній плановій економіці, нееластичність пропорції праці, що зумовлена відсутністю об’єктивних умов для вільного територіального переміщення робочої сили — ринку житла, транспортної і комунікаційної мережі, низький рівень інституціоналізації ринку праці. Старі формальні інститути, що регулювали з айнятість у плановій економіці, ліквідовані (обов’язковий розподіл випускників вищих навчальних закладів, вимога прописки при працевлаштуванні та ін.). Нові інститути або не створені, або функціонують з низькою ефективністю (інститут прав найманих працівників, біржі праці).

По-третє, для України, як і для всіх перехідних економік, характерним є високий рівень економічної активності населення. Так, якщо в 1999 р. ріве нь зайнятості населення у віці 15

— 70 років становив 54,9 % (усього населення), то у 2002 р. — 56,1 %, у 2003 р. — 55,8 %, у 2004 р.

— 56,0 %. З огляду на світову практику (табл. 11.1) можна зробити висновок, що Україна за показником зайнятості населення суттєво не відрізняється від інших країн світу. Інше питання

— причини структурних змін у за-йнятості, рівень безр обіття, ефективність залучення та викорис-тання робочої сили на ринку праці. Високий рівень трудової ак-тивності населення України зумовлюється високою пропозицією на ринку праці та спадною динамікою реальних доходів на ринку праці.

По-четверте, нееластичність попиту та пропозиції праці. Загальновідомо, що попит на працю, як правило, дуже еластичний, а отже, навіт ь незначні зміни заробітної плати позначаються на величині попиту. Суперечлива політика в галузі оплати праці, низький рівень заробітної плати, несвоєчасність її виплати є чинниками утримання роботодавцями резерву робочої сили. Еластичність попиту на працю залежить також від похідних чинників, зокрема: легкості заміщення праці капіталом, стану ринку капіталів, попиту на проду кцію, частки оплати праці в загальних витратах виробництва. Нинішній стан економіки України такий, що попит на працю набув властивості низької еластичності або навіть повної нееластичності відносно названих чинників.

Таблиця 11.1

РІВЕНЬ ЗАЙНЯТОСТІ І БЕЗРОБІТТЯ У КРАЇНАХ ЄС, США ТА УКРАЇНІ, %

Країни	Рівень зайнятості, 2002			Рівень безробіття, січень 2004
	Усього	Жінки	Чоловіки	Усього	Жінки	До 25 років
ЄС-25	62,9	54,7	71	9	9,9	17,8
ЄС-15	64,3	55,6	72,8	8	8,9	15,4
Чехія	65,4	57	73,9	8	10,3	18,3
Естонія	62	57,9	66,5	9,5	9,5	21
Кіпр	68,6	59,1	78,9	4,7	5,3	10,4
Латвія	60,4	56,8	64,3	10,5	10,7	17
Литва	59,9	57,2	62,7	11,7	12,7	25
Угорщина	56,6	50	63,5	5,9	5,7	12,8
Мальта	54,5	33,6	75,3	8,8	12,4	20,7
Польща	51,5	46,2	56,9	19,1	19,9	40,7
Словенія	63,4	58,6	68,2	6,4	7	15,8
Словаччина	56,8	51,4	62,4	16,6	16,9	30,5
США	62,7	56,3	69,7	5,7	5,6	12
Україна	56,0	55,4	64,2	8,7	8,1	17,2

Джерело: Економіка та держава.

— 2005. — № 2.

— С. 26.

Низька еластичність пропозиції зумовлюється складними демографічними процесами, активізацією міграційних процесів, інертністю системи професійної та вищої освіти. Високий і постійно збільшуваний ступінь старіння робочої сили в Україні (в середньому кожна шоста економічно активна особа — старше 50-ти років) створює перешкоди для процесів її відтворення. Економіка потребує висококваліфікованих фахівців з інженерних спеціальностей, здатних реалізувати інн оваційні принципи економічного зростання, але обсяги їх підготовки практично не змінюються. Одночасно триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів. За обмежених можливостей працевлаштування і низької заробітної платі близько 2 млн економічно активних громадян України працюють за кордоном.

По-п’яте, стійкий характер безробіття. За даними Міністерства праці та соціальної політики України і Держкомстату, середня тривалість пошуку роботи у 2003 р. становила 9 місяців, а тривалість незайнятості — 18 місяців.

По-шосте, значна диференціація зайнятості по регіонах. Так, при загальному рівні безробіття в Україні на 1 червня 2005 р. 3,3 %, по регіонах його значення коливалося від 7,0 % у Тернопільській області до 0,4 % у м. Києві.

