Posibniki.com.ua Економіка Трансформаційна економіка 7. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СИСТЕМНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА


< Попередня  Змiст  Наступна >

7. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СИСТЕМНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА


Головною метою системних трансформаційних перетворень є підвищення добробуту і якості життя населення шляхом розбудови демократичної соціально орієнтованої ринкової системи. Більшість країн із трансформаційною економікою відобразили це у своїх Конституціях, проголосивши себе соціальними державами, програмна мета яких — забезпечення гідних умов життя і добробуту всіх їх громадян, вільний розвиток люд ини. Цим визначається те, що економіка повинна бути націлена на задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб індивіда.

Соціальна політика являє собою комплекс соціальноекоасіномічних зходів у супільств, спрямованих на сприяння цілеспрямованій діяльності людей, їхньому всебічному розвитку, забезпеченню відповідного рівня життя, їхньому соціального захисту і, таким чином, на реалізацію цілей со ціальної справедливості, захищеності, високого рівня життя. Метою соціальної політики є створення необхідних умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого соціального потенціалу людини, підвищення рівня життя громадян шляхом стимулювання трудової і господарської активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісно сті.

Основним суб’єктом соціальної політики, як і будь-якої політики, є держава. У процесі демократизації суспільного життя суб’єктами соціальної політики стають профспілки, місцеві органи влади, політичні партії, союзи підприємців, громадські організації, різноманітні фонди тощо. Суб’єктами соціальної політики є

системи овою фу суспільства пріоритетними в с па й безпосередньо люди, які водночас як працездатне й непрацездатне населення — важливі об’єкти соціальної політики.

Сутність соціальної політики за будь-якої економічної розкривається в її функціях: економічній, розподільній, захисній, ідеологічній. Особливості трансформаційного періоду зумовлюють зміну вектора цих функцій соціальної політики.

За адміністративно-командної економіки основною ціль нкцією була економічна — створення сприятливих соціальних умов для забезпечення високих темпів економічного зростання, якій відповідав механізм централізовано регульованих соціальних нормативів, гарантій, пільг, забезпечуючи мінімальні соціальні стандарти, що дозволяло соціалістичним державам, заощаджуючи на споживанні, направляти ресурси в інвестиційний сектор економіки. Цій меті була підпорядкована і розподільна функція соціальної політики, сп рямована на обмеження доходів та їх вирівнювання за допомогою жорсткої галузевої тарифної сітки і системи нормування праці, а також захисна функція, покликана за допомогою значних дотацій на товари і послуги першої необхідності компенсувати низький рівень оплати праці, підтримуючи рівень життя населення на рівні відтворення робочої сили, який не с творював перешкод для економічного зростання. Ідеологічна функція соціальної політики, яка полягає в демонстрації переваг соціалістичної системи в наданні соціальних гарантій на працю, житло, освіту, охорону здоров’я тощо, знімала потенційно високу соціальну напругу, викликану зрівняльним розподілом і низькою оплатою праці, тим самим усуваючи політичні перепони на шляху економі чного зростання.

В умовах системної трансформації оціальній політиці стають захисна і розподільна функції, які поступово заміщують економічну та ідеологічну спрямованість дотрансформаційної соціальної політики, що є однією з основних особливостей соціальної політики в перехідний період. Інша особливість цієї політики полягає у значній її залежності від суб’єктивних чи нників: олітичного вибору т ідеологічних уподобань. Ця залежність виявляється більшою мірою в нестійкій, нездатній до автоматичної саморегуляції трансформаційній економіці, ніж у стабільній, сформованій розвинутій ринковій системі, розвиток якої відбувається згідно з об’єктивними закономірностями, так що навіть перехід на неоліберальні позиції у 80-х роках ХХ ст. не зміг ка рдинально змінити соціальні позиції держави.

Досвід здійснення реформ свідчить, що намагаючись знайти оптимальне сполучення соціальної та економічної ефективності, кожна держава обирає певну модель розподільних відносин. При цьому нерідко відбувається «маятниковий рух» політики розподілу від крайнього патерналізму, коли держава бере на себе зобов’язання із «захисту споживання», які їй не під силу, до крайнього індив ідуалізму, коли держава повністю віддає розподільну функцію ринку. Межа крайнього патерналізму визначається бюджетною кризою і різким падінням економічної ефективності, які він спричинює. За таких умов держава змушена змінювати напрям руху на протилежний патерналізму — до індивідуалізму, межа якого зумовлюється реакцією населення на зростання економічної нерівності за доходами, що потенційно по грожує посиленням соціальної та політичної нестабільності. Майнове розшарування суспільства, збільшення масштабів бідності підривають соціальну ефективність, що, у свою чергу, неминуче негативно позначається і на економічній ефективності, зокрема продуктивності праці, ефективності виробництва, купівельній спроможності населення, фізичному обсязі споживання товарів і послуг тощо.

