1990-х років відрізнявся від аналогічного показника Чехії удвічі, Угорщини — майже утричі, Іспанії — у понад 21 рази, Італії — у понад 27 разів, Франції — у понад 32 рази, Австрії — у понад 42 рази, Німеччини — у понад 53 рази.
На стан соціально-трудових відносин значно впливають масштаби безробіття. Останнє є невід’ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону — попиту і пропозиції.
Безробіття — це незайнятість працездатного населення у суспільному виробництві, однак яке бажає мати роботу для задоволення особистих і сус пільних потреб; це соціально-економічне явище, за якого частина економічно активного населення не може використати свою робочу силу.
Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» безробітними «визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі з айнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Ширше поняття безробітного дає Міжнародна організація праці (МОП), визнаючи що це особи віком 15—70 років, які не мали роботи, активно шукали роботу або намагались організувати власну справу.
Чинниками формування безробіття можуть бути: циклічність розвитку економіки, суп еречливий характер НТП, структурні зрушення в економіці, недостатня мобільність робочої сили, негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати, дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національних меншин.
Досвід окремих країн свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються коливаннями, зум овленими впливом різних чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися. Так, основним чинником безробіття в розвинутих країнах є науковотехнічний прогрес і впровадження нових технологій. У країнах перехідної економіки такими причинами стали: по-перше, кризові явища в економіці, що супроводжувались різним збільшенням підприємств, які повністю або частк ово зупинили виробництво, чим спричинили відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу. За період з 1990 по 1999 р. обсяг
ВВП зменшився на 59,2 %, обсяг промислового виробництва — на 49,8 %; по-друге, структурні зрушення, до того ж як міжгалузеві, так і секторальні, внутрішньогалузеві та регіональні. Результатом таких зрушень є якісна невідповідність структури пропозиції робочої сили структурі попиту на неї; по-третє, рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).
Розглядаючи вплив безробіття на соціально-трудо ві відносини, слід наголосити, що наявність серед економічно активного населення певного прошарку безробітних — це неминучий, обов’язковий елемент системи господарювання, орієнтованої на динамічний, ефективний розвиток економіки. Воно вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працездатного населення, а з другого — великим суспільним лихом, соціальноекономічні витрати від якого настільки значні, що в ус ьому світі докладається багато зусиль до його мінімізації.
Штучне підтримання надмірно високого, економічно необґрунтованого рівня зайнятості неминуче супроводжується низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. І з другого боку, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення соціально-економічного розшарування суспільства, тиск на державний бюджет, породжує недовикористання трудового потенціалу та соціа льні конфлікти.
Резерв робочої сили, певна її надлишковість є однією з обов’язкових умов її мобільності, можливості швидкого міжрегіонального та міжгалузевого перерозподілу, забезпечення реструктуризації виробництва, це стимул трудової активності й підвищення дисципліни праці. І водночас великі масштаби безробіття, його затяжний характер призводять до різкого зниження рівня доході в, декваліфікації робочої сили, завдає психологічної травми, спричиняє сплеск злочинності.
Усі країни докладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній країні не вдалося ліквідувати його повністю. Так, навіть у розвинутих країнах, зокрема Західної Європи, безробіття є стійкою проблемою і досягає в окремих з них 10 % працездатного населення. Ще серйознішою є ця про блема для постсоціалістичних країн. Високий рівень безробіття характерний для Польщі, де практично кожен п’ятий з економічно активного населення не має роботи. Дуже високий рівень безробіття у Словаччині, де без роботи кожен шостий (див. табл. 11.1).
2.1. РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ ТА ЙОГО ВИДИ
Безробіття є закономірним явищем, тому повністю подолати його неможливо. Завдання полягає в тому, щоб звести безробіття до природного рівня, за якого кількість зайнятих за певного рівня капіталоозброєності виробляє національний продукт, обсяг і структура якого відповідають потребам виробництва і населення загалом.
Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.
До осн овних абсолютних показників належать:
— кількість безробітних на рівнях: країна, область, місто, район;
— кількість безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом;
— середня тривалість безробіття в місяцях.
До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відс отках до трудових ресурсів і до економічноактивного населення за формулою
L U u?, де u — рівень безробіття; U — кількість безробітних; L — кількість трудових ресурсів (робочої сили).
У класичній теорії існує поняття «класичного» безробіття як наслідку високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала попит і пропозицію робочої сили. Проте за сучасних умов та загальносвітових тенденцій соціально-економічного розвитку не можна формувати політику на ринку праці за принципом: низька заробітна плата — висока зайнятість. Дос ить звернутися до досвіду США — країни, яка нині має один з найнижчих рівнів безробіття і водночас чи не найбільший рівень доходів тих, хто працює. Інший приклад — Україна. Рівень безробіття за методологією МОП у 2000 р. становив 11 % економічно активного населення у віці 15—70 рок ів, у 2001 р. — 11,1 %. Щодо оплати праці, то у 2002 р. майже чверть працівників отримували нижчу за межу бідності, а близько 70 % — меншу за прожитковий мінімум.