По-сьоме, низький рівень оплати праці, як ий зберігається навіть за умов певної економічної стабілізації.

Методологія дослідження взаємозв’язків між зайнятістю і заробітною платою ґрунтується на багатьох економічних теоріях, оскільки заробітна плата — це складне соціальноекономічне явище, яке зачіпає інтереси як безпосередніх суб’єктів ринку праці, так і суспільства загалом. Заробітна плата в умовах ринкової економіки є макроекономі чною категорією, яка формує платоспроможний попит населення, визначає структуру і динаміку виробництва, регулює зайнятість, вивільнення працівників і безробіття.

Вплив заробітної плати на регулювання зайнятості за сучасних економічних умов може бути визначений за такими параметрами: рівень та динаміка номінальної та реальної заробітної плати у зіставленні з основними макроекономічними показниками країни; рівень і дина міка міжгалузевої та міжрегіональної диференціації заробітної плати; диференціація заробітної плати та зайнятості за формами власності.

Низький рівень заробітної плати, який склався в Україні, тривала негативна динаміка реальної заробітної плати зумовлені в основному відривом системи оплати праці від основних макроекономічних показників України, а також високими темпами інфляції до 2000 р. включно. І хоча з 2000 р. у країні відбувається зростання реальної заробітної плати, переоцінювати досягнуте не слід.

В Україні, за даними Державного комітету статистики, заробітна плата у промисловості у 2003 р., нарахована у розрахунку на одного штатного працівника, становила 3,4 грн за одну оплачувану годину (що еквівалентно 0,6 долара США). За приблизними підрахунками, показник розриву середньої пого динної оплати праці у промисловості України наприкінці

Залишається низькою (відповідно до загальносвітової практики) частка заробітної плати у ВВП та собівартості продукції. Зокрема у ВВП України упродовж останніх років вон а становила менше 45 %, тоді як у країнах ЄС — у середньому 65 %; у собівартості української продукції частка витрат на оплату праці — менша за 14 %, а в більшості європейських країн цей показник становить 30—35 %.

Даний факт зазвичай пояснюють низькою порівняно з країнами заходу продуктивністю праці. Справді, за продуктивністю праці Україна відстає від США у 5

—6 разів, але за рівнем заробітн ої плати — у 20 і більше разів. Сутність проблеми якраз і полягає у тому, що частка заробітної плати у прирості низької продуктивності праці в Україні не витримує ніякого порівняння з аналогічною часткою у прирості продуктивності праці західних країн. Тому постійними посиланнями на нашу низьку продуктивність праці ніяк не можна в иправдати низький рівень заробітної плати.

Досвід постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи вказує на той факт, що реальне зростання виробництва, а отже і створення нових робочих місць, розпочалося лише тоді, коли середньомісячна заробітна плата підвищилася до 300 доларів. В Україні ж на початок 2004 р. майже половина працівників великих та середніх підпр иємств отримувала заробітну плату, нижчу за прожитковий мінімум для працездатної особи (365 грн).

Загострює ситуацію проблема несвоєчасної виплати заробітної плати, яка з 1995 р. набула сталого характеру, її масштаби на 1 червня 2005 року становили 1301,7 млн грн. Незадовільними були і залишаються міжгалузеві співвідношення у рівнях оплати праці. Заробітна плата значною мірою визначається належністю до певної сфери економі чної діяльності, а не формується під впливом загальновизнаних світовою практикою чинників, якими є кількість, якість та результати праці. Зберігаються і високі міжрегіональні відмінності у рівнях заробітної плати, що створює складні проблеми у забезпеченні національних стандартів рівня життя населення окремих регіонів, подолання бідності. Так, найбільший рівень заробітної плати характерний для м. Ки єва (на початок 2005 р. він становив 1224,76 грн), а співвідношення середнього рівня у Донецькій (914,90 грн) та Тернопільській (516,08 грн) областях становило 1,8 раза.

Таким чином, можна визнати, що в Україні практично повні-стю втрачено стимулювальну функцію заробітної плати, а її вплив на покращання виробництва та розвиток науковотехнічного прогресу зведено до мінімуму. Українська економіка, що баз ується на низькій вартості трудового потенціалу, не стимулює сам процес нагромадження та якісне відтворення робочої сили.

Розвиток українського ринку праці, як і багатьох інших постсоціалістичних, передусім пострадянських, країн поки ще далекий як від закономірностей основних західних моделей, так і від тенденцій, властивих більшості економік Центральної та Східної Європи.