Отже, особливість соціальної політики в краї нах з трансформаційною економікою полягає в її поліваріантності, альтернативності, нестабільності, коли протягом короткого періоду можуть діаметрально змінюватися мета соціальної політики, її зміст і роль у трансформаційних процесах. Це пояснюється значною залежністю соціальної політики у цей період від суб’єктивних чинників, а також від об’єктивно заданих обмежень. До останніх слід віднести: ? негати вні соціальні наслідки трансформаційних процесів (падіння рівня життя населення, масове безробіття, зростаюча бідність та ін.), що набули стійкого характеру, який дуже важко і повільно піддається виправленню; ? фінансові обмеження, зумовлені податково-бюджетною ситуацією; ? інституціональні обмеження: недостатність фахівців, які б могли розробляти програми і заходи май бутньої соціальної політики на основі широкої та достовірної інформації, приймати вірні управлінські рішення й оцінювати їхні результати; ? зрощування інтересів бюрократичного апарату з інтересами великих підприємців, які перешкоджають збільшенню перерозподільного навантаження на їхні доходи і тому лобіюють зниження соціальних видатків та скорочення соціальних програм;

наявність груп тиску, які впливають на прийняття соціальних рішень.

Ці та інші обмеження істотно впливають на соціальну політику на етапі трансформаційних перетворень. Спільним для постсоціалістичних країн є спрямованість соціальної політики переважно на надання допомоги окремим найменш захищеним категоріям населення, що звужує її. Для решти працездатних членів суспільства визначальним стає п ринцип індивідуальної відповідальності, коли рівень доходів індивідів залежить лише від їхньої трудової діяльності та ініціативи. Справді, регульована ринкова економіка має свої закони розподілу. Нерівність — не лише продукт ринкового механізму, а й необхідна і обов’язкова умова його ефективного функціонування, створення й підтримки дієвого механізму мотивації та інвестування. Однак необхідність посиле ння розподільної функції соціальної політики зумовлена такими явищами, характерними для країн з трансформаційною економікою незважаючи на їхню специфіку, як зниження життєвого рівня населення, виникнення масового безробіття і бідності, збільшення диференціації доходів, руйнування системи соціальних гарантій, що існувала в дореформений період.

Основна функція соціальної політики держави у трансформаційній економіці — зах исна функція. Соціальний захист — комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Він включає заходи, які захищають кожного громадянина певної країни від економічної та соціальної деградації внаслідок безробіття та у разі втрати доходів, викликаної хворобою, народженням дитини, в иробничою травмою, інвалідністю, похилим віком тощо.

Основними складовими соціального захисту є державні соціальні гарантії, державна соціальна допомога і державне соціальне страхування. Державні соціальні гарантії включають мінімальні фіксовані доходи (мінімальна заробітна плата і пенсія), а також систему нормального життєзабезпечення всіх членів суспільства у вигляді охорони здоров’я, освіти, культури тощо. Ці гар антії є загальними і покликані забезпечити мінімальні життєві стандарти й однакові стартові умови всім громадянам країни. До системи соціальних гарантій входять також соціальні пільги, тобто соціальні гарантії певним категоріям населення. Вони також характеризуються універсальністю надання благ і послуг у межах визначеної соціально-демографічної групи населення (ветерани війни, інваліди та ін.).

Державне соціальне страхування і соціальна допомога — дві організаційно-правові форми соціального забезпечення, яке на відміну від соціальних гарантій являє собою реакцію на соціальні ризики (хвороби, інвалідність, похилий вік, травми тощо) і надається не всім, а лише тим, хто підпадає під соціальні ризики. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування (пенсійне, ме дичне, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття та ін.) є способом створення необхідних економічних передумов для збереження працездатності економічно активної частини населення, а також матеріального забезпечення у разі втрати працездатності, старості, втрати годувальника.

Соціальна допомога надається громадянам у тому разі, коли вони не мають права на одержан ня соціальних трансфертів із соціального страхування. В Україні існують такі види державної соціальної допомоги: цільова соціальна допомога непрацездатним громадянам з мінімальними доходами; адресна допомога сім’ям з дітьми; адресні безготівкові субсидії на покриття оплати житлово-комунальних послуг та ін. Необхідність одночасного вирішення двох завдань — подолання бідності та стриму вання бюджетних витрат — зумовлює особливу роль адресних соціальних допомог. Найважливіша функція соціальної допомоги — згладжування доходів населення і боротьба з бідністю.

Основними напрямами соціальної політики української держави є: ? формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування; ? реалізація творчого соціального потенціалу; ? досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливос ті на основі соціального партнерства; ? формування нової соціальної культури; ? регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй; ? регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім’ї; ? регулювання процесів соціально-територіального розвитку; ? заохочення продуктивної трудової діяльності; ? забезпе чення необхідного життєвого рівня кожній людини; ? удосконалення системи оплати праці; ? удосконалення системи соціального захисту;

? упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв’язку з хворобою та безробіттям); ? удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов’язкового, так і добровільного страхування; ? досягнення повної продуктивної зайнятості.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД
2. ТЕОРІЇ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
3. ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЕЙ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД ТА ЇХ ВПЛИВ НА МАКРОЕКОНОМІЧНУ ДИНАМІКУ У РІЗНИХ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇНАХ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)