Казначейське зобов’язання України — це державний цінних папір, що розмішується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власникові право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.
Правове регулювання випуску і функціонування казначейських зобов’язань здійснюється за Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок».
Україна розпочала використання казначейських зобов’язань у 2002 р. Обсяг емісії казначейських зобов’язань у сукупності з емісією ОВДП не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу, визначеною Законом України «Про державний бюджет України на відповідний рік».
Емісія казначейських зобов’язань України є частиною бюджетного процесу й не підлягає регулюванню Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Емітентом казначейських зобов’язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
В Україні здійснюють випуск таких видів казначейських зобов’язань: короткострокові (із терміном погашення до одного року); середньострокові (1—5 років); довгострокові (5—10 років).
Казначейські зобов’язання України можуть бути іменними або на пред’явника, а також можуть розміщуватися в документарній (з видачею сертифіката) та бездокументарній формах.
Рішення про розміщення казначейських зобов’язань України приймається згідно з Бюджетним кодексом України. У рішенні передбачаються умови розміщення та погашення казначейських зобов’язань України. Порядок визначення вартості продажу казначейських зобов’язань під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України.
Кошти, отримані від реалізації казначейських зобов’язань держави, спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету, що є досить невдалим способом використання залучених коштів, позаяк виплата доходу (відсотків) за казначейськими зобов’язаннями та подальше погашення їх може стати тягарем для держави.
У 2012 р. випущено казначейські зобов’язання України — державні цінні папери номінальною вартістю 500 доларів США і терміном обігу два роки. Казначейські зобов’язання на пред’явника продаються населенню через установи Державного ощадного банку України та можуть бути викуплені ним.
10.4. Операції банків на грошовому ринку
Депозитний та кредитний договір
В Україні надання депозитних послуг комерційними банками регулюється Господарським кодексом України та Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами. Зокрема, в законодавстві щодо параметрів депозитів визначено:
• утворюються за рахунок коштів у готівковій або в безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами;
• договір банківського вкладу депозиту укладається у письмовій формі;
• відсоткові ставки за вкладними (депозитними) операціями встановлюються банками самостійно;
• виплата відсотків за вкладом (депозитом) здійснюється в терміни, що обумовлені в договорі;
• за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Виходячи з домінування тієї чи іншої потреби депозити можна поділити на такі групи:
— чекові;
— строкові.
Чекові рахунки, що поділяються на рахунки до запитання (на вимогу) та комбіновані рахунки, спрямовані насамперед на задоволення потреб вкладників у ресурсах для здійснення розрахунків. Характерною рисою чекових вкладів є мінімальні відсотки (або їх відсутність), що компенсується безкоштовним розрахунковим обслуговуванням за платежами.Строкові депозити. Порядок визначення, ставки і термін визначається при укладанні угоди. Для цієї послуги притаманний найбільший рівень сек’юритизації, оскільки для банківських установ існує можливість оформлення ощадних або депозитних сертифікатів.
Депозитні послуги впродовж тривалого періоду є в Україні головним механізмом акумуляції заощаджень фізичних та юридичних осіб.
Таке домінування зумовлюється дією кількох чинників: по-перше, географічним поширенням оферентів таких послуг — комерційних банків, мережа філій яких охоплює всі без винятку регіони України; по-друге, відносною простотою та зрозумілістю таких послуг, насамперед для громадян; по-третє, жорсткою конкуренцією на ринку, яка зумовила поширення депозитних програм, що максимально враховують інтереси споживачів.
Назагал за ринком депозитних послуг слід визнати визначальну роль у формуванні ресурсної бази комерційних банків, які, своєю чергою, використовували її для кредитування економіки. Проте розвиток ринку депозитних послуг України характеризується певними диспропорціями наступного порядку. Передусім це слабка ефективність банківського нагляду, особливо в частині кредитних ризиків, що призводить до виникнення періодичних банківських криз, які виявляються у масовій недовірі вкладників та відпливі депозитних ресурсів.
Порівняно із сек’юритизованими інструментами боргового сегмента фінансового ринку для кредитної угоди можна назвати певні переваги та недоліки (див. рис. 10.5).
З точки зору цільової спрямованості, персоніфікованого характеру та терміну залучення фінансових ресурсів кредитна угода виявляє власні позитивні та негативні якості під впливом низки чинників, серед яких вагоме місце посідають макроекономічні.
Так, цільовий характер використання ресурсів дає можливість чітко детермінувати ризики й розрахувати вартісні показники капіталу, проте надмірні повноваження кредиторів обмежують економічні свободи позичальника в частині управління.
