< Попередня  Змiст  Наступна >

Поразка у війні Німеччини та її союзників


Брестський мир не врятував Німеччину та її союзників від поразки у війні. Щоправда, Німеччина отримала можливість перекинути значні сили зі Східного на Західний фронт і навіть вдалася у березні 1918 р. до наступу проти Антанти. Німецькі війська просунулися на 65 км в глиб Франції, обстріляли далекобійною артилерією Париж. Однак, розвити цей наступ по всьому фронту Ні меччина вже не могла. Давалась взнаки виснаженість військ. До того ж безперервно вимагали допомоги інші члени Четверного союзу. Німецькі батальйони були розсипані між болгарськими дивізіями. Війська Німеччини билися в Месопотамії разом з турками. Німецькі війська воювали також на кордонах Австро-Угорщини.

Становище Антанти теж не було блискучим. Але вст уп у війну США навесні 1917 р. справив свій вплив на перерозподіл діючих на фронтах сил. У середині 1918 р. країни Антанти починають перевищувати країни австро-німецького блоку як за кількістю дивізій (210 проти 207), так і за кількістю діючої бойової техніки. Контрнаступ англійських і французьких військ у серпні 1918 р. примусив Німеччину відступити: за декілька днів во на втратила все, що здобула внаслідок прориву березня 1918 р.

Розвиваючи надалі наступ, війська генерала Ф. д’Еспере прорвали 15 вересня 1918 р. болгарські укріплення на Салонікському фронті. Через 10 днів опір Болгарії було зламано, незважаючи на допомогу австро-угорських і німецьких військ. 25 вересня 1918 р. Болгарія, не попередивши своїх союзників, звернулась до генерала д’Еспере з проха нням про перемир’я. В країні вибухнуло повстання. Німецьким військам вдалося придушити це повстання, але болгарський цар Фердинанд був вимушений зректися пре-столу.

29 вересня представники Болгарії прибули до Салонік, де Ф. д’Еспере продиктував їм умови перемир’я. Болгарія мала очистити від своїх військ грецькі й сербські те риторії, її армія підлягала демобілізації. Антанта дістала право окупації болгарської території.

Розгром Болгарії відкривав шлях для наступу Антанти в Австро-Угорщині і далі, на Німеччину. Водночас у надзвичайно тяжкому становищі опинилась Туреччина. Наприкінці вересня 1918 р. перестала існувати турецька армія в Палестині. Тоді ж було прорвано німецьку лінію оборони (лінію Зігфрида) на Західно му фронті.

Розклад противника, спричинений воєнними невдачами, був прискорений також дипломатичними діями союзників. Так, надзвичайним актом дипломатії останнього періоду стало послання американського президента до Конгресу від 8 січня 1918 р., відомого в історії як 14 пунктів В. Вільсона. Серед головних ідей цього документа були: «відкриті мирні угоди» й відмова від таємної дипломатії (п. 1); «абсолютна св обода мореплавання» (п. 2); «зняття всіх економічних бар’єрів і встановлення рівних торговельних умов для всіх держав, схильних до миру й співробітництва» (п. 3); скорочення озброєнь (п. 4); «безстороннє врегулювання колоніальних претензій» (п. 5); отримання Росією «безперешкодних і нічим не обмежених можливостей для незалежного визначення власного політичного розвитку?« (п. 6); «евакуація Бельгії та повне ві дновлення її суверенітету» (п. 7); звільнення захоплених німцями французьких територій (п. 8); справедливе уточнення італійських кордонів (п. 9.); найвільніші можливості для автономного розвитку народів Австро-Угорщини (п. 10); евакуація й відродження Румунії, Сербії, Чорногорії (п. 11); гарантія автономного розвитку представникам не турецьких національно-стей Османської імперії при збереженні її турецьких частин; відкриття Дарданелл для всіх держав (п. 12); у творення незалежної Польщі (п. 13); формування «загальної асоціації народів на основі окремих угод з метою надання взаємних гарантій політичної незалежності й територіальної цілісності як великим, так і малим державам» (п. 14) .

4

Поява цього документа була зустрінута ліберально-буржуазними, пацифістськими і навіть соціал-демократичними колами Заходу як «нова Біблія», «нова хартія для всього людства», що дало підставу як тодішнім, так і сучасним історикам стверджувати, що 14 пунктів Вільсона за своєю суттю претендували на справді демократичну ідеологію, розроблену керівництвом великої держави для зовнішнього користування

5 . Акцентування водночас на виключно демократичній сутності 14 пунктів маскує й його прагматичні орієнтації. Ідеться, по перше, про відверто пропагандистську спрямованість документа. Так, бувши протиставленим Декрету про мир радянської Росії із проголошеними в ньому принципами миру без анексій і контрибуції, він мав нейтралізувати вплив революційної дипломатії на систему міжнародних відносин. По-друге, визнаючи не обхідність евакуації ряду європейських територій, як і відновлення суверенітету малих і середніх держав, він наголошував на німецькі і австроугорські загарбання, залишаючи поза увагою і, тим самим, визнаючи територіальні захоплення Антанти. По-третє, захищаючи позиції членів і союзників Антанти, документ Вільсона по суті стверджував лідерство США, що, здобувши особливої могутності під час війн и, не могли не дістати провідної ролі у світі за умов «свободи мореплавання» чи рівних торговельних можливостей «схильних до миру» країн. Отже, 14 пунктів В. Вільсона можна вважати тим дипломатичним маневром Сполучених Штатів, що мав не тільки прискорити завершення війни (висуваючи достатньо прийнятні для всіх сторін умови мирних договорів), а й забе зпечити за США ініціативу міжнародних переговорів наприкінці війни, визначити особливий статус країни в системі міжнародних відносин у повоєнні роки.

Це підтверджувалось і самим В. Вільсоном, який виступив 27 вересня 1918 р. у Нью-Йорку з додатковими коментарями 14 пунктів. На відміну від головного документа, який проголошував у досить загальних підходах демократичні принципи, коментарі мали офіційний хар актер і слугували практичною реалізацією американській адміністрації щодо тенденцій світової політики. Утримували коментарі, зокрема, й бачення шляхів завершення війни. Американський президент закликав німецький народ не вірити слову тих, хто нав’язав війну. Німцям по суті давалась підказка, до кого слід звертатися у справі пропозицій про мир.

Сигнал президента, очевидно, було взято до ува ги. Новий уряд Німеччини на чолі з принцем М. Баденським звернувся вночі з 4 на 5 жовтня 1918 р. через Швейцарію до Вільсона з проханням укласти перемир’я на основі його 14 пунктів та роз’яснень від 27 вересня. 8 жовтня держсекретар США Лансінг від імені Вільсона відповів на ноту Німеччини, вимагаючи підтве рдження того, що німецький уряд приймає всі умови, подані в 14 пунктах, а також у наступних заявах президента. Надалі американська сторона вимагала від Німеччини гарантій не тільки щодо виконання усіх вимог перемир’я, а й проведення змін внутрішньополітичного характеру. 20 жовтня Німеччина повідомила Вільсона про конституційні реформи і заявила, що вона приймає усі умо ви, висловлюючи надію, що президент не підтримає вимог, не погоджених з честю німецького народу і підготовкою справедливого миру. Поки відбувалось дане дипломатичне листування, США ініціювали переговори щодо умов перемир’я інших союзників по Антанті. Інакше розвивались стосунки американської адміністрації з Австро-Угорщиною. Австрійський уряд звернувся до США з проханням про перемир’я майже одночасно з Німеччиною, 5 жовтн я 1918 р. Однак розглядати австрійську пропозицію Вільсон відмовився. Відню було заявлено, що союзники вже давно визнали як Чехословаччину, так і національні вимоги південних слов’ян. Відмовляючись вступити в переговори з Австро-Угорщиною, США і, в цілому, Антанта по суті прискорили її розвал. Австрійська армія була дезорга нізована. Вибухнуло повстання в хорватських полках у Фіуме. Чехословаччина оголосила себе незалежною. Угорщина перетворилась на самостійну республіку. Монархія Габсбургів перестала існувати. Остаточно Австрія і Угорщина здалися 3 листопада 1918 р. За умовами перемир’я, укладеного в Падуї, австро-угорська армія демобілізовувалась і розформовувалась, за винятком 20 дивізій. Половина її військового майна передавалась Антанті. Морський і річковий ф лоти підлягали роззброєнню. Антанта діставала право використовувати всі засоби сполучення для продовження подальшої боротьби з Німеччиною.

Майже одночасно з цим дістає цілковитої поразки від Антанти й Туреччина. 30 жовтня 1918 р. в порту Мудрос, на острові Лемнос, на британському кораблі «Агамемнон» англійці уклали з турками перемир’я. Турки повинні бу ли очистити Аравію, Месопо-тамію, Сірію, Вірменію, частину Кілікії. Одним з перших пунктів перемир’я в Мудросі стало зобов’язання турків відкрити переможцям доступ у Чорне море і погодження щодо окупації військами Антанти Константинополя й проток.

Унаслідок наступальних операцій союзників становище німців ставало безнадійним. Водночас Німеччина ще не була остаточно розбитою. Пере д союзниками постало питання, чи

продовжувати війну до цілковитої перемоги, чи підтримати перемир’я, запропоноване німецьким урядом і підтримане США. Зважаючи на скрутне становище, в якому опинилися Англія, Франція, Італія, продовження війни коштувало б їм додаткових колосальних жертв. До того ж союзників лякала можливість революції в Німеччині, яка могла охопити й інші країни Європи. Отже, перемир’я ста вало бажаним для усіх союзних держав, хоча одностайності думок щодо умов його досягнення країни

—члени Антанти не виявляли.

Так, уже на нарадах у Верховній раді і особливо 23 жовтня 1918 р. на міжнародній конференції в Парижі між учасниками Антанти визначились серйозні суперечності. Франція домагалась цілковитого знищення військової та економічної могутності Німеччини. Керівники Анг лії, навпаки, не бажали надмірного посилення Франції у Європі. Разом з Америкою вони хотіли лишити Німеччині певне озброєння, щоб використати її в боротьбі з російським більшовизмом. З другого боку, Англія різко виступала проти США, бо не хотіла визнавати вільсонівську вимогу «свободи морів». Разом із Францією вона вимагала не тільки відшкодування збитків зруйно ваним областям Північної Франції і Бельгії (відповідно до 14 пунктів), а й повної компенсації всіх витрат за час війни. Загострення доходило до того, що США погро-жували почати сепаратні переговори з Німеччиною і Австро-Угорщиною.

Нарешті, 5 листопада союзники повідомили Вільсона, що вони згодні розпочати переговори з Німеччиною на основі 14 пунктів. Союзники зая вляли при цьому, що не визнають «свободи морів» і наполягають на повному відшкодуванні Німеччиною всіх збитків, заподіяних воєнними операціями на суші, на воді і в повітрі. Того ж дня держсекретар США Лансінг повідомив німецький уряд про рішення союзників. Точні умови перемир’я мав передати Німеччині головнокомандувач союзними арміями маршал Фош.

Тимчасом под ії у Німеччині почали набувати драматичного характеру. 4 листопада 1918 р. німецькі моряки захопили місто Кіль і військові кораблі, що стояли в порту. Наступного дня повсталі робітники й матроси зайняли Любек, Гамбург, Бремен. Почалася революція. 9 листопада монархію в Німеччині було скинуто.

В умовах розгортання революції німецька делегація на чолі з Ерцбергером сама іні ціює початок переговорів про перемир’я. Вони розпочались 7 листопада у спеціальному вагоні поблизу станції Ретонд у Комп’єнському лісі. За умовами перемир’я, запропонованими німецькій делегації, Німеччина мала взяти на себе такі зобов’язання: звільнити за 15 днів зайняті території в Бельгії, Франції, Люксембургу; покинути Ельзас-Лотарингію; звільнити території Росії і Румунії; вивести ві йська з Австро-Угорщини й Туреччини; видати Антанті 5 тис. важких і польових гармат, 30 тис. кулеметів, 2 тис. літаків, 5 тис. локомотивів тощо. Антанта мала зайняти військами лівий берег Рейну, причому утримування окупаційної армії покладалось на Німеччину. Крім того, Німеччина повинна була відмовитись від Брест-Литовського і Бухарестського договорів. Війська у Східній Аф риці повинні були здатися. Військовополонені, захоплені німцями, мали повернутись на батьківщину, тоді як німецькі військовополонені залишались у полоні. Німеччина повинна була видати 6 дредноутів, 8 важких крейсерів, 10 крейсерів і 300 підводних човнів; інші судна роззброювались. Передбачалось й подальше збереження блокади Німеччини.

Німецька делегація робила спроби пом’якшити вимоги капітуляції, розігруючи карту «більшовицької небезпеки». Їй вдалося домогтися незначних поступок, головним чином щодо кількості озброєння, що його мало бути передано переможцям, але в головних вимогах умови капітуляції збереглися.

11 листопада 1918 р. о 5-й годині ранку сторони підписали перемир’я. Перша світова війна закінчилась.

13 листопада 1918 р. радянський уряд анулював Брестський договір і всі додаткові договори з Німе ччиною та її союзниками.

Починався новий етап розвитку міжнародних відносин, який характеризувався новими тенденціями і новою розстановкою політичних сил.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.2. Вашингтонська конференція та її рішення
2.3. Трансформації Версальсько-Вашингтонської системи у 1920-ті роки
2.4. Загальні оцінки Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних договорів
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ В ПЕРІОД ТИМЧАСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ ТА СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ (1929—1933)
3.2. Процес дипломатичного визнання СРСР
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki