Posibniki.com.ua Економіка Трансформаційна економіка 6. РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ, ЙОГО СКЛАДОВІ ТА ІНДИКАТОРИ


< Попередня  Змiст  Наступна >

6. РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ, ЙОГО СКЛАДОВІ ТА ІНДИКАТОРИ


Рівень життя населення концентрує в собі досягнення певного ступеня економічного, соціально-політичного, демографічного та інтелектуального розвитку країни в цілому. Це складна і багатовимірна соціально-економічна категорія, яка виражає ступінь розвитку і задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення. За своїм змістом категорія життєвого рівня динамічна, існує і розвиває ться разом із суспільством, у межах визначеного державного устрою. Рівень життя населення — це забезпеченість населення необхідними матеріальними благами і послугами, рівень їх споживання та ступінь задоволення раціональних потреб. Виходячи з цього розрізняють різні щаблі цієї категорії відповідно до визнаних суспільством і державою потреб, покладених в її основу: ? добро бут — користування благами, які забезпечують всебічний розвиток людини; ? нормальний рівень — раціональне споживання за науково обґрунтованими нормативами, яке забезпечує відновлення фізичних та інтелектуальних сил людини; ? бідність — споживання благ на рівні збереження працездатності як нижчої межі відтворення робочої сили; ? злиденність — споживання мінімально припустимого за біологічними критеріями набор у благ.

Поряд із категорією рівня життя населення використовуються такі близькі за значенням терміни, як добробут, вартість життя, якість життя. Перший найчастіше вживається як синонім «рівня життя». Вартість життя являє собою грошову оцінку благ і послуг, які фактично спожиті у середньому домогосподарстві упродовж певного часу і відповідають певному рі вню задоволення потреб. Поняття якість життя зазвичай застосовують при широкому розумінні рівня життя населення через включення до нього характеристик зайнятості, умов життя, стану здоров’я, довкілля, рівня освіти, соціального забезпечення тощо. Умови життя поділяються на умови праці, побуту і дозвілля (відпочинку). Умови праці включають санітарногігієнічні, психофізіологічні, естетичні та соці ально-психологічні умови. Умови побуту — забезпеченість житлом, його якість, розвиток побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, транспорту, медичного обслуговування, освіти. Умови дозвілля пов’язані з вільним часом людей — частиною позаробочого часу, яка використовується для розвитку особистості, більш повного задоволення її інтелектуальних, духовних і соціальних потреб.

У світовій практиці для характеристики рівня життя населення застосовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку (ІЛР), що свідчить про перехід до нього як до сінонімічного за своїм значенням життєвому рівню і є відображенням об’єктивних процесів переорієнтації цінностей у міжнародному співтоваристві. ІЛР вирізняється простотою обчислення, універсальністю, статистичною доступністю, зр учністю для міжнародних порівнянь, однак він не повністю охоплює всі основні складові рівня життя. ІЛР включає індикатори лише трьох аспектів життя: матеріальне забезпечення (національний дохід або валовий внутрішній продукт на душу населення); демографічна ситуація (тривалість життя); рівень освіти (сукупна частка тих, хто навчається в навчальних закладах, і ріве нь грамотності дорослого населення), що обмежує можливості його використання для всебічного аналізу рівня життя населення.

Складність і багатовимірність категорії рівень життя зумовлює необхідність дослідження й оцінювання її за допомогою системи статистичних показників. На основі об’єднання, узагальнення наявних вітчизняних і міжнародних систем показників рівня життя населення було запропоновано мо дель цієї категорії (рис. 11.4).

К А ТЕГ ОР І Я РІВ Н Я ЖИТ Т Я НАС Е Л Е ННЯ
ЯКІСТЬ ЖИ ТТ Я НАС Е Л Е ННЯ ДОБРОБУТ Доходи населення
Витрати та споживання населення
Вартість життя населення
Матеріальна забезпеченість населення
УМОВИ ЖИ ТТ Я НАС Е Л Е ННЯ Зайнятість
Умови праці
Житлові умови
Освіта
Охорона здоров’я
Екологія
Елементи соціальної інфраструктури
Культура, організація відпочинку, фізкультури і спорту
Соціальна напруга в суспільстві
Соціальне забезпечення
Свобода людини

Рис. 11.4. Статистична модель категорії рівня життя

Останнім часом як сучасний синонім поняття «показник» широко використовується термін «індикатор». Однак він також має і власне тлумачення: індикатор — це доступна спостереженню та вимірюванню характеристика (ознака) об’єкта, яка у процесі дослідження «заміщує», віднаходить інші характеристики, не доступні безпосередньому спостереженню та вимірюванню (латентні ознаки). На сьогоднішній день немає єдиного, загального підходу щодо того, як групувати індикатори рівня життя, скіл ьки їх вирізняти, їх переліку тощо. Перелік і структура вживаних статистичних індикаторів залежать від мети оцінювання та від наявної інформації, її достовірності. Виходячи з цього пропонується така система індикаторів рівня життя населення (рис. 11.5).

Рис. 11.5. Система індикаторів життєвого рівня населення

Рис. 11.5. Система індикаторів життєвого рівня населення

З метою удосконалення статистичного вивчення рівня життя Державним комітетом статистики України здійснюються розрахунки модельного набору соціальних індикаторів життєвого рів

24

оцінювання досягнутого рівня життя населення, зокрема рів а ежить ві д економічного потенціалу актеристикою матеріальної забезпеченості населен ня населення, який містить 27 показників, об’єднаних за групами у макроекономічні показники, показники матеріальної забезпеченості, особистого споживання, житлових умов та соціальної напруги.

Для ня ма теріальної забезпеченості, використовують відносні показники порівняння зі стандартами. Найважливішим серед них є прожитковий мінімум, величина якого згідно з міжнародним правом має бути орієнтиром при встановленні мінімальної заробітної плати, мінімальних пенсій за віком, мінімальних стипендій, соціальної допомоги та інших компенсаційних виплат. Розрізняють про житковий мінімум фізіологічний і соціальний. Наприклад, у Польщівикористовують ці два покзники прожиткового мінімуму. Перший передбачає задоволення лише основних фізіологічних потреб. Другий має забезпечувати значно вищий рівень споживання, оскільки включає також мінімальний набір товарів та послуг, необхідних для задоволення духовних і соціальних потреб. В Україні прожитковий мінімум визначаєтьс я як вартісна величина набору продуктів харчування, достатніх для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Тобто він є соціальним прожитковим мінімумом, а отже, і соціальн им орієнтиром для соціальної політики держави.

Рівень життя населення зал країни і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Розмір і динаміка ВВП визначаються багатьма чинниками, такими як продуктивність праці, зайнятість, галузева структура, обсяги інвестицій тощо. Зіставлення деяких макроекономічних показників країн з трансформаційною економіко ю свідчить про те, що за рівнем життя населення Україна помітно поступається більшості цих країн (табл. 11.7).

Хоча хар ня є доходи, в Україні вибіркові обстеження умов життя домогосподарств, як вже зазначалося, використовують витрати як індикатор доходів домогосподарств. Основним індикатором життєвого рівня домогосподарств є показник їх сукупних витрат (та бл. 11.8).

Таблиця 11.7

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РІВНЯ ЖИТТЯ НАС

ЕЛЕННЯ КРАЇН З ТРАНСФОРМАЦІЙНОЮ ЕКОНОМІКОЮ в 2003 р. *

Країна ВВП на душу населення Частка доходів населення у ВВП, % Доходи н, аселення млрд дол. Доходи на душу населення
дол. місце у світі ** % до середнього по світу ** дол. % до середнього по світу **
Азербайджан 3606 96 44 60 17,8 2164 44
Білорусь 6012 74 73 61 36,2 3667 74
Болгарія 7807 60 95 69 42,1 5387 109
Вірменія 3607 95 44 87 9,6 3138 63
Грузія 2927 99 36 81 10,7 2444 49
Естонія 13348 41 162 58 10,5 7742 156
Казахстан 6556 70 80 60 58,6 3934 79
Латвія 9981 52 121 63 14,6 6288 127
Литва 11250 47 137 62 24,1 6975 141
Молдова 1504 122 18 86 5,5 1294 26
Польща 11623 45 141 65 2 88,6 7555 152
Росія 9195 56 112 51 672,6 4690 95
Румунія 7222 63 88 76 121,8 5489 111
Словаччина 13469 40 163 55 39,9 7408 149
Угорщина 14572 39 177 67 98,8 9763 197
Україна 5472 76 66 56 148,2 3064 62
Чехія 16448 36 200 53 88,9 8718 176

Джерело: Болотин Б. Разрыв в доходах населения: данные мировой статистики // МЭ и МО. — 2005. — № 7.

— С. 85. ** У цінах і за паритетами купівельної спроможності національних валют (ПКС) 2003 р. ** Загальні показники розраховані за даними по 136 країнах світу.

Таблиця 11.8

СУКУПНІ ВИТРАТИ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ у 2000—2006 рр.

2000 2001 2002 2003
Усього сукупних витрат в середньому за місяць у розрахку на одне домо-ун господарство, грн 5 41,27 6 07,03 6 58,28 7 36,78
Частка населення із середньодушовими сукупними витратами за місяць нижче прожиткового мінімуму, % 80,2 82,7 83,3 76,2

Складено за: Соціальні індикатори рівня

України, 2004. — С. 133—134 жи. зб. ет статистики, 142—143. дйом та інші сприятливі еко ття населення: Стат. / Держкоміт

Незважаючи на те, що економічний пі номічні тенденції зумовили зростання доходів населення, загальний рівень доходів у країні все ще залишається дуже низьким. Середньодушові сукупні витрати за місяць переважної більшості населення були нижчими за прожитковий мінімум. У 2003 р. прожитковий мінімум становив 342 грн, тоді як у середньо му на одного члена домогосподарства розмір середньомісячних сукупних витрат — 281,2 грн, тобто на 18 % менше.

Левову частку у структурі сукупних витрат займають витрати на харчування (рис. 11.6). При цьому найбідніші родини (домогосподарства) витрачали на харчування та інші продовольчі товари 81,4 %, а найзабезпеченіші — 56,6 %. Економічна нерівність позначилась і на якості раціону різних верств на селення, споживанні м’яса, молока і молочних продуктів, риби, овочів, фруктів тощо, хоча середні показники дещо зросли. Недостатній рівень споживання продуктів тваринного походження значною частиною населення країни зумовлює і недосконалість структури харчування. Нераціональне і незбалансоване харчування є віддзеркаленням невисокого рівня матеріальної забезпеченості переважної частини населення. В Україні пр офіцит споживання хлібопродуктів і картоплі свідчить про те, що малозабезпечені верстви населення змушені компенсувати дефіцит енергетичної цінності харчування найдешевшими харчовими енергоносіями. Енергетична цінність добового раціону в розрахунку на одну особу хоча і збільшилася з 3299 ккал у 2001 р. до 3405 ккал у 2003 р., залишається меншою порівняно з 1990 р. (3597 ккал). За сере дніми показниками знову ж таки приховується низька енергетична цінність добового раціону харчування найменш забезпеченого населення, понад 30 % якого споживає менше 2100 ккал — рівня, визначеного Всесвітньою організацією охорони здоров’я за межу бідності.

20,4%

10,7%

5,5%

60,2%

1,9%

1,3% на харчування на алкогольні напої на тютюнові вироби на непродовольчі товари на послуги (без витрат на харчування поза домом) інші витрати

Рис. 11.6. Структура сукупних витрат домогосподарств України іо нери інд блиця 11.9

Зважуючи на те, що майже 1/3 населення України — пенс , частка яких має сталу тенденцію до зростання, важливим икатором рівня життя є пенсійне забезпечення. Пенсіонери є однією з найменш забезпечених і найбільш соціально вразливих верств населення, про що свідчать, зокрема, дані табл. 11.9. І хоча пенсійне забезпечення потребує подальшого вдосконалення, позитивним зрушенням у цьому напрямі є збільшення мінімальної пенсії за віком до розміру прожиткового мінімуму.

Та ІВНЬОЇ ЗАРОБІЇНИ, 2000—2004 рр.

СПВІДНОШЕННЯ РОЗМІРІВ СЕРЕДНЬОЇ ПЕНСІЇ ТА СЕРЕД ТНОЇ ПЛАТИ ПРАЦІВНИКІВ, ЗАЙНЯТИХ В ЕКОНОМІЦІ УКРА

2000 2001 2002

Мінімальний розмір

03 грн. зб. / Дж. комітет

Джерело: Соціальні пенсії за вікоічн. св 1 індикатори итент. ер м на 1 с рівня ж я 2004 р тя насел танови ня. Ста

28

Таким чином, досвід України та інших постсоціалістичних країн показує, що системна трансформація суспільства, особливо в умовах економічної кризи і застою, характеризується різким зменшенням доходів населення, які часто не досягають прожиткового мінімуму, зростанням соціального розшарування, низьким рівнем медичного обслуговування, скороченням тривалості життя населення та ін. За таких умов закономірно зр остає кількість бідних і проблема бідності постає перед усе ширшими верствами населення.

Бідність як явище притаманна всім економічним системам й існувала за будь-яких часів. На сьогодні проблема бідності набула глобального характеру. Бідні є не лише у країнах, що розвиваються, і країнах з трансформаційною економікою, а й у високорозвину тих країнах. При цьому, звичайно, проблема бідності в різних країнах і різних регіонах світу має свої особливості.

Сама категорія бідність різними дослідниками трактується неоднозначно. Зазвичай бідність визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як нестача коштів для задоволення елементарних потреб або як не можливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних та соціальних нормативів. Дещо інше трактування: бідність — це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Тобто бідність якнайчастіше пов’язується з умовами життя і рівнем задоволення потреб, які є нижчими визначених суспільством або за мінімал ьні, або за стандартні. У доповіді Світового банку «Боротьба з бідністю» на основі опитування в 60 країнах світу понад 60 тисяч людей, що живуть у бідності, дається розширене визначення цього явища, яке включає і безсилля перед обставинами, і відсутність права голосу, і відчуття беззахисності та страху. Тому важливе значення має вибір тра ктування сутності бідності для визначення її критеріїв та індикаторів.

Для характеристики бідності розрізняють такі її форми: об’єктивну та суб’єктивну; абсолютну та відносну.

Об’єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та доступом до матеріальних і духовни благ. Для характеристики об’єктивної бідності найпоширенішими є застосування абсолютних (нормативних), відносних, структурних, ресу рсних критеріїв. До них належать, зокрема, встановлений у країні прожитковий мінімум, частка населення із середньодушовими доходами (витратами), нижчими за нього, енергетична цінність добового раціону харчування, частка витрат на харчування у загальній структурі витрат (порогом вважається 60 %).

х

Суб’єктивна бідність визначається за самооцінюванням і самоідентифікацією, тобто коли людина, певні груп ють власний рівень життя як притаманний бідним верствам і відповідно визнають себе бідними. Ця форма бідності має неабияке значення при аналізі суспільної свідомості, суспільної поведінки тощо, оскільки вона безпосередньо пов’язана з маргіналізацією су спільства, з утриманськими настроями окремих його верств. Основними чинниками суб’єктивної бідності є добробут людини та його динаміка, економічна нерівність у суспільстві, розрив між реальним рівнем життя та життєвими стандартами розвинутих країн. За даними 44 обстежень, проведених протягом 1994—2003 рр. Українським інститутом соціальних досліджень і центром «Соціальний моніторинг», 60 % населення України вважають св ій рівень життя нижчим, ніж середньої української родини.

и населення оціню лютно необхідни я. Визначальним чинником масштабів і рівня бідності. Масштаби бідності — загальн

Абсолютною бідністю називається бідність людини, родини, які не можуть забезпечити себе сумою благ, абсо х для збереження здоров’я і помірно активного трудового життя, тобто якщо їхній рівень споживання не забезпечує визначеного мінімуму. Саме поняття мінімуму не є сталим і різниться в одній і тій са мій країні у різні періоди, в один і той самий період у різних країнах залежно від рівня економічного розвитку, життєвого рівня, наявних у суспільстві соціальних стандартів тощо. Тому не існує єдиного, загальносвітового стандарту бідності, а отже, і межі абсолютної бідності. Нижчим щаблем рівня життя, крайнім вия вом бідності є злиденність.

Відносна бідність визначається як певна частина (від 30 до 75 %) середнього по країні рівня споживанн відносної бідності є ступінь економічної нерівності у суспільстві (диференціації населення за доходами). Відносна бідність існує у будь-якій країні, оскільки завжди є верстви населення, які з різних прич ин мають доходи, істотно нижчі від існуючих стандартів.

Відповідно до обраних критеріїв бідності здійснюються розрахунки а кількість населення (домогосподарств, сімей), визнаного бідним згідно з прийнятими критеріями. Рівень бідності — частка населення (домогосподарств, сімей), яке визнається бідним згідно з прийнятими критеріями, у з агальній кількості населення (домогосподарств, сімей). Слід зазначити, що масштаби і рівень бідності, розраховані за різними методиками, мають значні розбіжності. Згідно з відносним критерієм зарахування різних верств населення до категорії бідних, який обчислюється за фіксованою

— 75 % медіанного рівня сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого, рівень бідності в Україні у 2003 р. становив 26,6 %, а рівень бідності, для визначення якого за критерій був обраний прожитковий мінімум,

— 76,2 % (частка населення із середньодушовими сукупними витратами на місяць нижче прожиткового мінімуму) (див. табл. 11.8). Аналіз динаміки бідності показує, що за 2000

—2003 рр. її рівень, виз начений за цими ж критеріями, майже не змінився. Зіставлення даних (2001 р.) щодо окремих країн пострадянського простору свідчить про високий рівень бідності у більшості з них (табл. 11.10). Причинами цього явища вважаються зниження рівня зайнятості, реальної заробітної плати і пенсій, заборгованість із виплати заробітної плати, інші економічні та соціальні процес и трансформаційного періоду.

Таблиця 11.10

РІВЕНЬ БІДНОСТІ У ДЕЯКИХ КРАЇНАХ З ТРАНСФОРМАЦІЙНОЮ

ЕКОНО

МІКОЮ часткою середньодушових витрат

Країна Нижче межі бідності
% місце
Молдова 80
Таджикистан 80
Вірменія 55 21
Киргизстан 55 23
Грузія 54 24
Азербайджан 49 37
Росія 40 52
Туркменистан 34 65
Україна 27 73
Казахстан 26 77
Білорусь 22 85

Джерело країні // Ук : Архангельський Ю., Мотич Ю. Дієві чинники зменшення бідності в Ураїна: аспекти праці. — 2005. 1. — С. 35. енко

— №

1

Медіанний рівень доходів (витрат) у розрахунку на одну особу — рівень доходів (витрат), який знаходиться в середині варіаційного ряду населення, ранжованого за зростанням середньодушових показників доходів (витрат).

Реальною основою подолання бідності може бути лише стійке економічне зростання, однак, з другого боку, бідність і породжувані нею низький рівень культури, загальноосвітньої та професійної підготовки, незадовільний стан здоров’я населення є суттєвою перешкодою на шляху до зростання, особливо в умовах формування нової економіки, яка спирається на найповніше і ефективніше викор истання людського фактора. Це вимагає від держави вжиття необхідних заходів щодо подолання впливу негативних наслідків системної трансформації суспільства на рівень життя населення.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ВИСНОВКИ
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД
2. ТЕОРІЇ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)