Враховуючи обставини, через які людина залишилася без роботи, безробіття поділяють на дві групи: добровільне та вимуше-
не. Принципова відмінність між ними в тому, що добровільне безробіття не є турботою держави, не реєструється і не передбачає надання допомоги.
Добровільне безробіття в основі має суб’єктивну причину і цілком залежить від самого носія праці. До нього належить, зокрема фрикційне безробіття, яке передбачає нетривалий термін незайнятості й пов’язане з переміщен ням людей з однієї роботи на іншу, зміною місця проживання, а також звільненням за власним бажанням. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття є постійним, неминучим і певною мірою бажаним. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці.
До групи вимушеного безробіття можна віднести: структурне, циклічне, інституціональне, технологічне, часткове, сезонне, регіональне.
Виникнення структурного безробіття пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв. Унаслідок цього попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. А отже, на відміну від фрикційного, при структурному безро бітті важко знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання. Такий вид безробіття притаманний Україні, особливо він був виразним протягом 1990-х років, коли гостра потреба структурної перебудови та початок її розгортання істотно вплинули на масштаби безробіття. І до сьогодні серед причин незайнятості структурні зміни посідають друге місце, хоча і спостерігається тенден ція до зменшення. Так, питома вага осіб, що були звільнені в результаті чинників структурного безробіття, становила в 1997 р. 30,1 %, а в 2001 р. знизилася до 13,7 %.
Як різновиди структурного безробіття можна розглядати технологічне і конверсійне безробіття.
Технологічне безробіття пов’язане з переходом до нової техніки і технології, з модернізацією та авто матизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації. Саме цей вид безробіття є найбільш характерним для розвинутих країн.
Конверсійне безробіття спричинюється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Досить актуальною є дана проблема для України. З огляду на те, що ще за часів існування СРСР ві йськово-промисловий комплекс мав у своєму розпорядженні, за орієнтованими оцінками, близько половини матеріальних і трудових ресурсів, заслуговує на увагу демілітаризація
економіки, яка почалася зі скороченням бюджетних видатків на оборону, виявилася погано узгодженою з програмою конверсії й переведенням підприємств ВПК на випуск цивільної продукції. Як наслідок, ВПК почав розвалюватися, залишивши без роботи тисячі працівників (в основному висококваліфікованих). Проблема була посилена скороченням армії, у зв’язку з чим до безробітних долучилася ве лика кількість колишніх військовослужбовців.
Циклічне безробіття пов’язане із фазою спаду економічного циклу, зниженням сукупного попиту на товари і послуги, а отже, зі спадом виробництва. Воно небезпечне своєю тривалістю, найбільшою мірою від нього страждають молодь, жінки, люди похилого віку. Циклічне безробіття для України є основним видом безробіття у зв’язк у з тривалою кризою в економіці.
Регіональне безробіття викликане різними причинами, притаманними конкретному регіону, наприклад закриттям вугільних копалень у Донбасі. Для окремого регіону воно є, як правило, або структурним, або сезонним, або якогось іншого виду. В Україні при поступовому скороченні загальнонаціональних показників безробіття зберігається напруженість на регіональних ринках праці, зокрем а у західній частині країни. Рівень безробіття населення в 16 областях перевищує середні дані по Україні, наприклад: в Тернопільській
— 17,1 %; Чернівецькій — 18,4 %; Закарпатській
— 13,1 %. Рівень навантаження в середньому на одне вакантне робоче місце у 2002 р. становив у Чернівецькій області
— 58 осіб; Рівненській — 33; Тернопільській — 33; ІваноФранківській — 25; Закарпатській — 21.
Подолання регіонального безробіття потребує відповідної стру ктурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури.
У Великої Британії, наприклад, зменшення регіонального безробіття досягається через організацію «підприємницьких зон», в яких усі підприємства практично звільнені від сплати податку на нерухоме майно. Практикуються пільговий прода ж державою муніципальних земель, лібералізація правил забудови.
Однією з найважливіших характеристик ринку праці є тривалість безробіття. Воно є особливо небезпечним, якщо триває досить довго. Вчені вважають, що після незайнятості понад дев’ять місяців у безробітних знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички. Тривале безробіття породжує бі дність і подальше розшарування
населення за рівнем доходів, розвиток процесів маргіналізації населення та багато інших негативних наслідків.
Відповідно міжнародна статистика не лише звертає увагу на загальний рівень безробіття, а й виокремлює тих, хто не має роботи упродовж тривалого періоду: понад шість місяців (так зване тривале безробіття) і понад рік (застійне безробіття).
Характерною ознакою безро біття у трансформаційних постсоціалістичних економіках є його довготривалість, застійний характер. В Україні ця проблема є особливо актуальною, оскільки середня тривалість безробіття має тенденцію до зростання: 1996 р. — 7 міс.; 1997 р. — 9 міс.; 1998 р. — 10 міс.; 1999 р. — 11 міс.; 2000 р. — 12 міс.; 2001 р. — 12 міс.; у 2003 р. середня тривалість пошуку роботи становила 10 міс., а тривалість незайнятості до 21міс. Кількість безробітних з тривалістю безробіття понад один рік у 2001 р. (порівняно з 1996 р.) зросла в 10,4 раза і становила 50 % усіх безробітних. Отже, спостерігається негативна тенденція, адже коли людина більше року не може знайти роботу, вона вдається до пошуку шляхів заробітку в тіньовому секторі або за кордоном.
2.2. ПРИРОДНИЙ ТА КРИТИЧНИЙ РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ
Велике значення щодо макроекономічного аналізу прогнозування зайнятості має такий показник безробіття, що виконує функцію індикатора, як природна норма безробіття, або природний рівень безробіття. Існують різні концепції щодо визначення природного рівня безробіття. Найбільш прийнятною є точка зору, відповідно до якої природний рівень безробіття — це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищен ня попиту на працю не спричиняє скорочення кількості безробітних. Тобто це рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне.
Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям. Природне безробіття складається з фрикційного та стру ктурного типу, оскільки вони існують у будь-який період економічного розвитку. Цілком зрозуміло, що воно визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами.
Відомий американський економіст М. Фрідмен запропонував таке визначення природного рівня безробіття: «рівень, що був би забезпечений системою рівнянь загальної рівноваги Вальраса за умови, що в них враховувалися б фактичні структурні характеристики ринку праці і товарів, включаючи недосконалість ринків, стохастичне коливання попиту і пропозиції, витрати збору інформації про наявність вакансій і мо жливостей працевлаштування, витрати мобільності тощо». Інакше кажучи, він може розглядатися як рівень безробіття, що залишиться навіть за повної зайнятості.
Сучасна теорія зайнятості і ринку праці серед основних постулатів приймає норму природного безробіття для країн Західної Європи на рівні 4—5 %; Північної Америки — 6,5—7 %. Для України вона пропонується на рівні 3,5—4 %.
Але фактичний рівень б езробіття під впливом численних внутрішніх і зовнішніх чинників може значно відхилятися від природного рівня. Якщо безробіття у країні або в окремому регіоні загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло критичного рівня. Визначається цей рівень дією цілої низки чинників: ? загальною кількістю безробітних; ? кількістю безробітних протяго м тривалого часу (як правило, понад рік); ? наявністю у безробітних інших джерел існування (доходу) або власності; ? часткою молоді у складі безробітних; ? системою соціального захисту безробітних; ? наявністю політичного каталізатора; ? особливостями соціально-психологічного клімату в суспільстві.
2.3. ПОВНЕ І ЧАСТКОВЕ БЕЗРОБІТТЯ
Безробіття є повним тоді, коли особа зовсім не має роботи і відповідно — доходів. Міжнародна методологія, прийнята МОП, припускає можливість у разі повного безробіття випадкових заробітків. Якщо ж тривалість робочого періоду скорочена (за рахунок скорочення робочого дня або робочого тижня), виникає часткове безробіття. Відповідно до законодавства України часткове безробіття — це втрат а особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві тривалості робочого часу і
(або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Зарубіжний досвід показує, що зростання вимушеної неповної зайнятості характерне для країн з розвинутою економікою. На умовах неповного робочого часу зайн ято біля 30 % усіх працюючих у США, Великій Британії, Канаді, Японії, Голландії, Норвегії і 10 % в Австрії, Франції та Швейцарії. Серед постсоціалістичних країн неповна зайнятість найпоширеніша в Польщі, Литві, Латвії (близько 10 %). Різні форми неповної зайнятості дозволяють зняти напругу на ринку праці.
Досить часто часткове безробіття ототожнюється з прихованим безробіттям, хо ча це не зовсім правильно. Часткове безробіття — це одна з форм неповної зайнятості, яка в більшості країн світу передбачає навіть певну компенсацію втрат у межах програм підтримки доходів безробітних.
Приховане безробіття — це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційноекономічних причин виробництва, але продовжують бути у складі підп риємства. Його основними формами є: ? збиткова чисельність працівників, які отримують заробітну плату; ? оформлення відпусток з ініціативи адміністрації; ? зростання цілодобових та внутрішньозмінних простоїв з організаційно-економічних причин.
Приховане безробіття спостерігається в більшості країн СНД і абсолютно не притаманне країнам з розвинутою ринковою економікою. Зумовлене кризою виро бництва, приховане безробіття породжується впливом суб’єктивних та об’єктивних чинників, що характерні для трансформаційного періоду. Це чітко простежується на прикладі України. За оцінкою самих керівників, на підприємствах утримується зайва чисельність працівників (приховане безробіття) — від 10 % до 33 % персоналу. За зменшення обсягів виробництва підприємства здебільшого вдавались не до вивільнення кадрів, а до інших зах одів, зокрема скорочення робочого часу: 56,4 % підприємств вживали неоплачувані відпустки, 22,3 % — зменшували тривалість робочого часу.
