Posibniki.com.uaІсторіяІсторія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ — початок ХХІ ст.2.4. Загальні оцінки Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних договорів


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.4. Загальні оцінки Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних договорів


Версальсько-Вашингтонська система міжнародних договорів зафіксувала повоєнний устрій світу, визначила перерозподіл економічних і політичних сил між переможеними країнами і країнами-переможницями у війні. Вона виявилась спробою об’єднати інтереси народів і держав і, навіть з урахуванням суперечливого характеру розв’язання багатьох проблем, стабілізувала міжнародні відносини, принаймні на період 1920-х років.

Водночас баланс сил, що у творився у світі через утворену Версальсько-Вашингтонську систему міжнародних договорів, не міг бути тривалим. Побудований на експансіоністських засадах у вирішенні територіальних питань, він призводив лише до загострення суперечностей не тільки між переможцями і переможеними, а й самими переможцями і, більше того, зумовив з кінця 1920-х років зростання реваншистських намірів пер еможених у війні.

До негативних проявів впливу Версальсько-Вашингтонської системи на міжнародні відносини повоєнних часів слід віднести, насамперед, такі:

1. Формування повоєнного устрою світу здійснювалося без урахування інтересів більшості з народів і держав. Це зумовило не тільки «велике переселення народів», а й стало платформою міжнародних конфліктів на десятиліття вперед. Так, ос обливо постраждали від зміни кордонів народи Центральної і Східної Європи. Відомим фактом, наприклад, стало виселення Румунією більш як 300 тис. осіб з Бессарабії. З Македонії і Добруджи зрушились з місця майже 500 тис. осіб. Верхню Сілезію залишили німці. Сотні тисяч угорців були переселені з територій, які увійшли до складу Румунії, Югославії, Чехословаччини. Сім з поло виною мільйонів українців були поділені між Польщею, Румунією, Чехословаччиною.

2. Ця система формувалася на імперіалістичних засадах, ставила за мету загарбницький перерозподіл територій. Вона по суті легітимізувала світову колоніальну систему, пригнічення майже 70 % населення земної кулі у колоніях і напівколоніях купкою великих держав. Як наслідок — значний дисбаланс у розвиткові окремих регіонів і держа в, потерпання колосальних територій Азії, Африки, Латинської Америки від бідності, вікової відсталості, соціальних проблем.

3. Версальсько-Вашингтонська система не забезпечила й не могла забезпечити дієвого контролю над виконанням укладених договорів. Це, у свою чергу, створювало можливість реваншистських тенденцій переможених держав. Щодо німецького реваншизму, то він значною мірою зумовлювався політикою самих країн-переможниць у війні. Німеччина зберегла свою промисловість і легко могла відновити у повному обсязі усю її виробничу потужність. Антанта сама заохочувала цей процес, розраховуючи на агресію Німеччини проти Радянської Росії. Особливу роль при цьому відіграли й Сполучені Штати, що прагнули через нада ння Німеччині значної фінансової допомоги використати її для противаги іншим європейським державам. Так, досягнення Сполученими Штатами світової гегемонії розглядалось американськими зовнішньополітичними відомствами за мету, набагато пріоритетнішу за збереження балансу сил чи упередження тенденцій на німецький реваншизм.

4. Версальсько-Вашингтонська система, навіть з урахуванням її трансформацій протягом 1920-х років, не ліквідувала й не могла ліквідувати суперечок вел иких держав, оскільки базувалась на перманентному перерозподілі їх світових геополітичних впливів. Підходи великих держав до утворення мандатної системи, перерозподілу територіальних володінь, роззброєння, сплати Німеччиною репараційних платежів виявляли серйозні протиріччя між Англією і Францією, США і Англією, США і Японією і, насамкінець, між Італією й іншими прові дними державами Антанти. Саме ці протиріччя, поряд із відродженням німецького мілітаризму, зруйнували врешті-решт Версальсько-Вашингтонську систему, стали передумовою різкого загострення міжнародних відносин протягом 1930-х років.

5. Формування Версальсько-Вашингтонської системи відбувалось поза участю Радянської держави. І більше того, міжсоюзницькі конференції ставали часто-густо платформою розробки антирадянської політики. Це спричинило не тільки надз вичайно тяжку за своїми наслідками інтервенцію країн Антанти і, у свою чергу, країн Четверного союзу у Радянську Росію, а й формування засад для тривалого й виснажливого політичного, економічного, ідеологічного протистояння двох систем. для студ. вузов, обучающихся по спец. «История» — М.: Высш. шк., 1986.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.2. Процес дипломатичного визнання СРСР
3.3. Локарнський договірний комплекс. Розвиток міжнародних відносин у Європі в другій половині 1920-х років
Крах дипломатії буржуазного пацифізму
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ НАПЕРЕДОДНІ ТА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1933—1945 рр.) ТЕМА 4 ЛІКВІДАЦІЯ ВЕРСАЛЬСЬКОЇ СИСТЕМИ І ВСТАНОВЛЕННЯ — 1939 РР.) НІМЕЦЬКОЇ ГЕГЕМОНІЇ В ЄВРОПІ 1933
4.2. Спроби створення системи колективної безпеки в Європі. Радянський чинник у міжнародних відносинах
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki