Posibniki.com.uaІсторіяІсторія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ — початок ХХІ ст.1.4. Дипломатичні позиції воюючих держав у 1916—1917 рр.


< Попередня  Змiст  Наступна >

1.4. Дипломатичні позиції воюючих держав у 1916—1917 рр.


Розвиток воєнних подій 1914

—1916 рр. не привів до остаточної перемоги жодного з двох угруповань. Досягнення Німеччини, здавалося, були суттєвішими, ніж успіхи Антанти. Німеччина захопила Бельгію і значну частину Франції, російську Польщу, частину Сербії і Румунію. Всьому цьому країни Антанти могли протиставити лише битву на Марні та російські перемоги над австрійцями й турками. Однак усі м воєнним успіхам Німеччини протистояв і той факт, що війна затягувалась. А у війні на виснаження шанси неминуче складались на користь Антанти, оскільки вона мала більше людських і матеріальних ресурсів, а також підтримку ззовні — від США і колоній. Крім того, у війні 1914—1916 рр. британський флот створив навколо Німеччини міцне коло блокади. Участь у вій ні Італії і Росії, перетворивши всі сухопутні кордони на фронти, привела до того, що англійська блокада стала надзвичайно ефективною. Вона змусила Німеччину обходитися власними, зовсім недостатніми ресурсами продовольства і сировини.

Водночас не тільки Німеччина, а й країни Антанти почали відчувати гостру потребу швидше закінчити війну. Це зумовлювалося не ті льки вичерпанням ресурсів, а й внутрішнім розкладом

імперіалістичного миру. Правлячі кола обох коаліцій прагнули досягти якомога швидшого закінчення війни як шляхом загальних чи сепаратних переговорів, так і вирішальної переможної битви.

Зазначимо, що Німеччина вдавалась до спроб сепаратних переговорів з царською Росією ще у 1915 р., використовуючи для цього як дипломатичні контакти Росії з нейтральними країнами (Данією, Швецією), так і родинн і зв’язки. Пошуки миру з боку Німеччини знаходили відгук при царському дворі. Однак, розвитку подій завадила сама Німеччина, що в листопаді 1916 р. видала разом з Австро-Угорщиною декларацію про створення «незалежної» Польщі під німецьким протекторатом. Це викликало не тільки гостре незадоволення з боку Миколи ІІ, а й упередило усілякі под альші неофіційні контакти щодо укладання двостороннього миру.

У грудні 1916 р. німці здобули Бухарест і визначили для себе можливим відкрито виступити з пропозицією укласти мир. 12 грудня 1916 р. німецький уряд звернувся до урядів нейтральних держав з нотою, в якій виявляв готовність «негайно почати мирні переговори». В ноті наголошувалось на перемозі й могутність це нтральних держав, а про основу можливих переговорів говорилось у найтуманніших висловах.

Виступ німецької дипломатії мав подвійну мету. По-перше, це був уявно миролюбний жест, який, у разі відхилення його протилежною стороною, давав можливість перекласти вину за затягування війни на Антанту. По-друге, у разі згоди Антанти німецькі кола сподівались використати мирні пере говори для розколу противників: укладання сепаратного миру з кимнебудь з них за рахунок інших членів союзного блоку.

Дипломатія країн Антанти розгадала наміри Німеччини й відкинула її пропозицію. Прем’єр-міністр Франції А. Бріан обумовив переговори про мир вимогами, які не могли бути прийнятними для Німеччини. Проте німці не відкидали мо жливості сепаратного миру, і насамперед з Росією. В лютому 1917 р. вже було умовлено, що відбудеться зустріч російських і австро-угорських представників. Принц Макс Баденський як посередник переговорів Росії і країн австро-німецького блоку звернувся до Миколи ІІ з листом, в якому, залякуючи революцією, умовляв царя укласти мир. Лист не дійшов до адресата. Перешкодила революція, прагне ння упередити яку, здавалося б, й могло стати передумовою укладання миру.

Так, революційні рухи від початку 1917 р. починають набувати загрозливого характеру в багатьох воюючих державах. Становище правлячих кіл Німеччини і Австро-Угорщини було не набагато краще, ніж у Росії. Голод, транспортна криза посилювали невдоволення мас та пригноблених націй. Бо єздатність армій падала. Австрійські фронти, наприклад, тримались лише за допомогою німецьких військ. Як Австро-Угорщина, так і Німеччина, разом і кожна окремо, продовжують шукати виходу з війни.

Наприкінці 1916 р. помер австрійський імператор Франц Йосиф. Його наступник Карл І не мав симпатій до Німецької імперії. Прагнучи будь-якою ціною врятувати свою корону, ві н готовий був укласти сепаратний мир. У квітні 1917 р. новий австро-угорський міністр закордонних справ Чернін подав Карлу І доповідь, в якій доводив, що єдиним способом уникнути революцію є укладання миру. Зміст цієї доповіді став відомим й Вільгельму ІІ. Ще раніше, але вже в суворій таємниці від німецького уряду, Карл І через ро динні зв’язки починає переговори з Антантою. Пропозиції Карла І щодо миру знайшли позитивне сприйняття як французьких, так і англійських політичних кіл. Це зумовлювалося, зокрема, тим, що Австрія виявляла готовність сприяти поверненню до Франції Ельзас-Лотарингії, вимагаючи для себе лише відновлення довоєнних кордонів. Провал переговорів, однак, дуже скоро став оч евидним через протидію їм з боку Італії, яка не хотіла відмовлятись від Трієсту, Далмації, Трентіно, запропонованих їй раніше за союзництво з Антантою.

Невдало завершувались й різноманітні маневри Німеччини відносно досягнення угоди з Антантою, у тому числі спроби німецьких соціал-демократів домовитись з російськими меншовиками і есерами (які мали більшість у Петро градській Раді) щодо сепаратного миру Росії з Німеччиною.

Тимчасом серед німецьких політичних кіл посилювалась течія на користь якнайшвидшого закінчення війни компромісом. До цієї течії приєднувались партії католицького центру, демократи й соціал-демократи (партії майбутньої Веймарської коаліції 1919 р.). У липні 1917 р. ці три партії провели в Рейхстазі резолюцію про необхідність миру за обо пільною угодою воюючих сторін і без анексій. То була спроба врятувати Німеччину від поразки у війні. Права меншість Рейхстагу, що складалась з консерваторів і націонал-лібералів (за якими стояло верховне командування і які відображали позиції промислових кіл і юнкерства) зустріли резолюцію відчайдушними протестами. Попри це, резолюція була прийнята. Однак за кі лька днів до її ухвалення, консерваторам вдалося провести на посаду канцлера свого прихильника Міхаеліса, який продовжував політику в інтересах найбільш мілітаристськи налаштованих сил.

Водночас і з боку урядів Англії, Франції і США згадана резолюція не зустріла прийнятного рішучішої боротьби з країнами Антанти. Війна спричинили тяжкі наслідки, і насамперед Англії. Однак, вона певним чином згуртувала союзників, виявивши їхнє спільне бажання остаточно розгромити ворога.

Утім і самі країни Антанти не обминули в 1917 р. серйозних потрясінь, пов’язаних насамперед з буржуазно-демократичною революцією в Росії.

Революційне піднесення стало однією з найбільш показо вих рис внутрішнього становища Росії під час війни. Бувши зумовленим тяжким соціально-економічним становищем мас, а від початку 1917 р. — надзвичайним загостренням соціально-економічних відносин, політичною нестабільністю державних кіл, воно привело в лютому 1917 р. до повалення царизму та формування у країні нової розстановки політичних сил.

Своєрідністю внутрішньої ситуації в Росії стало двовладдя, тобто існ ування двох органів влади: Тимчасового уряду, представленого буржуазними партіями, і Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (у Петрограді — Рада робітничих і солдатських депутатів), представлених партіями революційно-демократичного спрямування. Сформовані органи влади мали різні політичні орієнтації і по-різному трактували питання війни і миру. Так, невизначеність подальшого розвитку подій в Росії послабляло Антанту в боротьбі з Четвер ним союзом, і це, зрозуміло, викликало занепокоєння союзників.

22 березня 1917 р. держави Антанти визнали Тимчасовий уряд, який підтвердив своїми зовнішньополітичними актами вірність союзницьким зобов’язанням, у тому числі щодо продовження війни проти Німеччини. 9 квітня було опубліковано «Звернення Тимчасового уряду до російських громадян», де поряд із пі дтвердженням мети політики Антанти проголошувалась ідея миру на основі самовизначення народів. Дипломатія уряду, здавалося, задовольнила маси, але викликала роздратування в Парижі й Лондоні.

3 травня 1917 р., тепер уже в інтересах союзників, Мілюков як міністр закордонних справ Тимчасового уряду опублікував ноту, де підтверджував курс уряду на продовження війни «до переможного кінця» Це викл икало масові заворушення, і, у свою чергу, зумовило політичну кризу уряду.

Петроградська Рада отримує реальний шанс взяти владу в свої руки. Проте, маючи у своєму складі більшість з меншовиків і есерів, вона іде на компроміс з буржуазними партіями і утворює коаліційний Тимчасовий уряд на чолі з О. Керенським. У новому складі ур яду посаду міністра закордонних справ обійняв мільйонер М. Терещенко, який заявляв про мир без анексій і водночас продовжував політику ведення війни.

Ще у квітні 1917 р. захлинувся наступ французьких військ. Антанта вимагала від уряду Керенського переходу російських військ у наступ проти Німеччини. І хоча російська армія розвалювалася, а серед солдатських мас зростал и революційні настрої, Тимчасовий уряд, заручившись обіцянкою фінансової й матері-альної допомоги від Антанти і США, 1 липня 1917 р. знову кинув російські війська у наступ. Ця авантюра, що закінчилась провалом, коштувала Росії не тільки нових великих жертв, а й серйозних внутрішніх потрясінь.

З літа 1917 р. тиск Антанти на Тимчасовий уряд дедалі зро-став. Посилилось втручання у внутрішні справи Росії. Антанта нав іть підтримала заколот генерала Корнилова проти Керенського, з тим щоб військовий диктатор утримав Росію у стані війни проти Німеччини.

Прагнучи послабити залежність від Антанти, Тимчасовий уряд пробує спертися на США. Ще в червні 1917 р. до Росії прибула спеціальна американська місія на чолі з сенатором І. Рутом для вивчення засобів надання допомоги Тимчасовому урядові. Комісія залізничних експертів на чолі зі Дж Стівенсом розглядала питання про поліпшення роботи Сибірської залізниці й передання її під контроль США.

Восени 1917 р. Англія, США, Франція досягли угоди про розмежування їх діяльності у справі «допомоги» Росії. США брали на се бе реорганізацію російських залізниць, Англія — морський транспорт, Франція — армію. Незабаром угоду було видозмінено: допомога Мурманській залізниці відходила до Англії, а західним і південно-західним залізницям — до Франції. Цей зговір імперіалістичних держав передбачав не тільки широке втручання у внутрішні справи Росії, а й початок її поділу на сфери впливу. Росії загрожувала небезпека перетво рення у напівколонію. Цьому завадила нова революція, початок якій поклав переворот влади в Петрограді 25 жовтня (7 листопада) 1917 р.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Поразка у війні Німеччини та її союзників
МИРНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ВЕРСАЛЬСЬКОВАШИНГТОНСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ
2.2. Вашингтонська конференція та її рішення
2.3. Трансформації Версальсько-Вашингтонської системи у 1920-ті роки
2.4. Загальні оцінки Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних договорів
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki